|
|
Скачати 129.57 Kb.
|
|
Гончарство в міфах, легендах, усній народній творчості, поезії. Мета. Познайомити дітей з міфами та легендами про гончарство; виховувати повагу до нелегкої праці народних майстрів; почуття гордості за землю , на якій живуть. Обладнання. На сцені стіл для ведучих, на стіні вислови про гончарство; в залі на столиках прислів’я та приказки про гончарство. « Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло… » І. Франко. Лиш доки глина є- Гончарство буде жить. Воно для мене Наче небо синє, Як мій гончарний круг, У буднях трудових І крутиться, й скрипить. В моїм гончарстві - І розрада, й святість. Для мене в глиняному царстві Живе святкова радість. І доки глина є- Я буду жить! ( Звучить українська мелодія ) Ведучий. Гончар на круге знаки начертал - Таинственные символы начал. Созвездия… изменчивой судьбы, Иероглифы забвенья и борьбы. Круг скользил. Все символы в одно Туманное сливаются пятно. А глина под руками гончара Цветком чудесной чаши расцвела. Ведуча. Глина! Незбагненно проста собі глина, схожий на заіржавіле золото матеріал. А які чарівні проби з неї! Коли ж виник на землі непростий собі хліб – гончарський, глиняний? Від часів Геродота існує легенда. « Упали зі скіфського неба на молоду землю Плуг, Ярмо, Сокира і Чашка – Глек. Засліпили красою Ліпочина, Орачина, Доброчина – онуків Зевсових і доньки Борисфена ( Дніпра ), красивих синів Таргітая, першої людини на дніпровій землі. Метнувся до небесного дару, аби заволодіти ним, найстарший з братів Ліпочин. Та золото враз спалахнуло, відштовхнуло людину вогнем. Спробував коштовність середній брат Орачин але й він був змушений відступити, нерівний змагатися з полум’ям. І тоді вирішив звідати долю найменший з братів, що мав серце воїна, кохався у красі. Тільки Доброчин наблизився до небесного дару – золото погасло, сумирне, наче дитя, і юнак відніс його додому. Вражені побаченим – на їхніх очах Доброчин вчарував вогонь ( гон-чар! ) – старші брати поступилися царством молодшому. А він, Доброчин, цінуючи братерство і справедливість, поділився найдорожчим, що мав. Орачину дав Плуг і Ярмо; Ліпочину – Сокиру; а собі залишив Чашу – Глек, символ перемоги, краси і мистецтва. Так стали на скіфській землі хто ким; одні – хліборобами та пішли за худобою; другі – обробляти дерево і були воїнами; а треті, кому дісталась Чаша – Глек, - до гончарства вдалися, щоб жило красиве мистецтво на дніпровій землі. » І рушнички, мов стежини, І мальви на ніжках – стеблинах, Мальовані глеки із глини, І тину вербові лозини, Калина над плечистим тином – Усе це моя Україна! ( Звучить українська мелодія ). Ведучий. То криниця, з якої не знати дна Віддавна все. Найперше – від вогню: Першопочаток – першонить – основа … ( Ткач ) Це було на зорі людства, коли небо дозрівало зірками, як грона вишневою росою ягід. Від подихів землі піднімалися хмари. Все навколо лишень оживало, набирало сили та втілювалося в своєрідний образ. В таку пору по блакиті черкнулася зірка, спалахнула блискавично вогнем. Розірвалася темінь, і в підвалі вечора вибухнула ватра… Вона палала червоним серцем, світила людям до праці, гріла задубіле тіло, надихала його життям і, неначе донор, вливала крові, навкруг багряніли обличчя і світилися тихою прозорою думкою. То були просто люди, що вперше запалили вогонь свого натхнення. І щоб не погасли його ні дощ, ні сніговиця, ні весняна повінь, далекі пращури захистили ватру стінами. Мов ластівки гніздо, так люди виліпили першу піч – горно, вивершивши його вверх на образ купола неба, і засвітили під ним сонце вогню, якому гончарі підкидали пахучі поліна дров і воно їх жадібно поїдало. Найдревніше горно настільки продумане й досконале, що воно проіснувало тисячі років і збереглося практично донині. Ведуча. Зникали з овидів землі Імперії і царства. Але повік не відцвітав Лавровий цвіт гончарства. ( П. Перебийніс ) Спливали віки, творчість пращурів не вгасала у « Земляних виробах », вона стала вічною потребою і виявом їх творчого духу. Дзвін випаленої глини пробився з глибини віків до наших днів. І ми розуміємо, що епоха неоліту залишила нам у багатьох куточках світу дивовижні зразки кераміки. Зникли найвеличніші палаци, храми, фортеці навіть не так ніби й далекої доби Середньовіччя, але заціліли уламки посуду, зброї, знарядь праці. За ними можна прочитати історію стародавніх народів, серед них розкішну гілку слов’янства, те неповторне мистецтво, яке передалося майстрам Київської Русі. Глина була невичерпним багатством цієї країни. Тож недаремно називали її в Європі керамічною державою. Кожна вироблена річ залягла у нашаруваннях землі бодай черепком мистецької коштовності. Язичницьке світобачення відбилося на горщиках, мисках, вазах, особливо – у кахлях, прикрасах і статуетках. Вічність дивна… і пам’ять, мов дзвін, на сторожі. Крізь сторіччя Дніпро у червоній кольчузі тече. В небі, вічно бездоннім, розпечені рожі… І краса всіх століть раптом дзвінко окрилить плече. ( Звучить українська мелодія ) Ведучий. Народні умільці, вони творять невтомно, з покоління в покоління передаючи набуті знання та вміння, виходячи зі звичаїв, традицій, міфології, реального життя кожного із етнорегіонів нашого краю. І є донині ще майстри На всі земні сторіччя. Вони випалюють горшки Достоту історичні. Гончарі – покоління за поколінням – залишалися безіменними, і тільки окремі особистості були відомі сучасникам. Та невмируща пісня гончарського круга нагадує, повертає з небуття імена простих трударів, які в сирих, темних закутках писали сторінки історії нашого народу. Майстри не знають суєти І помислів корисних. Це горді люди, гончарі З народження, з колиски. Гончар – завзятий теж трудар. Потрібен, мабуть, Божий дар Творити з глини гарні речі – Макітру, горщик або глечик. Ведуча. Всі знають: Бог створив світ. Так і гончар створює кожного разу у своїх виробах якусь частину Всесвіту. Грудка гончарної глини , вода, декілька скупих звичних рухів натруджених рук і … виникає диво. До чого б не доторкнулися руки майстра, все сповнюється життям. Переказують , що деякі гончарі, звертаючись до щойно виготовленої речі, називають її своєю дитиною, а себе – їх батьком. Глечики для кислого молока та збирання сметани робили з пупом – конусоподібним виступом всередині на дні посудини. І , боронь Боже, гончареві при випалюванні побутових речей скривитися – посуд вийде кривий. Побутувало й таке: робили вони й посудини для чаклунів і відьом. То старалися гончарювати незвично: руками навиворіт, аби нечиста сила не втручалася в роботу ,не швендяла по хаті. Бо хата – то родина, в ній сходяться стежки і шляхи нашого життя, в ній завжди присутні вогонь сімейних гараздів. Родинне вогнище мусить незгасимо палати , то наш завтрашній день – діти, духовний розвій, успадкування ремесел і вмінь, пізнання світу. В цій глині вже хтось був. Вона жива. Вона така м’яка і в пальцях пружна! Яка легка у глині голова! Яке обличчя у скульптури мужнє. В цій глиняній високій голові Є стільки Духу від Отця І Сина ! Їй тільки очі дай живі – І все своє життя Згадає глина... ( М. Пасічник) Ведуча. Живе й понині легенда. Якось спустився чоловік у цебрі глибоко, бо там була «масна» глина. Набрав повен цебер, дав знак, щоб витягали. Викрутили цеберку – а вона порожня. Виліз копач, дивиться : таки правда, цебер пустий і сухий. Пішов гончар до церкви, розповів про пригоду священникові, а той каже: «Овва, хіба, християне, не знаєш, що все, що є у землі і під нею, належить святим духам і обороняється від людини різними способами. Дається їй у руки лише після примови. Так що треба молитися, хреститися, перед тим, як живим ідеш під землю…» Відтоді гончарі називають глину « святою землею» і вірять, що перед тим, як спуститися по неї , слід перехреститися, і вона знову наростає там, де її вчора – позавчора вибирали. Отже глину не тільки шукали та добували, її обожнювали. Ой вийду я на долину, Чи знайду червону глину? Глино моя , глино, Стану в тебе по коліно, Буду тебе набирати – Горщики – миски виробляти… Ведуча. Сниться полю дощик, Картоплині – горщик, А відерцю сниться Копанка – криниця. (Вадим Крищенко) Такий на кухні аромат, Аж млосно у повітрі: Мак для куті втирає брат У глиняній макітрі. (Марія Хоросницька) Дядько Гнат малює дзбанки Не знайдеш таких ніде! Намугикує співанку Фарби весело кладе. (Ганна Могильницькі) На неї молились. Глину, боронь Боже, боялися образити словом. Бо глина – «свята земля» , щось ніжне, наче листя з дерев, чистотою схоже на роси. Ти у глині, ти у «святій землі».І приємність – у глину вимазатися. Ведучий. У багатьох народів був ритуал, пов’язаний з процесами гончарювання. Перед тим, як розпалити піч, греки молилися Богові. Тільки так, гадали вони, вогонь принесе їм неперевершені чорні вази. Випалювання – то цілий ритуал. Піч – прірва. За добу згорає стільки дров, стільки в іншого за всю зиму . Та у горні вся праця майстра за цілий місяць. І обходив гон – чар ( вогняного гона чарівник) тричі горно, хрестив його, щоб не зірвався вітер, щоб добра тяга була, щоб дощ не пішов. А потім брав галузку верби, освяченої ще у вербну неділю, й розпалював з неї. Круглу добу не спав, чаклував над полум’ям з надією, що матиме дзвінкий посуд. ( Звучить українська мелодія ) Ведуча. Пропонуємо відгадати декілька загадок про нелегку працю гончаря, про його незрівнянні витвори - керамічний посуд. Глина в кого ожива? Творить з нею хто дива? В кого посуд, ніби жар? Ну, звичайно ж , це - … (гончар) У землі родився. На кружалі вертівся, На вогні пікся, На базарі бував, Людей годував, Як упав, той пропав, Ніхто не поховав. (горщик) Біля тіла – вухо, Голови не маю. Молоко, сметану, квас Добре зберігаю. (глечик) А я чудо із чудес – Мене знає рід увесь, Бо я хлопець – молодець, Опішнянський … (куманець) Качка у морі, хвіст на заборі. (кухоль) Кого в хаті всі цілують? (кухоль) Ліз карасик через перелазик, та в воду – плюсь. (кухоль) Чорне порося по печі гаса. (ринка) Іде полем – цоркоче, Зайде в воду – булькоче. (жбан) Ведучий. З давніх часів і до сьогодні народ зберіг нетлінні скарби – прислів’я та приказки про гончарство та життя – буття гончарів, про все, що оточує його. Ремесло – не за собою носити, а в руках мати. Більше ремесла – менше злиднів. Хоч руки чорні, та робота біла. Нетямущий гончарить – лише глину поганить. Є глина, буде і хлібина. Не святі горшки ліплять. Усякий гончар над своїм горщиком пан. Праця годує, а лінь марнує. Без труда нема плода. Треба працювати , аби не бідувати. Якби горщики не розбивались, гончарі б голодні зостались. Який муляр, такий фундамент, який гончар – такий горщик Гарні глеки в гончаря не залежуються. Ремесло не коромисло – плечей не відтягне. Гончар без круга, мов рослина без цвіту. Сталь гартується в огні, а людина – в труді. Ремесла у гончаря не віднімеш. Навіть умілому гончареві вчитись не завадить. Нехай горщики б’ються на гончареву голову. Купуєш горщик – подивись на гончаря. Тільки-но глини накопав, а вже хоче горщики робити. До родичів ходи рідко, в гончарню – частіше. Коли хочеш, щоб було добре зроблено, зроби це сам. Село без гончаря, як колодязь без відра – вода хоч і близько, та не напитися. Хто сидить на глині, той ніколи не згине. Випалена глина – дзвінка, як сталь, вічна, як час, тверда, як камінь. Глину не м’яти – горщиків не мати. Та не тільки примовляли, а ще й співали. Весняночко – паняночко, де ти зимувала? Зимувала в садочку в горщечку на тиночку… Орел поле ізорав, крилечками зволочив, З макітрини насіяв, дрібен дощик примочив… Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику В полив’янім горщику. Тобі горщик, а нам дощик – Щоб густіше падав дощик. Іди, іди, дощику, дзбанком, макітрицею Над нашою пашницею. Ведуча. Ой вертався гончар бідний із Дону додому Та й сів над водою, та проклинав долю:
Як доля людськая? Люди і не роблять, та в жупанах ходять, А я з глини не вилажу – нічого не маю… Ведуча Покочу я тарілочку та по барвіночку, Гей, чи прийде мій миленький хоч у неділечку… Оддай мене, моя мати, з ким вірно люблюся, Хоч достатку не доб’юся – вірно наживуся. З великою худобою носиться, возиться, А з вірною гончаркою в світі нажиться. Ведучий. Крутитися гончарному кругу, палати гончарному горну. Не згасити його ні вітрам, ні дощам та негодам. Бо вічне ремесло, що прожило віки, зберегло тепло душі майстра, дотик його рук, любов до прекрасного, своє послання прийдешнім поколінням. (Звучить українська мелодія) Ведуча. Старається гончарний круг, І глина тягнеться до рук, Стає вона горнятком – Малятком – товстенятком. Гончар горня оте зніма – І глина в руки йде сама, І знов же тим порядком, Кружля, щоб стать горнятком. Т. Коломієць. «Гончарний круг» Ведучий. Сім глин беруть для віщого замісу, Сім вод несуть із київських криниць, І падає у таїни завіса, І первоміст упав покірно ниць… Вогненне око гляне на майстерню, І вічність поряд з вітром промайне. Землі, води і сонця чистий первню, Обережи від сутіней мене! ( Наталя Кащук) Ведуча. З глиною, як і з людиною, - Обережний будь. В глині – суть життя нового, Ненародженого суть. (Андрій Німенко) Ведучий. Чистотою й святістю сповита, Біла і пахуча, мов черемха, Розляглась на гончареві крузі Вже не глина, а натхнення майстра. Горно палає. Круг шумить. Виходять з глини птахи, звірята. Виходять люди. Спробуй вгадати, З якої грудки сокіл злетить. Ще з неоліту. Вже тисячі літ Щоранку звичайна вродлива людина Просто на крузі із древньої глини Створює людям чарівний світ. ( Олесь Лупій) Ведуча. Передчуття Цей круг гончарний, наче сонця круг, Бо вже на віки обпікає душу. І скільки б не зазнав ти, Майстре, мук – Вже цей зв’язок із кругом не нарушиш … Ведучий. Ви наче злиті воєдино з ним, Ви з ним одну плекаєте надію, Ти, Майстре, разом з кругом мовчазним Напружений в передчутті події… Ведуча. В передчутті народження чогось, Що стане згодом витвором мистецтва, Що родиться із рук твоїх ось – ось. Що вирветься, нарешті, прямо з серця. Ось і підійшла до завершення наша зустріч. Хочемо відмітити найактивніших вихованців керамічними сувенірами і побажати подальших творчих досягнень в роботі гуртка кераміки. |
|
Тема: Традиції та свята нашого народу. Зимовий народний календар. Мета Мета: ознайомити дітей з зимовими народними святами та звичаями українського народу; поповнювати знання учнів про найдорожчі національні... |
ТЕМА : «Наша шкільна родина» МЕТА: Поглиблювати знання дітей про сім’ю,шкільну родину; виховувати шанобливе ставлення до батьків,вчителів, до Батьківщини; виховувати... |
|
Пам ’ ятайте мудру вість: хто не робить, той не їсть Мета: розширювати поняття дітей про те, що праця запорука щасливого життя. Виховувати повагу до праці та людей праці, працьовитість,... |
Ознайомити з українським побутом; розширити знання про обереги українського... Сцена має вигляд сільської хати з старовинними лавами; на столі лежить коровай на вишитому рушникові. За столом сидять три молодиці... |
|
Звук [х ],[х’ ]. Букви Х х Мета: Познайомити дітей із новою буквою розвивати читацькі вміння; увести поняття „діалог”. Розвивати вміння читати вибірково, переказувати... |
Шкільний виховний захід до річниці Чорнобильської трагедії. Маловічко Віктор Олексійович Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати... |
|
Тема уроку Ознайомити учнів з українськими обрядовими жниварськими піснями; розширити уявлення про календарні пісні землеробського циклу; розвивати... |
«Тепло своїх долонь, і розуму, і серця я Україні милій віддаю» Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю; формувати переконання у нетлінності... |
|
Тема : «Що я знаю про Україну?» Мета Мета: поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ;... |
Л. М. Козир-вчитель української мови і літератури Мета: виховувати патріотизм, любов до Батьківщини, повагу до історичного минулого нашого народу, високі моральні принципи, почуття... |