Мотиви і принципи організації дистанційного навчання
Виокремлюють такі мотиваційні рівні:
1. Ділова мотивація. Характерна для 91 % респондентів. Цей мотив — складова професійної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети: пошуку конкретної інформації, встановлення контактів і взаємодії з окремою людиною, організацією тощо.
2. Пізнавальна мотивація (81 %). Вона пов´язана з отриманням нових знань. Предметом пізнання при цьому можуть бути нові сервісні можливості, гіпертекстова інформація, люди, ідеї, концепції, візуальні й слухові образи.
3. Мотивація співробітництва, або корпоративний мотив (59 %). Більшість видів діяльності людини має соціальний характер як за змістом, так і структурою.
4. Мотивація самореалізації та розвитку особистості (52 %).
5. Рекреаційний мотив (лат. recreatio — відновлення; призначений для користування під час відпочинку, відновлення сил). Основна сфера зацікавлень респондентів цієї групи (39 %) — телеконференції за темами, хобі та гумор, а також нетематичні телеконференції.
6. Мотивація самоствердження (29 %). Відомо, що самоствердження виступає необхідним аспектом активності "Я", що реалізує сутнісні властивості людської особистості.
7. Комунікативна мотивація. Респонденти цієї групи (26 %) стверджують, що Інтернет дає змогу переборювати комунікативний дефіцит, що виникає у повсякденному житті [8].
Дистанційне навчання ґрунтується на таких принципах:
Принцип гуманістичності навчання. Це визначальний принцип у системі неперервного інтенсивного навчання, й особливо в СДО.
Принцип пріоритетності педагогічного підходу при проектуванні освітнього процесу в СДО. Сутність цього принципу полягає в тому, що проектування СДО необхідно починати з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей явищ, запланованих для реалізації.
Принцип педагогічної доцільності застосування нових інформаційних технологій. Він потребує педагогічної оцінки ефективності кожного кроку проектування та створення СДО.
Принцип вибору змісту освіти. Зміст дистанційної освіти має відповідати нормативним вимогам державного освітнього стандарту й вимогам ринку.
Принцип забезпечення безпеки інформації, що циркулює в СДО.
Принцип стартового рівня освіти. Ефективне навчання в СДО потребує відповідного набору знань, умінь, навичок.
Принцип відповідності технологій навчання. Технології навчання мають бути адекватними моделям дистанційного навчання.
Принцип мобільності навчання. Полягає у створенні інформаційних мереж, баз і банків знань та даних для дистанційного навчання.
Принцип неантагоністичності дистанційного навчання наявним формам освіти. Проектована СДО зможе дати необхідний соціальний та економічний ефект за умови, якщо створювані та впроваджувані інформаційні технології стануть не чужорідним елементом у традиційній системі вищої освіти, а природно інтегруватимуться в нього [2].
Розділ 2. Проблеми впровадження
дистанційної освіти в Україні
2.1 Основні проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні
За останні роки розвиток інформаційних технологій актуалізував проблему модернізації системи освіти та виробництва. Суть такої модернізації найбільше відбилася в концепції дистанційної освіти (ДО), яка, завдяки такому глобальному явищу як Інтернет, охоплює широкі шари суспільства та стає одним із рушійних факторів його розвитку. Особливого значення модернізація системи освіти набуває в Україні, коли сучасна соціально-економічна ситуація в країні й у системі освіти така, що традиційні форми одержання освіти і моделі навчання вже не можуть задовольнити потреб в освітніх послугах, як правило, сконцентрованих у великих містах. Проте із впровадженням нових технологій у навчання та виробництво виникає цілий ряд складних проблем, розв’язання яких потребує значних зусиль [2].
Згідно з проведеними дослідженнями, в Україні близько 30% навчальних закладів заявили про те, що вже мають або планують організувати навчання в режимі ДО. Однак найчастіше за цим стоїть звичайна заочна форма навчання [6].
Слухачами курсів з ДО можуть бути різні особи — школярі, абітурієнти, студенти, працівники підприємств тощо. Чим вищий рівень учбової програми, що її належить засвоїти слухачеві інтерактивного курсу, тим більше вимог висувається до нього особисто. Тому в деяких випадках треба підтвердити необхідний рівень своєї підготовки для того, щоб бути допущеним до освіти в режимі ДО.
У зв'язку з тим, що освіта в дистанційному режимі здійснюється з використанням особливих технологій, слухач будь-якого учбового курсу з ДН повинен вміти працювати з різними службами Інтернету: всесвітньою «павутиною» (WWW), новинами Use Net, електронною поштою (E-maіl), службою інтерактивних бесід (Chat) і т. ін.
При розгляді проблем дистанційної освіти в Україні необхідно в першу чергу орієнтуватися на категорії користувачів, які гостро відчувають потребу в освітніх послугах, але не мають можливості одержати їх традиційним способом у рамках сформованої освітньої системи. Вважається, що слухачами дистанційних курсів перш за все можуть бути:
фахівці, які вже мають вищу або спеціальну освіту та бажають підвищити свій науковий рівень або отримати другу освіту;
студенти, які бажають паралельно навчатися в іншому вузі, але не мають можливості відвідувати навчальний заклад за браком часу;
особи, що проживають у віддалених від місця навчання регіонах;
особи, які в силу фізичних вад не можуть навчатися за допомогою традиційних способів (навіть заочно);
особи, які в силу своєї трудової зайнятості, не мають можливості вчитися в тому режимі, який пропонується навчальними закладами;
керівники регіональних органів влади та управління;
особи, які залишилися безробітними та зареєструвалися у відповідних державних службах зайнятості тощо [8].
Розглянувши таку класифікацію категорій користувачів, нами було виділено найважливіші проблеми розвитку дистанційної освіти в Україні, без розв’язання яких модернізація дистанційної освіти взагалі неможлива.
Створення якісних електронних навчальних комплексів, баз знань із зручним інтерфейсом та інтерактивним спілкуванням, доступним для всіх категорій користувачів, на яких вони розраховані. Беручи за основу наведену класифікацію, для створення таких підручників виділяємо певні групи користувачів:
Початкова освіта. Програми і курси, призначені для учнів віком 5-11 років: уроки читання, письма, арифметики, музики. Значна частина курсів має ігрову форму, педагогічно вивірену для дитячого сприймання. Частина таких курсів може бути використана для певних груп дорослого населення з метою допомоги у вихованні дітей.
Середня освіта. Курси відповідають типу і рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовуються освітні ігри за допомогою комп’ютерних мереж.
Середня професійна освіта. Курси і програми для тих, хто закінчив школу.
Підготовчі курси. Курси підготовки до навчання на підвищення кваліфікації. Використовуються також різноманітні олімпіади, що дозволяє внести до навчання змагальний елемент.
Вища освіта. Програми на здобуття ступеня бакалавра, магістра або дипломованого фахівця. Велике значення має те, що особи, які проживають у зарубіжних країнах, можуть здобувати освіту рідною мовою, що не є Державною в країні їхнього проживання.
Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій галузі знань. Курси для здобуття додаткових знань у галузі, пов’язаній з професійною діяльністю осіб, які вчаться Наприклад, курси підвищення кваліфікації, курси іноземної мови, нові досягнення в окремих науках.
Професійні курси. Націлені на здобуття практичних навичок, наприклад, курси машинопису, бухгалтерські курси. Такі курси є складовою навчання, коли проводяться і практичні заняття, на яких формулюються відповідні навички. Сюди ж слід віднести і дистанційне тестування.
Курси соціального спрямування. Наприклад, курси навчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил вуличного руху та інші [15].
Крім перелічених проблем можна виділити ще кілька аспектів, пов’язаних з впровадженням дистанційної освіти саме в Україні:
1. Низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Від цього, передовсім, страждають студенти невеликих містечок України, яким, власне, найбільш зручним є ДН через географічну віддаленість від наукових осередків.
2. Недостатній безпосередній контакт між персональним викладачем (тьютором) та студентом через надзвичайну професійну завантаженість вітчизняних педагогів. Студенти закордонних дистанційних курсів можуть отримувати відповіді на свої листи вже через кілька годин, оскільки викладачів в країнах зі значним досвідом впровадження ДО набагато більше, ніж студентів.
3. Україна відстає від розвинутих країн в застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів.
4. В Україні відсутнє нормативно-правова база, яка б регламентувала і забезпечувала діяльність навчальних закладів у напрямку впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очною, заочною та екстернатом [12].
Можна відзначити, що основними завданнями сучасного етапу розвитку системи дистанційної освіти є:
усвідомлення керівниками освіти, органами управління, професорсько-викладацьким складом і широкою педагогічною спільнотою доцільності, необхідності та можливості впровадження дистанційного навчання у вітчизняну освіту;
створення національних, галузевих, регіональних місцевих підсистем дистанційної освіти і відповідних до них телекомунікаційних мереж з виходом до мережі Інтернет;
розробка навчально-методичних комплексів дистанційного навчання та їх сертифікація;
створення локальних телекомунікаційних мереж навчальних закладів із під’єднанням до Інтернет, формування їхніх Web-сайтів для дистанційного навчання;
підготовка кадрів для дистанційного навчання;
формування експериментальних навчальних груп та їх дистанційне навчання [8].
Разом з тим сучасний стан розвитку дистанційного навчання в Україні ще не відповідає вимогам суспільства, яке прагне стати рівноправним членом європейської та світової спільноти, де мільйони громадян задовольняють свої освітньо-інформаційні потреби через телекомунікаційні мережі, в тому числі через Інтернет5.
Аналіз стану дистанційного навчання показує, що всі навчальні заклади, організації та установи, які впроваджують або використовують технології дистанційного навчання, наштовхуються на реальні труднощі, подолання яких потребує цільового фінансування, об’єднання зусиль цих закладів із зусиллями державних органів, координації спільних дій та нормативно-правового забезпечення, що сприятиме прискоренню цього процесу, а також зменшить інтелектуальні, матеріальні та фінансові витрати на впровадження і розвиток дистанційного навчання в цілому [12].
2.2 Психолого-педагогічні аспекти дистанційного навчання
Основою навчально-пізнавальної діяльності є психологічні процеси особистості. Тому в ході дистанційного навчання їх необхідно дотримуватися з урахуванням при цьому специфіки дистанційного навчання.
Будь-яка нова форма навчання, у тому числі дистанційна, вимагає створення психологічної бази, без якої не можна говорити про якість навчального процесу. В. Демкін виділяє низку психологічних принципів, які впливають на якість дистанційного навчання. Він звертає особливу увагу на необхідність детального планування навчальної діяльності, її організації, чіткої постановки цілей та завдань навчання. Студенти мають розуміти призначення запропонованих курсів. Автор зазначає, що ефективність навчальної діяльності студентів значною мірою залежить від змісту матеріалу, який визначає структуру і рівень їх пізнавальних інтересів - загальних чи спеціальних [9].
Розробка навчально-методичних матеріалів для дистанційного навчання потребує врахування психологічних закономірностей сприймання, пам'яті, мислення, уваги, а також вікових особливостей школярів або студентів.
Зворотний зв'язок між студентом і викладачем у системі дистанційного навчання є абсолютним її атрибутом. Цей зв'язок повинен забезпечувати студенту психологічний комфорт у процесі навчання. Адекватність сприйняття інформації залежить від багатьох причин, найважливішою з яких є наявність або відсутність у процесі діалогу комунікативних бар'єрів. Комунікативний бар'єр - це психологічна перешкода на шляху адекватної передачі інформації між партнерами зі спілкування. Якщо такий бар'єр виникає, то інформація спотворюється або змінюється її зміст [16].
Комунікативний бар'єр може перерости і в бар'єр відносин. Це суто психологічний феномен, який виникає в процесі спілкування.
Таким чином, особистісні характеристики викладачів у системі дистанційної освіти мають важливе значення для забезпечення відповідного, психологічного комфорту тим, хто навчається.
Провідними мотивами самостійної діяльності можуть виступати навчально-пізнавальні та професійні мотиви. Конкретними стимулами можуть бути інтереси, відповідальність, страх відрахування тощо. Різні за змістом мотиви по-різному впливають на якість навчальної діяльності.
Здійсненню самостійної діяльності можуть заважати такі психологічні проблеми, як відсутність досвіду самостійної роботи, недостатня вольова саморегуляція, вплив групових настановлень тощо [9].
Методологічні аспекти дистанційного навчання
Дослідження багатьох вчених у сфері дистанційного навчального процесу дозволило виявити його основні особливості: орієнтація на самостійну пізнавальну діяльність студентів; суттєві потенційні можливості дистанційного навчання для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів; можливість організації відкритого навчання, розширення аудиторії споживачів освітніх послуг; інтеграція світових освітніх послуг; зниження за певних умов матеріальних витрат на організацію і здійснення процесу навчання6.
На підставі аналізу науково-методичної літератури (О. Андреєв, В. Кухаренко, Є. Полат, А. Хуторський та ін.) дистанційне навчання визначено як різновид відкритого навчання з використанням комп'ютерних та телекомунікаційних засобів, що забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів та студентів на різних етапах навчання і самостійну роботу останніх з матеріалами інформаційної мережі, більшість з яких підготовлена викладачами. Одночасно наявні факти недоцільного використання комп'ютерних засобів навчання, коли порушуються принципи і логіка навчального процесу, ігноруються мотиваційні аспекти тощо [7].
Взагалі діалектична взаємозалежність позитивних якостей і нерозв'язаних проблем є неодмінною характеристикою сучасного стану дистанційного навчання. По-перше, комп'ютерні мережі безперечно ускладнюють діалог між суб'єктами навчання, але ж ці мережі забезпечують умови для ділового спілкування людей, які роз'єднані у просторі й не мають можливості безпосередньої взаємодії. По-друге, кваліфікований викладач під час читання у лекційної аудиторії більш оперативно реагує на настрій та потреби своєї аудиторії, з якою працює, однак, з іншого боку, завчасно підготовлені та чітко структуровані лекції на електронних носіях можуть вигідно відрізнятися обсягом і новизною наведеної інформації в умовах, коли сам студент визначає глибину й темп вивчення певної проблеми. В умовах дистанційного навчання комп'ютер ні в якому разі не може претендувати на заміну викладача з його функціями експерта, організатора спільної діяльності, консультанта [5].
Враховуючи всі ці аспекти у ХНТУСГ ім. П. Василенка розроблені електронні блоки по дисциплінам які мають цілісну структуру, будуються з окремих модулів, які складаються з певних програмових тем. Теми, в свою чергу, розбиті на блоки, які охоплюють основні етапи сучасного навчального процесу і відображають лекційний процес. Виокремлено: "Інформаційний блок", "Блок самоконтролю", "Проблемно-ситуаційний блок", "Блок тематичного контролю" і допоміжні елементи – "Питання теми", "Основні терміни теми", "Література для самоосвіти".
Важливим прийомом активізації навчальної діяльності студентів є використання засобів зв'язку наукових термінів, представлених у тексті "Інформаційного блоку" дистанційного навчання, з відповідними визначеннями цих термінів в електронному словнику.
Після "Інформаційного блоку" розміщений "Узагальнюючий блок", який виконує як пряму свою функцію – узагальнення навчальної інформації, так і функцію активізації пізнавального процесу.
Етап осмислення, закріплення та самоконтролю знань реалізується у "Блоці самоконтролю" а саме у тестах, де використані ідеї програмованого навчання. З кожної теми навчального курсу студентам по черзі пред'являються 6-10 запитань з вибором варіанта відповіді. У разі, якщо студент дає помилкову відповідь на певне запитання, тестова програма повідомляє про це і пропонує дане запитання для повторного обміркування. Отже, проаналізовані концептуальні положення про сутність та особливості сучасного навчального процесу переконливо доводять необхідність оптимального педагогічного управління процесом дистанційного навчання.
Розділ 3. Технологія створення й використання дистанційних курсів
3.1. Вимоги при створенні курсів ДН
Постановка навчальної мети. Розуміння студента про поставлені перед ним цілей і завдань навчання, які повинні бути чітко і ясно сформульовані в програмі.
Мотивація. Мотивація — складова навчання, яка повинна підтримуватися протягом всього процесу навчання. Вона може швидко знижуватися, якщо рівень поставлених завдань не відповідає рівню підготовки студента.
Створення передумов до сприйняття навчального матеріалу. Для цього можуть бути використані допоміжні матеріали (керівництва для студентів), що входять у комплект готового пакету або підготовлені самим викладачем.
Подача навчального матеріалу. Стратегія подачі матеріалу визначається в залежності від розв'язуваних навчальних завдань. Важливою проблемою є оформлення кадрів, що подаються на екран дисплея. Необхідно використовувати відомі принципи легкості читання.
Оцінка. Протягом роботи студент повинен бути обізнаний про свою успішність. Найбільш важливим у дистанційному курсі є організація комунікацій «студент - викладач - студенти». Для цих цілей рекомендується організація роботи студентів у проектах чи «навчання у співпраці», дискусії.
Зворотній зв'язок. Цей критерій має ключове значення для учня, менше — в тестуючої програмі, більше — у тренажерній. Комп'ютер здатний забезпечувати зворотний зв'язок, причому допомога ця може бути індивідуальною [3].
3.2 Основні завдання, пов´язані зі створенням системи дистанційної освіти та курсів дистанційного навчання
Основними завданнями, пов´язаними зі створенням СДО, є:
1) визначення й закріплення принципів організації та функціонування єдиної СДО;
2) формування організаційно-управлінської структури СДО й фінансових механізмів, що забезпечують її розвиток;
3) розробка нормативно-правового забезпечення СДО;
4) створення системи інформаційно-аналітичного та маркетингового забезпечення СДО, включаючи розробку та здійснення програми проведення рекламно-пропагандистської кампанії (з урахуванням специфіки регіонів і типів контингенту користувачів), спрямованої на ознайомлення населення з принципами функціонування, можливостями й перевагами СДО та надання їй статусу високої престижності й соціальної значущості;
5) розробка теоретичних, науково-психологічних основ і конкретних методик дистанційного навчання з урахуванням соціокультурної, професійної, етнічної, віково-психологічної та іншої специфіки користувачів ДН;
6) створення спеціалізованих інформаційно-освітніх курсів і курсів ДН, в тому числі розподіленої системи інформаційних ресурсів навчального призначення, доступних за комп´ютерними телекомунікаціями й розвитком системи електронних бібліотек;
7) визначення критеріїв, засобів і систем контролю якості ДН;
8) формування матеріально-технічної бази СДО, зокрема для розробки й репродукування методичних матеріалів, програм, курсів і їх супроводу;
9) удосконалення комунікаційної інфраструктури для реалізації освітніх технологій ДН [15].
Означені завдання мають розв´язуватися з урахуванням таких принципових вимог:
— безумовне забезпечення високих стандартів і якості освіти за рахунок реалізації комплексних освітніх програм, що ґрунтуються на кращих традиціях вітчизняної освіти, міжнародному досвіді, а також на використанні передових психолого-педагогічних, інформаційних, комунікаційних та інших технологій;
— організація освіти, на основі тісної та неперервної взаємодії освіти, науки й виробництва, використання переваг, створюваних такою організацією;
— конкретна адресність курсів і програм ДН залежно від соціальних і освітніх завдань та специфіки контингенту тих, хто навчається;
— послідовне формування сприятливої суспільної думки про дистанційну освіту й створення умов для соціально-психологічної комфортності користувачів СДО;
— забезпечення повноцінного оперативного (педагогічного) та відстроченого (освітнього й соціально-психологічного) зворотного зв´язку зі споживачами послуг СДО для визначення її дієвості в різноманітних регіонах та ефективності дистанційного навчання серед різноманітних категорій користувачів;
— переважна орієнтація державних замовлень для СДО на вітчизняних виробників технічних засобів з метою розширення зайнятості в економіці [8].
Система дистанційного навчання включає програми й курси різноманітних рівнів.
Система освіти, що розвивається дистанційно, відкрита для всіх бажаючих. Вона, з одного боку, дає змогу задовольнити освітні потреби учнів, а з іншого — є суспільно корисною в соціальному сенсі, забезпечуючи дозвілля учнів, підвищуючи їхній інтелектуальний і культурний рівень7.
Система дистанційного навчання конкретного закладу освіти включає такі види забезпечення:
Методичне: методики, рекомендації з технології дистанційного навчання з урахуванням дидактичних і психологічних аспектів.
Програмне: мережеві системні програми, комп´ютерні навчальні програми, інструментальні середовища для створення навчальних програм. Для створення комп´ютерних навчальних програм можна використати програмні середовища, розміщені на різних серверах (WebCT).
Технічне: персональні ЕОМ для організації сервера, персональні й мережеві комп´ютери.
Інформаційне: конспекти лекцій, підручники та інші методичні матеріали на паперових і магнітних носіях, довідники, різноманітні бази даних методичного характеру та ін.
Організаційне: нормативні документи держави і організацій, визначальні структури організацій, що здійснюють дистанційне навчання.
Дистанційне навчання інтегрує весь наявний арсенал засобів навчання й надає їм якісно нового рівня [6].
Крім того, передбачається велика кількість завдань, розрахованих на самостійне опрацювання з можливістю отримання щоденних консультацій.
3.3. Інструменти спілкування у дистанційному навчанні
Електронна пошта – це стандартний сервіс Інтернету, що забезпечує передавання повідомлень, як у формі звичайних текстів, які в інших формах (програмах, графіці, звуках, відео) у відкритому чи зашифрованому вигляді. У системі освіти електронна пошта використовується для організації спілкування викладача й учня, а також учнів між собою.
Форум – найпоширеніша форма спілкування викладача й учнів у дистанційному навчанні. Кожний форум присвячений будь-якій проблемі або темі. Модератор форуму (мережевий викладач) реалізує дискусію чи обговорення, стимулюючи питаннями, повідомленнями, новою цікавою інформацією. Програмне забезпечення форумів дозволяє приєднати різні файли певного розміру. Кілька форумів можна об’єднати в один великий. Наприклад, під час роботи малої групи учнів над проектом, створюються форуми для кожної окремої групи з метою спілкування під час проведення дослідження над вирішенням поставленого для даної групи завдання, потім – обговорення загальної проблеми проекту усіма учасниками навчального процесу (веб-конференція).
Чат – спілкування користувачів мережі в режимі реального часу, засіб оперативного спілкування людей через Інтернет. Є кілька різновидів чатів: текстовий, голосовий, аудіовідеочат. Найбільш поширений текстовий чат. Голосовий чат дозволяє спілкуватися за допомогою голосу, що під час вивчення іноземної мови у дистанційній формі є важливим моментом. В освітніх цілях за необхідності можна організувати спілкування в чатах з носіями мови. Це реальна можливість мовної практики, яка проводиться у рамках запропонованої для дискусії проблеми, сумісної проектної діяльності, обміну інформацією.
Відеоконференція – це конференція реального часу в on-line режимі. Вона проводиться у визначений день і в призначений час. Для якісного проведення відеоконференції, як і телеконференції, необхідна її чітка підготовка: створення програм (цим займається мережевий викладач), своєчасна інформація на сайті і розсилка за списком (виконує педагог-куратор). Для реалізації найбільш часто використовують програму Skype або системою відеочату Google+.
Блог. Це форма спілкування, яка нагадує форум, де право на публікацію належить одній особі чи групі людей. В Інтернет-курсі з іноземної мови технології блогу можна використовувати під час навчання у колективі.
Вебінар — це слово-неологізм. Вебінар означає особливий тип веб-конференцій. Зв'язок, як правило, односторонній — з боку того, що говорить, і взаємодія із слухачами обмежена, наприклад як у вебкастах. Вебінари можуть бути сумісними і включати сеанси голосувань і опитів, що забезпечує повну взаємодію між аудиторією і ведучим. В деяких випадках ведучий може говорити через телефон, коментуючи інформацію, що відображається на екрані, а слухачі можуть йому відповідати, переважно по телефону з гучномовцем. На ринку також присутні технології, в яких реалізована підтримка VOIP аудіо-технологій, що забезпечують повноцінний аудіозв'язок через Мережу. Вебінари (залежно від провайдера) можуть володіти функцією анонімності або «невидимості» користувачів, завдяки чому учасники однієї і тієї ж конференції можуть не знати про присутність один одного.
Найбільш вдалими та безкоштовними вважаються системи вебінарів та курсів дистанційного навчання спроектовані на порталах http://www.onwebinar.ru та http://www.mylms.ru/view_doc.html?mode=default
Проаналізовані сучасні педагогічні технології дають загальну картину можливостей організації повноцінної, якісної освіти школярів у інформаційно-освітньому середовищі. Інтернет-навчання – це нова форма освіти, націлена не тільки на формування знань, навичок і вмінь у певній галузі, але і на формування особистих якостей школярів: дисциплінованості, самостійності, відповідальності, співпраці [12].
3.4. Інтелектуальна навчаюча система
Спираючись на закордонний досвід, розглянемо поняття „інтелектуальна навчаюча система” (Intelligent tutoring system) та доповнимо її більш широким набором функцій, необхідних для вивчення дисциплін природничо-математичного напряму. Такі системи також називають системами штучного інтелекту або навчальними експертними системами.
Як відомо, „інтелектуальна навчаюча система” (ІНС) пропонує індивідуалізоване навчання або інструктування. Кожна ІНС повинна мати:
інформацію з галузі знань (експертний модуль);
інформацію про студента (студентський модуль);
інформацію про навчальні стратегії (навчальний модуль).
Інформація з галузі знань обумовлюється навчальним планом курсу; інформація про студента складається із того, яким чином він вирішує задачі та які помилки при цьому допускає; інформація про навчальні стратегії посилається на способи та методи викладання матеріалу.
Мета кожної ІНС – ефективно поєднати ці три складові. Деякі дослідники додають до цих складових інтерфейс користувача, але саме він може бути уніфікований для однієї предметної галузі.
Таким чином при побудові педагогічних програмних засобів найважливіше описати базу знань та можливу поведінку експерта, студента та інструктора. ІНС перевіряє засвоєння матеріалу через розв’язування задач. При цьому система вибирає задачу з бази даних, порівнює процес її розв’язання із еталонними і видає результат, базуючись на відмінностях розв’язку. Після результату система оновлює вміння і навички студента та повторює цю процедуру. Якщо студент засвоїв попередній матеріал, система вибирає теми з навчального плану для подальшого навчання
Існує багато типів ІНС, але всі вони мають:
точно розуміти структуру вмінь і навичок студента;
систему діагностики поведінки студента;
вибирати наступний крок у навчанні;
розуміти відповідність розв’язання задач навчальному матеріалу;
надавати коментарі [6].
Спираючись на дані критерії, ми виділимо основні модулі інтелектуальної навчальної системи з метою її адаптації до розміщення у Internet мережах.
Існують два типи модулів: каркасний та організаційний. До каркасного модулю можна віднести модулі: безпеки, адміністрування, моніторингу та обговорення проблем. Ці модулі є незмінними для будь-якої системи. Якщо спроектувати ці модулі на ситуацію в класі, то модуль безпеки відповідає за ідентифікацію учня вчителем; модуль адміністрування – за підготовку вчителя до уроків, перевірку домашніх завдань, тощо; модуль моніторингу допомагає вчителю та завучу контролювати ефективність навчання; модуль обговорення проблем моделює процес учнівських розмов у класі. Для кожного окремо взятого предмету набір організаційних модулів СДН має дещо відрізнитися8.
Розглянемо необхідні модулі на прикладі шкільного курсу алгебри. Якщо зайти до класу на урок і звернути увагу на учнівські парти, то можна з легкістю скласти список необхідних організаційних модулів:
Підручник. Реалізований у вигляді гіпертекстового документу і є повним електронним аналогом звичайного шкільного підручника. Електронний підручник спрощує підготовку викладачем демонстраційних прикладів для лекційних та практичних занять. Викладач може додати або видалити інформацію з електронного підручника при змінах у навчальному плані або у зв’язку із загальним рівнем предметної підготовки групи.
Збірник вправ. Являє собою набір задач для конкретної предметної області. Вправи повинні бути якісно структуровані та класифіковані для кожної дисципліни.
Зошит. Основний модуль для роботи як учня, так і викладача. Містить вузькоспеціалізовані компоненти для розв’язування задач конкретного предмету. Особливо продуманим, максимально інтуїтивно зрозумілим має бути інтерфейс зошита. Також у зошит доцільно включити елементи перевірки та експертного оцінювання дій користувача. Саме із зошитом має бути пов’язана інтелектуальна навчальна система.
Чернетка. Аналог зошита із відсутністю доступу до нього викладача.
Довідник основних формул. Значно скорочений варіант підручника.
Калькулятор. Звичайний інженерний калькулятор.
Дошка. Реалізується у вигляді зошита із он лайн-доступом як вчителя, так і учнів. Прикладом може бути аналог дошки у застосуванні NetMeeting.
Звичайно, цей перелік не є вичерпним. Головним завданням є правильно встановити зв’язки між цими модулями. В інших предметах доречно внести деякі зміни до списку цих модулів, але, наприклад, «Підручник» і «Зошит» знайдуть своє місце у будь-якій системі. Основна теза цього принципу – список модулів повинен базуватися на доробках відповідного розділу шкільної або вищої педагогіки. За 11 років навчання у школі учень настільки звикає до звичних з дитинства понять, що навіть заміна в СДН «Підручника», наприклад, на «Учбовий посібник» призведе до елементарного несприйняття інтерфейсу СДН.
Також важливою частиною систем дистанційного навчання є системи тестування. Цей модуль також необхідно включити до системи як гарантію контролю теоретичних знань студентів.
У теперішній час існує велика кількість дистанційних систем тестування, що функціонують на основі web-технологій. Саме такі системи найбільш перспективні, тому й користуються великою популярністю и витісняють усе інше подібне програмне забезпечення.
При розміщенні вищезазначених модулів в мережі Інтернет за основу доцільно вибрати архітектуру клієнт-сервер. Тоді програмою-клієнтом є Web–браузер. Усю інформацію розміщено і збережено на сервері. Клієнт володіє лише засобами для контролю та управління даними.
Web-системи тестування працюють за таким же принципом: програма, яка здійснює тестування, виконується на окремому комп’ютері (сервері). Сервер пов’язано з іншими робочими місцями, на яких проводиться тестування, в локальній мережі або в Інтернет. Програма тестування реалізовується у вигляді web-застосування, що працює під управлінням web-серверу; при цьому клієнтські комп'ютери працюють із серверним застосуванням за допомогою браузерів [10].
Можна виділити переваги такого принципу роботи:
розміщення робочих місць і серверу не має значення, що значно спрощує процес тестування;
можливість використання одного серверу на необмежену кількість робочих місць;
можливість централізованого управління процесом тестування, перегляду результатів тестування.
Наведені модулі і принципи побудови навчального програмного забезпечення дозволяють створити таку концепцію розробки програм, за якою можна створити уніфікований програмний продукт для вивчення різноманітних дисциплін. Для кожного курсу розробляються експертний, студентський та навчальний модулі, які утворюють ядро системи. Інтерфейс системи та принципи її роботи залишаються незмінними. Це сприятиме підвищенню якості навчання, кращому засвоєнню навчального матеріалу [2].
3.5 Платформи та системи дистанційного навчання
E-Learning (скорочення від англ. Electronic Learning) — система електронного (віртуального) навчання. E-Learning платформи розроблені за підтримки різних системи управління реляційними базами даних і сервера додатків.
Студент, який навчається за допомогою ДН, може використовувати дистанційні курси різних виробників, які об'єднані в загальний банк. Однак, різні платформи підтримки дистанційного навчання не мають повної сумісності, та міграція дистанційних курсів з однієї платформи в іншу не завжди можлива. Створення інтернет порталу з мультиплатформною підтримкою ДН на основі використання популярних e-learning платформ та інструментів міграції дистанційних курсів є дозволом такій ситуації. Слід зазначити, що повинна дотримуватися відповідність обраних платформ міжнародним стандартам підтримки дистанційного навчання, зокрема стандарту SCORM. А так само варто враховувати масове застосування ДН, швидкість його еволюції і ускладнення платформ підтримки дистанційного навчання та інформаційних технологій, які використовуються при розробці e-learning платформ [8].
STELLUS — багатофункціональний, модульний, мультимедійний апаратно-програмний комплекс, побудовані із застосуванням мережевих і web-технологій, для підтримки дистанційного навчання.
STELLUS дозволяє:
управляти навчальним процесом (складати індивідуальні та групові розкладу);
складати план навчального навантаження;
готувати навчальні матеріали й тести;
проводити іспити в автоматичному режимі;
отримувати статистичні звіти для аналізу;
Всі події в рамках процесу навчання фіксуються в базах даних. Ці дані можуть бути використані для статистичного аналізу.
STELLUS легко вбудовується в навчальний процес будь-якого навчального закладу. Комплекс надає весь необхідний інструментарій для створення дистанційних навчальних курсів, програмованих навчальних посібників і тестових завдань.
Користувачі отримують доступ до досліджуваних курсів і тестів, розміщеним в корпоративній мережі або Інтернет, використовуючи стандартний web-браузер [13].
Серед інтернет ресурсів дуже важливо відзначити сервіси для безкоштовного використовування ресурсів та технологій дистанційного навчання:
http://www.ime.edu-ua.net/index.html - Інститут інформаційних технологій і засобів навчання;
http://2.ukrintschool.org.ua/moodle/ - дистанційне навчання школярів;
http://klasnaocinka.com.ua – система «класна оцінка»;
http://interneturok.ru/ua - відеоуроки з основних предметів шкільної програми;
http://certifications.ru/ - онлайн-сертифікація та інші.
Висновок
Отже, проведені дослідження розкривають суть дистанційного навчання. Воно виникло як наслідок процесу інформатизації суспільства та освіти, як найбільш перспективна, гуманістична, інтегральна форма освіти, орієнтована на індивідуалізацію навчання.
Нами було встановлено сутність поняття про дистанційне навчання, яке означає нову організацію освітнього процесу, що ґрунтується на використанні як кращих традиційних методів навчання, так і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, а також на принципах самостійного навчання, призначена для широких верств населення незалежно від матеріального забезпечення, місця проживання, стану здоров’я.
Також було досліджено, що передумовами розвитку дистанційного навчання є:
- бурхливий розвиток інформаційних технологій;
- неперервне зниження вартості послуг на підключення та використання глобальної мережі Інтернет, її ресурсів і сервісів;
- суттєве поглиблення процесів упровадження інформаційних технологій в освітню практику;
- значне поширення засобів комп’ютерної техніки серед населення.
Говорячи про дистанційну форму освіти, слід говорити про створення єдиного інформаційно-освітнього простору, куди слід включити всілякі електронні джерела інформації (включаючи мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники, кіберкласи. Коли мова йде про дистанційне навчанні слід розуміти наявність у системі вчителя, підручника і учня. Це взаємодія вчителя та учнів, звідси випливає, що головним при організації дистанційної форми навчання є створення електронних курсів, розробка дидактичних основ дистанційного навчання, підготовка педагогів-координаторів.
Не слід ототожнювати дистанційну форму з заочною формою навчання, бо тут передбачається постійний контакт з викладачем, з іншими учнями кіберкласа, імітація всіх видів очного навчання, але специфічними формами. Отже, потрібні теоретичні проробки, експериментальні перевірки, серйозні науково-дослідні роботи.
На жаль, те, що ми сьогодні бачимо в Інтернеті і в більшості своїй на компакт-дисках, ніяк не відповідає елементарним педагогічним вимогам. Звідси значущість проблеми, пов'язаної з розробкою самих курсів дистанційного навчання та методикою їх використання для різних цілей базового, поглибленого, додаткової освіти.
|