Декарт Р. Рассуждение о методе // Декарт Р. Избранные произведения: В 2 т
|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
|
ВИЯВЛЯТИ Характер зв'язку і боротьби запереченого і того, що заперечує Характер, ступінь зрілості протиріччя, його місце і роль у системі Якісну і кількісну визначеність, міру об'єкта ^> ОЦІНЮВАТИ Перемогою нового над старим, переходом на більш високий ступінь розвитку Процесом розв'язання протиріччя Якістю, кількістю, мірою практично необхідного стану явища 4~> УПРАВЛЯТИ Схема 22. Світоглядне та методологічне значення законів діалектики 7.3. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення Категорії філософії є підсумком пізнання, узагальненням досвіду пізнання і практики всієї попередньої історії людства. Це вузлові пункти пізнання, «сходинки» проникнення мислення в сутність речей. Вони є результатом руху думки від конкретного, чуттєво сприйнятого до абстракції, від одиничного до загального. 326 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття Філософські категорії суттєво відрізняються від категорій конкретних наук. Ця відмінність полягає у тому, що філософські категорії відображують не просто суттєві властивості і зв'язки явищ об'єктивного світу, а найбільш загальні властивості і зв'язки, що притаманні усім матеріальним процесам. Наприклад, категорія «матерія» відображує таку загальну властивість процесів і явищ, як їх об'єктивне існування, що характеризує усі матеріальні тіла. Звідси витікає велика методологічна цінність філософських категорій для усіх наук. Вони застосовуються в пізнанні у будь-якій сфері дійсності. Категорії - основні і загальні ознаки, універсальні форми мислення і свідомості, що відображують загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку усіх матеріальних, природних і духовних явищ. Відображуючи навколишній світ і ставлення людини до нього, категорії виконують світоглядну функцію, а як найзагальніші форми (засоби, схеми) теоретичної і практичної діяльності - методологічну функцію. Питанням вироблення філософських категорій значну увагу приділяли багато видатних філософів, узагальнюючи розвиток людського пізнання. Так, уже Платон розробив п'ять категорій: сутність, рух, спокій, тотожність та різниця. Значний внесок у розробку категорій зробив Арістотель, котрий розглядав їх як загальну форму відображення реальних речей і відносин, як найвище узагальнення об'єктивної реальності. Він виділив десять філософських категорій: сутність, кількість, якість, співвідношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. Значну увагу аналізу категорій приділив Кант. Він розглядав категорії як апріорні форми розсуду, за допомогою яких розум упорядковує пізнавальний матеріал, одержуваний за допомогою відчуттів. До кантівської системи категорій входять: кількість (одиничність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, дійсність, необхідність). Кант оголосив категорії суб'єктивними формами розумової діяльності, що притаманні свідомості до досвіду, апріорі. 327     Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модулышй курс з філософії...»Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Гегеля, в якого «Наука логіки» виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у створенні діалектичної логіки, де всі категорії взаємопов'язані, переходять одна в садну і усі разом відтворюють закономірність поступального розвитку. В «Науці логіки» він подає у взаємозв'язку і взаємоопосередкуванні такі категорії: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава явища, дійсність, до котрої входять субстанція, причина, взаємодія), поняття (суб'єкт, об'єкт, ідея). Обмеженість гегелівського розуміння категорій полягала в тому, що він розглядав їх як породження й щаблі розгортання світового духу і тому тлумачив як виключно логічні форми, які передують самій матеріальній дійсності й становлять її внутрішню сутність.. Категорії виступають розумовими формами осягнення дійсності, способами підведення одиничною, випадкового під загальне, необхідне. Категорії - вузлові пункти пізнання дійсності. У голові людини ніколи б не виникла, наприклад, категорія необхідності, якби люди протягом тисячоліть не спостерігали суворий порядок у явищах природи і суспільства.,. Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об'єктивні за своїм змістом, оскільки у них відображуються якісь властивості, стосунки і зв'язки явищ об'єктивного світу. Вони формуються не внаслідок чисто розумової діяльності людини, а у процесі тривалого пізнання об'єктивного світу. Але хоча вони об'єктивні за змістом, за своєю формою вони суб'єктивні, оскільки є продуктом абстрагувальної діяльності людського мислення, і у цьому полягає їх друга особливість. Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій витікає з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний і духовний світ.У чому ж виявляється рухомість, мінливість понять, категорій? По-перше, у тому, що з розвитком пізнання і його заглибленням міняється зміст понять і категорій. Вони безпе- 328 Модуль //. Онтологія: структурна організація та діалектика буття рервно наповнюються новим змістом, тобто збагачуються. Відбувались корінні зміни у змісті таких категорій як матерія, простір, час, що розширився у зв'язку з висновками теорії відносності та інших ідей. По-друге, рухомість і гнучкість категорій виявляється у тому, що можуть виникати нові категорії і зникати старі. Оскільки пізнання проникає глибше у світ явищ, виявляє нові загальні зв'язки і сторони, то виникає необхідність у нових категоріях. Тому в останні десятиліття з'явилися такі категорії, як кібернетика, біоніка, електроніка, космонавтика і зовсім зникли з науки «теплород», «ефір», «флогістон». По-третє, категорії у процесі пізнання взаємопов'язані і знаходяться у складній взаємодії. Зв'язок категорії! настільки багатоаспек-тний, різноманітний, що у кожному предметі, явищі можна виявити усі філософські категорії (зміст і форму, сутність і явище, причину і наслідок та інші). Завдяки взаємному зв'язку категорій можливо схопити конкретне у його повноті. Світоглядне і методологічне значення категорій саме і полягає у тому, що вони пронизують весь процес наукового мислення, усі сфери знання і дозволяють правильно відображувати надто складні, суперечливі процеси матеріального і духовного світу. Світ єдиний, але він існує у вигляді, сукупності різних речей, явищ, подій, що мають свої індивідуальні, неповторні ознаки. Всі ці характеристики предметів та явищ охоплюються завдяки діалектиці категорій «загальне - особливе - одиничне». Існування окремих, відмежованих один від одного в просторі і часі предметів і явищ, що мають індивідуальну якісну і    ОДИНИЧНЕМомент "саморо'зрпнення" загального Кількісний вимір загального Форма і спосіб предметної реалізації загального Найважливіший момент дійсності загального у просторі та часі заперечення одиничного ЗАГАЛЬНЕ Схема 23. Одиничне і загальне як моменти пізнання конкретного 329   Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософи...кількісну визначеність, характеризується категорією одиничного. Спільність властивостей і стосунків речей виявляється у категорії загального, що фіксує об'єктивно існуючу подібність між предметами, явищами та процесами, у межах конкретної якісної визначеності. Категорія загального відображує подібність властивостей, сторін об'єкта, зв'язок між елементами, частинами даної системи, а також між різними системами. Ніби сполучною ланкою між одиничним і загальним виступає особливе. У категорії особливого відображається момент діалектичної єдності загального і одиничного; особливе виступає як конкретний вияв загального. В особливому долається однобічність як одиничного, так і загального. Особливе позначає диференціацію якісної визначеності, виступає як єдність сутності і явища Об'єктивно одиничне, особливе і загальне не існують ізольовано одне від одного. Загальність аж ніяк не нівелює індивідуальність подій. Вона тільки свідчить про те, що ця неповторна індивідуальність - конкретна форма виявлення істотно загального. Дія загального як закономірності виявляється в одиничному і через одиничне. Пізнання рухається від одиничного (конкретного) до особливого і далі до загального (наукової абстракції), до встановлення закону, потім навпаки, виходячи із загального, до пояснення і уточнення особливого й одиничного. Таким чином, діалектичний взаємозв'язок одиничного, особливого і загального виявляється у таких моментах: 1) кожний предмет, явище є єдністю одиничного, особливого і загального. У підґрунті цього явища лежить матеріальна єдність світу, загальний зв'язок речей, невичерпність структури і властивостей оточуючої нас дійсності. Однак над одиничними і особливими рисами у конкретній речі начебто «панує» загальне; 2) загальне не існує без зв'язку з одиничним, окремим і виявляється тільки через нього. Біологічні види тварин світу існують у конкретних індивідах; 3) одиничне не існує інакше, як у тому зв'язку, що веде до загального; 4) будь-яке загальне приблизно охоплює окремі предмети, а будь-яке окреме неповно входить у загальне. Окреме входить у загальне лише основними рисами, властивостями, закономірностями. Тому окреме багатше, різноманітніше від за- 330 Модуль //. Онтологія: структурна організація та діалектика буття гального, але останнє глибше, суттєвіше для розуміння одиничного; 5) у процесі розвитку світу спостерігається перетворення одиничного на загальне, а загального - на одиничне. Сутність і явище - це категорії, що виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, рітий рівень глибини розуміння об'єкта. Категорія сутності виявляє головне, основне, визначальне у предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутність того чи іншого процесу можна розкрити з різними ступенями повноти. Наше мислення рухається не тільки від явища до сутності, а й від менш глибокої до дедалі глибинної сутності. Агностицизм розриває діалектичний зв'язок сутності і явища, розглядає сутність як непізнаванну «річ у собі», що не розкриває себе у явищах. Кант, визнаючи об'єктивність сутності («речі у собі»), вважав, що сутність принципово не може бути пізнавана людиною у її неповторному існуванні. Явище, згідно з Кантом, є не виявлення об'єктивної сутності, а лише викликане нею суб'єктивне уявлення. Сутність тіл і процесів, як правило, прихована, недоступна для безпосереднього спостереження, живого споглядання. Однак через явища вона виступає на поверхню і може бути сприйнята органами чуття і за допомогою приладів. Сутність як внутрішнє протиставиться зовнішній, змінній стороні речей. Коли говориться, що явище - це щось зовнішнє, а сутність внутрішня, то йдеться не просто про нове відношення, а об'єктивна значущість внутрішнього і зовнішнього для характеристики самого предмета. Явище не може існувати без того, що в ньому є, тобто без сутності. В сутності немає нічого, що не виявлялося б так чи інакше. Але явище яскравіше за сутність хоча б тому, що воно індивідуалізоване, пов'язане з неповторною сукупністю зовнішніх умов. У явищі істотне пов'язане з неістотним, випадковим. Сутність виявляється і в безлічі явищ, і в одиничному явищі. В одних явищах сутність виступає повно і «прозоро», а в інших - завуальовано. 331   Є.Л. ІІодольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»Сутність і явище - співвідносні категорії. Вони характеризуються одне через інше. Коли сутність є щось загальне, то явище - одиничне, що виражає певний момент сутності, якщо сутність є щось глибинне і внутрішнє, то явище - зовнішнє, більш багате і яскравіше, якщо сутність є щось стійке, необхідне, то явище - більш минуще, мінливе, випадкове. Неспівпадання явища і сутності пояснюється тим, що сутність як загальне у свою чергу не повно охоплює окремі явища. Більшість особливостей і властивостей конкретних предметів сутність не виявляє. Таким чином, сутність, хоча і виявляє себе зовні, у одиничних явищах, не лежить на поверхні цих явищ. Вирішальну роль у науковому поясненні самих явищ відіграє теоретичне мислення, яке, спираючись на дані органів іуття, спостереження, досвід, за цією різноманітністю явищ, відкриває їх внутрішні, глибинні зв'язки, тобто сутність. Пізнання сутності тіла, явища людиною являє собою процес нескінченного заглиблення від явища до сутності, від сутності першого рівня до сутності другого рівня і так далі. Отже, сутність і явище - універсальні об'єктивні характеристики предметного світу; у процесі пізнання вони виступають як ступені пізнання об'єкта. Категорії сутності і явища завжди нерозривно пов'язані: явище являє собою форму виявлення сутності, а вона розкривається у явищі. Однак єдність сутності і явища не означає їх співпадання, тотожності. Якби форма виявлення і сутності речей безпосередньо співпадали, то наука була б непотрібною. Явище багатше, ніж сутність, бо містить у собі не тільки виявлення внутрішнього змісту, суттєвих зв'язків об'єкта, але й будь-які випадкові стосунки, особливі риси останнього. Явища динамічні, мінливі, у той час як сутність утворює дещо збережене за усіх змін, хоча сутність стійка відносно явища, сама вона теж мінлива. Теоретичне пізнання сутності об'єкта пов'язане з розкриттям законів його розвитку, адже думка людини заглиблюється від явища до сутності, від сутності першого порядку до глибшої сутності і так до нескінченності. 332 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття Більш глибокому розумінню системного, процесуального характеру сутаості служать категорії «зміст - форма», де зміст фіксує особливу міру, стан сутності, що розкривається, а форма вказує на спосіб утримання цього змісту як конкретної визначеності. Категорії діалектики «зміст» і «форма» відображують діалектичну єдність суттєвих сторін, явищ дійсності як певних систем у процесі їхнього функціонування й розвитку, сукупності елементів і процесів, притаманних системі, та способу їхньої організації. Зміст - це склад елементів об'єкта, єдність його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій розвитку. Наприклад, змістом організму є не просто сукупність його органів, а весь реальний процес його життєдіяльності, який відбувається у певній формі. Зміст атому складають ядро, електрони, взаємодії між ними, а також його реально існуючі зовнішні взаємодії. Зміст молекули води - це два атоми водню і один атом кисню, їх взаємодії одного з одним, а також взаємодія цієї молекули з іншими такими самими молекулами, що приводять за певних умов до утворення найбільш стійкої асоціації. Зміст способу виробництва матеріальних благ складають його взаємодіючі елементи - продуктивні сили і виробничі відносини, що у своїй єдності визначають соціальне, політичне і духовне життя людей. Зміст творів мистецтва є відображення дійсності опосередкованно ідеєю, темою і оцінкою, що взяті у їх єдності.     ЗМІСТ - стан субстрату в процесі його безперервної зміни; -сукупність усіх складових елементів (властивостей, зв'язків, стосунків і т.д.) об'єктаФОРМА - структура, що розвивається (внутрішня форма), будова і поведінка системи (зовнішня форма); - спосіб удержання змісту як конкретної визначеності Схема 24. Діалектика змісту і форми о процесі розвитку 333   Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»Форма - це спосіб зовнішнього виявлення змісту відносно стани, визначеність зв'язки елементів змісту і 'їхньої взаємодії, тип і структура змісту. Форма речі є організація стійких зв'язків між її елементами. Формою способу виробництва матеріальних благ виступає система зв'язків між його елементами, тобто той зв'язок, що виявляється у законі відповідності виробничих відносин продуктивним силам. Форма твору мистецтва - це перш за все його композиція, сюжет, мова. Будь-яка система має як зміст, так і форму. За жодних реальних умов, ніде і ніколи не існує неоформленого змісту і беззмістовної форми. Перебуваючи у органічному зв'язку, зміст і форма є протилежностями. Визначною тенденцією змісту є тенденція мінливості, а визначною ж тенденцією форми - тенденція усталеності. Отже, елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом. Форма є завжди формою певного змісту, його внутрішньою структурою і зовнішнім виявленням. Будь-який живий організм може бути розглянутий з боку його змісту, як утворений з певних елементів, клітин, органів і процесів (обміну речовин, мутацій тощо). Однак способом зв'язку і організації цих елементів, завдяки якому вони є певним змістом, виступає форма. Зміст і форма - це філософські категорії, у взаємозв'язку яких зміст як провідна сторона цілого являє собою єдність усіх складових елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є спосіб існування і виявлення змісту. Виявлення форми необхідне для розуміння змісту, як і навпаки, тільки через зміст існує і розкривається форма. Категорії змісту і форми об'єктивні за змістом і суб'єктивні за формою. Це звучить тавтологічно, але тут категорії застосовуються самі до себе. Форма і зміст - це протилежності, що перебувають в єдності, це різні полюси одного і того самого. Нерозривна єдність їх виявляється у тому, що певний зміст «втілюється» у певній формі. Головною стороною є зміст, а форма організації залежить від того, що організується. Не певна зовнішня сила, а власне зміст формує себе. Між: формою і змістом є внутрішні суперечим Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття насті. Виникнення, розвиток і подолання суперечностей між змістом і формою речей, процесів є одним з найбільш істотних і загальних проявів розвитку шляхом боротьби протилежностей. Єдність форми і змісту передбачає відносну самостійність їх і активну роль форми щодо змісту. Відносна самостійність форми виявляється, наприклад, в тому, що вона може дещо відставати від розвитку змісту. Зміна форми являє собою перебудову зв'язків в середині предмета. Відставання форми від змісту веде до невідповідності одне одному. Відносна самостійність форми і змісту виявляється і в тому, що той самий зміст може набувати різних форм. Разом з тим, одна й та сама форма може мати різний зміст; так однією н тією самою формулою можна виявити закони різних за своєю природою явищ. Отже, відносна самостійність форми виявляється, по-перше, при наявності однієї форми у різного змісту; по-друге, при відставанні або випередженні формою розвитку змісту; по-третє, при зворотній дії - форми на зміст. Зміст і форма знаходяться у діалектичному відношенні. Це значить, що, по-перше, вони не існують одне без одного, тобто знаходяться у нерозривній єдності; по-друге, у певному відношенні вони можуть переходити одне в одне, тобто форма виступає як зміст, а зміст - як форма; по-третє, один і той самий зміст (у головному, визначальному - інакше це буде різний зміст) може мати різні форми, і навпаки. У цьому випадку форми розглядаються як види, різновиди змісту (різні жанри, види мистецтва). Таким чином, методологічне значення категорії «зміст» полягає у розкритті таких моментів: 1) зміст - це стан субстрата у процесі його неперервної зміни; 2) зміст - це сукупність усіх складових елементів (властивостей, зв'язків, стосунків і таке інше) об'єкта. Форма розуміється при цьому як, по-перше, структура (внутрішня форма), що твориться і розвивається, і, по-друге, будова і поведінка системи (зовнішня форма). Методологічна цінність цієї категорії виявляється у тому, що срорма є способом утримання змісту як конкретної визначеності. Абсолютизація форми, ситуація, коли перевага надається формі перед змістом у різних сферах діяльності людини, веде 335   Є.А. Подолъсъка чКредитгю-модг/льний курс з філософії...до формалізмі/ (від лат. Formalis - стосується форми). В області людських стосунків формалізм виявляється у безумовному дотримуванні звичаїв, правил етикету, обряду, ритуалу, навіть у тих випадках, коли життєва ситуація робить це безглуздим, нісенітним, комічним і навіть драматичним. Інтересам дотримування формальних правил тут приносяться у жертву інтереси змісту людського спілкування. У сфері соціального управління формалізм виявляється у бюрократизмі, у схилянні перед буквою закону при повному зневаженні до його смислу і духу. В історії мистецтва формалізм виявляється у відриві художньої форми від змісту, у визнанні її єдино цінним елементом мистецтва і відповідно у зведенні художнього освоєння світу до абстрактної формотворчості. Причинність одна із форм загального зв'язку явищ. Причина (лат.: causa) - філософська категорія для позначення моменту універсальної взаємодії предметів і явищ матеріального світу, яка полягає в утворенні або породженні одними предметами і явищами (причинами) інших (наслідків). Дія причин викликає, визначає, утворює, змінює інше явище, предмет, що є наслідком. Причина і наслідок знаходяться у єдності: однакові причини за однакових умов викликають ті ж самі наслідки. Причина і наслідок - співвідносні поняття. Явище, що викликає до життя інше явище, виступає відносно нього як причина. Результатом дії причини є наслідок. Причинність - це такий внутрішній зв'язок між явищами, при якому щоразу, коли існує одне, за ним іде інше. Наприклад, нагрівання води є причиною її перетворення у пару, бо щоразу, коли відбувається нагрівання, виникає процес пароутворення. Причина у часі передує наслідкові і зумовлює його. Але це не означає, що будь-яке явище, що передує наступному, перебуває з ним у причинному зв'язку. Ніч передує ранкові, але вона не є причиною ранку. Не можна плутати причинний зв'язок з часовою послідовністю явищ. Причину треба відрізняти від приводу. Привід - це подія, и/р безпосередньо передує іншій події, робить можливою її виникнення, січе не породжує і не визначає Ті. 336 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття Причинно-наслідковий зв'язок як одна з форм всесвітнього зв'язку характеризується такими суттєвими рисами: по-перше, він носить об'єктивний характер, бо притаманний усім явищам і речам об'єктивної дійсності, і доводиться ця об'єктивність усім ходом розвитку природничих і суспільних наук і перш за все самою практикою; по-друге, причинно-наслідковий закон носить закономірний і необхідний характер і виступає як закон, адже кожна причина за певних умов обов'язково необхідно викликає певний наслідок, тобто причина і наслідок пов'язані так, що, якщо з'являється причина, неминуче виникає і наслідок; якщо відсутня причина, відсутній і наслідок, - не закономірність; по-третє, цей зв'язок носить загальний та універсальніш характер. Це означає, що у світі немає жодного явища, яке б не підкорювалось закону прпчинно-наслідкового зв'язку. Будь-яка, навіть незначна, подія, явище має свою причину і, навпаки, кожна причина породжує свій наслідок. Якщо, наприклад, причини деяких явищ ще не відомі, це не означає, що їх неіснує. Хоча онкологи ще не знають дійсних причин ракових захворювань, але вони є, тільки ще не пізнані; четвертою рисою причинно-наслідкового зв'язку є його сувора послідовність у часі: причина у часі завжди передує наслідкові і викликає його. Наслідок не може виникнути раніше дії причини; по-п'яте, причинно-наслідковий зв'язок - лише частинка всесвітнього зв'язку, адже у світі існують і просторові, і часові, і необхідні, і випадкові зв'язки, відношення сутності і явища, форми і змісту тощо; шостою особливістю причинно-наслідкових зв'язків є те, що вони різноманітні за формою, бо в явищах фізики причинність виявляється у одних формах, у хімії - в других, у суспільних науках - у третіх тощо. Отже, причинний зв'язок явищ має об'єктивний, універсальний, загальний характер. Всі явища у світі, усі зміни, процеси неодмінно виникають внаслідок дії певних причин. У світі немає і не може бути безпричинних явищ. Будь-яке явище неминуче має свою причи-     Є.А. Подолъська «Кредитно-модулъний курс з філософії...»ну. Положення, що всі явища в світі причинно зумовлені, виявляє закон причинності. Філософів, що визнають цей закон, поширюють його дію на всі явища, називають детерміністами. Філософи, що заперечують закон причинності,- індетерміністи. Детермінізм (від лат. determinare - визначаю) - філософське вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємоо-бумовленість речей, процесів та явищ реального світу. Детермінізму протистоїть індетермінізм, що відмовляється від визнання об'єктивності причинного зв'язку. Іншою формою заперечення детермінізму є ідеалістична телеологія, що проголошує, наче хід усіх процесів обумовлюється дією нематеріального «цілепокла-даючого першопочатку». На взаємодію причин і наслідку впливають навколишні явища, сукупність яких має назву умов. Умови - це такі явища, котрі необхідні для настання даної події, але самі по собі її не зумовлюють. Одна і та сама причина за певних умов викликає різні наслідки. Так, певний збудник хвороби як причина може викликати відповідне захворювання залежно від умов, від стану організму. Серед умов можуть бути такі, що сприяють виникненню наслідку, а можуть бути й такі, що запобігають дії причин. Залежно від умов те саме явище може породжуватись різними причинами, і навпаки, та сама причина приводить до різних наслідків. Так, величезна енергія може утворитися і в результаті розщеплення ядер урану, і в результаті синтезу ядер водню в ядрі гелію. Різниця між причиною і умовою відносна. Кожна умова в певному відношенні є причиною, і кожна причина у відповідному відношенні є наслідком. Відправним пунктом аналізу поняття причини є саморух матерії, що виступає як взаємодія. Сукупність різних взаємодій речей і процесів природи складає загальну (універсальну) взаємодію. Причина і наслідок виступають окремими сторонами, моментами, ланками універсальної взаємодії. Тільки уявно ізолюючи окремий її акт і абстрагуючись від зворотного впливу, що проведений на джерело породження, можна стверджувати про однобічну дію причини на наслідок. У реальних процесах наслідок не є пасивним, він може впливати на свою причину. 338 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття Причинно-наслідкові зв'язки поділяються на зовнішні і внутрішні, головні і неголовні, об'єктивні і суб'єктивні, загальні, особливі, одиничні та інші. Основна причина обумовлює весь процес у цілому, вона лежить у самій сутності явищ. Головна -визначає розвиток об'єкта на певному етапі. Неголовна причина має значення лише допоміжної, прискорюючи розвиток процесу. Неосновна причина часто виступає як привід, бо не викликає наслідку, але сприяє його появі. Наприклад, розвиток суспільства обумовлюється низкою причин: чисельністю народонаселення, географічним середовищем, способом виробництва, рівнем науки, свідомістю і культурою людини. Але головною причиною є матеріальне виробництво. Внутрішньою причиною є взаємодія між елементами, сторонами усередині матеріальних утворень, а зовнішньою - взаємодія між різними матеріальними утвореннями, що обумовлюють відповідні зміни у них. Розрізняють також причини загальні і найближчі. Наприклад, літак падає і розбивається. Загальна причина тут - сила земного тяжіння, але у руслі її є й конкретна, найближча: певні неполадки у літаку або недосвідченість пілота. Між причиною і наслідком існує складний діалектичний взаємозв'язок. Він виявляється, по-перше, у тому, що причина і наслідок виступають як єдність протилежностей. Причому причина є панівною, визначальною стороною, а наслідок - підкореною. Проте, одна протилежність (наслідок) існує тільки завдяки існуванню іншої (причини). Але, по-друге, наслідок теж не є пасивним відносно причини, що його викликала. Він здійснює зворотний вплив на причину (ідеї відображують буття, але, виникнувши, активно впливають на зміни суспільного буття через практичну діяльність людей). По-третє, діалектика причини і наслідку полягає у тому, що одне і те саме явище в одному відношенні виступає як причина, а в іншому - як наслідок. Наприклад, дощ - наслідок певних метеорологічних умов, але він може стати причиною високого врожаю; врожай - причиною зміцнення економічної могутності держави - а відтак виникає причинно-наслідкові їй ланцюг явищ. Однак, якщо ми розглядаємо тільки два 22* 339    Є.А. Подолъсъка «Кредитно-модульний курс з філософії...»окремих явища, то вони не можуть мінятися місцями, у цьому розумінні причина і наслідок незворотні. Необхідність і випадковість - це філософські категорії для позначення двох протилежних форм зв'язку між явищами дійсності. Необхідність відображає внутрішню закономірність у зв'язках між явищами; необхідністю є те, що неодмінно має сіпатися у даних, умовах і певним чином. Необхідність - це сталий, істотний зв'язок явищ, процесів, об'єктів дійсності, зумовлений усім попереднім ходом їхнього розвитку. Необхідне випливає з сутності речей і за певних умов повинно обов'язково статись. Категорія необхідності відображує загальне, типове, внутрішнє, те, що переважно витікає з глибинних, суттєвих, повторюваних зв'язків і явищ дійсності. Отже, необхідність обумовлена внутрішніми законами розвитку за даних конкретних умов. Саме закон, як відомо, обумовлює суворо визначений порядок розвитку явища. Під необхідністю розуміють те, що підготовлено попереднім ходом розвитку явища, що природно витікає з його внутрішньої природи і обов'язково, з необхідністю, повинно здійснитися. Випадковість виявляє зовнішню зумовленість явищ, те, що може статись або не статись, відбутися так чи по-іншому, що в даних умовах може бути, а може й не бути. Категорія випадковості відображує моменти дійсності, які витікають переважно з зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв'язків і побічних для даного явища обставин. Випадковість виявляє перш за все одиничне, що є несуттєвим для даного явища. Випадковість є формою виявлення і доповненням необхідності. У рамках релігійного світогляду існує концепція, згідно з якою у світі, в житті суспільства, окремої людини все наперед визначено Богом, або світовим духом, але сила котрих неминуча. Віра в долю, в приречення - це фаталізм. У філософії було і протиставлення необхідності випадковості: одне нібито виключає інше. Так, Демокріт твердив, що все відбувається тільки з необхідністю. Спіноза вважав, що в природі речей немає нічого випадкового, але все визначено до існування і дій за відомим образом з необхідністю. Французькі матеріалісти 340 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття XVIII ст. також твердили, що все відбувається з абсолютною необхідністю і в світі взагалі немає випадковості. Все наше життя, за словами Гольбаха,- це лінія, яку ми повинні за велінням природи описати на поверхні земної кулі. Абсолютизація необхідності і заперечення випадковості випливають з механістичного світогляду. Необхідне і випадкове розрізняється між собою насамперед тим, що поява і буття необхідного зумовлені суттєвими факторами, а випадкового - найчастіше несуттєвими факторами. Хибною є думка, ніби явища можуть бути або тільки необхідними, або тільки випадковими. Діапектика необхідності і випадковості полягає в тому, що випадковість виступає як форма прояву необхідності і як її доповнення. Випадковість у процесі розвитку може перетворюватись у необхідність. Так, закономірні ознаки того або іншого біологічного виду спочатку з'являються як випадкові відхилення і нагромаджуються, і на їхній основі формуються необхідні якості живого організму. Розрізняють динамічні і статистичні закономірності. Динамічні закономірності - це така форма необхідного зв'язку, при якому взаємозв'язки між причиною і наслідком є однозначними; іншими словами, знаючи початковий стан тієї або іншої системи, ми можемо точно передбачити її наступний розвиток. Так, передбачення явища сонячного і місячного затемнень грунтується на врахуванні динамічних закономірностей, руху небесних тіл. Статистична закономірність, на відміну від динамічної, являє собою діалектичну єдність необхідних і випадкових ознак. Наприклад, якщо ви купили лотерейний білет, це не означає, що ви обов'язково виграєте. Ви можете і виграти і програти. Характерною особливістю статистичних законів є й те, що вони грунтуються на випадковості, що має сталість. Це означає, що вони застосовуються тільки до великих сукупностей явищ, кожне з яких має випадковий характер. Таким чином, якщо необхідність являє собою неминучий, закономірно випливаючий з сутності внутрішній зв'язок, то випадковість є необов'язковим, зовнішнім зв'язоком, що не випливає 341 Є.А. Подольська -вКредитно-модульний курс з філософії...» із сутності. Отже, необхідність - це змістовна сторона сутності, тенденція (закон) розвитку, умови і спосіб їх опанування. Випадковість - це історично першопочаткове виявлення необхідності, а також процес породження нової дійсності. Основна мета пізнання - виявити закономірне, необхідне. Через аналіз різних випадкових, одиничних фактів наука рухається до розкриття того, що лежить в їхній основі, до певної необхідності. Можливість і дійсність - категорії діалектики, що відображують внутрішній зв'язок між двома послідовними станами становлення явищ, двома основними формами їхнього буття. Як відомо, з нічого не може виникнути щось; нове може виникнути тільки з певних передумов, закладених у лоні старого. Буття нового в його потенціальному стані і є можливістю. Можливість -об'єктивно існуюча тенденція виникнення предмета, що зумовлюється певною закономірністю. Будучи реалізованою, вона перетворюється на дійсність. Дійсністю називають реалізовану можливість, все те, що має наявне буття.          дійсність"актуальне буття" виявляє протиріччя між формою наявного буття речі та її сутністю, що розвивається МОЖЛИВІСТЬ аспект, сторона дійсності, "потенційне буття" виявляє спрямованість перетворення предмета  Схема 25. Діалектика можливості та дійсності в процесі розвиткуОтже, під дійсністю у широкому сенсі слова мають на увазі все актуально існуюче - і в зародковому, і в зрілому, і в стані згасання. Це єдність одиничного і загального, сутності і різноманітних форм її прояву, необхідного і випадкового. У світі немає нічого, чого б не було або в можливості, або в дійсності, або на «шляху» від одного до іншого. Дійсність виступає як «актуальне буття», вона виявляє суперечливість між формою наявного буття речі і її сутністю, що розвивається. Можливість 342 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття є аспектом, стороною дійсності, це «потенційне биття», бо виявляє напрям перетворення предмета. Процес розвитку - це діалектична єдність можливості і дійсності. Можливість органічно зв'язана з дійсністю. Вони взаємопроникають, адже можливість - це одна із форм дійсності в широкому розумінні слова, внутрішня, потенціальна дійсність. Сама можливість є лише одним з моментів того, що вже існує як реальна дійсність. Існують різні види можливості. Можливості можуть бути загальними йодиничними. Загальна можливість виявляє передумови спільних сторін одиничних предметів і явищ, а одинична можливість - передумови одиничних сторін і індивідуальних особливостей явищ. Загальна можливість зумовлена закономірностями розвитку дійсності, а одинична можливість - специфічними умовами існування і дії цих загальних закономірностей. Можливості можуть бути реальними (конкретними) і формальними (абстрактними). Ми називаємо можливість реальною, коли вона виявляє закономірну суттєву тенденцію розвитку об'єкта, а в дійсності існують необхідні умови її реалізації.   Можливість потенційне буття"ЗАЛЕЖИТЬ ВІД: характеру соціального завдання; істинності цілеггокладання; зрілості суб'єкта діяльності (його здатності та готовності діяти у напрямку Схема 26. Вибір можливостей у процесі діяльності людей 343  Є.А. Подолъсъка чКредитпо-модулышй курс з філософії...»Формальна можливість виявляє несуттєву тенденцію розвитку об'єкта, і в дійсності відсутні умови, необхідні для її реалізації. Формальна можливість сама по собі не суперечить об'єктивним законам. І в цьому розумінні вона докорінно відрізняється від неможливості, тобто від того, що принципово, за жодних умов не може бути реалізовано. Формальна можливість може перетворитись в реальну. Наприклад, можливість польоту людини в космос була колись тільки формальною, а потім стала реальною. У часі можливість, як уже відмічалось, передує дійсності. Але дійсність, будучи результатом попереднього розвитку, є водночас вихідним пунктом наступного розвитку. Можливість виникає в певній дійсності і реалізується в новій дійсності. Щоб можливість перейшла в дійсність, необхідні відповідні умови. Існує істотна відмінність у процесі перетворення можливості в дійсність у природі і в людському суспільстві. В природі перетворення можливості в дійсність відбувається в цілому стихійно. Історію ж створююсь люди. Від їхньої волі, свідомості, активності залежить дуже багато в процесі реалізації закладених у суспільному розвитку можливостей. Таким чином, діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору іх виникнення та розвитку, вона допомагає знаходити нові грані речей, нові повороти, зв'язки, способи усвідомлення дійсності і тим самим відтворювати її в своїй складності, суперечливості, багатогранності. Діалектика має категоріальний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відображають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими і мінливими. 344 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття СЕМІНАР № 7 Діалектика: принципи, закони, категорії |
Схожі:
|
4. Метод інструмент побудови "нового світу" "Під методом, пише Декарт,... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua