|
|
Скачати 345.71 Kb.
|
Під глухими дверима, Люлька ось, біля вас,За якими вже – знай - Ще в ній жар не зачах... - Не ходи, не грими, Пан потяг один раз - А лиш тільки літай. Що за відблиск в очах! Там добро і тепло, В козачкових очках Там і золото, й срібло. Непокора, мов птах Килимами лягло промайнула умить... Світле панське житло. Добре люлька димить! Задрімав лиш на мить Пан говорить: - Іди! - Козачок – і летить Щоб не сталося біди - в голубі свої дні Краще, мабуть, ладком В білосніжному сні. Із таким лайдаком. Ти оглух там, Тарасе? Знає пан – тільки кинь І хлопчина проснувся. Буйну іскру в народ, - Підхопився і враз загуде небосинь Швидше птаха метнувся. Від великих негод. Очі в пана – гроза. Заколишеться гнів, На біду козачку... Як на хвилях ріка. Я хіба не казав – Він ту іскру узрів На однім каблучку! У очах козачка. Ну, а ти на скількох? Де твоя голова? Як об стінку горох – Так об тебе слова! Швидше люльку подай Та жаринку укинь! Дякуй богу, лайдак Що мені саме лінь! Ведучий: “Козачок! І вгадали ж таке”! – із злістю думав Тарас. Саме це слово було ненависне Тарасові, певне тому, що походило від любого йому слова “козак”. Були діди вільними козаками, а онуки стали у панів “козачками”. З нудьги козачок пісню любу рідну почне наспівувати. Та це панові заважає. Ти що там розспівався, бидло! Ану помовчи! Що ж, почухає потилицю Тарас та й змовкне. Дуже сумував Тарас за рідними, за селом ,а коли співав, то наче Легше ставало малому. Ансамбль дівчаток співає “По діброві вітер виє”. Хлопчик: Понад усе малий Тарас любив малювати. І скільки-то радості було, як дістанеш де клаптик паперу чи недогризок олівця! Одного разу, коли пан поїхав на бал, а Тараса лишився дома, він почекав, поки все затихне в домі. Тоді вийняв із за шафи своє багатство. В кишені штанів ще зранку заховане лойова свічка – недогляділа таки комірниця – і олівець, що також він узяв непомітно в конторника, коли бігав до нього з якимсь дорученням від пана. Прислухався ще. Ні, всі сплять. Він посміхаючись і радіючи, що може нарешті віддатись улюбленій справі, засвітив свічку, розклав свої малюнки, розрізав аркуш паперу і почав перемальовувати знаменитого генерала Платова. Було вже далеко за північ. Захоплений роботою, Тарас не помітив, як відчинилися двері на порозі зупинився пан. Самовільне господарювання кріпака в покоях розлютувала пана. Б’ючи переляканого Тараса по обличчю, пан кричав, що той міг не тільки дім, а й усе місто спалити. А другого дня пан звелів відшмагати Тараса різками на стайні. І його відшмагали безжально. Ведучий: А не дивно, але це випадок, можливо, й визначив подальшу доля Тараса. Пан звернув пильну увагу на малюнки свого козачка. Звичайно не тому, що хотів допомогти хлопцеві у розвитку його таланту, а схотів мати свого власного художника, бо всі поміщики тоді хотіли мати своїх співаків, музикантів, артистів і навіть свої капели і театр. Вони відбирали талановиту молодь із кріпаків, посилали їх до Петербурга, навіть за кордон вчитися, витрачали на це часом великі гроші, щоб потім коверзувати кріпаками, як своєю власністю. 1831р. Пана переводять до Петербурга і Шевченко пішки разом в обозом прибув до столиці. Йому було вже 17років. Вразливий на все, він глибоко відчув разючі контрасти в житті його великого міста. Він бачив казкове багатство в царських палацах і жахливе старцювання в закутках петербурзьких околиць і перед його в зором поставала така ж розтерзана Україна. Віддав пан Тараса, вірніше законтрактував на 4р. майстрові живописного цеху Ширяеву. Але що було за навчання, його цінили, як початкуючого, але здібного художника, але як з людиною не церемонились. Для Ширяєва та інших юнак Шевченко лишався всього лиш кріпосним рабом, власністю поміщика. Ширяєв відразу помітив у Шевченкові талант, розумів, що його треба було вчити, але це не входило в його обов’язки розрахунку. Він доручав йому найскладнішу роботу, таку, що й сам виконати не міг. Маючи в своїй артілі такого здібного підмайстра і сподіваючись на чималий зиск, Ширяєв поклав контракт з конторою імператорських театрів на розпис Великого театру в Петербурзі. І тут знову прийшов на допомогу щасливий випадок. Читець: Як добре, що в Петербурзі білі ночі! Хлопці, зморені денною працею, ще сплять. Тільки Тарас не можу заснути в своєму кутку. Та він і не хоче зараз спати. Видно ж як у день – це Петербурзька біла ніч. Голова його повна думок і мрій. Це його єдиний вільний час. Він може думати і робити що захоче. Тарас посміхається сам до себе, обережно, щоб нікого не розбудити, встає, накидає на плечі халат, засовує в кишені сірий рисувальний папір і олівці, одразу ж бере цеберку й пензлі, щоб потім додому не заходити, а прямо на роботу, чоботи в руки, щоб не зарипіли біля хазяйських дверей, і чорним ходом на вулицю. Далі він простує до Літнього саду. Яка тиша, який спокій зараз у цьому саду! Ніхто й ніщо не заважає, він зможе віддатися своїй улюбленій справі. Тарас виймає папір і починає перемальовувати статуї. І збуджений прогулянкою, він не може зараз перевтілити все у спокійні лінії. Ох! Якби можна було би заспівати! Заспівати рідну пісню, яку співала мати, сестри, які співав коли сам, блукаючи степом, ярами над синім Дніпром. Цього, звичайно, не можна робити, але в голові линуть нові пісні з якимись новими словами, і він їх записує на листку з малюнком. І душа співає: (діти виконують пісню “Реве та стогне Дніпр широкий...”) Ведучий: Ось у Літньому саду до молодого Шевченка прийшло натхнення, новий талант вихлюпнув на волю. Тарас почав писати вірші, та які вірші! А одної ночі за тихими заняттями Шевченко застав земляк-художник Сонечко. Познайомилися, повели розмову. Доля Тараса глибоко схвилювала. Він довго тримав у руках малюнок, милувався забрудненим фарбою обличчям юного художника, у неправильних рисах якого було щось привабливе, особливо в темно-сірих його очах, розумних і лагідних як у дівчини. Ця зустріч у літньому саду якось окрилила Тараса, збудила нові сподівання на краще. Юнак почав часто бувати у Сошенка, де познайомився з видатними людьми і з художником Брюлловим, Мокрицьким, Венеціановим. Малюнки Тараса здобули високу оцінку, всі одностайно визнали великі здібності юного художника, а також поета. І вирішили йому допомогти юному таланту. Брюллов намалював портрет Жуковського, його розіграли в лотерею, зібрали 2500 крб. і 22.04 1838р. Шевченко був викуплений з кріпацтва. То був найсвітліший день у житті 24-х літнього художника і поета. Воля! Жадана воля! Одразу ж після звільнення Тараса було зараховано слухачем Петербурзької Академії Художеств. Тарас вчився мистецтву художника і віршував. І в 1840р. вийшла його невеличка книжечка під несподіваною назвою “Кобзар”. Її одразу помітили і заговорили про неї. А далі вийшла поема “Гайдамаки”. Всі визнали величезний поетичний дар Шевченка. І на засланні, в неволі ,в царських казематах – Шевченко писав, писав про неньку Україну ,її важку долю, про те що “оживуть степи, озера”... “що буде син і буде мати...”. Перший збірник своїх віршів Шевченко не випадково назвав “Кобзарем”. Кобзар – це співець народний, творець і розповсюджувач так званих дум, що виникли за часів козацьких війн. Тарас виступив продовжувачем знаменитих українських кобзарів-бандуристів. Увесь поетичний лад його віршів виходив із народної пісні, народної думи. Виконується пісня на сл. Шевченка “Думи мої, думи...” Ведучий: Чимало поезій з особливою красою написані Т. Г. Шевченко для дітей, про дітей, яких він дуже любив і вважав найбільшою окрасою життя. Де б не був Тарас він ніколи не забував про дітей, він хотів бачити їх щасливими. У засланні, в тяжкій неволі діти були для Шевченка найбільшою втіхою. Дивлячись на знедолених убогих діток казахів поет згадував свою гірку долю за часів дитинства. Любов до природи, до рідного краю – одне з найкращих людських почуттів. Навіть у найтяжчі дні кріпацтва почуття краси рідної природи не було чужим для трудящих людей. Воно якось полегшувало їх страждання, допомагало встояти проти відчаю, гартувало сили для боротьби за кращу долю. Дівчинка: ... Співає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Тихесенько вітер виє, степи, лани мріють, Між ярами над ставами верби зеленіють... Ведучий: “Зоре моя вечірняя”, “За сонцем хмаронька пливе”, “Грай же, море”, “Зацвіла в долині червона калина”, “Садок вишневий біля хати”, “Ой гай зелененький” – книжечка про рідну природу, її красу, велич. Про те, як Шевченко любив природу складено легенди. Ось послухайте одну із них: Читець: Василь Лисенко, називається легенда “Тарасові дубки”. Любив Т. Григорович рідні простори. Приїде ото на Україну, вийде на високі дніпрові кручі, дивиться навкруги і надивитися не може. Переказують старі люди, дуже дбав він про красу землі рідної. Посадить було молоденьке деревце, водою поллє і промовить до нього: “Рости високе та крислате, не гнися ні перед паном, ні перед самим царем... Блискавиці не бійся, грози не страшися”. З усіх дерев найбільше полюбляв Тарас дуби. Гостював він якось у Сокиринцях. Прийшов у парк, попросив у садівника лопату, взяв 10 молодих дубків і заходився садити на галявині. Дивується садівник. Що то за чоловік у панській одежі в землі порпається. Адже це мужича робота. Не стерпів, підійшов до Шевченка, питає: А для чого це ви, пане, все дубки садите? Може вам дати інше якесь деревце? Дякую, не турбуйтеся, - відповідає Тарас. Нехай дуби ростуть. Люблю їх за красу і силу. А ще за те, що ніколи до ніг не схиляються, й ніякої бурі не бояться. Треба їх більше садити. Хай люди дивляться, за взірець беруть... І ще хочу аби побачили мої дуби, як тікатимуть пани з України... Прийде, чоловіче, такий час, коли змете народ панів із землі своєї, як ото ти змітаєш торішнє листя... Я не доживу, ти не доживеш до цього часу, а сини твої доживуть, і дуби мої побачать... Поїхав Шевченко з села. Садівник доглядав та кохав ті дуби, як малих діток. А коли вмирав – заповів їх синам своїм. Давно немає панів на Україна, а Тарасові дуби лишилися, стоять могутні, зелені богатирі, шелестять темним листям, ніби співають думу про Славного Кобзаря. Ведучий: Любив Тарас Ш. Неньку Україну, любив її земля, зрошену гарячим потом, зігріту людською працею, любив її людей, який посвятив, особливо жіночій долі, багато поем, віршів, пісень. І хоч яким було важке життя за панщини, пісня кликала на коритись, підіймала дух, натхнення. Життя і творчість Т. Г. Шевченка відоме кожній людині на Україні. Пам’ять про великого сина українського народу житиме в серцях мільйонів людей різних націй, різного кольору шкіри. Читець: Тихо на дворі. Ні вітра, ні хмар. Сонце сідає вже. Вечір близенько. Наша Оленка відкрила “Кобзар”, В голос читає Тараса Шевченка. Сонно хлюпоче Дніпро в далині, Ген під горою принишкла діброва. Наче струмочок дзвенить в тишині Добре і щире Шевченкове слово. Бабуся: (разом з дітками дивиться в розгорнутий “Кобзар”). Ось я вам розповім ще одну легенду про нашого Тараса. Рознеслася по всій Україні сумна звістка: “Помер Кобзар – і тепер ніколи вже не озветься до народу своїми піснями...” Пани повеселіли, справляють гучні банкети, ллють вина рікою. Тепер, мовляв, знущатимемось гад селянами, як захочемо, нема оборонця. А люди посмутніли, ніде не почуєш ні пісні веселої, ні слова жартівливого. І гаї похилились в глибокій зажурі, і верби кучеряві плачуть над ставами, розпустивши до самої води свої пишні коси... Та невдовзі прийшла інша звістка. Не вмер Кобзар, це пани вигадала, що людей, і ліси, і степи широкі засмутити. Живий Шевченко тільки заслав його цар далеко в Сибір, за високі гори, прикував до кам’яного стовпа залізними ланцюгами і лишив на поталу диким птахам та звірам. Але не кориться Тарас цареві. Напружує свою силу, пробує розірвати кайдани, вирвати з землі кам’яний стовп. І в день і в ночі дзвенять ті ланцюги. Похилився вже стовп, скоро на землю звалиться. Спадуть незабаром кайдани з Кобзар них рук. І тоді повернеться він на Україну до свого народу. Іще говорили люди: впаде стовп – і тієї миті загинуть всі пани й цар їхній. Оживуть, степи, ліси, гори. Раділи люди, чекали на повернення Кобзаря, готували йому в кожному селі пишну зустріч. Тільки пани не вірили, сміялися, кепкували: Аякже, прийде ваш бунтар... Чекайте... Він давно вмер, нема його й не буде. А ви до віку скнітимете, перед нами, панами, запобігатимете. І діти ваші в ярмі ходитимуть, на нас працюватимуть. І онуки ваші... Та не вгадали пани. Самі загинули, як руді миші. А хто вцілів повтікали світ за очі, за моря-океани... І повернувся на Україну славний Кобзар. Стоїть він на високій горі , дивиться на рідну землю, милується безкраїми степами, дніпровськими плесами, густими лісами та дібровами... А навколо шумить золота пшениця, хлюпає щедрим прибоєм до поетових ніг, низько вклоняється безсмертному кобзареві. (Коли починаються слова “І повернувся на Україну Кобзар” – тихо звучить “заповіт”). Останній куплет співають всі. ЛІТЕРАТУРА:
|
|
Фізичні вікторини Вікторини звичайно проводять на фізичних вечорах, тематичних зборах і конференціях, на заняттях гуртків, під час прогулянок, походів... |
Пісумкове заняття по темі «Призма». Геометрія Гравці кожної команди обирають собі президента банку. Президент має право приймати кінцеве рішення за підсумками кожного завдання... |
|
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
|
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
Тема Домашнє завдання Основні правила гри. Поняття про техніку гри. Гігієна тіла, одягу, спортивної форми, режиму дня |
|
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує |
РОЗКЛАД ВИСТАВ ІІІ МІЖНАРОДНОГО МОЛОДІЖНОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ФЕСТИВАЛЮ „ПРОСТІР” Вистава «СІДНІ ПОРТЕР СТРІТ 18\62» (Студентський народний театр «Ілюмінатор», м. Чернігів) |
|
Що треба пам'ятати, організовуючи гру з дітьми? Перед початком гри треба зацікавити дітей її змістом, визначити умови проведення гри, познайомитися з правилами, створити творчу... |
Порядок проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної... Міністерства освіти і науки України “Питання підготовки та проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри “Зірниця”... |