Міністерство освіти і науки України
|
|
Скачати 1.88 Mb.
|
Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників  (узагальнений досвід пошуково-краєзнавчої роботи туристсько-краєзнавчих гуртків позашкільних навчальних закладів області)  Черкаси 2008 ББК Автор –укладач; Турченюк С. П., методист обласного Центру туризму краєзнавства і екскурсій Рецензенти: Нестеренко В.І., заступник директора обласного краєзнавчого музею; Кудін В.С., методист лабораторії виховної роботи Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників У посібнику узагальнений досвід пошуково-краєзнавчої та науково-дослідницької роботи позашкільних навчальних закладів Черкащини на виконання Всеукраїнської акції «Краса і біль України» за напрямком «З попелу забуття». Матеріали, розміщені у посібнику, можуть бути корисними керівникам гуртків, класним керівникам, студентам ВНЗ. Відповідальна за випуск Кудін Валентина Семенівна, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників. Рекомендовано до друку вченою радою інституту. П  ротокол № 1 від 08.04.2008 р.Передмова Виховання у молодого покоління почуття любові до Батьківщини, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції, виховання поважного ставлення до трагічних сторінок історії Голодомору в Україні – це одне з головних завдань сьогоднішньої навчально- виховної роботи обласного Центру туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді. Народ без пам’яті, історичної пам’яті, що дерево без коріння. Історична пам'ять, якою б страшною вона не була, то живильне джерело, яке дає наснагу для майбутнього, допомагає вистояти, перебороти всі незгоди, оживляє силу. Вона була, є, і буде надійним засобом виховання нинішніх і майбутніх поколінь. У матеріалах пошуковців України, як правило, використовуються статистичні дані, які змушують замислитися над трагічними сторінками нашої історії. Лише за приблизними підрахунками 7-10 мільйонів українців загинули в трагічні роки Голодомору. У переважній більшості сіл Черкаської області кількість померлих під час голоду перевищує кількість загиблих у період Другої світової війни. За приблизними підрахунками, в області загинуло від Голодомору майже 300 тисяч черкащан. …Отак і ви прочитайте! Щоб не сонним снилось Всі неправди щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб не розпитали Мучеників кого, коли За що розпинали… Т.Г.Шевченко Молоде покоління обов’язково має вивчати, досліджувати причини і суть трагедії Голодомору, сприяти згуртуванню з метою збереження історичної пам’яті, національної гідності в душах кожного. Виконуючи Закон України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, обласний Центр туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді велику увагу приділяє навчально–виховній і дослідницькій роботі з вивчення трагедії Голодомору. Потрібно завжди пам’ятати, що жахлива війна проти власного народу - це закономірність дій будь-якого тоталітарного режиму, де добро переростає в зло, правда - в неправду, високі моральні ідеали – в аморальність. Всі невинні жертви сталінізму заслуговують на вічну пам'ять. Обласний Центр туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді щорічно проводить обласний етап Всеукраїнської туристсько– краєзнавчої експедиції “Краса і біль України”. Роботи навчальних закладів області, які беруть участь в експедиції за напрямком “З попелу забуття”, є колосальними дослідженнями трагічних сторінок Голодомору на Черкащині. Унікальність робіт полягає ще й в тому, що учнівські колективи не просто досліджували сторінки трагедії, вони збирали й описували спогади очевидців Голодомору. Цей краєзнавчий напрямок роботи обласний Центр туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді проводить, насамперед, для того, щоб формувати в молодого покоління історичну пам'ять, національну самосвідомість через дослідження нерозкритих сторінок пов’язаних з трагедією Голодомору, сталінських репресій, створення книг пам’яті. Ця пошуково–дослідницька робота має повернути втрачені імена славних синів і дочок Черкащини, сприяти встановленню історичної справедливості. Ідея створення цього навчально-методичного посібника полягає в його актуальності, цінності зібраних матеріалів, яких не можна знайти в бібліотеках. Кожна робота була створена керівником і групою дітей , які приклали надзвичайно багато зусиль для того, щоб написати дослідницькі роботи, які висвітлюють трагедії Голодомору і про авторів цих робіт мають знати як в області так і за її межами. Цей посібник стане практичною знахідкою для кожного педагогічного працівника для проведення виховних заходів, присвячених 75 роковинам Голодомору. Він є наочним посібником , який відображає спільну роботу педагогічних працівників і учнів, а видавництво цих робіт буде сприяти заохоченню навчальних закладів до участі в обласному етапі туристсько-краєзнавчої експедиції “Краса і біль України” за напрямком “З попелу забуття”. Пам'ять… Пам'ять про тих, хто загинув від геноциду має бути в кожному серці, а серця мають битися в унісон. Цінуйте кожну мить життя і пам’ятайте про тих хто загинув від голоду, а так хотів просто жити і любити життя… Олександра Фігура заступник директора обласного Центру туризму, краєзнавства і екскурсій Голодомор-чорна пляма в історії України Оберемко Наталія Сергіївна Гурток «Історики-краєзнавці» Городищенська районна СЮТур Справжньою катастрофою для українського народу став голод 1932 – 1933 рр. у результаті якого вимерли цілі регіони. Історики навіть не можуть назвати точну кількість людських жертв Голодомору. На думку дослідників, у той період на Україні вмерло від голоду 3,5 – 8 млн. осіб. Сталінський «великий стрибок» дорого коштував Україні. Реальністю сталінської революції став голод в українському селі. Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянина. Одним із них було розкуркулення. Перша хвиля репресій прокотилася Україною з січня до початку березня 1930 року. Вона охопила райони, де нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2,5 %, депортовано 100 тис. Під час другої хвилі, весна – літо 1931 року, депортовано ще 150 тис.чол. Отже, форсована колективізація супроводжувалася насильством, «ліквідацією куркульства як класу». Голодні 1932 – 1933 рр. не назвеш неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн.т. Таким чином, це не могло принципово змінити баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було його у 1936 році, коли врожай був значно менший (на 15 – 20 %), ніж у 1932 – 1933 рр. Голод мав штучний характер і був спрямований сталінським керівництвом на підрив української нації. Смерть без запросин стукала до українських хат… Населення зраділо б падлу, та й його не можна вже було знайти. Люди їли жаб, ящірок, трупи коней, що загинули від сапу, вбивали і поїдали один одного, навіть викопували мертвяків. Картина в селі була жахливою: половина населення вимерла. Трупи лежали по хатах, на вулицях, і ніхто їх не прибирав. Живі вже не мали сил поховати померлих. Доведені голодом до краю люди морально дичавіли, байдужіли до всього оточуючого. Радянська ж влада мала величезні зерносховища із «стратегічним хлібом» на випадок війни. Та їх не було використано в ході голоду. Більше того, Сталін видав ганебний указ про блокаду кордонів Української УРСР. Тож втекти з «пекла» було неможливо. Селяни прибивалися до залізниці й днями, дожидаючи ешелони з сировиною для спиртзаводів, просиджували в глибоких снігах на лютому морозі в надії, що котрийсь із конвоїрів змилостивився та й підкине пару мерзлих бараболин чи качан кукурудзи. Більшість із них, голодних, чорних і розпухлих, так і залишилися в тих снігах понад залізницею у вічному чеканні. З архівних даних постає страхітлива картина становища українців у роки голодомору, від якої волосся на голові стає сторчма. Можна багато говорити красномовних слів щодо цього, але суть, я вважаю, одна. Голодомор – це не просто чорна пляма в історії України, це – частинка нас. Тому не можна так банально розмовляти на цю тему, а треба робити все, щоб ні ми, ні наші діти, наші нащадки не знали, що таке голод. Ти кажеш не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерно вимели до тла? Як навіть, вариво виймали з печі, І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі, Із торбинок нужденних стариків? Ти кажеш не було голодомору? Чому ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору,– Греби, нічого людям не лишай. Д.Білоус Спогади та фотоматеріали про ті часи дійшли і до нас, теперішнього покоління. Вже дуже мало залишилося очевидців тих жахливих подій. Але вони пам’ятають все і розповідають нам. Бо таке забути не можна. Сім’я наша жила в Городищі. Всього восьмеро чоловік: батько, мати та шестеро дітей. Важко було прогодувати таку сім’ю. Та ще й батько тяжко захворів та й вмер (кажуть, що отруївся травленою мелясою під час голодовки). Тож мати мусила найматися до людей за миску якоїсь страви: юшки поп’є, а картоплю чи ще що там у поділ спідниці і нам принесе. Ми були старші – тому й вижили, а от дві наші сестрички: Дуня та Ганка (малі ще були) – не пережили це лихо, померли. Від Снісар Любові Семенівни, 1927 р. н. Це жахливо згадувати. Скільки тоді померло! Матір тоді наша нас берегла. Їли ми все, що їлося, і кору з дерев варили, і бур’ян варили. У нас сім’я була велика – 15 чоловік, дітей було 9. Вижило нас тільки троє, а то померли. Старший, Андрій, вмер біля криниці. Мати ще не встигла підійти до нього, як гави очі йому виклювали. Його несли на кладовище в ночвах. Не заховали, а загорнули в яму. А поминали, це жахливо, батько зарізав собаку та вже старого котика. Так і пообідали, тільки ніхто не молився Богу. Від Крикун П.Г., 1911 р. н. У 1932-1933рр. в селах створювали загони, які ходили по хатах і забирали у людей всю їжу. Таке було і у Вільшані. Одна жінка вчинила хліб, то вони навіть і тісто забрали. У нашій сім’ї було шестеро дітей. Мати стала великою активісткою і її взяли працювати в МТС (знаходилася напроти нинішньої автостанції). Саме це й допомогло вижити нашій сім’ї у цей страшний час (вона там роздавала їжу працівникам МТС). Батько теж працював у МТС. У меншого брата були попухли ноги, але ми його чудом врятували. Старший брат поїхав на Кубань і виміняв одяг на хліб. Легше стало тоді, коли настало літо і осінь. Ми харчувалися цвітом акації, сушили листя липи, перетирали його, добавляли борошна і пекли млинці. Багато вмерло людей у селі з голоду. Було й таке, що напівживих людей відвозили до ями, куди скидали мертвих. Одна дівчина взяла возика і забрала звідти свою маму, яка завдяки своїй дочці змогла вижити. Їли у Вільшані також і людей. Одна Пазьківна (так на неї казали у селі), з’їла свою дитину. ЇЇ вивезли кудись із села. Розказували, що у селі Тарасівці, як і у Вільшані, крали та їли людей. Від Фурлай Олександри Семенівни. Я народилася у 1922 році в селі Товста. У сім’ї нас було четверо: я і три брати. Батька мого забрали копати городи, тому що він був уже зовсім слабим, не міг більше працювати на полі. Він геть ослаб і помер. Матері переказали, щоб прийшла і нарядила його. Потім його забрали на підводу й поховали його з усіма в одній ямі. У матері від голоду ноги попухли. Найменшого брата мама носила у ясла, а потім він ослаб і його туди не приймали. На нього давали їсти додому. Коли мама йшла з роботи, то заходила у ясла, брала їжу й несла додому. Заходить до хати й каже: «Де тут мій мерчик?» «А він тільки встиг сказати» - Мамо! І помер. Уночі помер мій другий брат. Поховали ми їх у садку. Залишилось нас троє: я, мама і брат. Я з братом ходила на майдан для підлітків. Там варили якусь баланду й давали 100 грамів хліба. Так ми за тим і жили. А мати так і ходила тими пухлими ногами на роботу, щоб хоч якийсь пайок на дітей дали. Одного разу мати стояла на полі у черзі за їжею, а потім посунулась і впала. Люди взяли її, підняли й дали їсти. Коли вона прийшла додому, то сказала нам що мабуть буде помирати. Ми з братом почали плакати: «З ким же ми залишимося й що будемо робити?» Ще, коли був живий батько, то у нас була телиця. Ми хотіли її тоді зарізати, але батько не дав і сказав, що як буде ще гірше, то тоді заріжете. От і настав цей час. А хто ж її заріже? Сестра Настя пішла, найшла чоловіка, то він і зарізав теличку. Насмажили м’яса, сіли, поїли, але не наїлися. Насмажили ще одну сковорідку, після цього нам захотілося спати й ми заснули, хто де міг. А вранці чоловік той встав і насмажив ще м’яса і ми ще поїли. А люди вранці йшли на роботу і почули, що ми зарізали телицю та поприбігали, і те просить дай, а те просить продай чи виміняй. Мати каже: «Підождіть, люди добрі, хай діти наїдяться, тоді дам!» Пізніше я з братом пішла на майдан, а мати – на роботу. Коли вернулися додому, то вікно було вийняте, м’ясо забрали все і скриню з одежею також. Якби не теличка, то й ми померли з голоду. Приходилось їсти бур’ян, молоду лободу (линди пекли), цвіт акації. Лободу парили, викачували у висівках і пекли. А скільки ж людей було таких, що їли дохлих коней. Цих коней вивозили у яму. Люди вислідять, коли вивезуть, а потім ідуть з ножами. Наріжуть куски м’яса в мішок, а потім їдять. А ми не їли дохлятину, бо ті люди, що їли це м’ясо повмирали. Ось так ми жили. Не бажаю нікому зазнати такого життя, не дай, Боже, щоб все це повторилося! Бо це дуже страшно! Від Кураси Марії Дементіївни. Мені було три роки, як почався голод. Батьки ходили у колгосп на роботу, а мене відправляли у ясла. Там малі, сопливі діти плачуть, заводяться, мені там дуже не сподобалося і я втекла звідти. Та там же хоч якісь помиї і кусок хліба давали, а дома ж не було нічого їсти. Я прибігла до матері і кажу, що не буду мулика їсти (це млинці із сухого листя, акацієвого цвіту і полови із проса). У сім’ї нас було шестеро. Сестра моєї матері померла, а діти осталися на моїй матері й, щоб нас всіх прогодувати, вона йшла в колгосп працювати, а коли їм виносили обід, то вона ховала кусок хліба в кишеню, приносила додому й ділила його на всіх нас. Ще в мої матері була швейна машинка, якою вона трохи підроблялась. Кроїла чи шила якесь плаття, а за це їй давали склянку якоїсь крупи чи пшениці. Вона цього зерна підсмажить на сковороді, тоді помне у ступі й варить якийсь суп. Щоб не померти з голоду, брали насіння лободи, м’яли, а тоді пекли млинці. Я із своїми ровесницями бігала на берег шукати кінського щавлю, який ми їли, несли додому, щоб мати варила борщ. Ми тоді лазили по смітниках, шукали лушпиння від картоплі (були такі люди, що їх викидали). Так брудними і їли, а вони ж які гіркі були! Коло нас жив один сусід, який звозив померлих людей у яму. Там була одна жінка, яка була ще жива, а він таки затягнув її на віз і викинув у яму до трупів. А вона вночі повідкидала із себе померлих людей і вилізла з тієї ями. Її хтось приютив, дав їсти і вона вижила. Ще й такі були люди. Від Сороки Ольги Савівни. 24 листопада 2007 року скорботною ходою пройшли сотні городищан до пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій. До Хреста пам’яті поставили десятки свічечок – як символ життя, як символ згадки про тих, хто не доспівав, недолюбив, не дожив… Голодомор — доки жива пам’ять. Гончарук Галина Іванівна. Гурток “Туристи-краєзнавці” Станція юних туристів м. Умані. У листі Президента України В.А. Ющенка до голів обласних державних адміністрацій говориться: “…звичайно, минуло вже багато часу, всього не виправити. Але ще живі люди, які пам’ятають трагедію голодомору і можуть розповісти. Це жива пам’ять народу, яку ми втрачаємо кожного дня. Тому ми маємо терміново їх вислухати, записати свідчення, передати цю розповідь нашим дітям, щоб вони шанували пам’ять людей, убитих штучно створеним голодом і переконати всіх, що подібна трагедія не повинна повторитися з нашими народами.” |
Схожі:
| ПОСТАНОВА від 19 грудня 2006 р. N 1757 Київ Про затвердження Положення... Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ пр. Перемоги З метою організованого переходу на новий Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти Міністерство освіти і науки... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Департамент професійно-технічної освіти Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Міністру освіти Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 02. 09. 2008 N 802 ( z0892-08 ) Про |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ Міністерства освіти і науки України від 24. 01. 2008 N 33 "Про затвердження Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання... |
| «Загальні і спеціальні здібності» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецька обласна державна адміністрація Управління освіти і науки |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження Умов прийому до вищих навчальних закладів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27. 12. 2007 за... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua