Харківський національний автомобільно-дорожний університет (ХНАДУ)
|
|
Скачати 128.6 Kb.
|
|
Dt15 Деділова Т.В. Харківський національний автомобільно-дорожний університет (ХНАДУ) ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В роботі визначено місце і роль інноваційної діяльності як однієї з головних передумов виникнення глобалізації та відповідно до цього встановлено основні напрями взаємодії й взаємозв’язків стратегічних заходів щодо забезпечення моделі інноваційного розвитку України на макро- та мікроекономічних рівнях. Ключові слова: глобалізація, інноваційна діяльність, стратегія, розвиток, промисловість. The essence of innovative activities has been exposed and its role has been identified as an essential prerequisite of globalization. In accordance with this, the basic directions of interaction and interrelations of strategic actions to ensure the model of innovative development of Ukraine at the macro- and microeconomic levels has been established. Keywords: globalization, innovative activities, strategy, development, industry. Вступ. Перехід світового господарства від індустріального до постіндустріального етапу розвитку є прогресивним досягненням глобалізації як процесу створення інформаційного суспільства, заснованого на принципово нових технологіях та знаннях, виражених в інноваціях. За цих умов досягнення стратегічної мети інтеграції України до світового співтовариства та інтенсифікації участі в сучасних інформаційно-технологічних потоках можливе завдяки реалізації чіткого плану дій щодо підвищення рівня інноваційного розвитку шляхом комплексного поєднання ефективної державної інноваційної політики та ринкових методів управління, спрямованих на активізацію інноваційної активності промислових підприємств та нарощування кількісного і якісного складу інноваційного потенціалу. В останні роки проблематиці інноваційної діяльності приділяється все більше уваги вітчизняних авторів, теоретиків та практиків: О.І.Волкова, В.М.Гриньової, М.П.Денисенка, С.М.Ілляшенка, Р.М.Лепи, П.Г.Перерви, А.А.Садєкова, А.І.Яковлєва, О.М.Ястремської та інших. Проведений аналіз публікацій свідчить, що деякі проблеми реалізації процесів інноваційного розвитку, зокрема розробка комплексних методичних підходів до прогнозування інноваційної діяльності, а також вдосконалення механізму державного регулювання інноваційною діяльністю залишаються недостатньо дослідженими. Необхідність розвитку відповідного теоретико-методичного забезпечення цих наукових завдань зумовила вибір теми даної наукової роботи й обумовила її актуальність. Метою дослідження є визначення основних напрямків взаємодії й встановлення взаємозв’язків стратегічних заходів щодо забезпечення моделі інноваційного розвитку України на макро- та мікроекономічних рівнях в контексті розгляду інноваційної діяльності як визначального фактору глобалізаційних процесів. Для реалізації поставленої мети було використано: метод теоретичного узагальнення – для вивчення теоретичних аспектів інноваційної діяльності як одного з визначальних факторів глобалізації; статистичні методи – для аналізу показників стану і тенденцій розвитку інноваційних процесів в Україні. Результати дослідження. Функціонування всесвітньої системи кооперування та спеціалізації виробництва з метою створення глобальних продуктів та надання послуг, формування глобальних інформаційних систем, зростаючий вплив міжнародних організацій та транснаціональних корпорацій на світовому ринку зумовили виникнення основних тенденцій глобалізації на початку ХІХ століття. Серед головних передумов глобалізації, таких як організаційні, економічні, політичні, інформаційні та соціально-культурні передумови, саме науково-технічні та технологічні процеси посідають перше місце та виступають рухомою силою підвищення конкурентоспроможності країн на світовому ринку. Проаналізовані передумови розвитку глобалізаційних процесів, зазначені в роботах сучасних науковців, мають спільні детермінанти впливу на виробництво та економіку суспільства в цілому, що знаходить своє вираження в наслідках ефективної діяльності провідних досягнень науково-технічного прогресу. Це зумовлено, перш за все, тим, що в сучасних умовах глобалізації класичні фактори виробництва відступають на друге місце, поступаючись певній комбінації інтегрованих до світової економічної системи інтелектуальних та інформаційних ресурсів, знань, технологій тощо. Завдяки зазначеним досягненням стають можливими мінімізація економічних ризиків, зростання швидкості міжнародного руху факторів виробництва, зниження витрат, пов’язаних з переміщенням товарів та послуг на світовому ринку тощо. В даному контексті основними рисами глобалізації будуть виступати розвиток та уніфікація світового інформаційного простору, активізація інноваційної сфери країн, що розвиваються, зростання управлінської культури ТНК, підсилення використання іноземних кредитних та інвестиційних ресурсів. Це сприятиме інтеграції економічного та інформаційного розвитку національних економік на базі впровадження й розробки високих технологій, поєднанню інтересів ринків та інтересів національних виробників за допомогою розвитку сучасних систем менеджменту, а також стимулюватиме інвестиційні процеси на міждержавному рівні. Крім того, глобалізація є чинником підвищення конкуренції, що формує позитивну динаміку трансферів технологій, сприяє поширенню провідного науково-технічного та технологічного досвіду, спонукає до впровадження нових управлінських рішень, головним принципом яких виступає мінімізація ризиків та витрат. Сутність основних характеристик інновацій як головного чинника глобальної конкуренції, що наведені М.Портером [1], міститься в удосконаленні старих або використанні нових методів досягнення конкурентоспроможності, зокрема в нових процесах виробництва, маркетингових й управлінських рішеннях, заснованих на системі певних знань і навичок. Не останню роль в зміцненні конкурентних позицій відіграє й інформація, яка є запорукою першості на світовому ринку, та водночас виступає передумовою пошуку нових інноваційних ідей. Водночас, зростаюча конкуренція спонукає підприємства до активізації інноваційних зусиль та примушує їх до пошуку нових іноземних партнерів, що, в свою чергу, є ознакою глобалізації. Глобалізація – це мегапроцес, від негативних наслідків якого не існує стовідсоткової панацеї для окремо взятої держави. Структурні зрушення в системі міжнародної економіки вимагають від країн-учасниць світового ринку гнучкості та здатності щодо швидкої адаптації відповідно до змін міжнародного середовища. Так, В.Я. Гольдштейн в своїй роботі „Глобальний стратегічний інноваційний менеджмент” [7] зазначив, що основою для глобалізації стала нова світова інфраструктура інформаційних технологій та політика лібералізації управління. Тобто глобалізація є безумовним наслідком формування сучасного суспільства, в тому числі й за рахунок науково-технічного прогресу у виробничій, транспортній, комунікаційній та управлінській сферах. Поряд з цим існує й діаметрально протилежна думка щодо походження глобалізації як такої. Так, в [9] зазначається, що НТП та підвищена доступність його результатів з’явилися в наслідок процесу глобалізації (вони є наслідком розширення зв’язків між окремими людьми, суспільствами та цілими націями). Отже, єдиного погляду щодо джерел виникнення глобалізації не існує, однак більшість дослідників мають єдність відносно її головних рушійних сил та наслідків для країн світового співтовариства. В цілому можна погодитися з переліком основних рушійних сил глобалізації, наведеним в [9], який містить: вдосконалення транспортних технологій, зокрема збільшення кількості та якості транспортних шляхів та логістичних схем; вдосконалення комунікаційних технологій; зменшення торгівельних обмежень; зниження бар’єрів інвестування; інтеграцію фінансових ринків за рахунок їх прозорості й мобільності міжнародного капіталу. До наведених чинників слід додати й необхідність значних фінансових коштів для проведення НДДКР, притягнення яких в разі фінансової неспроможності окремого підприємства або навіть держави можливе за рахунок інвесторів з інших країн, що стимулює кооперування та поєднання зусиль і капіталів на міжнародному рівні. Найбільш поширеними видами міжнародного науково-технічного співробітництва в межах глобалізації є:
В перспективі інфраструктура міжнародної інноваційної діяльності буде збільшуватися та перетворюватися на все більш інтернаціональну та інтегровану систему, що охоплюватиме території багатьох країн світу за принципом найбільш ефективних реалізації наявного в них інноваційного потенціалу та притягнення капіталів. Таким чином розвиток глобалізаційних процесів безпосередньо пов’язан з розвитком інноваційної діяльності як фактору глобальної конкуренції. Отже, виникає необхідність подальшої розробки та вдосконалення теоретичних і практичних засад стратегічного інноваційного менеджменту, вираженого шляхом аналізу та синтезу існуючих положень теорії інновацій в контексті досягнення конкурентних позицій на світовому ринку. В свою чергу, глобалізація світової економіки є каталізатором інноваційних процесів, спрямованих на конкурентні переваги. Тобто утворюється стійкий ланцюг „глобалізація – інноваційна діяльність”, який зумовлює зусилля окремих країн по досягненню стратегічних інноваційних цілей. Встановлені в даному випадку прямі та зворотні зв’язки повинні враховуватися українським урядом під час виділення стратегічних пріоритетів розвитку країни, а також формування відповідних урядових та міждержавних програм. Згідно зі „Стратегією інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів” [6] Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені у процесі структурної перебудови економіки. Становлення інноваційної моделі розвитку країни можливо за рахунок органічного поєднання економічних, політичних, гуманітарних, соціально-психологічних чинників, як на макро-, так і на мікрорівнях. Тільки при комплексному їх урахуванні країна зможе відчути імпульси трансформаційних процесів та здійснити перехід суспільства на новий рівень інноваційного розвитку. Стимулом інноваційного розвитку має бути принципово нова дієздатна національна система, структура якої повинна позитивно відбиватися на соціально-політичних та економічних процесах країни. Основним принципом функціонування такої системи є принцип самовідтворення. Головною метою вищезазначеної Стратегії є визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов і підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, що обумовлені глобалізацією і неолібералізацією економічного життя. Запорукою сталого розвитку економіки, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу має стати забезпечення позитивної динаміки комплексного індикатора інноваційного розвитку, який розраховується за Європейським інноваційним табло (ЄІТ) та дозволяє визначити світові позиції нашої держави за ступенем використання інновацій як базису її економічного зростання (рис.1).  Рис.1. Ранжирування країн за рівнем інновативності [4] Розробка сценаріїв та прогнозування оцінок інноваційного розвитку України в Стратегії відбувається згідно індикаторів ЄІТ та системно пов’язуються з темпами зростання ВВП в країні. В різних країнах світу існують різноманітні підходи щодо формування та реалізації інноваційної політики, засновані на тенденціях розвитку ринку та функціях управління цим розвитком державою. За даними [4] світовими лідерами в сфері фінансування НДДКР є Швеція (3,6%), Фінляндія (3,4%), Японія (3,0%), Південна Корея (2,9%), США (2,8%), Швейцарія (2,6%), Німеччина (2,5%), Франція (2,2%), Тайвань (2,2%). В той час, як в Україні цей показник згідно з Законом України „Про наукову і науково-технічну діяльність” становить лише 1,7% ВВП. На відміну від розвинутих країн, які до 85 – 90% приросту ВВП забезпечують через виробництво та експорт наукомісткої продукції, Україна, маючи значну кількість науковців, поки що недостатньо використовує результати наукових досліджень. Частка вітчизняної наукомісткої продукції становить близько 0,1% на світовому ринку високотехнологічної продукції [2]. Незважаючи на світову економічну кризу, за офіційними даними Державного комітету статистики ВВП в Україні упродовж 2006-2009pp. зріс майже на 68%, обсяги промислового виробництва збільшилися на 41,2%. Приріст реального валового внутрішнього продукту у І кварталі 2010р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 16%. Згідно з офіційною Доповіддю Державного комітету статистики України „Про соціально-економічне становище України (за січень-серпень 2010 року)” у серпні 2010р. порівняно з відповідним місяцем попереднього року промислове виробництво збільшилось на 9,2%. Зростання випуску продукції спостерігалось за всіма основними видами промислової діяльності [8]. Однак, проведений статистичний аналіз стану вітчизняної інноваційної діяльності засвідчив, що темпи зростання ВВП не мали достатнього інноваційного підґрунтя. Промисловість є могутнім сектором української економіки, що забезпечує практично всі галузі господарства і всі шари населення, сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і якості життя населення. Міністерство промислової політики України шляхом реалізації цілісної системи економічної, інвестиційної, науково-технічної і соціальної політики сформувало єдину Державну програму розвитку промисловості на 2003-2011 роки [5], яка базується на Концепції державної промислової політики, схваленій Указом Президента України. Протягом останнього десятиріччя інноваційна активність вітчизняних промислових підприємств балансує в межах 8-15% (рис.2). При цьому низка політичних, законодавчих, економічних, енергетичних проблем в державі зумовила різке падіння інноваційної активності промислових підприємств у 2005 році. І хоча в 2006–2009 рр. відбувалося деяке покращення інноваційної діяльності завдяки впровадженню нових технологічних процесів та освоєнню нових видів техніки, однак стан інноваційної активності залишався доволі низьким.  Рис. 2. Динаміка інноваційної активності промислових підприємств України [8] Залишається сподіватися, що встановлена позитивна динаміка, спираючись на основні складові потенціалу розвитку промисловості, а саме значні виробничі потужності, великомасштабну науково-технічну систему, наявність працівників високої кваліфікації, природні ресурси, знайде своє відображення в майбутніх показниках 2010 року. Запорукою ефективної інноваційної стратегії розвитку промисловості є поєднання науково-технічної, виробничої та фінансової сфер. При цьому пріоритетними інноваційними видами промислової діяльності згідно з Програмою [5] є: інформаційні технології та системи зв’язку; технології спеціального призначення; функціональні і конструкційні матеріали та вироби з них; екологічні технології; біотехнології; медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби; ресурсозберігаюче устаткування та вдосконалення традиційних технологій промислового виробництва; техніку і технології для агропромислового комплексу. В загальному вигляді ієрархічну схему взаємодії та взаємозв’язків стратегічних заходів щодо забезпечення моделі інноваційного розвитку підприємства та держави в цілому можна предстати у вигляді рис.3. Означену схему забезпечення моделі інноваційного розвитку повинні доповнювати комплексне поєднання завдань економічної, політичної, соціальної, інституціональної сфер держави, відповідно до яких головними напрямками активізації інноваційної діяльності повинні бути: конкретизація плану інноваційного розвитку вітчизняної економіки, що зробила б його більш доступним для безпосередніх учасників інноваційної галузі; посилення дії фінансово-кредитних інститутів щодо підтримки інноваційних проектів; сприяння створенню та розвитку малих і середніх інноваційних підприємств, а також венчурного бізнесу; впровадження нових ефективних інвестиційних процесів; активізація міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва тощо. Висновки. Характерною ознакою глобалізації економіки виступає поглиблення співробітництва країн на світовій арені, пропорційно створеному іміджу, в тому числі й за рахунок стану національних інноваційних ринків. Саме тому однією з умов повноцінного входження України до світових ринків є перехід до інноваційної моделі розвитку суспільства.  Рис.3. Схема взаємодії та взаємозв’язків стратегічних заходів щодо забезпечення моделі інноваційного розвитку на макро- та мікрорівнях Головною метою діяльності підприємств України в умовах відсутності стабільності зовнішнього середовища є ефективне та раціональне використання їх стратегічних ресурсів, підтримка на певному рівні вже існуючих та розробка нових конкурентних переваг. Досягнення цієї мети можливе лише за допомоги реалізації системної стратегії інноваційного розвитку. В свою чергу, дана стратегія повинна бути розробленою в відповідності до теоретичних положень та практичних рекомендацій методології стратегічного управління. Майбутній стратегічний період становлення України на шлях світової інтеграції повинен реалізовуватися за чітко сформованим планом дій щодо підвищення рівня інноваційного розвитку, який базувався би на активній державній інноваційній політиці та поєднанні ринкових методів управління. При цьому ефективність інноваційної діяльності вітчизняних підприємств повинна визначатися, насамперед, узгодженням систем інвестування, оподаткування та кредитування, що мають функціонувати у інноваційній сфері держави. Саме це дозволить Україні в перспективі досягти визначених стратегічних цілей та зайняти відповідні конкурентні позиції у світовій спільноті. Література
26.02.2011р.  |
Схожі:
|
Харківський національний університет внутрішніх справ Робоча навчальна програма з навчальної дисципліни “Податкове право” Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ,... |
МВС України Харківській національний університет внутрішніх справ Господарський процес / Укладачі: к ю н., доцент В. А. Кройтор; к ю н. Сапейко Л. В.; к ю н. Селиванов М. В., к ю н. Ясинок М. М.,... |
|
МВС України Харківській національний університет внутрішніх справ Методичні вказівки та завдання до семінарських занять з дисципліни "Господарський процес" / Укладачі: В. А. Кройтор; Сапейко Л. В.;... |
«Харківський політехнічний інститут» Програма Україна, 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» |
|
К. М. Ситника Допущено Міністерством освіти і науки України Рецензенти: д-р техн наук, проф. /. М. Астрелін (Національний технічний університет України «КПІ»), д-р техн наук, проф. О. Я. Лобойко... |
Архівознавство Навчальний посібник Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ... |
Секція Теоретичні та методологічні проблеми сучасної психології Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» |
|
Авіаційно-космічна техніка і технологія Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут МОН України |
М нушко Зоя Миколаївна Освіта: Харківський фармацевтичний інститут (1971); Харківський державний економічний університет (1995) |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua