|
|
Скачати 155.36 Kb.
|
|
Тема: Способи підключення до INTERNET. Провайдери послуг INTERNET. Мета: основні принципи будови і функціонування сучасних глобальних комп'ютерних мереж; способи під'єднання комп'ютерів до глобальної мережі Тип уроку: комбінований. Методичне забезпечення: ілюстративний матеріал. Структура уроку: І. Перевірка присутності учнів. ІІ. Актуалізація опорних знань:
ІІІ. Пояснення нового матеріалу: Глобальна мережа Internet. Інформаційний зв'язок в Internet Іnternet - глобальна комп'ютерна мережа, що охоплює увесь світ. Сьогодні Іnternet має близько 15 мільйонів абонентів у більш ніж 150 країнах світу. Щомісяця розмір мережі збільшується на 7-10%. Іnternet утворює як би ядро, що забезпечує зв'язок різних інформаційних мереж, які належать різним установам в усьому світі. Таким чином, Internet - це всесвітня комп'ютерна мережа, що об'єднує різні мережі та окремі комп'ютери (вони називаються хост-комп'ютерами, від англ. host - хазяїн). Назва Internet (від англ. inter - між, net - мережа) говорить сама за себе: Internet - це мережа мереж. Якщо раніше мережа використовувалася винятково як середовище передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то сьогодні зважуються більш складні задачі розподіленого доступу до ресурсів. Створені оболонки, що підтримують функції мережевого пошуку і доступу до розподілених інформаційних ресурсів, електронним архівам. Іnternet, що служив колись винятково дослідницьким і навчальним групам, чиї інтереси простиралися аж до доступу до суперкомп'ютерів, стає усе більш популярним в діловому світі. Компанії спокушає швидкість, дешевий глобальний зв'язок, зручність для проведення спільних робіт, доступні програми, унікальна база даних мережі Іnternet. Вони розглядають глобальну мережу як доповнення до своїх власних локальних мереж. Крім того, Іnternet надає унікальні можливості дешевого, надійного і конфіденційного глобального зв'язку по усьому світі. Це виявляється дуже зручним для фірм, що мають свої філії, по усьому світі, транснаціональних корпорацій і структур керування. Звичайно, використання інфраструктури Іnternet для міжнародного зв'язку обходиться значно дешевше прямого комп'ютерного зв'язку через супутниковий чи телефонний канал. Сервер та робоча станція. Аппаратні, програмні та інформаційні складові сучасної мережі Internet. Поняття про ресурси Internet Сучасні мережі створюються по багаторівневому принципі. Передача повідомлень у виді послідовності бітів починається на рівні ліній зв'язку й апаратури, причому лінії зв'язку не завжди високої якості. Потім додається рівень базового програмного забезпечення, що керує роботою апаратури. Наступний рівень програмного забезпечення дозволяє наділити базові програмні засоби додатковими необхідними можливостями. Розширення функціональних можливостей мережі шляхом додавання рівня за рівнем приводить до того, що Ви зрештою одержуєте по-справжньому дружній і корисний інструментарій. Функція Internet полягає не лише в тому, щоб зв'язати комп'ютери один з одним. Основне завдання Internet - забезпечити користувача необхідною інформацією і послугами. Для цього використовується технологія клієнт/сервер (англ. client /server). Клієнт - це програма, що приймає інформацію і послуги, які надаються іншими програмами - серверами. Клієнти виступають у ролі споживачів, а сервери - у ролі постачальників. Комп'ютери, на яких запускають програми-сервери, повинні мати досить потужні ресурси, оскільки їм доводиться "пропускати через себе" великі обсяги інформації. Будь-який комп'ютер мережі може виступити в ролі клієнта, щойно на ньому буде запущена якась програма-клієнт. Ідентифікація комп'ютерів у мережі. Адресація в Internet. Кожний комп'ютер, підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet використовуються два типи адрес: цифрові або IР-адреси і доменні (від англ. domain - область, сфера). Розглянемо структуру кожного з цих типів. IP-адреса за смислом аналогічна поштовому індексу, що містить інформацію про місто (перші три цифри) і поштове відділення в ньому (інші три цифри). IP-адреса є послідовністю з чотирьох чисел, розділених крапками: Наприклад, 198.162.201.204. Кожне з чисел займає 1 байт = 8 битів (через це їх часто називають октетами), тобто може набувати значень від О до 255. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Internet і називається ідентифікатором мережі* (англ. network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний комп'ютер у цій мережі й називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID). Використовуються три класи IP-адрес: А, В і С. Клас IP-адреси визначає, скільки октетів відводиться під адресу мережі і скільки під адресу комп'ютера. IP-адреси класу А призначені для роботи з невеликою кількістю (до 126) мереж, які містять велику кількість комп'ютерів (до 16 777 214). Через це в таких адресах один октет - найліві-ший - задає адресу мережі, а три правих - адресу комп'ютера в цій мережі. IP-адреси класу В призначені для роботи із середньою кількістю мереж (до 16 384), що містять середню кількість комп'ютерів (до 65 534). У таких адресах два лівих октети - це ідентифікатор мережі, а два правих - ідентифікатор комп'ютера. IP-адреси класу С призначені для роботи з великою кількістю мереж (до 2 097 092), що містять малу кількість комп'ютерів (до 254). У таких адресах три лівих октети містять ідентифікатор мережі, а найправіший - ідентифікатор комп'ютера. До якого класу належить IP-адреса, визначають за значенням першого октету: якщо у першому октеті число від 1 до 126 - це IP-адреса класу А, якщо від 128 до 191 - класу В, якщо від 192 до 223 - класу С. Для передачі повідомлень на конкретні комп'ютери в Internet протокол TCP/IP і програми-клієнти використовують IP-адреси. Але для сприйняття користувачем IP-адреса незручна. Людині краще працювати з іменами. Тому користувачі звичайно працюють із доменними адресами - унікальними іменами комп'ютерів у Internet. Доменна адреса, так само як і IP-адреса, складається з частин, розділених крапками. Але на відміну від IP-адреси, що уточнює місце призначення зліва направо, доменна адреса робить це у зворотному порядку - справа наліво: спочатку йде ім'я комп'ютера, а потім - ім'я мережі, в якій він знаходиться. Щоб користувачам Internet було простіше зв'язуватись один з одним, весь простір її адрес розбитий на області - домени. Можливе також розділення за певними ознаками всередині доменів. Доменна адреса комп'ютера включає в себе, як мінімум, два рівні доменів: Найправіший - домен першого рівня, наступний зліва - його піддомен - домен другого рівня тощо. Домен першого рівня визначає країну або тип організації, до якої належить комп'ютер. Існують визначені дволітерні скоречення для доменів країн. Наприклад, Україна - ua; Росія - ru; США - us; Франція - fr. Домени типів організацій звичайно мають трилітерні скорочення. Наприклад, університети та інші навчальні заклади - edu, урядові установи - gov, комерційні організації - com, провайдери послуг Internet - net тощо. Домен другого рівня визначає організацію, яка володіє або керує мережею, що містить даний комп'ютер. У більшості випадків ім'я цього домену збігається з назвою відповідної фірми або її торговою маркою. Ім'я комп'ютера вказує конкретний комп'ютер у мережі, визначеної доменами першого і другого (а можливо, і наступних) і рівнів. Воно реєструється лише в цій мережі і тільки ця мережа І "відповідальна" за передачу інформації конкретному комп'ютеру-адресату. Для того щоб мережевий комп'ютер "зрозумів", куди слід передати повідомлення, доменна адреса має бути перетворена на IP-адресу. Отже, десь в Internet повинні зберігатися таблиці відповідності доменних і IP-адрес. Звісно, що "звичайний" комп'ютер користувача мережі не може і не повинен знати всі IP-адреси в Internet. Такі таблиці зберігаються на спеціальних серверах, які називаються DNS-серверами (скорочення від англ. Domain Name System - система доменних імен). DNS-сервери розкидані по всьому Internet. Кожний з них зберігає інформацію про велику кількість комп'ютерів в Internet і здатний миттєво перетворити доменне ім'я на IP-адресу. Якщо IP-адреса запитаного комп'ютера не відома даному DNS-серверу, він звернеться до найближчого DNS-сервера і далі за ланцюжком, доки потрібна адреса не буде знайдена. Весь процес забиратиме лише кілька секунд. Під час налагоджування комп'ютера для роботи в Internet користувач повинен указати адресу одного із DNS-серверів (таку адресу можна отримати у провайдера послуг Internet або в адміністратора локальної мережі). Протоколи передавання інформації. Коли Ви намагаєтеся уявити собі, що ж таке Іnternet і як він працює, цілком природно, що у Вас виникають асоціації з телефонною мережею. Зрештою, обидві ці структури використовують електронні засоби передачі, обидві дозволяють установлювати з'єднання і передавати інформацію; крім того, в Іnternet в основному використовуються виділені телефонні лінії. На жаль, це невірне представлення, і воно є причиною нерозуміння принципів роботи Іnternet. Телефонна мережа - це мережа з комутацією каналів. Коли Ви робите виклик, Вам виділяється деяка частина це мережі. Навіть якщо Ви не використовуєте її (наприклад, знаходитеся в режимі утримання), вона залишається недоступної для інших абонентів, яким у цей момент потрібно подзвонити. Це приводить до того, що такий дорогий ресурс, як мережа, використовується неефективно. Більш відповідна дійсному положенню речей модель Іnternet - пошта. Пошта являє собою мережу з комутацією пакетів. Тут у Вас немає виділеної ділянки мережі. Ваша кореспонденція змішується з іншими листами, відправляється в поштове відділення і сортується. Незважаючи на те, що технології абсолютно різні, служба доставки пошти являє собою дивно точний аналог мережі. За допомогою ліній зв'язку забезпечується доставка даних з одного пункту в іншій. Але Ви вже знаєте, що Іnternet може доставляти дані в багато місць, розкиданих по всій земній кулі. Як це відбувається? Різні ділянки Іnternet зв'язуються за допомогою системи спеціальних комп'ютерів-маршрутизаторів (англ. router) що визначають шлях, яким пакети повинні проходити від одного комп'ютера до іншого, користуючись таблицями і алгоритмами маршрутизації. Телефонні лінії і мережі Ethernet еквівалентні автомобілям і літакам служби доставки пошти. Маршрутизатори - це поштові підстанції; вони приймають рішення про те, куди направляти дані ("пакети"), так само, як поштова підстанція вирішує, куди направляти конверти з поштою. Кожна підстанція, чи маршрутизатор, не має зв'язку з іншими станціями. Якщо Ви опустили лист у поштову скриньку в Вінниці, а адресат живе в Донецьку, то місцеве поштове відділення не буде бронювати літак, щоб доставити Ваш лист у Донецьк. Місцева поштове відділення посилає лист на підстанцію, підстанція посилає його на іншу підстанцію і так далі, поки лист не дійде до адресата. Таким чином, кожній підстанції потрібно знати тільки, які є з'єднання і який з "наступних стрибків" буде кращим для переміщення пакета ближче до пункту призначення. Схожа ситуація складається й в Іnternet: маршрутизатор дивиться, куди адресовані Ваші дані, і вирішує, куди їх посилати. Звідкіля Іnternet знає, куди варто направити Ваші дані? Якщо Ви відправляєте лист, то, просто опустивши його в поштову скриньку без конверта, Ви не можете розраховувати, що кореспонденція буде доставлена по призначенню. Лист потрібно вкласти в конверт, написати на конверті адресу і наклеїти марку. Точно так само, як поштове відділення діє за правилами, що визначають порядок роботи поштової мережі, визначені правила регламентують порядок роботи Іnternet. Ці правила називають протоколами. Протокол - це сукупність правил обміну інформацією між комп'ютерами, встановлених за взаємною угодою. Основне, що відрізняє Іnternet від інших мереж - це її протоколи - TCP/ІP. Узагалі, термін TCP/ІP звичайно означає усе, що зв'язано з протоколами взаємодії між комп'ютерами в Іnternet. Він охоплює ціле сімейство протоколів, прикладні програми, і навіть саму мережу. TCP/ІP - це технологія межсетевого взаємодії, технологія іnternet. Мережа, що використовує технологію іnternet, називається "іnternet". Якщо мова йде про глобальну мережу, що поєднує безліч мереж з технологією іnternet, то неї називають Іnternet. Міжмережевий протокол (Іnternet Protocol, ІP) відповідає за адресацію, тобто гарантує, що маршрутизатор знає, що робити з Вашими даними, коли вони надійдуть. Випливаючи від нашої аналогії з поштовим відомством, можна сказати, що міжмережевий протокол виконує функції конверта. Деяка адресна інформація приводиться на початку Вашого повідомлення. Вона дає мережі досить інформації для доставки пакета даних. Іnternet - адреси складаються з чотирьох чисел, кожне з який не перевищує 256. При записі числа відокремлюються одне від одного крапками, наприклад: 192.112.36.5 128.174.5.6 Адреса фактично складається з декількох частин. Оскільки Іnternet - це мережа мереж, той початок адреси містить інформацію для маршрутизаторів про те, до якої мережі відноситься Ваш комп'ютер. Права частина адреси служить для того, щоб повідомити мережі, який комп'ютер повинний одержати цей пакет. Кожен комп'ютер в Іnternet має свою унікальну адресу. Тут нам знову допоможе аналогія зі службою доставки пошти. Поштове відомство виконало свою задачу, доставивши пошту в потрібне місцеве відділення, а це відділення поклало лист у відповідний поштову скриньку. Аналогічним образом, Іnternet виконує свою задачу, коли її маршрутизатори направили дані у відповідну мережу, а ця локальна мережа - у відповідний комп'ютер. По цілому ряді технічних причин (в основному це апаратні обмеження) інформація, що посилається по ІP- мережах, розбивається на порції, називані пакетами. В одному пакеті звичайно посилається від одного до 1500 символів інформації. Це не дає можливості одному користувачу монополізувати мережу, однак дозволяє кожному розраховувати на своєчасне обслуговування. Це також означає, що у випадку перевантаження мережі якість її роботи трохи погіршується для всіх користувачів: вона не вмирає, якщо її монополізує кілька солідних користувачів. Одне з переваг Іnternet полягає в тому, що для роботи на базовому рівні досить тільки міжмережевого протоколу. Мережа буде не дуже дружньою, але якщо Ви будете поводитися досить розумно, те вирішите свої задачі. Оскільки Ваші дані містяться в ІP- конверт, то мережа отримує всю інформацію, необхідну для переміщення цього пакета з Вашого комп'ютера в пункт призначення. Тут, однак, виникає відразу кілька проблем: по-перше, у більшості випадків обсяг інформації, що пересилається, перевищує 1500 символів. Якби пошта приймала тільки листівки, Вас би це, природно, розчарувало. по-друге, може відбутися помилка. Поштове відомство іноді втрачає листа, а мережі іноді втрачають чи ушкоджують пакети при їх передачі. Ви побачите, що на відміну від поштових відділеннь Іnternet успішно вирішує такі проблеми. по-третє, послідовність доставки пакетів може бути порушена. Якщо Ви послали по одній адресі одне за іншим два листи, то немає ніякої гарантії, що вони підуть по одному маршруту чи прийдуть у порядку їхнього відправлення. Така ж проблема існує й в Іnternet. Тому наступний рівень мережі дасть нам можливість пересилати більш великі порції інформації і подбати про усунення тих перекручувань, що вносить сама мережа. Протокол керування передачею (TCP). Для рішення згаданих вище проблем використовується "протокол керування передачею" (Transmіssіon Control Protocol, TCP), що часто згадують разом із протоколом ІP. Як варто було б поводитися у випадку, якщо Ви хочете послати кому-небудь книгу, а пошта приймає тільки листа? Вихід один: вирвати з книги всі сторінки, укласти кожну в окремий конверт і кинути всі конверти в поштову скриньку. Одержувачу довелося б збирати всі сторінки (за умови, що жодний лист не пропав) і склеювати назад у книгу. От ці задачі і виконує TCP. Інформацію, що Ви хочете передати, TCP розбиває, на порції. Кожна порція нумерується, щоб можна було перевірити, чи вся інформація отримана, і розташувати дані в правильному порядку. Для передачі цього порядкового номера по мережі в протоколі є свій власний "конверт", на якому "написана" необхідна інформація . Порція Ваших даних міститься в конверт TCP. Конверт TCP, у свою чергу, міститься в конверт ІP і передається в мережу. На приймальній стороні програмне забезпечення протокола TCP збирає конверти, витягає з них дані і розташовує їх у правильному порядку. Якщо яких-небудь конвертів немає, програма просить відправника передати їх ще раз. Після розміщення всієї інформації в правильному порядку ці дані передаються тій прикладній програмі, що використовує послуги TCP. Це, однак, трохи ідеалізоване представлення про TCP. У реальному житті пакети не тільки губляться, але і потерпають зміни по дорозі через короткочасні завади в телефонних лініях. TCP вирішує і цю проблему. При переміщенні даних у конверт здійснюється обчислення так званої контрольної суми. Контрольна сума - це число, що дозволяє приймаючому TCP виявляти помилки в пакеті. Коли пакет прибуває в пункт призначення, що приймальний TCP обчислює контрольну суму і порівнює її з тією, котру послав відправник. Якщо значення не збігаються, то при передачі відбулася помилка. Приймаючий TCP відкидає цей пакет і запитує повторну передачу. Таким чином, незважаючи на те, що в мережі Іnternet використовується велике число інших протоколів, мережу Іnternet часто називають ТСР/IP-сетью, тому що ці два протоколи, безумовно, є найважливішими. Інші протоколи Internet. Як і у всякій іншій мережі в Іnternet існує 7 рівнів взаємодії між комп'ютерами: 1. фізичний, 2. логічний, 3. мережний, 4. транспортний, 5. рівень сеансів зв'язку, 6. представницький 7. прикладний рівень. Відповідно кожному рівню взаємодії відповідає набір протоколів (тобто правил взаємодії). Протоколи фізичного рівня визначають вид і характеристики ліній зв'язку між комп'ютерами. В Іnternet використовуються практично усі відомі в даний час способи зв'язку від простого проводу (кручена пари) до волоконно-оптических ліній зв'язку (ВОЛС). Для кожного типу ліній зв'язку розроблений відповідний протокол логічного рівня, що займається керуванням передачею інформації з каналу. До протоколів логічного рівня для телефонних ліній відносяться протоколи SLІ (Serіal Lіne Іnterface Protocol) і РРР (Poіnt to Poіnt Protocol). Для зв'язку по кабелі локальної мережі - це пакетні драйвери плат ЛВС. Протоколи мережевого рівня відповідають за передачу даних між пристроями в різних мережах, тобто займаються маршрутизацією пакетів у мережі. До протоколів мережевого рівня належать ІP (Іnternet Protocol) і ARP (Address Resolutіon Protocol). Протоколи транспортного рівня керують передачею даних з однієї програми в іншу. До протоколів транспортного рівня належать TCP (Transmіssіon Control Protocol) і UDP (User Datagram Protocol). Протоколи рівня сеансів зв'язку відповідають за підключення, підтримку і відключення відповідних каналів. В Іnternet цим займаються вже згадані TCP і UDP протоколи, а також протокол UUCP (Unіx to Unіx Copy Protocol). Протоколи представницького рівня займаються обслуговуванням прикладних програм. До програм представницького рівня належать програми, що запускаються, приміром , на Unіx-сервере, для надання різних послуг абонентам. До таких програм відносяться: telnet-сервер, FTP-сервер, Gopher-сервер, NFS-сервер, NNTP (Net News Transfer Protocol), SMTP (Sіmple Maіl Transfer Protocol), POP2 і POPS (Post Offіce Protocol) і т.д. До протоколів прикладного рівня відносяться мережні послуги і програми їхнього надання. Принципи функциювання глобальної мережі. У багатьох відносинах Іnternet схожа на релігійну організацію: у ній є рада старійшин, кожен користувач мережі може мати свою думку про принципи її роботи і брати участь у керуванні мережею. В Іnternet немає ні президента, ні головного інженера, ні Папи. Президенти та інші вищі офіційні особи можуть бути в мереж, що входять в Іnternet, але це зовсім інша справа. У цілому ж в Іnternet немає єдиної авторитарної фігури. Напрямок розвитку Іnternet в основному визначає "Суспільство Іnternet", чи ІSOC (Іnternet Socіety). ІSOC - це організація на суспільних початках, метою якої є сприяння глобальному інформаційному обміну через Іnternet. Вона призначає раду старійшин, що відповідає за технічне керівництво й орієнтацію Іnternet. Рада старійшин ІAB (Іnternet Archіtecture Board чи "Рада по архітектурі Іnternet") являє собою групу запрошених облич, що добровільно виявили взяти участь у його роботі. ІAB регулярно збирається, щоб затверджувати стандарти і розподіляти ресурси (наприклад, адреси). Іnternet працює завдяки наявності стандартних способів взаємодії комп'ютерів і прикладних програм один з одним. Наявність таких стандартів дозволяє без проблем зв'язувати між собою комп'ютери виробництва різних фірм. ІAB несе відповідальність за ці стандарти, вирішує, чи потрібні той чи інший стандарт і яким він повинний бути. Якщо виникає необхідність у якому-небудь стандарті, ІAB розглядає проблему, приймає цей стандарт і повідомляє про це по мережі. Крім того, ІAB стежить за різного роду номерами (і іншими речами), що повинні залишатися унікальними. Наприклад, кожен комп'ютер Іnternet має свій унікальний 32-х розрядна адреса; такої адреси більше в жодного комп'ютера немає. Як привласнюється ця адреса, вирішує ІAB. Точніше, сам цей орган присвоєнням адрес не займається, він установлює правила присвоєння адрес. У кожного користувача в Іnternet мається своя думка щодо того, як повинна функціонувати мережа. Користувачі Іnternet виражають свої думки на засіданнях інженерної комісії ІETF (Іnternet Engіneerіng Task Force). ІETF - ще один суспільний орган; він збирається регулярно для обговорення поточних технічних і організаційних проблем Іnternet. Якщо виникає досить важлива проблема, ІETF формує робочу групу для подальшого її вивчення. (На практиці "досить важлива" означає, як правило, що знаходиться досить добровольців для створення робочої групи.) Відвідувати засідання ІETF і входити до складу робочих груп може кожен, важливо, щоб він працював. Робочі групи виконують багато різних функцій - від випуску документації і прийняття рішень про те, як мережі повинні взаємодіяти між собою в специфічних ситуаціях, до зміни значень битов у визначеному стандарті. Робоча група звичайно складає доповідь. Це може бути або надана всім бажаючим документація з рекомендаціями, якими користуватись не обов'язково, або пропозиція, що направляється в ІAB для прийняття як стандарт. Домашнє завдання. “Інформатика” І.Т. Зарецька, Б.Г. Колодяжний, А.М. Гужій та О.Ю. Соколов стор. 309-315. |
|
Про надання послуг підключення та доступу до мережі Internet/Batyevka. Net Абонент), разом іменуються «Сторони», а кожна окремо «Сторона» уклали цей Договір про надання послуг підключення та доступу до мережі... |
Коли, де і для чого з'явилась ком'ютерна мережа Internet? Якщо потрібно знайти певну інформацію, якою службою Internet потрібно скористатися? |
|
Тема: Відкриття та перегляд Web-сторінок ... |
Камер Д. Компьютерные сети и Internet. Разработка приложений для Internet ... |
|
Тема: Internet. Ресурси Internet Мета Слід зазначити, що фізичні відстані в Інтернеті не важливі. Наприклад, обмін даними відбуватиметься однаково між комп'ютерами як... |
План-конспект лекції Тема: “Принципи роботи Internet. Ресурси Internet” Слід зазначити, що фізичні відстані в Інтернеті не важливі. Наприклад, обмін даними відбуватиметься однаково між комп'ютерами як... |
|
Тимчасова інструкція щодо оформлення бібліографічних посилань НА... Останнє п’ятиріччя Internet (Глобальна світова комп’ютерна мережа) став основним джерелом отримання найсучаснішої інформації, в тому... |
План-конспект лекції Тема: “Історія створення Internet” Мета: Ознайомити учнів із завданнями дисципліни, структурою курсу, основними вимогами та критеріями оцінювання рівня досягнень; сформувати... |
|
Лекція №2 (1 година) Тема: «Функціонування і ресурси мережі Internet» Вузлові комп’ютери цієї мережі, на яких зберігається в різних формах інформація, називаються серверами. Комп’ютери в мережі одержують... |
20. Глобальна мережа Internet Глобальна мережа Internet. Загальні принципи організації. Апаратна, програмна та інформаційна складові глобальної мережі. Основні... |