|
|
Скачати 3.33 Mb.
|
ТЕМА 1. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА
ЛІТЕРАТУРА Гуревич П.С. Культурология: Учебник. – М., 2000. Гуревич П.С. Культурология. Курс лекций: Учебник для вузов. – М., 2003. Гуревич П.С. Философия культуры. – М., 1994. Каган М.С. Философия культуры. – Спб., 1995. Бокань В. Культурологія: Навч. посібник – К.:МАУП, 2000. Історія і теорія світової і вітчизняної культури. – К., 1993. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації / За заг. ред. В.М.Пічі. – Львів, 2003. Культурологія: Навч. посібник / А.Г.Баканурський та ін. – К., 2005. Культурология. Основы теории и истории культуры. Учеб пособие. – Спб., 1996. Культурология: Учебник для студентов тех. вузов / Н.П.Багдасарьян и др. – М., 1999. Культурология: Учеб. пособие для студентов негуманитарных спец. /В.И.Добрынина, М.С.Киселёва. – М., 1993. Культурология. ХХ век. Антология. – М., 1995. Культурология. Словарь. – Спб., 1997. Культурология: Учеб. пособие для студентов вузов. /Под ред. В.И.Добрынина. – Ростов-на-Дону, 1998. Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник – К., 2005. Ницше Ф.Воля к власти. – М., 1994. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посібник – К., 2006. Тойнби А. Постижение истории. – М., 1991. Тейлор Э. Первобытная культура. – М., 1997. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / М.М.Закович, І.А.Зязюн та ін.; За ред. М.М.Заковича. – К., 2000. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посібник – К., 2004. Шпенглер О. Закат Европы. – М., 1993. Энциклопедический словарь по культурологии. – М., 1997. Ясперс К. Смысл и назначение истории 1.1. Культурологія в системі наукового знання Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків, як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей у конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура, правова культура та ін.), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу й суспільства загалом. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури належить широкий діапазон людських почуттів і думок – від пошуку смислу життя до естетики. Останніми десятиліттями в сучасному світі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуально-науковій діяльності це виявляється у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникненні на їх перетинанні нових: біофізики, біохімії, генної інженерії тощо. Культурологія як наука також виникла як інтегративна сфера знання, адже вона була народжена в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, соціології культури, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства та мистецтвознавства. Отже, базисом культурологічного знання стали окремі соціальні науки, в межах яких досліджуються певні феномени культури. При цьому, належачи до соціальних наук, культурологія активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Термін "культурологія" вперше запровадив 1939 року в своїх працях американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975). Він виділив культурологію як самостійну науку в комплексі суспільних наук. Але західна наукова спільнота цей термін не прийняла, й там не існує такої наукової дисципліни. Культуру як феномен розглядають і досліджують західні спеціалісти в межах соціальної антропології, соціології, структурної лінгвістики, семіотики, психології, політичної науки та ін. У розвитку культурологічного знання можна виділити три історичні періоди: - донауковий етап уявлень про культуру (від Стародавнього світу до XVIII ст.); - етап становлення знань про культуру в межах інших наук (XVIII – XIX ст.); - формування культурології як самостійної науки (XX ст.). І. Донауковий етап уявлень про культуру. Ще в давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодівати культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем, Гермес – виготовляти знаряддя праці, обробляти метали. Характерно, що доля міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Так, Прометей порушив волю богів: видав їхні секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі й прирік на страшні муки. Еволюція природи та людини як особливого виду в природі є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново "окультурення" кожної народженої людини, в результаті чого врешті-решт відбувається окультурення людської природи. Елементи людської природи являють собою єдність природного і соціального, або природного й окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини – не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не зважаючи на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїм умінням від руки первісної людини. Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати досконалі твори скульптури, живопису чи музики. Найвищі досягнення відтворюються, за словами Ф. Енгельса, „в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні”. Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності та в процесі здійснення культурних зв’язків і відносин між людьми. Проблема полягає в тому, що людина стає повноцінною особистістю поступово, а не з моменту народження: вона не просто успадковує природні задатки своїх батьків, а й самостійно засвоює все багатство культурних цінностей. Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які, на відміну від потреб тварин, здатні зростати. Зростання потреб і було тим першим історичним актом, що визначив усю суперечливу культурну історію людства. Одвічно людина й людство не мали інших потреб, окрім тих, які започаткувала в нас природа. Це насамперед потреба самозбереження роду "людина" та окремого індивіда. Але, щоб зберегти себе як вид у природі, людина свої вітальні (життєві) потреби може задовольнити лише способами, принципово відмінними від тих, за допомогою котрих зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, – на виробництво власне матеріального життя або другої природи. Отже, акти людської діяльності слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась у постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним. Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу як подвійне відношення – природного і суспільного. Природне відношення підказала людській діяльності сама природа, Воно полягає в тому, що людині потрібно розв’язати питання, що їй робити, щоб вижити в природі. Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність. Відповісти на це питання індивід мав сам, бо природа з приводу цього нічого не підказувала. Таким чином, саме суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднали людські індивідууми в суспільне ціле. Саме в цьому полягає філософський сенс культури. Потреба в праці та спілкуванні – це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому вибирати свій спосіб життя, створювати самого себе і власний світ культури – державу, мораль, право, науку, мистецтво, створювати уявлення про добро й справедливість, совість та честь, які народжувались лише в процесі спілкування. ІІ. Етап становлення знань про культуру в межах інших суспільних наук. Становлення культурології як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язується із філософськими концепціями Джакомо Віко, Йоганна Гердера та Георга Гегеля. В цей час оформляються перші культурологічні парадигми, чітко виділяється й усвідомлюється розрізнення „природного” і „цивілізаційного”, „культурного”. Розглядаючи цей період як час становлення культурологічних концепцій та парадигм, відомий історик науки і філософії Т. Кун (1922-1996) звертав увагу на те, що будь-яка наука насамперед соціальна, завжди задіяна в ціннісний контекст конкретно-історичного періоду, який потрібно враховувати при вивченні досягнень тих або інших наукових шкіл. Своєрідним відліком часу в становленні культурології вважають праці Й. Гердера (1744-1803), передусім його „Ідеї до філософії людства", а також праці І. Канта (1724—1804), у яких проблема свободи розглядається крізь призму культури. Ідеї цих мислителів стали фундаментом тієї парадигми, в межах котрої культура постає позаприродною, особливим штучним світом, що включає все багатоманіття видів, способів та наслідків людської діяльності. На цій основі вже в XIX ст. сформувались і виникли уявлення про культуру як складну цілісність матеріальних й ідеальних артефактів. ІІІ. Культурологія як самостійна наука. Специфіку культурології як самостійної науки в комплексі суспільних наук на початку XX ст. убачали в її інтегративному характері: культурологія розглядалась як міждисциплінарна наука, орієнтована на поєднання найрізноманітніших знань про культуру з метою отримання повної картини буття та діяльності людини й суспільства, як цілісних феноменів. Помилкою такого підходу до визначення культурології як науки є ототожнення будь-яких знань про культуру з культурологією. Об'єктом культурології дійсно є культура, але самостійна наука відрізняється від усіх інших наук своїм предметом, а в цьому випадку культура постає одночасно й предметом культурології. Отже, культурологія є самостійною, автономною наукою про культуру в усіх її формах та проявах. Особливості й труднощі становлення культурології як науки спричинені її багатоплановістю, адже вона – багатовимірний феномен. Відомо багато визначень культурології. Щоб дати найбільш ґрунтовне, слід мати на увазі, що культурологія – це комплекс дисциплін, котрі вивчають культуру по історичній вертикалі її розвитку, соціальному функціонуванню; по-друге, культурологія – це сукупність дисциплін, що вивчають культуру і намагаються осягнути її як цілісне явище з урахуванням надбань супутніх дисциплін, а також з позиції національних, регіональних особливостей у їх історичному розвитку; по-третє, культурологія – це самостійна наукова дисципліна в системі соціально-гуманітарних знань. Отже, культурологія ( лат. cultura + грецьк. logos) – гуманітарна наука, котра вивчає культуру як цілісність, її закономірності розвитку і функціонування, структуру і динаміку, взаємозв”язки і взаємодії з іншими сферами матеріального й духовного життя. Серед основних завдань культурології можна виділити такі:
Про предмет культурології в системі наукового знання у світі й вітчизняній науковій думці поки що не склалося єдиної думки. Оскільки зарубіжна наукова думка трактує поняття культури переважно в науковому, а саме соціально-етнографічному розумінні, то прямої аналогії вітчизняним дослідникам-культурологам не існує, бо вітчизняна наукова традиція пов’язує поняття «культура» перш за все з художньою і просвітницькою практикою. У вітчизняній науковій літературі 90-их років ХХ ст. та початку ХХІ ст. погляди вчених на предмет культурології можна поділити на дві групи:
Предметом культурології – є не вивчення окремих феноменів культури, а системне дослідження процесів генези (походження, виникнення) і морфології (будови, форми) культури, її структури, сутності та змісту, типології, динаміки й мови. Методологія культурології. Вітчизняні культурологи найчастіше звертаються в своїх дослідженнях до методів філософії, логіки, соціології, мовознавства, психології, історичних методів, а саме: до методу логічного аналізу, класифікації та систематизації, узагальнення, статистичного методу, синхронного, хронологічного, методу періодизації, методу актуалізації, а також до аналітичних процедур міждисциплінарного плану – структурно-функціонального підходу, методу моделювання тощо. Культурологія занурює людину у світ духовних цінностей, дає змогу осмислити як єдиний комплекс міфологію, релігію, філософію, мистецтво, етичні та естетичні норми й цінності. Виходячи з державних стандартів культурологічної підготовки студентів, навчання слід спрямовувати на засвоєння основних понять теорії культури, ознайомлення з основними напрямами, школами і теоріями у світовій та вітчизняній культурології, знання основних етапів і закономірностей розвитку світової й вітчизняної цивілізації та культури, у тому числі сучасних проблем збереження і найбільш ефективного використання культурної спадщини. Спеціалісту економічного профілю відповідно до цих стандартів потрібно знати вихідні поняття й терміни культурології, найважливіші школи і концепції світової та вітчизняної культурології, характеристики основних етапів розвитку культури в історії людства. Він також повинен уміти орієнтуватися у культурологічній, художньо-естетичній і моральній проблематиці й поводити себе у житті згідно з вимогами, що ставляться до культурної, інтелігентної та професійно грамотної особистості. |
|
Посилання на використані ресурси Інтернету Вельфлин Г. Ренессанс и барокко. Пер с нем. СПБ, 1913 Герман Вейс. История культуры народов мира. – Москва : Эксмо, 2005 |
ОРІЄНТОВНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ КОНСПЕКТУВАННЯ З КУРСУ Барабаш Ю. Я. «Знаю человека…». Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. – М., 1989 |
|
Это билеты по Истрии украинской культуры, можно их использовать для написания реферата |
Библиографический список литературы по вопросам высшей школы Брызгалина Е. В. О критериях оценки педагогической деятельности преподавателя в контексте управления качеством образования / Е. В.... |
|
МЕЖГОСУДАРСТВЕННЫЙ СОВЕТ ПО СТАНДАРТИЗАЦИИ, МЕТРОЛОГИИ И СЕРТИФИКАЦИИ Российской государственной библиотекой и Российской национальной библиотекой Министерства культуры Российской Федерации, Межгосударственным... |
СЕРГІЙ ЖАДАН: ЛІТЕРАТУРА НЕ Є ЧИМОСЬ БІЛЬШИМ, НІЖ СПОРТ ЧИ ПРОҐНОЗ ПОГОДИ Львів), «Історія культури початку століття», «Біґ Мак» (обидві — Київ 2003), «История культуры начала столетия» (2003, Москва). Тексти... |
|
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ Економічна теорія: Навч метод посібник для самост вивч дисц. / О. В. Бородкіна – К.: ДУІКТ, 2010. –с |
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |
|
Колесніченко Л. А., Борисенко Л. Л. К 60 Основи психології та педагогіки:... К 60 Основи психології та педагогіки: Навч метод посібник для самост вивч дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 157 с |
1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |