Літературний процес 1960-1990 рр. Поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу, розкриття соціального змісту загальнолюдських цінностей. Вплив оновленої української літератури на духовне відродження українства


Скачати 62.52 Kb.
Назва Літературний процес 1960-1990 рр. Поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу, розкриття соціального змісту загальнолюдських цінностей. Вплив оновленої української літератури на духовне відродження українства
Дата 28.10.2013
Розмір 62.52 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Література > Документи
Літературний процес 1960-1990 рр.
Поглиблення й урізноманітнення

художнього відтворення світу, розкриття соціального

змісту загальнолюдських цінностей.

Вплив оновленої української літератури

на духовне відродження

українства
І. Суспільно-історичні події

5 березня 1953 – смерть Сталіна

19 лютого 1954 (у 300 річницю Переяславської Ради) – М. Хрущов дарує Крим Україні

Лютий 1956 – ХХ з’їзд КПСС, на якому розвінчано культ Сталіна і з якого починається т.зв. «хрущовська відлига»

Початок 1960 року – відкриття 1го атомного реактора

1964 – усунення М. Хрущова, початок «брежнєвської епохи застою», що тривала до 1982 року

4 вересня 1965 – маніфестація у київському кінотеатрі «Україна» після демонстрації фільму «Тіні забутих предків» С. Параджанова, яку очолив В.Стус

Серпень – вересень 1965 – хвиля арештів дисидентів

Квітень 1967 – вихід у друк збірки В. Чорновола «Горе від розуму»

Квітень 1968 – протест діячів культури проти арештів інтелігенції, що перетворився у демонстрацію біля пам’ятника Т. Шевченко

1967-1968 – закриті судові процеси над представниками української інтелігенції у Києві, Львові, Івано-Франківську

1970-1972 – виходив підпільний журнал самвидаву «Український вісник»

9 листопада 1976 – у Києві створено «Українську Гельсінську групу»
ІІ. Література. Основні твори

1960-ті:

А. Малишко зб. «Синій літопис» (1968), В. Барка «Жовтий князь» (1963),

О. Довженко «Повість полум’яних літ» (1960), О. Гончар «Людина і зброя» (1961), М. Стельмах «Правда і кривда» (1961), Р. Іваничук «Мальви» (1968), Л. Костенко «Зоряний інтеграл» (1963), В. Симоненко «Земне тяжіння» (1964)

1970-ті:

М. Вінграновський зб. «Поезії» (1971), Б. Олійник «Рух» (1973), І. Жиленко зб. «Вікно у сад» (1978), І. Світличний ст. «Духовна драма Шевченка» (1976), В. Земляк «Лебедина зграя» (1971), П. Загребельний «Первоміст» (1972), В. Стус «Зимові дерева» (1970), «Свіча в свічаді» (1976), Л. Костенко «Княжа гора» (1972)
Шістдесятництво як культурно-історичне та

літературно-художнє явище
60-ті роки були часом великих змін у цілому світі. На арену виходила творча молодь, яка не хотіла того світу, який створили для неї батьки.

Одним з найцікавіших явищ української літератури ХХ століття небезпідставно вважається шістдесятництво. Свобода, яку приніс зі своїм приходом до влади М. Хрущов, була досить умовною. В Україні хрущовська відлига викликала в демократичної інтелігенції бажання знайти своє національне коріння. Відомий митець Лесь Танюк створив у 1959 р Київський клуб творчої молоді.

Спочатку до нього входило багато російськомовних митців, які вирішили творити українською і пропагувати українську ідею. Рух 60-ків отримував все більше нових прихильників. Причому це якраз у той час, коли російська мова насильно поширювалася на всій території України як єдина державна мова в СРСР.

Серед ознак шістдесятників можна виділити, по-перше, ідеалізм.

Такий був час: кругом – шакали,

У колі – жменька нас жива,

А ми феноменів шукали

І спотикались об слова.

Друга ознака – шукання правди і чесної позиції. В самому шуканні вже є неприйняття й опір. Поетів тоді називали формалістами за пошук своєї індивідуальності. А насправді – за те, що шукали істину, а не оспівували нав’язану ідею.

Третя ознака – опір, протистояння офіційній літературі. Протистояння було передусім морального характеру.

Не можна сказати, що всі твори були однаково бездоганні. Проте вони були затаєним голосом громадської думки. І саме такі чесні твори були виразом моральної позиції 60-ків.

Важко узагальнювати різні творчі індивідуальності. Іван Дзюба першим знайшов цитати з Маркса, а потім з Леніна, які звучали викривально. Іван Світличний демонтував теорію партійної літератури.

Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори зазвучали апокаліптично.

Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні недозволеної щирості.

Ліна Костенко зрідка виступала з віршами, але то були вірші такої сили, наче всієї радянської поезії до неї не існувало.

Валерій Шевчук писав блискучі психологічні новели «ні про що».

Володимир Дрозд відкривав соціальну дійсність з недозволеного боку.

Зовсім не те і не так, як того вчили в інституті, малювали Віктор Зарецький, Алла Горська, Галина Севрук.

Уривок з книги М. Ільницького «Драма без катарсису» (про долю С. Параджанова та його фільму «Тіні забутих предків»)

4 вересня 1965 року в Києві під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у щойно відкритому кінотеатрі «Україна» Іван Дзюба звернувся до глядачів з повідомленням, що в Україні почалися арешти творчої інтелігенції. Він назвав прізвища 20 заарештованих. Його підтримали В. Чорновіл та В. Стус.

За кінофільм «Тіні забутих предків» С. Параджанов в 1965р. був нагороджений премією Британської академії, отримав призи в Римі та Мар-дель-Плата (Аргентина). Окрім того, картина здобула 39 міжнародних нагород, з яких – 24 Ґран-прі. Фільм дивилися в 21-й країні й щоразу з незмінним успіхом. Параджанову надсилали свої вітання італійські режисери Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, японець Акіро Куросава, поляк Анджей Вайда. Зрозуміло, що в СРСР від режисера вимагали російськомовної версію картини: влада не могла погодитись, що фільм озвучений українською мовою. Отож, саме цей варіант фільму був заборонений, а Параджанов засуджений за сфабрикованою справою на 5 років таборів суворого режиму. Його звільнили за рік до закінчення терміну. Однак у 1982 р. у Тбілісі режисера світової слави чекав новий арешт і майже рік позбавлення волі. У 1984 році С. Параджанов зняв фільм «Легенда про Сурамську фортецю», який переміг на Італійському кінофестивалі. Проте, для радянської влади Параджанов назавжди залишився «ворогом № 1», а його творчість – забороненою.
Шістдесятники стали першою ластівкою свободи в післясталінський період. Ідеться не лише про українських митців, а й про російських, які теж стали жертвами репресій. Наприклад, візьмемо О. Солженіцина. Після виходу свого роману «Один день Ивана Денисовича», він узявся за новий твір «Архіпелаг ГУЛАГ». Та як тільки д влади прийшов Л. Брежнєв, тема репресій у художніх творах була суворо заборонена. У 1969 р. майбутнього лауреата Нобелівської премії О. Солженіцина виключили зі спілки письменників СРСР. На захист Солженіцина стали передові люди світу. Кілька держав запропонували йому політичний притулок і громадянство. Світова громадськість заступалася й С. Параджанова та В. Стуса. На захист Параджанова став відомий французький письменник Луї Араґон. Щоб примиритися з ним, радянські політики звільнили режисера на рік раніше. Василя Стуса за кордоном висунули на здобуття Нобелівської премії. Але в разі присудження винагороди найвищої у світі премії радянській владі довелося б, з ганьбою для себе, випустити його з тюрми. Тому було вирішено за краще вбити поета, адже нагороду Нобеля присуджують лише живим.

Хрущовська відлига не могла тривати далі, бо керівні компартійні органи збагнули: активна громадянська позиція передових радянських митців неодмінно призведе до кардинальних політичних змін. У хід пішли всі засоби духовного нищення. Та коли російських митців у крайньому разі позбавляли громадянства і дозволяли покинути СРСР, то українських 60-ків чекали набагато суворіші покарання: В. Симоненка жорстоко побили, В. Стуса на довгі роки заточили в тюрму, Григора Тютюнника довели до самогубства, Володимира Івасюка повісили, Аллу Горську вбили, інших оголосили запроданцями Америки і ворогами народу.

Тодішня система рятувала комуністичну партію і її право на вседозволеність та владу. Уже в 60-х роках СРСР перетворювався на суцільний військовий полігон. Незабаром розпочалося випробування атомної зброї в небезпечній близькості до населених пунктів, розстріли мирної демонстрації, придушення угорського повстання в Будапешті (1956).

Можливо, поява 60-ків була зумовлена потоком утрат: на очах цілого покоління все втрачало значення; людина втрачала обличчя і будь-яку вагу; слово вивітрювалось, мова засмічувалась і зневажалась; ріки висихали; культура й література знищувались.

Отже, 60-ки активно виявляли себе не лише під час хрущовської відлиги, а й значно пізніше, що було ще не безпечнішим, ніж декларування своїх поглядів у 60-х роках. За самвидав переслідували й жорстоко карали. Недарма серед письменників побутував афоризм російського політв’язня В. Буковського: «Сам пишу, сам рецензую, сам розповсюджую, і сам відсиджую за це». Звинувачення в самвидаві вже вважалося вагомою підставою заарештувати автора, інкримінувати йому «зраду батьківщині», «антирадянську пропаґанду», судити й ґарантувати максимальний термін ув’язнення на Воркуті чи в ще привабливішому місці.

Українську літературу не можна уявити без творчості 60-ків. Саме ці митці дали людям надію, вони твердили українцям, що жити у своїй незалежній державі – це вже не така й примарна ідея, а цілком реальна річ, котрої повинні прагнути всі, хто має хоч краплину власної гідності.

Євген Сверстюк про тих провісників майбутньої незалежності пише так:

Загадка живучості 60-ків на арені раптових змін на зламі 80-90-х років, очевидно, в тому, що світ прийняв мову, вистраждану тим драматичним поколінням.

*Матеріал до цього уроку є в статті Дивослова № 1 від 2008 року: «Український правозахисний рух у постатях: Петро Григоренко та Василь Стус». С. 59-64

Схожі:

Проблеми аналізу художнього твору на уроках світової літератури в школі
Як зазначається у пояснювальній записці до програми із світової літератури, основна мета предмета – «залучити школярів до скарбниці...
«Інтеграція змісту уроків етики та української літератури як дієвий...
Практика показує, що оптимальне поєднання змісту предмета етики та української літератури сприяє встановленню ієрархії людських цінностей,...
Осмислення загальнолюдських цінностей
Тема: Осмислення загальнолюдських цінностей у творі Є. Гуцала "Сім'я дикої качки"
Тема покаяння у романі ”Злочин і кара” Ф. Достоєвського Мета
Ніцше на прикладі головного героя; розвивати навички аналізу художнього твору, формувати гуманістичні ідеали, виховувати сильну особистість...
Художня культура (анотація дисципліни )
Програма ґрунтується на принципах цілісності, наступності, системності та варіативності змісту, органічної єдності національних і...
Орієнтовні вимоги оцінювання навчальних досягнень учнів з української...
Ри, національних і загальнолюдських духовних цінностей, розвиток творчих здібностей учнів, виховання в них естетичного смаку, високої...
Календарно-тематичне планування Світова література (нова програма...
Цінності дитинства та їхній вплив на доросле життя. Вплив світу дорослих на дитячі взаємини
Вивчення теорії літератури у школі Сковорода Наталія
Теорія досліджує літературний процес, зміну напрямів і течій, особливості стилю окремого письменника й літературної доби, наприклад,...
Урок 1-2 Тема: Пізнавальне значення світової літератури: зображення...
Тема: Пізнавальне значення світової літератури: зображення в ній життя, побуту, звичаїв, світогляду, духовних і моральних цінностей...
«Розстріляного відродження» Головань Н. М
Літературні ігри на уроках української літератури під час вивчення творчості письменників
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка