300-річчю Гетьманської столиці присвячується
|
|
Скачати 68.07 Kb.
|
 (вулиці міста розповідають…) 300-річчю Гетьманської столиці присвячується Мета: розширити знання учнів про рідний край, про місто, у якому живуть, навчаються, про людей, іменами яких пишається наш край; познайомити з історією виникнення вулиць з ХVІІІ ст. і до сьогодення; виховувати любов до рідного краю, гордість за нього. Обладнання: комп`ютер, виставка книг про Глухів, портрети, карта Глухова. Епіграф: Немає кращої землі, Як та, що зветься Краєм рідним! В. Раєвський Хід заходу Демонстрація фільму про Глухів. Дякую. А ми вже маємо щастя, бо народилися в цьому місті, ходимо його вулицями. Я з Глухівського краю, Що від краю й до краю білим цвітом обілений, Хмільним хмелем обплетений, Солов`ями оспіваний, земляками-поетами.
Чому моя вулиця носить таке ім`я? Спробуємо дізнатися. Отже, розпочинаємо нашу мандрівку. Зупинка перша. «Рідне місто моє». Учень розповідає вірш «Балада про Глухів» Шумлять і пролітають над Глуховом роки і століття, а він стоїть: коли у тихій задумі, як співається у пісні, а коли бурлить, вирує пристрастями і гнівом своїх мешканців, котрі піднімалися на боротьбу зі своїми гнобителями і поневолювачами. Моя глибинко, сіверська провінція, До тебе всі дороги і стежки. Я величаю Глухів мій столицею І повертаюсь в золоті віки. Розповідь про Глухів (додаток 1). Ще довгі віки буде сходити і заходити сонце над нашим давнім і молодим містом, будуть змінюватися покоління мешканців, та в їхніх серцях завжди буде любов до нього, а ми ще раз повернемося до його історії та сьогодення. Саме вулиці – це жива пам`ять історії. І дуже важливо знати, чому саме таку назву носить вулиця, провулок, площа. Звучить вірш «Березовському». Відомий український поет Борис Олійник сказав: «Якщо з цього гнізда вилетіли такі два могутні орли, як М. Березовський і Д. Бортнянський, то Глухів виправдав своє призначення в історії українського народу». Отже, зупинка друга - вулиця Бортнянського. Розповідь про вулицю Бортнянського (додаток 2). Веди нас, пам`ять, в ті буремні дні, Коли гриміло небо чорною грозою. Не знали ми у тій страшній війні Ні радощів, ні хліба, ні спокою. Від отчого порогу, хліборобських сіл і древнього Глухова пішли вони у грізному 1941-му на двобій з фашистами, кров’ю полум’яних сердець окропили рідну землю в боях за Батьківщину. Війна… Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань примусила винести? Багато людей не повернулося з кровопролитних боїв, загинуло, виконуючи свій святий обов’язок: захищати рідну землю. Величезна кількість цих воїнів, їхніх могил розкидана по всій території. Саме про це пише Ліна Костенко у своєму вірші «Тут обелісків ціла рота».Читаючи цей надзвичайно сумний вірш, не можна не звернути увагу на вражаючої сили рядки: Лежать наморені солдати, А не проживши й півжиття! Поетеса утверджує думку про невмирущість пам’яті тих, хто поклав життя за щастя майбутніх поколінь, за мирне життя на землі. Продовжуючи думку поетеси, можна сказати, що ми, сьогоднішнє покоління, не повинні забути тих, хто загинув заради нашого щастя. Ми повинні жити і передати своїм нащадкам ту священну пам’ять про загиблих воїнів-визволителів, які врятували світ від «чорної смерті». Тому наступна наша зупинка і присвячена легендарному Герою Радянського Союзу Жужомі Миколі Івановичу. Зупинка третя. Вулиця Жужоми. Розповідь про вулицю Жужоми (додаток 3). Пройшов час, заросли, зарубцювалися смертельні рани на нашій землі. Здавалося б, півстоліття – великий проміжок часу, країна повинна б уже забути горе, відбудуватися, відродитися… Але ні, пам’ять ще й досі не дає спокою, немов розпеченим залізом пече серця багатьох людей. І чим більше ми дізнаємось про ті страшні уроки з художньої літератури, із газетних сторінок, тим яскравішими проступають у нашій уяві ті жахливі події і долі окремих героїв. Пам’яті командира Глухівського партизанського загону Петра Кульбаки, його 100-річному ювілею присвячується… Звучить вірш «Партизанський комбат». Наступна зупинка - вулиця Кульбаки. Розповідь про вулицю Кульбаки (додаток 4) Вони вмирали за Батьківщину У смертному вирі фронтів, У партизанських нерівних сутичках з карателями, У катівнях гестапо, у рідній хаті, охопленій вогнем… Ми не все знаємо про них. Ми не всіх ще назвали поіменно, а безіменних не повинно бути – так велить обов’язок. Тож наступна наша зупинка – вулиця Курлука. Розповідь про вулицю Курлука (додаток 5). Давно відгриміли бої. Слово «Вогонь» набуло іншого значення, у якому тепло, життя, сімейний затишок. Він горить сьогодні біля солдатських обелісків і пам’ятників як вічне нагадування про жертви нашого народу, який втратив двадцять мільйонів своїх синів і дочок. Болить душа, болить совість, болить пам’ять… Сьогодні увага до героїв повинна проявлятися конкретними, нехай непомітними для всіх, але добрими, милосердними вчинками. Адже їх так мало, і наймолодшому учаснику війни зараз вже за 70! Моральний обов’язок і держави, і нас, молодшого покоління, пам’ятати не тільки про мертвих, але й про живих, допомагати їм дійти життєвого шляху, достойного переможців. І хочеться вірити, що …Нові покоління не знатимуть зброї, Зрівняються вирви в степах, Лише на стрімких п’єдесталах герої Триматимуть зброю в руках. Пам’ять повертає в сорок п’ятий… День священний цей мені болить – Пам’ять повертає в сорок п’ятий: Травень вічним полум’ям горить – Серця і душі скорботне свято. Серце ветерана обнадій, Він твій захисник, державна владо. Ветерани вже не рвуться в бій, Війська їх зосталось небагато… Тож вшануємо пам’ять загиблих хвилиною мовчання… До кожного з нас по – різному приходить життя. Одному веселий травневий дощ віддасть все сонце, всі пахощі, весь квіт. А іншому прогуде на пожовклий лист останніми яблуками. Місто – часточка нашого серця, наша совість і турбота, спомин нашого дитинства. Місто, що потопає у зелені, омивають ласкаві хвилі озера. Над кронами лип і кленів, над яблуневим цвітом височать багатоповерхові будинки, корпуси заводів і куполи старовинних церков. Тут злилися воєдино сива давнина і поступ сучасності. Своїм розвитком і забудовою упродовж другої половини ХІХ ст. Глухів значною мірою завдячує родині купців і підприємців Терещенків. Життєпис Терещенків, які зробили вагомий внесок у розвиток передової на той час промисловості, а як меценати сприяли розвиткові освіти, науки, культури, мистецтва на рідній землі та за її межами, заслуговує на окрему розмову. Отже зробимо зупинку і, полинувши у давнину, дізнаємось, чому саме ця вулиця носить назву Терещенків. Зупинка шоста. Вулиця Терещенків. Розповідь про вулицю Терещенків (додаток 6). Ось така вона, династія Терещенків. Ми відкриваємо для себе Нові імена, і глибинні думки, І душевні висоти. Скільки років ховала Їх прірва страшна, Що хотіла наш дух, Нашу суть побороти. Скільки їх, що проходять За дикої тьми, Хоче серце усіх поіменно назвати. І на болях своїх знову пишемо ми імена, імена… Нам би всіх їх пізнати! Наступні зупинки присвячені видатним художникам, уродженцям міста Глухова. Зупинка сьома. Вулиця Лосенка. Розповідь про вулицю Лосенка (додаток 7). Зупинка восьма. Вулиця Мурашка. Розповідь про вулицю Мурашка (додаток 8). Звучить вірш «Вічна слава Кобзареві». Цікавими є згадки про Глухів Т. Г. Шевченка, який відвідав його в лютому 1844, квітні 1845, та в серпні 1859 р. Свої враження про осінній Глухів поет виклав у повісті «Капитанша». Глухівчани на згадку про перебування великого сина українського народу в нашому місті назвали одну з вулиць. Наступна зупинка – вулиця Шевченка. Розповідь про вулицю Шевченка (додаток 9). Наш час вичерпується, але подорож не завершується, тому що в рідному кожному із нас місті є ще багато вулиць, які названі в честь видатних людей, які своєю одержимістю, невсипучою працею оберігали рідну історію і забезпечували духовність свого народу. Адже місто – це часточка нашого серця, наша совість, турбота, спомин нашого дитинства. Тож не забуваймо слова народної мудрості «Хто не дбає про коріння, той не має крони». Необхідно вивчати історичне минуле, щоб мати надію на щасливе майбутнє. А зараз ми візьмемо інтерв’ю у наших гостей і дізнаємося, що вони знають про імена тих людей, в честь кого названі вулиці, на яких вони живуть… Я живу на вулиці… Ось і завершилася наша подорож, але ми не змогли дізнатися про всіх, чиї імена носять вулиці нашого міста. Тому на наступний урок вам треба підготувати розповідь про вулицю, на якій ви живете. Імена, імена… нам би всі їх пізнати! |
Схожі:
|
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300... Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю |
Про Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений... Міжнародний конкурс наукових робіт студентів та аспірантів, присвячений 40-річчю присудження Нобелівської премії В. В. Леонтьєву |
|
Бульйон з Локшиною 300 15,00 |
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 15-ІЙ РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Київщини та твори сучасного декоративного і образотворчого мистецтва з різних регіонів України |
|
Полеглим присвячується Сценарій свята до Дня перемоги Під плакатом на столі солдатський шолом, дві гвоздики, перевиті червоною та чорною стрічками, свічка |
Запрошуємо до участі у загальнонаціональній багатогалузевій виставці,... Повна назва фірми |
|
Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В.... |
Тема роботи Переможці Міжнародного конкурсу наукових робіт студентів та аспірантів, присвяченого 40-річчю присудження Нобелівської премії В.... |
|
«Ніколи, ніколи не буде Вкраїна р абою німецьких катів» Підготувала вчитель вищої категорії Славним ветеранам Великої Вітчизняної, котрі вистояли, перемогли, подарували світу життя та щастя, присвячується |
На екскурсію до столиці А тепер звіримо наші передбачення: прочитаємо разом (хором) тему нашого уроку: „Повторення звукових значень букви „Ї” |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua