|
|
Скачати 3.56 Mb.
|
|
Розділ ІV. Основні риси правової системи України. Цивільне право. Це право, перш за все, закріплювало зосередження основних знарядь і засобів виробництва в руках радянської держави. Для закріплення результатів націоналізації об'єктів приватної власності ВУЦВК з Раднаркомом УСРР прийняли 23 листопада 1921 р. постанову, в якій проголошували, що всі підприємства, які до 21 червня 1921 р. війшли у володіння органів влади, вважаються державними. За умов непу за допомогою норм цивільного права державні органи УСРР запроваджували принцип матеріальної зацікавленості трудящих у наслідках виробництва шляхом надання підприємствам більшої самостійності в господарській діяльності. Піклуючись про організацію державного сектора господарства, державні органи України водночас, виходячи з принципів непу, дозволили діяльність приватних та кооперативних підприємств. Згідно з постановою від 26 липня 1922 р. "Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР" усім необмеженим у своїй правоздатності громадянам надавалося право на території України створювати промислові і торговельні підприємства та займатися дозволеним законом професіями і промислами з дотриманням усіх вимог відповідних нормативних актів. У галузі майнових прав громадянам надавалися: а) право власновті на денаціоналізовані будівлі в міських і сільських місцевостях, з правом відчуження цих будівель і з передачею покупцеві права оренди на земельні ділянки під будівлі; б) право забудови як у міських, так і у сільських місцевостях на основі договорів з місцевими органами влади на строк не більше 49 років; в) право власності на рухоме майно (на промислові і торгівельні підприємства, знаряддя, засоби виробництва і товари, на грошові капітали, предмети домашнього господарства і особистого вжитку); г) право застави зазначеного майна; д) авторське і винахідницьке право, а також право на товарні знаки; е) право спадкування за заповітом і за законом при умові, що вартість спадщини не перевищує 10 тис. золотих карбованців. Правове регулювання всієї сукупності майнових взаємин за умов непу здійснювалося цивільним кодексом УСРР 1922 р. До відносин, що виникали після 31 січня 1923 р. треба було застосовувати норми цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у повній відповідності до ЦК РСФРР 1922 р. Він складався з чотирьох частин і 435 статей. Демократичний характер мала стаття 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність, що надавалася усім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Належну увагу ЦК приділяв праву власності. Розрізнялась власність: 1) державна (націоналізована); 2) кооперативна; 3) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Ці об'єкти вилучалися з цивільного об'ернення. Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено у ст. 26-43 ЦК, а також у спеціальному розділі "Зобов'язальне право". У цьому розділі регламентування підстави виникнення і припинення зобов'язань, визначалися різні види договорів, загальні і конкретні до кожного з них вимоги. Статті 403-415 торкалися зобов'язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди. В останньому розділі ЦК містилися норми спадкового права, допускалося спадкування за законом та заповітом. Крім ЦК УСРР діяли й інші нормативно-правові акти, що регулювали цивільно-правові відносини. Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умов для здійснення непу, регулюючи перш за все взаємовідносини між державною і приватною власністю. Сімейне право. У першій половіні 20-х років шлюбно-сімейні відносини в Україні регулювало сімейне законодавство, прийняте ще в 1918-1920 рр. 31 травня 1926 р. ВУЦВК прийняла кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану. Кодекс мав такі розділи: "Родина", "Про опікунство", "Подружжя", "Права громадян змінювати свої прізвища та ім'я", "Визнання особи безвісно-відсутньою або померлою". За кодексом визнавалася обов'язковість державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу. Коли сторони з якіхось причин не могли оформити фактичний шлюб шляхом реєстрації, суди могли в кожному окремому випадку визначити права кожного з незареєстрованого подружжя на одержання аліментів від іншого і на нажите під час шлюбу майно. Вчинення релігійного шлюбу не мало будь-якого правового значення. Розлучення також було віднесено до відання органів РАГСу. Кодекс вважав роздільною власністю тільки майно, придбане до шлюбу, а майно, яке придбане під час спільного життя, вважалося таким, що належало їм обом на основі спільної власності. У випадку розлучення спільне майно ділилося на рівні частини. Кодекс визначав порядок отримання аліментів. Таке право виникало у одного з подружжя у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення. Кодекс регулював широке коло питань, пов'язаних з правовідносинами між батьками та дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ні. Кодекс також встановлював право всиновлення (удочерення). Земельне право. Завдання підвищення продуктивності сільського господарства за умов переходу до непу потребувало законодавчого забезпечення стабільності одноосібного землекористування. ЗК УСРР перш за все зазначив, що "право приватної власності на землю надра, води та ліси в межах УСРР скасоване назавжди", а всі землі в межах УСРР, "в чійому б віданні вони не були, - становлять власність Робітничо-Селянської держави". Право користування землями сільськогосподарського призначення ЗК надавав хліборобам та їх об'єднанням, міським поселенням, державним постановам і підприємствам. Він встановлював, що право на користування землею для ведення сільського господарства міють всі громадяни УСРР (неезалежно від статі, віросповідання, національності), які бажають обробляти землю власною працею. Громадяни, що бажають одержати землю в трудове користування, наділяються землею або земельними громадами, до складу яких вони входять, або земельними громадами, до складу яких вони входять, або земельними органами, якщо в розпорядженні останніх є запасна земля. Право на землю, надану лише в користування, вважалось безстроковим і могло бути припинено лише на підставі, визначеній законом. Значну увагу ЗК приділяв регламентації трудового землекористування, оскільки одноосібна форма в сільському господарстві на той час була переважаючою. Кодекс надавав детальну правову регламентацію інституту селянського двору - основної виробничої одиниці в сільському господарстві. ЗК встановлював умови і підстави поділу двору. Забезпечуючи стійкість трудового землекористування, ЗК уводив такі інститути, як трудова оренда землі і допоміжна наймана праця в трудових землеробних господарства. Кодекс містив досить важливе право земельної громади самій обирати форми землекористування, наприклад, общинну, дільничу, колективну. Найсприятливіші умови забезпечував спільний обробіток землі. ЗК УСРР регулював питання землекористування в містах, землевпорядкування і переселення. Важливим законодавчим актом, що дорівнював кодексові, був Закон про ліси УСРР (3 листопада 1923 р.). Він був тісно пов'язаний із земельним кодексом, оскільки розвивав і конкретизував правила використання лісів як всенародного добра. Трудове право. Нова економічна політика внесла у трудове право суттєві зміни, які можна звести до трьох головних положень: скасування трудової повиннності, заміна регламентації нормування праці, відродження договірних засад. Одним з перших нормативних актів, що відповідали умовам непу, стала постанова Раднаркому УСРР від 19 квітня 1921 р. "Про полегшений перехід робітників і службовців з одного підприємства на інше". Запроваджувалися чергові і додаткові відпустки для робітників і службовців із збереженням заробітної плати. 31 травня 1921 р. Раднарком прийняв постанову "Про надурочні роботи", де зазначалося, що такі роботи допускаються лише у виняткових випадках. "Кодекс законів про працю малолітніх і підлітків" встановлював правила охорони праці названих категорій учасників трудових відносин. Але більш детально питання трудового права регулювалися Кодексом законів про працю в УСРР, який був уведений в дію 15 листопада 1922 р. У першій статті КЗпП встановлював, що його норми "поширюються на всіх осіб, працюючих за наймом, в тому числі і вдома (квартирники) і обов'язкові для всіх підприємств, установ і господарств (державних, не виключаючи військових, громадських і приватних, в тому числі тих, що надають надомну роботу), а також для всіх осіб, що застосовують працю за винагороду". Всі договори і угоди про працю, що погіршували умови праці, вважалися недійсними. Наймання і надання робочої сили проводилися на основі принципу добровільної угоди працівника. Трудова повинність застосовувалася лише у виняткових випадках. КЗпП визначав поняття колективного договору і трудового договору. У КЗпП визначалося, що тривалість нормального робочого часу на виробництві та на необхідних для виробництва допоміжних роботах не повинна перевищувати восьми годин. 6-годинний робочий день встановлювався для осіб у віці 16-18 років, для тих, хто працював на підземних роботах, і для осіб розумової праці. Згодом в Україні почали набувати силу загальносоюзні акти в галузі трудового праваю Так, Рада праці і оборони СРСР ухвалила 18 травня 1926 р. постанову "Про підвищення продуктивності праці в промисловості на транспорті". Вона вміщувала вимоги до всіх установ та організацій вжити рішучих заходів до зміцнення трудової дисципліни, раціонального використання робочого часу, ліквідації прогулів на виробництві та випадків невиходу на роботу. Кримінальне право. У систематизованому викладі норми кримінального права були викладені у кодексі 1922 р. За основу кодексу УСРР був взятий кримінальний кодекс РСФРР. КК УСРР мав загальну та особливу частини. У КК викладалися завдання кодексу про правовий захист держави від злочинів і від суспільно-небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання, або інших заходів соціального захисту. У ст. 6 надавалося визначення злочину: "Злочином називається будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період". В кодексі визначалася мета покарання та інших заходів соціального захисту: а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійкиз елементів суспільства; б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу; в) позбавлення злочинця мождивості вчинення дальших злочинів. КК встановлював кримінальну відповідальність при наявності вини особи. Причому вина визначалася кодексом у двох формах - умисел і необережність. КК встановлювався конкретний перелік видів покарання. Основними мірами покарання були розстріл (вища міра покарання), позбавлення волі, примусові роботи. Розстріл не застосовувався до осіб, що не досягли віку 18 років, до вагітних жінок, а також не міг бути призначений судом, якщо з часу вчинення злочину минуло 5 або більше років. Максимальний строк позбавлення волі був встановлений у 10 років, мінімальний - 6 місяців. Особлива частина КК була присвячена визначенню складів різних злочинів, конкретним їх видам і санкціям. Були передбачені такі види злочинів: державні (контреволюційніі), проти порядку управління, посадові (службові), порушення правил про відокремлення церкви від держави, господарські, прпоти життя, здоров'я, свободи та гідності особи, майнові, військові, порушення правил, що стосуються охорони народного здоров'я, суспільної безпеки та громадського порядку. 8 червня 1927 р. був прийнятий новий кримінальний кодекс УСРР. Порівняно з КК УСРР 1922 р. він доповнювався статтями про злочини проти порядку управління, причому статті, які розглядали цей вид злочину, деталізувалися і уточнювалися. Велика увага приділялася уточненню понять службової особи і службового злочину. КК 1927 р. збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував кримінальну відповідальність за злочини, скоєні групою осіб. У КК 1927 р. знайшла відображення тенденція посилення відповідальності за кримінальним законодавством. Весь час розширювались визначення шпіонажу, економічної контреволюції, саботажу, небезпечний проти порядку правління дій, бандитизму, масових безпорядків, військових злочинів. КК 1927 р. включав вже 45 злочинів, за які передбачалася смертна кара. А ст. 54 КК 1927 р. передбачала визнання засудженого "ворогом трудящих". КК 1927 р. передбачав можливість кваліфікування діяння за аналогією. Було вперше встановлено відповідальність за недонесення про державні злочини. 56. Індустріалізація в Україні за радянські часи: причини, хід реалізації, наслідки. Індустріалізація – процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості. Імпортозамінна індустріалізація – така, що направлена на створення промислової бази, яка б забезпечила умови для заміни імпортної промислової продукції продукцією власного виробництва. Наприкінці 20-х рр. завершилася дискусія про шляхи і методи будівництва соціалізму. Переміг Сталінський варіант економічної основи радянського устрою, що передбачав суцільну колективізацію селянських господарств. Проте залишалися і певні рештки ринкових відносин у вигляді присадибної ділянки й колгоспної торгівлі. Проект всеосяжних корінних економічних перетворень розробили у 1928 р. Було обрано стратегію прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п’ятирічки. Мета ( завдання): 1) подолання економічної відсталості 2) збодути техніко-економічну незалежність СРСР 3) створити економічну базу для побудови комунізму 4) забезпечити всебічну обороноздатність СРСР, перетворити його на наймогутнішу державу світу Термін проведення: 1928 – кінець 1930-х рр. ( Перша, Друга і Третя п’ятирічки) Характер індустріалізації: імпортозамінна Джерела:
Методи проведення. В умовах індустріалізації відбулася зміна ринкових методів управління економікою доби непу на командно-бюрократичні (втручання в планові показники, ігноруючі економічні закони розвитку народного господарства). Труднощі індустріалізації: 1. Радянський союз міг розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації 2. Не вистачало кваліфікованих кадрових робітників та інженерів 3. Низький рівень економічної освіти радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалізації. 3 Планування На 1929 р. було заплановано 32 % приросту промислової продукції, на 1930 р. і 1931 р. – по 45 %, , на 1932 р. – 36 %. Сталін назвав 1929 р. роком «великого перелому». Ці плани були економічно необґрунтованими. Заплановані показники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки в середньому складав 15,7 % , а в 1933 р. скоротився до 5%. Індустріалізація здійснювалась екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. У 1929 р. ЦК ВКП (б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю». Основною ланкою управління ставало підприємство, а не трест. На підприємствам організовувалось госпрозрахункове господарювання. Відмінність була в тому, що трестівський госпрозрахунок доби непу охоплював в основному сферу управління, тоді як госпрозрахунок підприємств – сферу виробництва. Промисловість, яка залежала від вільного ринку, розвивалася за об’єктивно існуючим законом попиту й пропозиції. Темпи її зростання задавалися ринком, тобто, попитом на кінцевий продукт, призначений задовольняти потреби суспільства. Розвиток галузей, які не виробляли кінцевого продукту (добувна промисловість, шляхи сполучення), визначався попитом виробництв, що працювали на безпосереднього споживача. Виробництво продукції, не призначеної прямо або опосередковано для народного споживання (наприклад, продукції воєнно-промислового комплексу) фінансувалося з державного бюджету. У плануванні, фінансуванні й постачанні радянська промисловість поділялася на групи «А» (виробництво засобів виробництва) та «Б» (виробництво товарів народного споживання). Галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом, а на групу «А» виділялися основні фінансові ресурси. Група «А» складалася з галузей важкої промисловості, група «Б» - з галузей легкої та харчової промисловості. Під пильним наглядом мобілізаційних осередків на підприємствах і відповідних органів в управлінських структурах промисловість групи «А» виробляла мінімум товарів народного споживання, а в промисловості групи «Б» вагома частка обмежаних потужностей спрямовувалась на задоволення потреб підприємств групи «А». 57. Велика депресія 1929-1933 р. у США та шляхи виходу з неї. «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта. |
| «Українській нації бути. Проблеми сучасного націєтворення та шляхи до їх подолання» Проблеми сучасного націєтворення та шляхи до їх подолання, які відбудуться в готелі HOLIDAYS IN EVIA VILLAGE на о. Евія, Еретрія... |
ФРАЗЕОЛОГІЧНІСТЬ СЕМАНТИКИ ПОХІДНИХ СЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ... |
| Прокуратура м. Луганська Законом України «Про мови в Українській РСР» статтею 11 встановлено: «В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації,... |
Використання мультимедійних технологій на уроках історії Насамперед, актуальним є питання реалізації ідеї «педагогіки співпраці». Об'єднання зусиль учнів і вчителів надає можливість якнайкраще... |
| Коновальчук В.І. Психологічні ідеї педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського... Основна мета розробки концепції казкової терапії створити такі умови для психологічної та педагогічної роботи, які б допомагали людині... |
Категорія добра і зла в українській літературі Тема: Категорія добра і зла в українській літературі. (За творчістю О. Турянського «Поза межами болю», І. Багряного «Тигролови»,... |
| До Програмових засад ВГОРУ, прийнятих ІІ З’їздом в процесі розробки Програми ВГОРУ України, лояльних до Української ідеї та нації, а також для іноземців українського походження. Іншим же громадянам України всебічно... |
Net royalties will be used in the interest of Ukrainian political prisoners in the USSR Микола Руденко, колишній секретар партійної організації СПУ, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це... |
| Реферат студентки ІІІ курсу денної форми навчання спеціальність «Українська мова та література» Україною. І треба сказати, що більшість цих людей чесно служила українській нації й багато з них ґрунтовно прислужилися українській... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ та завдання контрольних робіт для студентів... Автори: Губачова О. М. – доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту Полтавського університету споживчої кооперації України, к... |