|
|
Скачати 3.29 Mb.
|
|
Тема 9. Оцінка фінансового стану підприємств. Фінансовий стан підприємства являє собою комплексне поняття, яке характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Передусім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Але фінансовий стан підприємства знаходиться під впливом факторів не тільки фінансового характеру, але й таких, що не мають цінової оцінки (політичні і загальноекономічні зміни, реорганізація галузі, зміна форми власності тощо). Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Основними завданнями аналізу фінансового стану є: - визначення рентабельності та фінансової стійкості підприємства; - дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними активами; - оцінка становища суб’єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності; - визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Користувачами інформації про фінансовий стан підприємства є власники підприємства, інвестори, банківські установи, партнери по бізнесу, професійні учасники ринку цінних паперів, працівники податкової служби, страхові компанії, інші учасники економічних відносин. В зв’язку з цим розрізняють зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: - орієнтація аналізу на публічну (зовнішню) звітність підприємства; - множинність користувачів; - різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу; - максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів. Складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Внутрішній аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані. Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання. Інформація, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю поділяється на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності і виходить за межі підприємства, є відкритою. Але кожне підприємство розробляє свої планові і прогнозні показники, норми, нормативи, ліміти і тарифи тощо. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й “ноу-хау”. Підприємство має право тримати таку інформацію в таємниці, тобто вона є закритою. При аналізі фінансового стану використовуються такі форми бухгалтерської звітності як форма №1 (Баланс підприємства), форма №2 (Звіт про фінансові результати) та форма №3 (Звіт про фінансово-майновий стан підприємства). Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один (нехай і найважливіший) показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства. Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання: наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні? У кожного з партнерів підприємства (акціонерів, банківських установ, податкових адміністрацій) є свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер міг зробити вибір, виходячи з власних інтересів. Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані зацікавлене, передусім, саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банківськими установами та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес. Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива. Платоспроможність характеризує здатність підприємства своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають з торгівельних, кредитних та інших операцій грошового характеру. Іншими словами, платоспроможність - це готовність підприємства погасити борги у випадку одночасного пред’явлення вимоги про сплату з боку усіх кредиторів. Ліквідність - це показник, який свідчить про те, як швидко підприємство може продати активи й одержати кошти для оплати своїх зобов’язань. Іншими словами, ліквідність підприємства - це співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань підприємства. Поточні активи - це активи, що постійно обертаються у процесі господарської діяльності підприємства (оборотні активи). У Балансі вони відображаються у рядках 100-250 розділу ІІ Активу. А поточні зобов’язання - це зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати Балансу. Вони відображаються у розділі IV Пасиву. Таким чином, ліквідність - це є співвідношення величини ліквідних активів підприємства і його короткострокової заборгованості. Найбільш ліквідними є грошові кошти (ними одразу можна погасити борги), а також ринкові цінні папери. Менш ліквідними є дебіторська заборгованість, товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво. Основними показниками ліквідності та платоспроможності є наступні. Найбільш узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт загальної ліквідності. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на 1 гривню поточних зобов’язань. Коефіцієнт загальної ліквідності не є абсолютним показником спроможності підприємства повернути борги, оскільки він характеризує наявність оборотних активів, але не їх якість. А більш суворим показником ліквідності є коефіцієнт поточної (проміжної) ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються більш ліквідні поточні активи, тобто не враховуються запаси. Теоретичне значення показника повинно бути не меншим 0,7-0,8. Згідно міжнародних стандартів його значення повинно бути більшим від 1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена негайно. Цей коефіцієнт показує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені високоліквідними коштами. Теоретичне значення цього показника становить від 0,2 до 0,35 Розглянемо також коефіцієнти, за допомогою яких аналізується можливість погашення довгострокових зобов’язань та оцінюється здатність підприємства функціонувати тривалий період часу, тобто оцінюється фінансова стійкість підприємства. Є наступні типи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли запаси і витрати підприємства формуються лише за рахунок власних оборотних активів; 2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати забезпечуються величиною власних оборотних активів та довгостроковими позиковими джерелами; 3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних активів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат; 4) кризовий фінансовий стан - коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування, і підприємство стоїть на межі банкрутства. Фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів (джерела коштів - власний і позиковий капітал) та ступенем залежності від зовнішніх кредиторів. Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, є наступні: Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії, незалежності) = Власний капітал : Активи підприємства . Цей коефіцієнт характеризує частку власного капіталу у майні підприємства, тобто відображає незалежність підприємства від займаних джерел. Чим більшим є цей показник, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство, але бажано, щоб його значення було не меншим 0,5. Для України цей коефіцієнт повинен бути не меншим 0,2. Якщо ж значення коефіцієнта становить 1, то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації позикового капіталу: Коефіцієнт концентрації позикового капіталу = Позиковий капітал : Активи підприємства. Сума цих двох коефіцієнтів повинна становити 1 (0,86 + 0,14 = 1). З приводу ступеня залучення позикових коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найпоширенішою є наступна: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, а залученого - якнайменшою. Адже у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства і характеризує залежність підприємства від зовнішніх займів. Коефіцієнт співвідношення = Позиковий капітал : Власний капітал. Він показує, скільки залучених коштів підприємство використало на 1 гривню вкладених в активи власних коштів. Теоретичне значення цього показника повинно бути меншим за 1. Збільшення його величини свідчить про втрату фінансової стійкості підприємства. Коефіцієнт фінансової залежності = 1 : Коефіцієнт автономії = Активи підприємства : Власний капітал. Якщо його значення наближається до 1, то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Зростання коефіцієнту фінансової залежності в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Коефіцієнт маневреності власного капіталу = Власні оборотні активи (кошти) : Власний капітал. Це означає, що біля 50% власного капіталу підприємства вкладено в оборотні активи (тобто, використовується для фінансування поточної діяльності), а решта - капіталізована. Одним із важливих показників для потенційних інвесторів є вартість чистих активів у розрахунку на 1 акцію. Він визначає забезпеченість акцій активами підприємства. Крім того, має практичне значення у випадку ліквідації підприємства: саме стільки коштів отримає власник простих акцій на кожну свою акцію. Чисті активи - це вартість активів підприємства за мінусом нематеріальних активів і всієї суми боргів. До найбільш загальних показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності (рентабельності). Дохідність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Тема 10. Державні фінанси.
Державні фінанси – складова частина фінансової системи держави центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур. Державні фінанси – головні ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; державний кредит. Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте вони тісно пов’язані між собою. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю суттю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу бюджетної системи держави. Бюджетну систему складає сукупність усіх бюджетів держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від адміністративно-територіального устрою в державі. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад в державі. Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення в Україні включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування тощо. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте їх специфіка полягає в тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються. Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та підприємницькими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку , що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки потребує витрат на обслуговування боргу.
Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади тощо. Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має й те, який обсяг фінансових ресурсів від їх загальної кількості, що створюється в державі, вона залучає в своє розпорядження й на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності функціонування державних фінансів. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначення держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потре, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До них належить, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, захист окремих категорій громадян, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, соціальний забезпечення та страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріального виробництва й добробуту населення. Для побудови такої моделі необхідно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов’язань держави в питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватись у фінансових інституціях, створюваних державою. Слід враховувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечити його ефективне виконання. Однак зниження централізації при високому рівні державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, і врешті – фінансовий розлад в державі. Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що перебувають в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому внутрішньому продукті, це усуває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне їх скорочення також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння деяких верств населення тощо. Пре розподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, - це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами та в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються й використовуються. За умов ринку головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. Визначення об’єкта оподаткування, передбачених пільг , ставок податків і платежів, строків сплати, відповідальності за несвоєчасну сплату є механізмом впливу на економічні і соціальні процеси, що й окреслює роль фінансів на макрорівні. При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат – пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування. Склад і напрямки використання державних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов’язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; утримання органів державного управління, посольств, консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до10% від валового внутрішнього продукту і від 10 до 25% від загальної суми державних видатків розвинутих країн. До складу видатків, пов’язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі народного господарства, субсидії приватному капіталу, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо. Соціальні функції держави втілюються шляхом забезпечення мінімального прожиткового рівня найвразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 50% від загального обсягу державних витрат розвинутих країн світу.
Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних та фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм. Суб’єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати по податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту про його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів. Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Виключно Законом України „Про Державний бюджет України” визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Конституцією України на Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади покладено завдання проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку й реалізацію фінансової політики. Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства. |
| Тематика індивідуальних завдань Антонов, А. Б. Как организовать делопроизводство на предприятии [Текст] / А. Б. Антонов. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 94 с |
Тематика рефератів Волинська духовна семінарія і її вплив на духовно-інтелектуальне відродження регіону |
| Тематика індивідуальних творчих проектів для слухачів курсів підвищення... |
Тематика рефератів і вказівки до їх написання Характеристика і сфера застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання |
| Тематика рефератів Характеристика та умови застосування методів аналізу, що використовуються в процесі маркетингового аудиту підприємства |
Дипломної педагогічної освіти ТЕМАТИКА випускних робіт, творчих проектів... |
| Тематика рефератів з філософії Позитивізм і неопозитивізм (загальна характеристика й еволюція). Позитивізм і наука |
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |
| Основна тематика есе, рефератів, доповідей, виступів, творів Наукові досягнення лауреатів нобелівських премій з економіки і їхнє застосування для аналізу причин і шляхів подолання світової фінансово-економічної... |
Теми індивідуальних науково-дослідних завдань Аналіз мережевого використання MS Outlook для організаційного управління підрозділами |