|
|
Скачати 383.29 Kb.
|
Український іконопис в Польщі. За часів правління короля Ягайла на етнографічно-польських землях набуло великого поширення візантійсько-українське мистецтво. В одному документі говориться про те, що в 1393 році Ягайло, польський король, привозить «руських малярів» до Кракова. За свідченнями деяких польських істориків, король Ягайло симпатизував українцям і їх майстрам. Але ми знаємо, що хоч Ягайло і був вихований в атмосфері староукраїнської культури, був непримиримим ворогом всього східного й українського. Використання українських майстрів було зумовлене тим фактом, що власних, польських майстрів не було такого високого рівня. Доказом роботи українських майстрів на території Польщі є тогочасні польські хронічки і розрахункові книги. В грамоті, що її Ягайло видав у Городку під Львовом в 1426 році говориться про українського священника з Перемишля Гаіла, який отримав парафію «за малярні роботи, виконані ним у королівських землях – Сандомирській, Краківський, Серадзькій…». В Польщі одним із найстарших храмів є костел Св. Михайла у Вроцлаві. За залишками розпису та різьблення вченим вдалось встановити, що це робота українських майстрів, як, напевно, і сама споруда. Король Ягайло(1386-1434) використовував роботу українських майстрів в будівництві та розписі польських костелів в Кракові, Люблині, Гнєздині, Сандомирці, про що свідчать рахункові книги та інші документи. До наших днів найкраще зберігся розпис Люблінського костелу. На його слід натрапили ще в 1875 році, знайшовши в каплиці «вотивну ікону». В 1917 році виявили, що розписом покриті всі стіни. На одній зі стін знайшли і підпис «за короля Ягайла…15 серпня 1418 року…рукою Андрієвою». Сам факт підпису суперечить середньовічним звичаям, очевидно, митець знав про силу свого таланту, тому і наважився підписати роботу. Наступники Ягайла теж використовували працю українських майстрів. Ікони Київської Русі на території Росії. В «Житії Петра Ратенського» підтверджується малярська діяльність українських майстрів не лише на території України, Польщі, а і у Володимирі, Москві та Мінську. Ось що говориться про одного з майстрів: «Петро, син Теодора, був з Волині, в 12 років пострижений в монахи, згодом став дяком, ігуменом, займався іконним малярством («ізвиче іконному художеству»). Поставлений в митрополити у Володимирі. Приїхав до Москви в 1307 році, «пас церков божію», помер в 1326 році». Високий мистецький рівень небагатьох ікон першої половини XI ст. можна пояснити тим, що їх виконували ті самі митці, що клали мозаїку та писали фрески в київських храмах. Серед цих творів назвемо згадану ікону Георгія (1040 р.) (174 х132 см) з Успенського собору Московського Кремля, ікону Георгія в зріст (230 x 142 см) з Юрієвого монастиря та ікону Петра і Павла (236 x 147 см) з Софійського собору в Новгороді, їхні малярські прикмети — монументальний стиль і білильне вохріння, розміри, ідентичні розмірам постатей мозаїк і фресок Софійського собору (235 см), — вказують на те, що вони є творами київської школи. Обґрунтування їх новгородського походження тим, що там вдосталь було лісу для виготовлення дощок для ікон, сприймається як курйоз. Відсутність у Новгороді малярських традицій, що походили б від цих "новгородських" ікон, пояснюється тим, що вони виготовлені в Києві, а традиція київської школи тягнеться до XIII ст., про що свідчить ікона Богоматері Печерської (Сванської) (1288 р.). Якщо мозаїки й фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були поклонними. Ним молилися, в них сподівалися знайти зцілення й допомогу в житті. Великі розміри названих ікон добре узгоджувалися з монументальним мозаїчним та фресковим малярством київських храмів. Ікони як специфічний вид релігійного малярства виникли дуже давно, і найраніше збережені твори належать до VI ст. Намальовані на іконі святі сприймалися тодішніми віруючими як перебування шанованих святих серед вірних "тут і тепер". Ікони київської школи виконані в той період розвитку стилю візантійського мистецтва, коли воно успішно позбулося неістотних подробиць, а зосередило головну увагу на виявленні в образі святого не плинних прикмет смертного, а позачасових надособистих рис. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність. За уявленнями віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність і як прототип і первовзір має властивості благодаті, захищає й оздоровлює. Сумнівів у тому, що ікона Георгія (Юрія) з Московського Кремля була храмовою, немає. У XI ст. Існував лише один храм, названий на честь цього святого, побудований в Києві на замовлення Ярослава Мудрого і освячений у 1051 р. Другий собор (Святого Георгія) збудовано в Новгороді й освячено, згідно з недостовірною звісткою, у 1140 р. Саме з цього монастиря походить ікона святого на весь зріст. Стилем, малярськими прийомами, всім ладом образу вони свідчать про спільність малярського напряму, а Ікона св. Георгія з Московського Кремля ідентична мозаїчним та фресковим зображенням Софійського собору в Києві. Св. Георгія (Юрія) на останній Іконі, як і київські мозаїки, написано на золотому тлі, на якому вимальовується монументальна постать святого з мечем, затиснутим в лівій руці й списом в правій. Червоний плащ та військові обладунки відповідають колористичному ладові образу, який вражав світлим обличчям, широко відкритими очима й загальною героїкою. Він був патроном князя Ярослава (Георгія) Мудрого, утверджував його харизматичну легітимність. Прекрасне юне обличчя Георгія пашіло молодечою відвагою й силою юності. Юні княжі вояки, молячись йому, набиралися непохитної віри, звитяги й готовності "покласти життя за віру, за други своя". Ярослав Мудрий, як і візантійські імператори, дуже шанував св. Георгія, зображення якого вміщував на власних печатках. Репрезентативним і досконалим малярським твором останньої чверті XI ст. є ікона Богоматері Великої Панагії, себто Найсвятішої, що нині зберігається в Третьяковській галереї в Москві. Ікону датували хто як хотів, не завдаючи собі особливих клопотів. Однак ті, хто сумлінно дослідили її, дійшли висновку, що вона пов'язана з Києвом і, мабуть, є іконою легенди Патерика й пов'язується з ім'ям Алімпія. Для малярського прийому ікони характерне білильне вохріння, малюнок брів, очей, вуст, носа, підборіддя та скошені очі, які ми відзначали як типові риси софійських мозаїк та фресок, зокрема в мозаїці Пантократора в головній бані. Особливо вишукано окреслено дзвіноподібний силует постаті, з маленькими кистями рук та добре знайдена колористична гармонія темно-зеленої туніки й вишнево-червоного омофора з широкими золотими смугами-асистами, подібно до мозаїк, та золотим тлом. Мотив орнаменту на червоному підніжжі, тритональна градація кожного кольору — притаманні мозаїкам Михайлівського Золотоверхого монастиря. На підставі оповіді з житія Алімпія в "Патерику" доходимо висновку, що ікону виготовлено за князювання Всеволода Ярославича (1073—1093). Слава про талант Алімпія була така гучна, що один замовець говорив: "аще и десятижды въпросит, то дам ... токмо хочу дЂла руку єго". У домовій церкві замовця трапилася пожежа, церква згоріла, а ікони Алімпія вціліли. Тоді Мономах (княжив у 1113—1125 рр.) взяв "єдину икону, святую Богородицю, и посла в град Ростов ... аз самовидець бых ... се при мнЂ сотворися" — пише преподобний Нестор. Так цей твір опинився на півночі. Образ Богоматері з гарно окресленим овалом обличчя, ніжно-рожевим рум'янцем, припухлими вустами маленького рота чарують дівочою непорочною красою і є одним з неповторних образів юної Богоматері в світовому мистецтві. Мистецькі образи другої половини XI — першої чверті XII ст. (ікона Богоматері Великої Панагії Алімпія, мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору, фреска Спаса на Берестові) є не надособистісними, а людяними. Це свідчить про те, що київська мистецька школа, зародившись у лоні візантійського малярства, швидко опанувала його засобами мистецької виразності, і, поряд з іншими школами, сяяла визначним і оригінальним самобутнім явищем в світовому мистецтві. До цієї доби в Київській Русі належать ікони, безсумнівно, пов'язані з київською школою або безпосередньо виконані її майстрами. До них належать "Спас нерукотворний" з прославленням хреста на звороті та "Устюзьке Благовіщення" . Для всіх них є притаманним епічна піднесеність, монументальність та гармонійність врівноваженості. Ікона "Спаса нерукотворного" пов'язана з окремими мозаїками Софійського собору у Києві, в чому можна переконатися, порівнюючи її з мозаїкою первосвященика Аарона. В них один лад піднесеності, однаково намальовані очі, розльотисті брови та гордий скошений погляд. В "Устюзькому Благовіщенні", як і в Софійських постатях, малярськими засобами передані вагомість та переконливість, наснажені спокоєм, гармонією й рівновагою. Про те, що іконопис на Русі постійно контактував з константинопольським малярством, засвідчує ікона Вишгородської, пізніше отриманої назву Володимирської, Богоматері, привезеної з Візантії у 1132 р., а у 1155 р. вивезеної Андрієм Боголюбським до Володимира Суздальського . Вже в малярстві Софійського собору в Києві зароджується легендарно-історичний жанр того напряму, який давав митцеві простір для вільного тлумачення сюжетів, віддаючи перевагу такій трактовці образу, яка б найбільше відповідала світовідчуттю, естетичним смакам та морально-етичним ідеалам суспільства. Ця трактовка з великою й небувалою у середньовічному мистецтві майстерністю втілена у творчості майстра сотника Корнилія в Петропавлівському вівтарі Софійського собору. Його творчості притаманний відхід від традицій канонічних образів візантійського мистецтва в бік більшої життєвості, експресії, намаганні передати психологічний стан зображеного персонажа. Подібний підхід в малярстві був не випадковим, а відбивав істотні зміни в ментальності українців. Першим твором іконопису другої половини XI ст. слід назвати ікону Дмитра Солунського, яка, безперечно, є твором київської школи і була храмовою іконою в однойменному соборі святого. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича в 1069—1073 рр., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади. Відзначені нами орнаменти в оздобленні Софійського собору та Остромирового євангелія присутні и в іконі Дмитра Солунського. Обличчя написано типовою технікою малярства XI ст. по зеленуватому санкирю, з білильним вохрінням та червоним окресленням циноброю вуст, повік, носа . Але найголовнішою прикметою, що дає підставу віднести цю ікону до творів київської школи, є характер малюнка очей, брів, вуст, повік, притаманний усім без винятку мозаїкам і фрескам Софійського собору. Це найголовніша прикмета усіх творів цієї школи. Ніде в XII ст. цієї манери й технології письма ми не спостерігаємо. Такі ікони не можуть бути виготовлені ні в Новгороді, ні у Володимирі Суздальському, тому що там не було таких традицій, вони могли виникнути лише в Києві. На північ вони потрапили у зв'язку з переносом митрополичої резиденції з Києва до Володимира. Поява мистецтва книжкової мініатюри співпадає з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий». Зображенням трьох євангелістів — Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене Остромирове Євангеліє. Четвертого євангеліста, Матвія, немає, але для малюнка був залишений чистий аркуш. «Лицьовим» є знаменитий «Ізборник» Святослава. Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися. Про мініатюри Київської Русі ми можемо скласти уявлення по так званому радзивілівському літопису XV століття, який є списком з рукопису XIII століття. Його 617 мініатюр — своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу. Дорогоцінну книгу шанували дуже. Оправляли її старанно, в дошки, покриті шкірою, або і в срібну оправу, не раз із майстерним орнаментом. Глибокий карб київська малярська школа відбила на оздобленні рукописів — мініатюри, орнаменти й заставки. Грецькі і болгарські рукописи початку християнської доби стали прикладом для наслідування в особах талановитих і дбайливих майстрів на українському ґрунті. Книги використовувались не лише для церковного вжитку, а і складали княжі бібліотеки. Князь Володимир Василькович сам переписував та ілюстрував їх. На жаль, збереглись лише три зразки тогочасних книг: Остромирова Євангелія 1052 року, «збірник Святослава» 1073 року, Трірська Псалтир або Молитовник Гертруди з 70 рр. XI столітті. Остромирова Євангелія. Видатним витвором цього виду малярства є Остромирове євангеліє, почате 21 жовтня 1056 р. й закінчене 12 травня 1057 р. дяком Григорієм. У манускрипті вміщено мініатюри євангелістів Марка, Луки та Іоанна, для Матвія лишився вільний аркуш, не заповнений мініатюрою з невідомих причин . Крім мініатюр, Євангеліє розкішно оздоблено великою заставкою, 17 малими заставками та 207 ініціалами. Мініатюри виконані двома майстрами — одному належить мініатюра євангеліста Іоанна з Прохором, другому — євангелістів Марка та Луки. Перший майстер схоже добре володів стінописом за малярською манерою: його широке письмо і колористичне розв'язання ідентичне письму фресок Софійського собору в Києві. Постаті добре укомпоновані в рамку у формі квадрифолія, а колорит добірною гамою вишнево-червоних, рожевих, жовтогарячих та світло-вохристих барв гармонійно поєднано з теплим тоном золотого тла. Малярські особливості письма обличчя Прохора мають прямі аналогії у фресках Софійського собору. В завершенні рамки розміщене унікальне зображення леопарда, голова якого так повернута в ракурсі, що складається враження, ніби він спостерігає за сценою, намальованою в квадрифолії. На іншій мініатюрі намальовано апостола Луку, так само закомпонованого в квадрифолій, а регулярно покладені золоті штрихи нагадують емалеву техніку золотарських виробів. Отже, навіть поодинока пам'ятка, якою є Остромирове Євангеліє, свідчить про розмаїття мистецьких напрямів, яке ми перед тим бачили не тільки в мозаїках та фресках або іконах, або в мініатюрах. Вплив емалевого мистецтва помітний також в заставках та ініціалах. Яскраві червоні, сині, зелені барви вибагливих ініціалів та заставок обведені золотом. Витонченість малярської техніки, висока довершеність мініатюр та ініціалів ставлять Остромирове Євангеліє в один ряд зі світовими шедеврами мініатюр XI ст. В «Збірнику Святослава»мініатюри обведені схематичним зображенням церкви, що є притаманним лише для українських мініатюр. На цих мініатюрах зображені Христос на престолі, собор святих і портрет Святослава з родиною. К. К. Герц говорить, що мініатюри виконані одним маляром і спеціально для цієї книги, а не скопійовані із грецьких книг, як це часто траплялось. «старовинний пам’ятник українського малярства є разом з тим кращим пам’ятником нашої мініатюри». Портрет сім’ї Святослава хоч і має іконописний стиль, але передає всі ознаки індивідуальності і костюмів зображених осіб. Пересопницьке Євангеліє. Найяскравішою пам’яткою є Пересопницьке Євангеліє в 1556-1564 рр з Волині. В центрі кожної з 4 великих мініатюр вміщені невеликі зображення євангеліста на золотому тлі, виконане в традиціях давньоруського мистецтва, проте особливу увагу привертає широке облямування з багатим окантовим орнаментом (35.6 на 21 см) із сміливим чергуванням зелених, червоних, бузкових тонів. В 14 столітті В галицько-Волинському князівстві створюються «Добрилове Євангеліє», Галицьке Євангеліє в якому проявились риси Відродження, широта і свобода живопису, просторова побудова композиції, живий рух постатей, архітектурні елементи, зелені, блакитні, рожеві кольори, велика увага приділяється орнаментальній і кольоровій розробці заставок. Майстер схильний до стислості виразу, скупості колористичного розв'язання, притаманного скоріше фресковому малярству, ніж мініатюрам, та зміні пропорційного ладу фігур, які стають укороченими, більш кремезними і виразнішими та дохідливішими читачам. Мініатюри Добрилова Євангелія виписані сміливо, енергійно, форми трактовані широко й узагальнено, що надає їм значної конструктивної злагодженості. Схильність цього майстра до кремезності, присадкуватих пропорцій виявляється в усьому, що б він не малював — чи постаті євангелістів, фронтиспіси у формі храмів, увінчаних банями, пюпітри, столики, чи пташок — все наділене тими самими рисами. Його малярська манера належить до напряму в мистецтві, репрезентованого "Третім явленням Христа по воскресінні на Тіверіадському морі" в церкві Спаса на Берестові в Києві. В 13 столітті процвітає книжкова індустрія в Києво-Печерській лаврі «Патерик Печерський», Київська Псалтирь із 300 мініатюрами. Ізборник 1073 р. є розкішно оздобленим кодексом з п'ятьма мініатюрами. Фронтиспіс із мініатюрою майже повністю осипався, чотири інші мініатюри мають зображення святих, тексти яких зібрані тут, закомпоновані у великі, на увесь аркуш, храми. Головним є не маленькі фігурки святих в арках, а розкішний орнаментальний килим. Перша титульна заставка має велику раму, утворену колами з квітами, а згори, знизу й з боків намальовані в райдужних кольорах різні пташки та павичі — символи безсмертя. Друга заставка до "Феодорових повчань" — квадратної форми, суцільно вкрита орнаментом з примхливо поєднаних геометричних та рослинних форм. У колі, в центрі заставки, написано "Слово Феодорита". Над нею левенята, а з боків пташки. |
| Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами... |
Дослідницько – пошуковий міжпредметний проект «Я і Україна», трудове навчання, образотворче мистецтво, музичне мистецтво; груповий; середньо тривалий |
| Тема. Поняття про розрізи та перерізи як складові проектної документації.... Міжпредметні зв'язки: креслення, трудове навчання, геометрія, образотворче мистецтво |
«Птахи України» Мета Навчальні предмети: природознавство, читання, українська мова, математика, образотворче мистецтво, музика |
| ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО, 6 клас Календарно тематичнеплануванн я І семестр Сприймання мистецтва. Порівняння геометричних форм і фігур. Вправи на зображення конструктивного складу предметів |
Ніstory of Lviv state college of decorative and applied art by I. Trush Образотворче мистецтво України, Європи та Америки та сучасні комп'ютерні технології в мистецтві |
| Нові тенденції у викладанні предметів художньо-естетичного профілю При цьому, забезпечено дотримання принципу наступності та логічної послідовності у їх вивченні: образотворче і музичне мистецтво... |
Урок Образотворче мистецтво Дата Тема Паперопластика. Конструювання... Мета Ознайомити учнів з можливістю створення художнього образу засобами конструювання; розвивати уяву, фантазію, образне мислення,... |
| ПРОГРАМИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО В умовах розбудови держави, демократизації та докорінної трансформації суспільства у загальному русі за гуманізацію системи освіти... |
Розвиток освіти, літописання. Архітектура та образотворче мистецтво.... Мета: ознайомити учнів з культурною спадщиною Галицько-Волинської держави; вчити працювати з додатковими історичними джерелами, раціонально... |