№
п/п
|
К-ть год.
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1.
|
76
1
|
Вступ
Мова — скарбниця духовності народу
|
Учень:
знає, яку роль відіграє мова у збереженні духовних надбань народу;
уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку.
|
2.
|
4
|
Повторення та узагальнення вивченого.
Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.
Частини мови. Вивчені групи орфограм.
|
Учень:
розставляє правильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами;
знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми;
доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми;
виправляє допущені помилки;
складає прості і складні речення;
читає й переказує тексти з різними видами речень.
|
3.
|
20
|
Морфологія. Орфографія
Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення).
Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова.
Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу.
Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу.
Безособові дієслова.
Способи творення дієслів.
Правопис дієслів
Не з дієсловами (повторення).
Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).
Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення).
Буква ь у дієсловах наказового способу.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Уживання діє-слів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т. ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова.
|
Учень:
знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;
знаходить дієслово в реченні;
визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;
правильно вимовляє дієслова і пише їх з вивченими орфограмами;
аргументує написання орфограм;
знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;
використовує правильно форми дієслів у мовленні;
аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;
конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т. ч. в переносному значенні;
редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших;
бере участь у розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого;
складає усні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості дієслова, у т. ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини.
|
|
|
Фонетика. Орфоепія
Вимова дієслів на -шся, -ться. Чергування приголосних у дієсловах.
Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.
Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини.
|
|
Міжпредметні зв’язки. Метафора, уособлення (література).
|
|
4.
|
12
|
Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу.
Дієприкметниковий зворот. Безособові діє-слівні форми на -но, -то.
Правопис дієприкметників
Правопис голосних у закінченнях дієприкметників.
Відокремлення комами дієприкметникових зворотів (після означуваного іменника).
Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.
Написання -н- у дієприкметниках та -нн- у прикметниках дієприкметникового походження.
Не з дієприкметниками.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники.
|
Учень:
знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;
відрізняє дієприкметник від прикметника;
знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то;
визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення;
пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;
правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;
пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми;
знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила;
правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;
складає речення з дієприкметниковими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням;
використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на -но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.
|
|
|
Синтаксис. Уживання дієприкметників і діє-прикметникових зворотів у ролі другорядних членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з діє-прикметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то.
Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів.
|
|
Міжпредметні зв’язки. Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).
|
|
5.
|
6
|
Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.
Правопис дієприслівників
Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.
Не з дієприслівниками.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т. ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.
Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення.
Культура мовлення: Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом.
Текст (риторичний аспект). Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.
|
Учень:
знає: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника;
знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;
відрізняє дієприслівник від дієприкметника;
визначає граматичні ознаки дієприслівника;
пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;
розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах;
виправляє помилки у вживанні та правописі дієприслівників;
правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами;
конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;
читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами;
складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.
|
Міжпредметні зв’язки. Використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).
|
|
6.
|
14
|
Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди прислівників (практично).
Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення.
Правопис прислівників
Букви -н- та -нн- у прислівниках.
Не і ні з прислівниками.
И та і в кінці прислівників.
Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників та дієприкметників.
Написання прислівників разом і через дефіс.
Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день...
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Прислівники — синоніми й антоніми; прислівники — омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками.
Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення.
Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів.
|
Учень:
знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль прислівника;
знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови;
визначає його граматичні ознаки;
уміє утворювати ступені порівняння, практично застосовувати правила правопису;
правильно наголошує прислівники;
помічає і виправляє помилки у правописі прислівників;
аналізує і визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;
складає речення з прислівниками і мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті;
створює усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.
|
Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).
|
|
7.
|
4
|
Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні.
Непохідні й похідні прийменники.
Правопис прийменників
Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Прийменники-синоніми й антоніми.
Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із).
Текст (риторичний аспект). Використання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості.
|
Учень:
знаходить прийменники в реченні;
відрізняє їх від сполучників і часток;
правильно поєднує з іменниками;
вміє застосовувати правила правопису прийменників;
знаходить і виправляє помилки в їх правописі;
аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників;
складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями;
редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення.
|
Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).
|
|
8.
|
4
|
Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності й підрядності.
Правопис сполучників
Написання сполучників разом і окремо.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови зі сполучниками.
Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення.
Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні сполучників-синонімів.
|
Учень:
знаходить сполучники в реченні;
відрізняє їх від прийменників і часток;
називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях;
правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні;
правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників;
використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості й складні речення;
редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.
|
|
|
Текст (риторичний аспект). Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези.
|
|
Міжпредметні зв’язки. Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).
|
|
9.
|
5
|
Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.
Правопис часток
Написання часток -бо, -но, -то, -таки.
Не і ні з різними частинами мови (узагальнення).
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Частки синонiми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками.
Синтаксис. Частка у спонукальних і окличних реченнях.
Культура мовлення. Виразне читання речень із частками.
Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення виразності мовлення.
|
Учень:
знаходить частки в реченні;
відрізняє від інших службових частин мови;
визначає частки за їх роллю у реченні;
правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;
самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;
аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу;
складає речення з модальними частками;
редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток;
створює висловлювання, правильно вживаючи частки.
|
Міжпредметні зв’язки. Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).
|
|
10.
|
2
|
Вигук як особлива частина мови.
Правопис вигуків
Дефіс у вигуках.
Кома і знак оклику при вигуках.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Найуживаніші фразеологізми (в т. ч. приказки і прислів’я) з вигуками.
Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення.
Культура мовлення. Правильне читання речень з вигуками.
|
Учень:
знаходить вигуки в реченні; відрізняє їх від часток;
правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них;
пояснює написання вигуків з орфограмами і пунктограмами;
аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;
виразно читає тексти з вигуками;
доречно використовує вигуки у власному мовленні.
|
|
|
Текст (риторичний аспект). Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності.
|
|
Міжпредметні зв’язки. Використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).
|
|
11.
|
2
|
Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання у мовленні.
|
Учень:
визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки;
правильно пише і пояснює орфограми;
самостійно помічає і виправляє помилки в усному й писемному мовленні.
|