|
Кафедра патологічної анатомії
Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова
ПАТОЛОГІЧНА АНАТОМІЯ СТОМАТОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Вінниця 2010
Затверджене на засіданні кафедри патологічної анатомії і судової медицини
Протокол № 7 від 18 листопада 2009 р.
Рекомендоване Вченою радою Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова
як учбово-методична розробка для самостійної аудиторної та позаудиторної роботи студентів
Автори: В. о. зав. кафедри, доц., к.м.н. Гаврилюк А.О.;Доцент, к.м.н.
Березовський А.М.; Доцент, к.м.н. Федорченко О.В..
У навчальному посібнику розглядаються основні питання розвитку, будови, морфологічні особливості дистрофічних запальних, передпухлинних захворювань щелепно-лицевої системи. Навчальний посібник складено відповідно до навчальної програми дисципліни "Патологічна анатомія" і призначено для студентів стоматологічного факультету, лікарів-інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, магістрів, а також для стоматологів і патоморфологів.
Рецензенти:
Проф. Шувалов С.М., зав. кафедри хірургічної стоматології
Проф. Гумінський Ю.І., зав. кафедри анатомії людини
Зміст.
Зміст. 3
Список скорочень 6
Вступ. 7
Частина 1. Будова і гістогенез органів ротової порожнини. 9
1.1. Губи. 11
1.2. Щоки. 13
1.3. Ясна. Тверде піднебіння. 14
1.4. М'яке піднебіння. Язичок. 15
1.5. Язик. 16
1.6. Слинні залози. 24
1.7. Зуби. 35
частина 2. ПАТОЛОГІЯ ТКАНИН ЗУБА. 54
Розділ 2.1. Некаріозні ураження і карієс твердих тканин зубів. Зубні відкладання. Пульпіт. 54
2.1.1. Порушення обміну порфіринів. Стан зубів при порфірії. 54
2.1.2. Клиноподібні дефекти. 56
2.1.3. Флюороз. 57
2.1.4. Ерозія зубів. 57
2.1.5. Кислотний некроз твердих тканин зубів. 58
2.1.6. Зубні відкладання. Зубний наліт. Зубний камінь. 58
2.1.7. Карієс зубів. 60
2.1.8 Запалення пульпи зуба. 74
Тестові завдання. 85
Ситуаційні задачі 93
Питання для самоконтролю. 94
Розділ 2.2. Будова і патологія пародонта. 95
2.2.5. Пухлини й пухлиноподібні захворювання пародонта. 117
Тестові завдання. 123
Ситуаційні задачі 124
Питання для самоконтролю. 125
Розділ 2.3. Одонтогенні запальні захворювання щелеп. Періодонтит 125
2.3.1 Періодонтит. 125
2.3.3. Одонтогенні кісти щелеп. 137
Тестові завдання. 140
Ситуаційні задачі 142
Питання для самоконтролю. 143
Глава 2.4. Пухлини, пухлиноподібні утворення кісток обличча. 144
2.4.2. Паратиреоїдна остеодистрофія. 146
2.4.3 Еозинофільна гранулема. 148
2.4.4. Херувізм. 150
2.4.5. Пухлини щелеп. Неодонтогенні й одонтогенні пухлини. 152
Тестові завдання. 167
Ситуаційні задачі 175
Питання для самоконтролю. 176
Глава 2.5. Патологія слинних залоз. 177
Тестові завдання. 188
Питання для самоконтролю. 189
Глава 2.6. Захврювання слизової оболонки рота. 190
2.6.1. Хейліт. 190
2.6.2. Лейкоплакія. 198
2.6.3. Глосит. 202
2.6.4. Хвороба Боуена. 202
2.6.5. Стоматит. 204
2.6.6. Загоєння ран і лунки після видалення зуба. 209
Тестові завдання. 211
Ситуаційні задачі 214
Питання для самоконтролю. 214
Глава 2.7. Інфекційні захворювання щелепно-лицьовій ділянки ротової порожнини. 215
Тестові завдання. 234
Питання для самоконтролю. 236
Література 237
Список іллюстрацій 239
Предметний покажчик. 244
Список скорочень
ФРН – фактор росту нервів
ФРЕ – фактор росту епітелію
ТТФ – тимоциттрансформуючий фактор
ДНК - дезоксирибонуклеїнова кислота́
СНІД – синдром набутого імунодефіциту
ЛСН – лаурилсульфат натрію
Вступ.
Посібник «Патологічна анатомія стоматологічних захворювань» створений групою авторів кафедри патологічної анатомії Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова.
Стоматологічна допомога є одним з найпоширеніших видів спеціалізованої медичної допомоги. У зв'язку з постійним впровадженням у діяльність стоматологічних клінік і кабінетів науково-технічних досягнень необхідно систематичне підвищення рівня підготовки лікаря-стоматолога у процесі як вузівського, так і післядипломного навчання. А патологічна анатомія являється базовою дисципліною на якій формується лікарське мислення студентів медичних вузів і лікарів. У педагогічному процесі одним з факторів, що сприяють освоєнню спеціальності, є забезпечення студентів високоякісними підручниками й навчальними посібниками. Це особливо важливо зараз, у період інтенсифікації навчального процесу, у зв'язку із вступом у Болонський процес.
У першому розділі розглядається ембріогенез і анатомо-фізіологічні особливості органів і тканин порожнини рота в нормі.
В другому розділі при описі патології органів ротової порожнини належна увага приділена етіології, патогенезу, клінічній картині й патологічної анатомії кожної нозологічної форми.
Докладно освітлені аспекти виникнення, протікання й наслідків карієсу зубів. Досить багато уваги приділене некаріозним ураженням зубів, а також пульпіту й періодонтиту. Захворювання пародонта представлені досить повно з урахуванням сучасних досягнень науки й практики. У розділі, присвяченому захворюванням слизової оболонки рота, підкреслюється зв'язок даної патології зі станом організму, тому що перші прояви деяких загальних захворювань можуть виявлятися в порожнині рота.
Автори виражають надію, що підручник допоможе студентам освоїти основи патологічної анатомії стоматологічної патології й викличе інтерес до глибокого пізнання предмета.
Автори будуть вдячні за критичні зауваження й пропозиції, спрямовані на вдосконалювання підручника.
Колектив авторів
Частина 1. Будова і гістогенез органів ротової порожнини.
Органи ротової порожнини входять до складу переднього відділу травної системи людини, яка складається із травної трубки і розташованих вздовж неї залозами (слинні залози, печінка й підшлункова залоза). Травленням називаються процеси хімічної і механічної обробки їжі з наступним всмоктуванням продуктів розщеплення, що відбуваються послідовно в різних відділах травної трубки.
У травній системі умовно виділяють три основні відділи: передній, середній і задній.
Передній відділ включає органи ротової порожнини, глотку і стравохід. У передньому відділі відбувається головним чином механічна обробка їжі. Середній відділ складається зі шлунка, тонкої і товстої кишки, печінки й підшлункової залози. У цьому відділі здійснюються переважно хімічна обробка їжі, всмоктування продуктів розщеплення її й формування калових мас. Задній відділ представлений каудальною частиною прямої кишки й забезпечує функцію евакуації неперетравлених залишків їжі з травного каналу.
Для розуміння гістологічної будови й гістофізіології різних відділів травної системи спочатку необхідно ознайомитися з особливостями гістогенезу і загальними принципами будови травної трубки.
Гістогенез. Епітелій травної трубки й залози розвиваються з ентодерми й ектодерми. З ентодерми формуються одношаровий призматичний епітелій слизової оболонки шлунка, тонкої й більшої частини товстої кишки, а також залозиста паренхіма печінки й підшлункової залози. З ектодерми ротової і анальної бухт ембріона утворюється багатошаровий плоский епітелій ротової порожнини, слинних залоз і каудального відділу прямої кишки. Мезенхіма є джерелом розвитку сполучної тканини й судин, а також гладкої мускулатури травних органів. З вісцерального листка спланхнотома розвивається одношаровий плоский епітелій (мезотелій) серозної оболонки — вісцерального листка очеревини.
Передній відділ травної системи
Передній відділ містить у собі ротову порожнину з усіма її структурними утвореннями, глотку й стравохід. До похідних ротової порожнини відносяться губи, щоки, ясна, тверде й м'яке піднебіння, язик, мигдалики, слинні залози, зуби. Тут знаходиться також орган смаку.
Основна механічна функція переднього відділу визначає особливості його будови. Зокрема, для переднього відділу характерна наявність у слизовій оболонці багатошарового плоского епітелію, що захищає від ушкоджень сполучну тканину, розташовану під ним. Крім того, у передньому відділі травної системи може відбуватися початкова хімічна обробка вуглеводів амілазою і мальтозою слини. Деякі органи переднього відділу травної трубки беруть участь у забезпеченні захисної функції.
Ротова порожнина
Слизова оболонка ротової порожнини має наступні особливості: наявність багатошарового плоского епітелію (товщина 180 - 600 мкм), відсутність або слабкий розвиток м'язової пластинки слизової оболонки й відсутність в деяких ділянках підслизової основи. В останньому випадку слизова оболонка міцно зрощена з розташованими нижче тканинами й лежить безпосередньо на м'язах (наприклад, у язику) або на кістці (у яснах і твердому піднебінні). Слизова оболонка в місцях розташування лімфоїдної тканини (мигдалики) утворює складки.
Наявність великої кількості поверхнево розташованих дрібних кровоносних судин, що просвічують крізь епітелій, надає слизовій оболонці характерний рожевий колір. Добре зволожений епітелій здатний пропускати багато речовин у ці судини, що часто використовується в лікарській практиці для введення таких ліків, як нітрогліцерин, валідол та ін., через слизову оболонку ротової порожнини.
1.1. Губи.
У губі розрізняють три відділи: шкірний, проміжний і слизовий. У товщі губи знаходяться поперечно посмуговані м'язи (мал. 1.1).
Мал. 1.1 Мікроскопічна будова губи (схема по Єлісєєву В.М й ін.( Афанасьева Ю.И., Юрина Н.А.. Гистология. – М: Медицина, 1999.ст.520)).
I — слизова частина; II — перехідна частина; III — шкірна частина; 1 — багатошаровий плоский епітелій; 2 — власна пластинка слизової оболонки з капілярами; 3 — слинні залози; 4 — м'язи; 5 — сальні залози; 6 — волосяний мішок; 7 — епідерміс.
Шкірний відділ губи має будову шкіри. Він покритий багатошаровим плоским зроговілим епітелієм і має сальні, потові залози й волосся. Епітелій цієї частини розташований на базальній мембрані; під мембраною лежить пухка волокниста сполучна тканина, що утворює високі сосочки.
Проміжний відділ губи (червона облямівка) складається з двох зон: зовнішньої (гладкої) і внутрішньої (ворсинчастої). У зовнішній зоні роговий шар епітелію зберігається, але стає тоншим і прозорішим. У цій ділянці немає волосся, поступово зникають потові залози, і зберігаються тільки сальні залози, що відкривають свої протоки на поверхню епітелію. Сальних залоз більше у верхній губі, особливо в області кута рота. Власна пластинка слизової оболонки є продовженням сполучнотканинної частини шкіри; сосочки її в цій зоні невисокі. Внутрішня зона в немовлят покрита епітеліальними сосочками, які іноді називають ворсинками. Ці епітеліальні сосочки по мірі росту організму поступово згладжуються і стають малопомітними. Епітелій внутрішньої зони перехідного відділу губи дорослої людини в 3-4 рази товстіший, ніж у зовнішній зоні, позбавленій рогового шару. Сальні залози тут, як правило, відсутні. Розташована під епітелієм пухка волокниста сполучна тканина, вростаючи в епітелій, утворює дуже високі сосочки, в яких розташовані численні капіляри. Циркулююча в них кров просвічує крізь епітелій і обумовлює червоний колір губи. Сосочки містять величезну кількість нервових закінчень, тому червона облямівка губ дуже чутлива.
Слизовий відділ губи покритий багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Однак у клітинах поверхневого шару епітелію все-таки можна виявити невелику кількість зерен кератину. Епітеліальний шар у слизовому відділі губи значно товстіший, ніж у шкірному. Власна пластинка слизової оболонки тут утворює сосочки, однак, вони мають меншу висоту, ніж у розташованому поряд перехідному відділі. М'язова пластинка слизової оболонки відсутня, і тому власна пластинка без різкої межі переходить у підслизову основу, що прилягає безпосередньо до поперечно посмугованих м'язів.
У підслизовій основі розташовуються секреторні відділи губних слинних залоз. Залози досить великі, іноді досягають величини горошини. По будові це складні альвеолярно-трубчасті залози. По характеру секрету вони відносяться до змішаних білково-слизових залоз. Вивідні протоки їх вистелені багатошаровим плоским незроговілим епітелієм і відкриваються на поверхні губи.
У підслизовій основі слизового відділу губи розташовані артерії і велике венозне сплетення, що розповсюджується й у червону облямівку губи.
1.2. Щоки.
Щоки — це м'язові утворення, зовні покриті шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою. У слизовій оболонці щоки розрізняють три зони: верхню, або максилярну, нижню, або мандибулярну, і середню, або проміжну. У слизовій оболонці відсутня м'язова пластинка.
Максилярна й мандибулярна зони щоки мають будову подібну з будовою слизової частини губи. Епітелій тут багатошаровий плоский незроговілий, сосочки власної пластинки слизової оболонки невеликих розмірів. У цих ділянках добре виражена підслизова основа, в якій знаходиться велика кількість слинних залоз щоки. Найбільші з них розташовані в ділянці кутніх зубів. У міру віддалення від ротового отвору залози розташовуються в більш глибоких шарах, тобто в товщі щічних м'язів і навіть зовні від них.
Середня, або проміжна, зона щоки займає ділянку шириною близько 10 мм, що тягнеться від кута рота до нижньої щелепи. В ембріональному періоді й протягом першого року життя у дитини на цій ділянці є епітеліальні ворсинки, такі ж, як на перехідній частині губи. Сосочки власної пластинки слизової оболонки тут, як і в перехідній частині губи, більших розмірів. Слинні залози відсутні. Для проміжної частини щоки характерна наявність декількох скорочених залоз, таких же, як у проміжному відділі губи. Проміжна зона щоки, як і проміжний відділ губи, є зоною контакту шкіри й слизової оболонки ротової порожнини, що формується внаслідок зрощення ембріональних закладок при формуванні ротового отвору.
З нижче розташованими тканинами слизова оболонка щоки з'єднана за допомогою підслизової основи, в якій розташовується багато кровоносних судин і нервів. М'язова оболонка щоки утворена щічним м'язом, у її товщі лежать щічні слинні залози з білково-слизовими й виключно слизовими секреторними відділами.
1.3. Ясна. Тверде піднебіння.
Ясна утворені слизовою оболонкою, щільно зрощеною з окістям верхньої й нижньої щелеп. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским епітелієм, який іноді зроговіває. Власна пластинка слизової оболонки утворює довгі сосочки, що глибоко вростають в епітелій. Сосочки стають нижчими в тій частині ясен, які безпосередньо прилягають до зубів. У сполучній тканині власної пластинки слизової оболонки зустрічаються великі скупчення тканинних базофілів. Основна речовина її різко метахроматична, тобто містить у своєму складі значну кількість глікозаміногліканів. М'язова пластинка слизової оболонки відсутня. Ясна добре інервовані. В епітелії знаходяться вільні нервові закінчення, а у власній пластинці слизової оболонки — інкапсульовані й неінкапсульовані нервові закінчення.
Тверде піднебіння складається з кісткової основи, покритої слизовою оболонкою. Підслизова основа відсутня, тому слизова оболонка щільно зрощена з окістям. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. В ділянці шва твердого піднебіння епітелій слизової оболонки іноді утворює потовщення, що мають вигляд характерних тяжів. У новонароджених вони представлені епітеліальними тільцями, величиною зі шпилькову голівку, що складаються із концентрично нашарованих епітеліоцитів. Власна пластинка слизової оболонки утворює сосочки, що вростають в епітелій. У ній розташовані потужні пучки колагенових волокон, що переплітаються між собою, і вплітаються в окістя. Ця особливість будови твердого піднебіння краще виражена в місцях щільних зрощень слизової оболонки з кісткою (наприклад, ділянка шва, зона переходу в ясна). В інших місцях між власною пластинкою слизової оболонки й окістям розташовується невеликий прошарок жирової тканини, відповідно до місця положення підслизової основи і інших частин ротової порожнини. У середніх ділянках твердого піднебіння між слизовою оболонкою й окістям розташовуються групи піднебінних слинних залоз. Піднебінні слинні залози альвеолярно-трубчасті, розгалужені.
1.4. М'яке піднебіння. Язичок.
М'яке піднебіння і язичок складаються із сухожильно-м'язової основи, покритої слизовою оболонкою. У м'якому піднебінні і язичку виділяють ротоглоткову (передню) і носоглоткову (задню) поверхні. У плодів і немовлят гістологічна межа між ними проходить приблизно по лінії перегину слизової оболонки з ротової поверхні на носову на дужках м'якого піднебіння і на язичку. У дорослих ця межа зміщується на задню (носову) поверхню, так що весь язичок виявляється одягненим слизовою оболонкою, характерною для ротової порожнини.
Слизова оболонка ротової поверхні м'якого піднебіння і язичка покрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка слизової оболонки утворює сосочки, що глибоко вростають в епітелій. За нею розташовується розвинутий шар еластичних волокон. М'язова пластинка слизової оболонки відсутня.
Далі розташована добре виражена підслизова основа, утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, багатою жировими елементами, в якій розташовані слизові слинні залози. Вивідні протоки цих залоз відкриваються на ротовій поверхні м'якого піднебіння і язичка.
У язичку скупчення залоз знаходяться і всередині м'язового шару. Поперечно посмугована м'язова тканина, яка складає основу язичка, має ряд особливостей. Її м'язові волокна утворюють між собою анастомози.
Слизова оболонка носової поверхні м'якого піднебіння покрита псевдо багатошаровим війчастим епітелієм, що містить келихоподібні клітини. Власна пластинка слизової оболонки тут позбавлена сосочків і відділена від епітелію добре вираженою базальною мембраною. На поверхні епітелію відкриваються дрібні слинні залози змішаного типу. За власною пластинкою іде шар еластичних волокон. М'язова пластинка слизової оболонки й підслизова основа відсутні. У місці переходу слизової оболонки ротової поверхні піднебіння в носову епітелій стає спочатку багатошаровим призматичним, а потім багаторядним миготливим.
1.5. Язик.
Язик людини, крім участі в смаковому сприйнятті, механічній обробці їжі й акті ковтання, є органом мови. Основу язика становить поперечносмугаста м'язова тканина соматичного типу.
Язик вкритий слизовою оболонкою. Рельєф її різний на нижній, бічних і верхній поверхнях язика. Найпростішу будову має слизова оболонка на його нижній поверхні. Епітелій тут багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка слизової оболонки заходить в епітелій, утворюючи короткі сосочки. За власною пластинкою іде підслизова основа, яка прилягає безпосередньо до м'язів. Завдяки наявності підслизової основи слизова оболонка нижньої поверхні язика легко зміщується (мал. 1.2).
Слизова оболонка верхньої й бічних поверхонь язика нерухомо зрощена з його м'язовим тілом і має особливі утворення — сосочки. Підслизова основа відсутня. У язиці людини є 4 види сосочків: ниткоподібні, грибоподібні, жолобоподібні й листоподібні. Усі сосочки язика є похідними слизової оболонки й побудовані за загальним принципом (мал. 1.2). Поверхня сосочків утворена багатошаровим плоским незроговілим або частково зроговілим (у ниткоподібних сосочках) епітелієм, що лежить на базальній мембрані. Основу кожного сосочка становить виріст (первинний сосочок) власного сполучнотканинного шару слизової оболонки. Від вершини первинного сосочка відходить від 5 до 20 і більше тонких сполучнотканинних вторинних сосочків, що входять в епітелій. У сполучнотканинній основі сосочків язика розташовані численні кровоносні капіляри, що просвічують крізь епітелій (крім ниткоподібних), що й надає сосочкам характерний червоний колір.
Ниткоподібних сосочків найбільше, вони рівномірно покривають верхню поверхню язика, особливо концентруючись в куті, утвореному сосочками, оточеними валом. По розмірах вони найдрібніші серед сосочків язика. Довжина їх близько 0,3 мм. Поряд з ниткоподібними сосочками зустрічаються конічні. При ряді захворювань процес відторгнення поверхневих зроговілих епітеліоцитів може сповільнюватись, а епітеліальні клітини, накопичуючись у великих кількостях на вершинах сосочків, утворюють товсті рогові шари. Ці маси, покриваючи білуватою плівкою поверхню сосочків, створюють картину обкладеного білим нальотом язика.
Грибоподібні сосочки нечисленні й розташовуються на спинці язика серед ниткоподібних сосочків. Найбільша їх кількість зосереджена на кінчику язика й по його краях. Вони більших розмірів, ніж ниткоподібні, — 0,7-1,8 мм у довжину й близько 0,4-1 мм у діаметрі. Основна маса цих сосочків має форму гриба з вузькою основою й широкою вершиною. Серед них зустрічаються конічні й лінзоподібні форми.
У товщі епітелію знаходяться смакові бруньки, що розташовуються найчастіше в ділянці «капелюшка» грибоподібного сосочка. У зрізах через цю зону в кожному грибоподібному сосочку виявляється до 3-4 смакових бруньок. У деяких сосочках смакові бруньки відсутні.
Жолобоподібні сосочки (сосочки язика, оточені валом) зустрічаються на верхній поверхні кореня язика в кількості від 6 до 12. Розташовані вони між тілом і коренем язика уздовж прикордонної лінії. Вони добре помітні навіть неозброєним оком. Їх довжина близько 1 — 1,5 мм, діаметр 1— 3 мм. На відміну від ниткоподібних і грибоподібних сосочків, що чітко виступають над рівнем слизової оболонки, верхня поверхня цих сосочків лежить майже на одному рівні з нею. Вони мають вузьку основу й широку, сплощену вільну частину. Навколо сосочка розташовується вузька глибока щілина — жолобок (звідси й назва). Жолоб відокремлює сосочок від валика — потовщення слизової оболонки, що оточує сосочок. Наявність цієї деталі в будові сосочка стала приводом для появи іншої назви — «сосочок, оточений валом». У товщі епітелію бічних поверхонь цього сосочка й оточуючого його валика розташовані багаточисельні смакові бруньки. У сполучній тканині сосочків і валиків часто зустрічаються пучки гладких м'язових клітин, розташованих повздовжньо, косо або циркулярно. Скорочення цих пучків забезпечує зближення сосочка з валиком. Це сприяє найбільш повному зіткненню харчових речовин, що попадають у жолоб, зі смаковими бруньками, закладеними в епітелії сосочка й валика. У пухкій волокнистій сполучній тканині основи сосочка й між прилягаючими до нього пучками поперечносмугастих волокон знаходяться кінцеві відділи білкових слинних залоз, вивідні протоки яких відкриваються в жолоб. Секрет цих залоз промиває жолоб сосочка й очищає його від харчових часток, що накопичуються в ньому, епітелію, що злущився й мікробів.
Мал. 1.2. Мікроскопічна будова язика людини, поздовжній розріз на різних рівнях (схема по Єлісєєву В.М й ін. .( Афанасьева Ю.И., Юрина Н.А.. Гистология. – М: Медицина, 1999.ст.525)).
А — верхня поверхня язика — спинка язика; Б — середня частина язика; В — нижня поверхня язика: I — кінчик язика; II — бічна поверхня язика; III — корінь язика; 1 — ниткоподібний сосочок; 2 — грибоподібний сосочок; 3 — листоподібний сосочок; 4 — смакові бруньки; 5 — серозні залози; 6 — жолобоподібний сосочок; 7 — епітелій валика жолобоподібного сосочка; 8 — поперечносмугастий м'яз; 9 - кровоносні судини; 10 — змішана слинна залоза; 11 — слизова слинна залоза; 12 — багатошаровий плоский епітелій; 13 — власна пластинка слизової оболонки; 14 — лімфатичний фолікул.
Листоподібні сосочки язика добре розвинені тільки у дітей. Вони представлені двома групами, розташованими по правому й лівому краям язика. Кожна група включає 4-8 паралельно розташованих сосочків, розділених вузькими просторами. Довжина одного сосочка близько 2-5 мм. В епітелії бічних поверхонь сосочка укладені смакові бруньки. У простори, що розділяють листоподібні сосочки, відкриваються вивідні протоки білкових слинних залоз. Їхні кінцеві відділи розташовані між м'язами язика. Секрет цих залоз промиває вузькі простори між сосочками. У дорослої людини листоподібні сосочки редукуються, а на місцях, де раніше розташовувалися білкові залози розвиваються жирова й лімфоїдна тканина.
Слизова оболонка кореня язика характеризується відсутністю сосочків. Однак поверхня епітелію тут не рівна, а має ряд виростів і заглиблень. Вирости утворюються за рахунок скупчення у власній пластинці слизової оболонки лімфатичних вузликів, що досягають іноді 0,5 см у діаметрі. Тут же слизова оболонка утворює заглиблення — крипти, у які відкриваються протоки численних слизових слинних залоз. Сукупність скупчень лімфоїдної тканини в корені язика називається язичним мигдаликом.
М'язи язика утворюють тіло цього органа. Пучки поперечно посмугованих м'язів язика розташовуються в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: одні з них лежать вертикально, інші повздовжньо, треті поперечно. Мускулатура язика розділена на праву й ліву половини щільною сполучнотканинною перегородкою. Пухка волокниста сполучна тканина, що лежить між окремими м'язовими волокнами й пучками, містить багато жирових часточок. Тут же розташовані кінцеві відділи слинних залоз язика. На межі між м'язовим тілом і власною пластинкою слизової оболонки верхньої поверхні язика є потужна сполучнотканинна пластинка, утворена пучками колагенових і еластичних волокон, що переплітаються на зразок ґрат. Вона утворює так званий сітчастий шар. Це своєрідний апоневроз язика, який особливо сильно розвинений в області жолобоподібних сосочків. На кінці й біля країв язика товщина його зменшується. Поперечносмугасті м'язові волокна, проходячи через отвори сітчастого шару, прикріплюються до маленьких сухожиль, утворених лежачими у власній пластинці слизової оболонки пучками колагенових волокон.
Слинні залози язика поділяються на три види: білкові, слизові й змішані.
Білкові слинні залози розташовані у товщі язика поблизу жолобоподібних і листоподібних сосочків. Це прості трубчасті розгалужені залози. Їхні вивідні протоки відкриваються в ровики сосочків, оточених валом, або між листоподібними сосочками й вистелені багатошаровим плоским епітелієм, що іноді містять війки. Кінцеві відділи представлені розгалуженими трубочками з вузьким просвітом. Вони складаються з клітин конічної форми, що виділяють білковий секрет, між якими проходять міжклітинні секреторні капіляри.
Слизові залози розташовані головним чином у корені язика й уздовж його бічних країв. Це одиночні прості альвеолярно-трубчасті розгалужені залози. Їхні протоки вистелені багатошаровим епітелієм, іноді з війками. На корені язика вони відкриваються в крипти язичного мигдалика. Трубчасті кінцеві відділи цих залоз складаються із слизових клітин.
Змішані залози розташовуються в його передньому відділі. Їх протоки (близько 6 млн.) відкриваються уздовж складок слизової оболонки під язиком. Секреторні відділи змішаних залоз розташовані в товщі язика.
|