|
|
Скачати 257.21 Kb.
|
| Міністерство освіти та науки України Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Науково-технічна бібліотека Світоч української культури До 195-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка (1814-1861) /Рекомендаційний покажчик/ Склала Гол. бібліотекар Ткачук Ю.В. Харків 2009 Бо пам’ятайте, що на цій планеті, відколи сотворив її Пан-Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох! Ліна Костенко. Тарас Григорович Шевченко – центральна постать українського літературного процесу ХІХ ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії. 9 березня випромінюється в людських серцях незабутньою пам’яттю про день народження Тараса Григоровича Шевченка, ювілей якого відзначає весь народ України, українці зарубіжної діаспори, кожен, кому дороге ім’я Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринці, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область), в родині Григорія Івановича Шевченка, який належав поміщику Василю Енгельгардту. Батько був родом з с. Кирилівки (нині – с. Шевченкове), мати – Катерина Якимівна Бойко – з с. Моринців. Наприкінці 1815 року родина Шевченків переїхала в с. Кирилівка, до діда Івана. Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина, про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню. Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи, брав його з собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті « Наймичка» Шевченко називав міста і села, що лишили слід у йог пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята Рота, Дідова Балка, Грузівка, Єлисаветград (нині Кіровоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця. Коли Тарасові виповнилося вісім років його віддали у науку до дяка Павла Рубана. Тяжко жилося кріпакам. Осоружна панщина страшенно виснажувала їх, і вони передчасно помирали. У 1823 році, коли Тарасові було 9 років, померла його мати, якій минав тоді лише сороковий рік. Катря вже вийшла заміж. Лишившись з малими дітьми, батько змушений був одружитися з удовою Оксаною Терещенко, в якої було своїх троє дітей. Незабаром, коли Тарасові виповнилося 11 років, у 1825 році помер батько. За переказами, лишаючи своє убоге майно, Григорій Шевченко сказав: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Біографи поета, очевидно, з його слів, розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата, поставленого на постій, вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватили й жорстоко покарали Тараса. Не раз тікав він в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі. Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла, пас свині, працював разом з наймитом. Але дядько Павло був також надто суворою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у дяка Петра Богорського. Є відомості, що деякий час Шевченко жив і вчився у священика Нестеровського, а потім повернувся до Богорського. У Богорського жив як «школяр-попихач», читав над померлими «Псалтир», за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувало Тараса від «субіток», коли учнів по суботах поспіль карали різками. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу, коли дяк був п’яний, Шевченко помстився його власною зброєю – різками – й утік від нього. Утік у Лисянку до диякона-маляра, щоб навчитися малювати, але й тут опинився в ролі наймита-попихача: носив з річки воду, розтирав фарби. На четвертий день Тарас утік у с. Тарасівку до іншого дячка-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву руку свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому жодних талантів. Тарас змушений був повернутися до Кирилівки, де найнявся пасти громадську череду. Не раз потім у віршах він тепло й зворушливо згадував подругу дитинства Оксану Коваленко, з якою разом пас череду. Це було перше ясне й чисте почуття дитячого захоплення, яке, безперечно, мало вплив на духовний розвиток юнака. Деякий час Тарас служив у священика Григорія Кощиця. Спочатку був «креденсовим» (буфетником): мив посуд, палив груби, а згодом став фурманом – возив попового сина до Богуславської бурси й Київської духовної семінарії. Було тоді Шевченкові тринадцять років. Він узяв від своїх учителів – дяків і попів – усе, що вони могли йому дати, - письменність. У цей же час закладалися основи Тарасового світогляду. На долі своїх батьків і рідних він пізнавав, що таке панщина, кріпацтво, хоч не міг ще й той час глибше усвідомити непримиренність двох станів: селянства і поміщицтва. Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю. З багатьох спогадів ми знаємо, що ще в дитинстві виявилася його пристрасть до малювання. Він малював вугіллям, крейдою на стінах хати, комори, стайні, на дверях і воротах, а потім на грубому сірому папері. Цим пояснюються наполегливі спроби юнака знайти собі вчителя малювання. Останньої такою спробою було звернення до маляра в с. Хлипнівка. Маляр переконався, що в його учня справді є хист, але зажадав дозволу поміщика – Шевченкові тоді минав чотирнадцятий рік. Довелося Тарасові йти до Вільшани і звернутися до управителя маєтків Енгельгардта Д.Дмитренка. За рік перед тим помер старий Василь Енгельгардт, його маєтки розподілили між собою спадкоємці. Кирилівка разом з іншими селами припала позашлюбному синові старого пана Павлові Енгельгардту. Саме в цей час Дмитренко набирав челядь для молодого пана. Тому управитель дозволу Тарасові не дав, залишивши його при дворі. Спочатку хлопця послали на кухню кухарчуком, а потім, помітивши кмітливість, взяли у козачки в покої. Десь восени 1829 року у валці П.Енгельгардта Тарас виїхав з Вільшани через Київ до Вільно. Тарас і далі виконував обов’язки козачка-попихача, а нишком наспівував гайдамацькі пісні та перемальовував картини, які прикрашали панські покої. Одного разу, коли панів не було вдома, він так захопився малюванням, що не помітив повернення господаря. Розлючений пан набив Тараса за те, що він запалив свічку, а на другий день ще й звелів відшмагати його на стайні. Тяжко пережив молодий художник образу й ніколи не зміг її забути. Разом з тим прикра подія того дня спричинилася до подальших змін у його житті. Енгельгардт, вирішив зробити з нього хатнього художника. Найвірогідніше, його вчителем малювання був Ян Рустем. 1830 року почалося польське національно-визвольне повстання. На початку 1831 року Енгельгардт змушений був переїхати з Вільно до Петербурга. Невдовзі помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко. Коли Тарас прибув до Петербурга, йому виповнилося 17 років. На прохання Тараса, Енгельгардт законтрактував його на 4 роки живописних справ цеховому майстрові Василю Григоровичу Ширяеву. Вибившись у люди з низів, пройшовши надто сувору школу, Ширяєв сам був дуже суворою й вимогливою людиною. Учням його жилося не легко, але разом з тим це був справжній майстер своєї справи. Уже у 1835 році Товариство заохочення художників розглядало малюнки учня Шевченка й прийшло до висновку, що вони заслуговують схвалення. Десь улітку 1836 року в Літньому саду Тарас познайомився із своїм земляком – художником Іваном Сошенком, який відіграв значну роль у житті Шевченка. Сошенко познайомив свого юного друга з українським письменником Євгеном Гребінкою, який почав керувати його самоосвітою, зокрема в галузі української літератури. Відтак Сошенко пішов з Шевченком до конференц-секретаря Академії мистецтв українця Василя Григоровича й просив допомогти звільнити свого друга з кріпацтва. Григорович разом з російським художником О.Венеціановим познайомили Шевченка з відомим російським поетом В.Жуковським, людиною дуже впливовою (був вихователем наслідника престолу). Жуковський дуже активно взявся за визволення молодого художника з кріпацтва. Ще до звільнення з кріпацтва Шевченко почав писати вірші. Сам поет зазначав, що його перші спроби належать до часу зустрічі з Сошенком у Літньому саду. Десь приблизно 1836 року продовжено контракт з Ширяевим про навчання Шевченка. 1836 року після тривалого перебування за кордоном повернувся до Петербурга великий російський художник Карл Брюллов. Про Шевченка він почув від багатьох своїх знайомих, зокрема учнів : А.Мокрицького, Г.Михайлова. Брюллов узяв найактивнішу участь у звільненні талановитого художника з кріпацтва. Спочатку він сам відвідав Енгельгарда й умовляв його відпустити Шевченка на волю з гуманних міркувань – як дуже обдаровану людину, - але зазнав невдачі. Тоді до поміщика пішов О.Венеціанов і довідався про ціну, за яку Енгельгардт погодився відпустити кріпака: 2500 крб. Вирішено було, що Брюллов намалює портрет В. Жуковського, розіграють його в лотерею і таким чином здобудуть потрібну суму. Це сталося 22 квітня 1838 року. Свідками при підписанні відпускної були В.Жуковський, К.Брюллов та М.Вієгорський. Вручили її Шевченкові 25 квітня у квартирі Брюллова. Свої переживання в ці дні Шевченко відтворив пізніше в повісті «Художник». Кріпаки не мали права навчатися в Академії мистецтв. Тому тільки після одержання відпускної Шевченко почав відвідувати класи Академії, ставши незабаром, за власним виразом поета, одним з найулюбленіших учнів-товаришів Брюллова. Певний час Шевченко навіть жив у Брюллова. Курс навчання в Академії тривав шість років. Основну групу учнів становили академісти. Крім них, були сторонні учні - ті, що не мали середньої освіти. Стороннім учнем був і Шевченко. Проте у процесі навчання цієї різниці не відчувалося. Сторонні учні складали іспити разом з усіма і мали право на одержання звання класного або некласного художника. Шевченко творчо сприймав науку Брюллова. Спочатку він копіював деякі картини вчителя, але чим далі, тим більше молодий художник шукав свою власну манеру. Учився Шевченко спочатку добре. Комітет заохочення художників ухвалив надати йому грошову допомогу. 31 січня 1839р. Шевченко став пансіонером (стипендіатом) Товариства. Через рік після вступу до Академії відбувся іспит. За малюнок з натури Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. Формування Шевченка – художника пояснити досить легко. Від дитячих спроб, за допомогою різних учителів, молодий художник прямував усе далі й далі, до висот справжнього мистецтва. Значно важче розкрити, як формувався Шевченко-поет. Писати вірші Шевченко почав порівняно пізно, в період знайомства із Сошенком, йому виповнилося тоді 22 роки. Із перших поетичних спроб відомі вірші «Причинна» та «Нудно мені, тяжко – що маю робити». Кілька своїх поезій Шевченко у 1838 році віддав Євгену Гребінці для публікації в українському альманасі «Ластівка». Але ще до виходу «Ластівки» (1841) 18 квітня 1840р. з’являється перша збірка Шевченка – «Кобзар» . У першому «Кобзарі» було лише вісім творів: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1841 року вийшов альманах «Ластівка», а за ним – окремим виданням поема «Гайдамаки», найбільший за обсягом твір в усій поезії Шевченка. Підготовка до видання «Кобзаря» і «Гайдамаків», допомога Гребінці у виданні альманаху «Ластівка» забирали у Шевченка багато часу, але молодість та енергія давали йому змогу займатися одночасно поетичним та образотворчим мистецтвом. На іспиті 1840р. Шевченко одержав другу медаль за картину «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці». На іспиті 1841р. Шевченко одержав третю срібну медаль 2-го ступеня за акварельну картину «Циганка-ворожка». Поза академічною програмою молодий художник виступає в жанрі книжкової ілюстрації у багатьох виданнях. У травні 1843 року Шевченко виїхав з Петербурга на Україну. В рідні місця його вабило давно. Тепер приводом для поїздки стала головним чином художня практика на місцевій натурі. Це була його перша зустріч з батьківщиною після довгої розлуки. На Україну поет виїхав з Петербургу разом з Євгеном Гребінкою білоруським трактом. Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема з М.Максимовичем, В.Білозерським, П.Кулішем, В.Забілою, О.Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С.Волклнського – Миколою Рєпніним і з його дочкою письменницею Варварою Рєпніною та ін.). Десь наприкінці лютого Шевченко виїхав до Петербурга через Москву. Поет прожив у столиці більше року. Основною метою повернення Шевченка до Петербурга було завершення навчання в Академії мистецтв. У Петербурзі Т.Шевченко зближується з багатьма людьми, настроєними опозиційно до царату й кріпосництва, зокрема з тими, що об’єдналися в гурток навколо М.Петрашевського. Навіть у часи найпродуктивнішої роботи в літературі Шевченко не забував про те, що він – художник. 1843 року замислив він виконати й видати велику серію офортів «Живописная Украина». Серія мала складатися з трьох тематичних випусків: пейзажі, жанрові картини з народного побуту та знаменні події історичного минулого країни. Була у Т.Г.Шевченка й ще особиста мрія, яка ніколи не полишала його: спробувати таким чином зібрати кошти, щоб викупити з кріпосної неволі своїх братів і сестер. 1844 року йому вдалося видати в Петербурзі перший випуск альбому «Живописная Украина», що включав 6 офортів. «Живописная Украина» викликала схвальні відгуки, зокрема в Товаристві заохочення художників, але передплата на неї йшла повільно; за відсутністю коштів Шевченко змушений був припинити дальшу роботу над нею. 1845 року Шевченко закінчує Академію художеств і знову їде на Україну, маючи звання «некласного художника». 1846 року у Києві поет став учасником таємного політичного антикріпосницького товариства – Кирило – Мефодіївське братства. Т.Шевченко відвідує нелегальні збори братства, бере участь у суперечках, читає там свої твори. На їхні збори інколи потрапляли випадкові люди. І ось за доносом провокатора Петрова Кирило – Мефодіївське братство було розгромлено. Почалися арешти, слідство. 5 квітня 1847 року Тарас Шевченко, повертаючись до Києва з поїздки по Чернігівщині, був схоплений жандармами прямо на переправі через Дніпро й наступного дня спішно відправлений у Петербург на допит у центральне управління миколаївської таємної поліції та жандармерії – Третій відділ. На допитах Шевченко тримався сміливо й гідністю. На всі питання , що стосувалися його участі в Кирило – Мефодіївському братстві, відповідати відмовився, про інших учасників товариства говорив дуже стисло і стримано, прагнучи не зашкодити їм жодним словом. А щодо своїх «злочинних»віршів відверто написав у свідченнях, що вони породжені правдою самого життя й настроями пригнобленому народу. Суду над кириломефодіївцями не було – справу розв’язано особистим велінням царя. Найсуворіше було покарано Шевченка. На пропозицію Третього відділу, затверджену царем, його призначили рядовим в Окремий Оренбурзький корпус (без зазначення строку служби). Після півторамісячного ув’язнення в казематі Третього відділу Шевченко був з небаченою поквапливістю відправлений у далекі заволзькі степи. З Оренбурга, куди пізно ввечері 8 червня 1847р. було доставлено Шевченка, його, за розпорядженням місцевого начальства, відправляють ще далі – в Орську кріпость на Південному Уралі, на той час вкрай пустельному й малозаселеному. В Оренбурзі та Орську Тарас Шевченко знайшов друзів серед місцевих службовців – земляків і польських засланців. Сувору заборону писати й малювати він порушив одразу. Вірші потай записував у «захалявну» книжечку. Все написане на засланні називав «невольничою музою». |
|
Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України Національний... Азімов, А. Я, робот : науково-фантастичні оповідання : для середнього та старшого шкільного віку : пер з англ. – К. Веселка, 1987.... |
УКРАЇНА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АЕРОКОСМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М.Є. ЖУКОВСЬКОГО Харків, вул. Чкалова, 17. Тел.: (057) 315-10-56, довідкова 707-40-09, Факс: (057) 315-11-31 |
|
Міністерства освіти і науки України від № Обсяги державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою у 2009 році Код 310 Назва : Національний аерокосмічний університет... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АЄРОКОСМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М.Є. ЖУКОВСЬКОГО “ХАРЬКІВСКИЙ АВІАЦІЙНИЙ ІНСТИТУТ” |
|
Міністерство освіти та науки України Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського Щоб пізнати суть епо-хи, потрібно осмислити духовні набутки створені нею. Література реагує на зміни у суспільному житті, аналізує... |
Авіаційно-космічна техніка і технологія Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут МОН України |
|
Архівознавство Навчальний посібник Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» |
Секція Теоретичні та методологічні проблеми сучасної психології Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» |
|
Міністерство освіти і науки України Національний авіаційний університет... В. П. - д-р техн наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки,... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ... Тестові завдання склали кандидати історичних наук Михайлуца Микола Іванович – доцент, завідувач кафедри «Українознавство» Одеського... |