Географія у стародавньому Єгипті


Скачати 301.59 Kb.
НазваГеографія у стародавньому Єгипті
Сторінка1/3
Дата09.04.2013
Розмір301.59 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
  1   2   3
Лабораторне заняття 16

Географічні уявлення в давніх цивілізаціях,

античному світі та середньовіччі



Мета: сформувати уявлення про систему географічних знань у давніх народів; значення античного періоду в історії пізнання Землі.

Необхідні матеріали: географічні атласи, настінна фізико-географічна карта світу, кольорові олівці, фломастери, лінійка, довідкова література.

Слово “географія” у перекладі з грецької мови означає “землеопис”. Але ще задовго до того, як виникла писемність, а географія перетворилась у науку, людина почала робити свої перші географічні відкриття.

1. Для того, щоб здобувати засоби для існування і відчувати себе у безпеці на власній території, первісна людина повинна була пам’ятати усі її прикмети, де можна зібрати ягоди та корінці, а також остерігатись хижих тварин. У його голові з часом складалась “розумова карта” території племені, де він жив. Її відтворювали у скельних малюнках, де вказувались річки, дороги, місця мисливства та рибалки.

2. Розселення людей, що відбувалось протягом тисячоліть, призвело до освоєння нових територій. Значні за протяжністю походи сприяли розширенню географічного кругозору людини. Обмін різноманітними товарами вимушує людину включати до своєї “розумової карти” території своїх партнерів.

3. Із розвитком знань про територію і досвіду їх, графічного вираження у первісних людей виробляються свої специфічні засоби орієнтування. Для цього вибираються річки та хребти (у лісових жителів), по сторонам світу, морських течіях, постійних напрямках вітру (у степових та приморських територіях).

4. Накопичення географічних знань, отриманих під час безпосереднього освоєння територій, у доісторичні, безписьмові часи, відбувалось у вигляді усної передачі даних (легенди, розповіді).

Завдяки цьому ми можемо представити географічних кругозір найдавніших цивілізацій Землі: Ассирії, Єгипту, Індії, Фінікії та Китаю.
Географія у стародавньому Єгипті

1. Про географію у Єгипті вчені довідались по ієрогліфічним надписам на різноманітних спорудах, табличках зі слонової кістки і папірусах, які свідчили про військові походи та торгівлю, землеробство у долині Нілу й збір податків. Значне місце у цих надписах займають відомості про місцевості та народи, що їх населяли.

2. Знайомство єгиптян із довкіллям розтягнулось на сторіччя. Причина: довгі перерви між походами до віддалених країн. За цей час географічні знання втрачались, і багато територій відкривались заново.

3. Вийшовши до берегів Червоного моря, єгиптяни приступили до освоєння морського шляху вздовж берегів Африки до країни Пунт (сучасні Сомалі та Йемен), звідки вони везли ароматичні смоли.
Географія у давньому Китаї

1. Як і в інших державах того часу географічні відомості здобувались переважно у військових походах та торгівельних заходах.

2. У IV – початку III ст. до н.е. у Китаї почали з’являтись твори, повністю присвячені географії (у першій половині III ст. до н.е. анонімний географ царства Цинь склав перший опис значного регіону).

3. Судячи з даних китайських хронік, вже у XI-VIII ст. до н.е. при виборі місць для побудови фортець з’являлись карти сприятливих ділянок.

4. Точність контурів китайських карт дозволяє завбачити, що їх створювали на основі безпосередніх зйомок на місцевості. Головним інструментом служив компас (III ст. до н.е.).
Географічні відкриття греків

Географічні здобутки у древніх греків та римлян знаходились на досить високому рівні. Це вже була система географічних знань, а не розрізнені відомості.

Останні сторіччя до нашої ери і перші нашої стали часом осмислення географічного матеріалу, накопиченого давніми цивілізаціями.

Основоположником давньогрецького природознавства вважається Фалес із Мілету (VI ст. до н.е.). Він першим ввів ряд понять, таких як “горизонт” і “сторони світу”. Створення першої карти на основі орієнтування до сторін світу приписується Анаксимандру.

Мілетські географи ввели до вжитку також поняття “частини світу” (Асія, Європа). Гекатеєм Мілетським виділялась ще одна частина світу – Лівія (Африка).

1. Ідея кулеподібності Землі була вперше висунута Парменідом з Елеї (540-470 р. до н.е.), що було продуктом візуального філософствування. Його обґрунтування отримано у Евдокса з Кніду й Аристотеля зі Стагіри. Їх доведення складаються у тому, що при затемненні Місяця земна тінь має форму кола; при підйомі на гору кругозір розширяється, при рухові спостерігача на південь чи північ відбувається зміна панорами відносно горизонту. Використовуючи елементарні інструменти, олександрійський вчений Ератосфен із Кірени (III-II ст. до н.е.) провів перше, але досить точне вимірювання великого кола земної кулі – 39 690 км (сучасні дані – 40 076 км). Пізніше на межі II-I ст. до н.е., Посідоній проводить нові дослідження окружності Землі, що склала 180 000 стадій. Це була помилка у бік зменшення, що відіграла значну роль в історії Великих географічних відкриттів.

2. Поділ Землі на зони вперше проведено Гіппархом (II ст. до н.е.). Розділивши найбільшу паралель на 360 частин, він відобразив градусну мережу і виділив у межах заселеної землі 12 кліматів (від грец. “кліма” – ухил).

3. Іншою, визначною ідеєю античної географії є думка про єдність та неперервність Світового океану, що вперше була запропонована Аристотелем, а потім розвинена Ератосфеном.

4. Картографічні твори греків формувались на досить примітивних уявленнях про форму Землі (Фалес вважав Землю плоским диском, плаваючим у воді; його учень Анаксимандр, вважав, що Земля представлена циліндром, що висить у просторі).
Географічні твори епохи Давнього Риму

1. Необхідність підтримання зв’язку між різними римськими володіннями, регулярні переміщення військ, постійні потреби адміністративного плану, і нарешті, інтереси торгівлі заставляли середземноморських володарів більше уваги приділяти географічним описам. Страбон з Амасії Понтійської (64 р. до н.е. – 24 р. н.е.) створює “Географію у 17 томах. У II ст. олександрійський грек Птоломей видає фундаментальний трактат “Географію” у 8-ми книгах.

2. Особливою формою географічних описів в епоху античності була лоція, чи періпл, - навігаційний довідник, у якому по ходу маршруту відмічені бухти, острови, затоки, гори як орієнтири, поселення, а також подані короткі дані про зайнятість населення.

3. На відміну від давньогрецької картографії, пов’язаної з теоретичними й філософськими інтересами, римська картографія дозволяла вирішувати практичні завдання. Масовий наділ землею ветеранів-легіонерів вимагало появи особливого фаху – землеміра. Сіткою, де відмічались центурії, була покрита карта усієї Західної Європи.
Уявлення про світ у ранньому середньовіччі

У середині першого тисячоліття н.е. у Західній Європі укріпилась нова релігія – християнство, що у певній мірі визначило уяву про географічну будову світу.

Характерним проявом для цього періоду була “Християнська топографія” Козьми Індікоплова – мандрівного олександрійського купця, а потім монаха. Створена ним у середині VI ст. книга отримала широке визнання у Європі. Вона викладала уяву про світ на основі Святого писання. Індікоплов – противник птолемеєвської системи світу. На його думку, Земля – гора з прямокутною основою, довжина якої (зі сходу на захід) удвічі більша від ширини (із півночі на південь). Основний принцип побудови Всесвіту за Індікопловом - нерухомість Землі й неба, під зводами якого рух небесних світил керується ангелами.

Подібні ідеї також виражались через “карти світу”, що створювались монастирськими картографами. Вони зображали Землю у формі диску і більшість географічних даних для цих карт брали з давньоримських джерел, систематизуючи їх відповідно до вимог біблейської космографії.

Друга група “монастирських карт”, що збереглись, так званих “зональних”, свідчать про живучість античних ідей. Ці картографічні твори трактують розподіл землі й суші ойкумени за схемою, в основу якої поклали уявлення про зони-клімати з праць давньогрецьких вчених. Античні наукові здобутки були збережені і розвинені у працях середньовічних вчених Вірменії і країн Арабського халіфату, землеописах Росії.
Висновки

Відомості про нові землі в період розквіту (5-3 тис. років тому) перших цивілізацій на Близькому Сході та в Південній Азії надходили в кількох випадках:

  • при колонізації нових земель;

  • під час войовничих походів та воєн;

  • від торгівельних караванів та експедицій;

  • зі звітів мандрівних монахів, місіонерів та людей, що потрапили до ворожого полону, а потім врятувались.

В середні віки в Європі, де всі наукові погляди визначала християнська релігія, ідея кулеподібності Землі на деякий час була забута. Основний принцип устрою Всесвіту – Земля плоска, нерухома, а під небосхилом рухаються небесні світила. “Карти світу”, що видавалися монастирськими картографами, робилися згідно з біблійною космографією. Античні ж наукові здобутки були збережені і розвинуті у Вірменії у V-VII ст., країнах Арабського халіфату (IX-XI) і містах-державах Середземномор’я – Генуї, Венеції у XII-XV ст. Для цього періоду характерні:

  • розвиток математичної географії: визначення координат географічних об’єктів, азимуту, поділу відомих країн на широтні зони;

  • розширення порівняно з антич-ністю меж ойкумени – освоєного простору. Арабські карти – портолани, охоплювали території від Гібралтару до гирла Інду, майже всю Європу та Північну Африку;

  • багаторічні мандри, які здійснювали поєднані в одній особі купці, воїни й мандрівники: араби – Ібн-Батута та Аль-Гарнаті, венеціанець Марко Поло, росіянин Афанасій Нікітін;

  • значне поширення “літератури мандрів”. Цей жанр літератури в освічених людей був чи не головним – і захоплюючим, і повчальним.


Завдання для самостійної роботи
1. На контурну карту світу, умовними позначками, нанести основні райони піднесення культури (3-1 тис. років до н.е.).

2. Опишіть подорожі Афанасія Нікітіна в Індію (1466—1472 рр.). Нанесіть маршрути його подорожей на контурну карту світу: Калінін (Твер) — по р. Волзі до Астрахані — по Каспійському морю до Дербента — Шемаха — Баку — по Каспійському морю на південний схід до берегів Ірану — Сарі — Амоль — Тегеран — Кашан — Наїн — Ієзд — Лар — Бендер-Аббаз — по Оманській зато­ці до Маска та по Аравійському морю в Діу (Західна Індія) — Камбейська затока — по морю в Чаул (330 пн. ш. і 77°53' с. д.) — Гулбарга — на захід до узбережжя океану — по Аравійському, морю до п-ва Сомалі (Дайте) — по морю в Маскат — через Оманську затоку в Бендер-Аббаз-Лар — Шираз — Ієзд — Ісфахан — Кум — Тебріз — Ерзинджан — Трабзон — по Чорному морю до південного берега Криму (Балаклава) — Феодосія — Перекоп — Дніпропетровськ — по Дніпру до Смоленська.

3. Нанесіть маршрут подорожі Марко Поло (1271—1295 рр.) на контурну карту світу і опишіть його: узбережжя затоки Іскендерон (п-ів Мала Азія) — Сивас — Ерзинджан — Морул — Багдад — Басра — Тебріз — Трабзон — Тебріз — Ієзд — Керман — Вазірабад (Балх) — Кашгар — Яркенд— Хотан—Чжаньє—по лівому берегу р. Хуанхе в Пекін — Ханчжоу — узбережжя Східнокитайського моря між Цюаньчжоу і Фучжоу — морським шляхом по Південно-Китайському морю через Малаккську протоку, Андаманське море, Індійський океан, Полкську протоку, вздовж західних берегів Індії (з заходом в Кембейську затоку) в Бендер-Аббаз-Керман — Ієзд — Тебріз — Трабзон — Чорним морем в Стамбул — морським шляхом вздовж узбе­режжя Балканського п-ва у Венецію.

Напишіть про значення цих подорожей для розвитку географії.

4. Використавши джерела основної та додаткової літератури (додаток 6), створити хронологічну шкалу дослідження Азії та Африки.

Для виконання завдання необхідно на лист паперу (А4) нанести хронологічну вісь (із довільним масштабом), на якій необхідно вказати часові рамки континенту, що досліджувався різними мандрівниками та науковцями. На вісь також необхідно нанести основні відкриття, надписавши на ній дослідника. Різними кольорами можна показати важливість певного відкриття чи дослідження території.
Контрольні питання


  1. Географічні уявлення первісної людини.

  2. Географія у стародавньому Єгипті.

  3. Географія у народів Месопотамії. Походи ассірійців.

  4. Подорожі давніх персів. Мореплавці Фінікії й Карфагену.

  5. Географія у давній Індії та Китаї.

  6. Початок наукової систематизації географічних знань в античній Греції (Ганнон, Геродот, Піфій, Евдокс, Павсаній, Фалес, Анаксимандр, Гекатей, Ератосфен, Посідоній).

  7. Розширення географічних відомостей про Ойкумену в Римській імперії (Страбон, Птоломей).

  8. Значення античного періоду в історії пізнання Землі.

  9. Феодальне середньовіччя і його роль у розвитку географічних наук.

  10. “Християнській топографія ” Козьми Індікоплова.

  11. Роль арабських вчених у розвитку географії (Сулейман, Ібн-Батута, Аль-Гарнаті).

  12. Відкриття норманів (вікінгів) у Північній Атлантиці.

  13. Дослідження новгородцями півночі Росії.

  14. Знамениті мандрівники X-XIV ст. (Плано Карпіні, Рубрук, Жан де Бетанкур).

  15. Землеопис у середньовічному Китаї.

  16. Подорож Марко Поло.

  17. Подорож Афанасія Нікітіна.


Література до теми


  1. 100 великих географических открытий. – М.: Вече, 2000. – 480 с. – (100 великих).

  2. 100 великих катастроф. – М.: Вече, 1999. – 496 с. – (100 великих).

  3. 100 великих кораблекрушений. – М.: Вече, 1999. – 608 с. – (100 великих).

  4. 100 великих мореплавателей. – М.: Вече, 1999. – 512 с. – (100 великих).

  5. 100 великих путешественников. – М: Вече, 1999. – 656 с. – (100 великих).

  6. Аравия: материалы по истории открытия. – М.: Наука, 1981.

  7. Арский Ф.Н. Страбон. – М.: Мысль, 1974.

  8. Атлас географических открытий и исследований. – М.: ГУГК, 1959.

  9. Аусвейт Л. Как открывали Земной шар. – М., Л.: Детгиз, 1939.

  10. Бейкер Дж. История географических открытий и исследований. – М.: Изд-во иностр. литературы, 1950. – 648с.

  11. Боднарский М.С. Античная география. Книга для чтения. – М.: Географгиз, 1953. – 375с.

  12. Великие путешествия. – М.: АСТ, 1999. – 512 с. – (Я познаю мир).

  13. Верн Ж. История великих путешествий: В трёх книгах. – М.: Терра, 1993.

  14. Виташевская М.Н. Странствия Афанасия Никитина. – М.: Мысль, 1972. – 118с.

  15. География. – М.: Аванта, 1994. – С.17-223. – Детская энциклопедия: География (Т.3).

  16. Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. – К.: Довіра, 1992. – 70с.

  17. Гришин Ю.А. История мореплаванья. – М., 1972.

  18. Дитмар А.Б. От Птолемея до Колумба. – М.: Мысль, 1989.

  19. Дитмар А.Б., Соловьев А.И. Вопросы истории географии в школьном курсе. – М.: Просвещение, 1978.

  20. Дреж Жан-Пьер. Марко Поло и Шелковый путь. – М.: ООО «Издательство Астрель»; ООО «Издательство АСТ», 2006. – 192 с.

  21. Ельницкий Л.А. Древнейшие океанские плавания. – М.: Географгиз, 1962. – 86 с.

  22. Крачковский И.Ю. Арабская географическая литература. Избр. сочинения в 6-и тт. – М.-Л.:Изд-во АН СССР, 1957.

  23. Кремер В. 300 путешественников и исследователей. Биографический словарь. – М.: Мысль, 1966.

  24. Кунин К.И. Путешествие Афанасия Никитина. – М.: Географгиз, 1947. – 68с.

  25. Лурье А.Я. Геродот. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1947. – 212 с.

  26. Магидович И.П., Магидович В.И. История открытия и исследования Европы. – М.: Мысль, 1970.

  27. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий. В 5 т. – М.: Просвещение, 1983-1986.

  28. Милославский Г.В. Ибн Баттута. – М.: Мысль, 1974.

  29. Мукитанов Н.К. От Страбона до наших дней: эволюция географических представлений и идей. – М., 1985.

  30. Никитин А. Хождение за три моря Афанасия Никитина. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 283с.

  31. Поло М. Книга Марко Поло. – М.: Географгиз, 1956. – 376 с.

  32. Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. – М.: Географгиз, 1956. – 376с.

  33. Семенов Л.С. Путешествие Афанасия Никитина. – М.: Наука, 1980.

  34. Смирнова-Ракитина В.А. Повесть об Авиценне – великом ученом Среденей Азии Абу-Али-ибн-Сине … - М.: Советский писатель, 1963. – 448с.

  35. Страбон. География в 17-ти книгах. – М.: Наука, 1964. – 943 с.

  36. Тернавский В.Н. Ибн-Сина (Авиценна). – М: Наука, 1969. – 191с.

  37. Томсон Дж. История древней географии. – М.: Изд-во ИЛ, 1953.

  38. Харт Г. Венецианец Марко Поло. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1956. –318с.

  39. Хождение за три моря А. Никитина. – Л.: Наука, 1986.

  40. Шкловский В.В. Марко Поло. – М.: Изд-во журн.-газ. об-ния, 1936. – 439с.

  41. Эрс Ж. Марко Поло. Серия «След в истории». – Ростов-на-Дону, 1998. – 352 с.

  42. Юрченко А.Г. Книга Марко Поло: записки путешественника или имперская космография. – СПб.: Евразия, 2007. – 864 с.



Лабораторне заняття 17

Епоха Великих географічних відкриттів




Мета: показати вплив Великих географічних відкриттів на розвиток географії й науки в цілому.

Необхідні матеріали: географічні атласи, настінна фізико-географічна карта світу, кольорові олівці, фломастери, лінійка, довідкова література.
Епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати чітко обмежений історичний період із певними хронологічними рамками, де виділяється два періоди:

  • Середина чи кінець XV - середина XVI століть – період іспанських і португальських відкриттів у Африці, Америці і Азії (плавання Колумба, Васко да Гами і Магеллана);

  • Середина XVI – XVII століть – період, основний зміст якого склали досягнення російських землепрохідців у Азії (Іван Москвітін, Єрмак, Семен Дєжнев, Єрофій Хабаров), англійські і французькі відкриття у Північній Америці, голландські відкриття в Австралії і Океанії.

Існують інші точки зору на хронологічні рамки: або середина XV – середина XVI століть, або середина XV – XVIII століть.

Для проведення ряду експедицій існував ряд передумов:

  • постійна потреба золота, східних тканин, спецій спонукала шукати шлях до “Індії” ( Х. Колумб: “ Золото – це досконалість. Золото створює скарби, і той, хто володіє ними, може здійснювати все, що забажає, і здатний навіть вводити людські душі до Раю.”);

  • значне мито на товари, що провозились через Азію (Османську імперію), примушувало шукати нові шляхи до Європи;

  • Значну роль відіграла ідея кулеподібності Землі, із чим була пов’язана думка можливості знаходження західного морського шляху до Індії.

При відкриттях було використано “багаж” набутих людських знань, виражених у:

  • приладах (компас, астролябія);

  • різноманітних матеріалах (астрономічні таблиці, географічні карти, поява друкованих книг, глобусів);

  • використання пороху та гармат, для завоювання нових територій;

  • створення корабля (“каравели”), здатного перетнути океан.

До початку періоду відкриттів відома європейцям територія не перевищувала 1/4 поверхні Землі. За сторіччя межі ойкумени збільшились втричі! І першими в цій географічній експансії були португальці та іспанці – головним чином завдяки зручному розташуванню Піренейського півострова.

Результати відкриття морського шляху в Індію навколо Африки були дуже великі. З цього моменту і до створення в 1869 р. Суецького каналу майже вся торгівля Європи з країнами Південної та Східної Азії йшла не через Середземне море, як раніше, а навколо Африки. А Португалія стає в XVI ст. однією з найсильніших морських держав Європи.

До середини XVI ст. Португалія вже досягла на Сході всього, чого бажала, і не була зацікавлена в нових відкриттях. Відкривши на початку XVI ст. береги Австралії, португальці нанесли її узбережжя на свої секретні карти, але ці землі не зацікавили їх.

Так само експедиція де Кіроса і Торреса була практично останньою у Іспанії. Всі сили держави йшли на збереження вже захоплених земель. Натомість Англія та Голландія почали набирати силу як морські держави, а Росія почала сухопутну та морську експансію на схід.

Треба пам’ятати, що відкриття всіх цих відважних людей ми називаємо географічними тому, що вони допомогли географії отримати об’єкт дослідження – нашу планету. Колумб, Магеллан, Дрейк – великі мореплавці, але не географи. Незважаючи на це, їх відкриття дали могутній поштовх розвитку географічної науки.

Висновки.

  • Визначені контури всіх заселених материків (крім північних і північно-західних берегів Америки і східного узбережжя Австралії).

  • Вони дали матеріал для розвитку інших галузей науки – історії, етнографії, ботаніки, зоології (поява картоплі, томатів, кукурудзи, тютюну).

  • Поява нових соціально-економічних процесів, зародження Світового ринку, “грабування” колоній.

  • Зміна поглядів на ряд положень античної географії.


завдання для самостійної роботи
1. Нанесіть маршрути плавань Христофора Колумба до берегів Америки на контурну карту світу. Опишіть ці плавання і їх зна­чення.

Перше плавання (1492—1493 рр.): Уельва — Канарські о-ви — 28° пн. ш. і 42° з. д. — 29° пн. ш. і 45° з. д. — 27° пн. ш. і 47030’ з. д. —Багамські о-ви (Сан-Сальвадор — Рам — Лонг-Айленд — Крукед-Айленд) — північно-східне узбережжя о. Куба — м. Кемадо (Куба) — Кап-Аітьєн — Пуерто-Плата — Санчес (о. Гаїті) — Азорські о-ви — Лісабон.

Друге плавання (1493—1496 рр.): Кадіс — Канарські о-ви — 19° пн. ш. і 40° з. д.— о. Домініка — о. Санта-Крус-Понсе — Мангуес (о. Пуерто-Рико) — вздовж північних берегів о. Гаїті до пів­нічних берегів о. Ямайка — вздовж південних берегів о. Куба (від. М. Крус до зат. Батабано) — назад до о. Ямайка (Монтего-Бей) - вздовж південних берегів Ямайки і Гаїті в Пуерто-Плата (о. Гаїті).

Третє плавання (1498—1500рр.): Санлукар-де-Баррамеда — Канарські о-ви — о-ви Зеленого Мису — 10° пн. ш. і 30° з. д.— о. Тринідад — Карупано —Санто-Домінго (о. Гаїті).

Четверте плавання (1502—1504 рр.): Санлукар-де-Баррамеда — Азорські о-ви — о. Гренада — о. Барбадос — о. Сен-Мартен — о. Сомбреро —Санто-Домінго (о. Гаїті) —о. Беата—Жакмель— північно-східні береги о. Ямайка — 20° пн. ш. і 80° з. д. — Блуфілдс — Колон — 20° пн. ш. і 81° з. д. — північне узбережжя О.Ямайка — Санто-Домінго.

2. Нанесіть маршрут кругосвітнього плавання Фернандо Магеллана. Для виконання завдання необхідно використати джерела з блоку “Література до розділу “Розвиток географічної науки”.

3. Використавши джерела основної та додаткової літератури (додаток 6), створити хронологічну шкалу дослідження Америки. Для виконання завдання необхідно на лист паперу (А4) нанести хронологічну вісь (із довільним масштабом), на якій необхідно вказати часові рамки континенту, що досліджувався різними мандрівниками та науковцями. На вісь також необхідно нанести основні відкриття, надписавши на ній дослідника. Різними кольорами можна показати важливість певного відкриття чи дослідження території.
Контрольні питання


  1. Характеристика епохи Великих географічних відкриттів.

  2. Васко да Гама і відкриття морського шляху до Індії.

  3. Експедиції Колумба. Значення.

  4. Відкриття Південної Америки суперниками Колумба.

  5. Експедиції Америго Веспуччі. Походження назви “Америка”.

  6. Магеллан і перше навколосвітнє плавання.

  7. Кортес та завоювання Мексики.

  8. Відкриття ланцюга Анд і завоювання Перу та Чилі (Пісарро, Альмагро).

  9. Перші пошуки Північно-Східного проходу (Уіллоубі-Ченслор, С.Барроу, Баренц, Г.Гудзон).

  10. Похід Єрмака Тимофійовича та його загибель.

  11. Відкриття Охотського моря, басейну Амуру й проходу з Льодовитого у Тихий океан (Москвітін, експедиція Попова-Дєжнєва, Поярков, Хабаров).

  12. Англо-іспанська боротьба на океанах. Пірати.

  13. Колонізація Північної Америки й відкриття Великих озер.

  14. Відкриття та дослідження внутрішніх областей Південної Америки.

  15. Відкриття Австралії та островів Океанії.


Література до теми


  1. 100 великих географических открытий. – М.: Вече, 2000. – 480 с. – (100 великих).

  2. 100 великих катастроф. – М.: Вече, 1999. – 496 с. – (100 великих).

  3. 100 великих кораблекрушений. – М.: Вече, 1999. – 608 с. – (100 великих).

  4. 100 великих мореплавателей. – М.: Вече, 1999. – 512 с. – (100 великих).

  5. 100 великих путешественников. – М: Вече, 1999. – 656 с. – (100 великих).

  6. Бейклесс Дж. Америка глазами первооткрывателей. – М.: Прогресс, 1969.

  7. Белкин С.И. Рассказы о знаменитых кораблях. – Л.: Судостроение, 1979.

  8. Бречак І.М. Каравели рушають у незнане. – К.: Веселка, 1987. – 198с.

  9. Бугенвиль Л.А. Кругосветное путешествие на фрегате “Будез” и транспорте “Этуаль” в 1766, 1767, 1868 и 1769 годах. - М.: Географгиз, 1961.

  10. Великие путешествия. – М.: АСТ, 1999. – 512 с. – (Я познаю мир).

  11. Верлинден Ч., Матис Г. Покорители Америки. Колумб, Кортес. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.

  12. Верн Ж. История великих путешествий: В трёх книгах. – М.: Терра, 1993.

  13. Винтер Г. Суда Колумба, 1492 г. – Л., 1975.

  14. Второе плавание капитана Джемса Кука. Плавание к Южному полюсу и вокруг света в 1772-1775 гг. – М.: Мысль, 1971.

  15. Вязов Е.И. Васко да Гама. Первооткрыватель морского пути в Индию. - М.: Географгиз, 1956. –39с.

  16. География. – М.: Аванта, 1994. – С.17-223. – Детская энциклопедия: География (Т.3).

  17. Гуляев В.И. По следам конкистадоров. – М.: Наука, 1976.

  18. Гюберлет М. Исследователи моря. – Л.: Гидрометеоиздат, 1970.

  19. Кук Джемс. Путешествие к Южному полюсу и вокруг света. – М.:Географгиз, 1948. – 526с.

  20. Кунин К.И. Васко да Гама.. – М.: Молодая гвардия, 1947. – 324с. – (ЖЗЛ).

  21. Кунин К.И. Магеллан. – М.: Молодая гвардия, 1940. – 384с. (ЖЗЛ).

  22. Ладлэм Г. Капитан Скотт. – Л.: Гидрометеоиздат, 1972.

  23. Ланге П.В. Континент коротких теней. История географических открытий в Африке. – М.: Прогресс, 1990.

  24. Ланге П.П. Великий скиталец: Жизнь Христофора Колумба. – М.: Мысль, 1984. – 224с.

  25. Лебедев Д. Очерки по истории географии в России XV-XVI в. – М.: Изд-во АН СССР, 1956.

  26. Магидович И.П. История открытия и исследования Северной Америки. – М.: Географгиз, 1962.

  27. Магидович И.П. История открытия и исследования Центральной и Южной Америки. – М.: Мысль, 1965.

  28. Магидович И.П. Христофор Колумб. – М.: Географгиз, 1956. – 36с.

  29. Магидович И.П., Магидович В.И. История открытия и исследования Европы. – М.: Мысль, 1970.

  30. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий. В 5 т. – М.: Просвещение, 1983-1986.

  31. Маклин Э. Капитан Кук. – М.: Наука, 1976.

  32. Митчелл М. Эль-Кано. Первый кругосветний мореплаватель. – М.: Мысль, 1977.

  33. Молявко Г.И., Франчук В.П., Куличенко В.Г. Геологи. Географы: Биографический справочник. – К.: Наукова думка, 1985. – 352 с.

  34. Морисон С.Э. Христофор Колумб – мореплаватель. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. – 214с.

  35. Невский В.В. Открытия Тасмана. - М.: Географгиз, 1961.

  36. Непомнящий Н.Н. Пиастры, пиастры, пиастры ... – М.: Олимп, АСТ, 1996.

  37. Низовских А.Ю., Непомнящий Н.Н. 100 великих тайн. – М.: Вече, 2000. – 576 с. – (100 великих).

  38. Нозиков Н.И. Русские кругосветные мореплаватели. – М.: Воениздат, 1947.

  39. Открытие великой реки Амазонок. Хроники и документы XVI века о путешествиях Франсиско де Орельяны. – М.:Географгиз, 1963.

  40. Пигафетта А. Путешествие Магеллана. – М.: Географгиз, 1950. – 179с.

  41. Путешествия и открытия в XV-XIX веках. – М., Л.: Наука, 1965.

  42. Путешествия Христофора Колумба. Дневники, письма, документы. – М.: Географгиз, 1956. – 528с.

  43. Свет Я. Фернандо Магеллан. - М.: Географгиз, 1956. – 38с.

  44. Свет Я.М. Джемс Кук. – М.: Мысль, 1979.

  45. Свет Я.М. История открытия и исследования Австралии и Океании. – М.: Мысль, 1966.

  46. Стингл М. Тайны индейских пирамид. – М.: Прогресс, 1982. – 248 с.

  47. Травинский В.М. Звезда Мореплавателя: Магеллан. – М.: Молодая гвардия, 1969.

  48. Третье плавание Джемса Кука. Плавание в Тихом океане в 1776-1780 гг. – М.: Мысль, 1960.

  49. Харт Г. Морской путь в Индию. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1954. – 331с.

  50. Цвейг С. Америго. Повесть об одной исторической ошибке. - М.:Географгиз, 1960. – 96с.


Лабораторне заняття 18


Проблеми та досягнення в географії XVII-XXI сторіч



Мета: показати роль перших наукових експедицій на розвиток географії у нові часи; розвиток фізичної географії у першій половині XIX сторіччя;з’ясувати розвиток і проблеми сучасної фізичній географії.

Необхідні матеріали: географічні атласи, настінна фізико-географічна карта світу, кольорові олівці, фломастери, лінійка, довідкова література.

  1   2   3

Схожі:

Контрольна робота 11 клас за темою «Риторика»
Риторика зародилася: А у Стародавньому Римі; Б Стародавній Греції; В Стародавньому Єгипті
Календар та його типи. Сонячні, місячні та місячно-сонячні календарі
Стародавньому Єгипті. Складаючи календар, необхідно враховувати, що тривалість календарного року має бути якнайближчою до тривалості...
Факультативний курс «Географія населення з основами демографії» (...
Географія населення як наука Географія населення та демографія – науки про народонаселення. Геодемографія – напрямок наукових досліджень...
01 Бібліографія і бібліографічні посібники. Каталоги 11
Географія. Географічні дослідження Землі й окремих країн. Подорожі. Регіональна Географія 126
Посилання на використані ресурси Інтернету
Гілецький Йосип. Географія: Економічна і соціальна географія України: Підруч для 9 класу ЗНЗ. – Тернопіль: Підручники і посібники,...
Тема. Географічно-біологічний «Брейн-ринг» Мета
Мета:- узагальнити знання і вміння учнів з попередньо вивчених тем з географії курсу «Загальна географія» та «Географія материків...
Уроку
Географія — наука про природу Землі та її різно­манітність, про населення і його господарську ді­яльність, про взаємодію природи...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів ГЕОГРАФІЯ 10 клас
Географія є не тільки джерелом нових відомостей про Землю, а й основою для формування гуманістичного світогляду, виховання дбайливих...
Формування стійкої мотивації до знань з географії запорука успіху
України " носить практичну спрямованість, а його основні поняття базуються на знаннях курсів «Географія материків і океанів», "Загальна...
Частина І. Географія рідного краю ЗМІСТ Географія рідного краю

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка