|
|
Скачати 2.96 Mb.
|
|
Правопис російських прізвищ українською мовою Передаємо їх якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, українського правопису. І. Російське е передається через українське е: а) після приголосних: Вознесенський, Лермонтов, Озеров, Федін; б) у ненаголошеному суфіксі -ев після шиплячих ж, ч, ш, щ, а також ц і р: Бестужев, Тютчев, Малишев, Федорищев, Брянцев, Губарев. ІІ. Російське е передається через є в таких випадках: а) на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Єсенін; б) у середині слова після голосних і при роздільній вимові після приголосних: Воєводін, Грибоєдов, Аляб’єв, Власьєв; в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв: Голубєв, Тимірязєв; Алексєєв, Гордєєв, Федосєєв, але Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв; г) якщо російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього h): Вєтров (вітер), Лєсков (ліс), Пєшков (пішки), Рєпін (ріпа), Смєхов (сміх). ІІІ. Російське ё передається: а) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після губних б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення йо: Йолкін, Йонін; Бугайов, Воробйов, Соловйов; б) через ьо в середині слів після приголосних, коли позначає сполучення м’якого приголосного з о: Верьовкін, Новосьолов, Сьомін, Тьоркін, Хмельов. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.; в) через о під наголосом після ч, щ: Горбачов, Лихачов, Хрущов, Щоткін. ІV. Російське э завжди передається через е: Елконін, Ельяшев, Епов, Естрін. V. Російське и передається: а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ісаєв, Багіров; Гусін, Копнін, Мухін, Пушкін, Шаляпін (тобто в суфіксі -ін); б) літерою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Абаїмов, Воїнов, Таїров, Гур’їн, Ільїн; в) літерою и: 1) після ж, ч, ш, щ та ц перед приголосними: Кожин, Чижов, Шишкін, Щиглов, Цецилін; 2) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Денисов, Кирилов, Михайлов, Никифоров, Тимофєєв. Але Нікітін, Ніколаєв, Філіпов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських; 3) у прізвищах, утворених від основ, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Малинін (малина), Пивоваров (пиво), Писарєв (писати), Тихомиров (тихо і мир); 4) у суфіксах -ик, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ: Бєликов, Голиков; Гнідич, Григорович, Продаєвич; Голицин, Сосницин; Радищев, Татищев; 5) у префіксі -при: Привалов, Прилуков, Пришвін; 6) у російських прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Больших, Волноватих, Косих. VІ. Російське ы передається через и: Крилов, Латишев, Чаплигін. VІІ. Російські суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються через -ськ(ий), -цьк(ий): Бабаєвський, Маяковський, П’ятницький. З м’яким знаком пишуться по-українському також прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Крамськой, Луговськой, Шаховськой, Руцькой. Суфіксові -жский відповідає в нашій мові -зький: Всеволожский — Всеволозький, Черторижский — Черторизький. VІІІ. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного — через — ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Бєлий, Крайній; Бєла, Крайня. ІХ. Апостроф пишеться після губних, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї: Артем’єв, Зав’ялов, Лук’янов, Пом’яловський. Коли ж я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е, то апостроф перед ними не ставиться: Бяков, Пясецький, Пєтухов, Рюмін. Х. М’який знак у російських прізвищах пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н: а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Третьяков, Шереметьєв; б) перед приголосними: Вольнов, Кольцов, Коньков, Кузьмін. Коли я, ю, є означають сполучення м’якого приголосного з а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягилєв, Дюков, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.
Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться: іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач, садо-вод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір; іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, Ощадбанк; іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але: людино-день); іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе; іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя; іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок; іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр; іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп. Через дефіс пишуться: іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль; іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант; іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр; іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран; іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр; іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви; словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай; іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону; слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант; складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін.
Правила Приклади 1. Разом пишуться: а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом; лісостеповий, трубопрокатний, чорноземний б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника; важкоатлетичний, народнопоетичний, правобереж- ний в) складні прикметники з другою дієслівною частиною; волелюбний, вантажопідйомний, домобудівний г) складні прикметники, в яких перша частина -прислівник, та ті, в яких друга частина - дієприкметник; всесвітньовідомий, важкодоступний, вищезгаданий, свіжозрубаний д) прикметники, в яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником. зернобобовий, вузькодіалектне, лінгвостилістичні 2. Через дефіс пишуться: а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс; генерал-губернаторський, дизель-моторний, унтер-офіцерський б) складні прикметники, утворені з прикметникових основ, між якими можна вставити сполучник і; літературно-меморіальний, мистецько-художній, навчально-виховний, музично-розважальний в) складні прикметники, перша частина яких закінчується на -ико, -іко; історико-архітектурний, фізико-математичний, ме-ханіко-технічний г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-; військово-морський, воєнно-політичний, але: військовозобов'язаний, військовополонений д) складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але за змістом є однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е; м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий е) складні прикметники, що позначають відтінки кольору або смаку, проміжних сторін світу. світло-синій, жовто-зелений, гірко-кислий, північно-західний, але. жовтогарячий
Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться: прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє); складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найуживаніші з них такі: без: без кінця, без черги, без упину, без жалю; на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку; до: до побачення, до речі, до краю, до діла; з: з радості, з жалю, з горя, з розгону; в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь; прислшникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою. Через дефіс пишуться: прислшники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому; прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє; прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого; прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.
Більшість слів в українській мові пишуться з малої літери. Але власні назви завжди пишуться з великої літери. Власні назви можуть бути виражені як одним словом, так і сполученням слів. Ними можуть бути:
Особливі випадки написання великої літери:
Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим) і слухаючої (читаючим). Мовлення це зв’язне ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доречні. «Кожний з ораторів, відзначав В.Т. Бєлінський, говорить сообразуясь із предметом свого мовлення, з характером слухаючої його юрби, з обставинами теперішньої хвилини». Доречності як необхідній якості гарного мовлення приділялося більше часу в ораторському мистецтві стародавніх греків і римлян, у теорії й практиці судового й політичного красномовства, доречність є одним із центральних понять у сучасній функціональній стилістиці. Аристотель в «Риториці», говорячи про якості стилю публічного виступу, наполегливо звертає увагу читача на те, що недоречно в ораторському мовленні він уважає «уживання епітетів або довгих, або недоречних, або в занадто великому числі», недоречність використання поетичних зворотів Аристотель показав розходження письмового й усного мовлення («…для кожного роду мовлення придатний особливий стиль, тому що не той самий стиль у мовлення письмової й у мовлення під час суперечки, у мовлення політичної й у мовлення судової») з погляду доречності органічності використання в них певних прийомів виразності, сполучення слів. Марко Туллий Цицерон писав: «Як у житті, так і в мовленні немає нічого сутужніше, як бачити, що доречно. Не для всякого суспільного становища, не для всякого ступеня впливу людини, не для всякого віку, так само як не для всякого місця й моменту й слухача, підходить той самий стиль, але в кожній частині мови, так само як і в житті, треба завжди мати через, що доречно, це залежить і від істоти справи, про яке говоритися, і від осіб, і мовців, і слухаючих». Доречність мовлення якість особливе в ряді таких, як точність, чистота, виразність і ін. Без обліку конкретних умов спілкування неповні наші знання про багатство й виразність мовлення. Більше того, та або інша комунікативна якість мовлення, наприклад точність, виразність, може втратити свою необхідність без опори на устность. Саме по собі поняття гарного мовлення відносно, носить функціональний характер і залежить, зокрема, від доречності тих або інших язикових одиниць, прийомів їхньої організації, особливостей уживання в даному конкретному акті спілкування або типовий язиковой ситуації стилі Дотримання доречності мовлення припускає знання стилів літературної мови, закономірностей слововживання, властивих їм, знання стилістичної системи мови. Доречність вимагає гнучкості у визначенні прийнятності тих або інших якостей мовлення, язикових засобів, мовного акту в цілому. Напевно вперше функціональне розуміння доречності мовлення було сформульовано Пушкіним: «Щирий смак складається не в беззвітному відкиданні той^-те-таке-те слова, такого-то звороту, а в почутті домірності й згідності». Доречність мовлення захоплює різні рівні мови й формулюється вживанням слів, словосполучень, грам-матических категорій і форм, синтаксичних конструкцій, нарешті, цілих композиційно-мовних систем. Їхня доречність може розглядатися й оцінюватися з різних точок зору. І у зв’язку із цим доцільно було б розрізняти такі аспекти доречності мовлення: Доречність стильова 2) Доречність контекстуальна 3) Доречність ситуативна 4) Доречність личностно – психологічна |
| Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів... |
1. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
| Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська... Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови |
| ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри |
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Російська мова як не діалект української Олександр Палій, для УП, 06. 09. 2006, 13: 16 Після кількох століть дискримінації української мови ідея Партії регіонів про державний статус російської цілком виглядає не як захист... |
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології |