|
|
Скачати 0.84 Mb.
|
|
Розділ ІІ Абсурд у драматургії та прозі Камю. “Міф про Сізіфа” та роман “Сторонній” були надруковані у 1942-1944рр. Вони були написані у часи, коли Франція була у відчаї. Тоді ці твори були сприйняті як екзистенціалістські. Для французів у роки катастрофи і відчаю виклик, який кидає абсурдові мисляча людина у Камю, був явищем на яке чекали і сподівалися. Вище ми уже розглянули основні положення есе “Міф про Сізіфа”. Сартр назвав “Міф про Сізіфа” теорією роману “Сторонній”. І хоча у “Сторонньому” немає жодних прямих роздумів про абсурд, але у ньому передається безпосереднє переживання абсурду окремою особистістю.15 Камю досліджує абсурд у двох романах - “Щаслива смерть” і “Сторонній”, але перший свій роман він не дозволив друкувати. “Щаслива смерть” досліджує “щоденний абсурд”, адже саме щоденне життя людини, приреченої померти, позбавлене сенсу, воно абсурдне. Мерсо ( зі “Щасливої смерті”) відчуває монотонність і непотрібність своєї праці, а це і є причиною, грунтом для абсурду. Перший твір не реалізував задум Камю, але продовження образу головного героя є Мерсо у романі “Сторонній”. Саме цей роман ми розглянемо детальніше. Герой роману є реалізацією ідеї абсурдної людини в абсурдному світі. Головною характеристикою цього образу є відчуження, характерне для екзистенціалістів. Таке відчуження переживають герої Ф.Кафки, Ж.П. Сартра та ін. У Камю- це відчуження від суспільства. Герой “наділений” відчуттям абсурду, він байдужий до усього і замкнений у собі. Формування такої особистості Камю нам не дає можливості простежити, а лише показує кінцевий результат – _______________________________________________________________________________ 15 Долгов К.М. От Киркегора до Камю.- М., 1990.-С.348. людину абсурду. Відчуженість Мерсо має свої підстави. Він відчужений від суспільства, бо не може прийняти його законів і правил, він відмовляється говорити неправду, відмовляється поводитися згідно норм і моралі суспільства, бо усвідомив їх абсурдність. Мерсо ніби відкрилась вища істина (як і Калігулі), що людина смертна, а життя абсурдне, тому усвідомлення абсурду змінило Мерсо. З філософії абсурду випливає, що усі вибори, які б не зробила людина, по суті однакові. Мерсо відходить від суспільства, відчужується, його спілкування з людьми стає сухим, байдужим, він поводиться абсурдно в очах суспільства. А. Камю писав: “Він відмовляється від брехні. Брехати - це не просто говорити те, чого не було насправді. Це також і головним чином - говорити більше ніж було насправді, а в тому, що стосується людського серця, - говорити більше ніж почуваєш... Всупереч видимості, Мерсо не хоче спрощувати життя. Він говорить те, що є насправді, він відмовляється від фальшу, і ось усе суспільство почуває себе під загрозою”. “Сторонній” - життєва реалізація “Міфа про Сізіфа”. Його герой - людина приречена на смерть за абсурдний злочин і врятована тим, що його згубило”. У І розділі ми уже згадували, що на думку Камю абсурд є фатумом не тільки вибраних людей, він може звалитися на будь-яку людину, навіть “рядового службовця”. Такими “маленькими ” людьми є герої Кафки, що потрапляють в абсурдні ситуації, таким “дрібним” чиновником є і Мерсо у повісті Камю. Найяскравіше абсурдність реалізується у поведінці героя, який не підкоряється абсурдним законам суспільства, він вільний від моральних норм цього суспільства. Головне, що визначає поведінку Мерсо, як вважав сам письменник, - це відмова від брехні. “Для молодого Камю жити правдою - означає жити абсурдом”.17 У своєму романі Камю свідомо підтримує враження “Розладу між людиною і її життям, між актором і дикораціями”, йому це послуговує для передачі відчуття абсурду. В основі правди Мерсо лежить факт смерті. Є.Кушкін приходить до висновку, що якщо у суспільному середовищі людина свідомо вдягає маску, яка врешті заважає їй жити і руйнує її природу, то у “Сторонньому” Камю, навпаки, іде шляхом “роздягання” особистості, щоб показати її природу.18 Герой Камю - природня людина. Хоча він відчужений від суспільства, але він близький до природи. Фокін зауважив, що “думка Камю сильно позначена настальгією за дохристиянською щасливою єдністю людини і світу в природі; ніколи не заперечуючи “природу”, вона тим самим зуміла зберегти поняття “природи людини”, його суті, знищене в екзистенціалізмі Сартра. Абсурд, як вихідне положення думки Камю означає переживання цього розладу між світом і людиною”.19 Якщо порівняти естетику Камю і Сартра, то вони у своїй філософії розходяться у першу чергу у ставленні до абсурду та у ставленні до природи. Героєві Сартра, Антуану Рокантену, світ природи не тільки втратив органічний зв’язок з людиною, а й бунтує проти людини. Бунт речей як реакція абсурдної людини на світ. Головне - це відраза і огида, яку відчуває герой до довколишньої дійсності, і як наслідок - нудота. Найхарактернішою рисою героя Камю у його стосунках з суспільством є байдужість: йому байдуже де жити, з ким одружитися, йому байдуже до смерті його матері, йому байдуже до моралі суспільства... Але йому не чужий і не байдужий світ природи, він обожнює сонце. Мерсо живе у світі елементарних почуттів ( ІІІ, 603). ______________________________________________________________________________________ 18.Див.: Кушкин Е. П. Альбер Камю. Ранние годы.-Л.,1982.-С.153. 19.Див.: Фокин С.Л. Камю и Сартр // Весник Ленинград. унив. Серия2. История, языкозн., литерат.-1991р.-Вып. 4.-С.76. Камю ставить свого героя в абсурдні ситуації, вбивство, суд, вирок, і хоча вони не схожі на ситуації Кафки, вони мають спільну мету - викриття абсурдного світу. Але це неодностороннє явище - ми маємо ще й абсурдну людину. Мерсо живе не за тими законами, які сповідує суспільство. Він усвідомлює, що його відмова грати за правилами “вилізе йому боком” (І,41), але не приймає її. Проте сам герой протягом дії роману прагне довести, що він такий як усі: “В мене було бажання переконати його, що я такий самий, як усі, зовсім такий самий,як усі. Але, власне, це було марно. І я махнув рукою - мені стало ліньки (І, 42). Мерсо не цінує життя, він мислить як людина, що не має сенсу життя, вже нічого не чекає від майбутнього. Його мислення позначене трагізмом: “Ну що ж, я умру. Раніше ніж інші, це безперечно. Таж усякий знає : життя не варте того, щоб чіплятися за нього. Власне, не має великої ваги, помреш ти в тридцять чи в сімдесят літ - все одно інші люди, чоловіки і жінки, житимуть, і так триває вже багато тисячоліть. <...> А як усе одно доводиться помирати, то, очевидно, немає великої ваги, як і коли ти помреш. А отже ( пам’ятай, який висновок тягне за собою це слово), отже, я мушу змиритися з тим, що мені відмовлять у помилуванні” (І,69). Не вживаючи слова “абсурд” Камю втягує читача в саму атмосферу насичену абсурдом, який усе згущається. Тут немає ні правих, ні винних, Камю не стає на жодну зі сторін, він нікого не звинувачує, але і нічого не пояснює. Як справедливо підсумував Великовський: “ В оповідачі “ Стороннього” почергово відкривали злодія і великомученика, нерозумну тварину і мудреця, виродка і робота, недолюдину і надлюдину”.20 А може усе це разом? Єдине, що тут неможливе - це середина. Подібно до того, як Сізіф зміг піднестися над своїм стражданням до відчуття щастя ( “Сізіфа слід уявити щасливим” _______________________________________________________________________________ 20.Див.: Великовский С.И. Грани “несчастного сознания”.-М.,1973.-С.48. А.Камю), Мерсо теж підноситься до “стоїчної величі людини абсурду” - радіти життю навіть страждаючи. Герой Камю пройшов через усі етапи абсурду, він збагнув світ, уже відчуваючи і усвідомлюючи смерть. Але він теж прийшов до щастя: “... я відчуваю - я був щасливий, я щасливий і зараз. Для повного завершення своєї долі, для того, щоб я відчув себе не таким самотнім мені залишається побажати лише одного: хай у день моєї страти збереться багато глядачів - і хай вони зустрінуть мене криками ненависті”. Так завершив свій твір А.Камю. Оскільки Камю вважає, що людина є першою і єдиною причиною своєї трагедії, то звісно випливає, що сторонній Камю не лише був, а й хотів бути стороннім суспільству, він не лише відчував абсурд, але й не підкорявся йому. Ще одним героєм Камю який повстав проти безглуздя і абсурду є Калігула. Саме п’єсою “Калігула” відкривається у творчості Камю “коло Абсурду”. У драмі протест проти абсурдної долі концентрується у винятковій ситуації. Якщо у “Сторонньому” автор не дає нам причини перетворення Мерсо у людину абсурду ( адже у молоді роки він був звичайною людиною, то причини зміни у світогляді і поведінці Калігули Камю пояснює пізнанням істини. У чому ж полягає істина Калігули? Це істина проста: “Люди помирають і тому вони нещасливі” (ІІ, 13), але саме вона стала причиною безглуздя, яким Калігула хотів пояснити людям їх участь. Абсурд, який Калігулі відкрився “ першому”, втілився у насильство і вбивство задля щастя. Усі знущання, вбивства та ін. злочини Калігула робить лише для того, щоб люди зрозуміли абсурдність світобудови, щоб і їм відкрилась істинна, що вони смертні, приречені і нещасливі, що “життя не таке, яким має бути”, Калігула прагне зробити абсурд, який йому відкрився очевидним, адже це істина, яку мусять зрозуміти люди. Хаос, який Калігулі відкрився, панує скрізь - і на землі, і на небі, тому він прагне неможливого: “Я хочу небо розчинити в морі,змішати красу і потворність, і щоб горе пирхало реготом” (ІІІ,20). У Калігули раптом прокинулося бажання возвеличитися над усіма і усім, керувати всім на свій лад. Він прагне зруйнувати абсурдний світ у самій його основі. Калігула розігрує виставу, жорстоку і криваву, щоб вбити в тупі голови “ правду цього світу, яка полягає в тому, що її в ньому немає”. С.Великовський зазначив, що Калігула - “ вбивця не за натурою, а з філософського принципу. Калігула у Камю парадоксальний: він правий проти всіх у думках, але злочинець перед усіма на ділі”.21 Калігула у Камю не має наміру коритися абсурдній долі, він сам прагне стати долею і божеством, він одержимий ідеєю просвітити “сліпців” які довкала нього, у тому що життя абсурдне. Але ще абсурдніше те, що Калігула так і не зміг нічого їх навчити, навіть цей жорстокий абсурд його жертви приймали як “норму”. Чи зміг Калігула “ зняти з неба місяць”, тобто досягти неможливого у своєму повстанні проти абсурду? Ні Камю приводить свого героя до висновку: “ Я не знайшов істинного шляху, ні до чого не прийшов. Моя свобода була не повна” (ІІІ,67). Уже новим етапом у світоглядній еволюції Камю стає етап “Бунту”, він послідовно виводиться з абсурду, є його наслідком, новим переосмисленням. Це трактат “Бунтівна людина”, роман “Чума” і драма “Праведні”. “Чума” – роман філософський. За звичкою, літературні твори Камю мають жанрове визначення роману, хоча сам письменник шукав для них якихось інших визначень, наприклад, “міф”, “хроніка”, “притча”, адже художня творчість була для Камю справжньою філософією. Для роману – притчі характерне узагальнено – універсальне трактування зла в контексті людського буття (чума для героїв роману – це зло, абсурд, щось невіддільне від існування людини). Але на цьому етапі творчості для Камю важливим стає бунт, тобто боротьба проти зла. Величезне значення тут мають паралелі , проведені до історії, фашизму як найбільшої чуми ХХ ст. У цьому випадку Камю цікавить уже не кінцевий результат, адже зло незнищенне, а сама позиція людини , коли вона опиняється перед обличчям зла. Бунт, вважає Камю, породжується усвідомленням побаченого абсурду, усвідомленням несправедливої, незрозумілої долі. А його метою є перетворення. Естетика бунту, яка прийшла на зміну естетиці абсурду, перейняла її досвід і розвинула з міркування у дію. Бунт у Камю – це дія. У трактаті “Бунтівна людина” Камю досліджує історію бунту протягом двох століть. Це історичний бунт і метафізичний бунт. “Я бунтую, значить ми існуємо” – для того, щоб жити людина повинна бунтувати. Метафізичний бунт – це повстання людини проти своєї долі, свого призначення, це бунт проти самого світопорядку, це виклик несправедливості, це і виклик абсурдові. Таким чином і герої Камю – літератора, і сама філософія Камю логічно виводять з абсурду ідею бунту як єдино можливу і правомірну. _______________________________________________________________________________ 21.Див.: Великовский С.И. Грани “несчастного сознания”.-М.,1973.-С.35. В И С Н О В К И Уся рання творчість А. Камю аж до 1941р., включаючи і філософські праці і художні твори, присвячена проблемі абсурду. Кожен з етапів творчості Камю, як уже зауважили науковці, включає в себе певний триптих: філософське есе, роман і драму. Камю зумів поєднати для реалізації свого задуму філософію, літературу і театр. Ми розглянули лише перший триптих, присвячений абсурдові. Абсурд як філософське поняття, як основа буття розглядається не лише А.Камю, але таке значення, якого надав абсурдові Камю, не має аналогів. Теоретичною розробкою філософії абсурду є ”Міф про Сізіфа”, у якому Камю розглядає зв’язок абсурду і самогубства, абсурдну людину, абсурдну творчість, абсурдну свободу. Камю визначив абсурд як фундаментальну проблему буття. Філософ стверджує, що абсурдним не є ні світ, ні людина - абсурд виникає лише у їхній взаємній присутності, адже це “метафізичний стан людини в світі”. Головна відмінність Камю у підході до проблеми абсурду полягає в тому, що абсурд розглядається не як висновок, а як початок роздумів. Камю прагне не просто константувати факт абсурду, а саме ті наслідки, до яких він приводить. Камю також шукає виходи зі стану абсурду. Таким виходом з абсурду став бунт. Бунт як логічне продовження філософії абсурду. На особливу увагу у камюсівському “Есе про абсурд” заслуговує “Міф про Сізіфа”. Нове тлумачення образу абсурдного героя зводиться у Камю до висновку, що Сізіф зміг піднятися над своєю долею: “Сізіфа слід уяляти щасливим”- стверджує Камю. Реалізація теорії абсурду у літературі - роман “Сторонній”. Філософія абсурду у романі має неоднозначне тлумачення. З одного боку, створений філософом образ втілює ідею абсурдної людини, з іншого - викриває абсурдність світу. Але, як уже згадувалось, Камю вважає, що абсурд народжується з зіткнення людини і світу, він є розладом між людиною і світом. Свою реалізацію абсурд має і у театрі. Абсурд втілився в п’єсі “Калігула”, яка власне, хронологічно і є першою з творів абсурду. ЇЇ герой, усвідомивши абсурдність життя прагне відкрити очі усім підлеглим; методи, які використовує для цього “просвітлення” Калігула не приносять нічого крім лиха. Калігулі не вдалося стати божеством, він не зміг досягти неможливго. Концепція абсурду А.Камю постає цілісно лише при розгляді усіх творів циклу, вони не тільки доповнюють один одного, але є взаємопов”язані, так само як і цикли творчості Камю. Логічне завершення цикл абсурду знайшов у творах ІІ етапу творчості - другого “витка” спіралі, який має назву “Бунт”. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
|
|
МЕТАФІЗИКА АБСУРДУ ТА ЕТИКА ТРАГІЧНОГО СТОЇЦИЗМУ Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну у своєму результаті битву проти нищівних і потворних віянь... |
2. Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль Метою етики Емпірична, або описова етика. Нормативна етика як зведення вимог, теорія морального виховання, або педагогічна етика, Професійна... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
|
(грец oikos оселя, середовище і logos слово, вчення) галузь міждисциплінарних... Екоетика як універсальна етика людської життєдіяльності і засада екологічної культури |
Конспекти до курсу «Професійна етика» Тема Професійна етика як навчальна... Тема Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності |
|
Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін... України викладатиметься навчальний предмет «Етика», що спрямований на формування моральних цінностей і орієнтирів особистості, моральної... |
Християнська етика” і “Етика” у школі: pro i contra Андрій Васьків, кандидат історичних наук, доцент філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка,... |
|
ПРО ПРОЕКТ «Ромео і Джульєтти». Адаптація п’єси до сучасності відбувається у різних непередбачуваних напрямках. В пошуках найбільш автентичного... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки з особовим... Тема: ”Психологічна етика та культура поведінки працівників при виконанні службових обов’язків.” |