|
|
Скачати 0.53 Mb.
|
| 1)Геоморфоло́гія- наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Належить до родини геолого-географічних наук.Предмет вивчення: Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку.Засоби вивчення:морфоструктурний аналіз рельєфу.Основні завдання:1)аналіз морфології рельєфу,2)визначення генезису рельєфу,3)визн. Віку рельєфу,4)відтвор. Етапів розвитку рельєфу,5)встанов. Інтенсивності змін під впливом ендо-екзо.чинників.,6)оцінювання придатності різних форм рельєфу для пром..-госп. Діяль. Основні напрямки: структурна геоморфологія, кліматична геоморфологія, палеогеоморфологія, динамічна геоморфологія, біогеоморфологія, антропогенна геоморфологія, прикладна геоморфологія (розвідувальна, інженерна, урбогенна, агрогенна), екологічна геоморфологія. Геоморфологія поділяється на: загальну (розглядає найбільш широкі питання будови та розвитку рельєфу), регіональну (досліджує рельєф окремих ділянок земної поверхні), галузеву (вивчає рельєф за певними показниками). Методи: В залежності від організації геоморфологічних робіт розрізняють: методи польових геоморфологічних досліджень (експедиційні), які спираються на маршрутні обстеження території і поєднуються з геоморфологічним картографуванням; методи стаціонарні, що передбачають тривалі спостереження за динамікою рельєфу на спеціально визначених стаціонарах, які організовують у межах характерних для даної території (ключових) ділянок; методи камеральні, які спрямовані на опрацювання польових матеріалів, їх узагальнення, моделювання рельєфу тощо. 2)Внесок Дейвіса Головним у вченні американського геолога В. Дейвіса є уявлення про розвиток рельєфу та його еволюцію. Певні особливості форм рельєфу, які виникають під час його розвитку, залежать як від характеру процесу, що формує рельєф, так і від геологічної структури. Під впливом відповідного процесу форми рельєфу проходять певні стадії розвитку, які загалом становлять цикл. В. Дейвіс та його послідовники розглядали еволюцію рельєфу в межах ерозійного, льодовикового, берегового, пустельного і карстового циклів. Крім того, В. Дейвіс приділяв велику увагу ерозійному циклові, або, як він його називав, циклу нормальної ерозії. Він розглядав розвиток ерозійного рельєфу в умовах тектонічного спокою, тобто за відсутності підняття або опускання земної кори. За вихідний (початковий) рельєф В. Дейвіс приймав вирівняну ділянку суходолу, підняту на значну висоту над рівнем моря. Під впливом ерозійної діяльності річок рельєф цієї ділянки змінюється, проходячи низку стадій. Стадію «юності» характеризують різкі і глибокі розчленування, круті схили, значні коливання висот. У стадії «зрілості» рельєф загалом знижений, коливання висот менші, обриси долин і вододілів пом'якшені, схили — пологіші. Потім настає стадія «старіння» і «дряхлості», що характеризується ще більшим зниженням і пом'якшенням обрисів рельєфу. Еволюція ерозійного рельєфу в межах нормального циклу завершується утворенням ледь піднятої над рівнем моря і надзвичайно слабкорозчленованої поверхні — «майже рівнини», або пенеплену. Рельєф наприкінці ерозійного циклу відрізняється від початкового досить кардинально, цикл розвитку завершується і в разі підняття пенеплену над рівнем моря може знову повторитися. Всі особливості земної поверхні, за В. Дейвісом, можна пояснити, застосовуючи аналіз «геоморфологічної тріади»: геологічна структура — екзогенний процес, який формує рельєф на її основі, — стадія розвитку цього процесу. Позитивним у вченні В. Дейвіса є те, що воно орієнтує на вивчення розвитку рельєфу. Проте розвиток рельєфу, представлений низкою ізольованих циклів, є досить схематичним. Насправді все набагато складніше. Важко знайти таку ділянку, поверхня якої б формувалася під впливом лише одного процесу. Зазвичай спостерігається поєднання різних геоморфологічних процесів. Помилковим є також припущення, що земна поверхня впродовж циклу перебуває у стані спокою. Отже, багато стадій розвитку рельєфу, за В. Дейвісом, є суто абстрактними і в природі не існують. 3)Внесок Пенка. Вагомий внесок у розвиток геоморфології зробив німецький геоморфолог В. Пенк, який поглибив учення В. Дейвіса, намагаючись використати вивчення рельєфу і корелятних відкладів як засіб пізнання тектонічних рухів і деформації земної кори. На його думку, у процесах формування схилів і графічних схемах їх розвитку для різних варіантів динаміки тектонічних рухів містяться елементи теоретичних моделей, що стимулювали розвиток усіх геоморфологічних парадигм, насамперед морфодинамічної. Виходячи з того, що всю різноманітність форм земної поверхні становлять схили різних довжин, ухилів та форми, вчений вбачав головне завдання геоморфології у дослідженні схилів, з'ясуванні ролі внутрішньоземних і зовнішніх процесів у їх формуванні. В. Пенка насамперед цікавили внутрішньоземні, тектонічні процеси. На його думку, саме для з'ясування їх характеру потрібно вивчати рельєф. Таким чином, у розумінні В. Пенка геоморфологічний аналіз вивчення рельєфу відіграє роль одного з допоміжних геологічних методів тоді, коли потрібно з'ясувати особливості тектонічних рухів. Незважаючи на таке спрощене розуміння суті геоморфології, праця В. Пенка «Морфологічний аналіз» становить значний інтерес завдяки всебічному і докладному опису процесів формування схилів. Головну увагу В. Пенк приділяв зв'язкам денудаційних процесів з вертикальними рухами земної кори. Для вивчення тектонічних рухів він застосував аналіз форми схилових поверхонь. За В. Пенком, у разі швидкого та значного підняття, що супроводжується енергійним ерозійним поглибленням долин, схили мають набувати опуклого профілю. За повільнішого підняття і певної відповідності глибинної ерозії до інтенсивності денудації профіль схилів набуває майже прямого вигляду. У разі тривалого стаціонарного стану земної кори, коли ерозійне врізання досягло певної межі, а денудація схилів долин та відступ їхній спрямовані у бік вододілів, схили набувають увігнутого профілю. Якщо після такого формування схилів знову почнеться швидке підняття, то вони набудуть ступінчастого або опукло-ввігнутого профілю. Уявлення В. Пенка щодо процесу пенепленізації (руйнування гірських країн та утворення на їх місці майже рівнини — пенеплену) відрізнялися від поглядів В. Дейвіса. На думку вченого, процес знищення межирічних висот розвивається у горизонтальному напрямі внаслідок розростання долин у ширину і руйнування межирічних плато з боків за порівняно малого зменшення їх висоти. Межиріччя починають швидко знижуватися лише після того, як схили сусідніх долин, рухаючись назустріч один одному, зіткнуться між собою. В. Пенк розглядав розвиток рельєфу в умовах одночасного впливу на земну поверхню ендо- та екзогенних чинників. Він запропонував поняття «висхідний» і «низхідний» розвиток рельєфу як наслідки превалюючого впливу ендо- або екзогенних процесів. 4)Пенеплен Практично рівна, місцями слабогорбиста поверхня, котра була сформована на місці давніх гір.Термін запропонований Уільямом Моррісом Дейвісом в кінці 19 ст.Загальна ж розробка теорії формування схилів і водо розділів і формування пенепленів і інших поверхностей вирівнювання належать Дейвісу, Альбрехту Пенку, Вальтеру Пенку і Лестеру Кінгу. На відміну від акумулятивної поверхності вирівнювання пенеплен, відповідно - це денудаційна рівнина по складчастому і\або кристалічному субстрату, вирівняному в умовах тектонічного спокою чи стабільності комплексом екзогенних процесів. Пенеплен часто перекритий корою хімічного вивітрювання, потужність якого може досягати десятків метрів. В сучасному рельєфі найбільш достовірно останнім являється нижньо-терасовий, хоча, можливо, що ця поверхня має більш молодий, крейдовий вік, оскільки верхньотріасовий відомий, в основному, в похованому стані.Наприклад, Алтай, Тянь_шань, Східний Казахстан, Салаір і поверхні, що прилягають, були пенепленезовані до кінця пізньокрейдової епохи. Практично вся ця територія представляла собою «майже рівнину», тобто валистий платоподібний слабо розчленований дрібносопковик, дуже схожий на сучасний дрібносопковик пенепленизованих рівнин Центального і Північного Казахстана. Цей рельєф зберігався до кінця палеогену, коли почалось відновлення давніх денудаційних складчастих структур, тобто почали знову підніматись гори Пд. Сибіру.Фрагменти крейдо-палеогенового пенеплену були частково знищені, денудовані, переміщені на різні гіпсометричні рівні, проте частково збереглись, представляючи собою, особливо на Алтаї, великі плато і плоско гір»я, а також днища високогірних впадин-Джулукульсокї, Улаганської,Тархатинської ін..,в котрі врізані глибокі, молоді, річкові долини. Пенеплен переходить в денудаційні пластові рівнини і синхронніі корелятні їм акумулятивні поверхні на території, котра заповнюється продуктами денудації:в замкнутих впадинах, пониженнях.Пенепленізація-вирівнювання рельєфу в результаті зниження водо роздільних просторів по відношенню до відносно стабільному положенню протягом довгого часу загального базису ерозії, котрий призводить до утворення власне пенеплену. 4)Педименти і педиплени. Педимент-выровненная наклонная (до 5°) поверхность возле основания горныхсклонов, нагорий и плато, покрытая часто плащём рыхлого материала обычно местного петрографического состава[1]. Педимент часто представляют как полигенетическую наклонную предгорную равнину. Эта равнина иногда имеет ступенчатый профиль, в связи с чем морфологически она бывает похожа на предгорную лестницу.Утворення: Поверхность педиментов осложнёна небольшими денудационными останцами, а также эрозионными ложбинами, которые могут трансформироваться в большие овраги и даже формировать (на древних педиментах) овражно-балочную сеть (своеобразные «эмбрионы» бедлендов). Площади педиментов варьируют от нескольких квадратных метров (небольшие конусы выноса) до нескольких квадратных километров (полигенетические предгорные равнины) в зависимости от степени устойчивости тектонического режима и климатических условий, существовавших во время их формирования, а также — в зависимости от литологического состава горных пород, слагающих педимент. По мнению Вальтера Пенка[5], одного из главных теоретиков учения о формировании земной поверхности процессами денудации, педименты образуются при параллельном отступании противоположных склонов гор и возвышенностей, и в конечном итоге их формирование может привести к возникновению денудационно-аккумулятивного пенеплена с отдельными участками денудационных останцов или даже островных гор. Обломочный материал удаляется процессами гравитационного сноса, а также ручейковым и «плоскостным» смывом. Продольный профиль педиментов вырабатывается относительно местных базисов эрозии и денудации. Наиболее интенсивно отступание склонов при наличии постоянно действующего экзогенного процесса, уносящего сносимый со склонов материал. К таким агентам относятся реки и водоёмы, которые служат и базисами эрозии. В связи с обычной прерывистостью тектонических поднятий, а также — с колебаниями общей увлажнённости климата по периферии современных горных систем, нагорий, плоскогорий и плато часто формируются несколько педиментов, которые разделены денудационными уступами. Самым молодым таким уступом (денудационной террасой) является нижний. Вышерасположенные ступени педиментов постепенно разрушаются, уничтожаются нижними (которые как бы «съедают» вышерасположенные участки в продолжающемся процессе отступания). Педиплен выровненная, слабонаклонённая (около 3°) от гор к предгорной равнине поверхность, обрамляющая периферию горных систем или отдельных хребтов и холмов[1] Поверхность педипленов вырабатыется комлексом экзогенных, в основном — флювиальных и эоловых, процессов по отношению к местному базису денудации, которые некоторое время, как полагал Лестер Кинг[2], может находится в относительно стабильном состоянии. Согласно учению Л. Кинга, педиплен является последующей стадией развитияпедимента, и по-существу, представлет собой слияние педиментов в единую поверхность. Это выравнивания может прерываться очередными оживлениями эрозионных процессов, в результате которых педиплен прорезается и трансформируется в реликтовую форму рельефа, по-прежнему продолжающую снижаться до уровня своего базисаденудации. Таким образом может возникнуть целая система предгорных лестниц Вальтер Пенк[3]. Педиплены формируются в эпохи преобладающих тектонических поднятий при кратковременных стабилизациях базиса денудации. Это препятствует полному выравниванию, то есть — пенепленезации. При особенно длительной стабилизации базиса денудации и с приближением его к уровню базису эрозии может происходить постепенное срезание верхних уровней педиплена, что, в конечно счёте, приводит к образованию единой выровненной поверхности — пенеплена. Таким образом, образование педиплена — одна из стадий пенепленизации. Согласно другой точке зрения, отмечает З. А. Сваричевская[4], процесс педипленизации в условиях спокойного, стабильного, тектонического режима, может привести к полному выравниванию рельефа и возникновению на месте горных стран педиплена. С такой точки зрения, продолжает она, педиплен является климатическим вариантом пенеплена, который формируется в условиях аридного или семиаридного климата. Другими словами, и педиплены, и пенеплены могут рассматриваться как образования равного таксономического ранга, причём первые могут формироваться и в услових аридного полярного и субполярного климатов. |
|
Вивчення рельєфу в курсі «Фізичної географії» З 6-го по 8 клас значне місце посідають знання про рельєф, геологічну будову та корисні копалини. Основою для формування загальних... |
Аналіз фінансового стану підприємства Тема 12. Аналіз ресурсозабезпечення підприємства та оцінка ефективності використання його ресурсів |
|
УРОКУ: освітня України; поглиблювати поняття про типи рельєфу та їх поширення по території України; вчити визначати причинно-наслідкові зв’язки... |
ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ (для спеціальності "Облік і аудит" ) ВСТУП Курс "Фінансовий, аналіз" є професійна орієнтованою-дисципліною, розрахованою на студентів V курсу навчання, які оволоділи знаннями... |
|
Департамент освіти і науки, молоді та спорту Чернівецької обласної... Визначте альбедо земної поверхні за таких показників сонячної радіації (у МДж/м2) за місяць: пряма – 200, розсіяна – 100, відбита... |
Докази походження людини від тварин Антропогене́з (грец. ανθρωπος (антропос) – людина, γενεσις (генезис) – виникнення, походження) – процес історико-еволюційного формування... |
|
Тема практичного заняття Мета і завдання заняття: визначення об’єкту та предмету політології як науки, характеристики основних етапів її розвитку, аналіз... |
ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49 Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,... |
|
Уроку. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту Мета уроку: засвоєння знань про аналіз об'єктів проектування; формування вмінь аналізувати вироби та визначати завдання проекту.... |
Уроку. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту Мета уроку: засвоєння знань про аналіз об'єктів проектування; формування вмінь аналізувати вироби та визначати завдання проекту.... |