1. Культура як духовний та суспільний феномен


Скачати 2.4 Mb.
Назва 1. Культура як духовний та суспільний феномен
Сторінка 7/15
Дата 14.03.2013
Розмір 2.4 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

35. Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу - єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.

Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.

Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Автор «Історії Русів» з цього приводу писав, що гетьман Сагайдачний:"спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь Татар приховану по різних монастирях і печерах.".

Колегія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів.

Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську,студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії.

На утримання колегії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колегія в Кремінці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король.

У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.

Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство. 8 листопада 1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавалася повна свобода переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу. 12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословення й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».

У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісая знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинський не давав спокою Могилі.

Звісно, кандидатура Петра Могили була найдостойнішою.

У квітні 1633 року він розсилає православному населенню грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали.

Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва.

Вся діяльність Петра Могили після вступу його на митрополичу кафедру була спрямована на відновлення повнокровного життя православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов'язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях ревний святитель і подвижник православ'я щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

Для православної Церкви та всього православного народу були вкрай необхідні богослужбові й повчальні книги. На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Українсько-Білоруської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами ”Православне сповідування віри”.

36 Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). В основі культури Запорізької Січі містилися глибокі традиції українського народу. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.

Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри.

На окрему увагу заслуговує проблема церковно-релігійного життя запорозького козацтва. Релігійність і духовність були надзвичайно вагомими критеріями відбору в козацьке середовище. Двічі на рік козаки вирушали на прощу до Києво-Печерського, Самарського, Мотронинського, Ме-жигірського та інших православних монастирів.

Найшанованішими церковними святами були Різдво, Великдень, Покрова. Перед Великим постом було заборонено страчувати злочинців. Чітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності — кожен козак мав носити при собі "тілесний" хрест, будь-яка важлива справа починалася лише після молитви.

Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковно-парафіяльні.

В 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів для військових канцелярій усієї України. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в них обов'язково поєднувалося з вихованням. Діяльність козацьких шкіл становить важливий етап в історії освіти в Україні. Знаменним було те, що навчання тут велося українською мовою.

В художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості.

В духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри.

Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний.

37. Неоціненне значення для становлення нової української літератури мали, добутку ХVІІ-ХVIIІ ст. Це козацькі літописи. Дивуєшся авторам цих шедеврі й пишаєшся своїми предками. Літописці Самовидец, Грабянка й Величко, очевидно самі були свідками всіх тих подій, що переважно в хронологічному порядку подають епізоди історії нашого народу. Спочатку вказують на ті факти, що послужили причиною визвольної боротьби проти польської шляхти, а потім детально описують війну, життя народу в цей період, внутрішнє становище України

Літописці висвітлюють і коментують Цілий ряд проблем тодішнього життя, коштовним джерелом для дослідження історії України другої половини XVII ст. «Літопису Самовидца», «Дії: презельной недоліки», «Літопис подій у південно-західній Росії» створені на багатому історичному матеріалі, тому є життєвою правдою про героїчне минуле українського народу, його багатовікове страждання. Літописці яскраво подають нам, сучасникам, подвиги видатних воїнів, зокрема Хмельницького; оспівують хоробрість, кмітливість козацтва, передають психологічний стан ворогів

Гордістю переймаємося, коли читаємо про героїчні подвиги нашого земляка Івана Сирка. С. Величко описує його з любов’ю, тому що він є фігурою нашої історії. Цінність цих літописів полягає й у тім, що вони були предметом уважного вивчення письменниками й істориками наступних поколінь, допомагали їм розібратися в складних історичних подіях XVII ст. У козацьких літописах відображена боротьба народу за свої національні права, незалежність України, за самобутній шлях її розвитку

38. Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.
Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.
Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.
Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Предки його в 16 ст. оселилися на Білоцерківщині в селі Мазепинці. Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по 1640 рік. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладенні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського монастиря. До смерті, в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана.
Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянській колегії, потім в Єзуїтський колегії у Варшаві, продовжив освіту в Західній Європі, де навчався артилерійській справі. Змолоду служив при дворі Яна Казимира, виконував дипломатичні доручення. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов"язки королівського посланця в Козацькій Україні. 
Його батько, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського, мати, Марія-Магдалина, втративши чоловіка, віддалася громадським та церковним справам (ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря). Гетьман знав польську, латинську, італійську, німецьку мови, "досить міцно" татарську. Любив, відвідуючи Київську академію, промовляти перед академіками "мовою Тіта Лівія та Ціцерона". Був пристрасним бібліофілом, мав багату бібліотеку: дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані старовинні рукописи…
Оскільки Мазепа у свій час навчався в Києво-Могилянській Академії і в Падуанському університеті, відвідав кілька Європейських країн, міг порозумітися з багатьма співрозмовниками, оскільки володів вісьмома мовами. Історична ерудиція Івана Мазепи викликала захоплення тих державних і військових діячів, з якими він спілкувався. Він був знавцем літератури, власником найкращої в Україні великої і цінної бібліотеки з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними виданнями на багатьох мовах.
За правління Івана Мазепи, для Києво-Могилянської академії було споруджено новий будинок, цей заклад вступив у період свого розквіту. Саме стараннями Івана Мазепи заклад одержав у 1694 р. звання Академії. Кількість студентів досягла 2 тис., пізніше, після Полтавської битви, вона зменшилась, а в середині сторіччя коливалася в межах 600-1100 осіб. Переважали вихідці з Лівобережжя, але навчалися і студенти з Правобережної України, прибувала на навчання молодь із Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов'янських країн, Молдавії. В академії навчалися діти духовенства, козаків, міщан. 
Він цінував і розумів високе мистецтво, схилявся перед красою жінок. Майстер епістолярного жанру, він був незрівнянним красномовцем. І над усім панували його могутній дух і відданість, готовність до самопожертви заради великої патріотичної ідеї.
Такий європеєць із відблиском ренесансності, палкий патріот стояв з 1687 до 1709 року біля керма Української Гетьманської Держави, автономію і самостійність якої московський царизм постійно обмежував, а російська імперія душила й тероризувала, остаточно знищивши в 1764 році.
З самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Всякими способами Мазепа допомагав, сприяв розвитку освіти в України. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах фундував школи, бурси, шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, які на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам і друкарням. Мазепа взяв під свою опіку Києво-Могилянську Академію, дбав про її розвиток, щедро обдаровував її маєтностями. У 1693 році наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії, щоб поліпшити умови "всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитись".
Гетьман щедро фінансував розвиток мистецтва, зокрема архітектури й малярства, прикрасив українські міста спорудженими й реставрованими чудовими храмами, розбудував в Україні на свій кошт, а також використовуючи військовий скарб близько 20 церков. Різні за виконанням, величні, розкішні споруди водночас мають і спільні риси, названі мистецтвознавцями "Мазепиним барокко". Не тільки талант будівничого, а й витончений художній смак гетьмана втілився в цих церквах. Він відновив Києво-Печерську Лавру, обніс її кам'яною стіною, поставив дві гарні брами з церквами над ними.
Після Петра Могили гетьман Іван Мазепа своїм коштом обновив Софіївський Собор і побудував Софійську дзвіницю.
В Пустинно-Миколаївському монастирі в Києві вибудував у 1690 році нову величаву церкву св.Миколая. Поставив Мазепа також велику церкву Вознесіння в Переяславі.
Ім'я Мазепи набуло розголосу навіть на Сході, де він став відомим саме через те, що робив дари. Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі переслав срібну плиту. На його ж кошти був надрукований арабський переклад Євангелія.
Іван Мазепа не був демократом. Аристократ, він цілеспрямовано створював в Україні аристократію з середовища козацької старшини й української шляхти. Підтримуючи старшину економічно, надавав їй земельні маєтності, бажав зробити її незалежною політично, дбав про її освіту й навіть зовнішню культуру.
Не дивлячись на багату літературу, присвячену Мазепі, його особистість залишилася на сьогодні найзагадковішою постаттю у вітчизняній історії.
Великий гетьман Іван Мазепа цікавив дослідників насамперед як визначний державний і політичний діяч, як освічений меценат, що сприяв розквіту в Україні літератури, мистецтва, архітектури.
Гетьман Іван Мазепа був видатним воєначальником непоганим військовим інженером і зробив дуже багато для розвитку вітчизняної військової справи, намагаючись посилити дисципліну в козацькому війську, а також ознайомити українських козаків з новими видами зброї.
Необхідно визначити, що Іван Мазепа бувпрофесійним військовим, оскільки військову освіту, як свідчать джерела, він здобув у Франції та Голандії. Саме там він вивчив інженерну і гарматну справу. Він з великою увагою ставився до нових досягнень у військовій справі, всіляко намагаючись придбати останні зразки гармат, рушниць та іншої зброї
В своїй столиці Батурині Іван Мазепа мав оригінальну, як на той час, колекцію зброї, цю колекцію можна вважати одним з перших вітчизняних військово-історичних музеїв.
Гетьман всіляко сприяв розвиткові артилерійської справи у козацькому реєстровому війську. У Батурині існували майстерні по виготовленню гармат. Саме за мазепинської доби стає регулярним виготовлення артилерійських знарядь на Україні.
Маючи великий досвід інженера-фортифікатора, Мазепа у 1688 році побудував Богородицьку фортецю на річці Самарі, яка спочатку належала царським військам. В її будівництві брало участь 20000 козаків з шести полків.
Пізніше, у 1700 році гетьману вдалося цю фортецю взяти безпосередньо під свою владу. Низові козаки були дуже незадоволені цим фортифікаційним будівництвом. Справа в тому, що Іван Мазепа намагався підкорити низове військо свої й владі.
Думки гетьмана сягали далеко. Він мріяв у майбутньому об'єднати у одне ціле з Гетьманщиною низове і слобідське Військо, а також й Правобережжя. Іван Мазепа бажав бачити Україну об'єднаною могутньою державою, яка завжди мала б змогу протистояти будь-якому ворогові.
З ім'ям Мазепи пов'язана велика кількість кам'яних споруд, які були побудовані на межі 17-18 ст. Серед них особливу увагу привертає фортечний мур навкруги верхньої території Києво-Печерської Лаври.
Об'єктом уваги західноєвропейських романтиків були й історія та фольклор України. Зокрема, величний і водночас глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи знаходимо в однойменних поемах Байрона та Гюго, в Паризькому художньому салоні 1827 р. була виставлена картина Буланже "Мазепа", яка отримала високу мистецьку оцінку. 39. Архітектура. Національновизвольна війна під проводом Б. Хмельницького, події Руїни, народні повстання, війни Росії, Речі Посполитої з турками, татарами, шведами зумовили бурхливий розвиток фортифікаційного будівництва. Не було такого міста, містечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев’яних або кам’яних стін, ланцюгових мостів, башт. Розвиток артилерії зумовив і зміни у фортифікації. Домінуючими стають укріплення бастіонного типу, які зводяться навіть навколо старих фортець і замків у Кам’янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді тощо.

З другої половини XVII ст. нове піднесення переживає монументальне будівництво, яке розвивалося на міцному ґрунті багатовікової вітчизняної культури й увібрала кращі досягнення європейського мистецтва. На українському ґрунті його поширення відбувалося двома напрямками: українізація західноєвропейського бароко і барокізація, надання барокового вигляду українській архітектурній традиції. Як наслідок, мистецтвознавці твердять про існування українського (козацького) бароко, що має свої специфічні риси.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесеності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих композицій, декоративної насиченості та вибагливості. Вказані риси забезпечувалися певними архітектурними прийомами — протиставленням великих і малих розмірів, світла і тіні, поєднанням контрастних матеріалів, фактур і кольорів, набуттям архітектурним декором скульптурної виразності.

Архітектура бароко в першу чергу вплинула на оздоблення старовинних храмів, які, зберігаючи попередню структуру, отримали новий декор — вибагливі декоративні фронтони, обрамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи. Після реконструкції барочний вигляд отримали Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. У такому бароковому вигляді ці храми існують і сьогодні.

Більшість барокових споруд в Україні були збудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом. До найкращих барочних ансамблів культового призначення належать Миколаївський собор у Ніжині (1668), Троїцький собор Густинського монастиря (1671), Спасо-Преображенський собор в Ізюмі (1684), Преображенський собор Мгарського монастиря під Лубнами (1684), Покровська церква у Харкові (1689), Троїцький собор у Чернігові (1679—1695), Всесвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1696—1698), собори Братського та Миколаївського монастирів у Києві (1690-ті роки), Юр’ївський собор Видубицького монастиря у Києві (1696—1701), церква Катерини в Чернігові (1716), Преображенська церква у Великих Сорочинцяіх (1734), костьол домініканців у Львові (1745—1749) та інші. До цього переліку можна віднести дзвіницю Софії Київської. Крім церковного будівництва розгортається і світське кам’яне будівництво. Будуються трапезні, колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Серед цих споруд слід відзначити корпус Київської академії, келії Києво-Печерської лаври, Троїцького і Євецького монастирів Чернігова, будинок Кочубея в Батурині.

Проте основним будівельним матеріалом залишається дерево. До наших днів збереглося чимало дерев’яних храмів тієї доби, особливо у Прикарпатті, Буковині та Закарпатті.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Схожі:

Пріоритетні завдання виховання
Мета виховання у кожному суспільстві залежить від багатьох факторів і обставин: суспільний розвиток, політичний режим, рівень демократії,...
Дослідження: «Духовний потенціал в структурі особистості учня» Предмет
Методи дослідження: Інтегративна тестова методика «Духовний потенціал особистості» (автор кандидат психологічних наук Едуард Помиткін)....
ЛЕКЦІЯ 2-3
Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини
ЗАВДАННЯ
Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури
СТАБІЛЬНІТЬ І ЦИКЛІЧНІСТЬ УГРУПОВАНЬ ОРГАНІЗМІВ На основі аналітичного...
На основании аналитического и синтетического подходов мы рассматриваем феномен стабильности растительных сообществ и, в целом, биогеоценозов...
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ
Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних...
Періодизація історії української культури
Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок
4. Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури
Культура це все що створено людиною, людським суспільством, фіз розумовою працею на благо людини
Навчальна програма ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА Профільний рівень
Мета предмета «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних...
Художня культура (анотація дисципліни )
Програма ґрунтується на принципах цілісності, наступності, системності та варіативності змісту, органічної єдності національних і...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка