|
|
Скачати 0.89 Mb.
|
2. БАГАТОМАНІТТЯ РУНВІРІВСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ Ще в грудні 1996 р. в Києві відбулося засіданням представників 27 громад РУНВіри України. На ньому було прийняте рішення, згідно з яким Лев Силенко визнається лише духовним Вчителем для вірних України, а не юридичним керівником їх громад. З таким ходом подій в Україні не погодився Спрінг Глен. Саме тоді розпорядником і координатором–виконавцем своїх директив в Україні Силенко призначає Анатолія (Києслава) Лисенка. Громаду Б.Островського було відокремлено від ОСІДУ РУНВіри як таку, що не зареєстрована за схваленим Спрінг Гленом стандартним статутом і відзначається довільністю у виконанні Вчителем визначених обрядових форм. Подальший розвиток подій в заокеанському рунвірівському русі сприяв тим розколам, які з’явилися серед рунвістів України в останнє п’ятиріччя, відсунув на невизначений термін питання перенесення Всеукраїнського центру РУНВіри в Київ, а то й знеактуалізував його. Справа в тому‚ що Тетяна Лисенко зуміла внести сум’яття у функціонування не лише рунвірівських громад України, а й самої Оріяни. Більше того‚ з літа 1997 р. Вчитель разом з нею виїхав із Спрінг Глену невідомо куди, під різними приводами привласнивши при цьому значні кошти з рахунків ОСІДУ без необхідного погодження фінансових питань з Радою Довірених Громади при Святині “Оріяна. Часопис “Самобутня Україна” у першому кварталі 1998 р. писав‚ що “старий‚ недужий чоловік”‚ “немічний чинити опір молодій‚ активній особі (Т.Лисенко – авт.) по суті зруйнував те, що десятки років творив. Не без Тетяниного впливу Рідна Віра поступово замінюється “силенкіянізмом”. Проте відзначимо тут те‚ що якщо частина громад РУНВіри й стала на позиції “силенкіянізму”, то Священна Рада її ОСІДУ, яка знаходиться в Оріяні, відмежувалася як від так званих “автономних громад”‚ так і від їхньої головної лінії – “силенкіянізму” з прославленням ним Л.Силенка як Пророка, сакралізацією його. Цікавим у цьому відношенні є те “Привітання Учасникам Засідання Священної Ради ОСІДУ РУНВіри”, з яким звернулися Священні Ради Святині “Оріяна” і канадської громади ім.Лесі Українки до рунвірів в Україні. Висловивши впевненість у вільному об’єднанні з часом в Україні всіх громад і течій Рідної Віри, у створенні на основі цього Всесвітнього об’єднання сповідників Світлої Віри України–Руси, автори Привітання водночас наголосили, що “ніхто нікому не може нав’язувати свою думку відносно Рідного Богорозуміння, способу проведення Богослужінь чи правильності назв або вживання книжок. Не шукаймо Бога в книзі, там його не знайдеш! Шукаймо його в душі своїй, прославляймо його ділами своїми. Книга – це тільки засіб до пізнання Божої мудрості, засіб до обміну думок. Всі книги писані людьми, в кожній можна знайти розумне і глупе. Тому молитися до книжок не треба, навіть глибоко шануючи їх авторів. Божа книга – це природа, все, що оточує нас. Без неї ми не можемо жити, вона наш перший Учитель, в ній мова Бога до нас” (Самобутня Україна–Русь. – Поновлений випуск № 7.– 7508 р. Дажбожого). Що вражає в цьому Привітанні? По–перше, відсутність будь–якої згадки про Силенка і його “Мага Віру”. По–друге, переорієнтація рунвірів на вшанування Божої книги – Природи, яка названа тут ще Вчителем. По–третє, визнання права громад на свободу в способі і формах проведення Богослужінь. Це привітання дає підставу думати, що Лев Силенко втратив у США й Канаді своїх послідовників, бо ж його писали найвірніші в недалекому минулому його учні і подвижники, з якими він робив РУНВіру і які давали їй життя. Власне без їх активності РУНВіра вже давно б заклякла. Саме вони перенесли її в Україну, сприяли постанню тут як однієї з національних конфесій. Серед них знову хотілося б тут назвати подружжя Гулаків і Свириденків. (Дати фото з 30– ліття РУНВіри, с.3787). Визнавши, що сповідників Рідної духовності надто мало, автори Привітання водночас констатують: “а непорозумінь у нас вже так багато”. Якщо вони не будуть здолані через спільні дії, спільну молитву, то інша духовність, зрештою, запанує над нами. Але тут уже немає, як то було в працях Л.Силенка, пошуків собі ворогів серех інакшедумаючих. Маємо заклик до опанування самих себе на основі Рідного Богорозуміння. Ставлення до т.зв. силенкіанства в липні 1998 р. розглядалося в Києві на Нараді представників громад РУНВіри України в присутності американського гостя – голови Священної Ради Святині “Оріяна” Боголюб Свириденка. В роботі Наради брали участь представники з 8 громад різних міст країни. В прийнятому на ній документі ”Розбіжності між віровченнями РУНВіри і т.зв. силенкіанством” наголошувалося, що силенкіани намагаються переглянути вчення РУНВіри, викладене у священному писанні “Мага Віра”. Саме її визнають за свою “священну книгу” вірні громад ОСІД РУНВіри, а не праці анонімного авторства про рунвірство і Силенка, які не знайшли схвалення ОСІДУ РУНВіри в Америці. Силенкіяни, зазначається в документі цієї Наради спотворено і хибно витлумачують подане у Святому Письмі розуміння титулу РУНВіри “Пророк”. Тут він постає як творець нового вчення, на основі якого будуватиметься величне майбутнє українського народу, а не як подібна Ісусу Христу чи Магомету особа, що нібито несе українському народу “Одкровення Дажбоже”, будучи осіянною якоюсь його благодаттю. В силенкіян до того ж з”являється ще й новий духовний титул – Спаситель Українського Народу, а замість відомої багатьом назви Вчення “РУНВіра” – словосполучення “Святе Вчення Пророка Силенка”. Якщо раніше силенкіянином називали людну, яка самовіддано втілювала в життя науку РУНВіри, то тепер ним є людина, що прославляє Пророка Силенка і поклоняється йому, хоч той же Силенко в “Мага Вірі” відкидав будь–яке поклоніння окремим особам. “Будь–які нові титули та культове поклоніння окремій особі можуть запроваджуватися виключно згідно із Статутом ОСІД РУНВіри на її Священному Соборі (Вісник ОСІД РУНВіри.– 1998.– № 1). Київська Нарада, засудивши силенкіанство, зауважила, що “так звані “силенкіяни” є “групкою найнятих за матеріальну винагороду безвідповідальних осіб”, що своїми діями ведуть РУНВіру до зникнення. Відтак, хоч українські громади РУНВіри й не обминув розкол‚ але більшість із них напочатках виробили спільну позицію щодо заокеанських подій. Для них Лев Силенко – Основоположник науки про РУНВіру, їх Вчитель. Таким є його духовний титул. Але, як громадянин Канади, він, згідно зареєстрованих українською владою статутів, не може бути розпорядником діяльності громад ОСІД в Україні, хоч на це й претендує. Нині важко назвати не тільки точну цифру послідовників РУНВіри в Україні, а й взагалі кількість її громад, визначитися в тому, які громади стоять на позиціях силенкіянства, а які існують просто як громади РУНВіри, з якими із них підтримує зв’язок Лев Силенко, а які відлучив з числа своїх послідовників. Важко також нині сказати, скільки в Україні існує центрів РУНВіри і в якому відношенні вони знаходяться з Левом Силенком, з одного боку, і з Святинею Оріяни, з другого. 28–29 жовтня 2000 р. у Вінниці одинадцять рунвірських громад утворили Собор Рідної Української Віри, прийнявши на Установчому з’їзді Собору Статут цього нового релігійного об’єднання, його Символ віри і символіку. Собором було обране своє Духовне Управління. Головою останнього став священик Олег Безверхий. В грудні цього ж року Міністерство юстиції України зареєструвало Собор РУВ як всеукраїнську організацію. Якщо своїми Пророками Собор РУВ вважає Тараса Шевченка, Лесю Українку та Василя Стуса, то Духовними Вчителями – В.Шаяна, Л.Силенка, М.Шкавритко, Ю.Лісового, Я.Оріона та С.Кокряцького. Основи віровчення новоствореного Собору Рідної Віри Олег Безверхий подав у видрукуваній ним у Вінниці ще в 1996 році книзі “Рідна Віра”. На відміну від язичницького політеїстичного бачення, яке подає В.Шаян в своїй “Віра предків наших” чи волхвиня українських неоязичників Г. Лозко у своїх чисельних виданнях, зокрема в редагованому нею часописі “Сварог”, в працях О.Безверхого обстоюється віра в Єдиного Бога під ім’ям Дажбог, обґрунтовується можливість містичного пізнання людиною Бога і Духовного Світу, описано релігійну реальність, розглянуто ієрархію Духовних Сил, будову та закони Духовного Світу. Викладені в книзі О.Безверхого Заповіді Рідної Віри включають вірність Дажбогу й Україні. В цьому вчення Собору РУВ співпадає з рунвірством. Земне життя в ньому постає як випробування, коли не можна жити одним днем, жити, не відповідаючи за свої вчинки й безвідповідально порушувати моральні правила Рідної Віри. Останні включають заборону на нечисті думки, несправедливе завдавання болю ближньому, обман його. Навпаки, ближньому слід допомагати і водночас постійно вдосконалювати своє тіло й дух. Якщо українських язичників, зокрема Галину Лозко, Олег Безверхий звинувачує в розумінні Духовних Сил як фантазії, то рунвірство він критикує за “матеріалізм на практиці”, бо ж, визнаючи існування духовної реальності, вони дії Дажбожі розглядають як матеріальні, заперечують можливість якихось стосунків людини з Богом, необхідність опікування людиною посмертним існуванням своєї душі, утверджують матеріальні цінності та культ земного життя. Олег Безверхий вважає, що як язичники, так і силенкіяни мають матеріалістичне за своєю суттю вчення, в той час як рідновірство України потребує створення своєї містичної школи, оскільки “лише через містичне пізнання може бути створена істинна теологія Рідної Віри” (Безверхий Олег. Рідна Віра. – Вінниця, 1996. – С. 8). Символ віри Собору РУВ включає три положення: Дажбог – могутній, справедливий, сонцесяйний, вседайний Господь України та Українського Народу; Україна – це Свята Земля, яку обрав Господь Дажбог і благословив бути Батьківщиною моїх Арійських Предків і мого Українського Народу; у Всесвіті діють Боги Рідної Української Віри, які є проявом Сили Божої в земному житті. Рідновіри–сонцепоклонники (як вони ще себе подеколи називають) уникають гострої критики на адресу християнства. В їх вченні деякою мірою навіть відчувається його дух, зокрема в розумінні земного і позаземного життя людини й її душі. У сприйнятті вчення про карму маємо навіть запозичення з індуїзму. Основною причиною, яка спонукала в минулі роки сильні громади ОСІДУ РУНВіри, зокрема вінницькі та запорізькі, залишити рунвірство, була, на думку О.Безверхого, криза рідновірівського руху, яка виражалася у певному застої в ньому, відсутності компетентного керівництва, захопленні штучним релігійними вченнями на кшталт “силенкіянства”, роз’єднанні громад. Визначаючи перспективи Собору РУВ, О.Безверхий сказав, що його покликанням є “нести Світло Дажбоже Українському Народу, встановити добрі та міцні стосунки між громадами, працювати для зростання кожної громади Собору, підготувати вмілих та обізнаних духовних осіб, забезпечити будівництво храмів Собору Рідної Української віри” (Вісник Собору Рідної Української Віри. – 2001.– № 1). Собор РУВ розглядає РУНВіру як штучну віру, неорелігію, бо ж вона докорінно відрізняється від автентичної предківської Рідної Української Віри. Він з обуренням сприймає прагнення ОСІД РУНВіри України, очолюваного Б.Островським, нав’язати деяким громадам Собору своє світорозуміння, провести зміни в їх керівництві тощо. Проте Собор вважає РУНВіру, як і “українських язичників”, очолюваних Г.Лозко, своїми потенційними союзниками (Там само). В останні роки бачимо також спробу до якогось організаційного оформлення і серед силенкіян України. Не визнаючи Богдана Островського за керівника українського ОСІД РУНВіри, критикуючи його за довільне витлумачення вчення Лева Силенка, деякі язичницькі нововведення в обрядову практику, “окобзарювання РУНВіри”, в листопаді 1999 року силенкіяни провели в Черкасах нараду представників своїх громад, на якій утворили опісля визнаний Держкомом релігії України (Свідоцтво № 35) свій Центр. Силенкіяни виступили за точне сповідування вчення Лева Силенка без будь–яких нововведень до нього і визнання Вчителя Пророком і керівником рунвірів України. Проте не всі громади силенкіан, зокрема Хмельницька, визнали Черкаську нараду за установчий собор якогось нового об’єднання РУНВіри України. Бо ж ця нарада не мала такої мети, якогось, опісля зареєстрованого владою, Статуту не приймала. Підписи під останнім були явно сфальсифікованими. Дати фото Л.Силенка з піднятою рукою з Сам.Укр..№291,с.3511) Згодом, 29–30 вересня 2001 р., у Львові нібито від імені самого Лева Силенка рунтато Володимир Чорний скликає Шостий (нібито всесвітній) Священний собор ОСІДУ РУНВіри. Проте на нього ніхто із–за кордону не приїхав. Та й керівники багатьох українських громад поставили під сумнів право В.Чорного бути керівником такого Собору. Після галасливих прирікань зрештою вдалося видворити із зали засідання всіх невдоволених. Залишені представники деяких громад прийняли резолюцію, в якій “Мага Віра” визнається канонічною священною книгою, канонічним став образ Л.Силенка з піднятою правою рукою, а також Знамено Дажбоже – Трисуття. Статусу канону набули рішення передуючих Всеукраїнських Соборів РУНВіри. Цим Собором було визначено місця паломництва рунвірів – Київ, Канів, Трипілля, Олександрівка– Ратьківка. Передбачене створення в селі Трипілля містечка РУНВіри, побудова там храму, музею й бібіліотеки. Було визнано, що духовним центром рунвірів залишається Спрінг Глен, куди запропоновано повернутися Л.Силенку. Організаційним центром в перервах між Соборами визначено Львів. Не встигли висохнути чорнила на рішеннях організованого В.Чорним , як це було там сказано, VI Священного Собору ОСІДУ РУНВіри, а вже в Хмельницькому 27 жовтня зібрався на з’їзд також ОСІДУ РУНВіри, який складали представники тих громад, яких “попросили вийти” з Собору у Львові. В інформації про цей захід сказано, що він ререзентує думку 19 присутніх на ньому рунвірівських громад і 7 солідарних з його документами. З’їзд прийняв Статут ОСІДУ РУНВіри, а. також обрав його керівні органи, утворив Академію РУНВіри ім.Лева Силенка. Головою Священної Ради. обрано рунтата– трисуттара Богдана Савченка. Учасники з’їзду висловили свою шану і надіслали інформацію про свою роботу Духовному Вчителю, Пророку Леву Силенку. Утворено календарну комісію для опрацювання Свят РУНВіри (Слово Оріїв. – 2001. – Грудень). Але хмельницьким кворумом рунвірів активність в конфесії 2001 р. не закінчилася. В грудня в Києві відбулася Священна Рада ОСІД РУНВіри України, яка зібрала представників громад із столиці, ряду міст країни – Харкова, Білої Церкви, Житомира, Черкас, Луцька ,Запоріжжя, Дніпропетровська, Львова та ін. До ОСІД були прийняті нові громади. Основним мотивом доповіді його голови Богдана Островського була єдність поглядів рідновірів, необхідність вирішення питання єдиного обряду та єдиного календаря, а найголовніше – єдиного Богорозуміння. “Ми не повинні повторювати помилки християн, котрі мають сотні тлумачень одного Святого Письма, а творити єдиний світогляд рідновіра”, – наголошувалося в доповіді. Без цього неможливо створити потужну школу Рідної Віри, яка навчала б священиків– рідновірів. Водночас із Священною Радою очолювана Б.Островським перша в Україні рунвірівська громада “Дажбожа” відзначила своє десятиріччя. Як відомо, Лев Силенко не визнає належність її до РУНВіри, бо ж вона буцім–то зареєстрована не за зразком затвердженого ним проекту статуту і має певні вільності в обрядовій практиці. Події грудня засвідчили продовження діяльності офіційно зареєстрованого Держкомом релігій України всеукраїнського центру рунвірів у Києві. Водночас вони засвідчили і те, що в ряді міст країни відбувся розкол в діючих там рунвірівських громадах. Криза в рунвірівському русі України продовжувала наростати. 3. ПЕРСПЕКТИВИ РУНВІРИ В УКРАЇНІ Після описання того, що нині твориться в рунвірівському житті України, складно навіть сказати, скільки маємо зараз в країні його духовних центрів і хто є головою по Україні ОСІДУ РУНВіри – Богдан Островський, Володимир Чорний , Богдан Савченко, а чи ж хтось із Черкас. Так само тяжко визначитися і з тим, де ж знаходиться цей центр – в Києві, Черкасах, Львові, а чи в Хмельницькому. Релігійно–духовне життя українців значною мірою нагадує їх політичне життя, де надто багато гетьманів, а в РУНВірі – рунтат. Ось тільки невідомо, скільки ці рунтати мають під своїм проводом вірних в підпорядкованих їм громадах. Чогось думаю, що разом не більше, як в одній якійсь сильній сільській православній чи греко–католицькій парафії. То ж чи варто стільки шуму робити! Перебуваючи у Спрінг Глені, я бачив як тішився Вчитель Лев Силенко, коли дізнався, що в Україні вже за 30 громад рунвірів.В своїх листах я потім наголошував йому, що тішитися, Вчителю, треба не від цифри кількості громад , а від цифри кількості рунвістів, а їх не так вже й багато. Я тоді не міг навіть подумати про те, що з часом рунвірівський рух в Україні вразить пошесть гетьманства, бо ж, здається, Духовний Вчитель у конфесії є і він один, є одна Священна книга – “Мага Віра” і чогось додавати до її віроповчальних засад вже не можна, є єдина мета – духовне відродження українства і України й підмінити її чимось іншим не можна. Чого ще треба? А виявляється, кожний хоче мати повсемісну монополію саме свого розуміння рунвіровського вчення, кожний хоче сидіти ближче, ніж інші (може часто й не маючи на те якихось значимих дивідентів), до Лева Силенка. Дійшло до того, що з конфесійних міркувань (а може й тут під прикриттям віри) відбувся розкол і в українському козацтві. В серпні 2001 р. з’явилося Українське Косацтво Звичаєве, гетьманом якого є С.Петренко . Воно покищо єдине в рідновірівському русі, але вже керівник київської громади “Сонячна”, яка видає свою щомісячну газету “Слово Оріїв”, застерігає, що воно “не повинне поділятися на козацькі підрозділи язичників і рунвістів, повинне бути монолітним (Слово Оріїв. – 2001. – Грудень). Ніби передбачаючи те, що в українському рунвірстві настане доба, подібна політичній ситуації в країні, Спрінг Глен ще в 1995 р. застерігав, що “ніяка громада вірних РУНВіри не має права вважати себе центральною, якій мали б підлягати інші. У всіх громадах один Статут і немає громад, які б мали право на монополію над іншими громадами. Нам пишуть, що ось там, у тій громаді появився “махно”, який хоче перетворити свою громаду РУНВіри у всеукраїнський Собор РУНВіри, або творить з громади всеукраїнську общину внуків Дажбожих, або перетворює свою громаду в політичну партію вірних РУНВіри”. Відзначалося, що такий дух анархізму й роз’єднання притаманний лише ворогам України. Думаю, що, знаючи про все те, що твориться в рунвірівському русі в Україну мав би давно (і не один раз) приїхати Лев Силенко, розібратися в тому, що тут коїться, а не керувати невідомо ким і чим з далекої Америки. А може й не лише приїхати, а й перенести в Україну взагалі Всеукраїнський Центр РУНВіри, переїхати сюди на постійне проживання, а відтак – і безпосереднє керівництво ОСІДУ РУНВіри. Зрозуміло, що на відстані, без безпосереднього спілкування із послідовниками свого вчення, активної участі у вирішенні питань повсякдення можна почувати себе в якомусь піднебессі, пророком, слово якого має месіанську значимість й абсолютну істинність. Ніхто з тих, хто шанує тебе і сповідує твої думки, не бачить тебе як просту земну людину, з такими ж, як і у всіх, людськими потребами і вчинками, із простими земними радощами й прикрощами. В Україні Леву Силенку треба було б вийти в солідну наукову аудиторію і вже не на основі уявних розмірковувань, а на основі наукових доказів, фактів доводити правомірність тих думок і висновків, які чомусь, на його думку, мають сприйматися на віру, беззастережно , тільки тому, що це він сказав. Та й треба ж було б Вчителю в якійсь формі зняти всі ті – достовірні чи недостовірні – інформації, які прозвучали про нього з уст представників інших конфесій, з газет і часописів. Характерним є й те, що чомусь і громади рунвірів виявляють незрозумілу байдужість в запрошенні Лева Силенка в Україну, на ті з’їзди, які вони проводять майже в кожному місті своєї кучної дислокації. Чи може їх керівникам такий приїзд чомусь не є бажаним? Проте майже щороку приїздять в Україну нинішній голова ОСІДУ РУНВіри в діаспорі п. Боголюб Свириденко з дружиною Світаною, яка більше 20 років була скарбником ОСІДУ. Це вони ще в 70– х роках минулого століття різними шляхами пересилали в Україну слово про РУНВіру, передавали журнал “Самобутня Україна”. Того часу ними особливо цікавилися спецслужби колишнього Союзу. Але вони безстрашно робили свою справу. (Дати фото Свириденків з Сам.Укр.,№223– 224, с.1975). Приїжджаючи з 1988 року щорічно в Україну, Свириденки допомагали творити тут рунвірівські громади. Вони й тепер не полишають їх поза своєю увагою. Приїхавши і в 2001 р. в Україну, Свириденки побували в громадах РУНВіри від Буковини до Слободжанчини, від Києва до Одеси. Їх особливо турбує відсутність в нашій країні хоч би одного рунвірівського храму. Саме Свириденками і їх однодумцями в Америці виношується ідея передачі українським дипломатичним службам в США комплексу будівель в Спрінг Глені за умови виділення ОСІДУ РУНВіри в Києві приміщення під храм. Підсумовуючи, зазначимо, що хоч Лев Силенко і пише про той час, коли в Україні буде кілька мільйонів його послідовників, але ці його побажання так і залишаються голою мрією. Вони так нею можуть і залишитися з огляду на ту величезну плутанину, яка нині існує в РУНВірі і до творення якої певною мірою причетний і він сам. Я не маю якоїсь упередженості щодо РУНВіри. Це визнав свого часу й Лев Силенко у листі до мене: “Пригадую нашу зустріч на Оріяні. Мені сподобалася Ваша щирість і вроджена духовна толерантність, доброта” (Лист Лева Силенка А.Колодному від 24 березня 1997 р.). Ще в серпні 1996 р. я писав Вчителю: “РУНВіра впадає в глибоку кризу. В Україні практично відсутній єдиний керівний центр рунвіровських громад, кожна громада існує сама по собі, частина з них поступово вмирає. Дехто прагне перетворити РУНВіру в просвітницьку течію. РУНВіра проглядається як рух інтелігенції, яка не сприймає зденаціоналізоване християнство й шукає якийсь еквівалент національної духовності. Треба припинити непотрібні чвари між керівниками РУНВіри в Україні, бо це формує громадську думку щодо неї як зібрання таких сварливих людей, які самі не знають, що й хочуть”. Але, як на мене, то якихось великих перспектив в Україні (та й в українській діаспорі) ця нова релігійна течія не має. Останнім часом Силенко все частіше скаржиться на поганий стан свого здоров’я і можливий відхід у світ предків. Думається, що з цим відходом настане й поступовий відхід з релігійного простору заснованої ним РУНВіри. Незважаючи на надто сильний і привабливий струмінь українства в рунвірівському віровченні й культі‚ але їх штучність і нехтування саме українською духовною і культурно–побутовою традицією утримують в собі той супротив, який, зрештою, спричинить сектантську форму існування течії, а то й перехід її послідовників до рідновірівського руху або ж якоїсь їх синкретизації, що ми маємо у вінницькому варіанті Собору Рідної Української Віри. Сумна нинішня доля силенкового вчення постає не тому, що переважна більшість українців не розуміє його із–за свого духовного скалічення і обтяження буденними турботами й християнською традицією, а тому, що РУНВіра є умоглядним світоглядно–релігійним конструктом, створеним Л.Силенком без належного знання ним сучасного українства‚ зумовленого як емігрантським півстолітнім буттям Вчителя, так і безапеляційним самоототожненням ним себе із пророками світових релігій. Уважне вивчення віровчення й обрядової практики РУНВіри засвідчує, як це вище вже зазначалося, те, що від Віри Предків в ній залишилося лише ім’я Бога – Дажбог. Решта – це витвір духовного вчителя конфесії Лева Силенка. Тому немає якихось підстав відносити РУНВіру, що подеколи роблять науковці, журналісти, богослови інших конфесій, навіть до неоязичництва. Це є чистого вигляду неорелігія. На цьому особливо і часто не без підстав наголошують прихильники рідновірства. РУНВіра так і не спромоглася стати вагомим духовним чинником розвитку української діаспори. Хоч Святиня й розміщена на порівняно недалекій відстані від міст з кучним поселенням українців, але вона не стала для них місцем паломництва. Українська еміграція залишається в масі своїй послідовницею греко–католицизму чи православ’я й в різних формах виявляє тут свою ворожість щодо РУНВіри. Не стала РУНВіра чинником єднання і в Україні. Більше того, вона в цей складний час національного і духовного відродження українства постала ще одним роз’єднуючим феноменом. Якщо врахувати те протистояння, яке є у власне Українському Православ’ї, роздертість Київської християнської традиції на греко–католицизм і православ’я, відсутність сформованої національної церкви, то, будемо реалістами, поява за цих умов на наших теренах ще й рунвірства була явно не на часі. Із–за цього РУНВіра не працювала в Україні на те: “Боже, нам єдність подай!”. Тисячолітню традицію християнства здолати в свідомості українців лише поширенням книг Лева Силенка чи про нього (і до того ж за одного значно зденаціоналізованого покоління) аж ніяк не можна. Активність лише десь одного–двох десятків рунвірівських проповідників (і то якась епізодична й дискретна) не створює враження загального захоплення українців ідеями РУНВіри. Дійсно, маємо захоплення рунвірством окремих осіб, але аж ніяк не масове явище. Оскільки РУНВіра є суто релігійною організацією, то , як застерігає Лев Силенко, ніхто не має права перетворювати її громади “в якусь партійну підбудівку”, вихваляти якусь із діючих партій. Рунтатам заборонено поставати водночас і в ролі політичних діячів. “Рунтато – духовна особа. Він зобов’язаний до членів усіх політичних партій, які будують державну Україну, ставитися толерантно й однаково” (Лист до вірних РУНВіри з Оріяни за липень 1995 року). Ніяка партія, згідно вчення РУНВіри, не може виконати в служінні Україні повноцінну роль, оскільки вони не постають “партіями національної енергії та єдності”. Лише в РУНВірі “служіння Україні є Священнодіянням”, бо ж “тільки люди Незалежної Духовності можуть збудувати незалежну Державу” (Там само). Часопис “Слово Оріїв” в числі за січень 2001 року видрукував один із проектів концепції “Української Національної Ідеї”. Він включає шість блоків: 1. Філософська система – ідеалізм. 2. Світоглядна система – Україноцентризм. 3. Релігійна система – Силенкіанство. 4. Ідейна система – націоналізм. 5. Політична система – Українська Національна Держава. 6. Соціально– економічна система – регульована ринкова економіка. Видрук в періодиці рунвірів останнім часом статей з питань політичного життя України, вирішення проблеми реалізації Української національної ідеї , соціальних проблем та інше засвідчує певні корективи у вченні РУНВіри. Вона вже не обмежується питаннями священної історії України. В орієнтаціях січневого часопису “Слово Оріїв” за 2002 рік звучить: “Ми не страждаємо передвиборною метушнею – ми займаємось духовним здоров’ям нації. Ми не обмежуємось славним минулим – ми шукаємо славне майбутнє!”. Тут же сказано, що вже менше буде уваги до питань археології, етнографії, критики християнства, а більше – до шляхів майбутнього поступу України, поточних подій, бачення Великої Української ідеї і сильної України. Відсутність в рунвірів України із–за фінансової скрути своїх масових періодичних видань, відсутність можливості вийти на радіо і телебачення спричиняє те, що їх міркування щодо нинішньої ситуації в Україні і її релігійному житті залишаються знаними лише невеличкому колу людей. А між тим останнім часом в своїх часописах послідовники РУНВіри все частіше прагнуть з позицій своєї конфесії дати оцінку тим політичним процесам, які відбуваються в нашій країні. При цьому виявляється їх прихильність до діяльності національно–демократичних лідерів і партій, засуджуються олігархи і комуністи. Відзначаючи зокрема те, що Віктор Ющенко “вніс деяку відкритість і чесність у роботу Українського уряду”, що в ньому український народ “побачив лідера нації”, вони водночас вказують на його “несміливість”, якесь “покручування хвостом”, “політичну безхребетність”. І часто ми читаємо у виданнях рунвірів висновок, що можна багато писати й говорити найправильніші речі про нинішню ситуацію в Україні, але вони будуть дискредитовані, якщо до їхнього виконання візьмуться люди з викривленою мораллю (Див.: Слово Оріїв. – 2001. –Червень). РУНВіру характеризує національний оптимізм. “Вороги України вірять, що українці не збудують самі для себе державу, бо їх ослабляє дух анархізму, самопоїдання і роз’єднання…Тому вірні РУНВіри повинні своїм поводженням демонструвати перед світом, що українці стають новими людьми, самодисциплінованми будівниками рідної Держави”, – закликає один з листів до рунвірів із Оріяни (Липень, 1995). |
| За сприянням МіНіСТЕРСТВА ЕКОЛОГії і ПРИРОДНИХ РЕСУРСіВ УКРАїНИ запрошує... Корпус Миру – це неполітична і нерелігійна організація уряду США, яка була заснована Президентом Джоном Кеннеді у березні 1961 року... |
За сприянням МіНіСТЕРСТВА ОСВіТИ і НАУКИ УКРАїНИ запрошує Вас взяти... Корпус Миру – це неполітична і нерелігійна організація уряду США, яка була заснована Президентом Джоном Кеннеді у березні 1961 року... |
| За сприянням ДЕПАРТАМЕНТА З ЄВРОПЕЙСЬКОї іНТЕГРАЦії ТА РОЗВИТКУ МІНІСТЕРСТВА... Корпус Миру – це неполітична і нерелігійна організація уряду США, яка була заснована Президентом Джоном Кеннеді у березні 1961 року... |
Технології контролю навчальної діяльності учнів на уроках інформатики Серед сучасних технологій контролю навчальної діяльності учнів можна виділити декілька найбільш поширених |
| Контрольна робота №2 11 клас (профільний) 2012-2013 Боротьба двох течій християнства – православ’я й католицизму – стимулює розвиток в Україні |
Координаційна рада з питань захисту української мови при Київській... України та її державності. Ви як лідери об’єднаної опозиції не вжили дієвих заходів проти прийняття цього ганебного і вкрай провокативного... |
| 1. Поява людини й первісних форм життя в Українї. Трипільська культура Витоки українського народу сягають первісного суспільства. На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис років тому.... |
Груп бренд менеджер, в компанії працювала з листопада 2012 р., звільнено... Посада: груп бренд менеджер, в компанії працювала з листопада 2012 р., звільнено за неформальною причиною презентацію для відділу... |
| Про виконання програми «Центральний регіон 2015» за 2011 рік та перспективи... Не було і не має жодного проекту, жодної пропозиції, ініціативи, яка б не була вивчена, розглянута, і не була прийнята, але це повинна... |
ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ПРО РОБОТУ ЗА СУМІСНИЦТВОМ А Роботодавець зобов'язується виплачувати Працівникові встановлену цим Договором заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні... |