Дзвони Чорнобиля душу тривожать…”

ДОНЕЦЬК-2010

• 
  Ти відомий сьогодні кожному –
  

• 
  Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
  

• 
  26 квітня 2006 року – 24-а річниця жахливої для всієї планети події.Чорний день Чорнобильської трагедії не одне десятиріччя хвилюватиме людей – і тих, кого зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватимевсіх, живучих одним спогадом, однією печаллю, однією надією.
  
• 
  Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало чотирі енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.
  
• 
  Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу: червоного та чорного.
  
• 
  Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою, найтеплішою і такою звичайною та лагідною. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня 1986 року відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік часу пішов на години, хвилини і секунди.
  

• 
  О першій годині 24 хвилини і 40 секунд, коли містечко атомників Чорнобиль і вся Україна спала безтурботним сном, раптом пролунав вибух, і над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції велетенське полум’я несподівано розірвало нічну темряву.
  
• 
  Жилось легковажно,
  

• 
  Зойкнула земля чаїним криком:
  

• 
  26 квітня 1986 року ніч чорного невимовного горя й біди. Найперший удар стихії прийняла на себе воєнізована пожежна частина атомної станції. Пожежники боролися з усіх сил. Вони добре розуміли, на що йшли, спинившись у самому пеклі смертельної радіації. Важкий випав їм жереб. Однак вони відчували, що за їхніми плечима – їхні ж діти, дружини, матері, весь отчий край, котрий мають собою заступити.
  
• 
  За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охорогні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.
  
• 
  “Я кинувся до вікна. За вибухом миттєво ствався наступний вибух. Я побачив чорну вогняну кулю, що здійнялася над дахом четвертого блоку…”
  
• 
  Мить вибуху і сирену в пожежній частині розділяля хвилина. Навряд чи цього часу було досить, щоб усвідомитидо кінця всю небезпеку, а головне – що доведеться зробити пожежникам найближчими годинами поряд із зруйнованим реактором.
  
• 
  1.година 30 хвилин. До станції під’їзала машина Правика. Лейтенант визначив місце пожежі і зорганізував гасіння з боку машинної зали і реакторного відділення. Як потім з’ясувалося, це було єдино правільне рішення. Завдяки йому і вдалося запобігти поширенню пожежі.
  
• 
  1 година 35 хвилин. До місця події прибув черговий караул іншої пожежної частини міста Прип’яті на чолі з начальником караулу лейтенантом Віктором Кибенком. Діями караулу було припинено поширення вогню в бік третього енергоблоку.
  
• 
  1 година 46 хвилин. На місце пожежі прибув начальник ВПЧ-2 майор Леонід Телятников: “Ми оглянули четвертий блок і вирішили: світіння йде від реактора. Подзвонив, доповів ситуацію для передачи до Києва”.
  
• 
  23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 кв. метрів. Адже в цьому залі знаходились всі турбини, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитисяна бікфордів шнур.
  
• 
  “…роботу виконали до кінця і чесно”, - могли написати і шестеро інших. Але вони цього зробити не встигли. Загинули від вогню, від радіації, що пронизала тіло:
  

• 
  Пожежникам Чорнобиля присвячується:
  

• 
  У видавництві “Веселка” 1989 року вийшла документальна повість київської журналістки Галини Ковтун “Я писатиму тобі сьогодні…”. В ній авторка розповіла світові про Володимира Правика та його світлу любов.
  
• 
  Вони жили як лебеді, - Володимир Правик і його дружина Надійка, випускник Черкасського пожежного учілища і випускниця Черкасського музичного учілища. Молоді, закохані в життя і музику, у поезію і землю.
  

• 
  Хіба він знав, хіба знала вона, що ті листи стануть його заповітом – як їй жити, як їй бути далі. Що у години найбільшого горя раптом прийдуть і стануть перед очима рядки: “Рідна моя, кохана моя, навік єдина – дружина моя незрівнянна, моє маленьке зайченя”. І ще багато інших слів. І оживе його голос. І заповнить собою весь світ. І менше стане горя в їхньому домі. І вона візьме на руки маленьку донечку їхню Наталочку і шепотітиме їй ніжні слова. Ніби то до їх доні каже батько, який переступив поріг вічності, коли маленькій виповнився місяць. Саме у ту ніч, через місяць після її народження, - у московській кліниці №6. Весною, коли вся природа кликала: ЖИТИ!
  

• 
  1 лист. Моя мила! Мій рожевий ніжний цвіт. Ти вічна, як самам любов, і цвіт цей ніколи не зів’яне, ніколи не ослабне яскравість барв, бо свою силу вони беруть у серці моєму. Будь щаслива. Будь ніжною, як голубка, вірною, як лебедина вірність. Мої діла йдуть непогано.Набираю в команду людей. Справа налагоджується, і через місяць я почну працювати по-справжньому. Ти будеш мною задоволена. Пиши, як проводиш канікули, як працюєш на будові, як твоя музика. Будь щасливою, моя дорога музикантшо.
  

• 
  2 лист. Здрастуй, кохана! Тільки вчора розмовляв з тобою, почув твій голос, а здається, все було хтозна-коли. Так давно не слухав твоїх пісень, я їх дуже люблю – вони для мене ніби казки. Завтра їду в Київ на змагання з пожежно-прикладного спорту. Повернусь с перемогою. І ми зустрінемось. У мене тут, в Чорнобилі, з’явилось дуже багато хороших друзів, ти ще познайомишся з ними. Вони тобі сподобаються: хоробрі, чесні. Душевні, з почуттям обов’язку. Вогненні хлопці. Будемо дружити. Яке щасливе життя буде в нас! Ти завжди житемеш у моєму серці і ніколи його не покинеш.: ти його друга половина. Спасибі за всі світлі і радісні хвилини наших зустрічей, за те, що я щасливий їх чеканням.
  

• 
  3 лист. Здрастуй! Від усього гарячого серця вітаю, кохана, з 19-річчям. Люба моя дружинонько, чи думала ти, чи гадала, що у 18 років вийдеш заміж? А в 19 будеш господинею нашого дому? Бажаю тобі довгих-довгих років світлого життя, хай незгоди ніколи не впадуть на твою голівку, а сльози і плач обминуть твій дім, забудуть назавжди. Бажаю тобі багато Наталочок і Сергійків найближчим часом.
  

• 
  4 лист. А ось лист із московської кліники, датований травнем 86-го:
  

• 
  Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб так спокійно вимовити своє останнє слово прощання.
  
• 
  За мужність, героїзм і самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Володимиру Правику присвоєно звання Героя. Посмертно.
  

• 
  Впала з неба додолу потривожена Ангелом зірка.
  

• 
  У важкий час з першими приборкувачами вогню на атомній були вертолітники, шофери, міліціонери, хіміки, лікарі. Ні у кого з них не створювалось враження, що вони роблять щось незвичайне.
  

• 
  На сьогодняшній день 2,5 мільони людей проживає в забрудненій зоні, з них 800 тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
  
• 
  Від аварії постраждало населення багатьох регіонів України, Білорусі, Росії. 160 тисяч чоловік із 170 населених пунктів змушені були залишити свої будинки і переїхати на нові місця проживання.
  
• 
  Величезних збитків було завдано господарствам Київської, Житомирської, Чернигівської областей. Тільки в Україні від Чорнобильської катастрофипостраздало 3,5 млн. чоловік, 73 тис. З яких стали інвалідами.
  
• 
  Проходять роки після аварії на Чорнобильській, а біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.
  
• 
  Чорнобиль атомний… Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.
  
• 
  Радіаційна днина б’є на сполох,
  

• 
  Біля мертвої Прип’яті дерево-хрест,