|
|
Скачати 230.4 Kb.
|
|
Зійди на найвищу вершину, Окинь безбережну блакить, Постій і подумай, Людино, Про вічність і суєтну мить. Микола НегодаУ січні 2003 року Черкащина відзначала 75-річний ювілей свого земляка, відомого українського поета Миколи Тодосійовича Негоди – людини витонченої і ніжної душі, дивовижної скромності і делікатності, кому Бог послав великий і щедрий талант, складне, часом трагічне, але таке прекрасне в своїй духовній сутності життя. Народився письменник 9 січня 1928 року в селі Бузуків Черкаського району в селянській родині. На долю Миколи Тодосійовича випали найтяжчі сторінки історії рідного народу: штучний голод 32 – 33 років, який він п’ятирічним хлоп’ям спізнав на собі; припали неосягненні сповна дитячим розумом і вразливим серцем роки репресій і терору; війна, яку він 14-річним осягав пліч-о-пліч з дорослими в Холодноярському партизанському загоні; тяжкі повоєнні роки, дні і ночі газетярської праці, навчання, самоосвіти... У ті ж, повоєнні роки, перші поетичні спроби сільського хлопчика помітив поет-академік Павло Тичина, і зазоріла між ними тепла зворушлива дружба, листування. Після закінчення екстерном середньої школи навчається в Київському університеті, переводиться до Московського літературного інституту ім. М. Горького, який блискуче закінчує. Після навчання Микола Негода повертається до Черкас. В наступні роки редагував альманах “Дніпрові зорі”, керував Черкаським обласним літоб’єднанням. Нагороджений двома орденами “Знак пошани” і медалями. Микола Негода – автор багатьох поетичних творів, пісень, художньої і документальної прози, перекладів і публіцистики; у його доробку довершені драматичні твори, романи, повісті, поеми. Він блискучий майстер коротких ліричних і психологічних новел, прозових мініатюр, які можна з повним правом називати золотарно-викінченими поезіями в прозі. У 1996 році за книжку поезій “Чорний біль” та драматичну поему “Гетьман” М.Негода удостоївся обласної літературно-публіцистичної премії “Берег надії” імені Василя Симоненка. Письменник живе і працює в нашому місті понині, віддаючи свій багатогранний талант служінню рідному народові, літературі, культурі, слугуючи національному духовному відродженню незалежної Української держави. Сучасники про Миколу НегодуЯк завжди, в строю Уважно перечитавши все, видрукуване М.Негодою, прийшов до висновку, що той, “давніший” Микола Негода “підсумовується” збіркою “Степом, степом”, виданою до його 60-річчя. І ось уже більше десяти років маємо значною мірою “іншого” М.Негоду. Звичайно, цілком пізнаваного, талановитого, громадськи активного, але ж і... іншого. Впізнаваним поет лишився передусім у власній творчій манері: у класично чіткій, прозорій, мелодійно легкій версифікаційній техніці, у наскрізному ліризмі, часто базованому на фольклорних інтонаціях, у більшій чи меншій полемічній загостреності слова, в етичній стриманості думки. Як і в деякому надмірі публіцистичності окремих творів чи в готовності сказати слово “на злобу дня”. Той, “давніший” М.Негода, художньо осмислюючи різні проблеми буття, облюбував протягом тривалого часу порівняно невелике коло тем (у збірках “Зерно на долоні”, “Промовляють очі”, “Степом, степом”). Передусім, звичайно, це досить різнобічно висвітлена тема минулої війни, міцно закарбованої дитячою пам’яттю (третя частина роману “Холодний Яр”, поема “Син віку”, вірші “Побратимова клятва”, “Сучасна балада”, “Пішли на фронт” та ін.). Наскрізною в письменника є шевченківська тематика. Микола Негода раз-по-раз ішов “до Тараса на тиху розмову”, вивіряючи по ньому власні думки (драматична поема “Дума про Кобзаря”, поема “Амангуль”, цикл віршів “Тарасовими шляхами”, вірші які стали піснями, - “Тарасова мати”, “Тарасова верба” та ін.). Саме зворушливо – ліричні вірші-пісні про Кобзаря, вірш “Очі Шевченка” можна віднести до кращих здобутків поета в цій темі. Близько до неї можна поставити вдалі поетичні цикли “Осяяння” і “Незабутні”, вірш “Григорій Сковорода”. Микола Негода точно визначав духовні опори для людей в особах справжніх велетів духу. Звичайно ж, яскрава іпостась М.Негоди – поет-пісняр. Окрім уже згадуваної “Степом, степом”, широко знаними піснями стали твори “Летять білі чайки”, “Земле моя, земле”, “Над колискою сина”, “За полем розлогим”, “Чигиринська дума” та ін. Цікава і показова доля пісні “Діброво зелена”, виконуваної кобзарем-лірником Василем Нечепою, відомим квартетом “Явір”, іншими співаками. Як правило, її називають народною, хоч слова написав саме Микола Негода. Досконала простота форми, мелодійна ліричність, глибокий психологічний зміст віршів поета якраз і зумовили народження багатьох пісень. Є в доробкові М.Негоди й вірші філософічні, лірично-інтимні. І хоч їх порівняно небагато, але ж вони, здебільшого позбавлені всяких соціологічних надмірностей, виразно виказують неабиякий талант поета. На рахунок “іншого” Миколи Негоди варто відносити збірку віршів і поем “Чорний біль” (1994), драматичну поему “Гетьман” (1995), нарис “Данило Нарбут” (1996), роман “Отаман Мамай” (журнал “Кур’єр Кривбасу”, 1997). Вірші М.Негоди останніх років часто пройняті почуттями, котрі раніше в його ліриці не стрічалися. Не маю тут на увазі патріотично-закличні твори типу “Устань з колін”, в яких немала доля декларативності, хоч і любої українському серцю. Значно глибше вражають емоційно спокійніші, але пройняті гострим болем і тривогою ліричного героя, за яким легко вгадується автор. У досі просвітленого й загалом оптимістичного Миколи Негоди домінуюче місце зайняли зовсім інші почуття й зовсім інша кольористика: біль, тривога, часом – розгубленість, невизначеність. А поряд - мінорні кольори: “чорний біль ношу я, чорний біль”: Посмутніли, помарніли далі, Небеса похилені в печалі. Заболіло серце, заболіло – На Вкраїні сонце почорніло. Ліричному героєві (поету) зовсім не байдуже, що між людьми “порушена комунікація сердець”, його вражає людська “тупа глухота до краси” й агресивний дух руйнацтва (вірші “Сучасна тема”, “...А потім – руїни, руїни”, “Вмирають птиці”, “Кого клясти і йти куди” та ін.). Ой як незатишно поетовій душі від споглядання того безладу в суспільстві й між людьми. Так важко, що інколи його обсідає почуття зневіри, марнотності зусиль. Це тим паче гірко усвідомлювати йому, котрий “вогнем горів несамовитим”. Що ж лишилось? Рубці на серці та у шрамах тіло. Той, з ким боровся, лічить бариші. Переболіло все, перегоріло – І тільки попіл та зола в душі. У багатьох творах явно відчувається вага літ і життєвого досвіду ліричного героя, нерідко чуються сповідальні нотки й переоцінка цінностей (вірші “Вирок”, “Усмішка тирана”, “Невинний гріх”, частково – поема “Остання ніч”) та линуть спогади до дитинства і юності (поема “ Студене сонце”, окремі вірші). Саме там знаходить розраду стомлена душа ліричного героя, та ще в оспівуванні творчого начала, яке незнищенне, бо людей-творців усе ж, на щастя, багато (“Баян”, “Пісня на рушнику”, “Заповіт баби Насті”, звичайно ж нарис “Данило Нарбут”). Не дав остудитися серцю й легендарний Холодний Яр, до котрого поет “приписаний навік”. Окремими новими віршами М.Негода розвивав і раніше присутні в його творчості філософські судження, морально-етичну проблематику, на яких, проте, виразно позначаються й новітні суспільні й особисті реалії. Дух свободи й демократії поет сприймає дуже відповідально, критично й самокритично: З нестатків і боргів не вилізаю, Караюсь, вільнодумствую і все ж... Щоб жить, ні в кого права не питаюсь, Але мене питають: - Як живеш? Миколі Негоді ніколи не була чужою українська історія з її численними круговертями. Не завжди письменник був у цьому питанні непогрішним, піддаючись фальшивим панівним догмам вільно чи мимовільно. Час і сама історія розсуджують зараз, розсудять і в майбутньому. Поет же до історичного минулого повертається знову. У передмові до роману “Отаман Мамай” М.Негода зазначає, що цим твором “спокутується перед пам’яттю полеглих холодноярців, мужніх борців за волю і незалежність України”. У романі “Отаман Мамай” на тлі трагічно бурхливих подій української революції і громадянської війни виписано образ одного з ватажків холодноярських повстанців Якова Панасовича Щириці, бойовий псевдонім якого і став назвою твору. Роман цей – художньо-документальний, причому власне художнє начало в ньому досить значне, хоч і документальна, історична конкретика цілком заслуговує на довіру. Як і все в Миколи Негоди, роман читається легко, на одному диханні і, звичайно ж, може бути поставлений у ряд тих прозових творів новітнього українського письменства, котрі правдиво висвітлюють дальшу і ближчу вітчизняну історію. Значною мірою сказане стосується і драматичної поеми “Гетьман”, написаної до 400-ліття з дня народження Богдана Хмельницького. Це другий твір М.Негоди подібного жанру (ще – “Дума про Кобзаря”), і він набагато життєвіший від попереднього, насамперед концепцією трактування історії. Та й художні якості твору неабиякі, на що вказують критики. Мабуть, і щодо гетьмана, і щодо інших історичних персоналій, виписаних у творі, і в літературних критиків, і в істориків знайдуться застереження. Але ж “Гетьман” – художній твір, і його автор має цілковите право на власну художню версію образу Хмельницького і його доби. Не зважаючи на перенесену тяжку хворобу, Микола Негода продовжує працювати. Підготовлено до видання романи “Отаман Мамай” і “Божа Кара”, збірка віршів і поем “Дух пращура”, чекає на видавця “Мій Псалтир” – переспіви всіх 150-ти псалмів з Біблії. Свій 75-річний ювілей Микола Негода зустрів із чималим творчим доробком і, на жаль, із порубцьованим серцем. Напевне ж, усе з написаного по-своєму дороге авторові. Але й він сам, мабуть, більше від нас, читачів і критиків, знає й відчуває, що йому вдалося краще, а що – гірше. Що неперебутнє і залишиться надовго, а що – скороминуще. Твори, які “помирають” ще за життя автора – то, мабуть, великий біль і велика драма для нього. Такі душевні колізії переживають усі митці, особливо ж ті, кому випало жити і творити за умов творчої неволі. Але ювілярові є на що зі створеного спертися, його рука ще міцно тримає перо, а серце хай не підведе. Володимир Поліщук, кандидат філології, зав. кафедри української літератури Черкаського державного університету імені Б. Хмельницького Почутий сучасниками [1] Простота і та щаслива легкість руки, коли не відчувається натужності, силуваності – характерна ознака письма Миколи Негоди. Про це можна говорити з цілковитою певністю, бо запропонована нам книга вибраного – це підсумок багаторічної роботи. Досить сказати, що найкраща дата написання сягає 1944 року, отже, коли автор був шістнадцятилітнім юнаком, під останньою стоїть рік 1984. Відстань у часі – 40 років! Є тут над чим замислитися, надто якщо мати на увазі досвід багатьох і багатьох літераторів, чиє сходження до самих себе у різні періоди життя позначене різкими перепадами дихання аж до невпізнання в стилістиці. Маючи можливість простежити творчість автора від її витоків, беру на себе сміливість твердити, що поетика Миколи Негоди за довгий час змінилася мало. Кажу це без найменших претензій на іронію чи на щось таке, що слід розглядати як свідчення інфантильності одіозного ліричного героя. Просто автору, либонь, уже на зорі юності вдалося взяти оту ноту, яка найбільше відповідала природі його хисту і пронести її крізь усі рифи примхливої літературної моди, не напружуючи голосу, але й не стишуючи до такого рівня, коли підстерігає небезпека бути непочутим. Ілюстрація до цього твердження – широко знана пісня "Степом, стеном", яка стала візитною карткою підсумкової книжки М. Негоди. У творчості його багато від усталеної літературної традиції, пов’язаної з численними іменами, від звичного ладу сприйняття, зрештою, від фольклорного начала, що, окрім іншого, підтверджується й деякими стилізаціями, які автор мав мужність представити у своєму доробку. Відомо ж бо, що в таких випадках завжди ризикуєш викликати вогонь на себе. Світ М. Негоди – це світ, сказати б, об’єктивізований, близький і відразу ж впізнаваний, світ, який нас оточує, і той, що надійно освоєний нашою пам’яттю. Суб'єктивне начало в ньому зведене до мінімуму, автор часто стоїть мовби осторонь, звідси й схильність його до сюжетності, що особливо виразно відбилося в поемах. Але й тоді, коли М. Негода, чи пак ліричний герой, говорить про себе, він рідко коли зосереджується тільки на своїй особі, все ніби перебуває на людях, відчуваючи з ними зв’язок постійний і нерозривний. М. Негода належить до тих поетів, які не цураються віршів на злобу дня, часто й працюють з прицілом на газетну публікацію. Є в нього триптих “Жнива в Сагунівці”, який має підзаголовок – репортаж. Акцентуючи на ньому увагу, автор мовби кидає виклик ймовірним критикам – йдеться не про “високі матерії”, а про буденне, необхідне. Але в тім то й річ, що оповідаючи про буденне, автор зумів художньо піднятися над ним, зумів явити неординарний характер справжнього господаря, який не з начальницького примусу, а з власної волі не добуває строку в санаторії тільки тому, що йому болить – чи впораються його земляки з жнивами у нелегкий засушливий рік. Схвильованість водила рукою автора, коли він писав ці рядки, і ця схвильованість дала їм крила. Запам’ятовуються: “Спогад”, “Продається хата”, цикл “Перехожі”, “Вижниця”, “Очі мого онука”, з циклу “Незабутні” – вірш з епіграфом Тичини, “Остап Вишня”. З диптиха “Дві сповіді” глибоко зворушує “Мати”. Широко представлена у поета з Черкас шевченкіана: цикли “Тарасовими шляхами”, “На канівській горі”, драматична поема “Дума про Кобзаря”. Зізнаюся, я із зацікавленням поставився до цього факту: як-не-як, автор – земляк Шевченка. В обох циклах є, звичайно, сильніші й слабіші речі. Краще у шевченкіані М. Негоди – уже названа, велика за обсягом драматична поема. І хоч вона написана давно, ще в 1959 році, читається з інтересом, вона належить до активу автора. “Син віку” – поема документальна, отже, побудована на фактичному матеріалі, присвячена фронтовикові, чию біографію автор ретельно дослідив і оспівав. Нечасто зустрічаються в нашій поезії такі значні за обсягом твори, де б події Великої Вітчизняної були показані через конкретну людську долю. Все краще, що властиве хисту автора – розкутість слова, безпосередність, невимушеність, вміння будувати сюжет, збагачене життєвим і, зокрема, фронтовим досвідом – знайшло тут найбільш повний вияв. Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ, український письменник Вагоме слово М. Негода належить до таких митців слова, які працюють, як кажуть, повільно, але надійно. Написавши ще в школі перші твори, одержавши схвальну оцінку їх таким авторитетом, як Павло Тичина, він не “строчив” книжечок і книжин, не “пробивався” активно у друк, а спокійно і природно входив у поетичне слово, вживався в його народну структуру, музичну символіку. І робив це поет не тільки вивчаючи слово з книг та словників, а звертався до живого життя. Він жив разом із героями своїх творів, часто навіть працюючи разом з ними на своїй Черкащині. Там, на видноті, серед людей, які його знають і люблять, випробовував свою поезію. Таке органічне творче життя не могло не принести відрадних наслідків. М. Негода написав цілу низку прекрасних творів про конкретних людей і, як ніхто з його покоління, створив слова для пісень, які вже сьогодні ввійшли у класику, стали загальнонародними. “Степом, степом...” – гранично просто і сильно аж терпко. Без жодної зайвої деталі. Без жодної стилістичної чи граматичної неточності. Книга Миколи Негоди аж буденно сучасна. Вона заселена реальними людьми, які живуть чи жили поруч з поетом. Їм притаманні всі радощі і болі віку, вони прості і трудолюбні, щирі і безпосередні. І всі ці якості просто і доступно передає читачеві влучне і вагоме слово поета. Олексій ДОВГИХ, український поет, публіцист Класики про Миколу Негоду “Миколі Тодосійовичу Негоді від Павла Тичини. Чую завжди голос Ваш, Чую і вслухаюсь. 24/Х- 60” (З напису на книжці П.Тичини ) “Поезіям Миколи Негоди властиві хороші якості: щирість і простота. Раз у раз пробиваються в цих поезіях милі розмовні інтонації. Він пише про те, що бачив і пережив...” Максим РИЛЬСЬКИЙ (Рильський М. Ростуть сини// Молодь України. – 1955. – 29 листоп.) “- Для пісні що головне? Простота і мелодійність, динамічність оповіді. Особливо для так званої сюжетної пісні. Кожна зайва деталь відволікає. Надмірно складний образ теж. Ви, знаєте, я чимало пісень написав. І все ж інколи шкодую, що не я склав "Степом, степом..." Андрій МАЛИШКО (Вігучин С. Цвітуть осінні тихі небеса...// Малишкові дороги: Спогади про Андрія Малишка. – К.: Дніпро, 1975. – С.193) "Степом, степом" – нині цих двох слів досить, щоб збудити в уяві образ вкритої димом площини, нереально безмежної, яку можна доглянути в глибинах за “Царем-колосом” на картині Катерини Білокур. Не тільки простота і прозорість кожного рядочка, а й епічна ширина мислення, неправдоподібна реальність, яка в сто разів глибше, ніж фотографія, відбиває життя, зробили цю пісню народним апофеозом воїнства. При всій скорботності вона сприймається як життєствердний гімн, при всій величавості – як особиста печаль, і в цьому поєднанні схована таємниця її безсмертності. Мало в нас таких пісень”. |
| 20 червня виповнюється чотири роки, як відійшов у потойбічний світ... Пропонуємо вашій увазі спогад журналіста Володимира Рубашевського, який свого часу працював разом з М. Федунцем в нашій редакції,... |
І. Загальні положення Законами України «Про рекламу», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування»,... |
| 1. Загальні положення Україні на 2007 – 2015 роки», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про електронні документи... |
Порядок «Про основи містобудування», «Про благоустрій населених пунктів», «Про автомобільні дороги», «Про дозвільну систему у сфері господарської... |
| Закони Баррі Коммонера Сьогодні ми поговоримо про нас, людей, про довкілля, про проблеми,які виникають унаслідок ігнорування правил поведінки на природі,... |
І. Загальні положення «Про основи містобудування», «Про благоустрій населених пунктів», «Про автомобільні дороги», «Про дозвільну систему у сфері господарської... |
| До рішення міської ради від 19. 05. 2011 р. №6/8/20 «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про рекламу», «Про об»єднання співвласників багатоквартирного... |
Зображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р Києва, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), про войовничого Святослава,... |
| ПРОГРАМ А по земельній реформі на 2006-2018 роки Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", «Про розмежування земель державної і комунальної власності», «Про землеустрій»,... |
ПРОГРАМА по земельній реформі на 2006-2018 роки Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про розмежування земель державної і комунальної власності», «Про землеустрій»,... |