Декарт Р. Рассуждение о методе // Декарт Р. Избранные произведения: В 2 т
|
|
Скачати 1.16 Mb.
|
|
Схема 17. Види протиріч Закон єдності і боротьби протилежностей є суть, ядро діалектики, бо він, по-перше, розкриває внутрішні імпульси, джерела саморуху і розвитку усіх різноманітних процесів дійсності; по-друге, розкриває закономірності нескінченних кількісних і якісних перетворень і причин поступового, прогресивного розвитку природи і суспільства, тобто він виступає підґрунтям усієї історії розвитку. Дія цього закону пронизує не тільки всі процеси матеріального і духовного світу, але і дію усіх інших законів діалектики, а тому цей закон має особливу форму узагальнення. Четвертим важливим моментом є те, що цей закон виступає важливою стороною змісту усієї теорії пізнання. Методологічне і світоглядне значення закону єдності і боротьби протилежностей полягає у тому, що він дозволяє, по-перше, виявляти суперечності об'єкта; по-друге, оцінювати характер, ступінь зрілості суперечності, його місце і роль у системі; по-третє, керувати процесом розв'язання суперечностей. 314 Модуль //. Онтологія: структурна організація та діалектика буття Діалектика не лише розкриває внутрішнє джерело розвитку. Формулюючи закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, вона пояснює також, як відбувається цей розвиток. Будь-який предмет має певну якість, що відрізняє його від інших предметів, і певну кількість, що характеризує його щодо величини, об'єму, ваги тощо. Якість виявляє притаманну речам специфіку, визначеність, що тотожне з їхнім буттям і відрізняє їх від інших речей у певній системі зв'язків. Кількість характеризує ступені розвитку, це відношення якісно тотожних речей як дискретних одиниць певної множини. Ця категорія відображує загальне і однорідне у якостях речей і явищ, завдяки чому вони виявляються порівнюваними. Якість і кількість - не апріорні форми розуму, як вважав Кант, не поняття, що існують у царині абсолютної ідеї, як стверджував Гегель, не фікції, що породжені мовою, як стверджує сучасна семантична філософія, а стан, характеристика самих речей, тобто вони мають об'єктивний характер. Існують не якості, а речі, яким притаманні якості, адже якості невід'ємні від реального існування самого предмета. Якості предметів і явищ органічно пов'язані з властивостями, у різних відношеннях, у різних конкретних умовах річ виявляє різні, суворо визначені, специфічні для кожного конкретного випадку властивості. Поняття властивості і якості - це поняття однопорядкові, але не тотожні. Різниця полягає у тому, що якість характеризує предмет, явище у сукупності усіх його властивостей, тобто у цілому. Властивість, одначе, же характеризує предмет з певного боку. Властивості предметів обумовлюються їх якостями і залежать від зв'язків і стосунків. Необхідною умовою для виявлення властивостей певної речі служить акт взаємодії, внаслідок чого спричиняються зміни. Кожна окрема річ має багато властивостей, єдність яких виявляє її якість. Коли предмет втрачає якусь якість, він втрачає також і відповідні властивості, що опосередковано виявляли його сутність у системі стосунків. У властивості предмета відображається внутрішня сутність не тільки предмета, а й системи зв'язків, стосунків, в якій цей предмет функціонує. Вла- 315     Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»стивості бувають найзагальніші (атрибут), специфічні, головні, неголовні, істотні й неістотні, необхідні й випадкові, зовнішні і внутрішні тощо. Отже, якість об'єкта виявляється у сукупності його властивостей. При цьому об'єкт не складається з властивостей, не є своєрідний «жмут властивостей», а має їх. Існують не якості самі по собі, а речі, яким притаманні властивості. Під властивістю розуміється спосіб виявлення певної сторони якості об'єкта відносно інших об'єктів, з якими він взаємодіє. Категорія якості не зводиться до окремих властивостей. Вона виявляє цілісну характеристику функціональної єдності суттєвих властивостей об'єкта, його внутрішньої і зовнішньої визначеності, відносну усталеність, його розрізняння з іншими об'єктами або подібності з ними. Категорія якості фіксує цілісну специфіку речі лише у певній системі зв'язків, а річ є елементом багатьох систем, завдяки чому виникає її багатоякісність. У певній системі зв'язків дія одноякісна, але виявляється різноманітністю властивостей. Зміна властивості не стосується якісної специфіки у межах даної системи. Отже, багатоякісність речі не тотожна багатовластивості. Таким чином, якість речі - це ніби межі її буття, за якими вона вже є чимось іншим. Якісна визначеність виявляє момент усталеності у процесі неперервних змін. Як момент процесу змін, якість виступає діалектичною єдністю абсолютного і відносного, тому неправомірно абсолютизувати межі речі і зводити якість тільки до кількісних відмінностей. Якісні і кількісні зміни мають свої особливості. Перша особливість кількісних змін полягає у тому, що вони не призводять до раптової зміни якості предмета або явища. Спочатку якість і кількість поводять себе незалежно, якість не реагує на зміни кількості. Ці зміни припускають можливість зменшення або збільшення кількісних характеристик, при цьому предмет або явище до певного моменту не втрачає своєї якісної визначеності. Наприклад, агрегатний стан води під впливом зміни температури у певних межах від 0 до 100 градусів не втрачає свого якісного стану. Тільки тоді, коли температура води буде вище 316 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття 100 градусів, вона перетворюється у газоподібний стан, тобто переходить певну межу, характерну для кожного предмета. Та межа, до якої кількісні зміни не викликають іншої якості, тобто не ведуть до корінних змін предмета, називається у філософії мірою. Міра, таким чином, виявляє межі, у котрих можуть відбуватися кількісні зміни, не змінюючи предмета. Міра - це така єдність кількості і якості, у якій певна якість необхідно пов'язана тільки з певною кількістю. Міра - це певний інтервал кількісних характеристик або змін, у межах якою може існувати належна якість. Зміна кічькості у межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет припиняє бути тим, чим він є. Отже, кількість і якість пов'язані через міру, адже саме міра відображає закономірний взаємозв'язок якісної і кількісної визначеності предметів і явищ об'єктивного світу. Вона вказує межі кількісних змін предметів і явищ матеріального світу, в яких незмінною лишається їхня якість, і разом з тим залежність кількісної межі від якісної визначеності предмета чи явища. Кожний предмет має свою, притаманну лише йому міру, що є межею його буття. Порушення міри призводить до зміни якості, до перетворення певного предмета на інший. Вихід кількісних змін за межі міри певного явища -- виникнення нового явища, отже, нової міри - є закономірним процесом розвитку природи, суспільства і пізнання. Момент переходу від однієї міри до іншої називається стрибками (або точками) переходу з одного якісно-кількісного стану в інший, а весь шлях переходів від однієї міри до іншої в процесі розвитку - вузловою лінією мір. Друга важлива особливість кількісних змін полягає у тому, що ці зміни носять відносно повільний, прихований, рухливий, безперервний характер. Зовсім інший характер носять якісні зміни. По-перше, ці зміни завжди супроводжуються корінними змінами предмета і явища і переходом їх у інший якісний стан. Важливою особливістю якісних змін є також і те, що вони відбуваються різко, відкрито, стрибкоподібно, у вигляді вирішального переходу від старої якості до нової. Вони мають перервний характер. 317  Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософи...»   J А ТРИВАЛІСТЮ ПЕРЕТВОРЕНЬ  ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИЗА ХАРАКТЕРОМ ПЕРЕТВОРЕНЬ види \ СТРИБКІВ швидкі повільні    СТРУКТУРИ В ЦІЛОМУ ЗА ФОРМОЮ ПЕРЕТВОРЕНЬ З ВИБУХОМБЕЗ ВИБУХУ  Схема 18. Види стрибківТакі особливості кількісних і якісних змін. Згідно з ними розвиток виступає як єдність форм руху, що різняться між собою, але взаємопов'язані: перервності і неперервності. Неперервність у розвитку - це стадія повільних, непомітних кількісних змін, коли у процесі розвитку не відбувається суттєвих змін якості, а вносяться у нього лише кількісні зміни. Перервність і стрибкоподібність у розвитку - це стадія корінних якісних змін предметів і явищ. Часто поступові кількісні зміни називаються еволюцією, а докорінні кількісні зміни -революцією. Водночас час у поняття еволюції вкладають нерідко більш широкий зміст: діалектична єдність пов'язаних між собою кількісних і якісних змін (еволюція живої природи, еволюція зірок, земної кори) . Різне використання термінів «еволюція» і «революція» обумовлено різноманітністю форм виявлення кількісних і якісних змін у житті природи і суспільства. Перехід з одного якісно-кількісного стану в інший, тобто зміна мір, завжди зумовлюється розв'язанням суперечностей і 318 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття становить стрибок. Стрибок - це сам процес переходу від одного кількісного складу до іншого, зміна старої якості новою. Стрибком є виникнення життя на Землі, виділення людини зі світу тварин, зміна одного суспільного ладу іншим, видатні наукові і технічні відкриття. Стрибок - завжди розрив конкретної поступовості, тобто процес формування конкретної якості. Він являє собою діалектичну єдність перервності і неперервності. Як перерив у розвитку старої якості, стрибок водночас є формою переходу до нової, формою зв'язку між старою і новою якостями. У природі немає абсолютних інтервалів, таких, коли б щось зовсім зникало, а інше виникало з нічого. Стрибок - унікальна форма переходу до нової якості, він фіксує саме цей перехід як процес народження нового. У період стрибка стара якість ще існує, але вже й не існує, вона зникає, а нова якість ще не існує, але вже й існує, бо саме в цей час відбувається її становлення. Форми стрибків різноманітні і залежать від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких здійснюється його якісне перетворення. За своєю тривалістю стрибки можуть бути різноманітними: від мізерних часток секунди в мікросвіті до сотень тисяч (утворення нових видів тварин і т. ін.) і навіть мільярдів років (деякі космічні процеси). Стрибки розрізняються за тривалістю перетворення (швидкі, повільні), за формою перетворення («з вибухом» і «без вибуху»), за характером перетворення (зміни елементів системи або структури в цілому). За швидкістю протікання у часі розрізняються стрибки, що тривають мільйонні частки секунди, наприклад, у ядерних реакціях, і ті, що тривають кілька тисяч і навіть мільйонів років, у процесі виникнення, наприклад, життя на Землі, виникнення людини і її свідомості. Залежно від того, до якої міри змінюється структура і сутність предмета або процес, виділяються стрибки великого масштабу, коли якісні зміни охоплюють весь процес, міняють всі його суттєві сторони, і стрибки меншого масштабу, коли відбуваються зміни деяких суттєвих властивостей (перехід від промислового капіталізму до імперіалізму пов'язаний зі зміною деяких рис капіталізму, 319   Є.А. Подольська чКреЪитно-модулъний кірс з філософії...»але не змінив природи цього устрою взагалі). У стрибках «з вибухом» одноактний перехід від старого до нового відбувається швидко, різко і охоплює одразу всі боки і зв'язки. До таких стрибків відносяться чимало хімічних реакцій, у суспільному житті - революції. Коли ж відбувається поступове накопичення елементів нової якості, то стрибок є багатоактний, «без вибуху», він складається з низки малих стрибків. Виникнення людини, наприклад, це поступовий стрибок, у якому виділяються такі малі стрибки і якісні ступені, як формування пітекантропа, синантропа, неандертальця та кроманьйонця.. Закон взаємного переході/ кількісних змін у якісні має велике світоглядне і методологічне значення. Воно полягає у тому, що, по-перше, цей закон дозволяє виявляти кількісну і якісну визначеність, міру об'єкта; по-друге, він дає можливість оцінювати нове, що народжується, форму стрибка з урахуванням конкретних умов; а по-третє, - дозволяє керувати якістю, кількістю, мірою практично необхідного стану явища. Якщо закон взаємного переходу кількості в якість розкриває закономірності утворення усієї якісної різноманітності світу, закономірності неперервної зміни нового старим у процесі розвитку, якщо закон єдності і боротьби протилежностей розкриває внутрішні джерела саморуху усіх явищ природи і суспільства, то закон заперечення заперечення, по-перше, виявляє напрям розвитку, показує, у якому напрямку він іде, яка загальна тенденція розвитку, а по-друге, він розкриває спадкоємний зв'язок між різними стадіями розвитку, між старим і новим, між тим, що вмирає, і тим, що народжується. Цей закон показує, у якій формі і як здійснюється взаємозв'язок процесу розвитку між старим і новим. По-третє, він розкриває форми поступального розвитку і демонструє, що розвиток іде не по замкненому колу, не по прямій лінії, а по складній спіралеподібній формі. Вперше закон заперечення заперечення було сформульовано Гегелем, хоча окремі риси цього закону (діалектичний характер заперечення, роль спадкоємності у розвитку, нелінійний характер напрямку розвитку) фіксувалися в історії філософії. У системі гегелівської діалектики розвиток є виникнення логіч- 320 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття  повне х розв'язання зародження протиріччя 2_  Циклрозвитку протиріччя г однооїчне розв'язання II ЗАПЕРЕЧЕННЯ другий перехід у протилежність Схема 19. Заперечення заперечення як протиріччя, що ромі 'язується ноі суперечності і його зняття; у цьому розумінні він являє собою зародження внутрішнього заперечення попередньої стадії, а потім і заперечення цього заперечення. Оскільки заперечення попереднього заперечення відбувається шляхом зняття, воно завжди є у певному розумінні відтворенням того, що раніше заперечувалось, поверненням до вже пройденого ступеня розвитку. Однак це не просте повернення до вихідного моменту, а нове, більш високе, більш багате поняття, ніж попереднє, бо воно збагатилось його запереченням або протилежністю. Гегель вважав закон заперечення заперечення загальною формою роздвоєння єдиного і переходу протилежностей однієї в іншу, тобто загальним проявом закону єдності і боротьби протилежностей. Зводячи закон заперечення заперечення до розвитку понять, Гегель гіпертрофував значення тріади як форми дії цього закону; він намагався «підвести» під неї усі процеси зміни і розвитку. Вихідний ступінь - теза, заперечення його - антитеза, а третій ступінь - заперечення заперечення {синтез). При цьому на третьому ступені на новій основі повторюються деякі риси першого ступеня і на цьому цикл розвитку явища закінчується. 21 321  Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»ДІАЛЕКТИКА МЕТАФІЗИКА   Внутрішнєзаперечення (самозаперечення) Момент зв'язку і розвитку Спадкоємність, перехід від нижчого ступеня до вищого
  Схема 20. Протгиежнгсть діалектичною та метафізичною розуміння запереченняВиділення трьох стадій у розвитку як однієї з форм спіралеподібного руху не означає, що цикл розвитку будь-якого явища закінчується трьома ступенями, адже все залежить -від природи речі і конкретних історичних умов. Наприклад, через сім заперечень здійснюється повернення до різких металічних властивостей у періодичній системі хімічних елементів Д.І.Менделєєва. Закон заперечення заперечення - один з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, а від простого до складного, від нижчого до вищого. Закон заперечення заперечення передбачає зв'язок, наступність у розвитку. Явище, що виникло в результаті заперечення, ніби засвоює досягнуте на попередній стадії і водночас є чимось новим, багатшим за змістом. Завдяки цьому розвиток природи, суспільства і пізнання - це не тупцювання на місці, а прогрес, рух уперед. Так, зерно дає життя стеблині, а вона перетворюється на колосок, а в результаті мч маємо знову перві- 322 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття сне зерно, щоправда, не одне. Іншими словами, тут спостерігається ніби повернення до старого, але на новій основі. Розвиток від простого до складного, від нижчого до вищого відбувається не по прямій лінії, а по спіралі. На окремих її витках, які знаменують собою етапи розвитку, ми і виявляємо відтворення (але кожний раз на більш високій основі) далеких рис минулого. Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлена суперечливістю предмета внутрішня неминучість його якісного перетворення. Все існуюче має свої внутрішні суперечності, що наростають, загострюються і зрештою досягають такого стану, коли розвиток предмета стає неможливим без їхнього розв'язання. Процес розвитку стосунку протилежностей у рамках певної суперечності має свої етапи: перший - вихідний стан об'єкта; другий - роздвоєння єдиного, розгортання протилежностей, перетворення об'єкта на свою протилежність (тобто, перше заперечення - вихідного); третій - розв'язання суперечності, перетворення цієї протилежності на свою протилежність (друге заперечення - роздвоєного), що являє собою ніби повернення до вихідного. У цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а весь процес - запереченням заперечення. Таким чином, цикл розвитку суперечності має такий вигляд: зародження суперечності (вихідний момент), потім однобічне розв'язання, перше заперечення, тобто перехід у протилежність. Повне розв'язання має місце за умов другого заперечення, коли відбувається другий перехід у протилежність. Таким чином, діалектичне заперечення означає не просте, механічне відкидання старої якості, а її подолання, що включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тіш самим становить умови дальшого розвитку, можливість нового заперечення. Сутністю закону є відображення напряму і форми процесу розвитку і внутрішніх етапів окремого розвитку явища. Закон відображає спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо на кожному новому ступені розвитку зберігається позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку - у вн- 21 * 323    Є.А. Подольська «Кредитно-модульний курс з філософії...»хідному пункті та в його запереченні. Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій долається однобічність попередніх стадій розвитку і стверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку. ЗАКОН ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ    СУТНІСТЬ:протиріччя, що саморозвивається ФОРМА РОЗВИТКУ: спіралеподібність    детермінує ЗМІСТ: єдність поступальності і повторюваності, виникнення нового і спадкоємності визначає   Схема 21. Закон заперечення запереченняЗакон відображає висхідний характер розвитку, поступальність руху, розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій базі (заперечення заперечення), розвиток, по спіралі, а не по прямій лінії. Загалом же, щодо заперечення існують дві точки зору: метафізична і діалектична. Якщо діалектика визнає внутрішнє заперечення (самозаперечення), то метафізика - тільки зовнішнє. Стосовно ролі заперечення погляди теж різняться: діалектики сприймають заперечення як момент зв'язку і розвитку, а метафізики - як знищення взагалі. Характер зв'язку нового і старого теж тлумачиться по-різному. Якщо діалектики 324 Модуль II. Онтологія: структурна організація та діалектика буття визначають спадкоємність, перехід нижчого до вищого ступеня, то метафізики взагалі ігнорують спадкоємність. Діалектичне розуміння заперечення заперечення протистоїть як плоскому еволюціонізму, так і трактовці заперечення у розумінні відкидання, знищення, усунення старого. Абсолютизація зовнішнього заперечення стала підґрунтям концепцій «експорті/ революції», надмірний акцент на повторюваності спричинив створення теорій «круговороту». Ігнорування спадкоємності, абсолютизація подолання стали фундаментом концепцій «тотального» заперечення. Згідно з метафізичною теорією круговороту розвиток у світі ніби відбувається по замкненому колу, як просте повторення одного і того самого раз і назавжди даного. Ця теорія стверджує, що у світі нічого не знищується і нічого не виникає нового. Отже, сутність закону заперечення заперечення - самороз-вязувана суперечність, ця сутність детермінує зміст закону -єдність поступовості та повторюваності, виникнення нового і спадкоємності. Такий зміст визначає форму розвитку - спіра-леподібність. Світоглядне і методологічне значення закону заперечення за-перечення полягає у тому, що він, по-перше, дозволяє виявляти внутрішнє необхідне заперечення, що дозріває, по-друге, дає змогу оцінювати характер зв'язку і боротьби того, що заперечує, і того, що заперечується, а також, по-третє, дає можливість впливати на перехід до більш високого ступеня розвитку. Таким чином, кожний з трьох законів діалектики несе певну методологічну навантаженість, виконує дуже важливі функції. Якщо закон єдності і боротьби протилежностей виявляє джерело розвитку, ніби відповідає на питання «Чому?», то закон взаємного переходу кількості у якість розкриває перетворення одних матеріальних утворень на інші, тобто відповідає на запитання «Як? Яким чином?»; специфіка закону заперечення заперечення полягає у тому, що він наче відповідає на питання «Куди? У якому напрямку?», показує шлях розвитку явищ, спрямованість процесу розвитку. 325  Є.А. Подольсъка *Кредитно-модульний курс з філософії..     Внутрішнє необхідне заперечення, що дозріває Протиріччя об'єкта Якісну і кількісну визначеність, міру об'єкта :?~v |
Схожі:
|
4. Метод інструмент побудови "нового світу" "Під методом, пише Декарт,... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua