Літературно – музичне свято Підготувала
|
|
Скачати 150.97 Kb.
|
|
Кременчуцька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 16 Літературно – музичне свято  Підготувала учитель української мови та літератури Корецька Наталія Володимирівна Мета: розвивати й зміцнювати в учнів почуття прекрасного, повагу до звичаїв і традицій рідного народу; формувати історичну пам’ять учнів, зміцнювати почуття патріотизму; виховувати пошану до рідної мови, гордість за її багатство, любов до нашої Батьківщини – України. Обладнання: портрети видатних українських митців, вислови про мову, рушники, бандура Ведуча. Шановні гості, вчителі, діти! Ведучий. Запросили ми вас до нашої господи на хліб-сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на дзвінку пісню, літературно-музичне свято. Ведуча. Мов джерельна вода, Мова рідного краю. Серце пісню співає, Угамовує спрагу. Ведучий. Рідним словом я горджуся, Ним говорю, пишу, Рідну мову, рідну пісню Ніколи не лишу. Рідним словом погорюю, Рідним пожурюся. Рідну пісню заспіваю Та й розвеселюся. (Стукіт у двері. Заходять дівчинка і хлопчик — малесенькі першокласники в українських костюмах. Вітаються, низенько вклоняються). Ведуча. Звідки ти і хто такий? Хлопчик. Українець я малий. Ведучий. А яку ти знаєш мову? Хлопчик. Українську, чорноброву. Ведуча. Де живеш ти, хлопче, нині? Хлопчик. В тополиній Україні. Ведуча (звертається до дівчинки). А ти ж хто така? Дівчинка. Українка я маленька, Українці — батько й ненька. На Вкраїні родилася, В свою маму у далася. Все, що рідне, я кохаю, Всім, хто рідний, помагаю. Своє ціную, свого вчуся І до рідного горнуся. І чужого я навчаюсь, Але свого не цураюсь. Ведуча. Присядьте з нами, любі друзі. Послухайте слово дивне, що створив непідкупний творець — простий народ. І ви глибше пізнаєте, полюбите історію і природу свого краю, його душу через мудрість, віками народжену фантазію: казку, приповідку, пісню. На цей раз — легенду. (Легенда виконується дітьми в ролях). 1-а дівчинка. Такий гарний край, сонячний, багатий і широкий, а вона йде та йде... (Заходить дівчинка — Українська мова). 2-а дівчинка. Іде та плаче. Плаче та сльози втирає. Так багато хат, так багато шкіл, церков, а для неї — немає місця. 1-а дівчинка. Лишила вона гори і долини, минає широкі степи, як море, широкі. Так багато міст, містечок, а для неї — ніде немає місця, немає малого куточка. 2-а дівчинка. Іде. Лише важко зітхає та сльози втирає. Хлопчик. Чого ти тут, бідна дівчино? Дівчинка Укр. мова. Прогнали мене. Хлопчик (сердито). Хто смів тебе прогнати? Невже це правда? Чи є на світі такі лихі люди?! Та ж тепер увесь світ визнає людські права! Укр. мова. Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене забили, (сказала, схиливши голову). Але мене прогнали... Ти, мабуть, нічого вже не порадиш. Так я йду та йду, — ні хати, ані куточка не маю. Хлопчик. І чи завжди так було? Укр. мова. О, ні! Колись я була щасливою й багатою! Тоді інакше було: моя мати була вільна, славна. Увесь світ її знав. Так давно це було! А тепер? Усе змінилося. Я гірко плакала, сумними піснями свій біль і жаль виливала. А вже й тих пісень не хочуть почути, щоб світ не знав правди. Одні не можуть мене прийняти до своїх родин, до шкіл, до церков, бо вони бояться кари від чужої влади, а інші — байдужі — не мають часу ані місця для мене, — нащо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають. (До залу забігає гурт дітей). 1-а маленька дівчинка. Яка бідна заплакана дівчинка! 2-а дівчинка. Яка сумна сирота! 3-я дівчинка. Звідки вона прийшла? 4-а дівчинка. Куди ж вона йде? 5-а дівчинка. Чому так плаче? Хлопчик Хто ти? Як ти називаєшся? Укр. мова. Я — Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою... Хлопчик. Нещаслива ти, наша рідна мово! Бідна мово! Ми тебе не забудемо! Ти будеш із нами жити — нам будеш оповідати вірші, казки, байки! Будеш співати нам пісні. Ти допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів. Укр. мова. Знаю, любі діточки. Ви мене шануєте, любите і не забуваєте; а що роблять ті, що мене не знають? Хто їм пісню заспіває, хто ж їх молитися рідною мовою навчить? Діти (зашепотіли). Бідні вони. Укр. мова. Бідні й нещасні. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому; хочуть мене забити, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, що мене — Укр. мову — не забувають і ніколи не забудуть. Ведуча. Залишайся з нами, Укр. мово! Ми тебе не будемо проганяти і не будемо забувати, правда, діти? Учні. Так! Учень. Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів'яне! Ти зрікся мови рідної. Твій дух На милицях жадає танцювати. Від ласк твоїх закам'яніє друг І посивіє рідна мати! Ти зрікся мови рідної. Віки Ти йтимеш темним, як сльота осіння. Від погляду твого серця й зірки Обернуться в сліпе каміння. Ти зрікся мови рідної. Ганьба Тебе зустріне на шляху вузькому... Впаде на тебе, наче сніг, журба — її не понесеш нікому! Ти зрікся мови рідної. Нема Тепер у тебе роду, ні народу, Чужинця шани ждатимеш дарма, — В твій слід він кине сміх-погорду! Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів'яне! (Звучить музика. Виходять усі.) Хлопчик. Українська мова — мова серця, мова ласки і тепла... Дівчинка. Незгоди людські хай не чинять вам зла, і тільки все добре в житті щоб велося... Хлопчик. Хай збудеться все, що іще не збулося. Як сонце на небі щоденно сіяє... Дівчинка. Так щастя в житті вашім хай процвітає! (Пісня.) Ведуча. «Слово до слова — зложиться мова», — говорить народна мудрість. Ведучий. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування», — це слова Панаса Мирного. Ведуча. «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе», — наголошував Олесь Гончар. Ведучий. Було це давно, ще за старої Австрії, у далекому 1916 р. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів — Відень» їхали чотири пасажири: англієць, італієць, німець та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща й котрій із них належить світове майбутнє. Англієць. Англія — країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє. Німець. Ні в якім разі! Німецька мова —- це мова двох великих імперій: Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Ґете, Гайне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування. Італієць. Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччші, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною у світі. Українець. Я також міг би сказати, що моя мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не .сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери? Усі. Ні, ні, ні! Це неможливо! Українець. Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім неважко. Просто назвіть якусь букву. Німець. Хай буде буква П. Українець. Добре. Оповідання називається «Перший поцілунок». Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, — погостюєте, повеселитесь». Петро Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони — приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича побіля панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна грала прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів. Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати. Англієць та італієць. О, яка милозвучна, багата українська мова! Геніально! Пречудово! Вона житиме вічно! Німець (не заспокоюється). А коли б я назвав іншу букву? Наприклад, букву С. Українець. Гаразд, хай буде С. Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться на С. Самотній сад Сипле, стелить сад самотній Сірий смуток — срібний сніг, Сумно стогне сонний струмінь, Серце слуха скорбний сміх. Серед саду страх сіріє, Сад солодкий спокій снить, Сонно сиплються сніжинки, Струмінь стомлено сичить. Стихли струни, стихли співи, Срібні співи серенад, Срібно стеляться сніжинки — Спить самотній сад. Усі. Геніально! Незрівнянно! Ведуча. Говорити вже не було потреби, бо мова — це тиха мамина колискова, мудре батьківське слово, мелодія лугів, чарівність солов'їної пісні. І, дійсно, такої мови не знайти ніде. (Сцена закривається.) Ведучий. «Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов'їну», — закликав наш земляк Володимир Сосюра. (Діти виконують танок.) Ведуча. А як же виникла наша мова? Звідки почався її розвиток? Ведучий. «Історія — свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє», — так сказав мудрий іспанець Сервантес. Тож загляньмо, образно говорячи, в темряву віків. Ведуча. Наші пращури — слов'яни починали з вивчення алфавіту, створеного великими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Перший твір нашою абеткою під назвою «Апостол» з'явився у Львові 1574 р., надрукував його Іван Федоров. Ведучий. Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Трагічний календар долі української мови 1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкування книг українською мовою 1763 рік – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво – Могилянській академії 1769 – видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення українських букварів та українських текстів із церковних книг 1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях 1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури 1863 рік – указ російського міністра внутрішніх справ Валуєва про заборону видання книжок українською мовою 1876 рік – Олександр ІІ у німецькому місті Емсі підписав указ про заборону ввезення українських книжок з-за кордону 1884 рік – закрито всі українські театри 1914 рік – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і журнали Ведучий. Багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна мова, мужньо знесла вона наругу царських посіпак, шляхетсько-панських поневолювачів. Ведуча. Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою — виданням «Енеїди» І. П. Котляревського у 1798 році. Ведучий. «Енеїда» — перший друкований твір, написаний живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися книжною українською мовою на письмі. Учень 1. Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз, Та був у нім завдаток сил багатий, І огник, ним засвічений, не згас, А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати. Ведуча. Саме Котляревському вдалось домогтися визнання української мови як літературної, утвердити її в правах громадянства. Українська мова в його творах, мов коштовний самоцвіт, заіскрилася тисячами барв. Ведучий. Ще одна дата (вважаємо її доленосною) — 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка. З того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку. «...Ну що б, здавалося, слова, Слова та голос — більш нічого, А серце б'ється, ожива, як їх почує», — писав Кобзар. Під пером великого Шевченка українська мова заграла всіма барвами. На сторожі людської гідності, честі поставив він слово. Учень 2. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте! За науку не турбуйтесь, Буде материна добра плата, розпадеться луда На очах ваших неситих, побачите славу, Живу славу дідів своїх і батьків лукавих. Не дуріте самі себе, учітесь, читайте, І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, Бо хто матір забуває, того Бог карає, Того діти цураються, в хату не пускають. Ведуча. Поезія Лесі Українки чиста і міцна, мов криця. ЇЇ слово і чарує, і захоплює, і кличе до боротьби «за добро, щастя й волю всіх». Учень 3. Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться, Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, що здійма вражу голову з плеч? Ти — моя щира, гартована мова, Я тебе видобуть з піхви готова, Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб'єш. Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту, Потім її почеплю при стій, Іншим на втіху, на смуток мені. Ведучий. Справжньою енциклопедією народного життя вважають творчість Нечуя – Левицького. Вільно використовуючи живу народну мову, Іван Семенович виводив картини народного побуту. Був одним серед перших українських письменників, який заговорив на повний голос живою народною мовою, продемонструвавши на прикладі власних творів її невичерпність, глибину, пластичність. ( Сценка «Баба Палажка та баба Параска» ) «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови» Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двад-цять первому віці, а говорити по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч дев'ятий... Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицькоґо. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі дев'ятий рік. Ех... І коли до тебе розум постукає? Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї. Параска. Що це? Палажка недочуває, чи вдає, шо не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною. Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду — нічого й казать! Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи... Палажка. Що це ти мені махаєш? Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати. Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пиро-жено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити. Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила. Палажка. Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов. Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову! Ведучий. Мова — це справжній океан. Багато різних мов на світі. За підрахунками вчених, їх близько трьох тисяч, але для кожної людини є своя, рідна мова. В одинадцятитомному «Словнику української мови» зареєстровано понад 135 тисяч слів. Але це лише загальновживані. Тарас Шевченко використовував понад 35 тисяч слів. Звичайна людина вживає в середньому до 3,5 тисячі слів. Ведуча. На жаль, нерідко зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового «Кухлик». Читець. Дід приїхав із села, Ходить по столиці. Має гроші — не мина Жодної крамниці. І Попросив він: — Покажіть Кухлик той, що скраю. Продавщиця: — Што? Чєво? Я не понімаю.
Той, що збоку смужка.
Єслі это кружка! Дід у руки кухлик взяв І насупив брови. - На Вкраїні живете І не знаєте мови:.. , Продавщиця теж була Гостра та бідова: —У меня єсть свой язик, Ні к чєму мне мова. І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда В моєї корови: Має, бідна, язика, Та не знає мови. Ведуча. Боляче сьогодні чути, як дехто каже: «Яка різниця, яким язиком говориш? Хіба від цього добавиться хліба і ковбаси?». Ведучий. Ні, звичайно, хліба і ковбаси не додасться, але хочу нагадати вислів відомого мовознавця, перекладача, автора перших правописів, священика, професора Івана Огієнка. Він казав: «Мовне каліцтво є початком каліцтва душі». Ведуча. А Дмитро Білоус писав: Коли забув ти рідну мову, Біднієш духом ти щодня, Ти втратив корінь і основу, Ти обчухрав себе до пня. Коли в дорогу ти збирався, Казала мати, як прощався, Щоб і чужого научався, І свого ніколи не цурався. Ведуча. Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян, Чистіша від сльози вона хай буде. Вірно і слухняно нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Ведучий. Тож хай і надалі мужає наша прекрасна мова Серед прекрасних братніх мов, Живе народу вільне слово, Цвіте над нами веселково, Як мир, як щастя, як любов. (Звучить пісня.) 
|
Схожі:
|
До ювілею Тараса Шевченка Літературно-музичне дійство, присвячене 199-ій річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, запросило учнів нашої школи у царство мудрого... |
План звіту Пояснювальна записка І розділ Літературно-краєзнавчий На даному етапі нашого навчання ми проходимо літературно-краєзнавчу практику. Літературно-краєзнавча практика – це найкращий спосіб... |
|
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ Конкурс молодих виконавців поетичної спадщини Т. Г. Шевченка проходить у рамках літературно-мистецького фестивалю «Переяславська... |
Теми контрольних робіт та орієнтовні екзаменаційні питання з курсу... Музичне мистецтво давніх цивілізацій. Особливості музичного мислення. Загальні проблеми |
|
Свято здоров’ Добрий день діти, шановні гості! Сьогодні ви завітали на незвичайне свято – свято –здоров’я |
Новорічне свято в 1 класі Так…(говорить по телефону) Номер 666. Алло! Управління Нечистої сили? Терміново вимагаю допомоги! Одній зірвати свято не під силу.... |
|
Діти збираються до зали під мелодію пісень про Миколая Ведуча. Діти, а яке свято ми сьогодні святкуємо? Так, день Святого Миколая. Всі люди від малого до великого люблять це свято. А що... |
Ви зібралися на свято? Здрастуйте, дорогі діти, шановні вчителі та батьки! Сьогодні свято не просте у нас воно буває тільки раз. Ми сьогодні посвячуємо... |
|
Методичні рекомендації щодо викладання предметів художньо-естетичного... В новому навчальному році музичне виховання школярів буде здійснюватися через вивчення предметів «Музичне мистецтво» та «Мистецтво»... |
Завдання для тематичного оцінювання складені у відповідності до програми... Тести розраховані для учнів загальноосвітніх навчальних закладів та вчителів з предмету «Музика» 1-4 класи та «Музичне мистецтво»... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua