Творчість Дмитра Луценка у літературно-мистецькому контексті Полтавщини
|
|
Скачати 150.47 Kb.
|
|
Лучна Світлана Анатоліївна учитель вищої категорії Полтавської ЗОШ № 36 ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ (11 клас)Творчість Дмитра Луценка у літературно-мистецькому контексті Полтавщини.Тема: Творчість Дмитра Луценка у літературно-мистецькому контексті Полтавщини. Мета: ознайомити з біографією та творчістю письменника-земляка, розвивати читацький досвід й естетичні смаки, формувати власний естетичний світ, уміння аналізувати поезії у мистецькому контексті та сприяти усвідомленню ролі літератури як духовної, моральної, культурної цінності народу; виховувати художнім словом національно свідомих громадян України, почуття гордості, що ми належимо до одного з найпісенніших народів світу. Обладнання: портрет письменника, виставка книжок Д. Луценка, портрети відомих українських композиторів, співаків, індивідуальні картки із творами поета – пісняра, мультимедійний проектор. Тип уроку: урок поетично – пісенна студія Епіграф уроку: Дарую людям пісню Д. Луценко Хід уроку План уроку І. Життя і творчість Д. Луценка. Автобіографічні аспекти. ІІ. Естетика шістдесятників у контексті поезії Д. Луценка. ІІІ. Мистецька співпраця поета із земляками. ІV. Творчість Д. Луценка і сучасне мистецьке життя Полтавщини. Вступне слово вчителя. Полтавщина багата іменами визнаних самобутніх письменників: І. Котляревського, П. Мирного, В. Самійленка, О. Вишні, О. Гончара, П. Загребельного, Б. Олійника, В. Симоненка та багатьох інших.       Чарівний світ літератури допомагає зовсім по - іншому, через призму бачення письменника, глянути на світ, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі, живеш тут і тут будуть жити твої нащадки.  Свого часу великий композитор і наш емляк М. В. Лисенко заповідав: « Беріть од люду його пісні, бо в них уся оригінальність слов’янської творчості».Цю настанову завжди пам’ятав полтавський поет – пісняр Д. Луценко.  (Звучить пісня «Осіннє золото») Вищим творчим покликанням нашого відомого поета – земляка Дмитра Луценка стала українська пісня. Кожний написаний рядок був настільки філігранним і мелодійним, ніби сам просився на музику. Дмитро Омелянович співробітничав з композиторами Платоном Майбородою, Ігорем Шамо, Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем, Анатолієм Пашкевичем, Олексієм Екімяном, К. Мясковим, І. Покладом, С. Сабодашем та ін.     Разом з ними створив багато популярних пісень — усього понад 300, серед них: «Києве мій» (І. Шамо), «Пісня про щастя» (І. Шамо), «Гуси летіли» (А. Пашкевич), «Осіннє золото» (І. Шамо), «Мамина вишня» (А. Пашкевич), «Сивина» (І. Марченко), «Мамо» (О. Екімян), «Хата моя, біла хата» (А. Пашкевич), «Ой ти, нiченько» (А. Пашкевич), «Не віддам тебе осені» (А. Кушнарьов), «Фронтовики», «Сивина», «Не шуми калинонько» та інші. Пісні на слова Дмитра Луценка співали Д. Гнатюк, А. Мокренко, Д. Петриненко, Н. Матвієнко, Б. Сташків, хорова капела «Думка», Державний український народний хор ім. Г. Верьовки.     Скульптор Микола Міщук увічнив поета–пісняра бронзовим барельєфом на тлі паперових аркушів: з каштановим листком, образом мами з вишнями… Нижче на граніті викарбовано вишиваний український рушник з написом на ньому — ”ДАРУЮ ЛЮДЯМ ПІСНЮ”. Символічно і просто…Таким був сенс його життя. І. З яких же джерел черпав творчу й життєву снагу поет? У чому секрет популярності його творів? Звідки оті безмежні щедроти? Може, це вроджений поетичний чи артистичний талант? Учень 1. Не кожен талант здатний так відкритися людям, як земля небу. Доходжу думки, що секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій волі: (уривок з вірша «Мати») Народила мене на світ українка – полтавська мати. І калин білозорий цвіт, І небес оксамитові шати, і в запасках садів село, і селянський скупий достаток, і душевних пісень тепло я одержав у вічний спадок. (Під мелодію “ Хата моя, біла хата “ учениця знайомлять з біографією Д. Луценка) Силу лірики черпав поет в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. І така ж свята, як вишня, стоїть у Березовій Рудці біла хата, це велике українське диво, яке виростило націю. Від селянського роботящого роду Дмитро Омелянович успадкував вдачу чесну і мужню, а душу — щиру й пісенну. Він вийшов з гущі народної, жив для праці, для творчості, для України.  Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області у багатодітній селянській родині. З дитинства знав багато пісень, які співали дітям мати Євдокія Оникіівна, батько Омелян Васильович в та гості, котрі відвідували родинну хату. «Я вбирав у своє серце, - напише поет, - безліч сумних і веселих, мужніх і ніжних мелодій… Із піснями я виріс…». ( Вірш «Пісня» читає учень) Як без повітря, хліба і води Не може жити на землі людина, Так я без тебе черствію завжди, Жадана пісне, посестро єдина. Тебе любовно й трепетно творив, Виношував у серці кожну ноту. В твій то сумний, то радісний мотив Переливав і радість, і скорботу. Всю таїну тобі я відкривав, Проникливі й прості слова шукав, Щоб заздрили твоїй пісенній вроді. Повір, не засумую з горя я, Якщо забудуть автора ім’я, Аби жила ти в рідному народі. Учень 2. Одразу після голодомору 1932—1933 років в УСРР підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі. Від 1938 року став студентом Київського гідромеліоративного інституту. У 1940 році призваний до лав Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури на кордоні з Афганістаном. На війні сміливий і мрійливий юнак з Березової Рудки став автоматником розвідувальної роти. Дмитро Луценко сповна відчув те, що випало на долю його покоління. З першого і до останнього дня Великої Вітчизняної війни він був на фронті. Деякий час служив у дивізійній газеті «За победу». 8 травня 1945 року за день до багатостраждальної Перемоги, на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії його було тяжко поранено і контужено, після чого фронтовик став інвалідом 2 групи. За часи війни був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями. Як і увесь народ, Д. Луценко на власному досвіді зміряв вагу Перемоги, а подвиг визволителів оспівав у віршах.  (учень читає уривок з поезії «Ветерани») Давним – давно Одбухкала війна, лишила обеліски та кургани. Під кулями ворожими сповна За тишу заплатили ветерани… Вернулися живі з полків і рот І мир подарували рідним хатам… За право жить завдячує народ Полеглим і посивілим солдатам. Учень 3. Після госпіталю повертається в інститут. Матеріальна скрута і невлаштованість, безквартир’я, пошуки роботи, на якій заробіток давав би хоч трохи й морального задоволення. У повоєнні роки працював у редакціях газет «Сільські вісті», «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У редакції газети «Сільські вісті» познайомився зі своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів.  Перша збірка “Дарую людям пісню” побачила світ 1962 року, коли Дмитрові Луценкові було вже за сорок. Що й казати, як для поета – запізнілий дебют. Вихід 1-ї ластівки благословив сам В.Сосюра, який у напутті написав про « рідну землю з ароматом барвистих квітів, шепотом зарошених садів і гаїв, з вітром і хмарами, з працею на її роздольних і щедрих ланах».  Наступного року Дмитро Омелянович став членом Спілки письменників України, де, рекомендуючи його у письменницьку спілку, П. Тичина назвав поета - пісняра талантом багатим.  На мистецьку неповторність Павла Григоровича і рівнявся Д. Луценко, який прагнув передати у поезії найзаповітніші думки і почуття. (Вірш «Поезія – то сплав ума й краси…») Поезія – то сплав ума й краси, - казав Тичина, - сила в ній чудова. Ви так пишіть, щоб сонцем грала мова, Добро і зло кладіть на терези. Шукав яркої рими я в грози, А в дуба й криці – міцності для слова. Гіркої не соромився сльози, Бо вистраждані сльози – не полова. А барви брав у скреслому саду, Любові світ засвічував наосліп. Старався так писать, щоб в доброту Повірили і діти, і дорослі. Та вигранити, як учитель, мрію: «За всіх скажу, за всіх переболію». Учень 4. Радість і печаль ідуть поруч у житті. 1963 рік радісний – Дмитро Луценко одержав невеличку квартиру. Через місяць його прийняли до Спілки письменників. І раптом - смерть дорогої доньки Лариси – «улюблениці – лелітки». Відгукнулося лихо інфарктом. Після одужання знову поринув у творчість. Всю силу поетичного таланту передав у численних збірках: «Незакінчена соната». К., 1966; «Як тебе не любити». К., 1969; «Добрість». К., 1971; «Пахучий хліб». К., 1974; «За Березовою Рудкою». К., 1976; «Коли ти зі мною». К., 1978; «Березовий дзвін». К., 1980; «Вибране». К., 1981; «Дороги спадщини». К., 1984; «Усе любов’ю зміряне до дна». К., 1994; «А я люблю, люблю…» К., 1995. За творчу діяльність був нагороджений орденом Дружби народів. Твори Д. Луценка перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдовською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. У 1978 році побачила світ книга російських перекладів його віршів «Хлеб и песня». Помер Дмитро Омелянович 16 січня 1989 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі. Співвітчизники достойно оцінили мистецьку неповторність Д. Луценка.1974 року поетові присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. А 1976 року Дмитро Омелянович та композитор І. Шамо стали лауреатами Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. ІІ. Учитель. Помітним явищем стала поезія Д. Луценка у контексті творчості шістдесятників. Давайте проведемо дослідження поетики ліричних творів з точки зору їх тематики та мистецької самобутності. Учень. Сучасний письменник та літературний критик Михайло Шевченко, зазначає, що місія Д. Луценка в українській культурі надзвичайна, хоча досі не вповні сформульована, (і як поет – лірик він належно не поцінований).      « Я точно бачу його в ряді таких людей, як Андрій Малишко, Платон Майборода, Олександр Білаш, Олекса Коломієць, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Ігор Шамо, Леонід Биков, Іван Миколайчик, Борис Олійник і ще кілька постатей. Можна подивуватися цьому довільному ряду зовсім різних людей, що працювали в різних мистецтвах. Але є головне, що дозволяє цей ряд писати так. Всі вони на початку шістдесятих… відчайдушно і безоглядно віддали себе чисто національній культурі – українській з усіма її законами: задушевності, моральної чистоти, народності, глибокої любові й поваги до образу матері, почуття відповідальності за долю народу і України», - розмірковує М. Шевченко.  Учень. Довідка. Українські митці - шістдесятники орієнтувалися на високі естетичні принципи, усвідомлювали пошук оновлення рідної літератури як мистецтва, відзначалися потягом до експериментаторства. Пошуком первинних зв’язків зі світовим письменством шістдесятники постали на хвилі тимчасового суспільного потепління 50- 60 рр. та пробудження національної свідомості, відкритті багатств репресованої української культури, здобутків «Розстріляного відродження» . Митці поставили перед собою завдання засвоєння тяжких уроків минулого, усвідомлення спадкоємних зв’язків, без чого неможливе майбутнє ні вітчизняної літератури, ні нації. Сучасники поступово відкривали приховані владою національні мистецькі скарби, дивували з високого естетичного рівня вітчизняного письменства, пишалися культурними надбаннями українства. За таких умов М. Рильський зважився повернути мистецтву його душу, тобто красу(« Троянди й виноград»1957), М. Бажан повертається до самобутнього «мускулястого» необароко, Л. Первомайський – до філософської тональності мистецтва слова, А. Малишко – до національної фольклорної стихії. Цей процес творчого оновлення захопив багатьох. Творча молодь відчула підтримку М Рильського, П. Тичини, М. Бажана, А. Малишка. « При майстрах якось легше. Вони – як Атланти. Держать небо. Тому і є висота», - писала Ліна Костенко у вірші, присвяченому О. Довженку. Явище «шістдесятництва » є неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно – естетичними вподобаннями. Тут і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники ( В. Симоненко, Б. Олійник), і пост модерністи (В. Стус) Учень . Поети - земляки самобутньо виокремлюються у когорті шістдесятників вистражданою правдою та неонародницькими мотивами, рівновагою між реалістичним і романтичним струменями.   Визначальним героєм художніх творів В. Симоненка, Б. Олійника, Д. Луценка стала проста людина, змальована без штучного оптимізму, з’явилися портрети земних чоловіків та жінок – достеменних носіїв духовності. Така тенденція була властива і прозаїкам - полтавцям. Письменники намагалися розкрити неповторні характери у звичайнісіньких побутових ситуаціях, за якими проглядалося загальнолюдське, гуманістичне узагальнення ( Г. Тютюнник «Вир», О. Гончар «Собор», Г. Тютюнник «Зав’язь») Повнокровна палітра тем, які охопила поезія Д. Луценка презентована - патріотичною лірикою («Народе мій», «Рідна мова», «Батьківська земле моя»; «Пісня про отчу землю»); - пейзажною («Карпатський ноктюрн», «Сади й гаї», «Серпневий ранок», «Подих осені»); - інтимною (Загляньмо в поетову криницю Кохання, і ми відчуємо, якою ніжністю й вірністю напоєний кожний рядок, яким щедрим було поетове серце, що не стомлювалося повторювати: «А я люблю, а я люблю, люблю, як в юності», «Нагідка», «Де ти, де ти, любов», «Квіти кохання»); - філософською («Не веди нас, світе, на Голгофу», «Кредо», «Кажуть»). (Учні по черзі читають по 1 поезїю та проводять її ідейно – художній аналіз) Висновок. Домінантною рисою поезії Д. Луценка, безперечно, є переплетення його поетичних образів із народнопісенними, звідси й легкість та народність епітетів, порівнянь, метафор. Часто поет вдається до використання анафор або рефренів. І як багата наша мова лексемами та рідна земля дивами, так і вірші Д. Луценка довершені й багатогранні у своїй мистецькій палітрі. ІІІ. Учитель. Син Полтавщини, душею Д. Луценко ніколи не полишав свого краю, бачив і розумів увесь мистецький потенціал рідної землі. Близькою його серцю була творчість земляків. Серед них одна з перших - Героя України, народна артистка України - Раїса Кириченко.  (Учениця в національному одязі - Р. Кириченко - промовляє до слухачів) «Переглядаю свої фотографії, беру до рук ту, де на звороті написано: «Дорогим, вірним друзям Раїсі і Миколі Кириченкам. Я люблю вас любов’ю незрадливою!» І підпис : « Д. Луценко». Кожна зустріч з Дмитром Омеляновичем давала мені велику підтримку, силу та віру. А як легко було з ним спілкуватися! Він не раз бував у нас вдома, і нам завжди було тепло і затишно з ним». (Демонструється уривок фільму з розповіддю Д. Луценка про Р. Кириченко) Учень . А.Пашкевич і Д. Луценко міцно скріпили своє творче побратимство такими творами, як «Ой ти, ніченько» (перша виконавиця — Раїса Кириченко) , «Пісня про Черкащину», «А мати ходить на курган», «Україно моя», «Любисток», «Гуси летіли», «Хата моя, біла хата». З особливою теплотою ставився поет до композитора, який, напевно, умів передати всі порухи душі людської у щирій любові до рідної землі. ( Саме А. Пашкевич став автором музики до пісні на слова В. Симоненка «Виростеш ти, сину».) Цікаву історію має пісня Д. Луценка та А. Пашкевича ”Мамина вишня”. Тепер важко уявити, але Дмитро Омелянович написав 20 варіантів тексту. А перший народився під впливом розповіді Анатолія про те, як напередодні смерті його мама сказала, що відійде на той світ, коли зацвітуть її тюльпани… Старанно вишукував поет слова, поки дійшов кінцевого образу маминої вишні. Проте закінчення пісні ніяк не вдавалося. Допомогла рідна ненька. Дмитро пішов на мамину могилу. А там вишенька, як символ маминої любові, сама виросла над її могилкою. Навесні струшує запашні пелюстки, ніби плаче над нею. Трепетну пісню автор почув у виконанні Р. Кириченко і потім у своєму вірші «На концерті народної артистки Раїси Кириченко»,згадуючи про виконання співачкою пісні «Мамина вишня», Дмитро Омелянович написав: Як ви натхненно пісню цю співали! То мріяли , то раптом сумували… Так, ви тоді усіх зачарували! ( Звучить пісня «Мамина вишня») Учень. У багатьох поезіях Дмитра Омеляновича згадуються рідна Полтавщина. Найбільше, звичайно, Березова Рудка. А потім Полтава – у віршах «Кущ калини», «Полтавчанка», Опішня – у вірші «Батьківська земле моя», Пирятин – у «Місто моєї долі», є поезія «В Диканці». У доробку Луценка вірші, присвячені землякам: О. Гончару, В. М. Ремеслу і багатьом іншим. Слово Д. Луценка уміє зачіпати найтонші, найніжніші струни народної душі. Розповідають, що якось йому зателефонував Анатолій Мокренко зі словами: « Дорогий Дмитре Омеляновичу, щойно прослухав по радіо «Мамину вишню». Вона мене так зворушила… Такі почуття накотились, яких вже давно не переживав з часу Майбородиної та Малишкової «Пісні про рушник». Спасибі…» ІV Учитель. Пропоную вам спробувати відобразити у поетичних чи прозових рядках образ рідної землі та передати у них особливе ставлення до краю, що став для нас колискою. (Учні зачитують свої твори, коротко коментують їх) Учитель. Як часто нам сучасним, модерним, емансипованим і урбанізованим не вистачає щирості та доброти, якою так повниться українська прадуша і, без страху бути оголеною, говорить: Серцем клянуся І нині, і прісно: долю з тобою ділитиму я… Ти в моїх мріях, Ти в моїй пісні, батьківська земле моя. Є на світі вірші, які зігрівають і душу і серце. Вони чудово лягають на музику, легко запам’ятовуються, гарно співаються, а згодом стають народними. Така доля, мабуть, випала і пісням на вірші відомого українського поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка. Приклад його глибоко народної поезії надихає не одне покоління митців. На його пам’ять у селі Березова Рудка встановлено меморіальну дошку. У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета. 1998 року його іменем було названо середню школу № 197 у м. Києві, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій. 19 травня того ж року в школі було відкрито музей-світлицю поета. 2001 року з нагоди 80- річчя поета редакціями газет «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України» та «Культура і життя» за підтримки національної Спілки письменників України та Національної Всеукраїнської музичної спілки започатковано літературно – мистецьку премію ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото», вона вручається кращим поетам-піснярам, співакам, композиторам. Першими лауреатами цієї премії стали Раїса Кириченко та Анатолій Пашкевич. Серед лауреатів композитор О. Білаш, поет – пісняр Вадим Крищенко, діячі мистецтв А. Сердюк, А. Матвієнко, М. Луків, І. Поклад, В. Шпортько, композитор з Полтави О. Чухрай та відомі хорові колективи, окремі талановиті виконавці.    2006 року Національний банк України випустив у обіг ювілейну монету із зображенням портрета Д. Луценка, присвячену 85-річчю з дня народження поета. На монеті також викарбувані слова з пісні про Київ: «Як тебе не любити, Києве мій!». Починаючи з 1990, у першій половині вересня напередодні дня народження поета - пісняра у рідному селі, де він уже в зрілому віці подовгу жив і писав, у Березоворудському парку проводиться пісенно-мистецький фестиваль «Осіннє золото», тут можна споглянути творчі виставки народних умільців, послухати пісні на слова Д. Луценка у професійному та самодіяльному виконанні. Поетичні образи, взяті із самого життя, барви – від квітів, трав і рік, українського неба, близькі кожному, тому й полюбилися людям. (Звучить пісня «Рідна земле моя», музика П. Майбороди) Тексти пісень
|
Схожі:
|
План звіту Пояснювальна записка І розділ Літературно-краєзнавчий На даному етапі нашого навчання ми проходимо літературно-краєзнавчу практику. Літературно-краєзнавча практика – це найкращий спосіб... |
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ Конкурс молодих виконавців поетичної спадщини Т. Г. Шевченка проходить у рамках літературно-мистецького фестивалю «Переяславська... |
|
ЯК ДОСЯГТИ УСПІХУ В ІНВЕСТИЦІЙНОМУ БІЗНЕСІ Майстер-клас від кращого... Дмитра Тарабакіна, Керуючого директора інвестиційної компанії Dragon Capital і одного з кращих брокерів Україні * |
«Український Моцарт» (До 260-річчя від дня народження Бортнянського Дмитра Степановича) На cцені вітальня української хати. У глибині сцени портрет композитора Дмитра Степановича Бортнянського, підсвічник. Проектор для... |
|
В. Й. Бесага Про розгляд звернення гр. Щепановської О.І. з питань... Дмитра Вишневецького, 1 на завершення реконструкції власної квартири №24 з надбудовою мансардного поверху. Контроль за виконанням... |
17 квітня, близько 22 години арешт Лінька Дмитра (голова одеського... Лінька Дмитра (голова одеського Братства) та Макарова Олексія (активіст Автономного спротиву). Не витримавши жорстоких тортур, Макаров... |
|
Тема. Життя та творчість Т. Г. Шевченка Мета. Закріпити та розширити знання учнів з теми «Життя та творчість Т. Г. Шевченка», сприяти розвитку пам»яті, допитливості, пізнавальних... |
Урок-дослідження Тема: Життєпис і творчість М. М. Гурепка Мета: поглибити... Виховання в школярів любові до читання творів М. М. Гурепка; рідного українського слова; зацікавити життєписом і творчою майстерністю... |
|
В. Л. Токар Вдосконалення фізичних якостей та загартування дітей... Автор та відомості про нього: Токар Вікторія Леонідівна, вчитель фізичної культури Черкаської гімназії №9 ім. О. М. Луценка, спеціаліст... |
Схема аналізу літературно-художнього твору |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua