|
|
Скачати 131.19 Kb.
|
|
О.М.Науменко. Хімічна освіта в школі: екскурс в історію // К.: Шкільний світ. – Хімія. Біологія. – 2003. – № 63, 65 (315, 317). Хімічна освіта в школі: екскурс в історію. Як відомо, до 1917 р. середню освіту в основному надавали гімназії та реальні училища, причому структура цих закладів і зміст навчання в них неодноразово змінювалися в ході реформ. Так, під час реформи 1864 р. були створені два види гімназій — класичні та реальні. У класичних гімназіях певні відомості з хімії розглядалися в курсі природничої історії, який викладався протягом перших трьох років навчання. У реальних гімназіях хімічні знання також вивчалися в курсі природничої історії. Проте ті обмеження, які були введені для випускників реальних гімназій щодо вступу до університетів (їм дозволяли вступати лише на фізико-математичні факультети), викликали численні прохання до тодішнього Міністерства народної освіти про реорганізацію реальних гімназій у класичні. Такі звернення певною мірою вплинули на проведення у 1871 р. чергової реформи, за якою замість реальних гімназій створювалися реальні училища із шестирічним терміном навчання. Передбачалося, що випускники реальних училищ будуть досить кваліфікованими працівниками в промисловому виробництві, яке на той час розвивалося швидкими темпами і, звичайно, вимагало підготовлених кадрів. Тому реальні училища були профільними: техніко-механічні, техніко-хімічні, комерційні, причому профіль обирався, в першу чергу, залежно від місцевих потреб. Випускники шестирічного реального училища не мали права вступати до університету, і тільки згодом в окремих реальних училищах було введено 7-й клас для тих, хто бажав продовжити навчання в технічних або сільськогосподарських вищих навчальних закладах. Згідно з навчальним планом реальних училищ 1872 р. хімія не вивчалася як окремий предмет, а була складовою курсу природничої історії. Однак розподіл навчального навантаження був таким, що на природничі дисципліни разом з математикою відводилося лише 35 відсотків часу, а це не давало можливості повною мірою реалізувати профільність навчання. До того ж у ці часи почали прискореними темпами розвиватися ремісничі та технічні училища, що було зумовлено, передусім, потребами виробництва. У 1888—1889 рр. було здійснене чергове реформування гімназій та реальних училищ. Фактично були ліквідовані профілі реальних училищ, натомість вводилися два їх типи: загальноосвітнє (6—7 років навчання) і комерційне (7—8 років навчання). Водночас була впорядкована система технічного навчання, яка включала ремісничі училища, початкові й середні технічні училища. Середні технічні училища пропонували чотирирічний термін навчання і готували техніків-помічників інженерів, причому до цих закладів приймали тих, хто закінчив принаймні п’ять класів реального училища. Саме в навчальних планах середніх технічних училищ у 1889 р. з’являється самостійний курс хімії, а також спеціалізований курс «Хімічне виробництво». Окремо виділялися години на практичні заняття в хімічній і техніко-хімічній лабораторіях. Що ж стосується реальних училищ, то тільки в 1906 р. в навчальному плані було виділено 2 тижневі години в 5-му класі на вивчення хімії [2, 3]. Цікаві дані щодо змісту курсу хімії та методів навчання наводяться в Циркулярі по Київському навчальному округу (№ 4 за квітень 1908 р.), у доповіді про результати роботи комісії, створеної з метою вивчення питань, пов’язаних з викладанням курсу хімії в реальних училищах. У доповіді комісії основна увага приділялася питанню забезпечення наочністю під час вивчення хімії шляхом демонстрацій та проведення дослідів безпосередньо учнями. Саме тут зустрічаємо ті ідеї унаочнення, які згодом стали основою систематичного вивчення хімії в середніх загальноосвітніх школах: «Викладання хімії обов’язково повинно супроводжуватися демонстрацією дослідів; при цьому, у випадку проведення складних дослідів, комісія вважає за доцільне переходити до таких лише після засвоєння учнями відповідного теоретичного матеріалу; у всіх інших випадках досліди повинні супроводжувати теоретичні пояснення» [1]. Саме практичні заняття і проведення дослідів вважалися тими засобами, які давали змогу за досить короткий термін вивчення хімії засвоїти програму, викликаючи при цьому в учнів особливий інтерес до предмета. Для проведення практичних занять в училищах створювалися хімічні лабораторії, які мали окремі приміщення, де зберігалися прилади та реактиви. У тому ж Циркулярі наведено переліки хімічних приладів, посуду, реактивів, необхідних для практичних занять з хімії. Слід відзначити, що на придбання обладнання та реактивів виділялися значні (як на той час) кошти. А самі практичні заняття проводилися з групами, у яких було не більше 15 учнів. У висновках згаданої комісії відзначалося, що для успішного засвоєння програми з хімії необхідно збільшити кількість годин для проведення практичних занять. Для цього пропонувалося ввести ще 1 годину для вивчення хімії в першому півріччі 6-го класу училища, а також зменшити час на проведення щоурочного опитування учнів, замінивши його періодичними письмовими контрольними роботами. У рекомендаціях щодо організації та проведення практичних робіт для вчителів вказувалося, що кожен учень повинен виконати всі обов’язкові роботи самостійно, а не в співпраці з іншими учнями. Ця вимога була спрямована на підвищення ефективності вивчення основних понять курсу хімії та оволодіння прийомами роботи з хімічними речовинами і відповідним обладнанням. Таким чином, практична складова курсу хімії будувалася на відомих дидактичних принципах, таких як наочність, доступність навчального матеріалу, свідома й активна участь учнів у процесі навчання. Аналізуючи зміст хімічних знань у середній освіті того часу, слід враховувати, що підручники і посібники з практичних робіт досить часто створювалися викладачами конкретного навчального закладу переважно для потреб саме цього закладу. І хоч вони мали відповідати програмі, затвердженій Міністерством народної освіти, однак їхні автори самостійно визначали обсяг навчального матеріалу з того чи іншого питання програми, тим самим встановлюючи і певний рівень вимог до знань, умінь та навичок учнів. Наприклад, один із досить популярних на початку ХХ ст. підручників був написаний викладачами Тенішевського реального училища С.Сазоновим і В.Верховським. У цьому посібнику [6], що нараховував 36 розділів, теоретичний матеріал був поданий невеликими інформаційними блоками, у яких конкретні хімічні поняття супроводжувалися описом досить простих і поширених реакцій та відповідних дослідів. Так, поняття хімічних сполук описувалося на прикладі суміші сірки та заліза, закон збереження речовин розглядався в дослідах з горінням і т.ін. Цікаво також те, що поняття чистих речовин вводилося після дослідів з очищення і дистиляції води, тобто в цьому посібнику чітко проглядається суто практичне спрямування викладу теоретичного матеріалу з хімії. Оцінюючи зміст теоретичної частини курсу, потрібно відзначити, що обсяг матеріалу був досить незначним і його виклад не супроводжувався вивченням таких відомих хімічних знань, як закон Авогадро, періодичний закон і періодична система хімічних елементів, будова атома тощо. Звичайно ж, значна частина навчального матеріалу присвячена різноманітним хімічним реакціям, у ході яких можна отримати ті чи інші речовини або нові сполуки. Для того щоб зробити виклад матеріалу більш наочним і підготувати учнів до наступного вивчення символічних позначень хімічних елементів, рівняння реакцій записувалися в такій формі:
При цьому періодична система елементів, яка наводилася в одному з додатків підручника, не містила назв елементів, а лише їх символічні позначення та атомні маси. Під час розгляду основ атомарної теорії будови речовин як основний приклад використовувалося порівняння кисню та озону, де досить детально описувалися різноманітні випадки утворення озону. Слід також зауважити, що основу курсу хімії становила саме неорганічна хімія. Питанням органічної хімії було присвячено лише один розділ підручника із семи пунктів, причому в чотирьох з них наводилися відомості про нафту, її видобуток, переробку і застосування. Отже, оцінюючи цей підручник і відповідний посібник з практичних робіт, можна зробити висновок, що значний обсяг хімічних понять у той час засвоювався переважно через практичні роботи. На відміну від сучасних підручників, автори не пропонували учням задач, завдань для самостійного виконання, питань для самоконтролю. Зате учні мали можливість під час виконання практичних робіт спостерігати різноманітні хімічні реакції, описувати їх перебіг та пояснювати отримані результати. У ході вивчення хімії основна увага приділялася саме виробленню навичок роботи з відповідним обладнанням, застосуванню в житті конкретних фактів і знань про певні хімічні речовини та сполуки. Фактично за один рік навчання учням пропонувалося виконати 60 практичних робіт, тематика яких була досить широкого як стосовно понятійного апарату, так і з точки зору вивчення властивостей та способів отримання різноманітних речовин. Практичні роботи розпочиналися із охнайомлення з основним обладнанням, правилами техніки безпеки та поведінки в лабораторії. Вказівки щодо виконання практичних робіт стосувалися поводження з хімічним посудом, збирання установки для проведення досліджень з наявних приладів за схемою (рисунком), наведеною в посібнику. Окремо описувалося, як за допомогою фільтрування можна виділити отриману речовину та провести зважування для оцінки її масової величини. Проводилися практичні роботи паралельно з вивченням теоретичного матеріалу, причому залежно від рівня розвитку учнів учитель мав можливість зменшувати кількість робіт. У посібнику були також виділені роботи, які учень міг не виконувати у зв’язку з хворобою або з інших причин. Однак практичні роботи, обов’язкові для виконання, становили основу курсу хімії. Окремі роботи були також об’єднані у своєрідні цикли, коли речовина, отримана під час виконання однієї роботи, використовувалася в іншій роботі. Значна увага приділялася тому, щоб кожен учень склав детальний письмовий звіт про хід виконання роботи з обов’язковими схемами і рисунками. Слід відзначити, що вивчення хімії в училищах було досить добре забезпечене з точки зору наявності достатньої кількості обладнання, реактивів тощо. У ході перших робіт учні вивчали правила роботи з традиційно «небезпечним» обладнанням, серед якого бунзенівський (газовий) пальник, спиртівка, інші джерела відкритого вогню. Наведемо далі перелік практичних робіт з короткими анотаціями. 1. Випарити звичайну воду. Ця робота мала на меті ознайомити учнів з наявними нагрівальними пристроями. 2. Приготувати суміш порошків сірки та заліза. Потрібно було змішати дві вказані речовини, а потім розділити їх за допомогою збовтування суміші у воді. 3. Приготувати сірчане залізо. Роботи 2 і 3 були пов’язані між собою, причому робота 3 розглядалася як перший приклад реакції сполучення. Для оцінки результатів у цій роботі учні вперше проводили зважування, а тому вчителеві рекомендувалося у випадку недостатньої кількості ваг, поділити клас на дві групи, одна з яких виконувала б спочатку роботу 2, потім роботу 3, а друга група навпаки. 4. Спостерігати розклад вуглемідної солі. У цій роботі учні вперше ознайомлювалися з реакцією розкладу, причому перед ними ставилося завдання (і наводився опис того, як це зробити) зібрати вуглекислий газ, отриманий під час реакції. Залишки ж порошку купрум оксиду пропонувалося зберегти для використання в практичній роботі 22. Для довідки: вуглемідна сіль — речовина, отримана штучно, хоча в природі є мінерал, подібний за властивостями, — малахіт. На старих мідних монетах та бронзових речах утворюється зелений наліт — це і є вуглемідна сіль (інколи ще кажуть «патика»). 5. Визначити, наскільки зменшиться вага вуглемідної солі, якщо її прожарити, та виразити у відсотках втрату ваги. 6. Розклад вуглемідної солі з поглинанням продуктів розкладу. 7. Прожарити у відкритому тиглі залізо, мідь і сплав стануму з плюмбумом. 8. Спостерігати зменшення об’єму повітря при ржавінні в ньому заліза. 9. Спостерігати участь повітря в окисненні купруму. Цей початковий цикл робіт, присвячений вивченню перших законів і понять, мав в основному привчити учнів до спостереження за певними хімічними реакціями. Наступний цикл робіт мав на меті вивчення властивостей води та її складових. Він включав такі роботи: 10. Скласти прилад для перегонки води. У цій роботі за наведеною схемою учні повинні були скласти вказаний прилад, отримати за його допомогою дистильовану воду та випарувати її, а потім порівняти отримані результати з результатами роботи 1. Тим самим учні наочно ознайомлювалися з тим, що «чиста» вода фактично є розчином солей (на відміну від дистильованої). 11. Виявити гігроскопічну воду у «сухому» піску, кухонній солі, папері, тирсі, ваті. 12. Виявити присутність вологи в повітрі. 13. а). Отримати водень дією металічного кальцію на воду. б). Отримати водень дією заліза на водяну пару. 14. Отримати водень дією сірчаної кислоти на цинк. Виділити цинковий купорос. 15. Отримати кисень з червоного меркурій оксиду. 16. Отримати кисень із бертолетової солі. 17. Отримати кисень із суміші бертолетової солі з манган пероксидом. Наповнити скляний газометр оксигеном. 18. Отримати воду відновленням купрум оксиду за допомогою гідрогену (синтез води). 19. Окиснити купрум у струмені оксигену. 20. Визначити ваговий склад води. У ході наступних робіт учні ознайомлювалися з властивостями солей і розчинів. 21. Провести реакцію нейтралізації і випарити нейтральний розчин. 22. Отримати окремі солі сірчаної кислоти (розчинення в кислоті оксидів металів). 23. Витіснити купрум з мідного купоросу цинком. 24. Витіснити купрум з мідного купоросу залізом. 25. а). Витіснити плюмбум з оцтовоплюмбумової солі цинком. б). Розчинити плюмбум оксид в оцтовій кислоті і виділити з розчину плюмбум. 26. Розчинити у воді та викристалізувати селітру. 27. Очистити кухонну сіль розчиненням та кристалізацією. 28. Виділити з води розчинене в ній повітря. Проводилися також і роботи, пов’язані з вивченням властивостей досить небезпечних хімічних речовин. Звичайно ж, вони виконувалися під витяжкою з дотриманням необхідних правил техніки безпеки. Серед таких робіт: 29. Отримати хлор дією соляної кислоти на манган пероксид. Приготувати хлорну воду. 30. Отримати бромистий магній дією бромної води на порошок магнію та витіснити бром хлором. 31. Провести реакцію заміщення йоду хлором і бромом. 32. Отримати хлороводневий газ. 33. Приготувати хлористий натрій нейтралізацією розчину натрій гідроксиду соляною кислотою (хлороводневою). 34. Спостерігати плавлення сульфуру (сірки). Отримати охолодженням розплавленого сульфуру пластичний і крихкий сульфур. 35. Отримати сірководень і спостерігати його горіння. Приготувати сірководневу воду. 36. Спостерігати дію сірководневої води на розчини солей деяких важких металів. 37. Отримати сірчаний газ і розчинити його у воді. 38. Отримати сірчаний газ дією кислоти на сірчанонатрієву сіль. 39. Ознайомитися з окремими властивостями сірчаної кислоти. 40. Отримати безводний мідний купорос та приєднати до нього воду. 41. Визначити відсотковий вміст кристалізованої води у мідному купоросі. 42. Спостерігати вивітрювання кристалічної сірчанонатрієвої солі. Заключні два цикли робіт були присвячені вивченню властивостей азоту та вуглецю. 43. Спостерігати горіння вугілля на розплавленій селітрі. 44. Отримати азот із селітри. 45. Отримати азотну кислоту й ознайомитися з деякими її реакціями. 46. Отримати нітроген оксид і спостерігати за його сполученням з оксигеном (киснем) повітря. 47. Розчинити в азотній кислоті сплав аргентуму з купрумом й осадити аргентум та купрум у вигляді нерозчинних сполук. 48. Отримати аміак і спостерігати поглинання його водою. 49. Нейтралізувати соляну кислоту розчином аміаку у воді (нашатирним спиртом) і випарувати нейтральний розчин. 50. Відновити купрум з купрум оксиду вугіллям. 51. Виконати суху перегонку дерева та ознайомитися з найважливішими її продуктами. 52. Отримати з мармуру вапно. 53. Спостерігати дію кислоти на вуглекислі солі. 54. Отримати вуглекислий газ дією соляної кислоти на мармур і спостерігати реакцію вуглекислого газу з розчином вапна. 55. Спалити магній у вуглекислому газі. 56. Визначити відсотковий вміст вуглекислого газу в мармурі. 57. Приготувати їдкий натрій кип’ятінням розчину соди з їдким вапном. 58. Зібрати та дослідити гази, які утворюються в полум’ї свічки. Останні дві роботи повинні були ознайомити учнів з використанням газового пальника та паяльної трубки при виготовленні скляного обладнання. Вивчаючи історію, слід відзначити, що вдосконалення структури навчальних закладів у ході реформ супроводжувалося переглядом змісту освіти та форм організації навчального процесу, зокрема з хімії. Незмінним же залишалося намагання педагогічної громадськості зробити навчальний процес більш ефективним за рахунок активізації діяльності учнів, упровадження нових методик навчання. І в наші часи питання збільшення кількості практичних занять у курсі хімії є актуальним саме з огляду на результативність навчання. А найбільшою проблемою залишається відсутність сучасного обладнання та реактивів, необхідних для проведення практичних занять і дослідів [4, 5]. Література 1. Доклад о результатах работы комисии, образованной, согласно предложению Г.Попечителя Киевского Учебного Округа в реальных училищах //Циркуляр по Киевскому Учебному Округу. — Киев: Типография Т-ва И.Н.Кушнерев и Ко. Караваевская 5. — 1908. — Вып. № 4. — С. 250—256. 2. Константинов М.О., Мединський Є.М., Шабаєва М.Ф. Історія педагогіки. – К.: Рад. шк., 1958. 3. Медынский Е.Н. История русской педагогики до Великой Октябрьской социалистической революции. — 2-е изд., исп. и доп. — М.: Учпедгиз, 1938. 4. Практические занятия по химии в средней школе //Циркуляр по Кіевскому Учебному Округу. — Киевъ: Типография Т-ва И.Н.Кушнерев и Ко. Караваевская 5. — 1913. — Вып. № 9. — С. 317—331. 5. Синегуб С. Распределение учебного материала по химии в реальных училищах //Циркуляр по Киевскому Учебному Округу. — Киев: Типография Т-ва И.Н.Кушнерев и Ко. Караваевская 5. — 1915. — Вып. № 6. — С. 250—256. 6. Созонов С., Верховский В. Элементарный курс химии. Для общеобразовательной средней школы. С-Пб: Издание Товарищества И.Д.Сытина, 1911. 7. Созонов С., Верховский В. Первые работы по химии. Руководство для практических занятий, параллельных элементарному курсу. — С-Пб: Издание Товарищества И.Д.Сытина, 1908. 8. Григорьев Г. Краткий курс химии. Для средней общеобразовательной школы и для самообразования. — Изд. 5-е, испр. и доп. — С-Пб: типография Н.Н.Клобукова, 1907. 9. Виноградов В.И. Начальная химия для школ и самообразования. — М.: Издательство К.И.Тихомирова, 1897. 10. Вальден П.И. Очерк истории химии в Росии. — Одесса, 1917. |
|
Хімічна освіта: особливості викладання в умовах профілізації школи Разом з іншими предметами хімія покликана реалізувати мету загальної середньої освіти, розв’язувати завдання розвитку особистості,... |
Науменко О. М., Науменко Г. Г. Окремі проблеми підвищення ефективності... Науменко О. М., Науменко Г. Г. Окремі проблеми підвищення ефективності формування хімічних знань школярів при використанні інформаційних... |
|
Хімічна компонента є обов’язковою складовою системи загальної природничо... Разом з іншими предметами хімія покликана реалізувати мету загальної середньої освіти, розв’язувати завдання розвитку особистості,... |
«Вчимося бути здоровими» З досвіду роботи Проект Основний та другорядні (дотичні) навчальні предмети: основи здоров'я, біологія, хімія, інформатика |
|
УКРАЇНА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АЕРОКОСМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М.Є. ЖУКОВСЬКОГО Харків, вул. Чкалова, 17. Тел.: (057) 315-10-56, довідкова 707-40-09, Факс: (057) 315-11-31 |
Курс лекцій з дисципліни „Вступ до перекладознавства” розкриває взаємозв’язок... Таким чином, теорія перекладу як наука пов'язана з низкою дисциплін, таких як психологія, лінгвістика, стилістика, лексикологія,... |
|
Підготувала урок Біологія: підруч для 8 кл загальноосвітн навч закл. / С. В. Межжерін, Я. О. Межжеріна. К.: Освіта, 2008. 256с |
Бібліографічний покажчик до Нобелівських читань Альфред Нобель заповідав перетворити на щорічну премію і присуджувати її за діяльність, що послужила прогресу людства в науковій... |
|
Література на допомогу вчителю Про затвердження Концепції профільного навчання в старшій школі. Рішення колегії Міністерства освіти і науки України №10/13 від 25.... |
Урок з етики Тема: Як пов’язані довкілля і здоров’я людини Міжпредметні зв'язки: біологія – знання про організм людини, валеологія – поняття здоров'я, хімія – забруднювачі, процес очищення... |