|
|
Скачати 465.95 Kb.
|
|
Мовленнєвий етикет як складова комунікативної культури школярів Мовна культура – живодайний корінь культури розумової. В. О. Сухомлинський Зростаюча увага до питань мовної комунікації, функціонування мови в усіх сферах суспільної діяльності є однією з важливих особливостей сучасної мовознавчої науки. У колі цієї загальної проблематики на сучасному етапі особливої актуальності набуває вивчення мовленнєвого етикету, правил мовленнєвої поведінки. Ці правила закріплені у системі стійких висловів, прийнятих даним колективом носіїв цієї мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування. Цілеспрямована робота над засвоєнням правил мовленнєвого етикету має здійснюватися на уроках української мови. Вивчення розділу «Мовленнєвий етикет» у курсі української мови сприятиме розвитку мовної особистості школяра, формуванню його комунікативної компетентності, підвищенню рівня загальної мовленнєвої культури, оволодінню ним мистецтвом ґречності, «кодексом ввічливості». У зв’язку з цим на уроках української мови доцільно запроваджувати систему роботи щодо формування в школярів культури мовлення (правильності, виразності, ясності, образності, стислості, доречності, доцільності), культури поведінки (ввічливості, тактовності, коректності, точності, розкутості; вміння тримати себе в товаристві, навички правильного поводження за столом, форми звертання до старших, друзів; ґречність і порядність у взаєминах з людьми.); культури спілкування (поваги до співрозмовника через вивчення його інтересів, відповідальності за мовленнєвий вчинок). Саме слово «етикет» виникло у Франції і вживається з часів Людовіка XIV. Під етикетом розуміють сукупність правил ввічливої поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (дотримання ввічливості у спілкуванні з іншими, форми звертання й вітання, поведінка у громадських місцях, манери й одяг). Мовний етикет – це система словесних форм ввічливості, узвичаєних у певному суспільстві, певній спільноті (етнічній, територіальній, соціальній). Це сфера мови, точніше, її функціональна підсистема, зі своїм набором знаків (слів, стереотипних фраз) та граматикою (правилами поєднання знаків). Кожен знак цієї підсистеми має свою значеннєву й етикетну цінність, яка випливає із його співвіднесеності з іншими знаками. Для кожної стандартної етикетної ситуації існує впорядкована сукупність знаків, або парадигма, яка дає можливість мовцеві вибирати потрібний знак, зважаючи на його цінність, що визначається його відмінністю від інших знаків цієї мікросистеми. Наприклад, в українській мові для ситуації вітання є такі одиниці: Доброго ранку! / Добрий ранок! Здоровенькі були! Доброго дня! / Добрий день! Здрастуй (-те)! Доброго вечора! / Добрий вечір! Дай, Боже, щастя! Моє шанування! Слава Ісусу Христу! Вітаю! Слава Україні! Привіт! тощо Усі наведені одиниці є вітальними, але відрізняються часом використання (порівн.: Доброго ранку! і Доброго вечора!), віковими уподобаннями мовців (Моє шанування! і Привіт!), їхніми релігійно-конфесійними орієнтаціями (Добрий день! і Слава Ісусу Христу!) тощо. Кожна така мікросистема етикетних знаків упорядковує міжособистісні контакти, «кодує» і зберігає відповідну стандартну ситуацію в різних її варіантах, пов’язаних зі стандартами поведінки, засвідчуючи, що така ситуація є у свідомості і в реальних взаєминах людей, належних до певної мовно-культурної спільноти. У такий спосіб реалізується одна з найважливіших функцій етикету – функція етнічної та соціальної ідентифікації. Це означає, що за етикетом упізнають «своїх» - своїх етнічно (національно) і/або соціально (за віком, родом занять, релігією тощо). Мовний етикет діє на мовця, спрямовує його комунікативну діяльність, формує його як мовну особистість. Різним етикетним знакам властива неоднакова семантична (значеннєва) і формальна (граматична) поєднуваність з іншими мовними одиницями. Можна, наприклад, привітатися: Доброго дня, шановні пані та панове!, але не можна без порушення норм ввічливості сказати: Привіт, шановні пані та панове! Мовленнєвий етикет – це мовний етикет у реалізації, тобто застосовуваний у конкретних актах спілкування. Відмінність між мовленнєвим і мовним етикетом приблизно така ж, як між нотами музичного твору і його виконанням. Для останнього важливий і вибір твору, і його виконання, і майстерність виконавця. Взагалі мовленнєвий етикет – це ширше поняття, ніж мовний етикет, оскільки мовлення може бути етикетним і не етикетним і тоді, коли йдеться про ситуації, які не потребують уживання знаків мовного етикету. Коли мовець, розповідаючи нефахівцеві, скажімо, про досягнення мікробіології, вживатиме без пояснень вузькоспеціальні терміни, час від часу переходитиме на іноземні мови і не зважатиме на те, чи співрозмовник його розуміє, то це буде порушенням мовленнєвого етикету, хоч і не стосуватиметься мовного етикету. Мовленнєвий етикет являє собою правила мовленнєвої поведінки, що усталилися серед носіїв певної мови в національному колективі, а також у невеликих соціальних групах залежно від соціального положення, віку, ситуації спілкування тощо. Знання національного мовленнєвого етикету, уміння користуватися ним у комунікативних актах є ознакою як мовленнєвої, так і загальної культури людини. Слова і словосполучення мовленнєвого етикету виражаються особливою частиною мови, яка передає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх, вигуком. Наприклад: добрий день, добрий вечір, до побачення, прошу, перепрошую, дякую, даруйте, спасибі тощо. Слова і словосполучення мовленнєвого етикету інакше називають формами мовленнєвого етикету. В українському мовленні виділяється сімнадцять різновидів мовленнєвого етикету: 1) звертання і привертання уваги; 2) привітання; 3) знайомство; 4) запрошення; 5) прохання; 6) згода, відмова, прохання чи запрошення; 7) згода й незгода з думкою співрозмовника; 8) вибачення; 9) скарга; 10) втіха (розрада); 11) комплімент; 12) несхвалення; 13) поздоровлення й побажання; 14) вдячність; 15) прощання; 16) віншування; 17) благословення. В українській мові існує дві форми спілкування на «ти» і «ви». Спілкування на «ви» свідчить про ввічливе звертання: - до незнайомого чи малознайомого адресата; - в офіційній обстановці; - при підкреслено ввічливому, стриманому ставленні до адресата; - до рівного і старшого (за віком, положенням) адресата; Форма спілкування на «ти» вживається при звертанні:
Учителі до учнів старших класів і викладачі до студентів звертаються на «ви». До батьків, дідусів, бабусь в українських родинах звертаються по різному. Це залежить від дотримання давніх українських традицій (ви) й уподобань самих членів родини (ти або ви), наприклад: Мамо, матінко моя, де ви? (Довженко). Мамо, ваші діти, як квіти (Б. Стельмах). Не плач, не плач, стара мати, дрібними сльозами (З пісні). Мати моя старенька, мати моя, мати! Не дай мені три дні їсти, а дай погуляти (З коломийки). Найуживаніші вирази мовленнєвого етикету СМАЧНОГО! Дуже поширеною формою мовного етикету є побажання. Фактично, вони являють собою основу прощання, але існують і самостійно, коли люди зичать одне одному здоров’я, щастя, успіху: «Сестрице люба, я тобі бажаю Ясного щастя (коли се не мрія)!..» (Леся Українка). Загальні побажання реалізуються в таких виразах, як «Бажаю тобі щастя!», «Бажаю всього найкращого!», «Зичу всіляких гараздів!», «Зичу швидкого одужання!» та ін…. «Журавель. А ось і ми. Здоров, Ваню. Ого, лабораторія збільшилась аж на дві посудини! Середа. Привіт і кращі побажання.» (І. Микитенко). Побажання зі словом щастя та його спільнокореневими становлять окрему групу, яка характеризується різноманітністю варіантів. Можна сказати: «Бажаю тобі щастя», «Щасливо», «Хай тобі щастить», «Щасти!», «Щасти тобі!», «Щастя тобі!», «Хай щастить вам, мої милі! Ждіть цілющої води…» (П. Грабовський); «Ну, щасти! А Якову скажи, хай буде обережним» (А. Шиян); «Бережний. Ну, синку мій, що ж тобі сказати перед такою дорогою?.. Будь чесним… Завжди. Чиста совість сила життя. Щасти тобі!» (Я. Баш); «Щасти тобі! Що є духу співчутливо крикнула молодиця, але Іванко вже не чув її привітних слів» (А. Хижняк); «Ярослав. Щасти тобі, синку! Багато поколінь бралося за те діло – не змогли…» (Ю. Мокрієв). Усі ці вирази мають приблизно однакове емоційне забарвлення. А вираз «Щасливенько!», який вживається лише між близько знайомими людьми, свідчить про особливу приязнь, симпатію, доброзичливість, чому сприяє суфікс пестливості –еньк. Крім того, є побажання, так би мовити, спеціального призначення: «Щасливої дороги!», «Щасливого плавання!». Деякі побажання мають символічне значення: «Чистого неба!» побажання мирного життя; легкої води зичать спортсменам, які змагаються з веслування або плавання; «Сім футів під кілем» морякам, «Мякої посадки» льотчикам. Мисливцям жартома бажають «ні пуху ні пера». Цей вислів пов'язаний з давнім уявленням, що коли мисливцеві побажати успіху, то почує «нечиста сила» і вчинить навпаки. Отже, щоб обдурити її, притупити її пильність, вголос зичили прийти з полювання без здобичі, поза очі голосно лаяли мисливців, і все це, на думку наших предків, мало сприяти успіхові. Вислів «ні пуху ні пера» з часом став загально мовним (зокрема, його адресують тим, хто йде на екзамен). «Твої он там, де хата лісникова. По цій канаві повзи. А нам, Маріє, до своїх, до снайперів, у той бік. Пішли! Ні пуху ні пера!... » (В. Кучер). «Щасливо, сказала Марина. Ні пуху ні пера, підхопила Христя» (В. Собко). «…Привітання, обійми міцні, Побажання мисливські чудні: Цей ні пуху! А той ні пера!» (П. Воронько). Такого ж характеру й побажання «Ні луски ні зябри!», звернене до рибалок: «Ні пуху ні пера! сказав і Никодим Онуфрієвич Столяров, заядлий мисливець. Ні луски ні зябри! відгукнувся старий рибалка Петро Васильович Птаха» (Ю. Смолич). Стилістично підвищеним вираженням загального побажання є звороти: «Прийміть мої найкращі (найсердечніші, найщиріші) побажання!», «Дозвольте побажати вам…» На побажання відповідають: «Дякую!», «Спасибі!», «Дякую за добрі побажання!», «І вам того ж зичу!», «Вам теж бажаю успіхів!». Відповідь може також містити надію на те, що побажання здійсниться: «Сподіваюся на це», «Добре було б», «Дав би Бог». Крім загальних побажань, вживаються й такі, що пов’язані зі святковою датою: «У день вашого славного ювілею бажаю…»; «У день твого народження бажаю…»; «У цей радісний день вашого весілля бажаю…»; «Бажаю щасливого Нового року!». Виявом ввічливості є побажання, пов’язані з прийманням їжі. Якщо людина, яка прийшла до своїх знайомих, входить у кімнату, коли там, наприклад, обідають, вона має сказати (після привітання) «Смачного!». Їй дякують і запрошують до столу. Якщо це близькі знайомі й ви зголодніли, то, подякувавши за запрошення, приєднаєтеся до них. Коли ж це люди чужі або не дуже знайомі, ви, подякувавши, звичайно, відмовитеся, пославшись на те, що, мовляв, щойно пообідали чи повечеряли. Але якщо вам усе-таки запропонують щось легке – каву, компот або фрукти, треба не відмовлятися, а подякувавши, сісти до столу й для годиться щось з’їсти. Ви зайшли до їдальні або кафе, де самообслуговування. Переступивши поріг, юнак або дорослий чоловік має зняти головний убір. Здавши верхній одяг до гардеробу, ви берете чисту тацю й підходите на роздачу. Ви взяли все що треба, розплатилися. Тепер проблема: де сісти? Якщо зовсім вільного столу немає, ви підходите до того, де є місце, кажете тим, що сидять, «Смачного!», а тоді запитуєте: «У вас тут вільне місце?» (Його міг хтось зайняти і піти по їжу). Якщо відповідь позитивна, слід сказати: «Я вам не заважатиму?», «Можна мені тут сісти?» або «Дозвольте тут сісти». Діставши згоду, ви дякуєте й займаєте вільне місце. А ось в їдальні за одним столом обідають знайомі. Один з них поїв раніше. Виявляючи ввічливість, він повинен почекати, поки їсть його товариш, і вийти з їдальні разом з ним. Якщо ж один із знайомих поспішає, він просить пробачення в приятеля за те, що мусить залишити його, бажає «Смачного!» і прощається. Є ще багато народних побажань. Наприклад: «Хай тобі, дитинко, буде все і з землі, і з води, і з роси, щоб ти був, мов золото, ясний, наче весна, красний, мов хліб, добрий, аж застогнала стара Чайчиха, крізь прийдешні роки розгадуючи і не знати в кого вимолюючи долю для онука.» (М. Стельмах). ЗАПРОШУЮ ВАС! Дружне запрошення на родинне свято, вечірку, прогулянку, в кіно, до театру приємне й тому, хто пропонує провести разом час, і тому, кого запрошують. Проте й тут правила мовного етикету рекомендують враховувати відповідні обставини. Найпоширенішими є нейтральні вирази: «Запрошую вас…», «Я хочу вас запросити…», «Мені хочеться вас запросити…». Відтінку офіційності надає запрошенню (як і іншим формам мовного етикету) вживання дієслова «дозвольте»: «Дозвольте запросити вас…» Не категоричність, нерішучість і особлива ввічливість міститься в питальних реченнях зі словом могти типу: «Можу я запросити вас…», «Чи можу я запросити вас…», «Чи не можу я…», «Чи можна…» Більш категорично звучать речення зі словом хотіти: «Я хочу, щоб ми з вами побували в цьому музеї», «Я хотів би, щоб…», «Мені хочеться, щоб…», «Мені хотілося б, щоб…» Запрошення-спонукання може містити запитання про те, чи є змога, бажання співрозмовника кудись піти: «Ви погодитеся піти зі мною до театру?», «Чи погодитеся ви піти зі мною…», «Чи не погодитеся ви піти…», «Чи не піти нам…». Небезпосереднє запрошення виражене конструкціями: «Добре було б відвідати виставку», «Непогано було б відвідати виставку», «Добре було б, якби ми відвідали виставку», «Було б зовсім непогано, якби ми відвідали виставку…» Відтінок необхідності мають речення зі словами треба, необхідно, слід, треба було б, слід було б: «Треба (було б) відвідати виставку», «Слід було б відвідати виставку». Тут запрошення висловлюється теж небезпосередньо. До стилістично знижених, невимушених відносять запрошення типу: «Пішли (в кіно)?», «Погуляємо?», «Присядемо?». Відповідаючи ствердно на запрошення, передусім слід подякувати: «Спасибі, з великим задоволенням», «Дякую, з радістю», «Вдячний за запрошення. Охоче прийду». Якщо йдеться про згоду у відповідь на запрошення зробити щось разом, вживають такі окремі слова, словосполучення або речення: «Згоден», «Нічого не маю проти», «Не відмовлюся». Стилістично зниженими в цьому разі є репліки: «Я за», «Давай», «Пішли». Часто позитивною відповіддю на запитання є повторення дієслова, що означає запрошення: «Підемо завтра до театру?» «Підемо». Згоду можна й виразити словом домовилися. Наприклад: «Ми можемо зустрітися о сьомій годині в бібліотеці?» «Домовилися». Якщо людина приймає рішення після певних роздумів, деяких сумнівів, її відповідь на запрошення міститиме слова мабуть, можливо; речення «А чому б ні?», «Хай і так»: «Пограємо в шахи?» «А чому б і ні?»; «Ти встигнеш на п’яту годину?» «Мабуть так»; «Ви зможете до завтра виконати цю роботу?» «Можливо», «Напевне», «Мабуть», «Очевидячки». Невпевненість співрозмовника в такій ситуації виражають репліки-відповіді: «Не знаю», «Не знаю, чи зможу прийти». ДУЖЕ РАДЖУ ВАМ! Порада і пропозиція зробити те або інше зовні завжди начебто спрямовані на те, щоб допомогти тому, до кого ви звернені. Проте з погляду етикету вони потребують серйозного обдумування. Часом некоректно висловлена порада може образити людину. Найчастіше порада і пропозиція виражаються наказовим способом дієслова: «Зроби!», «Зайди!», «Напиши!». Але така рекомендація, висловлена в імперативному тоні, нерідко сприймається співрозмовником як менторство або командування ним. Настійність поради, пропозиції підкреслюється вживанням слів неодмінно, обов’язково, що б то не стало: «Неодмінно подивися цей кінофільм», «Обов’язково прочитай цю книгу», «Що б то не стало, дістань квитка на цю виставку». Значно м’якше звучать порада і пропозиція, виражені словами раджу або пропоную та інфінітивом відповідного дієслова: «Я раджу тобі піти на цей футбольний матч», «Я пропоную тобі використати цю можливість», «Я раджу скористатися з цієї можливості». Близькою до цього тональністю є конструкція, що являє собою складнопідрядне речення: «Я пропоную, щоб ви скористалися з цієї можливості». Стилістично підвищені форми поради і пропозиції втілені в таких виразах, як «Я настійно раджу вам», «Дуже раджу вам», «Раджу вам обов’язково…», «Пропоную неодмінно…». Конструкції зі словом дозвольте свідчать про делікатність, ґречність мовця: «Дозвольте порадити вам…», «Дозвольте дати вас пораду», «Дозвольте дати вам пораду: не встрявайте в цю справу». Ще менш категорично звучать порада і пропозиція в таких конструкціях, як: «Я радив би вам…», «Я запропонував би вам…», а також у реченнях типу: «Ви не заміните приклад на початку статті?», «Ви не замінили б приклад…», «Чи не заміните ви приклад…», «Чи не замінити вам приклад…» З погляду етикету більш прийнятними є конструкції з дієсловом хотіти: «Я хочу запропонувати вам…», «Мені хочеться запропонувати вам…», «Я хотів би запропонувати вам…». Ще більш ввічливо й чемно звучить речення типу: «Я хочу (мені хочеться), (я хотів би) дати вам пораду». Є ще й така, не дуже поширена в сучасній мові форма: «Я дозволю собі дати вам пораду». Ненаполеглива порада, пропозиція оформляються за допомогою дієслова могти («Можу я порадити вам…», «Чи можу я порадити вам…»). Не безпосередньо, ненав’язливу пораду, пропозицію висловлюють за допомогою слів добре б, може, непогано б: «Непошано б скоротити обсяг статті…». Більш рішучий тон притаманний порадам і пропозиціям зі словом повинні: «Ви повинні змінити обсяг статті». У відповідь, крім слів «Дякую за пораду», «Добре», що виражають цілковиту згоду, можуть бути й такі, що не дають остаточної згоди, а свідчать про намір обміркувати пропозицію: «Я подумаю», «Постараюся», «Я старатимусь». |
| Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів... |
Прокурору Жовтневого району Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конституції України, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах... |
| ВСТУП. ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ В статті розглянуті задачі галузі дослідження якості каналів мовної комунікації. Складено десять артикуляційних таблиць слів української... |
Візуалізація глобального і глобалізація візуального: ґендерні аспекти Вступ Однією з важливих характеристик модуля є те, що від студентів очікується активна участь у дискусії і порівняльному аналізі ґендерних... |
| Черкаська гімназія №9 ім. О. М. Луценка В системі професійно-технічної освіти при викладанні загальноосвітніх предметів одним із важливих питань є професійна спрямованість... |
План Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови і мовної діяльності.... Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби... |
| «Математика розум до порядку приводить» ці слова належать великому... Це дійсно так. Адже однією з найбільш важливих характеристик мислення є його логічність, можливість робити правильні висновки, аналізуючи... |
Великосербулівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Однією із актуальних проблем сучасної освіти в Україні є виховання в учнів патріотизму, почуття національної гідності і саме через... |
| Риторика і мистецтво презентації Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу |
Мова універсальний засіб спілкування, організації та координації... Мова – універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: виробництва, побуту, культури,... |