Тема: Глобальна мережа Інтернет. Ідентифікація комп’ютерів у мережі. Протоколи передавання інформації. Способи під’єднання комп’ютерів до глобальної мережі. Основні послуги глобальної мережі.
Мета: сформувати в учнів основні поняття мережі Інтернет, основні етапи історії розвитку Інтернет, принципи ідентифікації комп’ютерів в мережі та основні протоколи мережі, розглянути основні послуги глобальної мережі; продовжувати розвивати в учнів логічне мислення, науковий світогляд на основі знань про глобальну мережу Інтернет; виховувати інформаційну культуру учнів.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: ПК, LCD-проектор, наочні матеріали.
ХІД УРОКУ
I. Актуалізація опорних знань учнів
• Що таке комп’ютерна мережа?
• Які види мереж ви знаєте?
• Що ви знаєте про мережу Інтернет?
II. Мотивація навчальної діяльності і повідомлення теми, мети і завдань уроку
Необхідність вивчення мережі Інтернет, як гігантського сховища інформації, засобу спілкування та обміну інформацією.
III. Викладення нового матеріалу.
План:
1. Поняття про Інтернет. Основні послуги Інтернет.
2. Принципи будови Інтернет.
3. Ідентифікація комп’ютерів у мережі.
4. Основні протоколи мережі.
5. Історія розвитку мережі Інтернет.
6. Способи під’єднання комп’ютерів до мережі Інтернет.
7. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Поняття про Інтернет.
Інтернет — це добровільне об'єднання тисяч мереж і мільйонів комп'ютерів по всьому світу, що дозволяє обмінюватися інформацією між ними.
Internet надає багато послуг. Основними й найпопулярнішими з них є: електронна пошта, групи новин UseNet, всесвітня інформаційна служба Web, служба обміну файлами FTP, служба віддаленого доступу Telnet, служби, що забезпечу¬ють «живе» спілкування, аудіо- і відеомовлення в Internet.
2. Принципи будови Інтернет.
У Інтернет основні лінії, по яких інформація передається з кінця в кінець країни, об'єднуються під загальним поняттям хребта (backbone). Хребет Інтернет формується з мереж великих телекомунікаційних компаній. Сполучені один з одним, ці мережі є надшвидкісною магістраллю, що перетинає США і що тягнеться до Європи, Азію і на інші континенти.
У Сполучених Штатах є п'ять точок, куди сходяться всі основні магістралі Інтернет (на зразок того, як всі потяги в колишньому СРСР сходилися до Москви). Ці точки розташовані в Сан-Франциско, Сан-Хосе, Чикаго, Нью-Йорку і Вашингтоні. Три з них прийнято називати NAP (Network Access Point - точка доступу до мережі), а дві інші - МАЕ (Metropolitan Area Exchange - мережева станція мегаполісу), проте функція і у тих, і у інших одна і та ж: за допомогою високопродуктивного мережевого устаткування сполучати хребет з місцевими мережами. Ці мережі належать дрібнішим компаніям (провайдерам), які, у свою чергу, продають доступ до Інтернет своїм локальним клієнтам - фірмам і приватним особам.
3. Ідентифікація комп’ютерів у мережі.
Кожний комп'ютер, підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet використовуються два типи адрес: цифрові або IP-адреси і доменні (від англ. domain — галузь, сфера). Розглянемо структуру кожного з цих типів.
IP-адреса за змістом подібна до поштового індексу, що містить інформацію про місто (перші дві цифри) і поштове відділення в ньому (останні три цифри). IP-адреса є послідовністю з чотирьох чисел, розділених крапками.
Наприклад: 25.34.100.8.
Кожне з чисел займає 1 байт = 8 бітів (тому їх часто називають октетами), тобто може набувати значень від 0 до 255. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Internet і називається ідентифікатором мережі (англ. network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний комп'ютер у цій мережі й називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID). Для адресування використовуються три класи IP-адрес: А, В і С Клас ІР-адреси визначає, скільки октетів відводиться під адресу мережі і скільки під адресу комп'ютера.
IP-адреси класу А призначені для роботи з невеликою кількістю (до 126) мереж, які містять велику кількість комп'ютерів (до 16 777 214). Тому в таких адресах один октет - найлівіший - задає адресу мережі, а три правих - адресу комп'ютера в цій мережі.
IP-адреси класу В призначені для роботи із середньою кількістю мереж (до 16 384), що містять середню кількість комп'ю¬терів (до 65 534). У таких адресах два лівих октети - це ідентифікатор мережі, а два правих - ідентифікатор комп'ютера.
IP-адреси класу С призначені для роботи з великою кількістю мереж (до 2 097 092), що містять малу кількість комп'ютерів (до 254). У таких адресах три лівих октети містять ідентифікатор мережі, а крайній праворуч - ідентифікатор комп'ютера.
Належність до класу IP-адреси визначають за значенням першого октету: якщо у першому октеті число від 1 до 126 - це ІР-адреса класу А, якщо від 128 до 191 — класу В, якщо від 192 до 223 — класу С.
Залежно від вашого мережевого провайдера, ваша IP-адреса може або залишатися незмінною при кожному підключенні до Інтернет, або змінюватися від сеансу до сеансу.
Проте з погляду людини існування однієї тільки чисельної адресації виявилося незручним - з таким же успіхом ми могли б пронумерувати всі міста на планеті, але вони мають назви. Тому в Інтернет були введені домени з іменами, крапками, що розділяються (наприклад, www.cnet.com). Звернення до такого домена в першу чергу прямує до так званого сервера імен доменів (Domain Name Server - DNS), який на ім'я домена відновлює IP-адресу і переадресовує запит за цією адресою. Так, наприклад, ви можете запитати у браузера сторінку з адресою http:/www.cnet.com/ або http:/204.162.80.183/, і результат буде одним і тим же. Слід зазначити, що звичайно один домен містить декілька IP-адрес, - якщо яка-небудь компанія тримає, наприклад, 38 Web-серверів, всі вони можуть бути об'єднані в один домен.
4. Основні протоколи мережі.
У основі роботи Інтернет лежить мережевий протокол TCP/IP - загальноприйнята система кодування, що дозволяє комп'ютерам обмінюватися даними по мережі в зрозумілій один для одного формі. Як неважко відмітити, термін TCP/IP складається з двох частин: TCP (Transmission Control Protocol - протокол управління передачею даних) і IP (Internet Protocol - протокол Інтернет). Кожен комп'ютер в Мережі «розуміє» ці два протоколи і використовує їх для передачі даних за певним маршрутом. Спочатку TCP розбиває інформацію - електронний лист, HTML-документ або що-небудь ще - на невеликі фрагменти, які називають пакетами. Кожний з пакетів поміщується в «електронний конверт» з адресами одержувача і відправника. Тепер до справи береться IP-протокол, який повинен визначити, як краще всього доставити електронний пакет з пункту А в пункт В. Для кожного пакету окремо він знаходить шлях, що проходить через ряд маршрутизаторів, - подібно тому, як звичайні листи на шляху від відправника до одержувача проходять через декілька поштових відділень.
Маршрутизатор аналізує адресу одержувача і передає пакет наступному маршрутизатору, розташованому в потрібному напрямі. Якщо ваш електронний лист було розбито на декілька пакетів, кожний з них міг дістатися до місця призначення по своєму маршруту. Проте ви про це так і не дізнаєтеся, оскільки при їх отриманні в кінцевому пункті знову вступає в справу TCP-протокол. Він переконується, що всі пакети дійшли непошкодженими, а потім збирає з них первинне повідомлення.
TCP/IP - це найважливіший зі всієї безлічі протоколів Інтернет.
Крім нього відмітимо основні протоколи, які за допомогою протоколу TCP/IP передають інформацію по мережі Інтернет:
HTTP (HyperText Transfer Protocol) – для передачі гіпертексту;
FTP (File Transfer Protocol - протокол передачі файлів;
SMTP (Simple Mail Transfer Protocol - простий протокол для передачі пошти.
5. Історія розвитку мережі Інтернет.
Історія не дає нам права назвати засновником Інтернет яку-небудь конкретну людину або організацію.
Все почалося в 1962 році, коли доктор Ліклайдер з Массачусетського технологічного інституту (MIT) написав серію доповідних записок про концепцію «Галактичної мережі». У них він описував глобальну мережу, по якій будь-який користувач міг би передавати дані і програми. Через пару місяців Ліклайдер очолив комп'ютерну дослідницьку програму в агентстві АRРА Міністерства оборони США. Ця установа багато в чому визначила розвиток Інтернет, фінансуючи первинні розробки.
У 1961 році декілька незалежних дослідницьких груп почали дослідження у області комутації пакетів, які у результаті привели до створення TCP/IP - основного протоколу, який використовується в Інтернет і сьогодні.
У 1967 році Лоуренс Роберті зі все тієї ж ARPA опублікував статтю «План для ARPANet». Ґрунтуючись на результатах досліджень у області комутації пакетів, він запропонував архітектурні рішення для глобальної мережі, названої ним ARPANet.
У 1968 році компанія BBN Planet (у той час вона ще називалася по-іншому) інтенсивно займалася розробками пристрою, здатного переадресовувати дані в ARPANet (сьогодні ми назвали б його маршрутизатором). До кінця 1969 року пристрій пройшов перші тести в Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA) і Стенфорде.
Протягом декількох подальших років урядові агентства, університети і приватні компанії продовжували працювати над розвитком Інтернет, винаходивши нові протоколи і архітектуру. Перше представлення широкій публіці Інтернет і електронної пошти відбулося в 1972 році на комп'ютерній конференції по Інтернет. У 1973-74 роках був створений TCP/IP-протокол практично в його сучасній формі, хоча авторська група і продовжувала роботу над ним до початку 80-х.
Як тільки проблема протоколів була вирішена, розробники зайнялися створенням ПО для реалізації всіляких функцій Інтернет. У середині і кінці 70-х з'явилися програми для віддаленого доступу до комп'ютерів і файлів (Telnet), передачі файлів по мережі (FTP) і для електронної пошти. У 1979 році як наслідок Unix-буму виникла система новин Usenet. І нарешті, в 1989 році відбулося народження World Wide Web.
У 1990 році уряд США офіційно розформував ARPA-Net, передавши контроль за хребтом Інтернет Національної академії наук (National Science Foundation, NSF). У свою чергу, в 1995 році NSF поступилася управлінням Інтернет консорціуму з найбільших комерційних мережевих компаній.
6. Способи під’єднання комп’ютерів до мережі Інтернет
1. Модемний.
2. Виділена лінія.
3. Мережевий.
4. Радіочастотний.
5. Оптичний.
Провайдер - це організація, яка надає користувачам доступ в Інтернет.
IV. Узагальнення і систематизація знань
1. Робота в мережі Інтранет.
2. Питання для перевірки:
• Що таке Інтернет?
• Які є способи підключення до мережі?
• Що таке провайдер?
• Які основні послуги мережі Інтернет?
• Що таке протокол?
V. Домашнє завдання.
Опрацюати конспект. Виписати в зошит список років, які залишили слід в історії Інтернет.
|