|
|
Скачати 2.54 Mb.
|
Апокаліптична функція культуриАпокаліптична функція полягає в тому, щоб донести людям, що рано чи пізно настане кінець світу, апокаліпсис, гієнна, великий суд. Чимало вчених намагались дослідити цю функцію. [ред.]Матеріальна, або предметна сторона культурної трансляції Матеріальна, або предметна сторона культурної трансляції виражається в тому, що ми успадковуємо і приймаємо як такий світ штучно створених предметів, споруд, механізмів. Середовище існування людини все більшою мірою завдяки механізмам культурної спадкоємності перетворюється на техносферу. Особливе значення для культурного виживання людства мають механізми успадкування технологічних знань. Саме передача “мозаїки технологій” від покоління до покоління сформувала потребу не просто у словах, а в поняттях про предмети і процеси, залучені до людської діяльності. Функція трансляції, разом з тим, має свої особливості у передачі інформації. Очевидно, що обсяг соціокультурної пам'яті постійно зростає, але і він не безмежний. Виходячи за рамки комунікації, ця функція передбачає обов'язковий вибір та відбір матеріалу, який передається. А оскільки життєві цілі і потреби людей мінливі, накопичений культурний багаж постійно зазнає переоцінки, переусвідомлення. Не можна заперечувати і можливість втрати культурної інформації. Функція трансмутаціїФункція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними - таке основне призначення даної функції культури. Наприклад, у примітивних суспільствах ім'я людини або предмета ніколи не було випадковим, оскільки в них втілювалася передбачувана “програма” поведінки, дій. Однак відомості, які нагромаджуються, у зв'язку з їх значущістю для людського співтовариства, не могли залишатися надбанням лише індивідуального досвіду. Тому виникли нові, надіндивідуальні канали передачі культурної інформації, зокрема міф, а значно пізніше - наука. Додатково можна вказати такі функції культури, як нормативно-регулятивна, сигніфікативна, ігрова, рекреативна, стилеформуюча. Деякі дослідники вважають, що культура виконує також “репресивну” функцію - через придушення біологічної агресивності людини соціальними засобами або перетворення її у соціально прийнятні форми. Крім цього, серед інших слід назвати пізнавальну (гносеологічну, мислетворчу), експресивну (яка дає можливість “побачити” внутрішній світ індивіда), етичну, ідентифікативну та консолідаційну функцію культури.
Традиційно розрізняють два основні напрямки культури - матеріальний і духовний, - відповідно до двох головних сфер людської діяльності - матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність. Структура культури являє собою цілий макросвіт. Вона охоплює освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого складного явища, як культура. Також визначається певна типологія культури відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура - це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету. Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури - українську, російську, французьку та ін. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок - різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими. Світова культура - феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер. У відповідності з носіями виділяють також культуру соціальних суб'єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну). Упродовж розвитку людства виокремились певні культурні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізична, моральна і т.д. СУТЬ: Культура поділяється на матеріальну та духовну, але крім цього також існує безліч інших поділів, наприклад: Світова і національна, міська та сільська, культура Середньовіччя та культура 21 століття і т.д.
Проблема періодизації в історії – одна з найважливіших як з огляду на її теоретично-концептуальне, так і з огляду на суто практичне, прикладне значення. Прийнята автором, чи колективом авторів, періодизація засвідчує методологічні вподобання, зрештою (як часто було в українській історії), силу впливу ідеологічних і політичних чинників, вибір культурно-цивілізаційної орієнтації країни. Виявом духовної зрілості суспільства є трактування національної культури як цілості, як системи, що створена народом і сама служить фактором творення народу, нації. Усебічно проаналізована історія національ- ної культури, система та принципи її вивчення формують необхідне підґрунтя для повноцінного розвитку самої національної культури. Однією з найважливіших наукових підвалин історії культури є власне періодизація. Чому така важлива періодизація історії культури? Які завдання вона виконує і повинна виконувати? Періодизація виокремлює цілісні культурно-історичні періоди на основі спільних рис. Вона також виконує роль методологічного інструменту, адже вибір критеріїв періодизації означає і вибірметодологічних та історіософських пріоритетів. Здавалося б часткова наукова проблема – періодизація історії української культури – насправді є однією з концептуально єднальних, бо саме періодизація є тим “каркасом” історичної будівлі, що дає можливість бачити цілість, визначити напрями розвитку куль- тури, стики, врешті, сильні й вразливі її місця. Як тільки історія перестала лише фіксувати факти та описувати події, тобто перестала бути лише хронікою чи літописом, виникла потреба визначити критерії, за якими можна групувати історичні події. Найпростішим було виокремити історичні періоди за династіями правителів, за тривалістю державних утворень. Цей підхід до періодизації історії виявився і популярним, і продуктивним. Він використовується ще й у ХХІ ст. Наукове виокремлення історії культури із загального масиву історичних знань у Європі відбулося на межі ХVІІІ та ХІХ ст. Насамперед ці процеси пов’язані з іменем Й.-Я.Гердера. Численні спроби означити та охарактеризувати культурно-історичні періоди належать ученим ХІХ ст., особливо прихильникам теорії соціокультурного еволюціонізму (Я.-Й.Бахофен, Л.Морґан, Е.Тейлор). Періодизації історії культури були запропоновані найрізноманітніші. Найпопулярнішою була еволюціоністська, в основі якої – ідея культурного поступу та безперервності культурного розвитку. Так, наприклад, еволюціоніст О.Конт, один з творців соціології, запропонував універсальний, на його переконання, поділ раннього періоду культури відповідно до форм релігійних уявлень: фетишизм (полювання), політеїзм (скотарство) і монотеїзм (землеробство). Вивчення найрізноманітніших сфер художньої культури зумовило популярність періодизації історії культури на основі виокремлення художніх стилів (наприклад, романський, готичний, ренесансний, бароковий, класицистичний, модерністський, постмодерний та ін.). Згодом цього типу періодизація історії культури значно вдосконалилась. Критерієм означення окремого культурно-історичного періоду вважали не лише художній стиль і його реалізацію в художній культурі, а й інші ознаки – наприклад, тип світогляду та ментальності, стиль життя, культурні норми соціокультурні стереотипи та ін.
Питання про виникнення людини хвилює людство здавна. У XIX ст. склалося два погляди на дану проблему: релігійний і близькі до нього (наприклад, життя занесене на Землю інопланетянами), суть яких в тому, що життя і людина є неземного походження; та еволюційний, який, виходячи із сучасних наукових знань, пояснює виникнення людини поступовим розвитком і ускладненням форм матерії. Перший погляд не вимагає доказів, а приймається, як правило, на віру. Ми будемо виходити з другого погляду. В еволюційній теорії на сьогоднішній день аксіомою є твердження, що людина — це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції. Всесвіт виник приблизно 20 млрд. років тому в результаті Великого вибуху, згідно з уявленнями сучасної космології, і життя людства залежить від організації космосу, від процесів, які протікають у ньому. Близько 3—4 млрд. років тому в результаті космічної еволюції створились сприятливі умови для виникнення життя. Дальший розвиток життя хоч і залежав, безперечно, від космічної еволюції, та більшою мірою визначався еволюцією біологічною: 3,5—4 млрд. років тому починається процес антропосоціогенезу. Матеріально-енергетичний вплив ближнього космосу як частини Всесвіту і протікання на Землі процесу антропосоціогенезу здійснювалися по двох каналах: через зміну неорганічної природи (клімату, ландшафтів тощо) і через зміну органічної природи (мутації, природний добір). Залежність зміни клімату, ландшафту і біологічних процесів, що відбуваються на Землі, від характеру й ступеня сонячної активності доведені багатьма вченими. Вітчизняні вчені підтримують гіпотезу, згідно з якою австралопітек як новий біологічний вид — попередник людини (Homo sapiens) — виник в результаті мутацій людиноподібних мавп (горил, шимпанзе, орангутангів) під впливом зміни радіаційної обстановки. Справа в тому, що 4—3 млн. років тому у південно-східній Африці починається активний рух земної кори, землетруси, вихід на поверхню землі магми, уранових руд, що також сприяло підвищенню радіаційного фону та зміні генофонду людиноподібних мавп (вищі мавпи — 48 хромосом, австралопітек — 46 хромосом). Як наслідок мутації виникли мавпи-потвори, що мали спрямлений хребет, слабке волосяне покриття, досить розвинений мозок (450 г) і пересувалися на двох ногах — вони були названі австралопітеками. Таким чином перехід до прямоходіння відбувався близько 4 млн. років тому без допомоги знарядь праці. Навпаки, прямоходіння сприяло тому, що австралопітек все частіше використовував природні знаряддя праці (палицю, каміння) для захисту від хижаків і полювання. Це положення є нині загальноприйнятим у світовій науці. У біологічному світі існують дві стратегії розмноження: Ч-стратегія, коли тварина відкладає багато яєць і у подальшому не піклується про своє потомство К-стратегія, коли у тварини невелике потомство, але вона ретельно доглядає його. З появою хребетних, розвитком мозку посилюється К-стратегія: зменшується кількість нащадків, але поліпшується турбота про них. Між тим, у природі часто трапляються непередбачені зміни, епідемії і просто нещасливі випадки, в результаті яких потомство може загинути, а вид припинить своє існування. Таким чином, біологічна еволюція поставила людиноподібних мавп на межу вимирання. Щоб вижити, слід було змінити стратегію розмноження, адаптуватись до навколишнього середовища. У результаті зміни способу життя самка людиноподібних мавп могла тривалий час доглядати двох-трьох дитинчат. Причому виживало потомство тієї особини, яка забезпечувала кращий догляд. Ретельна турбота прищепити потомству навички й поведінку, необхідні для життя, приводили до подальшого розвитку нервової системи, мозку як самки, так і її дітей. По цій лінії йшов природний добір. Виникає питання: хто ж має годувати самку та її потомство, якщо освоєна нею територія і спосіб пересування обмежені? Біологічний світ не знає прикладів, коли самець довгий час годує самку та потомство. Вперше це виникає в австралопітеків, стаючи основою зародження сім'ї. "Шлюбні пари" у зграї австралопітеків виникають в результаті біологічної еволюції, зникнення еструса — стану сексуальної сприйнятливості, який триває у мавп кілька днів. У зграї передлюдей, як стверджують вчені, було набагато менше самок, що пов'язане з ускладненнями пологів при переході до прямоходіння і це могло б — при збереженні еструса — викликати жорстокі конфлікти і привести зграю до самознищення. Така перебудова організму закріпилася у генотипі. Вчені розглядають це як вкрай важливий момент розвитку від тварини до людини. На основі сексуальних симпатій у стаді австралопітеків складаються "шлюбні пари", які існують певний час, розпадаються, далі виникають нові. Поява стандартизованого знаряддя пов'язується з початком становлення мислення, волі, мови, отже — з початком становлення суспільства. Стандартизовані знаряддя праці з'являються 1 млн. років тому у Homo erectus (пітекантропів), і їх безперечно відносять вже до людей, хоча поки ще не готових, а таких, що формуються. Процес становлення людини і суспільства завершився 40—35 тис. років тому. Останнім часом серед зарубіжних антропологів отримав поширення погляд, згідно з яким всі гомініди, які стоять за рівнем розвитку вище Homo habilis, утворюють один вид - Homo sapiens. Люди сучасного фізичного типу входять до цього виду як підвид Homo sapiens. Існував й інший підвид: Homo sapiens neanderthalensis, який з незрозумілих причин зник 40—35 тис. років тому.
Культурна еволюція — це еволюція поведінки і здібностей людини. Щоб зрозуміти специфіку розвитку людства, оцінити його можливості, необхідно збагнути особливості як біологічної, так і культурної еволюції. Біологічна еволюція, будучи саморозвитком органічних форм — що визнається нині більшістю вчених, грунтується на мутаційній мінливості, на боротьбі за існування і на природному доборі. Біологічна наступність при цьому забезпечується майже повною незмінністю спадкових ознак (генетичною пам'яттю) біологічних видів. Тільки мутація приносить зміни в генетичну інформацію, оскільки є єдиним джерелом нових організмів у біосфері. Природний добір закріплює лише ті зміни, які збільшують здатність живої істоти до здобування їжі, самозахисту, розмноження, тобто спрямовані на підвищення її шансів на виживання, пристосування до життя. Біологічна еволюція людини — також результат мутацій, що виявилися у зміні діяльності центральної нервової системи, розвитку мозку. В основі біологічної еволюції лежить зміна інформації, а не організмів як таких. Культурна еволюція багато в чому схожа на біологічну — інформація передається наступним поколінням, але не через розмноження з допомогою ДНК, а шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками. Еволюція культурна пов'язана із здатністю зберігати всю нагромаджену інформацію і передавати її наступному поколінню. Культурна еволюція не залежить повністю від випадковості — людина здатна активно шукати нову інформацію, свідомо обираючи напрямок своїх пошуків. Вона може також одержати її шляхом роздумів, відкриваючи нові факти, взаємозв'язки, форми поведінки методом дедукції. У культурній еволюції для усунення шкідливої інформації не потрібна загибель індивідів. Людина здатна свідомо від неї відмовитись. У біологічній еволюції нові властивості можуть набуватись лише ціною втрати колишніх. Наприклад, мутація, завдяки якій у птаха з'являється дзьоб, може позбавити його здібності розколювати зерна або вловлювати комах. Навпаки, набуття нової інформації в ході культурної еволюції звичайно не позначається негативно на колишніх здібностях індивіда. Тим-то культурна еволюція може відбуватись значно швидше: адже нові властивості не витісняють існуючі, а лише доповнюють їх. Вона має кумулятивний характер, і її темпи з плином часу зростають. З допомогою культурної еволюції людина виробила таку поведінку, яка постійно підвищує пристосованість до життя. За дуже короткий термін людство освоїло і вдосконалило більшість специфічних навичок, якими інші організми оволодівали протягом всієї біологічної еволюції: ми літаємо вище птахів і пересуваємося по воді швидше за будь-яку рибу. Людина — єдина жива істота, специфічною особливістю якої є культурна еволюція як засіб виживання і пристосування до оточуючого середовища. За допомогою культурної еволюції людина постійно підвищує свою пристосованість до життя шляхом удосконалення своєї поведінки, свого ставлення до оточуючої дійсності. Таким чином, особливості культурної еволюції та її відмінність від біологічної полягають, по-перше, у способах передавання інформації — у наслідуванні (показі, прикладі), навчанні, оволодінні знаннями і навичками у процесі спілкування з допомогою мови та інших знакових систем. По-друге, в характері, змісті і оформленні, закріпленні інформації — нагромадженні знань, оформленні їх у науку: мистецтво, моральні норми, матеріальні об'єкти тощо. Знання стало найпершим і невичерпним джерелом засобів виживання людства. Людина постійно помічала, відкривала і засвоювала із користю для себе все нові й нові взаємозв'язки і закономірності типу "якщо-то", що дало їй можливість перетворювати оточуючий світ відповідно до своїх потреб. По-третє, в результатах її — особливостях організації людської життєдіяльності, становленні соціальних взаємин, суспільства. Коли виник ХС, всі екологічні ніші на Землі були зайняті іншими біологічними видами. І тільки завдяки виникненню нової форми життєдіяльності – суспільства, людство змогло вижити, розселитися по всій планеті і стати домінуючим біологічним видом. 9. Неолітична революція та її наслідки для розвитку людської культури. Для епохи неоліту характерні глибокі і якісні зміни, що відбулися в усіх сферах життя людства, утому числі і в культурі. Саме в цей період сталася неолітична революція — перехід від привласнення продуктів природи до їх відтворення. Виникнення відтворювального господарства стало наслідком дії багатьох взаємозумовлених чинників. Серед них розрізняють як соціальні — визрівання ідеї культивування рослин і одомашнення тварин, — так і природні — наявність дикої фауни та флори, що піддасться втручанню людини. Виникнення та утвердження відтворювального господарства були результатом творчих сил людини. Перед тим вона ніби йшла за природою; тепер вона стає Ті творцем. Термін «неолітична революція» вперше було введено до наукового обігу англійським археологом Г. Чайлдом. Це поняття посіло проміжне місце в його концепції трьох революцій: революції знарядь (поява засобів праці як один з чинників антропогенезу), неолітичної революції (виникнення відтворювального господарства) та міської революції (поява міст як уособлення перших цивілізацій). Неолітична революція супроводжувалась цілою низкою вдосконалень і винаходів, які докорінно змінили життя та побут людей і сприяли розкриттю нових потенційних можливостей розуму. Неолітичний час характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки виготовлення кам'яних знарядь праці. Процес переходу до землеробства йшов непомітно й поволі. Спостерігаючи за злаками, насіння яких збирали, люди усвідомили зв'язок між посівом і врожаєм і почали вирощувати їх штучно. Скотарство почалося з того, що травоїдних тварин приваблювали відходи землеробства. І люди почали приваблювати ними тварин, підгодовувати їх і перетворювати на свійських. За допомогою вже приручених собак общини брали під свій контроль охорону і догляд стада тих тварин, на яких раніше полювали. З появою нових галузей господарства в сферу людської діяльності входить сама земля (вона стає предметом праці), худоба, вдосконалюється наявна та формується нова база знарядь та інших господарських засобів. Одним з нововведень доби неоліту була кераміка. Винайдення й випалювання глиняного посуду дало змогу поліпшити способи приготування їжі та розширити асортимент харчових продуктів. Це сталося близько VI-VII тисяч років тому. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина. На той час людина опанувала прядіння і ткацтво. Волокно для прядіння спочатку виробляли з диких рослин — кропиви та конопель, потім з вовни. З'являються перші примітивні верстати. З того часу почали споруджувати човни. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими територіями. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. Разом з тим, культура перестає бути єдиною і однорідною: вона розпадається на етнічні культури, кожна з яких отримує специфічні особливості, стає самобутньою і неповторною. 10. Основні характеристики культури збирачів, мисливців. Суспільство мисливців і збирачів виникло 50 тис. р. до н.е. та складались з малих груп або племен, які добували собі засоби до прожитку полюванням, риболовлею та збиранням їстівних рослин. У них відсутня нерівність. Матеріальні речі, яких вони потребують, обмежуються зброєю для полювання, інструментами для копання землі та будівництва осель, пастками. Соціальна різниця обмежується віком і статтю. Таким чином, вони багато в чому співпадають з простими суспільствами. Більшість мисливських та збиральних культур були зруйновані або поглинуті в процесі розповсюдження західної культури, а ті, які залишились, навряд чи довго протримаються. У збирачів і мисливців релігійний культ ще не має самостійного значення, а органічно включений в обряди, які супроводжують найважливіші події життя людей. Тому це суспільство ще не має професійних служителів культу, хоча деяка перевага в йото виконанні належала чоловікам. Найважливіший серед них — обряд ініціації, посвяти в дорослі. Це особливе навчання юнаків вимагало засвоєння трудових навичок, позитивних знань, знайомства з родовими звичаями, таємницями, віруваннями, піснями, танцями. Ініціація також готувала молодь до шлюбних стосунків. Чоловічі будівлі, де проводилося навчання й передавалися таємниці обрядів, ставали місцем спілкування чоловіків, де вони проводили вільний час. На основі цих домів розвинулися чоловічі союзи, в яких зосереджувалася суспільна влада. Потім вони перетворилися на орган встановлення влади племінної верхівки. Культура збирання й полювання мала у своєму надбанні чимало позитивного знання, яке здобувалося внаслідок спостережень за природою та практичною діяльністю людини. Це, передусім, знання тварин і рослин, природних явищ, астрономічні знання, а також створення календаря, вміння рахувати, піктографічне письмо, елементи медицини. Матеріальна культура збирачів і мисливців здебільшого характерна використанню кам’яних знарядь праці. Місця перебування людей цієї епохи називалися стоянками, поселеннями. Поселення бувають різних типів: довго часові, коротко часові, базові. Вони розташовані під відкритим небом,в печерах. |
| ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
| ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
| Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
Природне право у контексті розуміння свободи за Томасом Гоббсом Розуміння поняття «природне право» за весь час історії Філософії права трактувалося по різному. Науковці виводили це поняття через... |
| Правила поведінки під час уроків і на перервах. Поведінка в їдальні, в бібліотеці Мета: уточнити розуміння учнями поняття культура поведінки; вчити шанобливого ставлення до працівників школи; виявляти турботливе... |
2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація Перший. Традиційна історична культурологічна школа. Вона займається виявленням та описом фактів, подій і досягнень світової, національної... |
| ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
1. Культура як духовний та суспільний феномен Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного... |