Микола Степанович Вінграновський — класик української літератури, видатний український поет, письменник-шістдесятник, кінорежисер, сценарист, кіноактор.
Народився 7 листопада 1936 року в містечку Первомайськ на Миколаївщині.
У 1960 р. закінчив ВДІК (Всесоюзний державний інститут кінематографії).
Перші поетичні публікації Миколи Вінграновського датуються 1957 роком (журнал «Дніпро» №2).
Збірки віршів, які виходили за життя автора: «Атомні прелюди» (1962), «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Вибрані твори» (1986), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійманих тобою днів» (1993), «Любове, не прощавай!» (1996).
Вірші та прозові твори Миколи Вінграновського для дітей виходили у збірках: «Андрійко-говорійко» (1971), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976), «Первінка» (1977), «Літній вечір» (1979), «Ластівка біля вікна» (1981), «На добраніч» (1983), «Кінь на вечірній зорі» (1987), «У неквапи білі лапи» (1989), «Северин Наливайко» (1996), «Козак Петро Мамарига» (2001), «Сіроманець» (2001), «Іде кіт через лід» (2003).
Поезія Миколи Вінграновського відзначається особливою експресією, глибиною образів, мелодичністю, багатою мовною палітрою та вмінням передавати складні внутрішні стани.
На вірші автора написано багато пісень, в тому числі — у бардівському жанрі.
Микола Вінграновський — автор прозових творів: «Світ без війни» (1958), «Президент» (1960), «Сіроманець» (1977), «Гусенятко» (1978), «Літо на Десні» (1983), «Низенько пов’язана» (1985), «В глибині дощів» (1985), «П’ять повістей» (1987), «Чотирнадцять столиць України» (1996), «Манюня» (2003).
Як кіноактор, зіграв у 4-х художніх фільмах. Найвідоміша роль Миколи Вінграновського — Івана Орлюка у фільмі «Повість полум’яних літ» (1961, сценарій О. Довженка). Цей фільм отримав нагороди міжнародних фестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелесі.
Микола Вінграновський — режисер 5-и художніх та 8-ми документальних фільмів.
Микола Вінграновський був першим президентом міжнародного ПЕН-клубу, що репрезентує українську літературу у світовому масштабі.
Творчість автора отримала належне визнання. Серед багатьох літературних нагород, відзнак та премій Микола Вінграновський — лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1984).
Помер 26 травня 2004 року в Києві.
Микола Степанович Вінграновський (7 листопада 1936, с. Богопіль, нині у складі міста Первомайськ Миколаївської області — 27 травня 2004) - український письменник-шістдесятник, режисер, сценарист, актор. Після закінчення школи вступив до Київського театрального інституту, де йому пощастило зустрітися з Олександром Довженком. Олександр Петрович запросив здібного юнака навчатися у Всесоюзному державному інституті кінематографії в Москві (закінчив 1960).
Нагороди
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984)
Почесна Грамота Президії Верховної Ради України
Лауреат літературної премії «Благовіст»
Лауреат премії Фундації Антоновичів (США)
Твори
Збірки віршів
Атомні прелюди (1962)
Сто поезій (1967)
Поезії (1971)
На срібнім березі (1982)
Київ (1982)
Губами теплими і оком золотим (1984)
Цю жінку я люблю (1990)
З обійманих тобою днів (1993)
Любове, не прощавай! (1997)
Збірки для дітей
Андрійко-говорійко
Мак
Літній ранок
Літній вечір
Ластівка біля вікна
На добраніч
Повісті
Первінка
Сіроманець
У глибині дощів
Світ без війни (1958)
Президент (1960)
Кінь на вечірній зорі (1986)
Літо на Десні (1983)
Наливайко (роман, 1991)
Чотирнадцять столиць України (1997, історичний нарис)
Кіно
Акторські ролі
Іван Орлюк ("Повість полум'яних літ", 1961)
Дончак ("Сейм виходить з берегів", 1962)
Вацлав Купка (Берег надії, 1967)
Несвятипаска (Дума про Британку, 1970)
Режисер
Художні фільми
Ескадра повертає на Захід (1966, співавтор)
Берег надії (1967, роль Вацлава Купки)
Дума про Британку (1970, роль Несвятипаски)
Тихі береги (1973)
Климко (1984)
Документальні фільми
«Голубі сестри людей» (1966)
«Слово про Андрія Малишка» (1983)
«Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою)
«Довженко. Щоденник 1941—1945» (1993)
«Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993)
«Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993)
«Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993)
«Гетьман Сагайдачний» (1999)
Література
Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 76—78.
|