|
|
Скачати 178.46 Kb.
|
|
Засідання літературної вітальні ,,ПОЛТАВСЬКИМИ СТЕЖКАМИ КОБЗАРЯ” Підготувала і провела учитель української мови та літератури Зінченко А.К. Полтавськими стежками Кобзаря Мета. Ознайомити учнів із сторінкою з життя величного Кобзаря – Тараса Шевченка, про його перебування на полтавській землі; виховувати любов до рідного краю, до його національних святинь. Обладнання: портрет поета, малюнки Кобзаря, карта Полтавської області, виставка творчого доробку поета, вишиті рушники, квіти. Хід заходу Звучить музика ,,Реве та стогне Дніпр широкий” Учитель. Полтавський край! Благословенна земля! Земля, яка дала світові величезну кількість талантів, видатних діячів. Лише поетів і прозаїків Полтавська, щедра талантами земля дала близько 500 геніїв. Полтавщина постійно притягувала до себе і інших людей, які з радістю та любов’ю відвідували її . її часто відвідувала Леся Українка, якій належать такі чудові слова про наш край: ,,Полтавщина - найукраїніша Україна”. Сьогодні ми пройдемося стежинками полтавського краю, де ступала нога видатного сина українського народу Т.Г.Шевченка, який побував на території Полтавської губернії тричі: у 1843-44 роках, 1845 – 46 роках, 1859 році. Саме тут він великий слід: це написані твори, художні полотна. Тут він зустрів і своє кохання. Отож давайте всі разом помандруємо полтавськими шляхами Кобзаря. Звучить пісня. Ведучий. Особливе місце в житті і діяльності Т.Г.Шевченка займає Полтавщина. Ще в Петербурзі 30 – поч.40 років 19 століття до кола його близьких знайомих входили полтавці: письменник Євген Гребінка, художник Мокрицький, конференц-секретар Академії мистецтв Григорович. Вони багато зробили для викупу поета з кріпацтва, а Гребінка разом з полтавцем Мартосом домоглися у цензури на вихід у світ ,,Кобзаря”. Ведучий. Т.Г.Шевченко завжди пам’ятав, що з полтавської землі сонцем засіяла слава І.Котляревського, М.Гоголя, що тут розквітнув сценічний талант його близького друга Щепкіна. На волелюбних полтавських шляхах поет гартував своє слово, вбирав у поетичну душу страждання і муки кріпаків, наснажував їх вогнистою ненавистю до розпинателів народних. Ведучий. Виїхавши з Петербурга на Україну в середині травня 1843 року, він побував в багатьох місцях. Після нетривалого перебування на Чернігівщині поїхав у рідну Кирилівку, звідки направився на Полтавщину в маєток батьків Євгена Гребінки недалеко від Пирятина. Ведучий. 29 вересня 1843 року прибув на бал до Волховської у с.Мойсівка Пирятинського повіту. ,,Євген Павлович під’їздив до ґанку в супроводі незнайомця. Супутник його був середній на зріст, кремезний, на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим вогнем, що мимоволі я звернув на нього увагу. Це був Шевченко. Ведучий. Доброзичливість господині, тепла зустріч з шанувальниками поетичного слова схвилювали поета. Він ще не раз гостюватиме в цьому домі. А через багато років писатиме з заслання В.Рєпніній: ,,Чи жива вона, доьра старенька (тобто Волховська). Ведучий. Після цього він виїхав у Яготин, що входив до складу Полтавської губернії. Там він познайомився з родиною Рєпніних. Його приваблювала постать старого князя Рєпніна, колишнього військового губернатора. Князь досить людяно поводився з кріпаками, був ініціатором заснування театру в Полтаві, викупу Щепкіна з кріпацтва. Сердечно ставилася до поета і донька князя – Варвара Рєпніна, яка відзначалася ,,оригінальністю розуму, милою привітністю, простотою взаємин”. Ведучий. “Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього. побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно чистим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівняного таланту”. Учениця. Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було, як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатись нам. Будень. На білих вікнах замерзли міражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні і такі чужі. Ця казка днів - вона була недовгою. Цей світлий сон - пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею - Воно лишилось на усе життя. Муза І. У княжім домі панночка бліда Жар серця нишком в вірші вилива. Листок долоньки свічку затуляє. Про що вона? Чого їй так болить Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»? Муза ІІ. Їй, панночці, б та суджений панич! Зітхання соловейка у альтанці, У княжім домі, в домі Рєпніних, Невже нікого, вартого в обранці? Муза ІІІ. Нащо тобі за стіни кам'яні, По вікнах тюрем лячно заглядати? До бога правди криком десь при дні, За Україну в'ярмлену волати? Молилася. При свічці. При сльозі, При сонці й місяці, при серця світлі. Учень 1. Уперше 35-літня Варвара Рєпніна побачила Тараса Шевченка у своєму родовому маєтку в Яготині навесні 1843 року. Він справив на неї сильне враження. Варвара. Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого. З усіма він увічливий, зі старшими шанобливий і тому його всі люблять. Носив модний тоді сурдук «у талію» з оксамитовим коміром і модний високо, аж під підборіддя, зав'язаний шаль - крават. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Русявий. На перший погляд його обличчя видавалось звичайним. Але кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували його невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою. Очима тими він підкорив вже не одне серце. У товаристві тримавсь вільно і з тактом. Учень 2. Таким постав він перед родиною Рєпніних та яготинським товариством, де всі вже знали про його дитинство та молодість. Княжна побачила в Шевченкові барда української незалежності й писала своєму колишньому вчителеві швейцарцю Ейнеру. Варвара. Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив право громити сильних. Говорили про це між собою, бо ніхто не насмілювався торкнутися повісті його життя в розмовах з ним самим: усі його любили і всі бажали йому щастя й успіху. Учень 3. Княжна Варвара Рєпніна була душею старого гетьманського дому. Добра, дотепна, мила та ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим, роздавала все, що мала, брала найактивнішу участь у житті тих, хто звертався до неї за порадою. Глибоко ненавиділа кріпацтво. Свої переконання, щирість вдачі та простоту вона успадкувала від батька, а від матері - палкість почувань і пристрасний темперамент. Учень 4. Варвара намагалася своїм милосердям загоїти рану власного серця: деспотична мати не дозволила дочці побратися з молодшим братом російського поета Баратинського, ад'ютантом батька. Учень 5. З'явившись у Яготині, Шевченко порушив сонну одноманітність життя родини Рєпніних. Варвара сказала собі, що Шевченко - обранець її серця, а потім признавалась, що коли б відчула з його боку любов, то, може, відповіла б йому й пристрастю. Учень 6. Психологічні портрети Шевченка як людини та поета княжна змалювала у своїх спогадах мистецьки яскраво й об'єктивно правдиво. Варвара. Шевченко їв і пив, як усі смертні, і кожен, увійшовши до кімнати, де він перебував з молодими людьми, ніяк не міг би поставити його вище за інших. Годинами він міг віддаватися найпустішій банальній розмові і навіть, як здавалося, захоплювався нею. Він був добрий до слабкості, легкодухий до жорстокості, нерішучий і водночас похапний аж до необдуманих вчинків. Його не можна було не любити, а для всіх, хто щиро любив його, був джерелом турбот, безупинних переходів від захоплення до обурення, від співчуття до охолодження. Учень 7. Шевченко - поет у повному розумінні цього слова: своїми віршами він полонив усіх, викликав у слухачів сльози ніжності та співчуття. Він був обдарований більше ніж талантом - генієм, і чутлива та добра душа його налаштовувала ліру на високе та святе. Учень 8. У серці княжни спалахнула любов. І хоч у її житті це було вже вдруге, та у стуженій за щастям душі почуття розцвіло всіма квітами перших палких переживань, коли закохане серце радісно молиться і хоче обійняти весь світ. Як у кожної пристрасної натури, любов у княжни обернулась егоїстичним бажанням заволодіти всім єством коханого. Ревнувала вона свого обранця до всіх. Учень 9. Прослухавши поему «Тризна» та присвяту до неї, Рєпніна надіслала Шевченкові повість під назвою «Дівчинка». У чотирьох розділах авторка описала етапи свого духовного життя. Сповідь княжни вразила Шевченка. Чуйний і добрий, він був зворушений до глибини серця. Почуття свої передав у письмовій відповіді авторці, закінчивши її словами: «О добрий ангеле! Ти укріпив захитану в мені віру в існування святих на землі». Учень 10. Але княжна чекала не цієї «канонізації», а «живої» реакції на свою сповідь. Мати Варвари, довідавшись про це, суворо зауважила доньці, що вона занадто легко пускається в сердечні зізнання, а почувши відповідь, що Шевченко для неї не чужий, що вона його любить і довіряє йому, сказала, що це безсоромність. Учень 11. Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його дуже збентежила. Він був переконаний, що Варвара його покохала, і це завдавало йому душевних страждань. Учень 12. Це була кульмінація їхніх стосунків. Шевченко не простягнув руку, не притулив її до серця. Княжна все зрозуміла. Вона опанувала себе, погодилась бути названою сестрою, говорила, як допомагає їй у житті віра. Учень 13. А княжна мучилась, переживала, і з туги та смутку навіть заслабла: вісім днів нічого не могла їсти та дуже змінилася після хвороби. Учень 14. За порадою родичів Рєпніних Шевченкові довелося виїхати з Яготина. У княжни стиснулося серце. Коли нарешті 10 січня настав час від'їзду Шевченка, княжна у сльозах кинулась йому на шию, потім перехрестила його чоло. Поет вибіг із кімнати. Покидаючи Яготин, мав певність, що залишає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хвилини життя. Варвара. Вернути б час, і я - Варвара, Сумна, задумана княжна, Я б утекла з Яготина Аж за Урал, де, наче хмара, Пісок підводивсь над тобою, Де цар кривавою рукою Вершив безбожнії діла. Я б у задушливу казарму, Як вірна подруга, прийшла, Твоєю стала б я сестрою І в Придніпровський рідний край Листи б од тебе одсилала. Я берегла б твої пісні, Щоб чорний вітер Кос-Аралу Не спопеляв даремно дні. Звучить пісня «Зоре моя вечірняя». Шевченко. Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Яке тихе ти слово Тоді промовила б мені? Ніякого. І не пізнала б, А може, б потім нагадала, Сказавши: «Снилося дурній». А я зрадів би, моє диво, Моя ти доле чорнобрива! Якби побачив, нагадав Веселеє та молодеє. Варвара. Я тебе чекала роки й роки, Райдугу пускала з рукава На твої задумані мороки, На твої огрознені слова. Я б тобі схилилася на груди - Замість терну розсівала мак. Та мені зв'язали руки люди: «Хай страждає, - кажуть, - треба так». Я тебе чекала роки й роки. Шевченко. Я - поет, Я - Шевченко. Є пісня у серці моєму, Недоспівана пісня, Що ляже у наші серця. Що на гімн обернеться, Стане рядками в поеми, Що ніколи не згине Ніколи не дійде кінця... ...Покохайте її, Ту, що я покохати не зміг, Поцілуйте її, Ту, яку я не зміг цілувати. Я повіюся прахом, Щоб впасти коханій до ніг, Я совою злечу, Аби пісню про біль проспівати. Я не мав того часу, У котрий кохають жінок, Я не вмів цілувати, Розмазавши вірші губами... І немає коханої - Десь вона там, межи тьми... Я не маю дружини... У мене немає синів... А нащадки мої - То пісні мої, тужні та дужі... Звучить фрагмент пісні «Думи мої». Ведучий. Поет не міг відповісти на її почуття, але він щиро поважав княжну, бачив у ній свого справжнього друга. Присвятив їй поему ,,Тризна”. У Рєпніних часто проводились літ-ні вечори, на яких Шевченко познайомився з талановитими сестрами Псьол – поетесою Олександрою і художницею Глафірою – і залучив їх до роботи на ниві української культури. Саме в Яготині виявив себе і як художник – він виконав 2 копії портрета Рєпніна, намалював і автопортрет, який подарував Варварі. Ведучий. Але Варвара і далі поширювала його твори. На відміну від багатьох друзів, вона не відвернулася від поета, коли той опинився на засланні. Відомо, що саме вона письмово зверталася до шефа жандармів графа Орлова з проханням виявити до Тараса милосердя, зокрема, просила дозволити йому малювати. У відповідь вона отримала офіційного листа, у якому її дії кваліфікувались як співучасть у злочині. Налякана попередженням, у 1850 році княжна перервала листування з репресованим поетом. Вони зустрілися вже в Москві в 1858 р. Відстані й події, що розділяли їх, змінили обох. Далі по життю пішли вони різними шляхами. Ведучий. Поет пару днів перебував у Березовій Рудці у дуже симпатичного йому Віктора Закревського. У дружній розмові згадали вони Якова де Бальмена і вирішили провідати його в с.Линовиця поблизу поштової дороги між Пирятином і Прилуками. Саме яків захоплювався ,,пам’ятками старої слави нашої України”, схилявся перед відважністю українців, ілюстрував ,,Кобзар”, поми ,,Гайдамаки” та ,,Гамалія”. А Шевченку боляче було, коли дізнався про смерть Якова на Кавказі, він присвятив йому поему ,,Кавказ”. Ведучий. У 2 половині липня поет прибув до с. Ісківці Лубенського повіту. Йому припало до душі це село, що тулилося до берега річечки Сліпороду. Любив відпочивати у затінку дерев біля криниці, яку тепер називають Шевченковою. Любив розмовляти з простими людьми і для кожного знаходив щире слово. Ведучий. ,,…Ось проходить повз нього дівчина, боса, в бідненькій одежині, очі сором’язливо опущені на землю. Можливо , поетові згадалися рідні сестри, їх гірке безталання, бо стільки співчуття і замилування дівочою вродою вклав він у слова: ,,Дівчино, дівчино, хто тгобі намисто купив?” Серце поета обливалося кров’ю: в кріпацькій неволі гинули талановиті люди з народу”. Ведучий. Розповіають, що в Ісківцях поет зацікавився панським лакеєм Акакієм Гречкою. Неграмотний кріпак складав врші, тягнувся до прекрасного. Він запам’ятав потові поезії, читав їх людям, наче дорогоцінність, беріг подарований поетом ,,Кобзар”. Ведучий. Пам’ятними стали для Шевченка і відвідини Лубен у серпні 1843 року. На той час поет розчарквався у деяких наших панах і відвідував лише небагатьох. Один пан запросив його пообідати. У передпокої служник дрімав на ослоні. Як на лихо, господар визирнув з дверей і, побачивши слугу, який дрімав, власноручно розбудив його по-своєму, не сормлячись нашої присутності. Тарас почерврнів, одяг шапку і пішов додому. Ніякі прохання не змогли не могли змусити його повернутись. Ведучий. Перебуваючи у с. Березані 9 жовтня 1843 року, написав вірш ,,Розрита могила”, яким, по суті, розпочав 2 етап своєї творчості/ Читець. РОЗРИТА МОГИЛАСвіте тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала... Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку, Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває... Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась Ведучий. Село Березова рудка Пирятинського повіту зберігає спогади про понта. Тут він часто бував маєтку братів і сестер Закревських. головним господарем Рудки був Платон Закревський, людина обмежена і жорстока. За розповідями селян, він особисто шмагав кріпаків на конюшні 9а їх у нього було 1200). Йог дружина Ганна була молодшою від нього на 21 рік і привертала увагу сврєю вродою. Захопився нею і Шевченко. Намалював її портрет, з якого на нас дивиться дівчина з чорно-голубими очима. На засланні він присвятив їй вірші ,,Якби зустрілися ми знову”, ,,Немає гірше, як в неволі”, де опоетизував образ далекої мрії. У листі до В. О. Закревського від 10.XI 1843 р. з Яготина Шевченко пише: «А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень...» Виконати портрет Г. І. Закревської та її чоловіка Шевченко міг лише з 9 по 23.XIІ 1843 p., коли виїздив з Яготина на два тижні. Попередні місця збереження: власність М. М. Закревської, Полтавський державний історичний музей, ГКШ. 1911 р. експонувався на виставці художніх творів Т. Шевченка в Києві 1939 р. — на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 р. — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві Читець. Якби зустрілися ми знову... |
| СЦЕНАРІЙ міської літературної вітальні Ведучий : Стежина життя Це нею кожен має пройти гідно, хоча б у думках повертаючись до батьківського порога. А людське життя як... |
Сценарій міської літературної вітальні «Скромний класик», присвяченої... Гребінку щось і пам’ятає «широкий читач», то перш за все як про творця «Ведмежого суду», «Рибалки» та інших знаменитих байок. Отак... |
| ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
С ИСТЕМА РОБОТИ З ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ в Цвітоському навчально-виховному об’єднанні Засідання педагогічної ради, засідання Ради профілактики, наркопоста, засідання МО класних керівників, вихователів, наради при директорі,... |
| Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує |
Квітневе засідання клубу «FINANCIAL LIFE» «Фінансів та банківської справи» відбулося засідання Клубу «FINANCIAL LIFE», яке проводилось в Українсько-Польському центрі в форматі... |
| ТАК ЛІКУЄ МОЯ БАБУСЯ ВЧИТЕЛЬ. Сьогодні ми знову зустрілися у фіто вітальні «Материнка», де відпочинемо,зцілимося, дізнаємося багато цікавого про цілющі... |
Українське Біофізичне товариство Запрошуємо Вас до участі у роботі Київського відділення Українського Біофізичного товариства. Київське відділення УБФТ регулярно... |