|
|
Скачати 138.12 Kb.
|
| 1 Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси – culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі, однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон (106-43 до н. е.) в своїх листах у родинн’нй маєток Тустулан називає філософію культурою душі: Cultura amini philosophia est. Щоб стати філософом, вважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислительної діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура зв’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір. З умовами природного середовища зв’язуються його вірування, духовна атмосфера. Наприклад, на культуру наших далеких предків мали великий вплив, з одного боку, північна лісова смуга, з іншого – степ Причорномор’я, а ще з іншого – лісостеп приблизно на широті Київщини. Взяті разом, ці природні ландшафти визначали і зміни в культурному обличчі народу, і безперервність культурної традиції, що зберігалась навіть у найтяжчі періоди історії. 2 Культура – це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних та духовних цінностей. Структуру культури – за її функціями в суспільстві, формами існування тощо. Наприклад, у структурі культури можна виділити два рівні – особистісний і суспільний, в залежності від того, що саме береться за основу при визначенні специфіки прояву цінностей і норм культури – людина чи суспільство загалом. На особистісному рівні в структуру культури входять знання, переконання, світогляд. 3 Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ і саму себе. Світоглядна функція культури проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Суть комунікативної функції культури зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує з допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. Оцінно-нормативна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства. Інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи – в світову цивілізацію. 4 До найдавніших культур належить трипільська! У період пізнього палеоліту (35–11 тис. років тому) на європейських просторах сформувався сучасний тип людини – так званий кроманьйонець. Трипільська культура – високорозвинута землеробська культура VI-I тис. до н.е. (за назвою с. Трипілля на Київщині, де у 1896 р. уперше були відкриті археологом В.Хвойкою пам’ятки цієї культури). В Україні трипільські племена проживали на території від Карпат до Дніпра. У період найвищого розвитку (3500-2700 рр. до н.е.) вони будували добре укріплені села на 600-700 чол. Кожна сім’я володіла кімнатою з глинобитною піччю у спільній оселі. Гончарний посуд мав характерний орнамент жовтого, чорного і білого кольору і є свідченням магічних ритуалів та вірувань трипільців. Племена використовували кам’яні знаряддя праці, вироби з міді. Вирощували пшеницю, ячмінь, льон, просо, велику рогату худобу. В землеробстві використовували рало. До сих пір остаточно не з'ясовані причини зникнення цієї культури, а також не припиняються дискусії про етнічну приналежність трипільських племен. Скіфи були одним із самих могутніх, а тому, знаменитих кочових народів стародавності. Вчасно їхньої появи в Південно-західної Тавриці, скіфи знаходилися в стадії розкладання первіснообщинного ладу, зародження класів і примітивної державності. На V-IV ст. до н.е. приходиться епоха розквіту Скіфського царства, що спочатку було союзом племен, а потім дійсно перетворилося в ранньодержавне утворення зі своєю столицею і соціальною ієрархією. Скіфське царство епохи розквіту займало величезну територію: усі степи і лісостепу від дельти Дунаю на заході до нижнього плину Дону на сході. При самому знаменитому скіфському царі Атеє столиця їхньої держави знаходилася в так називаному Каменському городищі в Нижньому Подніпров'ї. Це величезне поселення, що містить в собі риси міста і кочового стійбища, займало сотні гектарів, а його земляні зміцнення могли вмістити десятки тисяч пастухів і рабів-ремісників, сотні тисяч голів худоби 5 Трипільська культура – високорозвинута землеробська культура VI-I тис. до н.е. (за назвою с. Трипілля на Київщині, де у 1896 р. уперше були відкриті археологом В.Хвойкою пам’ятки цієї культури). В Україні трипільські племена проживали на території від Карпат до Дніпра. У період найвищого розвитку (3500-2700 рр. до н.е.) вони будували добре укріплені села на 600-700 чол. Кожна сім’я володіла кімнатою з глинобитною піччю у спільній оселі. Гончарний посуд мав характерний орнамент жовтого, чорного і білого кольору і є свідченням магічних ритуалів та вірувань трипільців. Племена використовували кам’яні знаряддя праці, вироби з міді. Вирощували пшеницю, ячмінь, льон, просо, велику рогату худобу. В землеробстві використовували рало. До сих пір остаточно не з'ясовані причини зникнення цієї культури, а також не припиняються дискусії про етнічну приналежність трипільських племен. 6 Скіфів, що переважали кіммерійців чисельністю, військовою вправністю, вищою організацією тощо. Геродот поділяв скіфів на царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів, скіфів-землеробів. Племена царських скіфів та скіфів-кочовиків панували над іншими. Основним заняттям кочовиків було скотарство, що давало все необхідне для життя. Разом з тим поширеними були орне землеробство, розведення свійських тварин та садівництво. Серед ремесел домінували ковальське, бронзоливарне, гончарство, ткацтво. Вели жваву торгівлю з античними містами Північного Причорномор`я. Ударну силу скіфського війська становила кіннота. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Скіфські воїни відзначалися жорстокістю до ворогів. Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні, назва яких дійшла до нас з писемними джерелами. 7 – 8 Ця культура одержала назву від могильників біля села Зарубинці на Середньому Дніпрі. її пам'ятки — поселення і могильники — поширені в лісостепових та лісових областях Подніпров'я, на Волині, у Білорусі та деяких районах Росії. Початок її в цілому належить до П ст. до н. е., а кінець до II ст. н. е. Племена зарубинецької культури займалися орним землеробством у лісостепових та вирубним у лісових районах. Археологи знайшли на їх поселеннях залізні сокири, серпи та зернотерки. Також у них були розвинуті скотарство, полювання, рибальство та збиральництво. Глиняні пряслиця та грузики від верстатів свідчать про прядіння і ткацтво. Глиняний посуд — ліпний, частково лощений, чорного та світло-коричневого кольору. За формами — це горщики, банкоподібні посудини, миски, глечики тощо. 9 Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Міфологія З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Богинею — матір'ю світу була Лада, ім'я якої часто зустрічається в українському фольклорі. Поряд з чоловічим богом Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Живо. 11 Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами. Християнство на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першого кам'яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр. 12 Існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилась на нові елементи. Найважливішим з них стала писемність, яка поширилась у східнослов'янському світі значно раніше від офіційного введення християнства. До оригінальних пам'яток давньоукраїнської літератури належать літописи. Найвідомішим літописом є "Повість временних літ". Майже всі князівства Русі мали свої літописи, але більшість з них носили місцевий, а не загальноруський характер. 13 Серед пам'яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотистому тлі. Серед них вражає зображення Богоматері-заступ-ниці з піднятими вгору руками («Оранта») висотою 5,45 м. 14 Давньоруське зодчество — одна з найяскравіших сторінок історії художньої культури доби середньовіччя. Доба Київської Русі — період розквіту давньоруської архітектури. Татаро-монгольська навала, хоча й завдала страшного удару передусім розвиткові такого монументального мистецтва як архітектура, але не знищила традицій, які згодом відновилися у будівництві на землях – спадкоємицяхПерша кам.яна будівля на Русі з.явилася наприкінці X в. - знаменита Десятинна церква в Києві, споруджена за вказівкою князя Володимира Хрестителя. На жаль, вона не збереглася. Зато донині стоїть знаменита київська Софія, зведена декількома десятиліттями пізніше. Обидва храми були побудовані візантійськими майстрами зі звичної для них плінфи - великої пласкої цегли розміром 40/30/3 см. Розчин, що з.єднує ряди плінфи, являв собою суміш вапна, піску і товченої цегли. Червона плінфа і рожевий розчин робили стіни візантійських і перших руських храмів нарядно-смугастими. Будували з плінфи в основному на півдні Русі. На півночі ж, у далекому від Києва Новгороді, віддавали перевагу каменю. Правда, арки і склепіння викладували все-таки з цегли. Новгородський камінь «сірий плитняк» - природний грубий валун. З нього без всякого обробітку клали стіни.. Мистецтво схильність людському теплу, цілісності і простоті. На стінах собору ми бачимо і зображення святих, і сім.ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Чудовий іконописний, фресковий, мозаїчний живопис наповняв і інші храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаики Михайловского Златоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, що загубили свою візантійську суворість: образи їх стали більш м.якими, округлими. Пізніше укладалася новгородська школа живопису. Її характерними рисами стали ясність ідеї, реальність зображення, доступність. Від XII в. до нас дійшли чудові утвори новгородських живописців: ікона «Ангел Златые власы», 15 Основною літературною пам*яткою є літопис ! Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської оригінальної літератури. На думку академіка Д. Лихачева, майже всі літературні пам’ятки цього періоду мають одну тему, один сюжет; цей сюжет – світова історія, а тема – сенс людського життя. Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас – «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, Дуже цікавим зразком повчальної літератури є «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» Перлиною давньоруської літератури по праву вважається «Слово о полку Ігоревім» 16 Культура цього періоду досягла високого рівня, що пояснюється значними здобутками попередніх етапів розвитку схід них слов'ян, розквітом Київської держави та творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи. 17 18 ольщею, надала право володіння польській шляхті українськими землями, тим самим узаконила експансію латинської культури на кілька віків.Позитивним моментом в цьому процесі відзначимо входження українських земель в коло західної цивілізації-Однак за умовами Кревської унії Польща повела тотальний наступ на українську культуру, віру, звичаї, традиції, відкривши шлях колонізації УкраїниНеймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Це негативно позначилось на економічному і культурному поступі України. Походи Менглі-Прея в 1478 р. спустошили Київщину, через чотири роки було нещадно пограбовано Київ і знищено його святині. Така ж. доля спіткала Черкаси, Полісся. Волинь. У XVI ст. Україна вступила руїною. Люблінська унія (1569) узаконила політику національного, релігійного Й соціального гноблення українського народу Оборонцем старої руської віри, звичаїв стає козацтво, період становлення якого припадає на середину XVI ст. 19 20 21 22 История культуры — раздел исторической науки и культурологии, в рамках которого изучаются явления и процессы, связанные с развитием и взаимодействием тех аспектов человеческой деятельности, которые так или иначе связаны с культурой. Также история культуры является социально-гуманитарной академической дисциплиной. Культура — понятие, имеющее множество значений в различных областях. В основном, под культурой понимают области человеческой деятельности, связанные с самовыражением и самопознанием, накоплением навыков и умений (религиозный культ, фобии, мысли, подражание) человека, проявлением его субъективности, а иногда объективности (характера, компетентностей, навыков, умений и знаний). Культура является предметом изучения культурологии и истории культуры. Матеріальна культура — сукупність усіх матеріальних цінностей створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу чи окремого регіону. Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.. Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення. Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ і саму себе. Інформаційна функція - виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за "вертикаллю" (від попередніх поколінь до нових), так і за "горизонталлю" — обмін духовними цінностями між народами. Нормативна функція - культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо Суть комунікативної функції - культури зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує з допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загальнолюдський зміст, інші – національний, регіональний, релігійний. Соціалізуюча Особливе місце належить виховній функції. Культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку й задоволення матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, Курган - різновид похоронних пам'ятників, поширена на всіх континентах, окрім Австралії і Антарктиди. Характеризується, як правило, спорудою земляного насипу над похоронною ямою. Виділяються численні типи курганів, що характеризуються особливостями конструкції похоронної камери і насипу. Капище — давньослов'янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщене за олтарем і призначене для місця копів (статуй, малюнків богів) або інших сакральних предметів. Використовується на означення язичницького святилища, часто як протиставлення християнській церкві. Язичництво — будь-яка політеїстична релігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово «поганство» є лайливим по відношенню до не монотеїстичних релігій.[1] Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичних релігіях наявна і в наш час. Скрипто́рій - майстерня рукописних книжок у західноєвропейських монастирях 6 - 12 століть. Зазвичай скрипторії були при бібліотеках, тому можна припустити, що там, де були бібліотеки, обов'язково мали бути й скрипторії. Скрипторії, в узвичаєнім уявленні окремого приміщення чи кімнати, ймовірно існували лише певний відтинок часу, коли якась установа чи особа потребувала нагромадження значної кількості книжок для заснування бібліотеки; тож коли бібліотека була назбирана, вже не було потреби в такім приміщенні. Фреска (від італ. affresco — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці. Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма. Моза́їка — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина пишеться латинською. Агіогра́фія (житійна література) — жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів, а також наукова дисципліна, що вивчає історію написання житій. Той хто пише в цій царині називається агіограф. Уста́в — ранній тип письма кириличних рукописів. Кирилиця, утворена за болгарського царя Симеона (893—927 рр.), є точне графічне відтворення (з новими літерами для специфічно слов'янських звуків) тогочасного візантійського грецького алфавіту унціального письма, що вживалось для богослужбових книг і збереглось у грецьких відписах Нового Заповіту від IV ст Півуста́в — різновид письма давніх кириличних рукописів, що виник на основі устава, як його спрощений варіант для задоволення зрослої потреби в книгах у зв'язку з розвитком культурного життя суспільства та інтенсифікацією суспільних відносин. Напівустав, розвиваючись у напрямі спрощення написання літер, забезпечив більшу зручність і швидкість письма, відмовившись від строгої геометричності, вишуканої правильності уставу. Глаго́лиця — поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, що саме глаголицю створив св. Костянтин (Кирило) Філософ в 862—863 році для запису священних біблійних текстів слов'янською мовою, а кирилицю розробили його послідовники на основі грецького алфавіту. Поплу́жне — поземельний податок, що його сплачували залежні селяни натурою (зерном, медом, воском тощо) в Київській Русі та руських (українських) князівствах у 9 — першій пол. 14 ст. Католіцизм крупнейшая по численности приверженцев (около 1 миллиарда 196 миллионов человек по состоянию на 2012 г.[1]) ветвь христианства, сформировалась в I тысячелетии н. э. на территории Западной Римской империи. Православ'я — один із головних (поряд із католицизмом і протестантизмом) напрямів у християнстві. Виникло після поділу християнської церкви в 1054 р. на католицьку (західну) та православну (східну) церкви.Православне віровчення базується на двох основах: Священному писанні — Біблії та Священному преданні. В Священне писання традиційно входять: Біблія, літургійна і богослужбова діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. |
|
4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини |
ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 19. 11. 06 Сьогодні в радіожурналі: Нема Наголос фонетично оформлює слово, відмежовує його від інших слів у реченні. Він може виражати також різні значення слова. Послугами... |
|
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
Слово “тригонометрія” (від грецьких слів “тригонон” трикутник і “метріо”... Слово “тригонометрія” (від грецьких слів “тригонон” – трикутник і “метріо” вимірюю) означає “вимірювання трикутників”. Виникнення... |
|
Слово культура багатозначне. У повсякденному житті цим словом найчастіше... Слово культура багатозначне. У повсякденному житті цим словом найчастіше позначають |
Проблеми розуміння поняття «культура» Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом... |
|
Цікаві факти про школу Школа, виявляється, дуже давня. Слово «школа» походить від грецького слова «сколе», що означає «дозвілля». Таких шкіл, які ми звикли... |
Четвериков Григорій Григорович Федорова Мова – основа мислення, інтелектуальна діяльність без мови неможлива. Прояви мови вкрай складні і різноманітні. Слово – це "атом"... |
|
Кажуть люди, що дурний язик голові не приятель. Що ж виходить, що голова не думає, що язик меле? Народ підмітив і такі прикрі випадки у житті людей, коли вони щось скажуть, не подумавши, а потім червоніють за свої вчинки. Для... |
На сцені стоїть вікно, на яке спадає гілка яблуні в цвіту. Звучить... Та ні, слава Богу, все добре. Та щось серце ниє і болить. Відчуває щось недобре. Мав син приїхати… та щось немає |