ТЕМА: ВИДАВНИЧА ТА РЕДАКТОСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ЗЕМЛЯХ НАДНІРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО 50-Х РР. ХІХ СТ
|
|
Скачати 275.57 Kb.
|
1 2
|
«ДРУГЕ УКРАЇНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ». КНИГОВИДАВНИЧА ТА РЕДАКТОРСЬКА СПРАВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У І ПОЛ.ХІХ СТ. ТЕМА: ВИДАВНИЧА ТА РЕДАКТОСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ЗЕМЛЯХ НАДНІРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО 50-Х РР. ХІХ СТ. ПЛАН
3. Значення та вплив цензурних утисків на поширення друкованого слова Тема (cемінар) Видавнича та редакторська діяльність українських письменників до середини ХІХ ст. План
5. Становлення та діяльність харківської школи романтиків (СРС)
ЛІТЕРАТУРА:
Упродовж 150 років (від кінця ХУІІІ ст. до по ХХ ст.) українці перебували під владою двох імперій: 80% підлягали російським імператорам, (таких українців називали малоросами) а решта населення жили на території Австрійської імперії та належали родині Габсбургів (тих українців називали русинами). Як і усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська імперія Габсбургів являли собою численні конгломерати, а населення яких складалося із етнічно та культурно різних народів. Абсолютна влада була у руках імператора, які вимагали покори, а населення підпорядковувалось. За їхню підлеглість імператори обіцяли стабільність і порядок. Цим чимало людей була задоволена. Російська імперія була найбільшою у світі, не лише великими розмірами, але й політичним устроєм. Адже правителі мали необмежену владу: деспотична бюрократія, жорстока поліція, безправний народ. У ХУІІІ ст. (1700-ті роки) у результаті реформаторської діяльності Катерини ІІ і Петра. На поч.ХІХ ст. молодий цар Олександр І подарував надія, що він подарує підданим, підлеглим конституцію, яка б змінила самодержавство владою закону. Цього не сталося, після його смерті Микола І, який любив військову муштру, запроваджує у суспільстві дисципліну і порядки милої йому армії. Тому, 1826 року впровадив російську таємну поліцію, утворив жандармерію (регулярну поліцію), посилив цензуру. Щодо українців, то оскільки за своєю мовою та культурою українці були спорідненими з росіянами, то уряд розглядав Україну як російський край. За словами Катерини ІІ «Я повернула те, що було відірване. У силу випадковості». Тепер возз’єднавшись малороси повинні втратити свої відмінні риси і стати «справжніми росіянами», а політика уряду спрямована на прискорення цього процесу, проводилась аж до розпаду імперії. Таким чином, унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли Правобережна Україна та Зх. Волинь. Так, Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина називались Малоросійським губернаторством до складу яких входили Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії. Слобідську Україну перейменували на Харківську, аби уникнути слова «Україна». Назва міста Харків походить найправдоподібніше від р. Харків, у ХІІ-ХУІІ ст. ст. теперішня територія Харкова належала до Дикого Поля, що його опановували половці, а згодом татари. Формально Харківщина належала з поч. ХУІІ ст. до Московської держави, але тут не було жадної влади й осілого населення. Московські царі розсилали сторожу будували укріплення й оборонні лінії проти кримських татар. Поставали перші поселення — слободи з рос. поселенців, а ще численніші укр. поселення втікачів з Гетьманщини й Правобережжя. 1780-1796 - замінено губернію на Харківське намісництво, потім знов на Слобідсько-Українську, а з 1836 р. - на Харківську губернію.
Російська імперія (1721-1917) була найбільшою у світі, не лише розмірами, але й політичним устроєм. Адже правителі мали необмежену владу: жорстоку поліцію та безправний народ. Так, Російська імперія – це назва державного утворення, що виникло на основі земель Московського царства і унаслідок петровських реформ 1708-1721 рр. (відомих як прорубування вікна в Європу). Назва “ Московське государство ” або “ Московське царство ” використовувалась до реформ Петра І Первинна назва Всеросійська імперія 1721 р., яка проіснувала до Лютневої революції 1917 р. і згодом називалась Російська республіка. Таким чином, після третього поділу Польщі 1795 р. до складу Російської імперії ввійшли Правобережна Україна та Західна Волинь. Українські землі називали Малоросійською губернією, до складу якої входили Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії. Слобідську Україну було перейменовано на Харківську, аби уникнути зайвий раз слово “Україна”. Назва “Харків” походить від річки. Формально ці терени були не заселені, бо московські царі будували сторожі та укріплення від кримських татар. Перші заселенці – це українські утікачі з Гетьманщини та росіяни. Політичні події, у яких перебувала Слобожанщина на початку ХІХ ст.
На Росію у 1812 р. напала армія Наполеона. Росія ціною власних втрат відбила загарбників і відігнала їх аж до Парижа. Наполеонові сили вдерлися на Україні на Волинь і завдали там чималих збитків. Українці дехто мріяв про Наполеона, який розіб’є царську імперію. 2. Повстання декабристів. Царські офіцери після Наполеона, стали більш обізнаними із Заходу, зазнали виливів інших політичних інституцій, дістали інші цінності. Повернувшись із перемогою сподівались, що ліберальний Олександр І запровадить у Росії західні реформи. Так не трапилось. Тому розчарувавшись, самовіддані офіцери, представники найзначніших родів Росії, утворили таємні товариства, що ставили собі за мету повалити самодержавство і встановлення конституції. Зазнали згодом поразки.
Згодом Україна стала ареною нового повстання. У листопаді 1830 р. таємне товариство польських офіцерів (натхненне революцією у Франції,, Бельгії), підняло у Варшаві повстання проти росіян. Початок українського національного руху: ПЕРЕДУМОВИ: 1 Розвиток української мови. - публікація «Енеїди» (1798) – першого художнього твору розмовною українською мовою, «Малоросійських оповідань» Квітки (1834); 2. 1818 р. О.Павловський написав «Граматику малоросійського наречія», в якій уперше розглянув граматичну будову української мови, принципи її літературного та розмовного вжитку. 3. Відкриття 1805 р. Харківського університету, що став центром українського відродження. Гурток «харківських романтиків» під проводом І. Срезневського, які впроваджували українське у вжиток. 4. Вийшов «Український вісник». 5. У 1834 р. заснування Київського університету і переміщення укр. інтелектуального центру до Києва. Таким чином, видано перші літ, етнограф., істор. твори, університети, а це показ того, що українці – окремий народ із власною культурою та традиціями. Сформовано укр. літ мову.  Слобідська України у 1764р. 1.2. Василь Каразін – організатор та фундатор університету Епоха імператора Олександра І, що царював у 1801-1825 рр. була видатним періодом в історії Росії. Він прийшов на престол європеїзувати Росію, перенести сюди дух освіти і цивілізованості. Допомагало Олександру І просувати програму реформування Росії освічене дворянство. Одним з таких представників бува Василь Каразін (1773-1842), який переконав молодого царя в потребі та можливості відкриття в провінційному, на той час, Харкові Імператорський університет. Це було найвищим досягненням для міста, адже наука зробила з Харковом те, зо торгівля з Одесою, тобто призвела до розквіту й набуття міста значення важливого центру. Університет запрацював з вересня 1804 р., а офіційне відкриття закладу відбулось у 1805 р. Тепер Харків став центром громадського, культурного, освітнього життя на поч. 19 ст.– найстаріший університет Східної Європи. Перший університет, що входив до складу Російської імперії. Першим ректором з 1804 по 1811 р. був вчений-філолог Іван Семенович Рижський (професор російської словесності, письменник). Відкриваючи університет, царський уряд розраховував, що він стане закладом русифікації, осередком пропаганди урядової політики. Проте сталось інакше, адже університет мав передових учених І. Рижський, професор філології І. Срезневський, німців, які робили усе аби розвивати українську культуру. У 1815 році видано 27 книг. З’явилась потреба у розповсюдження книг, тобто відкрили книгарню у 1812 р. За цензурним статутом, університет мав привілеї у видавничій справі. Разом із заснування університетів відбувалась реформа видавничої справи, був прийнятий «Устав цензуру 1804 року»,у відповідності з яким професори при університетах утворювали цензурні комітети, які цими комітетами відали. Ці комітети були уповноважені розглядати й допускати до друку періодичні видання та альманахи. Так, перший устав університету, затверджений 5 листопада 1805 року, передбачив «Університет має друкарню і власну цензуру для всіх творів». Цензурний комітет складався з деканів, професорів. Харків завдяки університету перетворився на великий культурний центр. На розвиток редагування та видавничої справи у Харкові впливали різні вчені. Зокрема, Іван Овсійович Срезневський (1779-1820). Він відомий поет-класицист і науковець. Був запрошений до університету у 1813 р. на посаду професора красномовства, поезії, слов’янських мов. З’явившись тут він запровадив культ літературної творчості, виховання письменників-початківців. Він був відомий як перекладач. 2. Становлення видавничої справи. Авторський склад та перші видання
У підросійській Україні видавнича справа виникла у Харкові, саме тут склались найкращі передумови для цього. Одночасно з підготовкою до відкриття університету почалась робота по організації університетської друкарні. Ще в 1804 p., з ініціативи одного із засновників університету, В. Н. Каразіна, у Петербурзі було придбано друкарське устаткування. У тому ж 1804 р. для створення друкарні і словолитні прибули з Петербурга друкар Гек і словолитник Дрегер. Відразу ж була побудована словолитна піч і розпочато відливання шрифтів. Друкарня систематично поповнювалась потрібним устаткуванням і матеріалами як шляхом купівлі, так і виготовлення їх на місці. В 40-х роках у ній вже налічувалось 6 друкарських верстатів і до 450 пудів різних шрифтів. 1805 р. друкарня Харківського університету вже приступила до роботи. Спочатку друкували офіційні папери, всілякі повідомлення, форми, відомості, дрібні оголошення приватних осіб тощо. 20 вересня почали друкувати і першу книгу “Опыт риторики” ректора університету І. С. Рижського. У тому ж 1805 р. вийшла ще одна невелика брошура П. М. Шумлянського “Мысли о способах против пожаров”. З наступного 1806 р. кількість та асортимент друкованої продукції різко зростає. За перші п'ятдесят років роботи друкарні було випущено понад шістсот книг, а це становило в середньому приблизно 13 назв на рік. Однак не завжди друкарня працювала з однаковою інтенсивністю. Найуспішніше вона працювала в перше десятиліття свого існування — з 1805 по 1814 p., коли було випущено 207 книг, тобто понад 20 назв на рік. Це була епоха “ліберальних” реформ Олександра І, коли, зокрема, цензурний статут 1804 р. надавав право цензурування університетам і створив, такий чином, найсприятливіші умови для розвитку видавничої справи в країні, особливо в провінції. Але у наступні роки спостерігається спад друкованої продукції. Так, у другому десятилітті було видано 159 книг, а в третьому всього 82, що становить відповідно 16 і 8 назв на рік, тобто майже вдвічі менше, ніж у першому десятилітті. Такий різкий спад друкованої продукції пояснюється діями сил реакції, яка особливо посилилась після розгрому повстання декабристів. З 1825 р. кількість видаваних книг різко зменшується. Якщо в 1826 p., ще ніби за інерцією, було випущено 9 книг, то вже в 1827 р. — всього 2, у 1828 р. — 4, у 1834 p.— 5. Цензурний статут 1804 р. до цього часу втратив свою силу. З 1819 р. діяли “Временные правила”, які, “сообразуясь с опасным движением умов в Европе”, буквально тероризували пресу. Права цензурування університети були позбавлені. Це право було передано цензурним комітетам, створеним у Москві, Петербурзі, Ризі і Вільнюсі. 1826 р. був затверджений новий цензурний статут, який О.С.Пушкін назвав “чавунним”.. Кожному, починаючи від автора, власника друкарні, видавця і навіть друкаря, кого підозрювали в порушенні статуту, загрожувала жорстока розправа. Не в кращому становищі опинились і самі цензори, які при найменшому сумніві повинні були забороняти і не допускати до видання книг. Але в особливо тяжкому стані опинилася провінціальна і неросійська преса, бо в спеціальних параграфах заборонялося друкувати книги, в яких “нарушаются правила и чистота русского языка”. Це негативно вплинуло на справи друкарні Харківського університету, бо українська мова розглядалася тільки як діалект російської мови. Трохи вирівнюється і, можна сказати, стабілізується діяльність друкарні Харківського університету в кінці 30-х — у першій половині 40-х років, точніше — до 1847 p. Однак з 1848 р., в зв'язку з революційними подіями на Заході, в Росії починається період жорстокого цензурного терору, який тривав до 1855 р. і дуже негативно вплинув на стан видавничої справи в країні. 2.2. Підготовка та видання різних видів книжкової продукції друкарні Харківського університету Розглянемо продукцію друкарні Харківського університету першої половини XIX ст. за змістом, слід зауважити, що на першому місці стоїть наукова і навчальна література, що становить майже одну третину всієї друкованої продукції друкарні — близько 200 назв. Серед них — велика кількість підручників і навчальних посібників, що були в загальному користуванні в початкових і середніх школах Харківського навчального округу, який охоплював Лівобережну Україну, Дон, Крим і Кавказ. Друкарня обслуговувала також навчальні і наукові потреби університету — друкувала підручники, курси лекцій, посібники і порадники для студентів. Праці видавців-науковців Окремі підручники і навчальні посібники являли собою солідні університетські курси, якими користвалися не тільки в Харківському, а й в інших університетах країни. До таких видань належить ряд праць І. С. Рижського, зокрема його “Опыт риторики”, “Введение в круг словесности” (1806) та ін. У Харківському університеті Рижський уперше в російських університетах почав читати курс Історії російської літератури. Його “опыт риторики” був визнаний найкращим виданням російською мовою і рекомендований як навчальний посібник. Але особливо популярною була книга Рижського “Введение в круг словесности”. Вона була першим посібником з вітчизняного мовознавства у якій розглядались такі проблеми, як поняття про мову, її походження, розвиток, структурний і граматичний склад.. Визначними були праці І.І.Срезневського, початковий період наукової і педагогічної діяльності якого також пов'язаний з Харківським університетом. У 1833—1838 pp. Срезневський випустив три збірники під назвою “Запорожская старина”, в яких були вміщені матеріали з Історії України, історичні українські пісні і думи, літописні матеріали і замітки Срезневського про побут запорожців. З 1842 І.І.Срезневський уперше в Харківському університеті почав читати курс історії і літератури слов’янських народів. У цей час учений пише і друкує багато праць з різних питань слов’янознавства і зокрема “Обозрение главных черт сродства звуков в наречиях словянских” (1845), що дістала широке визнання не тільки в Росії, а й в усіх слов’янських країнах. У наступному, 1846 p., Срезневський пише дисертацію “Святилища и освящение языческого богослужения древних славян по свидетельствам современным и преданиям”, за яку першим у Росії здобув ступінь доктора слов'яноросійської філології. Видання художньої літератури Великий інтерес становить художня література, видана Харківським університетом. За розглядуваний період надруковано близько 120 книг, літературно-художніх збірників і журналів. Серед цих видань—твори класиків нової української літератури— І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, П. П. Гулака-Артемовського, які виступили як художники-новатори, що значно розширили тематику української літератури і виявили прогресивне прагнення до реалістичного відображення народного життя. Серед цих творів такі шедеври, як “Наталка Полтавка” (1838) і “Москаль-чарівник” (1841) Котляревського, тут же було надруковано його посмертне повне видання в шести частинах “Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переведенная” (1842). Як з художнього, так і з поліграфічного боку, це видання було одним з найкращих серед тих, що вийшли з університетської друкарні. З творів Квітки-Основ'яненка були надруковані “Шельменко — волосний писар” (1831), опера “Сватання” (1836 і 1840), “Ганнуся” (1839), “Шельменко-денщик” (1840), “Малороссийские повести” (1841) та ін. У періодичних виданнях опубліковано багато ліричних творів, байок і вперше в українській літературі — балади Гулака-Артемовського. 3. Періодичні видання російською та українською мовами у Харкові, їх зміст та видавці.
Разом із заснування університетів відбувалась реформа видавничої справи, був прийнятий «Устав цензуру 1804 року», у відповідності з яким професори при університетах утворювали цензурні комітети, які цими комітетами відали. Ці комітети були уповноважені розглядати й допускати до друку періодичні видання та альманахи. Так, перший устав університету, затверджений 5 листопада 1805 року, передбачив «Університет має друкарню і власну цензуру для всіх творів». Цензурний комітет складався з деканів, професорів. Харків перетворився на великий культурний центр У таких умовах у Харкові на поч. ХІХ ст. виникають перші періодичні видання – газети і журнали. Ініціаторами і працівниками були люди, які гуртувались довкола університету. Це - професор І. Срезневський, професор Є. Філомафітський, Р. Гонорський, Г. Успенський, студент, потім професор університету П.П.Гулак-Артемовський, студент В. Маслович, письменник Г. Квітка, учитель гімназії А.Вербицький, відомий громадський діяч В.Каразін. Протягом 20-х рр. ХІХ ст. у Харкові з’явилось дві газети – «Харьковский Еженедельникь» (1812 р.) редактор Карл Нельдехен та «Харьковские известия» (1817 р.) видавець Андрій Вербицький три журнали-місячники «Харьковский Демокрить» (1816 р.) редактор Василь Маслович, «Украинский вестник» (1816 р.) видавці: Г.Квітка, Є. Філомафітський, Розумник Гонорський; «Украинский домоводь» (1817 р.) видавець Пільгер Федір. У 1824 році виходить двотижневик «Украинский журналь» редактором якого був О. Склабовський. Широкою популярністю користувались у свій час сатиричні твори і байки одного з видавців першого на Україні сатиричного журналу “Харьковский демокрит” В. Масловича. Крім великої кількості сатиричних віршів і байок, опублікованих на сторінках періодичних видань, Маслович видав кілька поетичних збірників, що вийшли з друкарні Харківського університету: “Басни в стихах” (1811, 1825). Йому ж, першому з харківських письменників, належать твори, написані українською мовою (“Пісня сімейству”, “Жартівлива пісня” та ін.) Поетом, ученим і чудовим журналістом був Р. Т. Гонорський. У 1814—1817 pp. Він випустив ряд книжок: “Дух Горация и Тибула”, “Опыт в прозе”, “О подражательной гармонин слова”, підручник французької мови та ін. 1807 р. в Харкові був надрукований один з перших перекладів “Слова о полку Игореве”, здійснений А. Паліциним. Із західної літератури друкарня видала кілька збірників, а в 1844 р.— трагедію Шекспіра “Гамлет” у перекладі А. Кронеберга. Друкувались також збірки народнопоетичної творчості, як, наприклад, “Малороссийские пословицы и поговорки” (1834), збірка віршів Амвросія Могили (А. Метлинського), “Думки і пісні та ще дещо” (1839), “Словацкие песни” (1832). З Харківським університетом пов'язано багато інших видань, зокрема періодичних. За першу половину XIX ст. в Харкові вийшло 12 періодичних видань — газет, журналів і збірників: газета “Харьковский еженедельник” (1812), “Харьковский демокрит” (1816), “Украинский вестник” (1816—1819), “Украинский домовод” (1817), “Харьковские известия” (1817—1823), “Украинский журнал” (1823—1825), Альманахи “Украинский альманах” (1831), “Украинский сборник” (1841), “Сніп” (1841), “Молодик” (1843—1844; перші дві книги вийшли в 1843 р. в Харкові, інші дві у1844 p.— одна в Харкові, а друга в Петербурзі) і “Южный русский сборник” (1848), яким закінчується харківська періодика І пол XIX ст. Таким чином, за 12 років у Харкові виходить ряд журналів і газет, що мали переважно дворянсько-ліберальний характер. Ці видання виходили російською мовою або були двомовними. Це пояснюється такими причинами:
На їх сторінках можна знайти матеріали про історію України, її культурний розвиток, про побут українського народу. Обговорювались проблеми про шляхи розвитку української мови та літератури. Отже, цензура 1804 р. з одного боку створювала можливості для існування провінційної преси, а з другого боку – міцно тримали її під контролем. Періодичні видання, які виходили при університеті (1812–1825 рр.)
«Харьковский Еженедельник» - перше періодичне видання на Україні, яке почало виходити щосуботи 1812 р. Видавав її книготорговець Лангнер, а редактором був професор Карл Нельдехен. Газетні матеріали носили інфор-екон. та комерційний характер. Політичної програми не мала і пристосувалась до умов. Були відділи: економіки, технології, комерції, анекдотів. Інші матеріали не можна було друкувати. Газета популярністю не користувалась, не було читачів, досвіду. Проіснувала три місяці (з травня по липень). Отже, перша спроба періодики – не була успішною, але не безкорисною. «Харьковский Еженедельник» став лакмусовим папірцем, за допомогою якого вдалось з’ясувати інтереси читачів і визначити характер наступних видань. Ще у 1815 р. виникла група літераторів-сатириків – А, Нахімов, В. Маслович, які себе нарекли «Шайкою рифмачів» . Була і друга група – це співробітники університету, а це - І. Срезневський, Є. Філомафітський, Р. Гонорський, В. Маслович, Г. Квітка. Внаслідок діяльності цих груп виникли у 1816 р. перші на Україні два журнали – громадсько-політичний та літературно-науковий «Украинский вестникь» та гумористичний журнал «Харьковский Демокрит» (брали участь І. Срезневський, А.Нахімов, Р. Гонорський, О. Сомов, В. Маслович, Г. Квітка), який видавався з січня по червень 1816 р. «Харьковский Демокрит» (1816) - перший сатирично гумористичний журнал, який виходив з січня по червень 1816 р. Зовні був схожий на петербурзький «Демокрит», мав малий формат, але відрізнявся за змістом. Редактором був Василь Маслович і висвітлював на сторінках місцеве життя. Друкувались різні за жанрами твори: поеми, байки Яким Нахімова, В. Масловича. Усі твори засуджували нерівність, насильство, жорстокість. У часописі вперше використано українську мову. Таким чином, журнал користувався попитом, проте цензура не дрімала і у червні журнал закрили. Протягом століття був чи не єдиним сатирично-гумористичним виданням на Східній Україні. 1817 р. у Харкові з’являється галузеве видання, а її первістком став «Украинский домовод». Проте лише два числа його були надруковані. Видавав його професор університету Федір Пільгер, а сам часопис був призначений проблемам ветеринарії. Швидко закрили. «Украинский вестник» (1816-1820) - перший літературно-художній, громадсько-політичний, науковий журнал, який почав виходити у січні 1816 р., одночасно з «Харьковским Демокритом» при Харківському університеті. Ініціатор видання був професор – І. Срезневський, а редакторами-видавцями були талановиті публіцисти, університетські викладачі Євграф Філомафітський (1816-1819 рр.), Р. Гонорський (1816-1818 рр.), письменник Гр.Квітка-Основяненко (у 1816 р.). Згодом активно долучився до діяльності у журналі П. Гулак-Артемовський. І тематично і за змістом – дуже цікавий, добре організований, редагований. Видавався щомісячно, російськомовний, а відтак – двомовний. Журнал мав такі відділи – наука і мистецтво, художня проза, дитяче читання, хроніка, театр,різне. Дав перші зразки таких публіциситчних жанрів, як нарис, фейлетон, памфлет. «Харьковские известия» - газета заснована у 1817 р. викладачем Андрієм Вербицьким з метою піднесення економічного розвитку краю, торгівлі, поширенню освіти, культури. Припинила своє існування у 1824 році. «Украинский журнал» (1824-1825) - появилась політична тематика, виходить з 1824 р. в університеті, двотижневик, малоформатний. Спочатку був редактором П.Гулак-Артемовський, який захворів і його замінив О. Склабовський. Виходив як продовження «Украинского вестника», але популярність його знижувала релігійна тематика. Таким чином, у 1826 р. скасовано право університетів цензурувати місцеву друковану продукцію, а відтак ліквідована можливість існування провінційної преси. Майже зовсім занепала видавнича справа та друкарня Харкова. Перші харківські видання призвичаїли громадськість до читання. ПЕРСОНАЛІЇ (Фундатори) Василь Каразін Василь Каразін (1773-1842), який переконав молодого царя в потребі та можливості відкриття в провінційному, на той час, Харкові Імператорський університет. Це було найвищим досягненням для міста, адже наука зробила з Харковом те, зо торгівля з Одесою, тобто призвела до розквіту й набуття міста значення важливого. Ізмаїл Срезневський (1770-1820) – друга людина, яка вплинула на розвиток редагування. Відомий поет-класик, науковець. У 1813 р. запрошений до університету як професор красномовства, поезії, слов’янських мов. Запровадив культ літературної творчості, виховання письменників-початківців. Був ініціатором першого літературно-художнього журнала-місячника «Украинского вестника». Визначними були праці І.І.Срезневського, початковий період наукової і педагогічної діяльності якого також пов'язаний з Харківським університетом. У 1833—1838 pp. Срезневський випустив три збірники під назвою “Запорожская старина”, в яких були вміщені матеріали з Історії України, історичні українські пісні і думи, літописні матеріали і замітки Срезневського про побут запорожців. З 1842 І.І.Срезневський уперше в Харківському університеті почав читати курс історії і літератури слов’янських народів. У цей час учений пише і друкує багато праць з різних питань слов’янознавства і зокрема “Обозрение главных черт сродства звуков в наречиях словянских” (1845), що дістала широке визнання не тільки в Росії, а й в усіх слов’янських країнах. У наступному, 1846 p., Срезневський пише дисертацію . Іван Рижський –  перший ректор Харківського університету з 1804 по 1811 рік, учений-філолог. Народився у м.Ризі, у сімї душпастера, закінчив семінарію, працював викладачем риторики, поезії та історії.мЗ 1785 р. переїхав до Петербурга, звідки був запрошений до Харківського університету, де викладав логіку, риторику та інші філологічні науки. Тут написав свої головні праці «Наука віршування» (1811); доопрацював і видав нове видання виданої раніше книги «Спроба риторики». І. С. Рижського, зокрема його “Опыт риторики”, “Введение в круг словесности” (1806) та ін. Особливо популярною була книга Рижського “Введение в круг словесности”. Вона була першим посібником з вітчизняного мовознавства і мабуть, чи не вперше в світовій лінгвістиці в ній подані в науковій системі найважливіші питання мовознавства, такі, як поняття про мову, її походження, розвиток, структурний і граматичний склад.Гр. Квітка-Основ’яненко Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) – у дошевченківську добу продовжив традиції І. Котляревського. Народився на Київщині (тапер Черкас.) у сім’я священика У 1813 р. закінчив Київську духовну академію, вчителював, а у 27 років знову стає студентом, але уже Харківського університету. Такий рівень знань продемонстрував, що через рік для нього створили кафедру польської мови, на якій він був викладачем. Читав історію, географію, згодом професор, з 1828 р. декан історико-філологічного (словесного) факультету, з 1841 по 1849 рр. – ректор. Був гарним оратором. Проте адміністративна робота не дозволила йому сповна зосередитись на педагогічній та науковій роботі. Відомий поет, письменник. Активно художньою діяльністю займається після переїзду до Харкова, друкується на сторінках журналу «Украинский весник». 1825 року Г-Артемовський зустрівся з А.Міцкевичем під час мандрівки польського поета Україною, показав йому баладу «Твардовський». Міцкевич похвалив, поступившись своїми амбіціями. Адже у нього є твір «Пані Твардовська». Був у тісних стосунках з Г. Квіткою-Основяненком, який помер у нього на руках. Євграф Філомафітський (1790-1831) – у 1812 р. був зарахований студентом харківського університету. Уродженець села Малахове Ярославської губернії. Успішно закінчив університет, залишився викладати, зробив наукову карєру, а у 1826 р. зайняв посаду професора загальної історії, географії, статистики. Був редактором першого літературно-художнього журнала-місячника «Українского вестника» докінця існування журналу, бо Гонорський – помер, Квітка перейшов на посаду предводителя дворянства. Євген Гребінка (1812-1848) – письменник, педагог, видавець. Народився на Полтавщині, писав твори рос. та укр. мовами у жанрі байки та вірша. Розумник Гонорський (1781-1819) – запрошений у 1816 р. до Харківського університету для викладання літератури, географії та статистики. Випускник Петербургського педагогічного інституту. Був у редколегії першого літературно-художнього журнала-місячника «Українского вестника». У 1818 році відмовивсявід редакторської праці, посилаючись на зайнятістьнавчальною та науковою працею в університеті. А у серпні 1819 року помер. Естетичну програму журналу формував Розумник Гонорський. Великий його талант був засвідчений ще до початку виходу його книги «Про наслідувальну гармонію слова» (1815), яка мала особливе значення. він пробував себе в художній літературі, перекладав з французької, німецької та італійської мов, які добре знав. Отже, йому належалать два здобутки: 1) теорія наслідувальної гармонії слова; 2) теорія мальовничої прози. Сторінки «Украинского весника» автор використовував для викладу своїх поглядів. Василь Маслович (1793-1841) – видавець «Харьковского Демокрита», харків’янин за походженням, у 1816 р. закінчив університеті поїхав до Петербурга у пошуках кар’єри. Андрій Вербицький (1788-1859) - відомий український учений, педагог, літератор. Мав видавничу практику., адже з 1811-1829 рр. видавав перші в Україні календарі «Харьковский календарь». Він був автором підручників та наукових праць з російської літератури, граматики. З 1816-1839 рр. професор російської словесності Харківського університету. Заслуговують на увагу праці кандидата словесності, одного з перших вітчизняних учених у Харківському університеті Андрія Вербицького, який випускав щороку з 1811 по 1829 р. “Харьковский календарь” (“Подарок на новый год сельским и городским жителям”) і видав кілька підручників з російської граматики, російської і латинської літератур. Орест Сомов (1793-1833) - російський письменник, близький до кіл декабристів, здобув вищу освіту у Харкові і відправився у Петербург. Славу йому принесли твори на українську тематику. «Шайка рифмачей» НАЙВАЖЛИВІШІ ПОДІЇ 1772 р. – перший поділ Польщі 1793 р. – другий поділ Польщі 1795 р. – третій поділ Польщі 1796 р. – Харківську губернію перейменували у Слобідсько-Українську 1805 р. – відкриття офіційно Харківського університету 1812 р. – вторгнення армії Наполеона в Росію 1812 р. – відкриття книжкового магазину у Харкові 1812 р. – «Харьковский Еженедельник» 1816 р. – «Харьковский Демокрить» 1816-1820 рр. – «Украинский вестник» 1817 р. – «Украинский домоводь» 1817-1823 рр. – «Харьковские известия» 1824 р. – «Украинский журнал» 1848 р. – скасування кріпацтва в Австрійській імперії 1861 р. – скасування кріпацтва в Російській імперії |
1 2
Схожі:
|
ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ Про видавничу справу : видавнича діяльність, виготовлення видавничої продукції, розповсюдження видавничої продукції |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ДОПОМОГУ В РОБОТІ КЕРІВНИКУ ГУРТКА ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ Виконуючи професійні функції, методист аналізує, синтезує відповідно продукує новітню наукову інформацію. Це потребує знань хоча... |
|
ДПА з історії України у 9 класі Білет №1 Розкрийте значення трипільської археологічної культури для утвердження відтворювального господарства на землях України |
ГРОШОВІ ПОТОКИ ПІДПРИЄМСТВА Ключові слова: ГРОШОВІ ПОТОКИ, ВАЛОВІ ДОХОДИ, ВИРУЧКА ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ, ЗВИЧАЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ОПЕРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ,... |
|
ТЕМА 7 Військово-політичні, тоталітарні режими в українських землях... Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20-х – 30-х роках ХХ ст.: соціально-економічні перетворення |
Тема. На землях стародавньої Еллади Обладнання. Мольберт, ілюстрації, підручники, книги «Міфи древньої Греції», малюнки, ілюстрації, мультимедійний проект |
|
Практична робота №1 Розвиток видавничої справи і редагування в Україні ХІХ – початку ХХ ст Суспільно-політичні чинники розвитку української видавничої справи початку ХІХ ст |
Тема 19. Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності та реклами Метою «торговельна діяльність на організованому ринку», «торговельна діяльність на неорганізованому ринку», «агентська діяльність», «реклама»... |
|
Міністерство освіти і науки України Східноукраїнський національний... Методичні вказівки, тематика та рекомендована література до виконання курсових робіт з дисципліни "Сучасна українська мова і стилістика"... |
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua