Урок світової літератури
Тема. Шлях до вершини піраміди. Милорад Павич «Хозарський словник».
Мета:ознайомити учнів з життям і творчістю М. Павича, з його світоглядом та творчою манерою,повторити художньо - стильові особливості літератури бароко та пост модернізму,розкрити зміст роману- лексикону «Хозарський словник», виділити особливості його композиції;
розвивати вміння аналізу літературного твору, логічне мислення та монологічну мову; удосконалювати вміння працювати в групах;
виховувати почуття толерантності та взаєморозуміння та кращі моральні якості людини.
Обладнання: мультимедійні слайди.
Тип уроку: урок позакласного читання.
В мої книги можна війти, як в дім.
Милорад Павич
Хід уроку
І. Організаційний момент.
Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово вчителя про розвиток літератури в кінці XX- XXI ст.
Постмодернізм як об'єкт вивчення останнім часом посідає одне з перших місць у різних галузях науки, мистецтва, культури. Його виникнення на Заході пов'язують із протестом проти буржуазної ідеології та її так званих « мета дискурсів» - засобів самовиправдання:історії, науки, релігії, психології, мистецтва тощо. Але постмодернізм - це не тільки західна проблема. Аналіз сучасних досліджень із цього питання виявляє зацікавленість учених китайським, македонським, українським і російським постмодернізмом, що свідчить: це феномен не тільки постбуржуазного суспільства, але пострадянського.
Оскільки постмодернізм - перш за все, певна ментальність, то можна стверджувати, що всі ми так чи інакше причетні до цього явища і всі спроби відгородитися від нього зайві
Сьогодні ми маємо звернутися до творчості, яка ставить собі за мету самовираження людини, яка перебуває в проблематичному ставленні до світу.У художній літературі постмодернізм представляють Умберто Еко, Італо Кальвіно, Мілан Кундера, Патрік Зюскінд, Крістоф Рансмайр, Милорад Павич, Дж. Варт, Ю. Андрухович та інші.
Милорада Павича називають письменником III тисячоліття. Його доля пов'язана з трагічною долею Сербії.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
- Які твори сербської літератури відомі вам?
- Що можна сказати про їхній національний колорит?
IV. Робота над матеріалом уроку.
Слово вчителя.Пам'ятаєте біблійську притчу про Вавілонську вежу? Люди надумали побудувати вежу, щоб дістатися до самого бога. Працювали дружно, енергійно. Всевишньому ідея не сподобалась, і він вирішив зупинити зухвальство людей. Зробив так, що всі почали говорити по-різному. Зникло порозуміння - будівництво припинилося.
Люди розбрелися групами. Почали не тільки спілкуватися по-різному, а і по- різному стали жити, одягатися, будувати. У кожного з'явилась своя віра, свої традиції, звичаї і свій бог. Мені здається, що з того часу люди так і не знайшли єдиного шляху до бога. На цю думку мене наштовхнув роман Милорада Павича «Хозарський словник» - роман - лексикон на 100 000 слів. Милорад Павич, один з найвідоміших сучасних сербських письменників, означив наш час і мистецтво особливою магією та фантазією, які вирізнили його як привілейованого митця і свідка цього часу.
Розповідь заздалегідь підготовлених учнів про життя і творчість Милорада Павича.
«Світова критика невтомно висловлює своє захоплення Милорадом Павичем, вважаючи його письменником абсолютної літератури, а твори — справжнім поетичним і фантасмагоричним дивом.
Французькі та іспанські критики пишуть, що він — «автор першої книги XXI століття».., австрійці називають «ватажком європейського постмодернізму»...
Милорад Павич, один з найвідоміших сучасних сербських письменників, означив наш час і мистецтво особливою магією та фантазією, які вирізнили його як привілейованого митця і свідка цього часу.Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Він письменник та історик літератури XVIII і XIX ст., фахівець в галузі бароко та символізму, перекладач Пушкіна і Байрона, професор університету, член Європейського мистецького об'єднання.
У 1949році М. Павич вступив до Белградського університету, а в 1954 році закінчив відділення літератури філософського факультету. Це були значущі роки в житті майбутнього письменника: він отримує різноманітні знання, йде формування світогляду й його особистого світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич починає писати, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати в будь-яку годину дня або ночі,— згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або з ранку». Треба відзначити, що в родині Павичів Милорад був не першим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще в XVIII столітті. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще в 1768 році опублікував у Будиме книгу віршів, він писав десятистопним віршем народного епосу. Сам Милорад Павич ще з дитинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX століття, був відомим письменником. Милорад хотів продовжити літературні традиції своєї родини й був дуже радий, що йому вдалося зробити це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був блискучим оповідачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у своїх автобіографічних нарисах вже всесвітньовідомий письменник. — При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Панчеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красунею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще з інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню пре кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях XVIII і початку XIX століття.»
Тісний зв'язок з народними витоками, фольклорною літературою призвели до появи оригінальної поезії і прози Милорада Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе й як видатний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич був дійсним членом Сербської Академії наук і мистецтва (1991), регулярно читав лекції у Белграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича — найбільш популярні у сучасного читача. «Вашингтон тайме» вважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменника сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «однією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Темпо», Мадрид).
Аналіз висловлювань Милорада Павича. Із висловлювань Милорада Павича.
Я вважаю, що культура певного народу важливіша, ніж держава. Все, що я робив, робив зважаючи на це. Моя батьківщина — сербська література. Візантійська культура, до якої належить сербська література, охоплює певний простір, в якому я розвивався і в якому хотів розвиватися. Втакому просторі я себе добре відчував, я відчував себе вдома. Йдеться про так звану Східну Римську імперію, як називають цю східну половину європейської цивілізації.
Книги — як діти. Одного дня вони достигають і падають у світ, і ви більше нічого не можете для них зробити. Будь - хто може вчинити їм щось добре чи погане. І вам тяжко буде оборонити їх від того поганого, як і знати про все те добре, що з ними стається.
Хоч я і робив усі свої переклади з цікавістю і задоволенням, все ж це забрало в мене не один рік молодості і чимало енергії. Людина — це закрита посудина, і те, що неї витече, назад уже не увійде. Тому я не раджу пи сьменникам перекладати. Це — втрата крові.
...Головним нашим критерієм у процесі вибору текстіу для читання, текстів нашої любові, взагалі не є питанням літературних жанрів чи форм. Проблема значно глибша і складніша... Насправді важливо тільки те, чи потрібен вам цей текст, чи ні. Ви увійдете в нього і побачите, чі вирішує він ваші проблеми, тобто чи тамує ваш інтелектуальний авітаміноз...
...Література — це складова частина одного більшого феномена, це частина краси у світі.
...майбутнє має одну велику перевагу — воно ніколи не буває таким, яким ви собі його уявляєте.
...письменник не повинен бути пророком. Я не люблю пророків. Найбільше зла завжди бувало від різних пророків, які вели людство до так званого кращого майбут нього
Бесіда.
Які з цих висловлювань Милорада Павича вас найбільше зацікавили і чому?
Яка ваша думка з приводу цих висловлювань?
- Які основні риси постмодернізму вам відомі?
4.Повторення основних мотивів постмодерністських творів.
5. Бесіда.
- Які враження від прочитаного?
- Чи сподобався вам роман?
(Заінтригував твір мене з перших рядків: «На цьому місці лежить читач, який ніколи не відкриє цю книгу. Тут він спить вічним сном». Роман являє собою стилізацію давніх наукових трактатів і досліджень - сучасну версію нібито колись існуючого «Хозарського словника» 1691 року . Твір побудований за вимогами словника, тут є статті про те, як користуватися словником, фрагменти передмови знищеного видання 1691 року. Основний зміст, що передає історію хозар через три види джерел: християнські (Червона книга),ісламські (Зелена книга), і єврейські (Жовта книга). Крім цього, додаються так звані Аррепсііх 1 і Аррепсііх 2, а також заключні примітки. Цікаво, що в Червоній, Зеленій і Жовтій книгах йдеться про одні і ті самі події, але подані з різних точок зору. В творі багато героїв , але Атекс і Каган присутні у всі трьох, а ще «Хозарська полеміка» та «Хозари».)
(Хозарська полеміка веде свій початок від сну, який наснився кагану: з неба спустився ангел і прорік: «Создателю дороги твои намерения, но не дела твои». Щоб розтлумачити цей сон, він приймає делегатів від трьох релігій - християнської, мусульманської та іудейської. Винагородою тому, хто краще розтлумачить сон, має стати перехід кагана і всього хозарського народу в його віру. Кожна з релігій обстоює своє право поширити вплив на язичницький народ. Це можна зрозуміти, але чому каган зраджує свій народ - невідомо.)
( У творі автор обстоює думку про високу культурну організацію і розвинений своєрідний спосіб життя хозар, майстерно відтворює їхню міфологію. Читаючи роман, мимоволі захоплюєшся легендами і казками, традиціями і віруваннями цього народу, що за багатством фантастичних образів не поступаються грецькій або єгипетській міфології. Автор таким чином переконує, що їхня культура перебувала на високому рівні, а міфологія, безперечно, могла претендувати на цілісну форму релігії, чим вона, власне, була для хозар і не потребувала жодних "вливань свіжої крові". Але каган зрадив їх, забруднив кров здорового організму народу, що й спричинило в подальшому його смерть, втрату багатої і неповторної культури, її природне знебарвлення трьома домішками-кольорами: зеленим, жовтим і червоним. Позиція автора постає з самої організації матеріалу: за допомогою лише своєї творчої уяви він зміг відтворити (а точніше - створити, бо історичних пам'яток, на жаль, майже не збереглося) цілісну міфологію хозарського народу. Такий підхід до хозарської проблеми викликає жаль за тими безцінними духовними скарбами, які людство втратило і продовжує втрачати, знищуючи малі народи, асимілюючи їх та знебарвлюючи їхні культури, традиції, вірування шляхом повсюдної глобалізації.)
(Ніхто точно не знає. Яким богам він молився, яких пісень співав і в кому можна шукати його спадкоємців. Нас, українців, з хозарами поєднує не тільки Великий Степ. У «Правовому укладі та Конституції щодо прав і вольностей війська Запорізького»... читаємо: «... войовничий прадавній козацький народ, раніше званий хозарським, Господь спершу возвеличив лицарською вдачею, просторими володіннями і вікопомною славою. Той народ своїми завзятими походами морем і сухопуттю потрясав не лише довколишні племена. А й саму Східну імперію (Візантію) потрясав таким страхом, що східний імператор. Прагнучи жити з ним у мирі, заручився тривким подружнім зв'язком із його зверхником - нарік своєму синові дочку кагана, тобто князя козаків». І ще: нащадками хозар називають то караїмів, то астраханських козаків, то дагестанських євреїв, то ще безліч усякого люду...)
Слово вчителя.
Отже, хозари - народ, який розвіявся степами, як порох під копитами диких коней... М. Гумільов писав: « Так і розсипалися хозари у великому місті Сараї, « столиці» всієї Західної Євразії. Однак не лише етнічну цілісність утратили хозари, але навіть і те, що здається невід'ємним, - пам'ять, чи, говорячи науково, етнічну традицію. Нащадки хозар забули про те, що вони були хозарами... Хозарія стала країною без історичних джерел: письмових, речових і етнографічних, тобто зафіксованих в обрядах і віршуваннях». Чому Милорад Павич звернувся саме до теми хозарів? Сам він пояснював це так: « Мало - помалу я почав шукати і віднаходити імена всіх тих учасників хозарської полеміки, які однаково замовчувались у всіх трьох джерелах. Одне слово, я побачив, що всі вони небагато знають одне про одного. Це видалосьмені доброю метафорою нашого світу, такого, яким він став віддавна і яким є дотепер».
Світ, розірваний на шматочки, що не хоче порозумітися, світ, який згодом дедалі частіше роздертий терористичними актами, війнами, конфліктами цивілізацій чи то на землі обітованій, чи то в Джамі та Кашмірі, чи то в Африці, чи то в протистоянні в Іраку, світ, де нема « жодних справ, які б об'єднували разом іслам, християнство та іудаїзм, цей світ був добре знайомий сербу Милораду Павичу.
Тож він радить нам «йти крізь книгу (світ), як через ліс, - від знаку до знаку, орієнтуючись на зорі (іудаїзм), місяць (мусульманство) і хрест (християнство). Бо ж невипадково один з головних героїв «Словника», Самуель Коен, відчував, що його душа складається з трьох частин, які й уособлювали ці три віри.
5. Особливості роману М. Павича.
а) знаковість;
(У романі знаки Зодіаку перебирають на себе ще й додаткові, знаково-символічні та позначальні функції. Ось який вигляд мають перші сторінки книг у творі:
Кожна книга, за М.Павичем, співвідноситься з певним знаком, а той, у свою чергу, має чітку відповідність щодо загального кола Зодіаку (спочатку Овен, потім Лев і Риби). Тому і книги чітко відповідають послідовності знаків: спочатку має прочитуватись Жовта книга, потім — Зелена й останньою — Червона. І незрозуміло, чому надруковано інакше. Мабуть, видавництва просто не звертають на це увагу. А М.Павич чекає, хто ж розгадає загадку. Але цими знаками справа не обмежується. В кожній книзі є статті, які теж позначені знаками Зодіаку відповідно до знаків книги. У Жовтій книзі це статті про Адама Кадмона, Коєна, хозарську полеміку та закінчення книги. У Зеленій — про Адама Рухані, хозар та оповідь про смерть дітей. У Червоній — про Аврама Бранковича, повість про Петкутина і Калину, розповідь про яйце і смичок, стаття про д-ра Сука. Так само позначені статті Аррепсііх І, в яких йдеться про Адама, брата Христового, про кінець Аррепсііх II. З цих, помічених спеціальними позначками статей складається новий окремий твір. Це текст у тексті, який також чекає на своє дослідження.)
б) перші сторінки твору;
в) структура роману
(Роман Павича має чітку структуру - каркас піраміди, зрізаний трикутник. Три точки зору на хозарську проблему. Протягом розгортання тексту відбувається нашарування епох. Представники кожної наступної епохи шукають зустрічі один з одним. Герої віддзеркалюють один одного. Віддзеркалення відбувається не тільки на горизонтальному рівні, а й на вертикальному. Але навіть представникам останнього покоління, нашим сучасникам, не вдається зустрітися втрьох.)
в) титульна сторінка Даубманівського видання « Хозарського словника 1691 року.
г) суть « хозарської полеміки»; учасники цієї полеміки
6. Робота в групах.
Ігр. Перше покоління: його представники, мета зустрічі, результат.
(Перше покоління. Біля підніжжя піраміди перебувають герої, щоб безпосередньо брали участь у хозарській полеміці: Кирило і Мефодій, дервіш Фарабі ібн Кора та рабин Ісаак Сангарі. Ці єдині представники релігій, що сиділи разом за столом переговорів. Але вони не прагнули зближення, вони намагались роз'єднати хозарський народ, хто переміг - невідомо, але програли - хозари.)
2 гр. Друге покоління. Що стало причиною непорозуміння між героями?
(В XVII столітті біля стін Цареграда представники трьох релігій не можуть порозумітися: « Неочікувано між ними вдарила блискавка страшної ненависті, яку до цього часу обидві сторони не помічали». Всі вони гинуть в сутичці. Чорні сили перемагають: «З тими, хто постійно відноситься до того, що ми відрізняємо від них, з тими, кому ці відмінності не заважають спати, ми будемо зводити рахунки...», - стверджує представник демонічної сили Никон Севаст. Не вдалося Авраму Бранковичу, Масуду Юсу фу і Самуелю Коєну з'єднати всі свої частини «Хозарського словника» - вони загинули в один день від різних людей, але частини словника не зникли - їх запам'ятав монах Феоктист Нікольські і передав до друку Йоганнесу Даубманнуссу.)
)
Згр. Третє покоління. Чому Сатана продовжує правити бал?
(Пройшло майже 300 років. Чи змінився наш світ, світогляд людей, щоб нарешті ми могли досягти вершини піраміди? Люди вже не напівміфічні ловці снів, а сучасні, цивілізовані, з науковими ступенями вчені - дослідники: доктор Ісайло Сук. професор університету в Нови- Саде, доктор Абу Кабір Муавія - професор Каїрського університету,доктор Дорота Шульц - професор університету в Єрусалимі. Та Сатана продовжує правити бал. Війни на релігійно - національному грунті точаться й донині. « Подивись, які результати - раніше більші народи пригнічували менших. Тепер навпаки . Від імені демократії малі народи тероризують великі... Маленькі риби відгризають вуха великим рибам. Тепер тероризована не меншість, демократія завела нову моду, і під гнітом опинилась більшість населення цієї планети...Ваша демократія - це просто...». Демони вбили мусульманина та християнина, а людське « правосуддя» звинувачує іудейку. Наближення до Бога не відбулося? Але надія є! Рукописи не горять!
7.Аналіз образу хозарської принцеси.
8. Барокові домінанти твору.
в оформленні роману, яке здійснено за канонами бароковогомистецтва (орнамент на титульній сторінці та емблематичне супроводження джерел: іудаїстських, мусульманських та християнських);
у використанні знаків Зодіаку в структурі твору, що є підтвердженням барокової ідеї про зв'язок всього існуючого, людини і Космосу в єдиному часопросторі "Хозарського словника";
в словниковому розташуванні статей як частин роману за бароковою традицією абеткового жанру;
у широкому використанні в тексті порівнянь та ідеї відображення- віддзеркалення, в основу яких покладена барокова концепція взаємопов'язаності всіх елементів світу;
в наявності барокових мотивів дзеркала, тіні;
у використанні барокової метафори "життя — це сон" в мотиві сну, трансцендентна парадигма якого у М. Павича стає одним зі стрижневих світоглядних принципів;
у бароковому прийомі кодування як засобі демонстрації таємниці твор
у використанні в романі найпоширеніших образів-метафор:світ-книга, світ-театр, світ-живописне полотно. Саме в літературі бароко метафора перетворюється на найістотніший і найконструктивніший елемент. Вона стає вираженням самої суті зображуваного. Для цього Павич розкладає метафору "світ-книга": За допомогою метафори "світ-книга" М. Павич виходить на загальнолюдський космічний рівень: книга як частина тіла Адама - предтечі стає Бібліотекою, а світ __ Всесвітом. Проте не універсальним, не абстрактним, а конкретним — бароковим, зі своєю рецепцією, зі своїм світобаченням.
Історія хозарського народу - це сновидіння, зворотний біккилима, за відомимафоризмом, історія людства в цілому.
Милорад Павич відтворює власну картину світу, використовуючи метафоризм бароко. Він ставить питання, що сталося з моїм сербським народом, чому саме так і чому саме з ним?
V. Підсумки та узагальнення.
- Що нового дізнались на уроці?
- Постмодернізм - це захист і повага людської особистості чи знищення ідеалів та гармонії світу? Яка ваша думка?
- Яке з питань, піднятих в романі, ви вважаєте головним?
- Чому Милорада Павича називають першим письменником XXI століття?
Слово вчителя.
Хіба тільки про сербський народ говорить хозарська тема? А може це роман взагалі про нашу цивілізацію,і, як запитує французький критик, всі ми - хозари в добу ядерної загрози та екологічних катастроф?
Я вірю, що колись ми досягнемо вершини піраміди, порозуміємось, навчимось слухати і розуміти інших, поважатимемо їхні традиції і звичаї, і разом з тим збережемо своє рідне українське слово, притаманне тільки нам, збережемо свою націю, свою землю, ім'я якої - Україна. Сила людства в різноманітності, але ця різноманітність неможлива без власної етнічної цілісності. Не можна «...наш пребагатий і розкішний світ зводити до єдиної моделі, єдиної технології, єдиної релігії, єдиної культури, єдиної мови». Треба навчитись толерантності і поваги, і тоді світ стане мирним і добрим. І неважливо, якою мовою тобі скаже сусід «Доброго дня», але щоб від всієї душі і від всього серця. Я вірю в силу і розум людей.Ми пройдемо цей шлях до вершини піраміди.
|