|
|
Скачати 2.54 Mb.
|
23 Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'янСучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський. Епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля села Мізинь (Чернігівська область), виявили житла стародавніх мисливців. У той період стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь. Вони вдосконалювали знаряддя праці. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. У період мезоліту (близько 15 тис. років до н. е.) тодішня людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні сокири, було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство. Формується матріархат. Виникають тотемізм і землеробські культи. Трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.) розвивалася за доби неоліту. Її назва походить від села Трипілля біля Києва. Характерним був перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна. Трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Наступним етапом формування культури східнослов'янських племен була скіфська культура (VI—II ст. до н. е.). Виникнення грецьких колоній істотно вплинуло на економічний та суспільний розвиток скіфських племен. Стародавня Греція стала ринком збуту продуктів : зерна, худоби, шкіри тощо. Розвивається гончарне і ювелірне мистецтво. У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону (VI—IV ст. до н. е.). Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво. 24 Київська Русь, як соціокультурна система В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньо-феодальна держава — Київська Русь. Політичне об'є-днання східнослов'янських і деяких неслов'янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. В лісовій зоні населення перейшло до орного землероб-ства, а в лісостеповій — до дво- і трипілля. У цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі. Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу 1 руським ковалям виготовляти високоякі-сні вироби із заліза. В епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язични-цька релігія. Спочатку слов'яни приносили жертви "злим" і "добрим" духам (упирям, берегиням), пізніше — Перуну — богу блискавки, Даж-богу — богу Сон-ця. Жертви приносили також озерам, рікам, колодя-зям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. Стародавні слов'яни глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина — бога вогню Сварожича. Згодом постало питання про заміну язичництва хрис-тиянською релігією. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром 988 р. Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури, витоки які сягають у глибоку давнину. На Русі ще до запрова-дження християнства як державної релігії зароджува-лась писемність, складалися моральні та правові нор-ми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо. 25.Запровадження християнства в Київській Русі та його значення для української культури У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр. Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії - на відміну від західноєвропейських країн - церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами. Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну. Володимир хрестився сам (згідно з «Повістю временних літ» ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні – печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва, ятвяги; на північному сході – чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін. угро-фінські народи. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне". При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т.зв. "церковні люди" - ігумен, диякон («біле духовенство»), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для «білого» духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління. Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або «чорне» духовенство, найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності. Життя перших київських ченців - Антонія, Феодосія Печерського та інш. - було винятково важким, наповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. Пізніше з'являються справжні подвижники чернецтва - ченці-самітники, які здійснювали аскетичні подвиги. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. Їсти жирну їжу, наприклад, у Великий піст стало вважатися гріховним. У XIII ст. в Київській Русі було біля 50 монастирів, з них 17 - у самому Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займає тільки "чорне" духовенство. Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного. Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів - церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією - найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення. 26.Феномен двовір’я та його роль у розвитку культури Київської Русі Існує положення про те, що християнство, як світоглядна система, залишилося чужим для простого люду і було сприйняте лише в середовищі князівсько-аристократичної верхівки. Навіть була сформована теза щодо своєрідного "двовір'я" Київської Русі: християнство начебто стало вірою верхів, які готові до сприйняття більш високих культурних цінностей, а язичництво — низів, що зарекомендували себе як темну силу, ворожу духовному прогресові і непіддатливу справжній освіті. Дійсно, коли Володимир почав вводити християнство він зіткнувся з проблемою, що подолати язичність не так то просто. Знать і заможні верствинаселення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. Тому щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм), Богородиця-заступниця покрила своїм образом риси діви-долі, рожаниці, матері-землі, давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в «нижчі духи». Таким чином, двовір’я відобразило особливість сприйняття християнства східними слов’янами. Частина християнських уявлень оязичується, частина язичницьких – губить своє попереднє значення. Цей феномен мав великий вплив на розвиток культури Київської Русі, так як дав зрозуміти, що наш народ вміє поєднувати непоєднувані на перший погляд речі, шукати компроміс. 27.Філософська думка культури Київської Русі Винекнення філософії Русі відбувалось у процесі розв’язання суперечностей між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська русь – перша східнослов’янська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду. Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру:проповіді, повчання та ін. На початку ХІІ ст. з’явилася “Повість временних літ” Нестора – одна із пам’яток філософської думки. Філософське звучання мають “Слово про закон і благодать” (митрополит Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолятич), “Златоуст” (Кирило Туровський) та ін. “Слово о полку Ігоревім” є не тільки видатною пам’яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури. Отже, філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалось крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти. Давньоруська філософія розвивалася в лоні духовно-практичного осмислення світу, що зумовило її орієнтацію на людяність, конкретне, земне та дохідливе православно-християнське навчання життю широких верств населення. Вона намагалася дати відповідь на основне питання будь-якої філософії: як людині жити в цьому світі? У філософії цього періоду здійснюються спроби пізнавальної діяльності. Передусім вона спрямовується до Бога, а вже потім до світу і людини, які створені, живуть і мислять завдяки провидінню Бога. Високий статус надавався розумові, раціональному осмисленню буття. Важлива роль відводилася істині та правді. Істину створив Бог, а оскільки він один, єдина й істина, яка не існує поза християнством. Світ існує в істині, живе за її законами, і збагнути її можна лише за посередництвом Бога. Усе, що йде від Бога, є істиною. Людина того часу намагалася не просто осягнути істину, а насамперед втілити її в життя, у свої справи, прагнула перебувати і жити в істині. Важливе місце в пізнанні посідало серце. Саме в ньому коренилася думка, віра, воля, перебувала любов, завдяки якій можна було пізнати Бога і людину. Бог промовляв не до розуму, а до серця людини. Серце вважалося осередком чуттів і перебувало в інтимному наближенні до Бога. Специфічною рисою філософського світогляду того часу було не пряме, а символічне тлумачення дійсності. Наприклад, розуміння світу через притчу, яка образно і наочно подавала те, що необхідно було зрозуміти. Своєрідною рисою мислення було бачення дійсності через наочні образи, за допомогою яких пояснювалися складні для розуміння ідеї, догмати та явища. Онтологічну позицію визначав догмат про створення світу Богом, а звідси випливало, що всі природні процеси перебувають у залежному від Бога стані. Добро і Зло уявлялись як реальні космічні фактори, що визначають життя Всесвіту, ними пройнято всі матеріальні та духовні явища. Добро розглядалось як сукупність факторів, що сприятливо впливають на окремого індивіда або спільноту. Базовою виступала ідея добра, іманентно притаманна Богу, і зла, протилежного «сущим» добру і благу. Джерело зла вбачалося у відпаданні від істин сущого Бога, у волі до гріха, біблійному гріхопадінні людини. Кінцева мета людства й окремої людини — подолання зла, спокута первородного гріха, порятунок себе й інших. У поглядах на людину вітчизняні мислителі сходяться, розуміючи її як істоту багатомірну, як «храм», де присутній Бог; призначення людини вбачають у служінні Богові. Людина - це богоподібний посередник між Богом і світом Здатність мислити єднає її з Богом, а наявність тіла - з матерією. Кожна людина може обрати два шляхи - життя і смерті. Шлях життя - це шлях вивільнення від смерті, покори Богу, виконання всіх настанов віросповідання, він адекватний спасінню людини. Шлях смерті - це шлях гріха, гордощів, непокори, що веде до довічних страждань. Моральні уявлення базувалися на християнському вченні, а також зазнали впливів східного та азіатського народних світоглядів, античних етичних вчень. Абсолютним ідеалом етичної думки поставав Ісус Христос. Християнська ідея милосердя переросла у принцип моралі, який не тільки декларував необхідність бути милостивим до ближніх, а й проголошував милостиню як універсальну й абсолютну умову впорядкування всіх сфер і рівнів суспільних відносин. Цей принцип передбачав загальну взаємну любов і повагу громадян, їхню взаємодопомогу. Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство, пияцтво, жадобу, обмову та ін. Пропагувались не тільки християнські заповіді, а й такі форми загальнолюдського спілкування, як дружба, шанування старших і батьків, правда і щирість. В цілому київськоруська моральна традиція орієнтувалася на людинознавство, людинолюбність, людяність, що формувало нову людину - духовно досконалу, чисту в помислах і вчинках, спрямовану до Бога Отже, філософська думка Київської Русі як живе історичне явище мала свій образ, свій духовний досвід, відтворювала дух своєї епохи. В ній можна виділити такі принципи, ідеї й особливості: загальна спрямованість на вирішення актуальних питань суспільного буття; обгрунтування духовно-практичної форми освоєння світу; увага до проблем людини, пізнання, смисложиттєвої проблематики; вірність і дотримання канонів і традицій православної віри; у сфері соціальних і моральних стосунків переважання загальнолюдських ідеалів добра і краси, мужності, вірності, чесності, щирості, простоти. У пізнавальній діяльності домінувала енциклопедичність, просвітництво, висока книжна культура, повага до розуму і таланту. Велике значення надавалося набуванню мудрості як сплаву знання та його практичного втілення в життя, пошукам правди, істини, бажанню осягнути культуру свого та інших народів, передати ці знання сучасникам і нащадкам. |
| ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
| ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
Природне право у контексті розуміння свободи за Томасом Гоббсом Розуміння поняття «природне право» за весь час історії Філософії права трактувалося по різному. Науковці виводили це поняття через... |
| Правила поведінки під час уроків і на перервах. Поведінка в їдальні, в бібліотеці Мета: уточнити розуміння учнями поняття культура поведінки; вчити шанобливого ставлення до працівників школи; виявляти турботливе... |
2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація Перший. Традиційна історична культурологічна школа. Вона займається виявленням та описом фактів, подій і досягнень світової, національної... |
| ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
1. Культура як духовний та суспільний феномен Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного... |