|
|
Скачати 377.43 Kb.
|
|
Тимчасової військової комісії, викладачів Київського університету, а це: М.Максимович – «История руской словесности» (1839); О.Новицький – «Опыт психологии» (1840), «Руководство к логики» (1841) – неодноразово перевидавалась; Р. Траутфетер – шеститомна «Русская флора» (1844 – 1845); К.Кесслер – «Руководство для определения птиц» (1847); рос. зоолог досліджував фауну України; «птицы воробьиные» (1851); О.Вальтера – «Курс анатомии человеческого тела» (1851 – 1853). Археографічної комісії, зокрема - чотири томи «Пам’ятников» з історії України ХУІ – ХІІІ ст., - три томи «Летописи» С. Величка, - «Летопись» Г.Граб'янки, - Два томи «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волине». Комиссия для описания губерний Киевского учебного округа - 4 томи праць (перші три томи протягом 1851–1854 рр., а останній – 1861 р.). Найпомітнішим серед усіх постатей Київського університету була постать Михайла Олександровича Максимовича. Важко навіть перелічити всі сфери його діяльності: ботаніка, історія, етнографія, лінгвістика, археологія, філософія, поезія... Діапазон інтересів, різнобічність і творча обдарованість М. Максимовича вражали його сучасників. Тож не дивно, що саме йому випала честь стати організатором і першим ректором Київського університету св. Володимира. Народився Михайло Олександрович 3 вересня 1804 р. (за кілька місяців до відкриття першого університету — Харківського — на українських землях, що входили до складу Російської імперії) в дворянській родині на хуторі Тимківщина (поблизу села Богуславець) Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер — Черкаська область). Син Олександра і Гликерії Максимовичів був, поза всяким сумнівом, вундеркіндом. Щось особливе таки дісталося йому від Бога. Недарма дехто з гімназійних учителів, помітивши ранню Михайликову пристрасть до збирання флори по новгород-сіверських гаях та монастирських садах, казав: бути йому московським професором ботаніки. Від юнацьких років перебував під опікою родичів-українців — дядьків Тимківських (по мамині лінії). Останні зробили успішні кар’єри на російській урядовій службі та в академічному світі: Ілля Федорович, доктор права і філософії, професор Харківського університету й один із засновників Новгород-Сіверської гімназії, в якій навчався М. Максимович; Роман Федорович, професор грецької та римської словесності Московського університету; Єгор Федорович, знаний російський дипломат і автор тритомних записок про подорож до Китаю; Василь Федорович, письменник. Здобувши початкову освіту вдома, майбутній ректор у 1812-1819 рр. навчався в гімназії у Новгороді-Сіверському. По закінченні навчального закладу М. Максимович вступає до Московського університету на відділ словесності, але через два роки переходить на природничо-математичний факультет. Жив Михайло Максимович у московській квартирі свого дядька, професора Романа Тимковського, який був відомим дослідником «Слова о полку Ігоревім» і зацікавив цим племінника. Проте, під його опікою він був лише кілька місяців, невдовзі дядько помер. І все ж головною його любов’ю залишалася ботаніка. «Весь досуг мой от лекций я посвящал любимой своей науке. Неутомимо обходил я Воробьевы горы и другие окрестности Москвы, собирая себе московскую флору», — згадував пізніше Максимович. 1821 р. М. Максимович перейшов на фізико-математичне відділення Московського університету. Після закінчення природничого відділення в 1823 р. М. Максимовича залишили при університеті для наукової і викладацької роботи. Протягом 1820-х років відбувається разюча метаморфоза «молодого хохлика», як назвав М. Максимовича при першій зустрічі М. Погодін, у знаного столичного науковця та літературного діяча. 1827 року М. Максимович захистив магістерську дисертацію «О системах растительного царства», 1829-го став ад’юнктом, в серпні 1833 р. — професором на кафедрі ботаніки Московського університету. На той час йому виповнилося лише 29 років! До 30 років життя М. Максимович цілком сформувався як учений-універсал. У Москві, Петербурзі й Києві він уже мав солідну репутацію дослідника і викладача, який брав безпосередню участь у роботі зі створення Київського університету. Тому не дивує, що саме його обрали першим ректором. Здавалося б, що гуманітарні інтереси залишилися обабіч інтересів молодого вченого, який швидко став відомим московським природознавцем. Що ж спричинило нове незвичайне перетворення «травника» (як називали юнака тогочасні приятелі) на гуманітарія й історика, врешті-решт — на київського ректора, а згодом ученого-відлюдника з Михайлової гори? Слід пам’ятати, що Київський університет відкрили невдовзі після придушення польського повстання 1830—1831 років й закриття багатьох польських шкіл, які до того домінували на Поділлі, Волині, Київщині... Він мав стати форпостом «общерусизма» на берегах Дніпра. (Втім, серед викладачів нового університету було чимало поляків; римське право, наприклад, читав брат Адама Міцкевича). М.Максимовичу довелося займатися налагодженням навчального процесу, господарськими питаннями, тричі на тиждень проводити засідання університетської ради. Так тривало 15 місяців. У грудні 1835 р. Михайло Олександрович подав у відставку з посади ректора. Передусім — через серйозні проблеми iз здоров’ям. Ще в 25-річному віці йому відмовило праве око, тепер же із зором стало зовсім кепсько. До всього додався жорстокий ревматизм... Влітку 1859 року Михайлову гору відвідав Тарас Шевченко. В ту пору він був зайнятий думками про влаштування власного домашнього гнізда, і приклад старого Максимовича не міг не запалювати його мрії про затишок. «И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее, чистое добро? И грустно, и завидно!», — записав він у щоденнику після зустрічі в Москві з подружжям Максимовичів. У листах до Марії Василівни Тарас Шевченко просив її знайти для нього «молоду княгиню»? Звичайно, таку, як сама Марія Василівна — «милое, прекрасное создание... чистый, нетронутый тип моей землячки» («Щоденник»). На Михайловій горі поет написав поему «Марія». Тут і досі стоїть «дуб Шевченка», під яким він любив відпочивати... Через два роки Максимовичі хоронитимуть Тараса на канівській горі... Життя ж самого Максимовича навесні 1860 р. осяє радість народження сина Олексія. «Ну вже хлоп’ятко в мене, — тішився він, — дай-то Господи йому ізрости таким гарним та прехорошим, як уродилось: то вже буде Українець на славу...». Підрісши, Олексій навчатиметься у Першій київській гімназії, а ось далі сліди його губляться Скромна і призабута незалежною Україною Михайлова гора є однією з наших національних духовних святинь. Вона тому й Михайлова, що понад тридцять років, аж до самої смерті, тут жив і творив професор Михайло Олександрович Максимович (1804—1873). Чехи назвали б його «будителем» — цим словом наші західні сусіди- слов’яни вшановують тих, хто в страшних обставинах гніту й приниження не давав приспати свою націю, усе робив, щоб утвердити її культуру, гідність, славу. Доля поділила життя Михайла Олександровича на дві половини. Спочатку блискуча кар’єра вченого у Московському університеті, дружба з В. Одоєвським, О. Пушкіним, В. Жуковським, П. Кулішем, О. Бодянським, М.Гоголем. Т.Шевченком, у 30-річному віці — посада ректора у щойно відкритому Київському університеті імені Святого Володимира, — а потім... 1841 року М.О Максимович назавжди поселяється в хаті на Михайловій горі, подарованій йому дідом... До 1845 р. він ще з’являвся за кафедрою у Київському університеті, але вже не як штатний професор, а як вільнонайманий: побоюючись розлучитися з пенсією, працював за угодою з навчальним округом. Дехто з друзів Максимовича вважав це фатальною помилкою. І справді, з 1846 р. йому постійно відмовляли у клопотанні про прийняття на службу. Та й сам він охолов до педагогічної роботи: «Около 20 лет преподавая разные науки, я утратил охоту к этому делу, да и самая рысь или сила преподавательськая довольно уже истаскалась...» Але й «скудная проза буколической жизни» на Михайловій горі набридала, особливо взимку. Тому він час від часу виїздить до Києва або до Москви, живе там по кілька місяців, працює в архівах і бібліотеках. Губернатор І. Фундуклей якось запросив ученого відредагувати книгу «Обозрение Києва в отношении к древностям». Іншого разу покликали до Москви: треба було попрацювати з рукописами історика М. Погодіна, взяти участь у виданні журналу «Русская беседа»... Тим часом здоров’я вченого, постійно зайнятого роботою, конче погіршилося. У 1845 році він подає у відставку з усіх посад, присвячуючи своє життя винятково науково-дослідницькій роботі. Михайло Максимович
Діяльність М.Максимовича як науковця поділяється на два періоди: перший(1823-34) – присвячувався природничим наукам, другий (1834-73) – здебільшого гуманітарні дослідження (історико-філологічні, філософські тощо). В обох сферах і в природничій і в гуманітарній – “наукова діяльність Максимовича залишила глибокий слід ”. Як мовознавець М. Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), у яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М.Погодіним М. Максимович обстоював «старобытность» української мови. Створення українського правопису “максимовичівка” було не тільки результатом наукового пошуку вченого, скільки проявом внутрішнього почуття любові до рідного краю. Крім цього, М. Максимович розробив рекомендації щодо читання відповідно до української вимови, які є, по суті, правилами сучасної української орфоепії. М.Погодін – російський історик, письменник, журналіст, професор Московського університету. Ідеолог теорії російської офіційної народності». У своїх дослідженнях заперечував положення про автохтонність слов'янського походження Київської Русі. Погодін заперечував факт існування українського народу. Погодін став також духовним батьком галицького москвофільства. Максимович як літературознавець вивчав “Слово о полку Ігоревім” яке переклав українською мовою; видавав і досліджував найдавніші літературні пам'ятки Київської Русі — “Руської правди”, “Повість минулих літ”
Журналістська та редакторська справа Незважаючи на те, що як редактор і видавець М. Максимович формувався у російському середовищі, він зміг виробити для себе патріотичні принципи діяльності, творити для України, результатом чого стало видання М. Максимовичем на українознавчу тематику. Діяльність М. Максимовича, пов’язана з активною організацією друкарні при Університеті Св. Володимира, свідчить про серйозність його намірів. Прикметно, що вчений, залучаючи до видавничої діяльності студентів, відбирав ті твори, які відзначалися українознавчою тематикою. Це свідчить про наміри видавця зробити університетську друкарню культурологічним осередком українського спрямування. Крім цього, М. Максимович стає ініціатором та автором програм двох періодичних видань при Київському університеті (наукового журналу “Ученые записки” та популярного журналу “Киевские новости”). Хоч наміри видавати зазначені друковані органи не здійснилися, але сама спроба заснувати подібні видання мала важливе значення у науковому та суспільному житті Києва, оскільки планувалися вони як перші періодичні друковані органи у цьому місті. Видавнича діяльність М.О. Максимовича Найбільшу популярність приніс М. Максимовичу збірник «Малороссийские песни» (М., 1827), завдяки якій він спізнався з М. Гоголем, В. Жуковським, О. Пушкіним та іншими. Видання «МАЛОРОССИЙСКІЯ ПѣСНИ» Збірка – подає специфіку роботи М. Максимовича над виданням українських пісень, що полягала у зборі матеріалу, редагуванні тексту народних творів, компонуванні пісень за тематичним принципом у групи та у організації їх друку. Видання уперше в книговидавничій практиці Росії представляв читачеві кращі зразки історичних, чумацьких, гайдамацьких, обрядових пісень українців. Як фольклорист М.Максимович видав: 1827 р. у Москві «Малороссийские песни», 1834 р. — «Украинские народные песни», (третя збірка «Сборник украинских песен», ч.1 вийшла вже в Києві 1849 р.). Передмова М.Максимовича до видання 1827 р. була «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії» (Д.Дорошенко). Особливості роботи над виданнями українських пісень Слід зазначити, що завдяки набутим навикам редактора-видавця збірники українських народних пісень удосконалювалися з кожним виданням. По-перше, еволюція помітна у назві: якщо у першому збірнику пісні названі “малоросійськими”, то в другому і третьому – “українськими”. По-друге, зміни зустрічаються в обсязі книг: перші два збірники складаються з чотирьох розділів основного тексту, третій – з шести. М. Максимович у роботі над збірками пісень творчо підійшов до редагування народних творів: одну пісню розділяв на дві, об’єднував дві пісні в одну, пропускав строфи, по-своєму розставляв крапки і дефіси тощо; по-друге, замінював російські слова, які траплялися в піснях, українськими. Світ побачили лише чотири збірки, але відомо, що М. Максимович планував ще декілька видань українських пісень, причому матеріал до них уже був зібраний і опрацьований. Саме для видання “Малоросійських пісень” М. Максимовичем був вироблений власний варіант українського правопису. Будучи вже сформованим ученим-природознавцем і спробувавши себе в якості редактора і видавця, М. Максимович захоплюється видавничою справою. |
| ПОЛОЖЕННЯ про студентський гуртожиток Київського національного університету... Дане положення встановлює порядок надання житлової площі в студентських гуртожитках студмістечка Київського національного університету... |
ДСПТО Вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, заступник декана факультету ресторанно-готельного... |
| ТЕМА: ВИДАВНИЧА ТА РЕДАКТОСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ЗЕМЛЯХ НАДНІРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО 50-Х РР. ХІХ СТ Харків як джерело національно-культурного відродження Надніпрянської україни. Становлення та розвиток Харківського університету 1805... |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
| КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини “Україна” |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
| Автореферат розісланий «21» ... |
КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА Фахове видання з філософських наук затверджено постановою Президії ВАК України від 1 липня 2010 р. №1-05/5 |
| Розвиток ринкових відносин в Україні формує нові вимоги до економічної... Київського національного університету імені Тараса Шевченка оголошує набір у магістратуру денної форми навчання за спеціальністю... |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Роботу виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету... |