|
|
Скачати 80.3 Kb.
|
|
ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 28.05.06 Про щастя-долю і добру годину. З порад Бориса Антоненка-Давидовича: благополучний чи щасливий? Чи варто присвоювати нагороду? Вибираємо слово: вірний, правильний, слушний, правдивий. Про слова-синоніми водій і шофер. Вузлики на пам’ять. Зараз ми розуміємо щастя переважно як внутрішній стан душі, радість, велике задоволення. Однак якщо звернутися до походження цього слова, зауважує мовознавець Галина Яворська, виявляється, що це значення - вторинне. Це слово праслов’янське, воно зберігається зараз у східнослов’янських та західнослов’янських мовах. Його етимологія свідчить, що первісно слово щастя було похідним, у нього був префікс съ, який колись, вірогідно, мав значення “хороший, гарний”, і корінь част, той самий, що в словах частина, частка, частувати. Отже, щастя - це первісно “хороша частина”. Частина від чого? Мабуть, від колишнього спільного добра - майна, їжі, тобто того, що забезпечує саме існування людини. Вважається, що таке “щастя” залежить від дії непідвладних людині сил, від того, яка в неї доля. До речі, доля - це первісно теж частина, результат розподілу (доля етимологічно пов’язана з дієсловом ділити). А вже потім це слово почало вживатися і в значенні сили, яка визначає перебіг людського життя (порівняйте російські слова участь, удел). Загалом доля за народними уявленнями - це щось незмінне, таке, що надається кожній людині при народженні, а щастя - це вже більшою мірою справа випадку. Про це свідчать такі вислови, як “Щасливому - щастя”, “Кому щастя, тому й доля” або: “Кому щастя, тому й півень несеться”. В тому, як вживається слово щастя, відбивається уявлення про те, що добробут та успіх часом залежать від сил мінливих та примхливих. У давніх римлян схожі уявлення були персоніфіковані в образі богині долі - Фортуни. У слов’ян таке мінливе щастя не уособлювалося, але схоже поняття існувало. “Щастя, мов трясця, кого схоче, того й нападе” (Білецький-Носенко). Про це зокрема свідчить і дуже цікаве в цьому відношенні слово година. У сучасній мові година позначає насамперед час, певний відтинок часу. Але воно ж подекуди вживається із значенням “погода”: ясна година, хороша година. “Година немилосердно смажила хліба, підганяла до жнив” (Іван Ле). Однак у словосполученнях весела година, добра година та деяких інших це слово має значення, близьке до “доля, щастя”, а, відповідно, “лиха година” - “нещастя, нещаслива доля”. Наприклад, у Михайла Стельмаха про одного з героїв кажуть: “Послав же йому Бог жінку мов добру годину: і робити добре з нею, і співати, а милуватися ще краще”. Існують також українські прислів’я, в яких погана жінка порівнюється з лихою годиною (в даних прикладах - жартівливо): “Щастя, в кого жінка Настя, а в кого Горпина - то лиха година!; “Біда, в кого жінка бліда, а в кого жінка як калина, то й тому лиха година”. Цікаво, що лиху годину, невезіння можна перечекати, як погану погоду: “Перебудемо лиху годину і знов для нас ясно засвітить сонце ” (Іван Нечуй-Левицький). З цього можна зробити висновок, що щастя за давніми уявленнями нагадувало погоду: його треба дочекатися, але необхідно й поспішати, коли воно приходить, щоб не пропустити цей момент. Така тактика повністю збігається з поведінкою щодо погоди в землеробських культурах, бо саме від неї може залежати добробут, а отже - й щастя. Словосполучення добра година, весела година вживаються і в народних формулах-побажаннях: “Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того ж дітвори сотні півтори!” “Година вам щаслива! Щоб ви бачили сонце, світ і діти перед собою!” Такі побажання, так само як звичні побажання щастя й здоров’я, виконують магічну функцію: сказані слова мають реалізуватися. Звичайно, давні ритуали в сучасному житті, особливо міському, втратили свою цілісність, але навіть те, що лишилося, і передусім словесні формули-побажання, зберігають свою основну функцію - сприяти ладові проти безладдя, гармонії та щастю в усіх розуміннях проти хаосу та розпаду. Благополучний чи щасливий? “Фактичні результати перельоту, благополучна посадка важкої двомоторної машини в районі боліт і озер… - неперевершений приклад високої майстерності, доблесті”, - читаємо в журналі. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цій фразі до старослов’янізму благополучна? Старослов’янізмами звичайно користуються тоді, коли хочуть надати фразі тону іронії або, навпаки, врочистості, але ні того, ні того нема в наведеній на початку фразі, тому більше підходять українські відповідники щасливий, щасний, безпечний (коли йдеться про особу): “Щасливого лову! - кивала вона головою рибалці” (Михайло Коцюбинський); “Нехай Бог дає тобі щасну годину!” (Ганна Барвінок). Те саме можна сказати про прислівник благополучно, який витискує з мовного вжитку прислівник щасливо: “Усі підводи благополучно перейшли колію, пропустили зустрічний поїзд”, - а тим часом у живому мовленні чуємо: “Прощавайте, щасливо доїхати!” Таким же, без потреби, штучно занесеним у нашу повсякденну мову, є близький до прикметника благополучний іменник благополуччя, що часто трапляється на сторінках періодичних і неперіодичних видань, але не чується в живому народному мовленні: “Це тільки видимість благополуччя”. Якщо поминути суто стилістичні потреби, - збереження прямої мови персонажа твору, бажання надати фразі канцелярського або іронічного звучання, - не слід послуговуватись цим іменником, а тим більше надуживати ним, бо маємо відомі українські відповідники: щастя (“Де відвага, там і щастя” - Прислів’я), добробут (“Буде на сторожі добробуту народного стояти” - Пантелеймон Куліш), гаразд (“Живуть собі люди в добрі та гаразді”. - Словник за редакцією Агатангела Кримського). У друкованих виданнях, а звідси й у живому мовленні трапляється дієслово присвоїти в невластивому йому значенні: “Артистові присвоїли звання заслуженого”. Дієслово присвоїти має в українській мові два значення: “привласнити” і “прийняти до громади, товариства або визнати за свого”. Коли мовиться про те, що комусь дано звання, орден чи якісь права, слід послуговуватись дієсловом надати (надавати). Відповідно до цього треба вживати похідний від дієслова надати дієприкметник наданий, а не присвоєний, який забарвлює фразу небажаним негативним відтінком: “Наданим високим званням треба пишатися і не зганьбити його недобрими вчинками”. Дієслово присвоїти буде на своєму місці в такій фразі: “Авантюрник самочинно присвоїв собі звання заслуженого артиста, підробивши документи, але його вчасно викрито й належно покарано”. Вибираємо слово: вірний, правдивий, певний, слушний. Прикметник вірний і прислівник вірно з якогось часу не тільки витискають з ужитку інші, більш відповідні слова, а й набувають невластивого їм значення. Не тільки в діловій мові, а й у сучасних художніх творах ми часто натрапляємо на ці слова в значенні “правильний, певний”: “Учинити напад на аеродром це все одно, що повести на вірну загибель сотню бійців”; “Дрімлюга знайшов вірний шлях”; “Ти стоїш на вірній дорозі”; “Сама глибинами серця відчувала - вірно робить син”. А тимчасом в українській класиці й фольклорі цих слів уживали в далеко вужчому значенні, надаючи їм поняття тільки відданості: “Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная” (народна пісня); “Без вірного друга великая туга” (прислів’я). “Хто вірно кохає, той часто вітає” (Номис). Якщо в фразі йдеться не про відданість, а про правильність, слушність, правдивість, тоді треба вдаватись до інших прикметників і прислівників: “А щоб певна була правда, - нехай шлях покаже” (Тарас Шевченко); “Землі своєї зелень і блакить любив я серцем і на схилі віку хотів про це правдиво повістить” (Максим Рильський); “Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрівники тайгою, намагаючись знайти правильний напрям” (Олесь Донченко); “Надія теж не докучала розпитами. Також відклала до слушного вільнішого часу” (Яків Баш); “Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину” (Андрій Головко). З цих прикладів само собою випливає, що в наведених на початку фразах слід було написати: “на певну загибель”, “правдивий шлях”, “на правильній (на правдивій) дорозі”, “слушно робить син”. Іноді поряд із прикметниками правильний, поправний уживають і прикметника вірний у таких висловах: вірний переклад, вірний рисунок (малюнок), цебто - відповідний оригіналу, натурі, точний (Словник за редакцією Агатангела Кримського). Про слова водій і шофер. Досить часто вони вживаються як рівнозначні і взаємозамінні. Можна сказати водій таксі і шофер таксі. Але все ж таки різниця у значенні і вживанні цих слів існує. Основне значення слова водій в сучасній українській мові - “людина, що пройшла спеціальну підготовку і керує автомобілем, автобусом, трамваєм“. Наприклад: “Водій пригальмував мотоцикла”. “Водії самоскидів почали сигналити” (Олесь Гончар). Це слово активно фігурує в офіційній діловій мові, в різних службових документах - інструкціях, офіційних оголошеннях, посвідченнях на право водіння автотранспорту. На відміну від слова водій, що має узагальненіше, ширше значення, синонімічне йому шофер має вужче значення - “водій автомобіля”. Водія мотоцикла, трамвая, комбайна чи якогось іншого рухомого механізму шофером, звичайно, не називають. Слово шофер - досить недавнє запозичення з французької мови, у ній воно з’явилося на початку ХХ століття, коли почали поширюватися автомобілі. Першим значенням цього слова було “кочегар” і вживалось воно як назва робітника залізниці - не механіка чи машиніста паровоза, який керував ним, а того, хто забезпечував сам рух, рушійну силу. Пізніше ця назва була перенесена й на ту людину, котра і керувала автомобілем, і забезпечувала подачу пального, здатність рухатися. Отже, в сучасній українській мові слово шофер - це назва тільки водія автомобіля, при тому - водія-професіонала, тобто назва людини за професією. Людину, яка водить тільки власний автомобіль, шофером не називають, оскільки вона не професійний автомобіліст. Коли застосовують назву шофер до непрофесійного водія, вдаються до словоскладення: шофер-любитель. Таким чином, слова водій і шофер, хоч і синонімічні, близькі за значенням, але не тотожні, не скрізь можуть бути взаємозамінними. І насамкінець - вузлики на пам’ять. Знову про адрес і адресу. В усній мові часто сплутують ці два слова. “А ти знаєш його адрес?” - чуємо в побуті, коли йдеться про місце мешкання когось чи розташування установи. А тим часом сучасна літературна мова вимагає вдаватися в цьому разі тільки до іменника адреса. Походженням своїм ці слова сягають спільного кореня - французької мови, а ще глибше - латинської. Але, виникнувши з одного джерела, адрес і адреса прийшли в українську мову різними шляхами і в різний час. Адрес - із французької через російську, адреса - з німецької через польську. Якщо слово адреса закріпилося як назва місця мешкання людини чи розташування установи, то адрес має значення “урочисте ювілейне привітання”. Зверніть увагу на правильність вживання деяких усталених зворотів зі словом адреса. Українською мовою правильно буде сказати, наприклад: “Я проживаю за адресою”; “Звертайтеся за адресою”. Але: “Я відправив повідомлення на адресу”; “Заяви надсилайте на адресу”. І перш, ніж попрощатись, прислухайтеся до порад Валерія Маснюка. Ну навіщо «до свідання» Ти говориш на прощання, Коли є слова, як диво: «До побачення!», «Щасливо!»? Будьте здорові! - Ходіть здорові! (Щирості стільки в кожному слові!) Тож на все добре вам! і Прощавайте! Прошу, заходьте, не забувайте! Ми - не УкрАїна, ми - УкраЇна. Ми - не окраїна, ми є країна. Ми - не укрАїнці, ми - украЇнці. В рідній країні ми - не чужинці. Не по-укрАїнськи, по-украЇнськи Мовимо слово своє калинове. Не затоптали ватаги ординські Нашу дзвінку українськую мову. Ми - українці, вкраїнський народ. Доля дала нам багато щедрот: Рук працьовитість, вроди квітучість, Ніжність душі, чорноземів родючість. Наймелодійніше в світі всім слово! Знаймо про це і шануймось, панове! |
| ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 08. 10. 06 Вибираємо слово. Про особливості вживання словосполучень брати до уваги і взяти до відома |
ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 17. 12. 06 Сьогодні в радіожурналі: Про український України. Він є одним з головних концептів нашої культури наголошує професор Роксолана Зорівчак |
| ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 12. 11. 06 Сьогодні в радіожурналі: Про забуті слова Так писав про багатство нашої мови незабутній Олександр Підсуха. А скарби її справді невичерпні! |
ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 19. 11. 06 Сьогодні в радіожурналі: Нема Наголос фонетично оформлює слово, відмежовує його від інших слів у реченні. Він може виражати також різні значення слова. Послугами... |
| ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 10. 12. 06 Слово туча намагаються не вживати, бо його вважають невдалою калькою з російської мови. Та справа у тому, в який контекст помістити... |
ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 03. 12. 06 Мов вітер, що спокійно... Про унікальне видання «Григорій Кочур. Біобібліографічний покажчик у двох томах» ми розповімо наприкінці передачі. А ще сьогодні... |
| ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 10. 06. 06 У цьому святі давня дохристиянська традиція поєдналася з християнським святом П’ятдесятниці, Трійці. На п’ятдесятий день після Великодня... |
Тема. ДЕ ХОВАЄТЬСЯ ЩАСТЯ? Мета: допомогти учням зрозуміти складну філософську категорію «щастя», знайти справжні життєві цінності; довести, що дійсне щастя... |
| Щастя. Як його досягти? Мета: допомогти учням зрозуміти складну філософську категорію «щастя», дати можливість упевнитися їм, що досягнення щастя залежить... |
Тема: Щастя. Як його досягти? Мета: допомогти учням зрозуміти складну філософську категорію «щастя», дати можливість упевнитися їм, що досягнення щастя залежить... |