РОЗДІЛ 13 ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ,'СТАНДАРТИЗАЦІЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

Скачати 223.06 Kb.

Назва	РОЗДІЛ 13 ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ,'СТАНДАРТИЗАЦІЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ
Дата	29.03.2013
Розмір	223.06 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Історія > Документи

РОЗДІЛ 13

ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ,'СТАНДАРТИЗАЦІЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

Принципові зміни в процес технічного регулювання, тобто в порядок розробки і встановлення обов’язкових до виконання вимог для продукції і пов’язаних з її поява цього Закону певною мірою пов’язана з інтеграцією Основна мета Закону - створення дворівневої системи нормативних документів, що включає в себе технічні регламенти, які містять обов’язкові вимоги і добровільні стандарти.

13.1. Загальні положення, принципи технічного регулювання і технічні регламенти

Технічне регулювання — це правове регулювання відносин у трьох сферах:

у сфері встановлення, застосування і виконання обов’язкових вимог до продукції, процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації;

у сфері встановлення і застосування на добровільній основі вимог до продукції, процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації, виконанню робіт або наданню послуг;

у сфері оцінювання відповідності.

Поняття «технічне регулювання» визначає принципово новий підхід до всього процесу регулювання відносин при встановленні, застосуванні і виконанні обов’язкових і добровільних вимог до об’єктів регулювання.

Об’єктами регулювання є: продукція; процеси виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації і утилізації; роботи; послуги. При цьому варто підкреслити, що на продукцію і пов’язані з нею процеси розробляються і застосовуються як обов’язкові , так і добровільні вимоги, що виконуються, а на виконання робіт і надання послуг - тільки добровільні вимоги.

Технічне регулювання здійснюється відповідно до наступних основних принципів:

1. Єдності правил встановлення вимог до об’єктів технічного регулювання. Даний принцип дозволяє виключити ситуацію, коли вимоги до продукції розробляються в різних відомствах і при цьому виявляються дублюючими або взаємовиключними.

2. Відповідності технічного регулювання рівню розвитку національної економіки, розвитку матеріально-технічної бази, а також рівню науково - технічного розвитку.

3. Незалежності органів за акредитацією, органів із сертифікації від виготовлювачів, продавців, виконавців і споживачів.

4. Єдиної системи і правил акредитації.

5. Єдності правил і методів досліджень (випробувань) і вимірювань при проведенні процедур обов’язкової оцінки відповідності.

6. Єдності застосування вимог технічних регламентів незалежно від видів або особливостей угод.

7. Неприпустимості обмеження конкуренції при здійсненні акредитації і сертифікації.

8. Неприпустимості суміщення повноважень органу державно контролю (нагляду) і органу із сертифікації.

9. Неприпустимості сполучення одним органом повноважень на акредитацію і сертифікацію.

10. Неприпустимості позабюджетного фінансування державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог технічних регламентів.

13.2. Основи стандартизації

13.2.1. Правові основи і державна політика у сфері стандартизації

Початком побудови державної системи стандартизації України слід вважати прийнятий у травні 1993р. Декрет Кабінету Міністрів України №46-93 " Про стандартизацію і сертифікацію", який визначив правові та економічні основи системи стандартизації, встановив організаційні форми її функціонування на території України.

Створення державної системи стандартизації було покладено на Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації ( Держстандарт України), який і виконував функції національного органу виконавчої влади з питань стандартизації.

У Декреті сформульовані напрямки діяльності державної системи стандартизації:

реалізація єдиної технічної політики в сфері стандартизації;

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров’я та майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

забезпечення взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації, економії всіх видів ресурсів;

створення нормативної бази функціонування системи стандартизації;

забезпечення обороноздатності та мобілізаційної готовності країни.

В Декреті також визначені основні принципи стандартизації, види нормативних документів зі стандартизації, порядок організації та інформаційне забезпечення робіт зі стандартизації.

На основі Декрету в липні 1993р. наказом Держстандарту України був затверджений державний стандарт України ДСТУ.1.0-93

"Державна система Стандартизації України. Основні положення ", а також інші стандарти та керівні документи державної системи стандартизації.

Враховуючи надзвичайно важливе значення стандартизації для успішної діяльності всіх галузей промисловості, науки, а також суб’єктів підприємницької діяльності в травні 2001 року був прийнятий Закон України " Про стандартизацію ". Цим законом встановлені правові основи стандартизації в Україні, сформульовано мету і основні принципи державної політики у сфері стандартизації, організації стандартизації, і порядку застосування стандартів. Дія цього закону поширена на всі суб’єкти господарювання незалежні від форми власності та виду діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.
Основні завдання стандартизації полягають у тому, щоб забезпечити:

безпечність продукції, процесів та послуг для життя, здоров’я та майна людей, тварин, рослин та охорону навколишнього природного середовища;

якість продукції, процесів, послуг, відповідно до рівня розвитку науки, техніки, технологій і потреб юдей;

реалізацію прав споживачів;

відповідність об’єктів стандартизації своєму призначенню;

технічну та інформаційну сумісність і взаємозамінність;

збіжність та відтворення результатів контролю;

встановлення оптимальних вимог до суспільно важливих продукції, процесів, послуг;

заощадження всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;

впровадження новітніх технологій, оновлення виробництва та підвищення його продуктивності;

безпеку господарських об’єктів, складних технічних систем з урахуванням допустимого ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

13.2.2. Сутність і наукові принципи стандартизації

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановлені положень для загального і багаторазового застосування щодо наданих чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.

Зараз стандартизація розглядається як наука яка базується на ряді принципів.

Основними з них є такі:

принцип науковості, який вимагає, щоб розроблення нормативних документів базувалось на глибоких та всебічних дослідженнях стану вивчаємої проблеми, враховувало рівень розвитку науки і техніки, економічну діяльність для виробника, безпеку для здоров’я і життя людини і держави в цілому;

Терміни і визначення, що вживаються в посібнику, відповідають Законам України і нормативним документам з питань стандартизації.

принцип гармонізації, який вимагає, щоб нормативні документи зі стандартизації відповідали міжнародним, регіональним, а, в разі необхідності, і національним стандартам інших країн, не суперечили законам держави;

принцип системності, який вимагає відповідності систем стандартів складу та взаємозв’язкам об’єктів стандартизації певної галузі;

принцип відкритості, який вимагає забезпечення доступу зацікавлених сторін до інформації про чинні стандарти і програми робіт із стандартизації, виходячи з вимог чинного законодавства;

принцип економічної доцільності, який вимагає втілення в життя тільки тих робіт із стандартизації, використання яких може принести суттєву економію праці, паливно-енергетичних ресурсів, сировини та матеріалів, сприяти росту продуктивності праці і зниженню собівартості продукції;

принцип обов’язковості, який вимагає, щоб чинні стандарти мали обов’язковий характер і застосовувались в усіх галузях діяльності суспільства. На цьому принципі базується система адміністративних і, в необхідних випадках, правових дій відносно порушення вимог нормативно-правових актів та нормативних документів.

Розрізняють міжнародну стандартизацію що проводиться на міжнародному рівні і участь в якій відкрита для органів стандартизації усіх країн; регіональну стандартизацію, участь в якій відкрита для органів стандартизації країн певного географічного або економічного простору; національну стандартизацію, що проводиться на рівні однієї країни.

Відповідні міжнародні і регіональні стандарти приймають міжнародні і регіональні органи зі стандартизації, національні стандарти ( державні стандарти України ) приймає орган виконавчої влади з питань стандартизації.

Під органом стандартизації розуміють орган, визначений встановленим чином на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи прийняття стандартів.

Національні стандарти повинні розроблятися на основі міжнародних стандартів, стандартів держав, що є членами відповідних міжнародних чи регіональних організацій і з якими укладено міжнародні договори про визнання, розроблення і застосування стандартів.

13.3. Сутність і зміст сертифікації

13.3.1. Основні терміни і визначення

Згідно з ДСТУ 2462-94 сертифікація – це “процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам”.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

В перекладі з латинської термін “сертифікація” означає “зроблено вірно”. Щоб впевнитись в тому, що продукція, процес чи послуга “зроблені вірно”, треба знати вимоги до них і яким чином отримати докази відповідності цим вимогам. Загальновизнаним способом отримання таких доказів є сертифікація відповідності. Під відповідністю розуміється дотримання усіх встановлених вимог до продукції, процесу чи послуги [ДСТУ 2462-94].

Підтвердження відповідності – діяльність, наслідком якої є гарантуванням того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим законодавством вимогам.

Підтвердження відповідності шляхом сертифікації передбачає обов’язкову участь третьої сторони. Таке підтвердження повинно бути незалежним і давати гарантію відповідності заданим вимогам і здійснюватись за визначеними правилами.

Третя сторона – це особа чи орган, визнані незалежними як від постачальника (перша сторона), так і отримувача продукції, процесу чи послуги (друга сторона).

Доведення відповідності здійснюється за тією чи іншою системою сертифікації.

Система сертифікації – система, яка має власні правила процедури і керування для проведення сертифікації відповідності.

Система сертифікації може діяти на національному, регіональному чи міжнародному рівні.

В загальному вигляді до її складу відносяться:

центральний орган, який керує системою сертифікації та здійснює нагляд за цією системою, може передавати свої повноваження щодо діяльності з сертифікації другим органам;

правила і порядок проведення сертифікації;

нормативні документи, на відповідність до яких здійснюється сертифікація;

процедури (схеми) сертифікації. Схема сертифікації – склад і послідовність дій третьої сторони під час проведення сертифікації відповідності;

порядок контролю за діяльністю органів сертифікації.

Систематичну перевірку відповідності заданим вимогам прийнято називати оцінкою відповідності.

Оцінювання відповідності здійснюється шляхом випробувань або всієї продукції, або за зразком (на підставі одного чи декількох зразків продукції, що репрезентують виробництво).

Під випробуванням розуміється операція, що зводиться до визначення однієї чи декількох характеристик продукції (процесу, послуги) у відповідності з прийнятою процедурою.

Випробування здійснюються у випробувальних лабораторіях. Випробувальна лабораторія може бути як самостійною юридичною організацією, так і входити як складова частина до інших органів чи організацій, що займаються сертифікацією.

Існують два види сертифікації – обов’язкова і добровільна.

Обов’язкова сертифікація – це визначення відповідності об’єкта сертифікації вимогам, які віднесені нормативними документами до обов’язкових для виконання. Ці вимоги в першу чергу відносяться до охорони здоров’я і природного середовища.

В Україні обов’язкова сертифікація введена в дію Законом “Про захист прав споживачів”. Для здійснення обов’язкової сертифікації створюються системи обов’язкової сертифікації

Добровільна сертифікація проводиться за ініціативою виробника, постачальника чи споживача продукції на договірних засадах. Це сертифікація на відповідність вимогам, не віднесених нормативними документами до обов’язкових. Нормативний документ, на відповідність якому здійснюються випробовування, вибирається, як правило, заявником.

Добровільна сертифікація проводиться в системі добровільної сертифікації. Допускається проведення добровільної сертифікації і в системі обов’язкової сертифікації органами обов’язкової сертифікації.

Добровільна сертифікація, як і обов’язкова, базується на рекомендаціях міжнародних і національних організацій в цій галузі.

Необхідність в проведенні добровільної сертифікації часто виникає тоді, коли треба довести переваги своєї продукції в порівнянні з продукцією конкурентів, при просуванні товарів на зовнішні ринки.

13.3.2.Українська державна система сертифікації продукції

В Україні створена і функціонує Українська державна система сертифікації продукції – система сертифікації УкрСЕПРО.

На неї покладено виконання таких видів діяльності:

сертифікація продукції (процесів, послуг);

сертифікація систем якості;

атестація виробництв;

оцінка систем управління якістю;

атестація аудиторів з сертифікації.

Організаційну структуру системи утворюють(рис.13.1):

національний орган з сертифікації;

органи з сертифікації продукції;

органи з сертифікації систем якості;

випробувальні лабораторії;

аудитори з сертифікації;

науково-методичний та інформаційний центр;

державні центри стандартизації, метрології та сертифікації.

Рис. 13.1. Структурна схема Системи сертифікації УкрСЕПРО
Національний орган України з сертифікації виконує такі основні функції:

організує, координує та проводить роботи щодо забезпечення функціонування системи;

розробляє та забезпечує реалізацію заходів щодо удосконалення системи, пов’язаних з поетапним введенням в дію технічних регламентів з підтвердження відповідності згідно з прикінцевими положеннями Закону України “Про підтвердження відповідності”;

взаємодіє з національними органами з сертифікації інших держав та міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність з сертифікації;

організує розроблення та вдосконалення організаційно-методичних документів системи;

приймає рішення щодо приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;

встановлює основні принципи, правила та структуру системи;

визначає порядок призначення органів з сертифікації та призначає їх на виконання робіт в системі;

встановлює правові та економічні основи функціонування системи;

формує та затверджує склад науково-технічної комісії;

атестує аудиторів з сертифікації;

здійснює інспекційний контроль за дотриманням органами з сертифікації вимог та правил системи

веде Реєстр системи;

організує роботи з сертифікації продукції в разі відсутності органу з сертифікації певного виду продукції;

розглядає апеляції щодо виконання правил системи;

організує інформаційне забезпечення діяльності з сертифікації в системі.

Науково-технічна комісія з питань сертифікації – дорадчий орган при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, утворюється для розроблення пропозицій з проблем сертифікації продукції.

Науково-технічна комісія розробляє пропозиції щодо:

принципів проведення єдиної політики в системі;

проектів основоположних організаційно-методичних документів з сертифікації продукції, атестації виробництв та ін.;

основних напрямків досліджень у галузі сертифікації продукт ії;

напрямків міжнародного співробітництва в галузі сертифікації, у тому числі в рамках ISO, IEC та інших міжнародних організацій;

приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;

взаємодії з національними органами інших держав, що здійснюють діяльність з сертифікації, визнання результатів робіт з оцінки відповідності;

переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації.

Органи з сертифікації продукції призначаються національним органом України з сертифікації.

Орган з сертифікації продукції виконує такі основні функції:

здійснює сертифікацію закріпленої за ним номенклатури продукції відповідно до правил системи;

організує та проводить обстеження, атестацію виробництв та оцінку систем управління якістю;

визначає випробувальні лабораторії (центри) для проведення випробувань продукції з метою сертифікації та узгоджує форму протоколу випробувань;

здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та атестованими виробництвами;

видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв.

Вимоги до органу з сертифікації продукції встановлені ДСТУ 3411.

Органи з сертифікації систем якості виконують такі основні функції:

організують та проводять сертифікацію систем якості;

здійснюють технічний нагляд за сертифікованими системами якості;

видають сертифікати на системи якості.

Вимоги до органів з сертифікації систем якості встановлені ДСТУ 3420-96.

Випробувальні лабораторії (центри), яким доручають проведення випробувань з метою сертифікації в системі, виконують такі основні функції:

за дорученням органу з сертифікації проводять випробування продукції, що сертифікується, та видають протоколи випробувань;

беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, а за дорученням національного органу України з сертифікації – в проведенні інспекційного контролю.

Вимоги до випробувальних лабораторій (центрів) встановлені ДСТУ 3412.

Аудитори з сертифікації згідно зі своєю спеціалізацією залучаються органами з сертифікації до проведення сертифікації продукції, атестації та обстеження виробництва, оцінки систем управління якістю. Атестація аудиторів здійснюється згідно з ДСТУ 3418.

Науково-методичний та інформаційний центр сертифікації та інформатики виконує такі основні функції:

здійснює розроблення та удосконалення організаційно-методичних документів системи;

готує та подає до національного органу України з сертифікації пропозиції та проекти законодавчих актів в галузі сертифікації;

проводить за дорученням національного органу України з сертифікації аналіз можливостей підприємств та організацій щодо призначення їх органами з сертифікації, виконання функцій випробувальних лабораторій (центрів), здійснює на договірних засадах експертизу їх вихідних документів та готує пропозиції щодо їх призначення в системі;

готує пропозиції щодо внесення змін до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації;

видає заявникам свідоцтва про визнання за позитивними результатами експертизи наданих ними матеріалів з оцінки відповідності продукції іноземних органів та випробувальних лабораторій;

здійснює інформаційне забезпечення та надає інформаційні послуги в галузі сертифікації.

Функції науково-методичного та інформаційного центру у Системі виконує, як правило, науково-дослідний інститут відповідного профілю. Зараз ці функції покладено на Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ).

Державні центри стандартизації, метрології та сертифікації виконують такі функції:

проводять за дорученням органу з сертифікації продукції технічний нагляд за стабільністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва;

за дорученням національного органу України з сертифікації беруть участь в експертизі документів та перевірках органів з сертифікації і випробувальних лабораторій (центрів);

надають на договірних засадах інформацію у сфері сертифікації і акредитації;

видають заявникам свідоцтва про визнання за позитивними результатами експертизи наданих ними матеріалів з оцінки відповідності продукції іноземних органів та випробувальних лабораторій;

надають за зверненнями суб’єктів господарювання копії сертифікатів відповідності, виданих в Системі за наявності дозволу власника сертифікату.

13.3.3. Принципи і правила Системи сертифікації УкрСЕПРО

Сертифікація в системі передбачає підтвердження третьою стороною показників (характеристик) продукції (процесів, послуг) на підставі випробувань, обстеження, атестації виробництва та оцінки систем управління якістю.

Система призначена для проведення обов’язкової сертифікації продукції. Правила системи можуть застосовуватись для проведення добровільної сертифікації.

Система є відкритою для вступу до неї органів з сертифікації та випробувальних лабораторій і доступу до неї будь-яких підприємств та організацій. Обов’язковою умовою при цьому є визнання та виконання правил Системи.

Право проведення робіт з сертифікації продукції надається органам з сертифікації, випробувальним лабораторіям (центрам) та аудиторам, що включені до Реєстру Системи.

Органами з сертифікації в Системі можуть бути призначені організації (підприємства, установи) – юридичні особи, що є резидентами України. Призначення органів з сертифікації для виконання робіт в Системі здійснюється національним органом України з сертифікації за результатами проведеної ним оцінки їх відповідності встановленим вимогам. Наявність атестата акредитації є перевагою під час призначення органу з сертифікації.

Якщо в системі функціонує декілька органів з сертифікації однієї і тієї ж продукції, то заявник має право провести сертифікацію продукції в будь-якому з цих органів.

Система встановлює такий розподіл відповідальності:

виробник (виконавець, постачальник) відповідає за відповідність сертифікованої продукції вимогам нормативних документів, що використовувались під час сертифікації, та застосування сертифікатів і знака відповідності згідно з правилами Системи;

випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність та необ’єктивність результатів випробувань сертифікованої продукції;

орган сертифікації несе відповідальність за необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестації виробництва та підтвердження їх дії, а також за порушення правил Системи.

Органи з сертифікації, випробувальні лабораторії (центри), аудитори з сертифікації, що порушують правила Системи, за рішенням національного органу України з сертифікації виключаються з Реєстру Системи та несуть відповідальність відповідно до чинного в Україні законодавства.

Визнання результатів робіт з оцінки відповідності, виконаних органами з сертифікації та випробувальними лабораторіями (центрами) інших держав здійснюється на основі багатосторонніх та двосторонніх угод про взаємне визнання результатів робіт з сертифікації.

Свідченням визнання закордонних сертифікатів є свідоцтво про визнання або сертифікат відповідності, які видані в Системі.

Роботи з сертифікації в Системі проводяться органами з сертифікації згідно з порядком (правилами) проведення сертифікації продукції, що затверджується національним органом України з сертифікації. Основні вимоги до порядку проведення сертифікації продукції встановлені ДСТУ 3413-96.

На сертифіковану в Системі продукцію видається сертифікат відповідності і за угодою між заявником та органом з сертифікації може наноситись знак відповідності. Знак відповідності, технічні вимоги до нього, порядок та правила його застосування встановлені ДСТУ 2296.

Вартість робіт з обов’язкової сертифікації розраховується згідно з правилами визначення вартості цих робіт, що затверджуються національним органом України з сертифікації.

Оплата робіт з добровільної сертифікації здійснюється на договірних засадах.

Технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції в Системі виконує орган з сертифікації цієї продукції або за його дорученням інші організації.

Під час проведення технічного нагляду враховується інформація щодо якості продукції, яка надходить від органів державного нагляду, товариств споживачів та інших зацікавлених організацій.

Основою інформаційного забезпечення Системи є Реєстр Системи, який ведеться згідно з вимогами ДСТУ 3415-96. Національний орган України з сертифікації забезпечує доступ до даних Реєстру та надає інформацію про діяльність з сертифікації через мережу Інтернет та інші інформаційні видання.

Система передбачає конфіденційність інформації про результати робіт з сертифікації.

Апеляції щодо застосування сертифікатів відповідності, а також виконання правил системи розглядаються апеляційними комісіями органів з сертифікації. У разі незгоди однієї з сторін з результатами розгляду, подальше розв’язання суперечки здійснюється комісією з апеляцій, яка створюється Національним органом з сертифікації із залученням представників органів з сертифікації та інших зацікавлених сторін.

Офіційною мовою Системи є державна мова. В разі потреби документи можуть супроводжуватись автентичним текстом будь-якою іншою мовою, при цьому тексти повинні мати однакову силу.

Контрольні запитання

1..Дати визначення терміну сертифікація.

2.Що розуміється під третьою стороною в процесі сертифікації?

3.З чого складається система сертифікації?

4.Які існують види сертифікації?

5.Які види діяльності покладено на систему сертифікації УкрСЕПРО?

6.Яку структуру має система сертифікації УкрСЕПРО?

7.Які функції виконує Національний орган з сертифікації?

8.Які функції виконує науково-технічна комісія з питань сертифікації?

9.Які функції виконують органи з сертифікації продукції?

10.Які функції виконує науково-методичний та інформаційний центр сертифікації та інформатики?

11.Які функції виконують державні центри стандартизації, метрології та сертифікації?

12.Які функції виконують випробувальні лабораторії?

13.Як розподілена відповідальність в системі сертифікації між виробником, випробувальною лабораторією та органом сертифікації?

14.Хто здійснює технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції?

Література
1. Амосов А.А., Дубинский Ю.А., Копченова Н.В. Вычислительные методы для инженеров: Учебное пособие. — М.: Высшая школа, 1994. — 554 с.

2.Аристов О.В. Белоусов Ю.Н., Макаров Э.Ф. Измерителипараметров цепей с сосредоточенными постоянными и их поверка. —М.: ВИСМ, 1985. — 86 с.

3. Артемьев Б.Г., Голубов СМ. Справочное пособие для работников метрологических служб. — М.: Изд-во стандартов, 1990.

4. Барченков А.И., Петров В.А. Основы метрологического обеспечения связи и автоматизированных систем управления. Часть I. —СПб.: СПВВИУС, 1992. — 284 с.

5. Бакланов И.Г. Технология измерений в современных телекоммуникациях. — М.: ЭКО-ТРЕНДЗ, 1997.

6. Богомолов Ю.А. Медовикова Н.Я. Государственный метрологический надзор. — М.: АСМС, 1996. — 30 с.

7. Брянский Л.Н., Дойников А.С., Крупин Б.Н. Метрология.Шкалы, эталоны, практика. — М.: ВНИИФТРИ, 2004. — 222 с.

8. Буравлев А.И. и др. Управление техническим состояние динамических систем. — М.: Машиностроение, 1995. — 240 с.

9. Будник B.C., Коморников П.М. Основы метрологии и измерений в технике связи. — Л.: ВАС, 1991. — 113 с.

10. Бутырин П.А., Васьковская Т.А. Автоматизация физическихисследований и эксперимента: компьютерные измерения и виртуальныеприборы на основе LabVIEW 7. — М.: ДНК Пресс, 2005. — 264 с.

11. Глудкин О.П., Гуров А.И., Коробов А.И. и др. Управленикачеством электронных средств. — М.: Высш. шк., 1994.

12. Глудкин О.П., Горбунов Н.М., Гуров А.И., Зорин Ю.В. Всеобщее управление качеством. — М.: Радио и связь, 1999. — 600 с.

13. Грудинин А.Е.и др. Основы метрологического обеспечения вооружения и военной техники. — М.: МО, 1995.

14. Грудинин А.Е. и др. Войсковые средства радиотехнически хизмерений. — СПб.: ВИКА, 1996. — 155 с.

15.Гутников B.C. Интегральная электроника в измерительныхустройствах. — Л.: Энергия, 1980. — 280 с.

16. Гусева Т.А., Чапкевич Л.Е. О техническом регулировании:постатейный комментарий к Федеральному закону. — М.: ЗАО Юсти-цинформ, 2005. — 144 с.

17. Душин Е.М. и др. Основы метрологии и электрические измерения. — Л.: Энергоатомиздат, 1987. —

480 с.

18. Дубовой Н.Д., Осокин В.И., Поротов В.Н., Толчинский А.Д.Автоматизация измерений и контроля электрических и неэлектрических величин. — М.: 1/1зд-во стандартов, 1987. — 328 с.

19. Евстропов Н.А. Оценка технического уровня и качества промышленной продукции. — М.: АСМС, 2004.

20. Евтихеев Н.Н. и др. Измерение электрических и неэлектрических величин. — М.: Энергоатомиздат, 1990. — 352с.

21. Земельман М.А. Метрологические основы технических измерений. — М.: 1/1зд-во стандартов, 1991.

22. Иващенко П.А. Измерения на сверхвысоких частотах. — М.:ВИСМ, 1983. — 114 с.

23. Иващенко П.А. Поверка средств измерений шумовых параметров устройств сверхвысоких частот. — М.: ВИСМ, 1991. — 91 с.

24.Кравцов А.В. Метрология и электрические измерения. —М.: Колос, 1999. — 216 с.

25. Кушнир Ф.В. Электрорадиоизмерения. — Л.: Энергоатомиздат, 1983. — 320 с.

25 .Кузнецов В.А. и др. Измерения в электронике: Справочник.— М.: Энергоиздат, 1987. — 512 с.

26.Кузнецов В.А., Строителев В.Н., Тимофеев Е.Ю и др.Приборно-модульные универсальные автоматизированные измерительные системы. — М.: Радио и связь, 1993. — 300 с.

27. Кузнецов В.А. и др. Автоматизация контроля и измерений:Учебное пособие. — М.: МИС, 1990. — 51 с.

28. Кузнецов В.А., Ялунина Г.В. Общая метрология. — М.: Изд-во стандартов, 2001. — 272 с.

29. Литвак Б.Г.Экспертная информация: методы получения ианализа. — М.: Радио и связь, 2000. — 184 с.

31. ЛифицИ.М. Основы стандартизации, метрологии и управления качеством товаров: Учебник для вузов. — М., 1994. — 168 с.

32. Макаров Э.Ф. Налетова A.M. Основы метрологии. — М.:АСМС, 1999. — 86 с.

33. Макаров Э.Ф., Белоусов Ю.М., Рахимов Г.Г., ФедоровВ.Р., Фельдман Р.В. Автоматизированные цифровые средства измерений параметров сигналов. — М.: ВИСМ, 1985. — 96 с.

34. Макаров Э.Ф. Измерители спектров сигналов и их поверка.— М.: ВИСМ, 1991. — 86 с.

35. Макаров Э.Ф., Налетова A.M. Электронно-счетные частотомеры и их поверка. — М.: АСМС, 2001. — 62 с.

36. Маслов А.Я., Анисимов Б.П., Каназеев К.Г., Савичев В.А., Сгобаров В.З. Электрорадиоизмерения и испытания радиоэлектронной аппаратуры: Учебник для вузов. — М.: МО, 1983. — 330 с.

37. Мейзда Ф.Ф. Электронные измерительные приборы и методы измерений. — М.:Мир, 1990. — 535 с.

38. Мирский Г.Я. Микропроцессоры в измерительных приборах.— М.: Радио и связь, 1984. — 160 с.

39. Микаелян С.С. Евангулова А.А. Применение вычислительной техники в радиотехнических средствах измерений. — М.:Изд-востандартов, 1989. — 48 с.

40. Михайлов Ю.Б. Математические основы повышения точности прогнозирования количественных характеристик процессов. — М.:Научтехлитиздат, 2000. — 205 с.

41. Назаров Н.Г. Метрология. Основные понятия и математические модели. — М.:Высшая школа, 2002.

42. Нефедов В.И., Хахин В.И., Битюков В.К., Федорова Е.В.,Белянина Е.К. Метрология и радиоизмерения. — М.: Высш. шк.,2003. — 526 с.

43. Никифоров А.Д. Бакиев Т.А. Метрология, стандартизация исертификация. — М.: Высш. шк., 2003. — 422 с.

44. Основополагающие стандарты в области метрологии. — М.:Изд-во стандартов, 1986.

45. Петухов Г.Б. Основы теории эффективности целенаправленных процессов. Ч. 1. Методология, методы, модели. — М.: МО,1989. — 660 с.

46. Пронин Н.С.Основы метрологии динамических измерений.М.: Логос, 2003. — 256 с.

47. Романова Л.А. Метрологические основы поверки и калибровкисредств электрических измерений. — М.: АСМС, 1999. — 68 с.

48. Рихтер Т.С. Цифровые измерения. Методы и схемотехника.М.: Техносфера, 2004. — 376 с.

49. Сергеев А.Г Крохин В.В. Метрология.— М.: Логос,2000. — 408 с.

50. Сенявский А.Л. Автоматизация контроля и измерений: Учебное пособие. — М.: МИС, 1990. — 51 с.

51. Тартаковский Д.Ф., Ястребов А.С. Метрология, стандартизация и технические средства измерений. — М.: Высш. шк., 2001.— 205 с.

52. Тихонов Б.Н. Основы метрологии и электрорадиотехническиеизмерения: Учебное пособие. — Орел: ВИПС, 1999. — 490 с.

53. Тульгин Л.Г.и др. Оценка качества электроизмерительных приборов. — Л.: Энергия, 1982. — 216 с.

54. Хромой Б.П. и др. Метрология, стандартизация и измеренияв технике связи. — М,: Радио и связь, 1986. — 424 с.

55. Хромой Б.П. и др. Метрологическое обеспечение систем передачи. — М.: Радио и связь, 1991. — 392 с.

Схожі:

Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів	ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного...
Методичні вказівки Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація” для студентів спеціальностей “Технології та засоби телекомунікацій”, “Телекомунікаційні...	2. СТАНДАРТИЗАЦІЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ Державну систему стандартизації, цілі і завдання якої затверджені Постановою Кабінету Міністрів № 258 від 25. 05. 1992 р. Державний...
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ	ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ КОЛЕДЖ» ДОПОВ І Д Ь з дисципліни:... «Державне регулювання процесів природокористування, національна система стандартів. Екологія будівництва – природна краса простих...
Розділ І. Народно-господарське значення сої. Сорти, її харчове, кормове, технічне значення Ботанічна характеристика, систематика рослини, морфологічні ознаки	Лекція Регулювання національної економіки. Державне управління економікою Цілеспрямоване (усвідомлене, відкрите) регулювання доходів – сукупність дій суб'єктів регулювання, метою яких було визначено регулювання...
ДОГОВІР на технічне обслуговування та ремонт техніки ЗАМОВНИК доручає‚ а ВИКОНАВЕЦЬ бере на себе технічне обслуговування та ремонт техніки відповідно до списку‚ що додається до договору‚...	ДОГОВІР на аренду телекомунікаційної мережі та технічне обслуговування...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання