|
|
Скачати 377.43 Kb.
|
|
Михайло Максимович – видавець альманахів Втім, у московський період життя (1819—1834) М. Максимович виступав не тільки в ролі академічного вченого-природника, популяризатора, етнографа, критика та полеміста, а навіть як видавець-редактор. Протягом 1830—1834 рр. він у Москві видав літературний альманах «Денница» (три випуски). На сторінках цього видання знаходимо чимало славетних імен, переважно письменників, поетів та критиків пушкінської плеяди: С. Аксаков, Є. Баратинський, О. Вельтман, П. В’яземський, Ф. Глінка, І. Кіреєвський, М. Погодін, О. Пушкін, Ф. Тютчев, О. Хом’яков, М. Язиков та ін. Після невдач, пов’язаних зі спробами заснувати періодичні друковані органи, М. Максимович обирає інший шлях – випуск альманахів. Першою спробою була “Денница”, три книги якої побачили світ у Москві (1830, 1831, 1834 рр.) – це московський період; У Москві 1830 р. з'явилося нове видання М. Максимовича — перший випуск альманаху "Денница". До нього ввійшли перша частина поеми О. Пушкіна "Борис Годунов", вірші популярних поетів, а також стаття "Обозрение русской словесности за 1829 год" . Альманах привернув до себе увагу цензури й опинився під загрозою закриття, але закритим не був (імовірно, тут не обійшлося без допомоги П. В'яземського). Другий випуск альманаху (1831) був не менш популярним. Крім "Обозрения русской словесности за 1830 год" М.Максимовича сюди ввійшли поема О. Пушкіна "Цигани", вірші П.В'яземського, Ф. Тютчева. Останній випуск альманаху вийшов 1834 р. з тим же авторським складом, що і два перші. Саме це (добір авторів — найвідоміших російських літераторів) і забезпечило насамперед успіх "Денницы". Показово, що в останньому, третьому, випуску альманаху зустрічаємо (чи не вперше у тогочасній російській літературі) назву "Україна" замість "Малоросія". Отже, альманах М. Максимовича “Денница”, попри свої недоліки, займає помітне місце у науковій і видавничій спадщині М. Максимовича. По-перше, це був перший крок ученого до оволодіння складною справою редактора-видавця. По-друге, “Денницу” можна вважати надбанням не тільки російської культури, а й української. До останньої вона причетна тим, що її видавець – українець; деякі твори, хоч і були написані російською мовою, але на українську тематику (наприклад, “Ночлег гайдамаков” П. Байського); в останньому випуску вміщений твір про Україну (“Малороссияне”). Уже видання “Денницы” засвідчило вміння М. Максимовича вести видавничу справу в несприятливих умовах. Власне, досвід видання «Денницы» пізніше добре прислужився М. Максимовичу як редактору-видавцю альманахів «Киевлянин» (три випуски: 1840, 1841 та 1850) та «Украинец» (два випуски: 1859 та 1864). “Кіевлянин” , 1840, 1841, 1850 Після низки невдалих спроб М. Максимович вирішив підготувати збірку-альманах, адже альманахи і збірники не підлягали цензурі. У 1839 р. він розпочав підготовку окремих збірок під назвою "Кіевлянин", визначивши метою видання “исследование и приведение в надлежащий порядок всего, что относится к бытию Киева и всей южной Руси” і запросивши до співпраці всіх своїх літературних друзів. На це запрошення відгукнулися Г. Квітка-Основ'яненко, В. Жуковський. Перший випуск альманаху складався з творів не лише російських, а й українських письменників — А. Подолинського, Г. Квітки-Основ'яненка, П.Куліша та ін. Тут також було опубліковано чимало цінних історичних документів: записів, грамот, універсалів, актів, листів тощо. Альманах неофіційно рецензували місцеві адміністративні та духовні особи, а офіційно — цензурні комітети в Києві та Петербурзі. З огляду на цензуру було знято статтю самого М. Максимовича "Сказание о Ко..." ("Сказання про Коліївщину"), з приводу якої автор писав пояснення міністрові освіти С. Уварову, де обстоював своє добре ім'я як редактора і захищав "Кіевлянина" від прискіпливості цензури. Поява альманаху була помічена столичою пресою. Отже, другий випуск альманаху вийшов 1841 р. Багато енергії, сил було витрачено на те, щоб провести видання через цензуру (яку М. Максимович називав “убивчою”), — і все ж цей випуск. З найголовніших матеріалів номеру можна виділити статті М. Максимовича — "О стихотворениях червонорусских", "О правописании малороссийского языка", які засвідчували як високі літературні смаки автора, так і його прогресивні естетичні вимоги до літератури. У 40-ві роки через погіршення політичного клімату М. Максимович не зміг домогтися наступного випуску альманаху. За станом здоров'я він відійшов від справ і виїхав на свій хутір. Третій, і останній, номер "Кіевлянина" вийшов 1850 р. вже без участі засновника (тут, проте, опублікована його "Книжная старина южнорусская" — малознане дослідження з викладом власної версії зародження книжкової справи в Україні). київський період видавничої діяльності Максимовича ознаменований появою трьох книг альманаху “Кіевлянин” (1840, 1841, 1850 рр.), а “Украинец” став його продовженням (1859, 1864 рр.). Домбровський Василь Український історик, професор (1840). Народився у 1810 р. у м. Гомелі Могильовської губ. в сім'ї городничого. Після закінчення Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька (1831) викладав в гімназіях Ніжина, Києва. З 1840 р. - професор новоствореної кафедри російської історії Університету Св. Володимира. Широкою популярністю користувались серед населення його публічні лекції з історії. З 1843 р. - член Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, один з чотирьох її співзасновників. Упродовж 1843-1844 рр. - редактор історичного відділу "Памятников, издаваемых Временной комиссией для разбора древних актов". Помер 1845 р. у Києві. "Украинец", 1859, 1864 У 1859 і 1864 р. вийшли у світ випуски "Украинца", — нового задуму М. Максимовича, який відверто проголосив, що "Украинец" — спадкоємець "Киевлянина". Всі статті тут належали М. Максимовичу. Отже, по суті, "Украинец" не мав характеру альманаху, — це був, скоріше, збірник, перевага в якому надавалася історичним працям. "Украинец" 1864 р. виявився останнім виданням М. Максимовича. Після закриття журналу М. Максимович зробив чергову спробу видавати альманах "Кіевлянин". Планувалося увести до нього розділ для жінок, щоб уникнути пильного ока цензури. Але видання все-таки не дозволили. “Трансформація ідей “Кіевлянина” у виданні “Украинца” – наголос робиться на тому, що “Украинец” відрізняється від попередніх альманахів, виданих М. Максимовичем, насамперед тим тим, що в ньому надруковані роботи лише самого видавця. Це пояснюється тривалим у часі перебуванням М. Максимовича на Михайловій Горі і лише нечастими відвідуваннями Києва чи Москви, що позначилося на діяльності головного редактора. Проблем з підбором матеріалу не існувало: у вченого було багато власних напрацювань, які й склали зміст обох видань “Украинца”. Але крім видавця у цих збірниках більше ніхто не друкувався. Хоча ми можемо припустити, що це не ознака самотності, а задум Максимовича систематизовано видавати власні твори. “Украинец” отримав чимало негативних рецензій від сучасних йому критиків. Це пояснюється національним спрямуванням “Украинца”, що викликало роздратування та занепокоєння насамперед російських критиків, але на сучасному етапі ми з повагою можемо високо оцінити значення цього видання для трактування подій історії України. Відмінні риси трьох альманахів
Спільні риси трьох альманахів
Книговидавнича діяльність Михайла Максимовича Навчальні видання М. Максимовича в свою чергу можна поділити на два види: 1. підручники для вищих навчальних закладів: “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”; “Історія стародавньої руської словесності”; 2. книги для читання для народних шкіл та училищ: “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”. Так, у 1837 р. в університетській друкарні побачило світ його дослідження "Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими", в якому, відходячи від офіційної концепції історії Росії, автор нагадував українцям про право на власну історію. Ще одна важлива праця М. Максимовича — "Історія стародавньої руської словесності" (1839), основний висновок якої — про російську мову як окрему від української та білоруської — викликав нищівну критику журналу "Отечественные записки". Кошти на видання обох книжок в університетській друкарні їх автор, колишній ректор університету, відшукував сам, але його праці мали великий попит і видання себе скуповували. Підручник “Історія стародавньої руської словесності” розглядає назване видання як логічне продовження попереднього підручника М. Максимовича “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”. Слід зазначити, що світ побачила лише перша частина “Історії стародавньої руської словесності” із запланованих видавцем трьох, але й вона була надрукована у скороченому вигляді. Структура книги має такі риси: 1) окремо вміщені передмова і вступ, причому вони написані до всіх трьох запланованих видань; 2) основна частина чіткіше структурована і складається з десяти розділів. праця М. Максимовича — "Історія стародавньої руської словесності" (1839), основний висновок якої — про російську мову як окрему від української та білоруської — викликав нищівну критику журналу "Отечественные записки". Кошти на видання обох книжок в університетській друкарні їх автор, колишній ректор університету, відшукував сам. Книги для народної освіти Це виданя, які охоплюють більшість предметів, передбачених початковою освітою – - основи грамотності і письма (“Короткий буквар для руського народу”), - географія та астрономія (“Книга Наума про великий Божий світ”), - історія (“Сказання про стародавніх людей Київської землі”). Книги для народних шкіл та училищ, видані М. Максимовичем, відповідали вимогам, оголошеним Комітетом грамотності щодо книг: зрозумілий, послідовний і дохідливий для народу виклад матеріалу; правильна, проста народна мова; невисока ціна видань тощо). Редакторська робота Максимовича це підготовка до друку історико-археографічних видань Івана Фундуклея, – “Пам’ятников”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, – та перебування на посаді головного редактора “Русской беседы”. У 1847 р. для М. Максимовича з'явилася нагода редагувати працю Івана Фундуклея "Обозрение Киева в отношении к древностям». Іван Фундуклей – відомий губернатор Києва. Дуже багата і щедра людина. За його рахунок вперше виклали каменем Андріївський спуск і уклали один з фонтанів на Хрещатику. За участю Фундуклея і на його засоби було підготовлено до видання, а згодом видано перші фундаментальні дослідження з історичної топографії і статистики Києва. "Статистическое описание Киевской губернии" у трьох томах зявилось в 1862 р. у Петербурзі. "Обозрения Киева...", видано у 1847 р. Ім'я І.Фундуклея увійшло як просвітителя. Угода між М. Максимовичем та І. Фундуклеєм нагадує сучасну видавничу угоду. Вона свідчить, що редактор не нав'язує авторові своєї думки, дбає про те, щоб зберегти авторську індивідуальність, особливості мови і стилю викладу, підхід до висвітлюваних питань. У підготовці праць І. Фундуклея “Огляду Києва стосовно старожитностей” та “Огляду могил, валів та городищ Київської губернії” Максимович брав активну, а саме: готував вступну статтю, правив текст з метою виправлення історичних та археографічних неточностей, укладав примітки. Особливості структурування М. Максимовичем книг І. Фундуклея: - великі розділи розбиті на підрозділи з метою деталізації матеріалу; - до кожного розділу подається загальна характеристика; - більша частина споруд і предметів, описаних в основній частині, відбита в малюнках та кресленнях. Нарешті, ще одним визначним здобутком М. Максимовича — редактора і видавця — є випуск "Памятников..." — продовжуваного збірника створеної 1843 р. Археографічної комісії ("Временной Комиссии для разбора древних актов" при канцелярії генерал-губернатора). Упродовж 1845-1859 рр. вийшло 4 томи "Памятников...". М. Максимович був ініціатором видання і редактором першого відділу першого тому "Памятников...". До цього тому (1845) увійшло близько 40 історичних документів з діяльності Луцького православного братства XVIII ст., 11 грамот та інших юридичних документів з життя селянства Волині , а також листи, зокрема, написані Богданом Хмельницьким. Другий том "Памятников..." з'явився у 1846 р., а 1848 р. був перевиданий перший том, наклад якого на той час уже розійшовся, після чого в друкарні Київського університету розпочалися фінансові труднощі (випуск такого складного видання був надто дорогим). М. Максимович відійшов від університетських справ і залишив керівництво друкарнею. Редагуючи “Пам’ятники”, видані Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів” – Максимович - дбав, аби відібрати із усього доставленого матеріалу ті історичні джерела, які можна рекомендувати до друку; - уміло структурував видання; - дбав про належне розміщення текстів, їх ретельне технічне редагування; - застосовував посилання на використані джерела; - укладав примітки. М. Максимович, працюючи редактором зазначеного видання, започаткував традицію друкувати акти з історії братств у першому відділі усіх томів “Пам’ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів. У російському друкованому органі йому вдалося умістити значну кількість матеріалів, присвячених українським питанням. Скориставшись можливостями головного редактора, М. Максимович друкує чимало своїх статей, у яких порушуються проблеми походження українців та їх мови. Усі ці розвідки написані у формі листів до своїх опонентів з метою виправлення неточностей, які були ними допущені. У процесі редагування “Русской беседы” М. Максимович дотримується правил, визначених його попередниками ще при укладанні програми першого числа цього друкованого органу. Серед критеріїв оцінки редакторської діяльності М. Максимовича взагалі і “Русской беседы” зокрема можна виділити три основних: патріотизм, любов до істини, об’єктивно-критичне ставленні до джерел і фактів. |
| ПОЛОЖЕННЯ про студентський гуртожиток Київського національного університету... Дане положення встановлює порядок надання житлової площі в студентських гуртожитках студмістечка Київського національного університету... |
ДСПТО Вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, заступник декана факультету ресторанно-готельного... |
| ТЕМА: ВИДАВНИЧА ТА РЕДАКТОСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ЗЕМЛЯХ НАДНІРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО 50-Х РР. ХІХ СТ Харків як джерело національно-культурного відродження Надніпрянської україни. Становлення та розвиток Харківського університету 1805... |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
| КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини “Україна” |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
| Автореферат розісланий «21» ... |
КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА Фахове видання з філософських наук затверджено постановою Президії ВАК України від 1 липня 2010 р. №1-05/5 |
| Розвиток ринкових відносин в Україні формує нові вимоги до економічної... Київського національного університету імені Тараса Шевченка оголошує набір у магістратуру денної форми навчання за спеціальністю... |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Роботу виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету... |