|
|
Скачати 77.26 Kb.
|
| На землі українській чимало міст і сіл. Одні з’явилися на карті зовсім недавно,інші відомі ще з давніх часів. Говорячи про село Заболотці, уява сягає кінця п’ятнадцятого століття, а точніше – 1494 року, коли в письменних джерелах село вперше згадується під такою ж назвою у зв’язку з розмежуванням володінь поміщиків Яна і Петра Олеських. Перша писемна згадка... Але, безумовно село виникло значно раніше.Археологічні знахідки свідчать про заселення території села вже в 12-13 столітті. Нині, коли зросло зацікавлення до історії рідного краю, в Україні розгорнулася велика дослідницька робота. З глибини архівних та бібліотечних фондів на поверхню піднімається величезна кількість матеріалів, які відображають історичне минуле того чи іншого міста чи села. В 1994 році с.Заболотці відзначило свій 500-літній ювілей. Для повнішого вивчення історії рідного села було налагоджено співпрацю з науковцями архівів м.Львова, які погодилися допомогти місцевим краєзнавцям та аматорам у пошуку і вивченні виявлених архівних матеріалів. Таким чином, було відкрито багато цікавих документів, кількість яких щоразу збільшується. Ймовірно, в недалекому майбутньому історія села Заболотців буде грунтовно доповнена новими відкриттями та дослідженнями. Заболотці – велике село, центр сільської Ради, розташоване обабіч залізничної магістралі Львів- Здолбунів, на території Буго-Стирської рівнини в басейні лівих приток верхнього Стиру. Південно-західною частиною села тече річка Стирець, яка бере свій початок між Заболотцями і Луговим ( колишні Чехи ) в урочищі відомому під назвою „На Шеметові”. Поблизу залізничної магістралі вливається в Стирець потік Болотце, який витікає з джерела посеред села, плине вздовж залізничного полотна і впадає до ставка в селі Вовковатиці, де з’єднується з правим рукавом Стиру. З півдня, заходу і півночі залягають мочари . Грунти чорноземі з покладами глини і опоки. Ще в 19-столітті, як свідчать архівні дані, на них добре родили пшениця, картопля, жито, ячмінь, вирощували тоді і хміль. Свою назву “ Заболотці” село одержало від місця розташування: здебільшого його облягають низини, які в давнину були досить заболоченими. Про це свідчать й окремі назви околиць „ Мочарі„, „На калюжах” , „Болотце”. Дійшли до наших днів і різні перекази, що пояснюють назву села. Один з них говорить, нібито в 13-столітті, коли орди татаро-монголів плюндрували нашу землю і нищили наш нарід, люди сусідніх околиць втекли за непрохідні на той час болота, оселилися тут, і дали назву селу „ Заболотці” , що означало „село за болотами”. Інші перекази пов’язують назву села із потоком „Болотце”. Можна почути в селі й про те, як більше, ніж півтисячоліття тому, на південний схід від Заболотців було велике село, назви якого ніхто вже не пам'ятає. І спіткало грізне лихо – насунула на село страшна пошесть чи то холери, чи то чуми, яка почала косити людей, як коса траву. Загинуло село, залишивши для нащадків лише назву «Стогинь», бо стогнала земля, приймаючи щоразу жертву того страшного лиха. Так ось, рятуючись від пошесті, втекли з цього села три чоловіки і поселилися у трьох різних місцях. Перший, чех за національністю, оселився на південному заході, заснувавши село „Чехи” ( з 1946-року Лугове ); другий - на південному сході над джерелом „Кадлуб”, і назвали це село „Кадлубищі” ( з 1946 року – Лучківці); а третій втік на північний захід за непрохідні болота, заснувавши село „Заболотці”. Котра легенда відповідає дійсності, важко нині перевірити. Однак у Заболотцях кожен зможе показати де осіли перші поселенці. Це місце – в самій гущавині сільських хат, біля яких з глибини б’є цілюще джерело. Можливо, достовірною є розповідь старожилів про те, що один із перших жителів був па прізвище „ Іваник”. Кажуть люди, що саме він, втікаючи від татаро-монголів зі своєю дружиною і двома донечками, перейшов за болото і оселившись тут, біля джерела, збудував хатину саме там, де нині стоїть вже досить старенька Іванишина хата.Як факт – збереглися в селі відповідні назви урочищ: куток біля джерела називається Іваники, а джерело – Іванишина криниця. Дбайливі руки нині заново упорядкували місце коло джерела, обнесли будовою криницю і освятили фігуру Івана Хрестителя, а щороку набирають жителі села з цієї криниці освячену йорданську воду. Правда, пам`ятають заболотчани і ті часи, коли осквернялося все святе, навіть фігури: поставлену Кіндратом Швайкою біля джерела фігуру Івана Хрестителя було знесено. Але, чи то боячись кари Божої, чи людського прокляття, виконавці чужої волі не знищили її, а вивезли і залишили на сільському цвинтарі. Так в бурянах простояла фігура десятки літ і тільки в 1987 році була повернута на своє попереднє місце. В окрузі села можна знайти не одне джерело, але є й серед них і таке, до якого заболотчани не полюбляють ходити, бо вважають його місцем Божого покарання. А бє це джерело на так званій «Бережанці», що між Заболотцями і Луговим, доносячи до нас давню легенду. На пагорбі, де сьогодні ведеться будівництво нової церкви, був маєток поміщика. Велику і дуже глибоку криницю, яка ще довгий час залишалась після зруйнування панського палацу, старші люди донині памятають. Так от, цей поміщик не славився на добротою, ні розумінням бід заболотчан. Однієї весни благав кріпак пана дати йому коней, щоб зорати свою вбогу нивку. І пан таки „ змилувався” над бідолашним чоловіком - дав йому коні в перший день Великодня. І хоч боліла душа кріпака, та гірка доля погнала його на своє поле в цей великий і святковий день. Почав він орати першу борозну на «Бережанці», місці, де не раз орав, де знев кожну грудку землі, та й так провалився під землю. Утворилася на тому місці глибока криниця. Довго лякали заболотчани своїх дітей тією криницею, казали, що лунає з її глибин на перший день Великодня розпачливе « Гей- гей!!!» Мочарі, джерела, ставки – їх чимало в окрузі. А на південному сході села видніється пагорб,його висота 287м над рівнем моря – це найвища точка в окрузі Заболотців. Називається цей пагорб „ Пташник „. Якщо вийти на вершину пагорба, то видно і село, і всю околицю, наче з пташиного польоту. Тому не викликають ніякого сумніву перекази про те, що в часи татарських нападів стояла на його вершині сторожова вежа зі смоляною бочкою, так званий в народі „Видюк”. А коли насувалася небезпека, сторожова подавала з вершини пагорба знак тривоги, підпалюючи смолу в бочці. Пролетіли літа, прошуміли грози історії над селом, але не все стерлося з пам’яті заболотчан, багато цікавого живе в легендах, піснях, багато можуть розповісти могили, фігури і навіть церква з 1746 року, яка носить назву Собору Пресвятої Богородиці і була поставлена на місці храму, спаленого татарами у 1648 році під час визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького. Церква Собору Пресвятої Богородиці є нині пам’яткою архітектури і охороняється Законом України. В 1867 році бані церкви були покриті оцинкованим залізом, розписані стіни інтер’єру, а в 1933 році – обновлений монументальний розпис. Церква дерев’яна, тризрубної форми, трьох купольна. До квадратного в плані центрального зрубу із заходу прилягає менший бабинець з пізніше прибудованими сіньми. Східну частину будівлі завершує квадратний зруб з боковим приміщенням. Церква перекрита трьома шоломовидними банями, увінчаними хрестами. В цілому храм Собору Пресвятої Богородиці є характерним твором народної архітектура галицької школи. Парафія Заболотців довгий час належала до Олеського деканату. Після першої світової війни парохом Заболотців був о.Іван Степанів, батько хорунжої Українських Січових Стрільців Олени Степанів-Дашкевич і сотника Української Галицької Армії Ананія Степаніва. Від 1935 року завідателем парафії біу о.Іван Мацієвич, а на кінці 30-их років – о. Григорій Микитюк, колишній парох Гаїв Старобрідських, якого більшовики пізніше заслали до Сибіру. Далі список служителів церкви продовжують оо. Гарвасюк, Стасюк, Кточняк, Костюк. Тут історія церкви переривається, бо у 1964 році храм офіційно було зачинено, а фактично пограбовано і осквернено. Вороння мостило гнізда в обшарпаних банях, гріхотворці робили підпали церкви, і будівля в швидкім часі прийшла в повне запустіння. Виникла загроза її цілковитого знищення. Лише в 1989 році оновлений храм відчинив свої двері перед парафіянами. Відправляти в церкві почав о. Степан Горбовий. Задзвонили нові дзвони. Було повернуто низку церковних реліквій, але частина з них пропала назавжди. Серед них – рідкісне рукописне Євангеліє з 13 століття. Заболотчани і рік ювілею села заклали перший камінь під будову нової церкви. Але храм Собору Пресвятої Богородиці, яак належить до найоригінальніших споруд в Україні, повинна оберігатися і шануватися людьми. Є в околиці села («На Шеметові») могила, в якій згідно з переказами лежать останки заболотчан, полеглих у батві з татарами. Недалеко від неї під час оранки знайдено залізні кулі і малі мечі. А де ті могили в яких спочиває прах полеглих у ході визвольної боротьби під керівництвом Б.Хмельницького? А про те, що село в 1648 році зазнало великих втрат свідчать архівні матеріали. Один з документів, датований 30 липнем 1649 року, описує присягу жителів села, які залашилися живими, про те, що вони не можуть сплатити податків, бо «село зруйноване, частина жителів 29 травня 1648 року загинула в бою, а частина потрапила в полон»» А коли в 1848 році було скасовано панщину, на пам'ять про подію в селі звели і освятили фігуру. Доля цього пам'ятника нагадує долю фігури Івана Христителя, але значно трагічнішу, бо не відшукали його і досі. А нині на цьому місці стоїть нова фігура, поставлена і освячена в 1992 році. Що штовхало людей на варварство і чи можна назвати людьми тих, хто зносив фігури, каплиці, нищив церкви, знущався над могилами? Одне втішає, що таких людей було не дуже багато ” Не посоромив землі української” – такі слова викарбувані на пам’ятнику, що на могилі сотника українського стрілецтва Ананія Степаніва, брата Олени Степанів-Дашкевич, відомої учасниці битви під Маківкою, старшини УГА. Слова, що викарбував батько, о.Іван Степанів на могилі сина змушують задумуватись над прожитим і майбутнім. Нині могила Ананія Степаніва – святе місце для заболотчан. Скільки тут відбулося мітингів, скільки прозвучало присяг не посоромити землі української. І хочеться вірити, що й на інших стрілецьких могилах не поросте трава забуття і оживуть забуті імена героїв. Хвилюючою і пам’ятною подією для жителів села Заболотців було пере захоронення останків воїнів УПА, яке відбулося в липні 1992 року. Є в селі чимало живих свідків тих лихоліть, коли зложили свої голови славні сини України. Опис їх боротьби потребує окремих сторінок. А вони нам про себе нагадують могилами, спогадами односельців, архівними матеріалами і тими піснями, що й нині почуєш у виконанні заболотчан. Пригадують заболотчани пережите. А було в їх долі поряд зі смутком і багато такого, що гріло їх душі. Це ж на їхню долю випало берегти славу стрілецьку, пісню й слово українське, вічно живучі українські традиції. Із захопленням розповідають жителі села про діяльність у Заболотцях товариства „ Луг”, до організації якого мав причетність Роман Дашкевич, чоловік Олени Степанів-Дашкевич. Керівниками окремих груп були досить відомі в окрузі люди. Для виховання молоді „ Луг” мав велике значення, бо, як читаємо в одному з виступів активістів повітового „ Лугу”, надрукованому в газеті „ Бродські вісті” за 1936 рік „ Луг”, хоча статутно є лише руханково-спортивним товариством, веде фактично військову підготовку серед своїх членів... „ Луг” перебрав на себе місію і традицію Українського Січового Стрілецтва та вірить, що доведе її до позитивного ц успішного кінця... Усвідомлення, що „ Луг” є зав’язком майбутньої української армії, прихиляє до нього симпатії свідомої селянської молоді. Члени товариства „ Луг”, через який перейшло багато заболотцівських юнаків і дівчат, розуміли тоді, що „ людина, щоб могла з користю працювати для добра нації, мусить бути здорова,сильна, метка, відважна, пдприємлива.” Чи не такі вимоги до себе повинна ставити і нинішня молодь? Адже для розбудови нашої держави потрібно ще так багато зусиль, і не менше їх потрібно для відродження села. |
|
Океани Землі. Світовий океан. Особливості природи океанів. Їх рослинний... Продовжувати формувати уявлення про поверхню Землі, її зображенням на глобусі та карті, вміння читати карту і працювати з нею |
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські... |
|
УРОК ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ 3 клас Тема. Подорож картою України. Міста України Мета. Ознайомити учнів з розміщенням міст України на карті, формувати уявлення про визначні пам’ятки деяких міст. Розвивати інтерес... |
1. Поява людини й первісних форм життя в Українї. Трипільська культура Витоки українського народу сягають первісного суспільства. На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис років тому.... |
|
Мед Хедс привітали ветеранів програмою із симфонічним оркестром Перемоги у Великій Вітчизняній війні у Києві відбулися масштабні урочистості. Ветеранів щиро вітали президент України, Почесний караул... |
Довідка Про стан та перспективи використання земельних ресурсів Земельний фонд Коломийського району становить 102606,9 га з яких 67945,6464 га займають сільськогосподарські землі, 25754,5058 га... |
|
УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ... Хмельницької обласної ради від 15 березня 2012 року №24-9/2012 Про передачу майна зі спільної власності територіальних громад сіл,... |
Географія у стародавньому Єгипті Мета: сформувати уявлення про систему географічних знань у давніх народів; значення античного періоду в історії пізнання Землі |
|
Материки Землі Мета Землі та їх розміщенням на глобусі й карті півкуль; удосконалювати уміння користуватися картою півкуль та картою теплових поясів... |
СЦЕНАРІЙ Х РАЙОННОГО РОДИННОГО ФЕСТИВАЛЮ Народились ми і живемо на такій чудовій, мальовничій землі – в нашій Україні. Тут живуть наші батьки – корінь роду українського,... |