Є. А. Подольська Кредитно-модульний курс з філософії

Скачати 1.31 Mb.

Назва	Є. А. Подольська Кредитно-модульний курс з філософії
Сторінка	2/8
Дата	09.04.2013
Розмір	1.31 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Філософія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8

На думку Іоаникія Галятовського, первинний та всество-рюючий початок - це Бог. «Бог тіла не має, але є безтілесний», «Бог є дух», «Бог невидимий й несмертельний», «Бог має розум і волю». Породжуючи всю різноманітність світу, Бог залишається внутрішнім змістом всього сущого. Галятовський доводить існування всієї природи в Богові, не заперечуючи існування Бога як самостійної і до того ж первинної субстанції.

Людина, за Галятовський, складається з двох частин - тіла й душі, що перебувають у тісному істотному зв'язку. Окремо ж взяті, тобто самі по собі, душа і тіло є нібито недосконалими сут-ностями. Душа, твердить Галятовський, є дух, вона розумна, «невидима й несмертельна», вона є суттю людини, пронизуючи все її тіло. Душа є тією визначальною ознакою, що сполучає людину з Богом. Головне, превалююче в людині - це душа.

Ідея несумісності християнства з філософією була досить поширеною в епоху середньовіччя і для свого часу, безумовно, була прогресивною, бо, залишаючи Бога вірі, вона, хотіли б цього її прихильники чи не хотіли б, відкривала шлях до раціоналістичного тлумачення природи. Незважаючи на визнання духу як сутності всього, що нас оточує, Галятовський не має

213

Є.Л. Подолъсъка «Кредитно-модулышй курс з філософії...»

сумніву щодо реальності існування матеріальних речей, що займають якесь цілком певне просторове положення в природі. Позитивним у поглядах Галятовського було також те, що в ряді випадків, доводячи те чи інше положення, він звертався до експерименту, до природознавчих наук.

Курс Інокентія Гізеля відкривався вступом до логіки - так званою «малою логікою», де розглядалося «три дії розуму» (термін, судження та силогізм). Далі йшла так звана «велика логіка», що ширше й глибше розглядала ці «три дії розуму». Гізель у ряді місць свого курсу схиляється до матеріалістичних положень. Так, у трактаті «Про вісім книг фізики» Гізель визначає предмет фізики так: «Отже, слід сказати, що предметом фізики є натуральне (природне) тіло, що складається з матерії й форми... повна тілесна субстанція або рухоме тіло є предметом фізики».

Розглядаючи питання про відмінність фізики від інших наук, він знову ж таки досить чітко формулює матеріалістичне положення: «Тіло, взяте без будь-якого обмеження, є матеріальним об'єктом фізики». Повністю визначаючи Арістотелеве вчення про потенціальне й актуальне буття, про матерію та форму, Гізель стає на

Рис. 36. Феофан ^b ^Р т-т

прокопавші позиції ідеалізму. Природні тіла, твердить

він, набувають реального існування лише тоді, коли пасивну матерію викликає до життя активна форма. Теологізмом пройнятий його «Метафізичний трактат», в якому розглядається диспут «Про Бога й ангелів». В ньому порушуються такі питання, як безмежність і досконалість Бога, та чи є в ангелів субстанціональне протиставлення, чи пізнають ангели майбутнє, чи мають вони пристрасті тощо.

Феофан Прокопович визнавав об'єктивність матерії, говорив про її вічність і нестворюваність. Єдине, що створив Бог, стверджував він, - це розумні/ душу людини. Все, що існує, зокрема людина, «походить з матерії». Матерія - первинна, арісто-телівська форма - вторинна: «матерія є первиннішою, ніж форма». Він визнавав релігійну істину - «святе письмо» і 2Н

Модуль І. Покликання філософії та її культурно-історичні типи

природознавчу - «природу й науку». Прокопович твердив, що можна довести як те, що Бог існував одвічно й створив матерію, так і те, що матерія вічна і ніким не створена.

У курсі філософії Прокоповича є й елементи діалектики. Він визнавав рух однією з корінних властивостей усіх форм існування матерії і твердив, що без усвідомлення цього не можна як слід зрозуміти і всього іншого, що вивчається в природі. Одним із видів руху, за Прокоповичем, є рух живого тіла, а причиною руху (внутрішнього) тіла - душа.

В епоху зрілого Просвітництва розвивається ідея про поза-станову цінність людини, пробуджується самосвідомість і гідність особи, а також почуття патріотизму і вболівання за долю Вітчизни. Ці риси свідчать про те, що у добу зрілого Просвіти ицтва проблеми науки поступаються перед проблемою людини. Підтвердженням цього є хоча б той факт, що у першій половині XVIII ст. серед курсів філософії Києво-Могилянської академії з'являються спеціальні курси етики. Гуманістичні ідеї розкріпачення особи, ствердження гідності людини стали підґрунтям прийнятого етикою обов'язку вести людину до моральної досконалості та земного блага. Знання стає вищим етичним принципом, що визначає призначення людини.

Григорій Савич Сковорода повстає проти соціального відчуження людини і, насамперед, проти влади речей, багатства, накопичення. Він виступає на захист вільного потягу людини до «спорідненої праці». У народі образ Сковороди пов'язаний з незвичайним для того часу іміджем мандрівного дяка-фічософа, але презирство до сильних світу цього, протест проти несправедливості і зла, засудження багатства і наживи, духовна незалежність створили йому в народі славу великого філософа. Протягом свого життя Сковорода поступово позбавлявся всього, що могло поневолити його дух, волю до постійного самовдосконалення. Він просив написати на його могилі: «Мир ловил меня, но не поймал». Він жив, спрямований на духовне самовдосконалення, досягнення вершин людського.

Еволюція філософських поглядів Сковороди пов'язана як із внутрішніми психологічними причинами, так і з труднощами

215

Є.Л. Подольсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...

теоретичного характеру. Від моралізаторських ідей він рухається у напрямку обгрунтування цілісного етичного вчення, центром якого є ідеї щастя і єдності людини з природою. Паралельно з цим він шукає онтологічні і гносеологічні обгрунтування свого філософського етичного вчення. Філософською основою вчення Сковороди є концепція «двох натур: все існуюче має дві «натури»: ту, що видно, тобто ту, що дана нам у відчуттях, і ту, що не видно, внутрішню, котра підсильна лише інтелектуальному баченню. Сковорода приділяє багато уваги характеристиці «видимой натури», або матерії, ЇЇ різноманітних виявів і властивостей, але постійність і визначеність останніх обумовлюються у нього «натурою» невидимою. Це означає, що матерії протистоїть форма (натура невидима).

Форма, чи ідея, згідно з поглядами Сковороди, не випереджає матерію в часі, але є першоосновою матерії, визначаючи її розвиток: народження, встановлення, розквіт, відмирання, перехід із одного стану в інший. Вічна за своєю суттю духовна форма зумовлює вічність і незнищенність матерії. «Видимая натура называется тварь, а невидимая - Бог». Бог, на думку Сковороди, є тим початком, який складає першооснову сущого, його внутрішню необхідність, закономірну причину, зумовлює постійність і визначеність природи речей.

Таке розуміння Бога наводить Сковороду до пантеїстичного пояснення природи. Бог як початок і першооснова існуючого -«высшая всех причин причина й резон» - уособлює єдність усіх можливих світів. Через це Сковорода категорично заперечує як думку про можливість якихось двох чи більше «начал» світу, двох богів, так і думку про визнання Богом самої матерії.

«Бог», «начало», «истина» складають внутрішню пружину розгортання світу в різноманітну картину розвитку живого і неживого. Тому дуже часто Сковорода називав Бога істинною натурою, бо він є носієм суттєвих характеристик того чи іншого явища. Це означає, що філософ знімає питання про Бога як про якусь надприродну істоту, що керує світом на основі безмежного свавілля. Принциповою властивістю Бога як субстанції і субстрата природи є відповідність законам природи,

216

Модуль I. Покликання філософи та її культурно-історичні типи

що виявляються у визначеному розвитку матерії. Звідси Сковорода переходить до повного зречення чудес, що відіграють, як відомо, важливу роль у християнському вченні.

Світогляд Сковороди відображав історичну тенденцію переходу від об'єктивного ідеалізму до матеріалістичного пантеїзму і до незалежної від релігії філософії. Сковорода вважає субстанцією Бога ідеальний початок, атрибутами якого є вічність і невидимість, а визнання того, що початок виявляється в видимих речах, нічого не змінює. Ця субстанція є основою як неживих речей, так і людини і навіть символічного світу Біблії, оскільки усім речам властива єдність цих двох сторін -матеріальної і ідеальної. На думку Сковороди, світ, природа, людина внаслідок внутрішніх законів детерміновані у своєму розвитку і цілеспрямованості, оскільки розвиток є втіленням існуючого в речі напрямку.

Доцільність живих організмів, тваринного і рослинного світу для Сковороди є доказом того, що в усьому існуючому закладені певні можливості саморозвитку, обмежені «блаженною» натурою, чи Богом. І тому вічне не виключає людину, людську самодіяльність, творчість, що спрямовані на перетворення природи, із загального детермінованого процесу «природного» розвитку. Філософ виходить з того, що завдання і мета, які свідомо ставлять перед собою розумні істоти (люди), теж не залежать від самих людей, а від народження визначені їх фізичною і духовною природою.

У філософії Сковороди одержала обгрунтування ідея «трьох світів», розгорнута в діалозі «Потоп Земний». Перший і головний світ у Сковороди - макрокосм. Це «всеобщий мир обитель-ный, где все рожденное обитает», «составлен из бесчисленных миров и есть великий мир». Макрокосму як загальному світу Сковорода протиставляє два часткових світи - мікрокосм, або малий світ (людина), і символічний світ (Біблія).

Всі «три світи», на думку Сковороди, мають дві натури -видиму і невидиму, але характер їх взаємодії різноманітний в кожному із світів. В макрокосмі зовнішнє, матеріальне, кінцеве виступає як прояв внутрішнього, духовного, нескінченного. Тут

217

Є.А. Подольська «Кредитно-модулышй курс з філософії...

атрибути руху передаються матерії і крайнощі сходяться. В інших світах видиме виступає тільки як тінь невидимого, духовного, яке є джерелом блага та істини. Складність пізнання суті за допомогою засобів раціонального абстрактного мислення обумовлена тим, що, на думку філософа, при цьому змінюється не тільки засіб, але й сам об'єкт, іншими словами, з переходом від явища до сутності людська думка пізнає вже не матеріальне, а ідеальне, трансцендентальне, а це і є головна мета філософської науки.

Стосовно ж чуттєвого пізнання, то за його допомогою пізнається лише визначена «обличительная тень», а не сама таємниця явищ, бо, за словами Сковороди, «в великом и в малом мире вещественный вид дает знать об утаенных под ним формах, или вечных образах». Якраз вічні «форми», які він вважає основою зовнішніх, доступних відчуттю образів, і є об'єктом пізнання в істинному розумінні слова.

Людина в її взаємовідносинах зі світом у вченні Сковороди посідає основне місце. Це особливе становище людини визначається тим, що вона має розум і волю, здатна піднести свою природну силу. Одним із способів самовдосконалення є духовна творчість, що відбиває духовні пориви людини. У самій людині виділяв він не пізнання єства, а пізнання духу. Проте, «если нечто узнать хочешь в духе или его истине, - стверджує філософ, - усмотри прежде во плоти, сиречь наружности». Пізнати істину людини означає пізнати «Бога» в людині: «один труд в обоих сих - познать себя й уразуметь Бога, познать й уразуметь точного человека есть труд й обман его от его тени, на которой все останавливается. А ведь истинный человек й Бог есть тоже».

Науку про людину і її щастя Сковорода вважав головною і вищою з усіх наук. Безпосереднім суб'єктивним проявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, серце. Досягти щастя можна, лише слідуючи почуттям внутрішньої натури. За більш конкретного розгляду проблеми виявляється, що внутрішня натура є спорідненою із певним видом праці. Як виразник інтересів селянства, Сковорода сенс буття бачив у

218

Модуль I. Покликання філософії та її культурно-історичні типи

праці («жизнь й дело есть то же»), а істинне щастя - у вільній праці за покликанням.

Сковорода відрізняв процес праці та її результат. Завдяки праці створюються продукти харчування, котрі мають просте призначення - підтримувати життя. Насолода процесом харчування не є істинною людською насолодою. Істинна насолода - в насолоді самим процесом праці, бо приносить тільки «еродний труд». Таким чином, у своїй філософській концепції спорідненої праці Сковорода за основу людського щастя вважав перетворення праці на первинну потребу і у вищу насолоду.

Розглядаючи проблему рівності людей, Сковорода визнавав лише одну нерівність - нерівність в обдарованості і покликанні в одному й тому ж виді діяльності, що має не соціальне, а природне походження. Звідси принцип «неравного равенства». «Бог, - писав він, - богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сия: «Неравное всем равенство... Меньший сосуд менее имеет, но в том равен есть большему, что равно есть полный».

Участь «в сродном труде», на думку Сковороди, визначає міру реалізації людиною особистого покликання і суспільної користі, бо «мертва совсім душа человеческая, неотрешенная к природному своєму делу, подобна мутной й смердящей воде, в тесноте заключенной».

Характерною ознакою щастя в розумінні Сковороди є його органічний зв'язок із внутрішнім світом особи, але це не означає, що воно антисуспільне, егоїстичне по своїй суті. Щастя суспільства, як стверджував Сковорода, є наслідок індивідуального самопочуття кожного з його членів, а тому істинне щастя не любить самотності, йому властиве бажання мати спільників. Той, хто володіє собою, хоча і бідний, насправді багатший за царів, а той, хто володіє світом, не володіючи собою, потерпає за своє багатство і не може почувати себе щасливим. Тому «не тот скуден, кто убогий, а тот, кто желает многого», бо це призводить до внутрішнього спустошення душі. Однак не можна сказати, що Сковорода негативно ставився до матеріальних потреб в житті людини і закликав до загального аскетизму.

219

Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...»

Починаючи із Сковороди, можна чітко розрізнити науково-освітній і етико-гуманістичний напрями у філософії Просвітництва в Україні. Якщо філософські курси Академії являють перший з них, що продовжується далі філософами і природознавцями Київського і Харківського університетів, то праці Сковороди є лише яскравим прикладом другого напряму. Тут переважає розробка суспільно-політичних ідей і підвищення суспільної свідомості українського народу.

4.4. Філософія українського романтизму XIX століття

Інтерес української філософії до проблем людини, її духовного світу, свободи набуває своєї специфіки у формі типових рис передромантичної свідомості. Він стає пружиною філософсько-теологічної думки, котра веде до формування українського романтичного світогляду.

У суспільній свідомості визрівають ідеї нового світосприймання, що відповідало духовним потребам суспільства. До ідей передромантичної свідомості можна віднести ідеї історизму, нації, героїчної особи. У творах народу і професійного мистецтва, котрі є виявом душі народу, культурних традицій і духовності, відбивається специфіка українського світосприймання, основні риси національного світогляду. Назва її - філософія серця. У основних рисах вона виникла у Сковороди, сформувалась остаточно у XIX ст. у Юркевича, закріплюється як стійка світоглядна позиція в українському романтизмі, виявляючи себе у творчості Гоголя, Куліша, Шевченка, у працях Максимовича, її вилив на українську духовність, культуру настільки великий, що в певній трансформації вона знайшла виявлення у літературі і мистецтві XX ст. Секрет такого впливу у тому, що основи цього філософського світогляду базуються на характерних особливостях національної психології і світосприймання українців.

Гуманізм творчості

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС В.І. Штанько, Н. В. Чорна, Т. Г. Авксентьєва, Л. А. Тіхонова. Політологія: кредитно-модульний курс. Навч посібник. –, 2010.– 368...	Л. В. Борисова «Управлінське документування: Кредитно модульний курс» Білобровко Т.І. «Управлінське документування: Кредитно – модульний курс»: навч метод посібник / Т.І. Білобровко, Л. В. Борисова;...
Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник Переяслав Хмельницький 2008 Білобровко Т. І. Кредитно – модульний курс з освітнього менеджменту: навч посібник / Тетяна Іванівна Білобровко. Переяслав – Хмельницький,...	Досвід НТУ „ХПІ” з втілення кредитно-модульної системи організації... О — аудиторні заняття; М — модульний контроль; 3 — заліковий тиждень; С — екзаменаційна сесія
МОДУЛЬНИЙ КУРС предмета «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ» для студентів спеціальностей:... Даною методичною розробкою передбачається розбивка курсу «Основи охорони праці» на 4 самостійних модулі	Становлення китайської філософії Греції. То було п'яте сторіччя до н е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як...
Закони діалектики Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії	Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник Рекомендовано до друку кафедрою українознавства та філософії, методичною радою будівельно-гідромеліоративного факультету Херсонського...
1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва	«ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» ПОЛОЖЕННЯ про кредитно-модульну... Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання