|
|
Скачати 2.96 Mb.
|
|
Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української літературної мови. Особливості офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, законів, актів, програм, постанов, резолюцій, протоколів та ін. Офіційно-діловий стиль — це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера). Один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ ст, українсько-молдавських грамотах, українських літописах. Головні ознаки офіційно-ділового мовного стилю 1. Ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу актів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову. 2. Відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо). 3. Характеризується як зростаючою стандартизацією мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керуючого слова; обставинні слова — якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо). 4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту. Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Підстилі офіційно-ділового мовного стилю. Системи документації В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі: 1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо. 2.Дипломатичний — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо. 3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо. 4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо. Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої визначаються метою й умовами ділового спілкування. Вони виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо). Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту. Синтаксис офіційно-ділового стилю мови характеризується такими особливостями:
Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв'язку з тим, що (через те, що); з огляду на те, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище; відповідно до; в порядку...; згідно з; по лінії; оскільки... то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов'язання; таким чином; ми, що нижче підписались тощо.
Офіційно-діловий стиль визначають такі особливості: 1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис. 2. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, суспільно-виробничу, юридичну, наукову лексику тощо . 3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення, способу обробки. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприйняття, спрощує їх опрацювання. 4. Логічність і аргументованість викладу. Ця риса ділової мови передбачає відображення правильного стану речей, послідовність та об'єктивність фактів і оцінок, нейтральність тону. 5. Відсутність індивідуальних рис стилю. На відміну від інших сфер діяльності учасники ділового спілкування здебільшого виступають у ролі представників певних організацій, закладів і виражають їхні інтереси - тобто є носіями певних функцій. У зв'язку з цим прояви індивідуальності в діловій мові вважаються відступами від норми, нетиповими для стилю взагалі. 6. Наявність мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Це так звані кліше - усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією і сприймаються як звичайний, обов'язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує, скорочує процес укладання текстів, приводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях. Кліше - це мовні конструкції, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та усталене звучання. Розрізняють прості, ускладнені та складні кліше.
Використання мовного кліше – це одна з особливостей ділового мовлення. Кліше дозволяють забезпечувати точність мови. Їх антиподом у мові виступають штампи, які сприймаються як явище негативне, використання є тягне у себе не дотримання цих вимог офіційно-ділового стилю, як точність, стислість, стандартність. Поняття мовного кліше і штампа. Кліше – певний мовної стандарт, готовий стійкий оборот, мовної стереотип, конструктивна одиниця тексту. У використанні цього кошти на ділових документах часом виникає необхідність, наприклад: доводжу до відома, приймаючи до уваги, виходячи з викладеного і т.д. Кліше - це застиглі вислови, усвідомлювані як не вільні чи відтворювані повністю, усіма носіями мови. У лінгвістичній теорії приблизно у тому самому значенні вживаються такі терміни: мовні стереотипи, ідіоми, фразеологізми, штампи, групові шаблони, улюблені обертів, стерео типізовані обороти і т.д. Всі ці мовні явища становлять якесь понятійне поле, до якого наближаються паремії, крилаті слова, цитати, афоризми, максими. Як мовної стандарт, кліше, будучи нейтрально-нормативними явищами у діловій промові, виконує ряд функцій:
Кліше слід відрізняти від мовних штампів, які, зазвичай, недоречні у мові. Штамп – своєрідний шаблон, заяложена форма висловлювання, яка надає промови потьмянілу емоційно-експресивне забарвлення і завдає шкоди думкам. Бездумне повторення висловлювання можна зарахувати до психологічного явища. Штампів мають кілька різновидів. 1. Універсальні слова – це слова, які мають невизначене, узагальнене, стерте значення. Універсальність виявляється у тому, що вони усунути будь-яке слово з конкретним значенням. Цей вид штампа використовується, коли який провіщає хоче висловити думку неконкретно, приблизно. Наприклад, заштамповані пропозиції: Діяльність підприємства мали місце окремі недоліки, що дозволило деяким особам виконувати певні правопорушення. Однак у останнім часом відзначається посилення виховної роботи, і цей питання одна із важливих, якому приділяється велика увагу. Ці фрази не несуть значеннєвого і вже тим паче інформаційного навантаження. 2. Парні слова, чи слова-супутники, які зазвичай вживаються у мові разом, хоча й є фразеологічними оборотами, наприклад: бурхливі оплески, тепла обстановка, стала вельми поширеною, незабутні враження. Визначення у цих словосполученнях неповноцінні, оскільки вони висловлюють думку шаблонно, цим позбавляють її індивідуальності. Слухач сприймає цю інформацію, як належне, цим увагу до кожного слову ослаблено. Мовними штампами стають також отримують поширення образні чи «модні» слова висловлювання, оригінальність яких втрачається через частого вживання, інакше кажучи – це шаблонні метафори з потьмянілим змістом. І якщо вперше вдала метафора прикрасила мова, то повтор фрази всоте позбавляє її оригінальності. Вплив штампа на людей годі недооцінювати. Ті, хто володіє до мови смак, легко піддаються силі штампа. Невдовзі, люди, звикнувши говорити штампами, розучуються думати й над оригінально, по-своєму висловлювати мысли. Отже, кліше – це помічник що становить і читає документ; штамп ж – шкідник, ворог пишучого та говорить. У діловій сфері спілкування розмежування понять кліше – штамп має важливе значення, оскільки вживання кліше зумовлено точністю найменування понять; використання ж штампів тягне у себе порушення правил офіційно-ділового стилю промови.
Сучасна українська літературна мова почала формуватися в 19 столітті. Її започаткував І. Котляревський творами "Енеїда", "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник". В цих творах письменник використав київсько-полтавську селянську говірку. Вирішальна роль у становленні сучасної української літературної мови належить Т. Шевченкові. Він поєднав народно-розмовну мову з засобами українського фольклору і старослов'янськими елементами урочистого стилю, пов'язаними з біблійною тематикою. Надзвичайно важливим етапом у становленні загальнонародної літературної мови було здійснене в поезії Шевченка розширення виражальних можливостей української мови, зокрема віднайдення мовних ресурсів для створення високого поетичного стилю. Слід зазначити: у першій половині й середині XIX ст. в середовищі українських літераторів переважав етнографічно-народницький погляд на розвиток української мови. Це не дивно: адже характерною рисою тоді було мовне протистояння русифікованого міста й українського села. Зросійщення (або полонізація) вищої верстви українського суспільства гальмували творення зразкового варіанта української мови. Україномовна освічена верства народу на території підросійської України в кінці XIX ст. була ще нечисленною й обмежувалася переважно середовищем митців. Ця обставина зумовлювала й орієнтацію літераторів на селянство як головного свого читача. На кінець XIX ст. письменникам в особі таких їхніх представників, як Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський та ін., вдалося подолати жанрово-стильову обмеженість української літератури. В історії національної літературної мови цим письменникам належить заслуга переорієнтації її з "мови сільської баби", згідно з народницькою концепцією І. Нечуя-Левицького, на культурно опрацьовану мову, яка могла б служити потребам розвинутого суспільства. Творчість Лесі Українки, І. Франка, М. Коцюбинського піднесла літературну мову на вищий рівень, збагатила її словниковий склад, розширивши його науковою, виробничою, суспільно-політичною лексикою, удосконалила засоби образного виразу. Окремо слід відзначити внесок цих письменників, особливо Івана Франка, у справу формування публіцистичного і наукового стилів української мови. Розглядаючи історію української літературної мови у XIX ст., не можна оминути заборонену в радянському мовознавстві тему існування в цей час двох її територіальних варіантів – західно-українського і східно-українського, що було неминучим наслідком політичного поділу країни. Якщо в тій частині України, що входила до складу Російської імперії, українців і білорусів було включено до проекту "великої російської нації" і, відповідно, їхні мови через низку заборонних указів було зведено до становища місцевої говірки "общерусского языка", то на підавстрійській Україні офіційних заборон щодо української мови не було. Завдяки реформам Франца Йосифа українська мова у 1867 р. здобула статус однієї з краєвих мов, що давало можливість вживати її в місцевому урядуванні, судочинстві, на транспорті, в торгівлі, у різних сферах культурного життя міста та селянських громад. Саме в цьому регіоні у другій половині XIX ст. почало розвиватись українське шкільництво, було відкрито кафедру української мови у Львівському університеті, з'явились україномовна преса й книговидання. На відміну від підросійської України, де соціальна база української мови була обмежена селянством, а формування її літературного різновиду відбувалось у межах одного, художнього стилю, орієнтованого на відповідну верству населення, соціокультурні чинники розвитку західноукраїнського регіону стимулювали формування тут поліфункціональної літературної мови. Саме у Львові і Чернівцях було започатковано становлення офіційно-ділового, наукового й публіцистичного стилів нової української мови з одночасним формуванням міських україномовних середовищ, що активізувало утворення міських койне на базі української мови – усного мовлення місцевої інтелігенції, підприємців, ремісників. Галицько-буковинський варіант літературної мови формувався на кількох джерельних базах, що відображено у дефініції терміна галичанізм (галицизм, рутенізм), який виник у Східній Україні в ході мовної дискусії щодо шляхів формування літературної мови кінця XIX ст. Розбудову літературної мови західноукраїнського зразка супроводжували процеси активізації запозичень з інших мов, у яких функцію головного джерела і посередника запозичень виконувала польська мова. Слід зазначити, що найактивнішим захисником чистоти "малоросійського наріччя" і супротивником польських впливів лишався царський уряд. В урядових колах імперії прекрасно розуміли загрозу, яку становив для успішного завершення проекту "великої російської нації" мовно-культурний розвиток Західної України. Поява таємного циркуляра міністра внутрішніх справ Валуєва від 8 липня 1863 р. була викликана спробою нейтралізувати вплив Галичини на підросійську Україну, про що виразно свідчить аргументація заборони української мови, наведена в цьому документі: "...саме питання про користь і можливості використання у школах цього наріччя не вирішено, але навіть порушення цього питання було сприйнято більшістю малоросів з обуренням, яке часто висловлюється в газетах. Вони дуже ґрунтовно доводять, що ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і не може бути і що їхнє наріччя, яким послуговується простолюд, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що російська мова так само зрозуміла для малоросіян, як для великоросіян, і навіть значно зрозуміліша, ніж вигадувана тепер для них деякими малоросіянами і особливо поляками так звана українська мова". Із наростанням суперечностей українська громадськість розділилася на два табори – прихильників галицьких елементів у мові і їхніх супротивників, що в кінці 90-х років XIX ст. призвело до тривалої дискусії, в якій зіткнулися різні погляди на шляхи розвитку української літературної мови. |
| Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів... |
1. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
| Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська... Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови |
| ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри |
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Російська мова як не діалект української Олександр Палій, для УП, 06. 09. 2006, 13: 16 Після кількох століть дискримінації української мови ідея Партії регіонів про державний статус російської цілком виглядає не як захист... |
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології |