|
|
Скачати 128.91 Kb.
|
|
КЕ13 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНОГО СВІТУ В статті розглянуто природу людського потенціалу, проблеми формування та раціонального використання інтелектуального потенціалу. Висвітлюється юридична природа інтелектуальної власності, аналізуються шляхи використання прав інтелектуальної власності, визначаються умови ефективного використання інтелектуального потенціалу. Проведено аналіз інтелектуального капіталу України і світу взагалі та приведені можливі шляхи подолання проблем інтелектуального потенціалу країни. Ключові слова: людський потенціал, інтелектуальний потенціал, інтелектуальна власність, інноваційна діяльність, інтелектуальний продукт, інтелектуальний капітал, інтелектуальна праця In the article I have considered the sphere of human potential, a problem of formation and rational use of a mental potential. Legal aspects of intellectual property have been revealed, ways of use of intellectual property rights have been analyzed, conditions of an effective utilization of a mental potential have been defined. The analysis of the intellectual capital of Ukraine and the world in general is have been carried out, possible ways of overcoming of problems of a intellectual potential of the country have been resulted. Keywords: Human potential, intellectual potential, intellectual property, innovative activity, intellectual product, intellectual capital, intellectual work Вступ За сучасних умов жорсткої конкуренції високотехнологічних продуктів в глобальному середовищі сучасного світуперед наукою гостро стоїть питання щодо якнайповнішого пізнання людського потенціалу. Насамперед йдеться про загальну необхідність кожного суспільства нарощувати й ефективно використовувати власний трудовий потенціал та вищий ступінь його розвитку – інтелектуальний потенціал. Саме це і обумовлює актуальність обраної теми дослідження. Треба зазначити, що інтелектуальний капітал як економічна категорія з’явилась відносно недавно. Частіше дослідники виділяють три етапи розвитку концепції управління знаннями та безпосередньо пов’язаного з нею інтелектуальниого капіталу. Так, у 1959 році американський вчений Пітер Дракер в роботі «Орієнтири завтрашнього дня» увів в оборот термін «робітник знань» (knowledge worker), у 1960 р. Нобелівські лауреати з економіки Т.Шульц, Е.Денісон та Г.Беккер запропонували сміливий термін «людський капітал» (human capital), який на той час був більш метафорою та теоретичним висловом, аніж реальною категорією, а вже у 1969 році Дж. Гелбрейт у листі до економіста М. Калека користується висловом «інтелектуальний капітал». Крім того, слід згадати, що близький за значенням термін «неосяжний капітал» зустрічається в роботах по економетриці та економічній теорії вже з кінця 70-х років ХХ сторіччя; у 80 році Х. Ітамі використовує термін «невидимі активи» (invisible assets), того ж року Карл-Ерік Свейбі вводить термін «капітал знань», а в 1990 році висвітлює поняття «менеджмент знань». Того ж 1990 р. Т. Стюарт у своїх статтях визначає «інтелектуальний капітал» як суму всього, що знають працівники компанії і що дає конкурентну перевагу на ринку. У 1992 році Г.Беккер у своїх працях більш послідовно виклав концепцію людського капіталу, яку можна виразити у наступній логічній схемі: здібності, знання, професійні навички, мотивація стають капіталом в момент купівлі-продажу робочої сили, найму на роботу або отримання винагороди виконувачем роботи [1]. Проблемою вивчення інтелектуального потенціалу займалися такі російські та українські науковці, як Б. Генкін, В. Глухов, Л. Абалкін, Г. Мелік’ян, О. Грішнова, В. Колот, О. Овєчкіна, О. Пєтров, А. Українець, П. Шиян, В. Верба, І. Новікова та ін., проте ця проблема на сьогодні є ще не досить вивченою, та шляхи збереження та розвитку інтелектуального потенціалу досить не знайдені. Метою роботи є аналіз інтелектуального капіталу населення України і світу взагалі, висвітлення проблем інтелектуального потенціалу сучасного світу, шляхи їх подолання, формування та раціонального використання інтелектуального потенціалу. Об’єктом дослідження є інтелектуальний потенціал. Предметом дослідження є вплив основних складових інтелектуального потенціалу на досягнення сталого економічного розвитку світової економіки в умовах її глобалізації. Основними задачами дослідження є:
В роботі використані наступні методи: системний підхід, метод наукової абстракції, індукції та дедукції, статистичний аналіз, метод поєднання історичного і логічного, діалектичний метод тощо. Основна частина Основною рушійною силою прогресу країни є інтелектуальний потенціал – капітал нації, який створюється в науково-дослідних інститутах, лабораторіях та вищих навчальних закладах. Розвиток економіки, заснованої на інтелекті, вимагає підготовки та залучення висококваліфікованих дослідників і фахівців для забезпечення суспільного господарства країни наукоємними високотехнологічними розробками, спрямованими на вирішення питань, що постають у сучасному світі [4]. Лідерство будь-якої держави у сучасному світі забезпечується перш за все інтелектом і оптимальним використанням знань. Але на шляху відтворення та подальшого функціонування інтелектуального потенціалу багатьох суспільств стоять численні об’єктивні та суб’єктивні перешкоди. Особливо суттєвими є бар’єри, що гальмують поступальний рух суспільств, де тривають де-факто трансформаційні процеси в економіці. Одним із таких бар’єрів є проблема використання інтелектуальної власності, яка є предметом досить гострих наукових дискусій як в Україні, так і в європейських країнах. В опублікованій Єврокомісією Білій книзі про функціонування інтелектуальної власності у сучасній економіці знань аналізується, наскільки вільно у ЄС на сьогоднішній день розповсюджуються дослідницькі, наукові та освітні матеріали, дискутується значне коло питань, що стосуються авторського права у економіці знань [2]. У сучасному світі вирішальним фактором економічного розвитку є інститут авторського права і промислової власності. Через стимулювання створення об’єктів інтелектуальної власності, їх захист та комерціалізацію створюються умови для досягнення домінуючих позицій в міжнародній спільноті. Основні риси глобалізованої економіки пов’язані з розвитком інтелектуального капіталу, як авансованої інтелектуальної власності, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. З позиції вартості інтелектуальний капітал складається з людського капіталу (заробітна плата, винагорода та ін.) та інтелектуальних активів (нематеріальних активів, щодо вартості об’єктів права інтелектуальної власності). В натуральному вимірі інтелектуальний капітал це інтелектуальний потенціал (ресурс), який складається з людських ресурсів (інтелектуальної сили) та інтелектуальних ресурсів (інтелектуальний продукт) [4]. Інтелектуальний капітал – це інтелектуальний потенціал, який активно використовується в економічні діяльності задля досягнення певної мети. Від ефективності його залучення до господарської діяльності залежить соціально-економічний розвиток країни [9]. Інтелектуальний продукт – результат розумової, інтелектуальної праці, інтелектуальної інноваційної діяльності. Інтелектуальна праця – сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу. Вона є основою інтелектуальної економіки, ключовим моментом при цьому є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, винаходів та інших прав інтелектуальної власності, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [4]. Між нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності існують правові колізії, що створює проблеми у використанні норм існуючого законодавства, потребує уніфікації термінології і правових режимів використання окремих об’єктів інтелектуальної власності у відповідності із міжнародними стандартами. Світовий досвід переконливо засвідчує, що перехід до інноваційної економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу, розвитку інституту інтелектуальної власності, широкомасштабному впровадженню в господарській обіг результатів творчої праці [3]. Підприємства, що отримують прибутки від інновацій та інформаційного наукоємного обслуговування, як правило мають ринкову вартість на порядок вищу ніж балансова вартість активів. Головне – спроможність перетворювати нематеріальні активи у доходи. Інтелектуальний потенціал України — це частина її суспільства, діяльність якої спрямована на розв’язання теоретичних і практичних проблем розбудови держави, розвитку народного господарства та підвищення рівня життєдіяльності населення. Внаслідок зростання науково-технічного прогресу в інтелектуальному потенціалі відбуваються істотні зміни. Це зумовлено більш глибоким пізнанням законів розвитку природи й суспільства, зростанням рівня складності техніки іі технологічних процесів, збільшенням обсягу розумової праці та вимог до кваліфікації працюючих. Через це ускладнюється професійно-кваліфікаційна структура населення, яка бере участь у формуванні інтелектуального потенціалу. Нажаль, при високих можливостях в Україні, через відсутність стратегії розвитку держави і суспільства, інтелектуальна власність практично не враховується ні в собівартості продукції, ні в балансовій вартості, частка інноваційної продукції в промисловості не перевищує 5%, витрати на наукову, науково-технічну діяльність не перевищують 1% ВВП, це в кілька разів менше, ніж у Європі та США. Обсяг незареєстрованих нематеріальних активів на підприємствах України, за оцінками експертів, становить 200–250 млрд. доларів США [12]. Пріоритетними шляхами для України мають бути – примноження інтелектуального потенціалу країни, кількісне зростання і якісне поліпшення роботи наукових шкіл, формування стимулюючих умов для використання науково-технічних розробок у виробництві. Понад третину загального інтелектуального потенціалу України становлять працівники виробничої сфери. Значна частина з них — працівники гуманітарних закладів, наукових інституцій. Визначальну, провідну роль у розвитку інтелектуального потенціалу України відіграє науковий потенціал. Його основою є наука — сфера людської діяльності, функція якої — вироблення й використання систематизованих знань про природу й суспільство. Наука орієнтується на суспільні потреби щодо вирішення проблем духовного й матеріального збагачення нашого народу, створює систему знань про закономірності розвитку природи, суспільства і людського мислення. Вчені України спрямовують свої зусилля на виконання фундаментальних і прикладних (науково-дослідних та науково-конструкторських) робіт відповідно до потреб суспільства. У системі НАН України функціонують понад 80 наукових установ, більш як 70 підприємств науково-конструкторської та виробничої бази. Установи академії розташовані у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та інших містах України. НАН України має регіональні наукові центри: Донецький (Донецьк). Західний (Львів), Південний (Одеса), Північно-Східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ). Основні центри вузівської науки — Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів [5]. В умовах економічної кризи в нашій державі українська наука зазнала великих втрат внаслідок від’їзду за кордон багатьох висококваліфікованих наукових працівників через незадовільне фінансове забезпечення наукових досліджень, низьку оплату праці тощо[6]. Лише від виїзду вчених за кордон економічні втрати країни вищі, ніж від вивезення сировини та капіталу. Відсутні дієві стимули винахідницької діяльності. Інтелектуальна власність українських дослідників і винахідників слабо захищена державою. Втрачають свої позиції навіть провідні наукові колективи, руйнується їх матеріально-технічна база. Для збереження та подальшого розвитку наукового потенціалу України треба докорінно поліпшити фінансування і матеріально-технічне постачання наукових закладів. Необхідно підняти престиж науковців, законодавче визначити статус вченого. Трансформаційні процеси в науково-технологічній сфері стали наслідком істотних змін у характері й обсягах її фінансування. В останні роки сформувалася негативна тенденція щодо скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, хоча номінально відбувається їх збільшення. Зокрема, у 2007–2008 рр. загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт у діючих цінах порівняно з попередніми періодами зростав на 19 % та 30 %, відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася й у попередні роки. Можна констатувати непросто брак коштів для забезпечення науково-технологічного розвитку виробничого потенціалу економіки України, а руйнування фінансових основ функціонування наукового сектору, що дедалі помітніше призводить до посилення технологічної залежності національного господарства [11, С. 119]. Для останніх років характерне зростання питомої ваги фундаментальних досліджень у розподілі за видами наукових робіт, проте їх частка не перевищує 0,2% ВВП, тоді як у розвинутих країнах витрати на фундаментальні дослідження становлять 0,5–0,6 % ВВП. Фактично частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні, у 2–2,5 раза менша, ніж у провідних країнах світу. Питомі витрати на наукові дослідження в розрахунку на одного науковця в Україні майже втричі менші, ніж у Росії, у 18 разів – ніж у Бразилії, в 34 – ніж у Південній Кореї і більше як у 70 разів – ніж у США [10, С. 172]. Парк наукових приладів та устаткування в науково- дослідних організаціях і лабораторіях непомірно застарів: 60 % з тих, що експлуатуються в НАН України, функціонують від 15 до 25 років, водночас як у розвинутих країнах світу термін експлуатації такого обладнання не перевищує п’яти-семи років [10, С. 172]. Для максимально ефективного використання інтелекту дослідника відсутність сучасної прогресивної матеріально-технічної бази є чи не головною перешкодою щодо позитивної результативності завершення його наукових пошуків. Частка основних засобів наукових організацій у загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становила 0,9 %, у тому числі машин та обладнання – 1,3 %. Ступінь зношеності основних засобів у науковій сфері становив близько 45 % [10, С. 172]. Cлід відзначити недостатню увагу держави до ситуації у сфері регулювання правовідносин щодо об’єктів права промислової власності, зосередження на правових та адміністративних методах та інструментах без належного використання методів стимулюючого характеру, що призвели до катастрофічного зменшення чисельності винахідни ів, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Порівняно з 1991 р. кількість винахідників і раціоналізаторів скоротилася більш ніж у 20 разів [10, С. 172]. Прискорення розвитку економіки України та її рівноправну інтеграцію в міжнародний простір у середньостроковій і довгостроковій перспективі визначатиметься результатом використання в першу чергу інноваційної складової, що передбачає підвищення ролі науки як впливового інституту рівноправного партнера в мережі соціально-економічних взаємовідносин. Необхідно завершити процес інституціалізації наукової сфери методами законодавства, виконавчої, судової та науково-технологічної політики, загальнодержавного прогнозування й моделювання, науково- технічного програмування та інформатизації з метою вирішення найгостріших національних проблем екології, енергозбереження та ресурсозбереження, інноваційно-інвестиційних зрушень. З огляду на вищесказане, автор вважає за необхідне вжити наступні заходи для підвищення використання інтелектуального потенціалу України: ▪ Повноцінне державне фінансування науково-технічної галузі, в тому числі фундаментальної науки. ▪ Довести до 50% від загального інвестицій в інноваційні і високотехнологічні галузі економіки. ▪ Ввести податкові пільги для підприємств, незалежно від форми власності, які освоюють передові технології. ▪ Розробити і здійснити цільові програми підтримки українських наукових шкіл. ▪ Зупинити „відплив мізків”, створити умови для залучення і закріплення в науково-технічному комплексі країни талановитої молоді. ▪ Створити дієві механізми захисту інтелектуальної власності та ін.. На нашу думку, все це сприятиме підвищенню рівня ефективності загального інтелектуального потенціалу України, сприятиме формуванню інноваційної моделі розвитку її економіки, зростанню конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників, і, як наслідок, підвищенню престижу країни в умовах світового глобалізаційного середовища. Висновки Виходячи з вищесказаного маємо можливість виділити основні аспекти щодо якнайповнішого пізнання інтелектуального потенціалу та питань щодо використання інтелектуальної власності. Інтелектуальний потенціал – це сукупність знань, умінь і творчих обдарувань індивідів, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, які дають змогу засвоювати набуті та творити нові знання, тобто це здебільшого можливості, якими володіє особа [9]. Умови для досягнення домінуючих позицій в міжнародній спільноті створюються через стимулювання створення об’єктів інтелектуальної власності, їх захист та комерціалізацію. Використання інтелектуальної власності включає в себе широкий масив правових норм. В сучасних умовах економіки українська наука зазнає великих втрат внаслідок від’їзду за кордон багатьох висококваліфікованих наукових працівників через незадовільне фінансове забезпечення наукових досліджень, низьку оплату праці тощо. Для збереження та подальшого розвитку наукового потенціалу України, на думку автора, треба докорінно поліпшити фінансування і матеріально-технічне постачання наукових закладів, підняти престиж науковців, законодавче визначити статус ученого тощо. Необхідно наголосити, що перехід до інноваційної економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу, розвитку інституту інтелектуальної власності, широкомасштабному впровадженню в господарській обіг результатів творчої праці. Тобто лідерство будь-якої держави у сучасному світі забезпечується перш за все інтелектом і оптимальним використанням знань – інтелектуальним потенціалом країни. Література
|
|
Інтелектуальний потенціал сучасного світу Розглянуто інтелект як рушійний фактор розвитку людського суспільства. Обгрунтовано, що знання та інноваці стають головними чинниками... |
BA30 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНОГО СВІТУ Виділені основні переваги та недоліки впливу інтелектуального потенціалу на розвиток держави в умовах глобалізації та проблеми, з... |
|
НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ Ключові слова: самостійне мислення, самореалізація, особистісний розвиток, модернізація системи освіти, інтелектуальний потенціал,... |
Ганна Володимирівна Бузицька На сьогодення зберігся інтелектуальний потенціал суднобудування, який зосереджений в проектних організаціях та наукових центрах,... |
|
Інтелектуальний Клуб "ЕРУДИТ" Громадська організація Інтелектуальний Клуб "ЕРУДИТ" ім. В. Я. Мороховського (далі "Клуб") є самостійною добровільною громадською... |
ПРИНЦИПИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ М Насиченість сучасного життя конфліктами, невміння адекватно сприймати та інтерпретувати їх породжують високий потенціал конфліктогенності... |
|
Дослідження: «Духовний потенціал в структурі особистості учня» Предмет Методи дослідження: Інтегративна тестова методика «Духовний потенціал особистості» (автор кандидат психологічних наук Едуард Помиткін).... |
Культурна багатоманітність сучасного світу як світу інформаційної... Тим не менш ці питання завжди і всюди турбували релігійних лідерів, митців, філософів і вчених – еліту культури, яка творила і визначала... |
|
Світ наших захоплень Життя людини сучасного світу стало більш пасивним, інертним, у деяких випадках навіть бездіяльним |
195. Що таке хроматографія? Розглянути фізико хімічні принципи хроматографічного поділу Що називають електрокінетичним потенціалом?Які фактори впливають на с(сигма)-потенціал? Як змінюється с-потенціал негативно заряджених... |