9 листопада – день української
писемності і мови
955 років від дня народження
Нестора Літописця
Ти, мово, - море, небо неокрає, не смертність наша, правда і душа
Підготували:
Учитель української мови та літератури
Бриж М.Ф.
Зав.бібліотекою
Топчій В.М.
О слово рідне! Пращура молитво,
Громи Перуна, Велеса поля.
Софія Київська - творіння Ярослава -
Слов'яномовна, праведна земля.
О слово рідне! Подарунок мами.
Пісня ніжна, і розрада нам.
Всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам!
Учитель української мови та літератури
Бриж М.Ф.
9 листопада ми святкуємо День української писемності та мови. Кожен народ ще своїм шляхом до її створення.
Первісні люди, щоб запам’ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізували про наявність предметів або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були спроби людини передати мовлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці письмом? Більшість учених схиляються до думки, що ці знаки — перший крок до письма, перший ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не співпадали з одиницями мовлення.
Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків, - вузликове письмо: на паличку нав’язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів-вампум: різноманітні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так черепашка, пофарбована в білий колір, позначала щастя, мир; у чорний - небезпеку, у червоний - війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії - палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам’ятати і передати зміст повідомлення.
Слов’янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі. Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях та переробках.
1113 року з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора “Повість временних літ”, яка не тільки дає уявлення про те, звідки пішла Руська земля і хто в ній перший почав княжити, але й читається як захоплюючий історичний твір.
Збереглася у цілості і найцінніша пам’ятка давноруської літератури “Слово о полку Ігоревім”. А найперша наша пам’ятка “Остромирове Євангеліє”, написана у Києві 1056-1057 роках. І нині на ній присягаються на вірність народу наші президенти.
Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою виданням “Енеїди” І,Котляревського 1798 року.
Ще одна дата - 1840 рік. Вперше світ побачили твори Т. Шевченка. І з того часу українська мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку. На цій дорозі і досьогодні панують перепони, утиски. Вона засмічується “суржиком”. Духовна убогість, відсутність національномовної свідомості забур’янює нашу найкрасивішу І найніжнішу квітку. Але ми обов’язково виполем цей бур’ян, щоб всіма барвами засяяло рідне слово і всміхнулася доля нашому народу.
О слово рідне! України слово!
Народу мудрість і Тараса заповіт,
І гул століть, і сьогодення гомін
В тобі злились, як духу моноліт.
Топчій В.М. бібліотекар школи.
Шановні читачі!
9 листопада, в день вшанування пам'яті Нестора-літописця ми святкуємо День української писемності та мови.
За часів Руси книжки цінувалися, як рідкісні скарби. Вони були, немов багатоводні річки, що наповнюють Всесвіт мудрістю незмірних глибин. Так говориться про них в “Повісті минулих літ".
І щорічно, відзначаючи це Свято, ми гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду. Адже кожен народ відбувся лише тоді, коли усвідомив себе в рідному слові.
В книгозбірнях України зберігається чимало літописів та першодруків - видання XVI століття “Требник” Петра Могили, “Києво-Печерський патерик”, “Граматика” Мелетія Смотрицького. Сотні унікальних книжок минулих століть - це свідчення про розвиток нашої писемності.
Тримаючи в руках “Апостола”, виданого Іваном Федоровим в 1574 році у Львові, що вважається “воротами” писемності в Україні, відчуваєш особливу гордість за свою державу. А у “Повісті”, яку Нестор починає біблійною легендою про походження народів, розповідає докладно про східнослав’янські племена, переказує легенду про мандрівку апостола Андрія на Русь, про засновників Києва, наголошує про рівноправність руського народу з європейськими, пов’язує історію Русі зі світовою історією, ми зустрічаємось з першою датою - 852 рік, з якого “почалася прозиватися Руська земля”. Увесь твір пройнятий роздумами про добро і зло, справедливість і несправедливість, що актуально і для сьогодення.
А ще Нестор оповідає пре початок слав’янської писемності, пов’язаний з іменами Кирила і Мефодія.
І робить висновок, що “велика бо користь буває людині од учення книжного”.
Дійсно, від читання книжок, написання творчих робіт, ми стаємо . з вами мудрішими, стриманішими, освіченішими.
Історія залишила нам невелику кількість імен руських літописців. І серед них особливу увагу привертає Нестор, твори якого промовляють до нас з глибини віків. Не випадково і День української писемности ми пов'язуємо з його іменем.
Тож вітаємо вас, шановні журавлята, зі святом. Бажаємо всім добробуту, благополуччя, любові в серці до рідної мови і рідного краю.
Шмарковський Ігор, учень 8-Б класу.
Його ми відзначаємо, вшановуючи пам’ять про білетного письменника, автора та упорядника “Повісті минулих літ” великого літописця землі нашої Преподобного Нестора. Своє завдання він вбачав у тому, щоб добро сіяти у серці людському та доносити до нащадків сторінки з історії своєї країни. Його “Повість минулих літ” саме і закінчується зверненням до грядущих поколінь, котрі мають знати минуле, щоб творити своїми руками майбутнє.
На жаль, навіть в незалежній Україні ми маємо боронити рідне. Та все ж сподіваємось, що паростки, посіяні в душі читачів стануть розкішним віттям, сплетеним з нашої любові й поваги до свого коріння. Але й через віки будемо пам’ятати про перших істориків-літописців — справжніх патріотів нашої землі, серед яких і Преподобний Нестор. Він прожив довге життя. Важке, подвижницьке. Мріяв про міцну державу, її самостійність. Вона у нас є. Але чи єдина? Чи засіваємо ми свою землю знаннями, стриманістю, ніжним українським словом? Чи багато читаємо книжок? Адже це та ріка, як писав Нестор-Літописець, котра є “глибинним джерелом, що напоює Всесвіт мудрістю”. Тож і бажаємо Вам, щоб кожен оволодів високою культурою усної і писемної мови, посіяв у своєму серці любов до всього українського та передав її майбутнім поколінням.
Голівець Ольга, учениця 8-А класу
Це свято було встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року. Цього ж тижня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця.
Преподобний Нестор-літописець - киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.
Найвизначнішою працею Нестора-літописця є “Повість временних літ” - літописне зведення, складене у Києві на початку ХІІ століття. Це перша в Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця X століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. “Повість временних літ” була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито “вторинність” української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховуй багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті. Процес її нормування вчені відносять до XIII-XIV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови, українсько-білоруської, слов’яноукраїнської, староукраїнської, церковнослов’янської. Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини XVHI-XIX століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається Іван Котляревський, а основоположником - Тарас Шевченко. Разом з розвитком
писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.
Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя. Тому в 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мови статус державної.
У день української писемності та мови за традицією стартує VI Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Цей унікальний мовний марафон був зініційований великим українським благодійником і громадським діячем Петром Яциком, який усе життя прожив у Канаді, але завжди пам'ятав про рідну землю.
Після здобуття незалежності він часто приїздив до України. Мовна ситуація в Україні дуже непокоїла Петра Яцика, бо він був переконаний, що є мова – є й держава, немає мови – немає держави. Так народилася ідея конкурсу з української мови для української ж молоді. Рік від року конкурс набуває популярності, бо головна мета цього мовного змагання - утверджувати державний статус української мови, підносити її престиж.
Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу - скарбом, що передається від покоління до покоління, що об'єднує минуле й прийдешнє. Мова - живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей нетлінний скарб.
Голівець Катерина, учениця 8-А класу.
Центром розвитку наукового життя за Київської Русі став Києво-Печерський монастир. Учені вважають, що саме тут чернець Нестор склав один з перших зведених літописів Давньої Русі «Повість временних літ». Повість розповідає, звідки «пішла Руська земля, хто в Києві перший став князювати й звідки Руська земля стала бути». Несторів твір читали й переписували в усі часи, він викликав неабияке зацікавлення багатьох учених, адже є підтвердженням високої освіченості та обізнаності літописця. Джерелами написання «Повісті временних літ» дослідники вважають: Біблію, візантійські хроніки, князівські архіви, народні перекази та легенди тощо. На сторінках літопису поетично та емоційно відображено події в Київській Русі, відносини з іншими державами, походи князів, народні звичаї, зокрема велику увагу приділено життю та побуту князів і бояр.
Повість містить також відомості з усесвітньої історії, тому є цінною для відтворення хронології подій не тільки Давньої Русі, а й інших країн світу.
Сучасні дослідники вважають Нестора філософом-космістом, адже бачать у його творі не тільки «літа», що «минули». На їхню думку, «Время» — Хронос — є важливим атрибутом Космосу й відображає його рух і першооснову. Словосполучення «временные літа» створює ефект невичерпного часового руху.
Засновники Києво-Печерського монастиря — Антоній та Феодосій — зібрали під його дахом талановитих ченців. Серед них був один з найперших лікарів України — Агапіт, якому вдалося вилікувати князя.
Поповських Анастасія, учениця 8-А класу.
Винятковим явищем давньоруської культури було літописання, що не мало аналогій у тогочасній літературі середньовічної Європи.
Справжніми шедеврами давньоруської літератури стали давні літописи та твори: Остромирове Євангеліє — найдавніша руська книга, написана дияконом Григорієм з помічниками для новгородського посадника Остромира, «Слово» митрополита Іларіона, Києво-Печерський патерик, «Слово про Ігорів похід», «Повчання» Володимира Мономаха та ін.
Чільне місце в Київській Русі посіла перекладна література, серед якої найпопулярнішими були візантійські хроніки з відомостями не лише з історії, а й з філософії та географії. Великого визнання набули праці про життя та діяльність великого полководця Олександра Македонського.
На Русі також була знана література Близького Сходу та Індії. Відомі переклади «Іудейської війни» Йосифа Флавія («Повість про розорення Єрусалима»), «Книги Естер», «Виходу Мойсея» та ін. Цікаво, що переклади останніх праць здійснювали руські перекладачі з давньої єврейської мови.
Учні 5-А класу.
КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ
Одного разу частини Мови — діти одної матері — зав'язали суперечку, Вони ніяк не могли з'ясувати, хто з них найважливіший.
Іменник поважно і гордовито промовив:
Годі вам хвалитися і Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом...
Тут його перебив Прикметник:
Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне й просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.
У розмову вступив Числівник, що збирався якраз іти до каси:
От сидіть тихо. Без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану, спробуйте без мене купити в крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.
Слухав це Займенник, і йому урвався терпець:
Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки.
З моею допомогою присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка?
То все байки,— озвалося Дієслово. — Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник завод. Чи знаєте без мене, що він робить або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.
Прислівник, що весь час крутився біля Дієслова , і собі взяв слово:
Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з тих! Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова, і з Прикметником я трохи родичаюсь. У реченні можу бути лише обставиною.
Отак, брате! — вигукнув Прийменник. — Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавше. То лише слабкодухі, такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник і Дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи їх або зв'язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде... школи». А покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи.
І нащо піднімати стільки галасу? — стиснув плечима Сполучник, що проходжався поміж усіма. — Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко.
А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? — відстоювала себе Частка. — Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.
Гай, гай, які часи тепер настали,— сказав засмучений Вигук. — Діти одної матері не можуть погодитися. Ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.
Почувши суперечку між дітьми, до хати увійшла усміхнена і по-святковому прибрана їх рідна мати Мова.
Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила людям у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і згода.
Усі частини Мови взялися за руки і в один голос пообіцяли:
У дружбі і злагоді будем здорові і щастя дамо нашій матері МОВІ.
Кріпак Олександра, Білоконь Аліна, Грицик Анна
Найкращій моїй Україні
Земле моя відроджена,
Стопами великих сходжена,
Піснями народу оспівана,
Легендами правди овіяна,
Руками людини прикрашена –
У цілому світі найкраща ти!
Духом святим - освячена,
Козацьким духом - збагачена.
В книзі небесній записана
Повчальна історія істини:
Хотіли тебе знеславити
І на коліна поставити,
Та ти їм в полон не далася
В красі і у славі звелася!
Сини тебе й дочки прославили,
В біді тебе не оставили.
Словом своїм возвеличили,
Чужого ми не позичили!
Чоло твоє горде і ясне
Вінком увінчали прекрасним.
Стрічками тебе заквітчали,
В сорочку вишивану вбрали.
І ти любиш нас - свої діти –
Продовжуєш таланти родити,
Теплом своїм зігріваєш,
До серця свого пригортаєш.
Любіте свою Україну
І бережіть, мов перлину.
Шануйте її, рідну матір.
То й щастя ви будете мати!
Використано мультимедійний проектор, прислів’я, приказки, загадки, висловлення наукових діячів про мову.
|