|
|
Скачати 1.67 Mb.
|
Греки створили свій алфавіт на основі фінікійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо лягло в основу латинської абетки, а в IX столітті було створено словянське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту. Велику справу створення словянської абетки здійснили брати Константин при хрещенні прийняв імя Кирило і Мефодій. Головна заслуга в цьому належить Кирилу. Мефодій був вірним його помічником. Складаючи словянську абетку, Кирил зміг вловити в звучанні знайомої йому с дитинства словянської мови а це був, мабуть, один з діалектів древнеболгарского мови основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них літерні позначення. Читаючи по-старословянською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. У старословянській мові ми не зустрінемо такої розбіжності між звучанням слів та їх вимовою, як, наприклад в англійській або французькій. Словянський книжна мова старословянський набув поширення в якості спільної мови для багатьох словянських народів. Їм користувалися південні словяни болгари, серби, хорвати, західні словяни чехи, словаки, східні словяни українці, білоруси, росіяни. У память про великий подвиг Кирила і Мефодія 24 травня під всьому світі святкується День словянської писемності. 44. Творчість діячів культури України сучасного періоду. Оксана Стефанівна Забужко 19 вересня 1960, Луцьк — сучасна українська поетеса, письменниці, літературознавець, публіціст. У своїй творчості письменниці пріділяє Багато УВАГА осмислення української ідентічності и при цьому часто корістується методологією фемінізму та постколоніалізму. В Україні Забужко від 1996 від часу Першої Публікації роману-лонґселера Польові дослідження з українського сексу залішається найпопулярнішім україномовнім автором — Загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становіть Понад 65 тис. прімірніків. Крім того вон є авторки численних культурологічніх статей и есе у вітчізняній та зарубіжній періодіці. Оксана Забужко провадиться авторсько колонку в деяки періодичних виданнях Panorama, Столичні новини ТОЩО, вела літературні майстер-класи в Київському універсітеті. Твори Забужко здобули кож Міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її Вірші перекладаліся 16 мовамі світу и 1997 удостоєні поетичної Премії Global Commitment Foundation Фонду Всесвітнього Зобовязання, США. Серед інших її літературніх нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка США, 1996, фундації Ковальових 1997, Фонду Рокфеллера 1998, Департаменту культури м. Мюнхена 1999, фундації Ледіґ-Ровольт 2001, Департаменту культури м. Ґрац 2002 та ін. Оксана Забужко — одна з небагатьох український письменників, які живуть на гонорари від написання книг Хоча, значная Частка доходу — все ж таки від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змоглі завоюваті ЄВРОПЕЙСЬКІ Країни, а кож знайшлі своїх пріхільніків у США. У 1985 році Вийшов Перший збірник віршів Забужко Травневий іній. Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал Кореспондент включивши Забужко в число учасніків рейтингу ТОП-100 найбільш вплівовіх людей в Україні, до цього в червні книга пісьменніці Let my people go очоліла список Краща українська книга, ставши виборів чітачів кореспондента № 1. 45. Шевченко і проблеми самоствердження української нації. Жівотворність цього духовного звязку Між українцямі та їхнім генієм помічено давно. І найсуттєвішою рісою цього звязку, Безумовно, є йо націотворчій характер. Бо Подобається Це декому чи Ні, но сучасний українець духовно походити Саме від Тараса Шевченка. Т. Шевченка створі у художній формі цілісну філософію національного буття українського народу, тобто на рівні поетичного узагальнення відтворів ту повністю відповідну, адекватно українській дійсності систему сутности, цінностей та закономірностей, які за цілі тисячоліття вітворені Українським народом, якімі зумовлене и на якіх трімається вікамі буття української нації, її суспільна свідомість и свідомість українського патріота — борця за інтересі нації. В Основі цієї системи — три абсолютні константи: Бог, Україна, Свобода. І кожне намагання усунуті їх Із життя або зігноруваті при моделюванні шляху нації до свободи, кожне відхілення від котрого Із них, шкірно спроба їх розєднання в жіттєвій практіці моральній, соціальній, Політичній, міжнаціональній, церковній, тощо неминучий обертається бідою, а то й трагедією — окремої людини чи цілої нації. У творчості Шевченка закодована и потребує Лише логічного перекодування, довершила національно-екзістенціальна методологія мислення, тобто мислення в категоріях ЗАХИСТУ, розвитку и процвітання нації, особистого и суспільного чину в Імя її свободи й утвердження. Все життя и ціла йо творчість мают Безумовно національно-захисних, національно-творчий и національно-жертовній характер. Будь-яка українська політична програма, Що ігнорує Цю методологію або, тім Більше, суперечіть їй, — ідейно неспроможності и шкідліва для української нації, для України. Саме тому народ Більше вірить Шевченкові, Ніж нашим політікам. 46.образотворче мистецтво України в 19 ст. Свій внесок у національно-культурне відродження України зробили представники архітектури, образотворчого мистецтва та музики. Так, зокрема, художник Карл Брюллов (1799—1852) виховав багато українських майстрів, серед яких були Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Тарас Шевченко та ін. Завдяки К. Брюллову з кріпацтва було викуплено Т. Шевченка. Знаменитий художник В.Тропінін залишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Саме тут відбувається становлення майстра, він детально знайомиться з іконописною традицією. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він пише безліч портретів (“Дівчина з Поділля”, “Хлопчик з сокирою”, “Весілля в селі Кукавці”, “Українець”, “Портрет подільського селянина”), демократизм і реалізм яких були новаторськими. Після звільнення Тропінін жив у Москві. Знаменитий портрет О.С.Пушкіна його роботи. ( В.Тропінін «Портрет О.С.Пушкіна») І.Сошенко, який залишився після Академії в Петербурзі, у своїй творчості не забував Україну (наприклад, “Продаж сіна на Дніпрі”, “Ріка Рось біля Білої Церкви”, “Хлопчики-рибалки” ). Загалом у живописі початку XIX ст. переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна - “нова Італія”, як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В.Штернберг. Проте найяскравішою постаттю українського образотворчого мистецтва 1840-1860 рр. був Тарас Шевченко. Вступивши 1838 р. до Петербурзької Академії мистецтв, він закінчив її 1845 р. із срібною медаллю, одержавши звання "вільного художника". Своїм фахом Т. Шевченко вважав саме малярство. Відомо понад 1000 його творів образотворчого мистецтва. Талант Т. Шевченка як художника виявився в портретному, жанровому, пейзажному та релігійному малярстві . Він пробував себе в скульптурі, різьбі й гравюрі. Особливе визнання мали його офорти. За них 2 вересня 1860 р. рішенням ради Академії його було обрано академіком з гравірування на міді. Т. Шевченко малював картини, пейзажі й портрети, звертаючись до історії українського народу, його побуту. У Петербурзькій Академії мистецтв він створив картини у романтичному стилі "Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою" (1840), "Циганки" (1841) та ін. Т. Шевченко водночас є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису "Катерина" (1842), який через драму української дівчини-кріпачки розкриває трагедію самої України.(Т. Шевченко "Катерина" (1842)) Сценка з життя українського селянина змальована в картині "Селянська родина" (1843).( Т. Шевченко "Селянська родина" (1843)) Подорожуючи Україною і зібравши багатий матеріал, Т. Шевченко задумав створити серію офортів під назвою "Живописна Україна". Здійснити це йому не вдалося. Проте уявлення про зміст і характер нереалізованого задуму дають офорти "Судна Рада", "Дари в Чигирині", "Старости", "У Києві" та "Видубицький монастир", що відзначаються блискучою технікою, життєвою та історичною правдою. Автор першої книги про Шевченка - художника О. Новицький так говорив про картину "Судна Рада": "Тут саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати" (Т. Шевченко "Судна Рада" 1844р.) З часом творчість Шевченка - художника здобула визнання не лише в Росії, а й у світі. Вона стала доповненням його поетичної творчості, з якою утворювала органічну цілісність, і свідчила про його прагнення засобами мистецтва виховувати в суспільстві любов до України, її народу. З М.Гоголем, В.Штернбергом, Т.Шевченком близько спілкувався великий художник-мариніст І.Айвазовський, який значну частину життя провів у рідній Феодосії (він і свою картинну галерею заповідав місту). У його живописі звучала й українська тема: “Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки”, унікальна для художника жанрова картина “Весілля на Україні”. Новаторською для пейзажу стала творчість А.Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина - “Ніч на Дніпрі” - викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря. (А.Куїнджі “Ніч на Дніпрі” ). 47.особливості стану модернізму (духовного життя) розвитку культури українського народу на рубежі 19-20 ст. Друга половина XIX Століття ознаменувалася Досить складними суспільно-політічнімі процесами на теренах України. Самперед Це стосувалося активного розвитку західноукраїнськіх громадсько-політичних організацій в умів констітуційної монархії в Австро-Угорській імперії та діяльності українофільськіх товариств у самодержавній Російській імперії. Політико-правові процеси на ціх теренах обумовіло й певні ідеологічні трансформації. Важлівість й актуальність даного питання визначена самперед послідуючімі подіямі ХХ століття, котрі були, значне мірою, візначенні розвитку ідеології Другої половини XIX Століття. Після вступив на російський престол у 1855 році вихованя в ліберальному дусі Олександра ІІ, постала проблема нагального реформування всієї державно-правової системи. Невдовзі після приходу на престол, імператор проголосуй амністію членам Кирило-Мефодіївського товариства й ВСІ провідні діячі братства М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерській и Т. Шевченко ОТРИМАНО змогу зустрітісь у Петербурзі, де на тій годину знаходівся духовний осередок українського національного руху. Загальне піднесення суспільно-політічного руху, Що охопіло освічені кола у всій Російській імперії, торкнуло й українського громадянство. Його УВАГА, головному чином, булав спрямована на Звільнення селян від кріпацької неволі. У порівнянні з цією проблемою ВСІ Інші питання відступалі на другий план. Тема боротьбі з кріпацтвом все Більше стає значущих Як у російській, так и в українській літературі. Народ и йо частка стають у центре всіх поміслів української інтелігенції, Вже підготовленої романтизмом до ідеалізації народу Як носія високих моральних основ життя. Кріпацтво уявляєтся Як велике соціальне зло, Як найбільша несправедлівість, котра слід чім швідше усунуті. Ці Ідеї лягли в основу нового напряму, Що розвівався однаково Серед російського та українського громадянство й котрий Дещо пізніше ОТРИМАНО назвународніцтва Творча спадщина кирило-мефодіївців І, зокрема, М. Костомарова однозначно вплінула на наcтупне Покоління історіків народніцької школи, зокрема на В. Антоновича й М. Грушевського. Вчені цієї школи переважно розглядалі народ, Народні Масі Як Провідний фактор історічного процесу та пріділялі пріорітетну УВАГА вісвітленню народних рухів, повстань й інших явищем народної Історії, Що обумовіло її деяки ідеалізацію та романтізацію. Загаль Саме в ХІХ столітті розпочинається процес усвідомлення української національної Ідеї, котра стає Українським національнім духом Основою цього процесу ставши розвиток архетіпів національної культури — основного джерела національної Ідеї та ідеології, ключовими аспектом котрих, на нашу мнение, БУВ Саме національний дух. Однак в умів Російської імперії Розвій української національної Ідеї та ідеології БУВ надзвичайно ускладнення, оскількі Власне розвиток української культури перебував у не менше складному стані. Вже в 1863 році, після видання Валуївського циркуляру, почінається переслідування української мови та літератури. На мнение В. Антоновича, переслідування української літератури через побоювання царської власти політічного сепаратизму Було Лише продуктом недоумства та змішування Прагнення культурних Із політічнімі ї Однак Такі дії царизму в тієї годину в Україні Фактично НЕ спричинили ніякої, навіть ідеологічної, протідії. Навпакі, відбувався спад громадсько-політічної та культурніцької діяльності. Пожвавлення громадсько-політічного та Літературного життя спостерігалося Лише у Львові. Поезії Тараса Шевченка розбудить в 60-х роках XIX Століття активний рух Серед Галицьких українців Досить складний стан у духовній сфері склавии на Закарпатті, у звязку з прагненням урядових кіл Австро-Угорщини при цілковітій пасівності, а то й потуранні частин місцевої інтеліґенції повністю денаціоналізуваті українське населення краю. Незважаючі на Це, певні прояви пробудження національної свідомості українців-русинів Закарпаття все ж малі Місце. Зокрема Це проявилося в прояві до самоідентіфікації собі Як частин українського народу. Таким чином, слід зауважіті, Що появ в середіні ХІХ Століття ідеології народніцтва в Україні ознаменувала Прагнення національної інтелігенції до самовизначення, відстоювання прав селян та Поширення Серед народу просвіти. Протяг ХІХ Століття практично на всіх українських землях вініклі Підстави до формування єдиної ідеологічної Концепції, в Основі котрої лежали Ідеї Соборності, просвіти народу та духовності. Особливого ідеологічного Значення цею процес набув напрікінці ХІХ Століття. У подалі ході Дослідження даної тими слід більш грунтовно проаналізуваті ідейно-політичні та ідеологічні процеси на українських землях на рубежі ХІХ и ХХ століть. 48. Національно-культурний рух на західноукраїнських землях у 19 ст. Національно-культурне відродження в західноукраїнських землях першої половині XIX ст. відбувалося в умовах посилення національного гніту збоку польського панства й австрійської адміністрації в Східній Галичині, румунізації на Буковині та мадяризації на Закарпатті. Та, незважаючи на це, в народі ще жили спогади про славетні походи Б. Хмельницького, пісні про ватажків повстань С. Наливайка, М. Залізняка, І. Гонту. Водночас українці зберігали в побуті, звичаях, обрядах і піснях традиції духовної культури народу. На західноукраїнських землях у цей час прошарок освіченої молоді був дуже незначним. І все ж окремі її представники цікавилися народним життям, мовою, звичаями та фольклором українського народу. Під впливом ідей романтизму вони вивчали народну творчість, записували її, виявляли живий інтерес до української літератури. Через відсутність національної інтелігенції ініціатором таких дій виступили деякі представники греко-католицького духовенства. М. Грушевський підкреслював, що греко-католицька церква "стала для Західної України такою же національною церквою, якою перед тим була церква православна". Серед передових представників українського католицького духовенства передусім варто відзначити львівського митрополита (з 1816 р.), а згодом і кардинала (першого кардинала-українця) Михайла Левицького (1774-1858). Він дбав про організацію українського шкільництва, видав катехізис і буквар для народних шкіл. М. Левицький разом з каноніком Іваном Могильницьким (1777-1831) заснував 1816 р. в Перемишлі перше в Галичині культурно-освітнє "Товариство галицьких греко-католицьких священиків", у статуті якого зазначалося, що книжки "мають бути написані... народною мовою, уживаною по селах", щоб неосвічене громадянство могло їх використовувати. З цією метою І. Могильницький видав 1816 р. для народу його мовою книжечку "Наука християнська", а 1817 р. - "Буквар словено-руського язика". У 1822 р. він першим написав "Граматику язика словено-руського", а в науковій розвідці "Відомість о руськом язиці" (1829) доводив самостійність української мови. Ця праця двічі перевидавалася (1837, 1848) рр.) окремою брошурою. Період розвитку української культури 1816-1830 рр. І. Франко визначив як світанок національного відродження українців у Галичині, що, на його думку, був "довгим і холодним". За цей час вийшло лише 36 книжок, брошур та невеликих листівок, друкованих кирилицею, мовою церковною, далекою від народної. |
|
1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
|
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
|
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
ПЛАН: Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного... Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб пособие. Кемерово, 2000 |
|
Гуревич П. С. Философия культуры. М., 1994. Каган М. С. Философия... ТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА |
№ Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
|
ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |