1. Грунтові ресурси світу. Грунтові ресурси України Тема Фітоценоз як компонент біогеоценозу


Скачати 168.91 Kb.
Назва1. Грунтові ресурси світу. Грунтові ресурси України Тема Фітоценоз як компонент біогеоценозу
Дата24.03.2013
Розмір168.91 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи


ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ


Кафедра товарознавства та митної експертизи

Контрольна модульна робота

з дисципліни «Основи екології»

на теми: «Грунтові ресурси світу. Грунтові ресурси України» і

«Фітоценоз як компонент біогеоценозу»

Виконав: курсант групи МО7-2

Єрьоменко О.М.

Перевірив: викл. Довга Н.В.

Дніпропетровськ – 2008

Зміст

Тема 1. Грунтові ресурси світу. Грунтові ресурси України………………………3

Тема 2. Фітоценоз як компонент біогеоценозу………………………………..….10

Список використаної літератури…………………………………………………..16

Тема 1. Грунтові ресурси світу. Грунтові ресурси України

Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери.

Важливою властивістю грунтів є їх родючість. Завдяки їй грунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона грунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.

Охорона грунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, насамперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою.

Світові продовольчі ресурси складаються з рослинних продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.

Тим часом людство використовує для сільського господарства лише 1,43млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займають 45% суші. За агрикультурний період втрати земельних ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплексів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона грунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн світу.

   Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв'язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.

 Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті, сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах.

  Сірі лісові грунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені.

  У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні грунти. Вони утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5%, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові грунти.

 Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостепу.

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини, степовому Криму. Ці грунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення грунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих грунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих грунтах потрібне зрошення.

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір'ях Криму. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в грунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних грунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились солоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні грунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти, що мають невисоку природну родючість.

У південно-західних передгір'ях поширені буроземно-підзолисті грунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Грунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450м переважають бурі лісові грунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

На плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові грунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Г'ірсько-торфові грунти мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір'ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні грунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні грунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі грунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці грунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими грунтами. Вони утворились під широколистими лісами в умовах м'якого теплого клімату. У верхньому горизонті цих грунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені грунти, а вище - гірські чорноземні грунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу.

Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду — 60,4 млн.га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні грунти.

Загальний рівень господарської освоєності території України високий. Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні — близько 70 %, а у степовій зоні - понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір'ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.

Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6%.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

Парадокс землекористування полягає в тому, що негативному антропогенному впливу підлягають ті землі, що знаходяться під ріллею, яким людина приділяє найбільшу увагу і вносить найвагоміші капіталовкладення. Історія землеробства побудована на залученні в обробіток все нових земельних угідь, що в роки радянської влади вивело Україну на безпрецедентне перше місце у світі за їх розораністю. Екстенсивне ведення землеробства, особливо за останнє десятиліття, призводить до помітних деструктивних змін в родючості ґрунтового покриву. Середній вміст гумусу за цей час знизився на 10-14%, переущільнення ґрунтів важкою “неекологізованою” технікою спричинило зсув окислювально-відновних реакцій у бік відновлення, що викликало підкислення раніше нейтральних за реакцією ґрунтового розчину, навіть, чорноземів. В усіх регіонах України на 30-40% понизився азотний фонд ґрунту.

Незбалансоване ведення сільського господарства в минулому, що призвело до погіршення фізичних, фізико-хімічних і хімічних властивостей ґрунту, масово порушило природний біоценоз ґрунтової мікрофлори.

Тема 2. Фітоценоз як компонент біогеоценозу

Фітоценоз, або угруповання - сукупність рослинних груп, які ростуть на одній тери­торії, що характеризується певним складом, будовою, зложенням та взаємовідношеннями як одна з одною, так і з умовами середовища. Фітоценоз - це не випадковий набір рослин, а конкретне їх групуван­ня, історично складене, до якого входять вищі і нижчі рослини, які відрізняються вимогами до екологічних чинників.

Перше визначення фітоценозу дав Г.Ф.Морозов (1904), пізніше воно доповнене В.М.Сукачовим (1908).

Між рослинами у фітоценозі існує два види відношень: конкурен­ція, яка сприяє природному відбору більш пристосованих видів, та по­зитивний вплив рослин одна та одну.

Основними ознаками фітоценозу є його видовий, або флористич­ний склад, ярусність, численність видів, кількісне та якісне співвідно­шення видів, проектне покриття, тривалість життя, продуктивність, се­зонність та річний ритм розвитку, характер місцеположення.

Кількість видів, які входять до складу фіноценозу, називається видовим, флористичним багатством, а кількість ви­дів на одиницю площі фітоценозу - видова численність (насиченість). Найбільша насиченість спостерігається в тропічних лісах. Найменша площа, на якій зустрічаються всі види фітоценозу, характерна для со­лончаків, мілководдя.

Види, які входять до складу фітоценозу, об'єднують в різні групи. За господарськими ознаками виділяють: злаки, осоки, бобові та різно­трав'я. Для лісових масивів спочатку описують видовий склад дерев, потім кущів, напівкущів, трав, моху, лишайників.

Під структурою фітоценозу слід розуміти розподіл наземної та під­земної біомаси рослин в просторі та часі. Вона включає наступні еле­менти: наземна та підземна ярусність, синузіальність, консервативність, мозаїчність.

Ярусність фітоценозу - це розміщення органів рослин на різному рівні над поверхнею ґрунту та різних глибинах. Розміщення рослин за ярусами залежить від освітлення. В лісових фітоценозах розрізняють яруси деревостою, підлісків, трав'янисто-кущового та мохового покриву. Кількість ярусів залежить від багатьох причин і в першу чергу від екологічних умов середовища. Ярусність виникла в процесі природного відбору та пристосованості рослин до сумісного життя у фітоценозі.

Горизонтальна розчленованість фітоценозу проявляється в мозаїч­ності, яка є наслідком його внутрішніх неоднорідностей. Причини мо­заїчності різноманітні: різниця в затемненні, хімізмі та фізичних особ­ливостях опаду, діяльності тварин, нанорельєфу, особливості росту рослин. Для фітоценозу характерна також синузіальність ( термін вве­дений у 1918р. Х.Гамсоном), або сукупність одного чи подібних видів, які відносяться до однакової життєвої форми. Прикладом синузії пер­шого порядку є синузія брусниці в ялиннику брусничному.

Консортивність біоценозу обумовлена існуванням структурних оди­ниць - консорцій, основу яких складає популяція самостійно існуючих автотрофних рослин (наприклад, дуб, ялина).

Значення окремих видів у житті фітоценозів. Ок­ремі види у фітоценозі відіграють певну роль: деякі переважають або домінують над іншими. Домінантами називаються види, які зустріча­ються у великій кількості, панують над іншими видами і продукують більшу частку біомаси фітоценозу і його ярусів. Вони можуть бути нечисленними, але переважати за об'ємом, біомасою і виступати в ролі будівничих сукупності, тобто едифікаторів. Домінанти можна виділяти за ярусами, під'ярусами, популяціями.

Субдомінанти - види, що зустрічаються у меншій кількості, але відіграють значну роль. Наприклад, в сосняку брусничному домінант та едифікатор - сосна, субдомінант - брусниця, решта видів - друго­рядні.

Зустрічність - відображає рівномірність розподілу виду в поєднан­ні з численністю. При значній "численності завжди велика і зустрічність.

Структура фітоценозу проявляється також у сезонній ритміці.

Наприклад у дерев виділяють наступні фенофази: весняний соко­рух, набрякання і розтріскування бруньок, поява листя, бутонізація, цвітіння, поява та набрякання плодів, насіння, осінній рух соку, листо­пад, період зимового спокою.

У трав'янистих рослин виділяють такі фенофази: вегетація, бутоні­зація, цвітіння, утворення плодів, вегетація після утворення плодів.

Екологічні чинники у житті фітоценозів. Структура та склад фітоценозів залежить від взаємовідношення рос­лин між собою та з навколишнім середовищем. Під середовищем життя слід розуміти комплекс абіотичних, біотичних, антропогенних чинників.

До важливих екологічних чинників відносять світло, тепло, вологу, повітря.

Світло. На життєдіяльність рослин впливає інтенсивність освіт­лення і склад світла. За відношенням до кількості світла всі рослини поділяють на світлолюбні та тіневитривалі. До світлолюбних відносять рослини луків, степів, напівпустелі, з деревних порід - сосну, модрину (такі ліси називають світлохвойними). Темнохвойні представлені яли­ною, кедром, ялицею. З листяних порід світлолюбними є береза, біла акація. З широколистяних порід тіневитривалими є липа, ясен.

Тепло. Від цього екологічного чинника залежить швидкість росту та розвитку рослин. Для проходження фенофаз необхідна певна сума температур, тому в жарке літо розвиток рослин відбувається швидше, ніж в холодне. Вимоги рослин до тепла визначаються їх генетичними особливостями і спадковістю походження із певних природних зон. Особливо холодостійкими є арктичні і тундрові рослини. Рослини хо­лодних та помірних поясів сформувались в умовах щорічної зміни хо­лодних і теплих сезонів, тому насіння в них сходить лише після про­морожування. В період вегетації більшість рослин малостійкі до дії низьких температур, тому повернення весняних холодів часто спричи­няє загибель квітів та зав'язків. Для сільського господарства важливим є виведення морозостійких сортів, що дозволить зменшити несприят­ливий вплив погодних умов. У несприятливі за гідротермічним режи­мом зими озимі пошкоджуються внаслідок випрівання, яке спостері­гається в багатосніжні роки. У пониженнях, де скопичується вода, спо­стерігається вимокання посівів, а при насиченні ґрунтів водою зі снігу виникає загроза вимирання рослин.

Вода. Значення води як екологічного чинника пояснюється тим, що вона служить розчинником і бере участь в обміні речовин. Вода - головний компонент рослин (30-95%). Вона міститься у двох формах: вільної та колоїдне зв'язаної. За відношенням до використання води всі рослини діляться на три основні екологічні типи: гігрофіти, мезоф­іти, ксерофіти.

Гігрофіти - рослини перезволожених районів з високою воло­гістю повітря та ґрунту. Типові гігрофіти - рис, плакун-трава, калюж­ниця.

Мезофіти - рослини середніх умов зволоження. До них відно­ситься більшість лучних і лісових, а також культурних рослин. Мезо­фіти мають помірно розвинуті кореневі системи та листя середнього розміру.

Ксерофіти - рослини посушливих зон, які можуть переносити ґрунтову і атмосферну посуху. Особливо їх багато в степах, напівпус­телях і пустелях. У лісовій зоні вони зустрічаються на сухих і напівсу­хих схилах. Для зменшення випаровування вологи в них є пристосу­вання: дрібне шкірясте листя, потужне опушення, посилено розвинута механічна тканина, довге коріння. Коренева система у них розвинута слабо. Значним є запас зв'язаної води.

Повітря. На життєдіяльність рослин впливає повітря і особливо його склад (співвідношення між СО2 та О2), щільність, рух повітряних мас. При сильних вітрах дерева ламаються. Від вітрів сильно страждає ялина. При постійних однобічних вітрах дерева формують прапороподібну крону. Позитивна дія вітру проявляється для вітрозапилювальних рослин, поширення плодів і насіння. Якщо в повітрі бракує вугле­кислого газу, то зменшується інтенсивність фотосинтезу. Кисень, як відомо, необхідний для дихання рослин.

Біотичні чинники. Роль зоогенних чинників особливо відчутна в умовах використання рослин тваринами як корму. У лісі ве­ликі тварини, наприклад лосі, об'їдають паростки дерев і кущів і таким чином впливають на формування їх крон, ріст, розвиток і відновлення. Лосі часто знищують посадки сосни. Дрібні тварини - фітофаги, також значно впливають на рослинність. Наприклад, миша може з'їсти від 470 до 1400 насінин ялини, що істотно впливає на відновлення цієї деревної породи. Тому молодий підріст ялини з'являється у врожайні на насіння роки. На пасовища негативно впливає витоптування. При перевантаженні їх рослинність деградує. Разом з тим тварини можуть виступати запилювачами рослин і поширювачами їх плодів і насіння.

Антропогенні чинники. Вплив людини проявляється в епоху науково-технічного прогресу та демографічного вибуху. Цей , вплив може бути прямим (збір плодів, рослин, витоптування, сіножаті) і побічним (через зміну середовища для життя рослин). Основні форми впливу людини на рослинний покрив: зміна ареалу рослин, безпосередній вплив людини на рослинний покрив (оранка, осушення, виру­бування лісів, зрошення та обводнення, випалювання, пожежі, випасан­ня, сінокосіння, внесення добрив і забруднення навколишнього середо­вища; створення нових нехарактерних для природи місцезнаходжень (звалища, відвали та ін.); формування культурних фітоценозів, охорона рослинного покриву. Посилення антропогенного впливу на рослинний покрив спричинило проблему стійкості рослин до нього.

При землеустрою, землекористуванні слід враховувати різну стій­кість рослин до антропогенних впливів та використовувати їх індика­торні властивості, які вказують на екологічні особливості місцезнаход­ження та їх природний потенціал.

У фітоценозах дуже поширене явище симбіозу - взаємокорисного співіснування організмів, які відносяться до різних видів. Наприклад, співжиття бульбочкових бактерій та бобових культур. На корінні віль­хи живуть актиноміцети, які засвоюють азот повітря та поліпшують її азотне живлення.

Кожна рослина змінює умови екотону в тих або інших напрямках на певному просторі, який називається "фітогенне поле". Добре виражене фітогенне поле мають дерева, що ростуть окремо. Прилягаючий простір дерево змінює під дією затемнення, опаду, втрати вологи, по­живних речовин, за рахунок виділень листя, коріння та інших органів. Ступінь розвитку рослин, які ростуть під деревом, різна: одні розви­нуті слабо, інші - сильніше, треті - вмирають.

У фітоценозах конкуренція, або боротьба за існування, спостері­гається між особинами одного виду (внутрішньовидова боротьба) і між особинами різних видів (міжвидова боротьба). В результаті відбуваєть­ся диференціація видів, які утворюють фітоценоз.

Жодний фітоценоз не існує вічно, рано чи пізно він змінюється. Причиною цього є або вплив зовнішніх умов, або зміна середовища у зв'язку з життєдіяльністю організмів, що входять до фітоценозу, або проникнення в угруповання нових видів. Прикладом може бути заростання озер, утворення боліт. Діяльність людини також прямо і опосередковано впливає на розвиток фітоценозів. Прямий вплив — вирубування лісів, осушування боліт, тобто створення на місці природних фітоценозів штучних угруповань — агроценозів. Останні створено на величезній площі земної кулі — понад 1,4 млрд га. Опосередкований вплив — внесення в грунт добрив, регулювання водного режиму тощо.

Людина має добре знати закономірності розвитку природи, щоб впливати на неї, не порушуючи природної рівноваги.

Список використаної літератури:

  1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

  2. Олійник Я.Б., Шищенко П.Г., Степаненко А.В., Масляк П.О. Географія для старшокласників та абітурієнтів. К., Знання, 2006

  3. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2 кн.-Л.: Світ, 1994

  4. Шищенко П.Г., Мунич Н.В.Фізична географія України. К., Зодіак-Еко, 2005

  5. Біологічна енциклопедія. – К., 1999.




Схожі:

Рекреаційні ресурси світу
Рекреаційні ресурси це сукупність об'єктів і явища природного і антропогенного походження, що сприяють відпочинку, оздоровленню та...
1. Трудові ресурси. Трудові ресурси
Трудові ресурси – частина працездатного населення, яка володіє здібностями і знаннями для діяльності
Тема: Природні ресурси світу
Позначте на контурній карті держави, які володіють значними запасами марганцевих руд
Етапи історичного розвитку управління персоналом
Розкрийте сутність понять: "управління персоналом", "трудові ресурси", "трудовий колектив", "персонал", "кадри", "людські ресурси",...
Виробництво та його фактори. Виробничі ресурси Мета
Мета: Сформувати уявлення про виробничі ресурси та їх види, розвивати економічне мислення, вміння висловлювати свою точку зору, та...
Урок економіки 3 клас Тема: Трудові ресурси. Професії
Мета: Ознайомити учнів з поняттям «трудові ресурси» та їх роллю в економіці,з відмінностями у праці людей різних професій, поповнити...
Поняття і зміст права власності на природні ресурси
Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних...
№ Промислово розвинуті країни світу на початку ХХ ст
Ознайомлення учнів із завданнями та структурою курсу. Зміст та структура підручника з предмета, інші джерела інформації (додаткова...
ПЛАН 2 Вступ 3 1 Теоретичні основи підвищення використання виробничих...
Чинники підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів підприємства 13
1 Роль енергії в розвитку людства і енергетичні ресурси світу
Енергія є основою життя людського суспільства, і його прогресивний розвиток пов'язаний з безпосереднім зростанням енергоспоживання....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка