Спільне і відмінне у художній манері Івана-Нечуя Левицького і Панаса Мирного
"Кайдашева сім'я" I. С. Нечуя-Левицького в контексті української прози середини XIX ст.
Вивчаючи творчість найвидатніших українських письменників, слід усвідомити, що історія літератури – це не зібрання розрізнених фактів і явищ, а зумовлений особливос¬тями історичного розвитку суспільного життя закономірний процес, у якому органічно поєднуються традиції і новаторство. Літературний процес визначається також внутрішніми законами художньої творчості, і це потрібно розкривати школярам під час аналізу тих чи тих явищ мистецтва слова.
Одне з важливих завдань словесника – чітко окреслити мистецьку індивідуальність письменника, визначити роль його художнього набут¬ку. Це можна зробити лише в контексті творчості інших письменників, що виступали в такому ж жанрі. Тому вже на початку розгляду худож¬ньої спадщини І. Нечуя-Левицького вчитель має сказати, що нового, порівняно зі своїми попередниками, вніс видатний письменник у роз¬виток української реалістичної прози, наскільки злободенною і новою була проблематика його творів, які характерні особливості його худож¬ньої манери.
На першому ж уроці наведемо окремі висловлювання І. Франка зі статті «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)», написаної з нагоди відзна¬чення передовою громадськістю 35-річного ювілею літературної діяльності автора «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї». Великий критик визначає місце І. Нечуя-Левицького в історії духовного життя останніх десятиріч XIX віку, об'єктивно характеризує сильні і слабкі сторони таланту письменника, оцінює його внесок у скарбницю української демократичної культури, роль у суспільній боротьбі свого часу. Характеризуючи художню досконалість прози І. Нечуя-Левицького, І. Франко назвав його «артистом», «творцем живих типів», відзначив уміння письменника спостерігати і майстерно передавати спостережене художнім словом: «Ів. Левицький – се великий артист зору, се коло¬сальне, всеобіймаюче око тої [Правобережної] України. Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівняною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і пе редати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само» 1.
______________________________________
1 Франко І. Ювілей Івана Левицького (Нечуя). – Зібрання творів: У 50-ти т. – К., 1982. – Т. 35. – С. 374-375. Далі будемо посилатися на це видання, вказуючи в тек¬сті том і сторінку.
___________________________ ст.21
В іншій своїй праці про українське літературне життя того ж часу І. Фpанко відносить І. Нечуя-Левицького до «спокійних, наскрізь ар-тистичних «натур», що «виступають у письменстві як більш або менш гладко шліфовані дзеркалa, малюють нам життя з його горем і радоща¬ми, з його рухом і тишею» (т. 41, с. 517). Як бачимо, критик знову вка¬зує на талант письменника всебічно і реалістично відтворювати дійсність у всіх її складностях та суперечностях.
Радянські дослідники, розвиваючи думки І. Франка, відзначають ще й інші особливості мистецької манери прозаїка. Так, Н. Крутікова, яка досліджувала творчість І. Нечуя-Левицького в типологічному зі¬ставленні з явищами інших літератур, вважає, що «об'єктивною мане¬рою зображення дійсності, повільним, неквапливим викладом та схиль¬ністю до широкої обсервації і докладного змалювання побуту український письменник подібний до І. Гончарова та І. Тургенева, хоча за типами, обставинами і стилем його твори цілком самобутні»2.
_______________________________________
2 Історія української літератури: У 8-ми т. – К., 1967. – Т. 4. – Кн. 1. – С. 218.
___________________________________
Ця думка дослідниці важлива для вчителя не тільки в теоретичному, а й у методичному плані – вона спонукає використовувати міжпредметні зв'язки як на уроці, так і в позаурочний час, допомагає ви¬значити характер самостійної роботи учнів. Зокрема, школярам можна дати невеликі домашні завдання на зіставлення окремих фрагментів, наприклад, портретних чи пейзажних описів, характеристик образів го¬ловних персонажів з творів названих письменників, щоб показати і спільне, й відмінне в манері майстрів слова в конкретних прийомах реа¬лістичної типізації («Пейзажні картини в повісті «Микола Джеря» і романі «Батьки і діти», «Зображення побуту у творах «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького і «Обломов» І. Гончарова» тощо).
Стаття І. Франка «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)» допоможе вчителеві схарактеризувати громадянські позиції письменника та його світогляд. Безперечно, світогляд автора виявляється насамперед у по¬рушуваній ним проблематиці, в ідейному освітленні відображеної дій¬сності. Як відомо, І. Нечуй-Левицький був людиною прогресивних, де¬мократичних поглядів, письменником-реалістом, який правдиво відтво¬рював характер суспільних відносин у до і пореформений періоди. Водночас, як зауважував І. Франко, письменник «не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми. В численних суспіль¬них та політичних суперечках, що вихром проходили по Україні, він або не забирав голосу, або коли й забирав, то все якось ізбоку...» (т. 35, с. 370).
Вважаємо, що без цих оцінок і характеристик, даних великим уче¬ним, який глибоко розумів тенденції суспільного і літературного про¬цесу та до того ж (що теж дуже важливо) був сучасником І. Нечуя-Ле¬вицького, сьогодні вчителеві просто не обійтися. Цей матеріал може бути поданий і на першому уроці, І під час аналізу творчості письмен¬ника або при підведенні підсумків за темою. Він допоможе дев'яти¬класникам виділити з-поміж інших творчу постать письменника, усві¬домити своєрідність його творчої манери.
Матеріал про етапи життєвого шляху письменника є в підручнику, і учні самі його можуть прочитати. Вчитель же має дати новий мате¬ріал, який доповнить, увиразнить портрет письменника, повніше розкриє його як людину, особистість. Тут добре прислужаться Франкові вражен¬ня від зустрічі з І. Нечуєм-Левицьким (1885 р.) у Києві. І. Франко від¬значає різку невідповідність між суспільним, громадянським пафосом творчості письменника і його лагідною вдачею та непримітною зовнішністю. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії. Тим часом я побачив невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що
ст.22
говорив теп¬лим і щирим, але слабеньким голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив враження пташини, вродженої в клітці і привиклої жити в кліт¬ці, так що пустіть її на вольне повітря, то вона пофуркає, пофуркає і назад вернеться до своєї клітки» (т. 35, с. 373-374).
Учитель може використати на уроці й інші цікаві спостереження І. Франка. Наприклад, про скромність, навіть деяку сором'язливість І. Нечуя-Левицького, відомого вже на той час письменника, про добро¬зичливість і привітність, тонкі естетичні смаки, зокрема залюбленість у квіти (малюнки квітів прикрашали стіни скромного помешкання, дбайливо зберігалися у спеціальному альбомі).
Взагалі рекомендуємо вчителеві якнайширше використовувати в навчальній роботі ті матеріали (листи, спогади, фотознімки), які б «наближали» письменника до учнів, менше наводити неістоних дат і назв, а натомість докладніше спинятися на тих моментах, з яких яскра¬во постає жива постать митця. Доцільно вголос виразно прочитати уривок з якогось твору, щоб учні переконалися в образності бачення письменника, свіжості і яскравості змальованих ним картин життя. Ясна pіч, урок про життєвий і творчий шлях письменника має ілюструватися всіма наявними в кабінеті посібниками, що стосуються теми: фотогра¬фіями, nopтpeтaми, пейзажами українських художників, літературним плакатом, фрагментами кіно- і діафільмів тощо.
Починаючи вивчення творчості І. Нечуя-Левицького, словесник має пам'ятати, що кожен твір письменника, і зокрема Повість «Кайдашeва сім'я», треба розглядати в контексті розвитку української прози середини XIX cт. Без цього не можна висвітлити новаторство І. Нечуя-Левицького, визначити його місце в історії літератури. Необхідність та¬кого аспекту аналізу зумовлена ще й тим, що випускники середньої школи бувають обізнані, на жаль, лише з окремими художніми явища¬ми, а сам літературний процес часто-густо залишається поза їхньою увагою. Звідси – помітні прогалини не тільки в літературній освіті, а й у загальній культурній ерудиції молодих людей.
Учитель лекційно (саме цей метод у даному разі найдоцільніший) подасть стислий огляд розвитку української прози від її перших кроків на початку 30-х років і до появи творів І. Нечуя-Левицького. Для під¬готовки такої лекції можна використати відповідні розділи другого і третього томів «Історії української літератури», а також статті О. Білецького «Українська проза першої половини XIX століття (від Г. Квіт¬ки до прози «Основи»)», «Іван Семенович Левицький (Нечуй)»3 (3 Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. К., 1965, т. 2.). Звер¬немо увагу на істотні моменти, які бажано висвітлити на уроці.
По-перше, слід відзначити, що становлення нової української про¬зи, пов'язане з літературною діяльністю Г. Квітки-Основ'яненка, відбу¬валося в той час, коли серед консервативних кіл українського суспіль¬ства поширювалася думка, ніби українською мовою можна писати тіль¬ки бурлескні твори. Г. Квітка відкинув ці сентенції і обстоював право на існування української літератури різних жанрів. Своєю художньою практикою він переконливо довів, що українська мова має необмежені можливості для художнього зображення всіх сторін дійсності. Сам же Г. Квітка виступав і з творами бурлескно-реалістичними, продовжуючи цим традиції І. Котляревського, і з повістями сентиментально-реалістичними, в яких на повний голос звучали нові естетичні тенденції.
Нагадавши учням проблематику творів обох груп і зміст повістей «Конотопська відьма» та «Маруся», вчитель у своїх узагальненнях під¬креслить, що перший український прозаїк свідомо звернувся до зма-лювання глибинних шарів народного життя і селянина як головного по-зитивного образу. Звичайно, яскраво виражені морально-дидактичні сен¬тенції певною мірою приглушували суспільне, реалістичне звучання його творів, однак потрібно
ст.23
не забувати, що такі сентенції цілком від¬повідали громадським настроям того часу, були необхідним складовим елементом творчості просвітителів.
Варто сказати кілька слів і про майстерно застосовану письменни¬ком форму оповіді – від першої особи. Колоритний образ оповідача – Грицька Основ'яненка – слід вважати художнім досягненням україн¬ської прози передшевченківської доби. Це бувала людина, яка добре знала повсякденне життя селян, мала неабиякий досвід, за своїм со¬ціальним становищем, поняттями, інтересами була близька до широких мас трудівників і значною мірою відбивала їхні погляди та настрої.
Така форма організації художнього матеріалу споріднює прозу Г. Квітки-Основ'яненка і Марка Вовчка. Однак учитель має показати і яскраво виявлену в змісті та в художній формі відмінність між їхніми творами. Революційно-демократична творчість Марка Вовчка усім своїм пафосом була спрямована проти феодально-кріпосницького ладу. Пись¬менниця продовжувала ту боротьбу, яку ще на початку 40-х років роз¬горнув у поезії Т. Шевченко. Цей високий суспільний пафос споріднює твори Марка Вовчка із славнозвісними «Записками мисливця» І. Тур¬генєва та російською революційно-демократичною публіцистикою. Нехай учні пригадають окремі твори письменниці і скажуть, що нове внесла Марко Вовчок у форму оповіді, її оповідач є одним з головних персона¬жів твору (наприклад, Устина в повісті «Інститутка»). Він сприймає дійсність, реагує на неї так, як і герої, про яких розповідає, бо за соціальним становищем сам належить до селян. Звідси – безпосередність поведінки оповідача, природність оповіді про різні життєві події, щира схвильованість у розкритті долі простих, часто безправних людей, справжня народність мови й стилю письменниці.
Отже, огляд шляхів розвитку прози дає вчителеві змогу виразно показати, творче продовження автором «Миколи Джері» реалістичних традицій своїх попередників, а також його новаторство, що виявилося у прагненні панорамно зображувати дійсність. Художня творчість І. Нечуя-Левицького – новий етап у розвитку і збагаченні української реалістичної прози. Поряд з А. Свидницьким, автором першого україн¬ського соціального роману «Люборацькі», який, на жаль, побачив світ не на початку 60-х років, коли був написаний, а значно пізніше, І. Нечуй-Левицький розширює і тематичні, і жанрові обрії прози, створює цілу галерею яскравих типових образів представників різних класів і станів українського суспільства нової історичної епохи. Художні тен¬денції, започатковані А. Свидницьким і І. Нечуєм-Левицьким, були роз¬винуті і збагачені Панасом Мирним, І. Франком, М. Коцюбинським.
Такий огляд шляхів розвитку прози – природний перехід до вивчен¬ня літературної спадщини І. Нечуя-Левицького. Насамперед кількома фразами схарактеризуємо тематичну і жанрову розмаїтість його прози і скажемо, що талант автора «Кайдашевої сім'ї» розквітнув завдяки глибокому вивченню ним народного життя, творчому засвоєнню худож¬ніх досягнень рідної літератури і досвіду визначних майстрів слова інших народів – Діккенса і Гоголя, Флобера і Тургенєва, Золя і Салтикова-Щедріна. Водночас відзначимо, що на творчості письменника негативно відбилася певна суперечливість його суспільно-політичних і літературно-естетичних поглядів.
Щоб глибше збагнути, в чому неповторність мистецької індивіду¬альності І. Нечуя-Левицького, вчитель повинен насамперед глибоко освоїти саму його спадщину, добре знати сучасні теоретичні і методичні праці, де є чимало цікавих спостережень і узагальнень про своєрідність художнього обдаровання письменника. Так, О. Білецький слушно вка¬зував, що захоплення І. Нечуя-Левицького творчістю М. Гоголя і Т. Шевченка сприяло тому, що він став порушувати у своїх повістях злободенні соціальні проблеми і розв'язувати їх з демократичних пози¬цій. Письменник змалював правдиві картини з народного життя, хоч до широких соціальних узагальнень своїх попередників він не зміг
ст.24
підня¬тися. Заслуговують на увагу відзначені вченим особливості художнього письма І. Нечуя-Левицького: «Письменник, обдарований великою твор¬чою уявою, він далеко не завжди управляв нестримним польотом своєї фантазії. Глибокий знавець народного побуту, він не завжди розумів, що в ньому є провідним і суттєвим. Прекрасний стиліст, він часто впа¬дав в одноманітність, що приводила його до трафаретів або в прориви, що виражалися в упрощенні, в примітивізмі, в деякій «олеографічності» його портретів і пейзажів» 4.
____________________________________
4 Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. – К., 1965. – Т. 2. – С. 365.
_________________________________________________
Учні мають знати, що І. Нечуй-Левицький один з перших в україн¬ській прозі звернувся до об'єктивно-епічної розповіді. Це було новатор¬ським кроком у композиційній організації художнього матеріалу. Така форма розповіді дала змогу авторові розширювати панораму зображення дійсності, легше, природніше переходити від змалювання одних явищ до інших, активніше втручатися в хід подій. Щоб дев'ятикласники від¬чули своєрідність розповіді письменника, варто навести якийсь фраг¬мент з повісті «Кайдашева сім'я» і обов'язково зіставити його з урив¬ками, скажімо, оповідання Марка Вовчка «Сестра» чи повісті Г. Квітки «Маруся».
Оскільки за шкільною програмою в 6 і 9 класах вивчаються опо¬відання і повісті І. Нечуя-Левицького про життя селянства, потрібно визначити загальну проблематику творів на цю тему і вже в їх контекс¬ті розглядати «Кайдашеву сім'ю». Насамперед пригадаємо зміст повісті «Микола Джеря», яка вивчалася в 6 класі. Тоді вона опрацьовувалася в аспекті вимог літературного читання, тепер же звернемо увагу на проблематику, ідейно-тематичне спрямування і характерні особливості художньої форми повісті, відшукаємо в ній ознаки своєрідності стилю прозаїка.
Як відомо, антикріпосницький пафос повісті «Микола Джеря», яск¬равий образ кріпака-бунтаря, щира симпатія автора до поневолених – усе це споріднює твір з українською революційно-демократичною літе¬ратурою 40–60-х років, зокрема з полум'яною поезією Т. Шевченка і прозою Марка Вовчка. Проте є в повісті й нове, тільки їй властиве. І. Нечуй-Левицький звертає увагу на жахливі умови праці і побуту за¬робітчан, показує хижацьке єство нових гнобителів, які належать до різних національностей. Сама дійсність, яка постійно змінюється, під¬казала письменникові відтворити ці нові явища.
Щоб розкрити учням художню майстерність автора, словесник має уважно проаналізувати текст повісті і на конкретному матеріалі пока¬зати своєрідність його художніх прийомів, вміння письменника інди¬відуалізувати образи, розгортати сюжет тощо. Окремо слід спинитися на особливостях змалювання побуту і пейзажів. Ми вже підкреслювали схильність І. Нечуя-Левицького до яскравих картин і майстерну пере¬дачу їх словом. «Українська природа, в сліпучо-яскравих барвах пока-зана Гоголем, – писав О. Білецький, – здавна була предметом захоп¬леного славослов'я мандрівників, але вперше в особі Нечуя-Левицького вона знайшла спостерігача-живописця, у якого захоплення не заважало топографічній точності»5.
________________________
5 Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. – К., 1965. – Т. 2. – С. 326.
_____________________________________________
При вивченні повісті «Кайдашева сім'я» потрібно наголосити на тому, як реалізує письменник актуальну соціальну проблематику. У творі з винятковою силою і правдивістю розкрито індивідуалістичну психологію дрібних власників, показано «ідіотизм» їх способу життя, зумовленого всією системою суспільних відносин при капіталізмі. Це той виховний момент, який природно випливає з аналізу твору, і вчи¬тель обов'язково повинен його використати.
Українська прогресивна критика 70-90-х років закликала письмен¬ників правдиво змальовувати життя народу в широкому суспільно-історичному
ст.25
контексті. М. Драгоманов, І. Франко, M. Павлик, I. Білик, О. Терлецький гостро критикували твори тогочасної прози, написані в дусі народницької ідеології, в яких прикрашувалося життя. Передова громадськість вимагала від літератури критичного зображення соціаль¬ної дійсності. Так, І. Білик наголошував, що письменник повинен прав¬диво показувати глибини народного життя, зображувати його «не при¬браним та умитим, прилизаним» (подібні тенденції намітилися у творах літераторів-«основ'ян» і певною мірою продовжувалися і в нову істо¬ричну епоху як реалізація вимог народницької публіцистики), а «таким, яким він [народ] справді живе на світі» 6.
___________________________
6 Білик І. Перегляд літературних новин. – Правда. – 1873. – Ч. 2. – С. 76.
_________________________________________
А ще через кілька років молодий І. Франко категорично заявить, що «у нас єдиний кодекс естетичний – життя», а література, керуючись методом «наукового реалізму», покликана не тільки розкривати недолі¬ки суспільства, а й сприяти їх усуненню чи виправленню (т. 26, с. 13).
Автор «Кайдашевої сім'ї» свідомо дотримувався вимог матеріаліс¬тичної естетики і реалістично відтворював суперечливу пореформену дійсність. З демократичних позицій розв'язав він соціальне важливу проблематику повісті. Глибокий знавець життя, психології і побуту се¬лян, І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ потрібно писати без будь-яких прикрас. Гірка правда дійсності, відтворена в повісті, дасть читачам більше користі, ніж замилування атрибутами старосвітського побуту. Тому, змальовуючи щоденний побут родини Омелька Кайдаша, письменник сміється крізь сльози. На матеріалі аналізу окремих розді¬лів чи епізодів словесник конкретно покаже учням, що, зображуючи не¬доладні вчинки Кайдашів у комічно-гумористичному дусі, автор недво¬значно дає зрозуміти: такими цих людей зробила сама дійсність.
Характеризуючи персонажів твору, слід з'ясувати відмінність між батьками і дітьми. Омелько і Маруся пройшли через жорстоку «школу» кріпацтва, і вона наклала свій відбиток на їхню поведінку та психо¬логію. Не випадково в повісті не раз повторюється думка, що старий Кайдаш завертав у шинок, щоб запити «давнє панщанне горе», яке навіки закарбувалося і на його обличчі, і в його пам'яті. Панщина спотворила й Кайдашиху, яка довго «терлась коло панів», служачи у дворі, і од них набралася «панства». Улесливість, неприродна манір¬ність, прагнення почванитися перед біднішими роблять Кайдашиху смішною і жалюгідною. Письменник переконливо показує, що ця зов¬нішня пиха в поєднанні з дрібновласницьким егоїзмом, внутрішньою непорядністю і дріб'язковістю стають однією з головних причин сімей¬ної колотнечі.
Характери синів Кайдаша, як і його невісток, формуються в умовах пореформеної дійсності, і це надає їм нових рис. Карпо в стосунках з близькими постійно виявляє свою гордість і впертість. До пари йому і Мотря, яка дуже швидко показала свій незалежний характер. Та роз¬тлінний вплив дрібновласницького середовища особливо позначився на вдачі доброго, м'якого Лавріна і веселої, лагідної Мелашки. Створення переконливих характерів дрібних власників, показ спотворюючого се¬редовища – визначне досягнення реалізму письменника.
Вивчаючи повість, учні переконуються, що І Нечуй-Левицький на прикладі життя однієї родини показав безправність, темноту, роз'єдна-ність усього українського селянства в добу бурхливого наступу капіта¬лізму. За глибиною художнього розкриття капіталістичної дійсності, її деморалізуючого впливу на людину повість «Кайдашева сім'я» посідає одне з перших місць серед творів світової літератури на цю тему (пор.: «Земля» Е. Золя, «Селяни» В. Реймонта, «Повія» Панаса Мирного, опо¬відання і повісті Л. Толстого).
ст.26
Водночас потрібно підкреслити і той глибинний оптимізм, який від¬різняє повість І. Нечуя-Левицького від аналогічних творів західноєвро¬пейської літератури. Якщо, наприклад, Е. Золя надмірно згущує барви, описуючи селянське життя, підкреслює, що селянство, повністю захоп¬лене всесильним інстинктом дрібної власності, виродилося в темну масу бездушних і жорстоких егоїстів, то український повістяр бачить не тіль¬ки сварки за «своє», а й поезію селянської праці, щирість стосунків між трудівниками. В цьому зв'язку бажано звернути увагу на майстерне використання автором «Кайдашевої сім'ї» гумористичних засобів і при¬йомів, які надають повісті здорового, життєствердного звучання.
У процесі аналізу повісті та інших творів І. Нечуя-Левицького про селян учні повинні зрозуміти: викриваючи спотвореність суспільно-по¬бутових взаємин, осуджуючи зашкарублість життя і психологію дрібних власників, письменник закликав читачів, а водночас і прототипів своїх персонажів, замислитися над нестерпним, жалюгідним існуванням, ски¬нути з плечей тягар одвічних передсудів і забобонів, знайти сили для боротьби за інше життя. У таку можливість письменник вірив беззасте¬режно і робив усе, щоб наблизити краще майбутнє.
Узагальнюючи вивчене про твір, підкреслимо, що в повісті «Кайдашева сім'я» якнайповніше виявилась індивідуальність автора, його ідейна позиція. Як відомо, це одна з вимог реалістичної естетики. На¬ведемо з цього приводу цікаву думку І. Франка: «Нехай твір має в собі якнайбільше його [автора] живої крові і його нервів. Тільки тоді се буде твір живий і сучасний, справжній документ сучасного чоловіка, а затим і причинок до пізнання часу і суспільності, серед яких він постав» (т. 30, с. 217).
І. Нечуй-Левицький, про це ми з певністю можемо сказати, глибоко проймався болями і сподіваннями простих трудівників, вкладав у свої твори всю душу і серце. Це й забезпечило їм, зокрема повісті «Кайдашева сім'я», завидне довголіття. Вона має великий пізнавальний, есте¬тичний та виховний зміст і досі залишається актуальною.
|