Слово культура - багатозначне. У повсякденному житті цим словом найчастіше позначають:
а) Освіченість, начитаність, розумність. В цьому розумінні вживають такі вирази, як «особиста культура» або «культурна людина». Цім словом позначається також витончений смак до мистецтва, літератури, музики.
б) В інших значеннях слово «культура» вживається у спеціальних науках. Наприклад, аграрії говорять «культура рису», «культура картоплі» або «зернові культури», а також «культура ґрунту», маючи на увазі культування тієї чи іншої рослини або видів рослин, а також оброблення ґрунту.
У широкому розумінні культура — це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське "Я". В широкому розумінні культура трактується в наш час багатьма вченими як процес і наслідок людської діяльності. Інакше кажучи, культура виступає як міра людського в природі, а також і у самій людині. Такий підхід дозволяє включити в сферу культури всі види людської діяльності: матеріальну і духовну діяльність в усіх формах їх прояву.
Феномен культури можна визначити як творчу діяльність людей і сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством у процесі історії, а також взаємовідносини, що склалися в процесі розподілу культурних надбань. Дане визначення дає змогу з'ясувати сутність і структуру культури, її гносеологічні та аксіологічні аспекти, закономірності розвитку і соціальні функції. У відповідності з таким розумінням одні вчені виділяють в культурі матеріальну і духовну сфери, а інші — матеріальну, політичну і духовну. Феномен культури — це діалектична єдність перервного і неперервного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка культура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації. Загальновизнаним є, наприклад, виділення епох античної культури і Відродження. В історії української культури виділяється культура Київської Русі, козацької доби, Галицько-Волинського князівства тощо.
Увесь культурний процес можна розрізняти як динаміки 3-х етапів: екстерналізація – процес наділення смислами середовища, що оточує людину; об’єктивація - смисли, якими людина наділяє оточуюче середовище, отримуючи незалежний статус. На цьому етапі людина ставиться до певних вірувань, традицій, ритуалів, як до прилюдно існуючих, що з’явилися незалежно від неї; інтерналізація – процес сприйняття людиною певних традицій, вірувань, ритуалів, як своїх власних, це переконання у тому, що поза цими смислами людина існувати не може. Ці етапи пов’язані між собою, і їх не можна розділяти у часі, вони співіснують у культурі. Культура, з одного боку, є результатом діяльності людини, а з іншого – умовою діяльності людини. Культура існує до тих пір, поки відбувається суб’єктивна інтерпретація і втілення її у артефактах. Отже, індивідуальне та загальне в культурі знаходиться у діалектичній взаємодії і загальне існує тільки через індивідуальне.
Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше. Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації. Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація. Культура - є вираз індивідуального начала кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, в традиціях і звичках не загального в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільного нормативного взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальне начало в рамках кожної даної спільності.Таким чином, цивілізація - це соціокультурне освіту. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.
Єдиної універсальної класифікації не існує. Серед історичних класифікацій виділяють універсалістські та релятивістські. Згідно з універсалістською точкою зору всі культури проходять однакові періоди – від найменших до найбільших. Найвідоміш. універсал. типологізація – формаційний перехід, згідно з нею кожне суспільство проходить 5 етапів: первісно-общинний лад, рабовласництво, феодалізм, імперіалізм, соціалізм. Наступна універсал. теорія – це Марксиська теорія, згідно з нею, в основі розвитку суспільства – економічні відносини. Та теорія К. Яспера, він виділяв такі етапи: первісно-общинний, східні культури, осьовий час, сучасність. Релятивістська точка зору говорить про те, що кожна культура є унікальною, та проходить власні етапи розвитку, які не можуть бути порівняні з іншими.
Національна культура включає в себе всю соціальну спадщину людини. Нація є останнім етапом розвитку культури. Є теорія, що будь-яка спільнота проходить такі етапи:плем’я – народність – нація. Поняття «нац..культура» синонімічне поняттю «культура нації», оскільки не існує нації без культури, тоді як культура виникає саме в етнічній формі. Цінність національної культури виступає у вигляді конкретної сукупності результатів матеріальної, духовної діяльності, інтересів, ставлень даної соц.-етнічної спільноти.
Мультикультуралізм — явище суспільного життя, яке полягає в співіснуванні у рамках одного суспільства багатьох культур. Також цим словом називають філософський світогляд і філософську теорію, які стверджують, що наявність у суспільстві багатьох культур — це природній стан суспільного життя і до нього треба ставитись відповідно. З точки зору мультикультуралізму крайністю і відхиленням від норми є намагання утвердити у суспільному житті одну єдину «загальноприйняту» культуру, що часто буває у суспільствах тоталітарного типу. Справжня толерантність є поняттям суто національним і позначає терпимість до прояву людьми своєї самобутності, але лише в тій мірі, вякій це не виходить за рамки характерною для даної країни нац..духовності, культури, моралі, традицій і звичаїв. Націоналізм – рух за збереження і розвиток нац..традицій, культури, мови, літератури, мистецтва, патріотизм. В Україні з другої половини 20 століття виникає рух шестидесятників, спрямований на захист і розвиток укр.нац.культури, потім утворюється Укр. Гельсінська спілка, Народний Рух Укр..
Палеоліт на території сучасної України розпочинається з ранньої ашельсої епохи і заселення України близько 1 млн. років тому - 150 тис. р. тому. У Східній Європі в той час панував теплий, дещо вологий клімат. Люди були озброєні найпростішими знаряддями праці — загостреними палицями, киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами. Палеоантропи також почали освоювати печери, як сховища та житла, при потребі будуючи в них додаткові споруди — примітивні заслони й огорожі вітру і навіть намети зі шкур, що поліпшували умови печерного побуту. Серед важливих археологічних знахідок цієї доби слід відмітити на Донбасі, поблизу Амвросіївки, знайдено велике крем'яне рубило, що безсумнівно було виготовлене людиною ашельської доби.
На березі Дністра, поблизу Кам'янця-Подільского, виявлено архаїчні кремені, серед яких кілька крем'яних рубил ашельського типу.Найбільш виразни ашельським місцезнаходженням є стоянка на Житомирщині, в басейні ріки Свинолужки. Тут знайдено велику кількість розщеплених кременів, що використовувалися як знаряддя для різання і скобління, а також типові ручні рубила. У Східній Європі середній палеоліт (мустьєрська епоха) охоплює величезний проміжок часу, який почався 150-35 тис. років тому і закінчився приблизно 40 тис. років тому — з появою кроманьйонця. В цей час важливу роль в господарстві людини посідає мисливство. Збиральництво також відігравало значну роль. Найкраще вивчено середній палеоліт в Криму, де обстежено понад 1000 печер, гротів, скельних навісів. Кожне печерне поселення людина зазвичай займала восени або взимку і, як правило, у закритих вузьких долинах гірських рік, біля виходу на низинні ділянки рельєфу — основні мисливські угіддя. Зі збільшенням потреб кількісно зростаючою людської спільноти збільшилася і потреба в зброї, що спричинило суттєве її вдосконалення. Виникають два основні знаряддя з кременю — гостроконечник та скребло, що виготовлялися у різних технічних варіантах, відповідно до місцевих виробничих можливостей. В епоху середнього палеоліту на території України з'явився новий тип людини — неандерталець. Загалом в Україні знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 100-50 тис. років тому. Померлих ховали у скороченому положенні, на боці, в спеціально підготовлених ямах (Киїк-Коба, Заскельне VI). Навмисний характер таких поховань у поєднанні з певним ритуалом не викликає сумніву. Отже, у палеантропів могли уже існувати анімістичні уявлення. Середньопалеолітичні неандертальські угрупування були невеликими і складалися звичайно з двох-чотирьох родин, з яких приблизно третина їх членів могла брати участь у полюванні. Пізній палеоліт. Хронологічні рамки - 35-12 тис. р. тому. Близько 40 тис. років тому з'явився сучасний тип людини, який дістав назву «гомо сапієнс» («людина розумна»), або кроманьйонця (за назвою грота Кро-Маньйон у Франції, де вперше знайшли кістяки цього типу). За багатьма ознаками - випрямленому положенню тіла, будові рук і ніг, об'єму головного мозку, будові мовного апарату тощо - кроманьйонець був таким, як і сучасна людина. На основі кроманьйонців виникла європеоїдна раса. Кроманьйонці вже об'єднувалися в племена, які успішно могли полювати на великих звірів. Саме в пізній палеоліт максимального розвитку досягають полювання і рибальство, того ж часу намітився поступовий перехід до одомашнення тварин. Зимові житла будувалися з кісток і бивнів мамонтів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами. Збиральництво. Полювання на мамонтів, бізонів, північних оленей. Застосування різних способів полювання. Знаряддя праці - кам'яні різки, ножеподібні пластини, наконечники списів та рогів,з яких виготовляла собі гаптун, шила, голки. Високого рівня розвитку набуло образотворче мистецтво пізнього палеоліту на території України. При розкопках пізньопалеолітичних поселень було знайдено різноманітні скульптури вироби малих форм, зразки штрихової графіки на бивні мамонта, а також живописні сюжети на кістках мамонта.Широко відомими стали стилізовані жіночі фігурки, що їх раніше вважали зображенням птахів. Деякі фігурки мають досить складний геометричний візерунок, що пожвавлює манеру виконання.
Виділяють наступні форми первісних релігій:
Анімізм - віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.
Тотемізм - віра у містичний зв'язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимсь видом тварин чи рослин (тотемом). Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв'язували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною — рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Полювання на тотемну тварину і вживання її м'яса в їжу могли бути суворо заборонені.
Магія - сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв'язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину — через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Магія по своїх цілях була дуже різноманітна: лікувальна (складаюча до цього часу один з розділів народної медицини — змови, шепотіння), шкідливоносна (надіслання «псування», «вроки»), любовна («причарування»), промислова (забезпечення успіху полювання), аграрна («стимулювання» сил родючості) і інша.
Фетишизм - одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які є нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів тощо.
Шаманізм - віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу. Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.
Мезоліт. 10 тис.років тому сходить останній льодовик. Розвивається господарство, з’являються нові знаряддя праці. Основний здобуток – складені знаряддя праці, які включали в себе частину з кістки або дерева, а також мікроліти. З’являються лук та стріли, що допомагають вести дистанційне полювання. З’являється човен. З’являється часткова осілість племен. Це доводять знахідки зимовиків. Така часткова осілість викликала господарчі проблеми і підготовила процес, що відбудеться в неоліті. Полювання призвело до зникнення великої кількості тварин і зменшення ресурсів рослин для збиральництва. Людина починає приручувати тварин. Знайдено поховання воїнів, що значить про активізацію військових сутичок та розвитку військової справи. Домінуючою формою релігії був анімізм. Біля 10 000 років тому в Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому настільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом — новокам'яною добою. елике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше приручено корову, свиню, вівцю. Скотарство стало важливою галуззю господарства. Одночасно з появою скотарства людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серпами. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю були: пиляння, шліфуванця та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, накінечники списів. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. У неоліті людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На ще вогких стінках посуду паличками, кістками, пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. У мистецтві зникають притаманні палеоліту реалістичні зображення, воно набуває рис схематизму та геометризму. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипали червоною вохрою, що символізувало кров або вогонь. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе, що йому потрібно на тому світі.
Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи:
Початковий: 5300—4000 до н. е. (витоки)
Ранній: 4000—3600 до н. е.
Середній: 3600—3100 до н. е.
Пізній: 3100—2500 до н. е.
У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні,підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури.
Бронзовий вік (3-1 ст. до н.е.)
Бронзу плавили в печах — горнах, у невеликих гостродонних товстостінних глиняних тиглях. На території України досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Наприклад, на площі такої майстерні біля с. Волоське в Надпоріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготовлення 17 предметів —- серпів, ножів, сокир-кельтів і кинджалів. Багато подібних майстерень досліджено у Причорномор'ї. Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. Поряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко використовувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю виготовлялися також бойові сокири-молоти, зернотерки, прикраси тощо. У бронзовому віці триває поглиблення першого суспільного поділу праці. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні пастухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, розміщених досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів. У лісостепових племен важливу роль відігравало землеробство. З опануванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи, набуло поширення орне землеробство. Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. У бронзовому віці далі посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин. Залізна доба в Україні — розпочалася в Україні під кінець ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери. На території України ознаки раннього залізного віку з'явилися з утвердженням нової економічної ситуації: коли приселищне тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби, а в Степу — кочове скотарство.Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира, рало). Саме тоді зросла продуктивність сільського господарства і з'явилися надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Утвердилися не лише соціальна, а й майнова нерівність.Відбувся новий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед, бронзоливарним та залізорудним виробництвом).
Протислов'яни зявились у 2 тис.до н.е., проте відомості зявляються з останніх століть до.н.е. У цей період словяни згадуються під імям венедів, антів та склавинів. Археологічні існування словян у цей період повязується із зарубинецькою та черняхівською культурами. Зарубинецька культура(3 ст.до н.е. – 2 ст. н.е.) відома за знахідками могильників та частково поселень. Знахідки металевих предметів. Словяни згадуються під імям венедів. Черняхівська (2-4 ст.н. е.) словяни згадуються під імям антів, розповсюдж. На тер. Півн. Укр. Характерно: високо розвинуте землеробство, обробка кольорових матеріалів, високий рівень обробки каменю, кістки, а також навчились обробляти скло. Вірили у потойбічне життя, поклонялись силам природи.
Традиційно дух.культуру словян можна поділити на: до прийняття християнства і після прийняття християнства. До прийняття християнства, словян можно віднести до язичницьких племен. Вони не мали спеціальної верстви для проведення обрядів, а робили це самі у рощах. Хоча згадуються так звані «ідольські храми» та требища. Дуже великою популярністю користувалися відуни, змінники, волхви. Найбільш відомі знахідки – Збруйський ідол. У словян існувала велика кількість обрядів, що пов’язані із порами року. З 4 ст. перестають спалювати померлих, використовують обряд поховання. Після хрещення Русі у зв’язку із тісними стосунками з Візантією розвивається література та мистецтво.
У 60-х роках Кирило винайшов глаголицю,але через складність графіки букв вона не отримала особливого поширення. На початку Х ст. у місті Преславі при болгарському царі Симеоні (893-927) протокирилецьке письмо було удосконалене і в результаті отримало назву кирилиця. Ще більш складним було питання про походження східнослов’янської писемності.Зазвичай її поява повязується з введенням на Русі християнства при Володимирі Святославичі у 988 р.,при цьому минулий час відносився до безписемного періоду.Однак знайомство з писемністю на Русі,відноситься до більш раннього часу.Проникнення писемності на східнослов’янські території було тісно пов’язане з соціально-економічним і політичним розвитком країни.Цьому сприяли торгові зв’язки з іншими країнами,в першу чергу з Візантією,а також проникнення християнських вірувань,пов’язаних з розвитком феодальних відносин. Прямим доказом про знайомство на Русі з писемністю в першій половині Х ст. міститься у договорах з греками 911 та 944 рр.,тексти яких збереглися у «Повісті минулих літ». Незвичайна знахідка знайдена серед давньоруського графіті Софіївського собору в Києві.В алтарній частині гострим предметом на стіні вирізана азбука,яка складає 27 букв.Серед них - 23 букви грецького алфавіту,написані в звичайному порядку від «альфи» до «омеги».Чотири ж букви Б,Ж,Ш,Щ-словянські.Важко змиритися з думкою деяких дослідників,що це просто недописаний алфавіт кирилиці.
До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії — колядки і щедрівки. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х столітті і розвивався в XI—XIII століттях. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література. Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір. Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття. «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена на початку XII століття ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів X—XI століть. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи «за літами» в єдиний, загальноруський літопис. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий «Ізборник», присвячений проблемі, «яко подобає людині бути». Перу князя Володимира Мономаха належить «Повчання», адресоване дітям. Головна його ідея — турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності. Популярним жанром була житійна (агіографічна) література. Важливе місце зайняли житія святих — біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою.
Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення — концентрувати духовну енергію людей, «молитовне горіння» і направляти в небо. Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.
Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Жанри монументального живопису — фреска і мозаїка — складалися на основі візантійських шкіл. Фресками — розпис водяними фарбами по сирій штукатурці — вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Мозаїчні зображення складалися зі смальти — кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. Колірна гама смальти нараховувала безліч відтінків (наприклад, зелена — понад 30, червона і синя — по 20 і т. д.) При виготовленні золотої смальти тонку металеву пластину вміщували між шарами прозорого скла. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей — митрополит Ілларіон. У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам — канону. Активно розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний
орнамент.
|